1. Поняття про бібліографію як системне утворення.

2. Суб’єкти, об’єкти бібліографії.

3. Сучасні визначення бібліографії і бібліографознавства.

Список використаної літератури.

1. Поняття про бібліографію як системне утворення

Бібліографія(чи бібліографічна діяльність) — це система різних видів діяльності (практичної, науково-дослідної, педагогічної, управлінської), яка забезпечує виробництво та функціонування бібліографічної інформації у суспільстві.

Національна бібліографія пройшла великий шлях розвитку: від книготорговельної до повної; насамперед від обліку, книг і деяких інших видів творів друку до обліку аудіовізуальних і неопублікованих матеріалів; від методики, котра визначається традиціями і побажаннями окремих країн, до напрацювання і використання міжнародних стандартів, з прагненням до загальної оптимальної моделі структури установ національної бібліографії; від видань на друкарському верстаті до застосування ЕОМ.

Цей термін походить від давньогрецької мови: biblion— книга і graphein— писати. Спочатку, у У ст. до н.е., "бібліографом" звали переписувача книг.

Значно пізніше, у XVІІ ст., у Франції виникло інше значення терміна "бібліографія": "бібліографією" було названо покажчик книг „Бібліографія політична", який вийшов 1633р. Його автор — Габриель Ноде (G. Naude) був секретарем та бібліотекарем відомого релігійно-політичного діяча Мазаріні, який став пізніше кардиналом. Раніше бібліографічні покажчики називали: "реєстр", "репертуар", "бібліотека".

Перше тлумачення терміна "бібліографія" з'явилося 1704 року у французькому словнику "DictionnairedeTrevoux". Воно було таким: "Знання та розшифрування стародавніх манускриптів шляхом вивчення їх дерев'яних оправлень, паперу чи пергаменту".

Близьким до цього було наступне визначення бібліографії, яке дала французька Академія наук у 4-тому виданні свого "Словника'' (1762 р.): "Бібліографія — наука бібліографа", а " Бібліограф — найменування того, хто — займається розшифруванням стародавніх манускриптів і хто вельми досвідчений у знанні всіх книг, як друкованих, так і рукописних. [54, с. 76] Автор цього визначення — Жан Франсуа Не Де Ля Рошель (G. F. NedeLaRochelle). Він був паризьким бібліотекарем та істориком книгодрукування.

У 1782 р. Не де Ля Рошель опублікував "Розправу про науку бібліографії та обов'язки бібліографа", що була надрукована як додаток до "Бібліографії інструктивної" Гильома-Франсуа Де Бюра (G.-F. DeBure). У цій праці Не де Ля Рошеля говорилося, що бібліографічна наука є "'наука книги", чи "наука про книгу". Вона поділяється на дві частини: у першій йдеться про друкарське мистецтво; у другій — власне про книгу, її історію, каталогізацію, класифікацію, її внутрішні вартості та її авторів.

Аналогічна праця австрійського бібліографа Михаеля Деніса "Нарис бібліографії" вийшла 1774р., а в 1777—1778 рр. була перевидана під назвою " Вступ до книгознавства".

Таким чином, у XVIІ ст. слово "бібліографія" набуває кількох значень:

Результат праці бібліографа, тобто список (або покажчик,
перелік, репертуар) книг.

Практична діяльність наукового характеру, якою займається бібліограф. Ця діяльність полягає у вивченні книг (рукописних та друкованих) з метою їх описування, а також у складанні таких описів.

Знання про книгу, тобто наука, об'єктом якої є книга. Ця
наука об'єднувала історію книги (а також книгодрукування),
питання її опису, каталогізації та класифікації.

Останнє значення відбилося у перших окремих теоретичних працях, присвячених бібліографії та виданих у XVIII— на початку ХІХ ст.: Бульо (S. Boulard) "Елементарний трактат з бібліографії" (1804—1805 рр.), Ш.Ф. Ашар (C. F. Achard) "Елементарний курс бібліографії або наука бібліотекаря" (1806р.).

У 1804р. бібліотекар та бібліофіл Габрієль Пеньо (G. Peignot) у "Тлумачному словни ку з бібліології "запропонував науку про книгу називати бібліологією, а назву "бібліографія" залишити за тією її галуззю, яка займається покажчиками книг.

На початок XIXст. припадає перша спроба створити лекційний курс з бібліографії в Україні. 1809 року викладання бібліографії почалося у Волинському ліцеї у м. Кременці, що належало до Волинської губернії. Викладач Павло Осипович Ярковський (1781 — 1845 рр.) був одночасно бібліотекарем ліцея. Відомості, що збереглися, свідчать про те, що в його курсі бібліографія спочатку (1809 р.) трактувалася як книгознавство в цілому, а пізніше (1814—1825 рр.) — як частина бібліології. У курсі бібліографії П.О.Ярковський знайомив учнів з організацією книжкового фонду бібліотеки, з роботою бібліотекаря, спрямованою на створення каталогів, розміщення та інвентарний облік книг, з обов'язками бібліотечних службовців і тощо. [8, с.43] У нашому сучасному розумінні така проблематика відноситься до бібліотекознавства, але саме таке уявлення про бібліографію існувало на початку XIXст. у багатьох західно — європейських бібліографів. Це свідчить про те, що П.О. Ярковський був добре знайомий з працями М.Деніса, Г. Пеньо та інших попередників і сучасників.

Протягом XIXстоліття продовжувалася диференціація наук. У 1897р. французький вчений Шарль Морте визначив бібліографію як "вчення про складання покажчиків, у яких книги характеризуються за допомогою опису, класифікації та інших постійних способів, або дається ідентифікація книг та повідомлення щодо характеристики книг з боку їх видавничої форми чи предмету". [8, 51]

Аналогічно розвивалися теоретичні погляди відомого російського бібліографа Миколи Михайловича Лісовського (кінець XIX— початок ХХ ст.). Спочатку він ототожнював бібліографію і книгознавство, але врешті-решт визнав, що бібліографія — це частина книгознавства, яка займається книгоописуванням.

Отже, на довгому шляху розвитку бібліографії до початку XXст. з'явилося кілька значень терміна "бібліографія". [54, с.87] Всі вони вкладаються у так звану "книгознавчу концепцію" бібліографії, в якій об'єктом бібліографії визнавалася книга.

2. Суб’єкти, об’єкти бібліографії

Об’єктами бібліографії є всі види опублікованих та неопублікованих документів на будь-яких носіях. Ними можуть бути всі види опублікованих (у тому числі й депонованих) і неопублікованих документів на будь-яких носіях — книги, серіальні та інші продовжувані ресурси, нотні, картографічні, аудіовізуальні, образотворчі, нормативні і технічні документи, мікроформи, електронні ресурси, інші тривимірні штучні чи природні об’єкти, складові частини документів, групи однорідних і різнорідних документів.

Сучасна бібліографічна практика допускає широке тлумачення поняття “бібліографічна інформація”, до якого включаються рукописні та друковані твори. Останні поділяються на такі категорії:

– видані українською мовою, незалежно від місця видання;

– усіма мовами, видані на території України;

– твори про Україну та її народ, видані в усьому світі всіма мовами;

– твори, авторами яких є українці, українські установи, заклади, організації та об’єднання, видані в усьому світі всіма мовами, незалежно від їх змісту.

Будь-яке знання задається у вигляді зв‘язного тексту, не становить винятку текст бібліографічної інформації. Бібліографічна інформація – сукупність певним чином організованих текстів – є свідченням, результатом і самодостатнім об’єктом наукової діяльності.

Відповідна їй галузь – бібліографознавство у власномовній науковій термінології, розробленості типологічно-жанрового спектру та наукового стилю відображає стан галузі як науки, віддзеркалює нові комунікаційні напрями у інформаційно-бібліографічній діяльності.

3. Сучасні визначення бібліографії і бібліографознавства

Зародження та розвиток наукової бібліографії і формування її базових понять пов'язані з періодом нового часу: саме у XIXст. з'явилася бібліографічна практика створення покажчиків літератури. У XIX— на початку XXст. побачили світ праці, які визначаються як складові частини національної бібліографії.

Всі дослідження XX ст. у галузі бібліографознавства не тільки хронологічно, але й логічно продовжували ті напрями, що сформувалися у XIX ст.

Був такий напрям, який визначав бібліографію як науку про книгу. Яку саме науку — відповіді були різні.

Найширше значення зафіксовано у такому визначенні: "Як наука бібліографія є організована сукупність знань, що торкаються книг в усіх аспектах, як суто фізичних об'єктів або як вмістилищ ідей". Це — визначення Вернера Клеппа в Американській енциклопедії (1963 р.).

Дещо вужче за обсягом поняття визначення французької Академії наук, подане в її словнику 1932р.: бібліографія — це "знання книг, які опубліковані у будь-якій формі, з боку їх видавничої форми, їх вартостей, рідкості".

Ще вужче сучасне уявлення про бібліографію, яке зафіксувала в своєму навчальному посібнику видатний бібліографознавець Франції Луїз Ноель-Мальклес: бібліографія — "частина бібліології, або науки про книгу, яка ставить за мету досліджувати, вказувати, описувати та класифікувати друковані документи, щоб створювати покажчики (реперторії), що полегшують розумову працю" (1976р.).

У другій половині ХХ ст. термін "бібліографія" набуває декілька значень. Наприклад, у "Словнику книгознавчих термінів" Євгена Івановича Шамуріна наведено вісім значень терміна "бібліографія", з яких тільки два показані як застарілі.

З метою досягнути єдності у вживанні того чи іншого терміна у 60 — ті роки було прийнято рішення запровадити стандартизацію бібліографічної термінології.

Перший державний стандарт з бібліографічної термінології — ГОСТ 16448—70 "Библиография. Термины и определения" — з'явився у 1970 році. Він відіграв велику роль у закріпленні певного значення за окремим й термінами, незважаючи на деякий опір з боку громадськості та труднощі у перенавчанні спеціалістів. Особливо великого значення набуло введення до наукового обігу окремого терміна —"бібліографознавство"— для позначення

науки, що вивчає практичну бібліографічну діяльність. Термін "бібліографія" було закріплено за практичною діяльністю, спрямованою на створення бібліографічних посібників. Результати цієї діяльності пропонувалося називати термінами "'бібліографічний посібник" або "бібліографічна продукція" і уникати вживання терміна "бібліографія" у значенні "бібліографічний посібник'" чи "сукупність бібліографічних посібників". Отже, практичну діяльність бібліографа, її результати та її наукове пізнання пропонувалося називати різними термінами, що спо-нукало вчених замислюватися над тим, про що саме йдеться в тому чи іншому випадку, коли раніше вживався один термін — "бібліографія".

Через кілька років перший державний стандарт на бібліографічну термінологію був переглянутий (як це передбачалося умовами його дії) і затверджений у другій редакції: ГОСТ 7.0—77. Библиография. Термины й определения". Удругій редакції термінологічного бібліографічного стандарта вперше запроваджувався термін "бібліографічна інформація" (хоча раніше він використовувався деякими бібліографознавцями, зокрема в Україні). Термін "бібліографія" визначався тут як "галузь науково-практичної діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до споживачів бібліографічної інформації з метою впливу на використання творів друку у суспільстві". Особливо підкреслювалося, що до обсягу поняття "бібліографія" не входить бібліографознавство — наукова дисципліна, що вивчає та розробляє питання теорії, історії, методики та організації бібліографії.

Але у терміносистемі другої редакції стандарту на бібліографічну термінологію були певні суперечності чи неясності. Особливо помітним було таке: існування двох термінів для позначення практичної діяльності, спрямованої на підготовку та доведення бібліографічної інформації до споживачів. Таке значення мав термін "бібліографія", як це видно з наданого вище визначення, і таке ж саме значення мав термін "бібліографічна робота" ("сукупність процесів бібліографування та бібліографічного обслуговування"). Тому пізніше, коли підійшов строк перегляду даного стандарту, було запропоновано замість термінів "бібліографія" та "бібліографічна робота" у значенні "практична діяльність з бібліографування та бібліографічного обслуговування" використовувати термін "бібліографічна діяльність". Новий стандарт одержав назву: ГОСТ 7.0—84. Библиографическая деятельность. Основне термины й определения". Термін "бібліографія" у цьому стандарті вже не згадувався, тому що укладачі стандарта дійшли висновку, що він занадто дискусійний, що не дає можливості офіційним шляхом, через стандартизування термінології, усунути його полісемію.

Головним став термін ''бібліографічна діяльність", який визначався так: "Галузь інформаційної діяльності, спрямована на задоволення потреб у бібліографічній інформації". Але що таке "інформаційна діяльність"? У даному стандарті відповіді не було, її можна було знайти в підручнику О. П.Коршунова, де інформаційна діяльність визначається як "діяльність, спрямована на всебічне забезпечення (виявлення, задоволення та формування) інформаційних потреб, яка включає створення, обробку, зберігання, пошук і розповсюдження документально-фіксованої інформації і здійснюється у будь-яких цілях (науково — допоміжних, професійно-виробничих, освітніх, виховних та ін.), усіма суспільними інститутами в системі документальних комунікацій.

У 1994р. в Україні був затверджений та опублікований державний стандарт України — "ДСТУ 2392—94. Інформація та документація. Базові поняття". У ньому серед інших є і термін "бібліографія" з такою дефініцією: "Засоби ідентифікації, описування та упорядкування документів". Без додаткових пояснень важко зрозуміти, що це означає. Можливо, мається на увазі, що бібліографія — це така галузь діяльності, яка відзначається своїми особливими методами (засобами) пізнання документів, тобто увагу привернуто до методів і об'єкта, а не до результату діяльності (бібліографічної інформації). Визначення бібліографії як певної "методичної" галузі діяльності застосовувалося деякими вченими, і з ним можна було б погодитись, коли б це було чітко сказано.

У 1999р. прийнятий міждержавний стандарт "ГОСТ 7.0—99. Информационно — библиотечная деятельность, библиография. Термины й опредедения",який замінив попередній ГОСТ 7.0—84. Визначення бібліографії тут таке: "Інформаційна інфраструктура, що забезпечує підготовку, розповсюдження та використання бібліографічної інформації".При цьому "інформаційна інфраструктура" трактується так: "Сукупність інформаційних центрів, банків даних та знань, систем зв'язку, що забезпечує доступ споживачів до інформаційних ресурсів". "Інформаційний центр" визначений як "організація, що виконує функції щодо збору, аналітико-синтетичної переробки та розповсюдження інформації", а "інформаційні ресурси" — як "сукупність даних, організованих для ефективного одержання достовірної інформації". Бібліографічна інформація тут, як йшлося, визначається як "інформація про документи, потрібна для їхньої ідентифікації та використання". Є тут і термін "бібліографічна діяльність": "галузь діяльності, спрямована на задоволення потреб у бібліографічній інформації". [8, с.121] Співвідношення між поняттями "бібліографія" та "бібліографічна діяльність" залишилося нез'ясованим.

Відомий бібліографознавець Ісаак Григорович Моргенштерн пояснює, що поняття "інфраструктура" позначає допоміжну щодо будь-якої галузі соціальної діяльності підсистему, що забезпечує функціонування даної галузі діяльності. Інформаційна інфраструктура — це соціальна система, яка організує підготовку та функціонування соціальної інформації, а бібліографія — її підсистема, що забезпечує підготовку та функціонування бібліографічної інформації. "Бібліографічну діяльність" він трактує як практичну частину бібліографії, крім якої до структури бібліографії входять бібліографознавство та інфраструктура бібліографії (допоміжні галузі діяльності, що забезпечують її функціонування: бібліографічна освіта, матеріально-технічна база бібліографіч-ної діяльності, бібліографознавча література та інформаційно-бібліографічне забезпечення бібліографії). [1, с.12]

Ось так завершилося стандартизування бібліографічної термінології у XXстолітті. Загалом воно було корисним для бібліографічної науки, сприяло утвердженню певної терміносистеми понять бібліографознавства. Проте, як свідчить досвід, ніякий стандарт не може раз і назавжди вирішити ті чи інші питання термінології, особливо такі, що потребують подальшого обговорення.

Пошук визначення поняття "бібліографія" триває, пропонуються різні підходи та формулювання. Але, здається, що повернення до тієї (чи подібної) полісемії терміна "бібліографія", яка існувала до початку стандартизації, вже неможливе.

Список використаної літератури

1. Бібліографознавство: теорія і практика: Зб. наук. праць / Національна парламентська бібліотека України; Київський держ. ін-т культури. Бібліотечний факультет / В.С. Бабич (ред.). — К., 1997. — 154с.

2. Загальне бібліографознавство: Навчально-метод. посібник для студ. вищих навч. закл. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. Кафедра бібліотекознавства і бібліографії / Галина Миколаївна Швецова-Водка (уклад.). — Рівне, 2003. — 167с.

3. Ломачинська І. Бібліографознавство: Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2004. — 300с.

4. Швецова-Водка Г. Загальне бібліографознавство (Основи теорії бібліографії): Навч. посібник для студ. ін-тів культури / Рівненський держ. ін-т культури. — Рівне, 1995. — 183с.

5. Швецова-Водка Г. М.Вступ до бібліографознавства. — Навчальний посібник -К.: Кондор, 2008 — 220с.