Вступ

Актуальність теми. Процеси глобалізації, євроінтеграції, входження України до СОТ, перехід до ринкових відносин вимагають від науковців глибокого теоретичного аналізу та осмислення загальних закономірностей становлення й функціонування цивілізованого ринку праці. За цих умов необхідно через призму національної специфіки переоцінити проблеми формування і розвитку ринку праці та особливості його державного регулювання з врахуванням досвіду країн з розвинутою ринковою економікою. Означена проблематика обумовлює необхідність з’ясування тих суперечностей, умов та чинників, які визначають роль держави у розробці відповідних механізмів регулювання ринку праці, її допомоги у працевлаштуванні незайнятих і соціального захисту безробітних.

Підґрунтя сучасних концептуальних уявлень зарубіжних та вітчизняних науковців про суть і природу ринку праці в різні часи закладено такими мислителями світового значення, як У. Петті, Ф. Кене, Т. Мальтус, Ж. Сісмонді, А. Сміт, Ф. Рікардо, К. Маркс.

Фундаментальні положення нової концепції зайнятості, підходи до аналізу місця, ролі та методів державного регулювання ринку праці в умовах трансформаційної економіки викладено у працях С.Бандура, Д.Богині, І.Бондар, В.Брича, С.Вовканича, В.Геєця, М.Долішнього, Т.Заяць, С.Злупка, А.Колота, О.Кузьмін, Г.Купалової, Л.Лисогор, Є.Лібанової, В.Мікловди, В.Нижника, В.Онікієнка, Н.Павловської, Л.Шевчук та інших вчених.

Мета роботи полягає у розробці та теоретичному обґрунтуванні методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо формування і розвитку ринку праці України в умовах переходу до соціально орієнтованої економіки та шляхи подолання безробіття.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність визначення і вирішення таких завдань:

• проаналізувати теоретико-методологічні положення і узагальнити різні концепції сутності ринку праці, його структури, функцій і місця в сучасній економічній системі;
• визначити систему основних показників, що характеризують ринок праці;
• проаналізувати історичні фактори розвитку ринку праці в Україні;
• розкрити особливості демографічної ситуації як фактору формування пропозиції робочої сили;
• проаналізувати сучасний стан ринку праці та окреслити проблеми його функціонування в умовах ринкової трансформації економіки;
• обґрунтувати підходи до активізації розвитку ринку праці в програмах та стратегіях соціально-економічного розвитку України;
• виявити можливості удосконалення нормативно-правової бази функціонування ринку праці в Україні.

Інформаційну базу дослідження склали дані статистичних збірників і періодичних видань та статистичні матеріали з тематичних проблем роботи, які наводились в спеціальних виданнях та засобах масової інформації.

Об’єктом дослідження є процес розвитку ринку праці України в умовах ринкових трансформацій.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та прикладні проблеми функціонування ринку праці, його аналізу і визначення напрямків розвитку.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти безробіття як соціально-економічного явища

1.1. Причини, виникнення і сутність безробіття

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого — великим суспільним лихом. Усі країни докладають багато зусиль до подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвиненою соціальне орієнтованою економікою, як Японія, Німеччина, США та інших, кількість безробітних, за різними даними, досягала не менше 2,0 — 3,0 % загальної кількості працездатних. Узагалі ж експерти Міжнародної організації праці вважають, що в на­ступні роки в середньому в світі безробіття становитиме близько 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Інакше кажучи, в разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня без­робіття й зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового національного продукту від потенційного зробив амери­канський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким що­річний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один відсотковий пункт. Аналогічно, кожне додат­кове скорочення темпів приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробіття на один процентний пункт [1, с. 415].

Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безро­біття, що, як встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринко­вої економіки. Так, для 60-х років природний рівень безробіття в США визначався в 4 %, а для 80-х — 6 — 7 % [1, с. 415]. В інших країнах він може бути ниж­чим через менші масштаби і мобільність ринку праці.

Із закону Оукена випливає, що, по-перше, певний приріст ВНП потрібний для того, щоб не дати збільшитись нормі безробіття. Чи­сельність робочої сили кожного року зростає, а її використання стає при цьому більш продуктивним. З цих причин від 2,5 до 3 % що­річного приросту реального ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття на колишньо­му рівні. По-друге, більш швидкий приріст ВНП скорочує безро­біття, тоді як відносне падіння темпів зростання збільшує кількість безробітних. Якщо темпи приросту ВНП збільшуються, наприклад, з 3 до 5 %, чисельність безробітних знижується приблизно на один відсотковий пункт [1, с. 416].

Зважаючи на те, що економічні, моральні й соціальні втрати від безробіття величезні, уряди всіх країн докладають зусиль, щоб до­сягти зниження рівня безробіття нижче природного, або нормально­го. Тому вводиться ще одне поняття «оптимального безробіття», що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід ряду країн свідчить, що в міру зниження рівня безробіття нижче природно­го випуск продукції значно збільшується понад потенційний. Але, як не парадоксально, досягнення оптимального рівня безробіття не за­безпечує максимального рівня добробуту населення. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісна залежність за­робітної плати й цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Відповідно до законів ринку за інших рівних умов зростання по­питу на будь-який товар, включаючи робочі місця й робочу силу, збільшує його ціну. Якщо збільшується попит на робочу силу, зменшується безробіття, а отже, збільшується заробітна плата. У цьому разі платоспроможний попит населення на споживчі товари зростатиме. Однак, за тими самими законами, ціни на споживчі то­вари зростатимуть ще швидше, знецінюючи в такий спосіб грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зро­стання інфляції або зростання безробіття ?

Зважаючи на те, що ринок робочої сили передбачає наявність певної кон’юнктури зіткнення попиту та пропозиції, зазначимо три типи кон’юнктури: дефіцит кадрів, повна зайнятість і безробіття. Показниками кон’юнктури на ринку праці є рівень безробіття та рівень незайнятості населення. Як свідчить світовий досвід, точно ви­міряти рівень безробіття ніколи не вдавалося. Причин тут може бути декілька. Розглянемо деякі з них.

Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті непов­ний робочий день належать до категорії повністю зайнятих. Це за­нижує рівень безробіття тим більше, чим більше людей працюють за цим робочим графіком. Фактично такі люди частково зайняті, а частково — безробітні.

Особи, які втратили надію на працю. Офіційна статистика вважає безробітними тих, хто активно шукає роботу. Але є багато
людей, які марно шукали роботу протягом деякого часу, а потім втратили надію і вже не шукають її. Ці люди офіційно не вважають­ ся безробітними, що занижує рівень безробіття.

Неправдива інформація. Інколи люди, які говорять, що актив­но шукають роботу, насправді працювати не хочуть. Заявивши про бажання знайти роботу, вони деякий час отримують допомогу по безробіттю і вважаються безробітними, що збільшує рівень безробіття. Тіньова економіка може також збільшувати рівень безробіття, тому що можливо, що людина, яка займається підпільним бізнесом, назве себе безробітним [1, с. 419].

1.2. Форми і наслідки безробіття

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і за­фіксована, наприклад, профспілками [2,  с. 160]. Висока ставка заробітної пла­ти примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та цик­лічне. Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші «шу­качі» роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загаль­ному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залиши­лись без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї кате­горії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в неда­лекому майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць [2, с.161].

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, тому що частина працівників, тимчасово втративши робо­ту, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а от­же, і більш реальний обсяг національного продукту [2, с. 162].

Деякі автори пов’язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини інституційного безробіття пов’язані з інститутами ринку праці. Серед них можна виокремити такі:

— відсутність доступної та вичерпної інформації про вакантні ро­бочі місця;

— високі виплати по лінії соціального страхування (нерідко люди зацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, тому що вона є не набагато меншою від попередньої заробітної плати) часто призводять до збільшення кількості безробітних;

— встановлення мінімальної заробітної плати має двоякий вплив на якісний та кількісний склад робочої сили. З одного боку, введен­ня високого мінімуму заробітної плати може призвести до того, що підприємець, який має потребу в робочій силі, не може найняти її, тому що не має змоги гарантувати виплату цього мінімуму, хоча при цьому працівники виявляють бажання працювати за нижчу заробітну плату. З іншого боку, якщо мінімальна заробітна плата вста­новлюється в дуже обмежених розмірах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може піти в тіньову економіку. І в першому, і в другому випадку суспільство зазнає збитків;

— упровадження непродуманої податкової політики. Високі став­ки прибуткового податку змушують підприємців і найманих пра­цівників приховувати свої доходи.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або вза­галі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Ін­шими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають на­вички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне без­робіття є короткочасним, а структурне — тривалим, тому і вва­жається більш важким [2, с. 164].

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов’язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно трива­тиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім’ї робочими місцями, житлом, орга­нізує систему перепідготовки.

Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли су­купний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скоро­чується, а безробіття зростає.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільне та ви­мушене, приховане, нормальне та оптимальне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звіль­няється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат у колек­тиві або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в економіці країни), престижності про­фесії., рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце [2, с. 167].

У класичній теорії ринку праці існує інше визначення добро­вільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці або гнучкої заробітної плати.

На відміну від добровільного, недобровільне безробіття виникає за умов жорсткості заробітної плати.

Основне питання в цій ситуації таке: чому ставка заробітної пла­ти не опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорять економісти, джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості формування ставки заробітної пла­ти на ринку праці й самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня.

Особливості найму по­лягають у тому, що ставка заробітної плати попередньо обгово­рюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної ква­ліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче «залипає» на певному рівні й не може опуститись. Саме жорст­кість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизи­тись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші ви­являються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через не­сприятливу ділову кон’юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією неугодного [2, с. 169].

Приховане безробіття пов’язане з так званою неповною зайнятістю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість» [2, с. 170].

Розділ 2. Економічні та соціальні наслідки безробіття

2.1. Класифікація наслідків безробіття

Зайнятість є невід’ємним і ключовим елементом відтворення сукупної робочої сили, працездатного населення. Це тому, що без зайнятості працездатне населення — суб’єктивна продуктивна сила — не функціонує як фактор виробництва, не створює той продукт, який іде на відтворення робочої сили. Зайнята людина праці є одночасно складовою продуктивних сил і носієм усієї системи економічних відносин. Функціонуюча робоча сила забезпечує матеріальні умови життєдіяльності людини, її всебічний розвиток.

Можна запропонувати розгорнуту класифікацію найбільш значимих, на мій погляд, соціальних і економічних наслідків безробіття, розглянутих з погляду негативного й позитивного впливу на систему.

І. Соціальні наслідки безробіття

Негативні

1. Загострення криміногенної ситуації.
2. Посилення соціальної напруженості.
3. Ріст кількості фізичних і щиросердечних захворювань.
4. Збільшення соціальної диференціації.
5. Зниження трудової активності.

Позитивні

1. Підвищення соціальної цінності робочого місця.
2. Збільшення особистого вільного часу.
3. Зростання волі вибору місця роботи.
4. Збільшення соціальної значимості й цінності праці.

ІІ. Економічні наслідки безробіття

Негативні

1. Знецінювання наслідків навчання.
2. Скорочення виробництва.
3. Витрати на допомогу безробітним.
4. Втрата кваліфікації.
5. Зниження життєвого рівня.
6. Недовироблення національного доходу.
7. Зниження податкових надходжень.

Позитивні

1. Створення резерву робочої сили для структурної перебудови економіки.
2. Конкуренція між працівниками як стимул до розвитку здатностей до праці.
3. Перерва в зайнятості для перенавчання й підвищення рівня утворення.
4. Стимулювання росту інтенсивності й продуктивності праці.

Безробіття — небезпечне й у політичних відносинах явище. На хвилі масового безробіття виникли самі реакційні в історії людства політичні режими (прикладом може служити прихід до влади Гітлера в Німеччині й Піночета в Чилі).

Серйозність економічних, соціальних і політичних наслідків безробіття служить підставою для включення в число основних макроекономічних функцій держави політики регулювання ранка праці й стабілізації зайнятості.

Безробіття в механізмі відтворення робочої сили — це не тільки економічне лихо, воно завдає людям великих соціально-психологічних збитків.

Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і психологічний стан людини. Невипадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3—5 % ВВП. Особливу роль у цьому відіграє держава. Її діяльність здійснюється за такими напрямами: а) регулювання рівня й тривалості безробіття і б) соціальний захист безробітних.

Зниженню безробіття сприяє:

— економічна політика, спрямована на підтримання стійкого розвитку суспільного виробництва, стримування інфляції та підтримання сукупного попиту;

— збільшення тривалості навчання пересічного громадянина;

— посилення гнучкості заробітної плати;

— державна політика, спрямована на захист і підтримку вітчизняного виробництва та вітчизняного ринку;

— орієнтація на виробництво високоякісної продукції, яка б користувалась підвищеним попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринку;

— створення умов для функціонування нетрадиційних видів зайнятості та їх підтримка;

— розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості; професійної орієнтації і масштабної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у всіх містах і містечках країни.

Таким чином, безробіття — закономірний елемент відносин зайнятості і відтворення робочої сили в ринковій економіці.

 

2.2. Негативні соціально-економічні наслідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям

Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Безробіття – це щось більше, ніж економічне нещастя, це також і соціальна катастрофа. Незважаючи на об’єктивний характер безробіття, соціально-економічні втрати, що вона породжує, очевидні.

По-перше, не виробляється якась частина товарів і послуг, що могли б бути зроблені, якби людина працювала.

По-друге, знижуються податкові надходження: працюючий одержує доход (заробітну плату), що обкладається податком.

По-третє, знижується рівень життя родини безробітного, тому що допомога по безробіттю менше, ніж заробітна плата.

По-четверте, погіршується психологічний стан безробітного, стають частими конфлікти в родині і т.д.

У більшості розвинених країн державне регулювання зайнятості і допомоги безробітним включає підготовку і перепідготовку робочої сили, створення додаткових робочих місць, сприяння найманню, виплату допомоги по безробіттю, страхування безробіття.

Рівень і масштаби безробіття — один з найважливіших показників стану економіки. У 1980-90-х роках рівень безробіття у розвинених країнах -6-8% усієї робочої сили.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, — наочний тому приклад[16, c. 23-24].

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов’язана не з кризою над виробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі, та наступною економічною політикою.

Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття. Так, класичний аналіз не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.

Безробіття характеризується двома основними показниками:  рівнем і тривалістю.

Особливо негативні наслідки безробіття в країнах перехідної доринкової економіки. Це пояснюється тим, що система матеріальної підтримки тут знаходиться в стані формування, а тому недостатньо ефективна; нестача фінансових ресурсів не дає змогу підтримувати допомогу з безробіття на більш-менш придатному рівні.

В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки,  є  виявом  відносного перенаселення,  появою  відносно зайвих  людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а  тільки  відносно  потреб  у  робочій силі для прибуткового  ведення  підприємницького господарства.

Розділ 3. Аналіз сучасного стану безробіття та перспективи виходу з кризи

3.1. Сучасний стан безробіття в Україні

Глобальна фінансова криза може призвести до зростання на 20 мільйонів світової чисельності безробітних чоловіків і жінок. Беручи за основу переглянуті прогнози глобального економічного росту, зроблені Міжнародним валютним фондом, ООН, а також недавні доповіді, де для більшості країн, по яким є дані, прогнозується зростання безробіття: попередні оцінки Міжнародної організації праці вказують на можливе збільшення чисельності безробітних з 190 млн. у 2007 році до 210 млн. наприкінці 2010 року. Поточна криза найбільш серйозно вплине на такі сектори економіки, як будівництво, автомобільна галузь, туризм, фінанси, сфера послуг і ринок нерухомості.

За даними експертів Міжнародної організації праці (МОП), в 2010 році глобальне безробіття може становити від 6,3% до 7,1%, серед жінок — від 6,5% до 7,4%, серед чоловіків — від 6,1% до 7%. Кількість безробітних може зрости на 24-52 млн. осіб, серед них жінки становитимуть 10-22 млн.  Серйозні диспропорції між попитом та пропозицією на ринку праці спостерігаються в усіх країнах.

Падіння промисловості України в січні 2009 року було найглибшим, починаючи з повоєнних років, а будівництво різко знижує обсяги виробництва вже другий рік поспіль. Враховуючи, що промисловість та будівництво формують 1/3 ВВП, економіка України на 1/3 вже перебуває в кризі, а інші 2/3 економіки знаходяться «на підході» до кризи. «Дно» кризи поки що не спостерігається, є перспектива різкого обвалу та тривалої депресії промисловості. Спад валового внутрішнього продукту в січні 2010 року відносно до аналогічного місяця 2009 року становив близько 15 %.

Рівень безробіття в ЄС у січні 2010 року становив 7,6% порівняно з 6,8% минулого року. За 2009 р. становив 8,8%. За прогнозами в 2010 році рівень безробіття в Європі може сягнути 10% [4].

У першому півріччі 2010 року рівень безробіття в Україні за методологією Міжнародної організації праці становив 9% і суттєво перевищив урядовий прогноз — 8,1%.

Що стосується питання стану зайнятості населення в галузях, то в даний момент страждають експортно-орієнтовані галузі економіки: виробництво мінеральних добрив, сільське господарство (у зв’язку із зниженням цін на зернові із-за хорошого урожаю цього року у всьому світі), металургійна галузь. Навіть в умовах кризи продовжує розвиватися вітчизняний транзитний бізнес. Через Україну йде велика кількість вантажів, і це саме та галузь, в якій зараз варто шукати роботу. Робота в Україні — свого роду чинник ризику: якщо ви працюєте на вітчизняну компанію, ви одними з перших підпадаєте під ризик звільнення. Тому що все взаємозв’язано в економіці, відбувається ланцюгова реакція кризи: банки мають борги, але не мають грошей і довіри кредитувати підприємства, підприємства-експортери не дають достатньої кількості валюти для забезпечення внутрішнього ринку країни. Перше веде до зупинки виробництва на підприємствах з поганим управлінським апаратом. Друге — до штучного напруження інфляції усередині країни, що впливає на решту всіх компаній, примушуючи їх підвищувати ціни на свою продукцію. Завищені ціни зменшує кількість споживачів, здатних купити товар.

Перші ознаки кризи у вітчизняних компаніях можна спостерігати вже сьогодні. Деякі організації скорочують 40% — 60% чисельності свого персоналу. В першу чергу, скорочують свої штати девелоперські компанії, фінансові інститути, банківські установи, холдинги. Так само є компанії, які використовують економічну кризу з метою позбавитися від «роздутого» кадрового штату [1, c. 6].

Наступними кого торкнулась криза були будівельні і рієлторські контори. У будівельній галузі персонал залишився без роботи із-за застою на ринку нерухомості і заморожених проектів нових будівництв. Багато будівельних фірм відправили свої бригади, а разом з ними і технічних будівельних спеців (інженерів, проектувальників), в безкоштовні відпустки.

«Під роздачу кризи», перш за все, потрапили продавці-консультанти і касири. Більш менш на ринку праці ситуація залишалась стабільною для ІТ-специалістів, програмістів, системних адміністраторів, менеджерів з продажу. Їм повезло більше, на противагу від маркетологів і піарників. Але, на сьогоднішній день ринок ІТ фахівців вже насичений.

Кількість резюме в області «Страхування» виросло на 84%, «Юристи» — майже на 48%, «Будівництво і нерухомість» — 60%. Сьогодні в галузі будівництва вже налічують 100 тис. безробітних тільки в Києві.

Попри фінансову кризу, яка призвела до скорочень з робочих місць працездатного населення, попит на низку спеціальностей в Україні залишається. Адже кризові менеджери чи то менеджери з продажів зараз, як ніколи затребувані.

Таким чином, українська економіка, яка базується на низькій вартості трудового потенціалу, не стимулює сам процес накопичення і якісне відтворення робочої сили.

Однак здебільшого нині власники підприємств вимушені через різке падіння доходів відправляти частину працівників у неоплачувані відпустки, переводити їх на неповний робочий день або ж і звільняти. Згідно з даними останнього моніторингу Міністерства праці та соціальної політики, з 12 мільйонів зайнятого населення у режимі неповного робочого дня працюють 82 тисячі осіб, а ще близько 22 тисячі — змушені були піти у відпустку. Що ж до рівня безробіття, то він, за прогнозами відомства, може зрости до 8% [14].

Експерти кажуть, що у даній ситуації найбільш уразливими є працівники металургійної, будівельної, фінансової галузей, а також сфери сервісу. А от убезпеченими є бюджетники. Через подорожчання паперу та зменшення надходжень від реклами, деякі друковані видання скорочують персонал, відмовляються від позаштатників. Така ж ситуація спостерігається на радіостанціях та телевізійних ЗМІ.

Втім сьогодні на ринку праці через фінансову кризу з’явилися й етичні проблеми, які лежать в площині роботодавець-найманий працівник. Зараз роботодавець почуває себе дуже впевнено стосовно своїх працівників. Тому може використовувати кризу у своїх інтересах. Наприклад, щоб не виконувати раніше взяті на себе зобов’язання [2, c. 7].

3.2. Аналіз стану ринку праці і зайнятості населення в 2010-2011 рр.

Аналіз стану ринку праці і зайнятості населення є невід’ємним і важливим елементом державного регулювання зайнятості. Він здійснюється на рівні:

• макропропорції — національного розвитку. Регулювання макропропорцій на основі всебічного аналізу ринку праці здійснюється за допомогою урядових рішень, Державної програми зайнятості населення і Генеральної тарифної угоди;
• мезопропорції — співвідношення попиту і пропозиції робочої сили в розрізі окремих регіонів і галузей. Вони регулюються за допомогою окремих урядових рішень з конкретних питань, а також галузевих наказів, регіональних рішень і відповідних тарифних угод;
• мікропропорції — внутрішньофірмового попиту і пропозиції праці в розрізі професій і спеціальностей. Вони регулюються заходами управління персоналом і колективним договором.

Стан виконання регулюючих документів макро-, мезо- і мікропропорцій відстежується й аналізується.

Напрями аналізу на всіх рівнях наступні:

• абсолютні і відносні показники зайнятості населення та його економічної активності;
• абсолютні і відносні показники безробіття;
• аналіз наявності робочих місць і вакансій та коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію);
• аналіз виконання Державної і регіональних програм зайнятості населення (на мікрорівні — виконання колективного договору з відповідних статей);
• аналіз витрат коштів, затверджених по статтях.

Згідно з методологією Міжнародної організації праці (МОП), у 2011 році рівень безробіття в Україні може знизитися до 7,7%.

Якщо надалі рівень безробіття активно не скорочуватиметься, то в Україні може посилитися стурбованість із зв`язку з погіршенням соціальної ситуації. Безробіття населення є одним з істотних чинників, який впливає на соціально-економічне положення населення, зокрема, визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України.

У країні прискорюється старіння нації, чисельність і питома вага населення у віці молодше працездатного (основне джерело поповнення трудових ресурсів) скоротиться з 4,1 млн. чоловік в 1993 році до 3,4 млн. чоловік в 2010 році (з 10,2% до 8,4%).

На Україні гостре безробіття є в регіонах з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. Також в депресивних регіонах, тобто з переважанням найбільш кризових галузей [1, c. 6].

Найбільший рівень безробіття на початок 2010 р. зафіксований в Тернопільській (6,9%), Чернівецькій (5,9%), Херсонській (5,8%) і Рівненській (5,8%) областях, найменший — в Києві (0,4%), Севастополі (0,8%) і Одеській області (2,2%).

В той же час перший заступник Конфедерації вільних профспілок України (КСПУ) А.Акімочкін негативно оцінив вимогу МВФ скоротити фонд оплати праці працівників бюджетної сфери. Крім того, він відзначив, що підвищення пенсійного віку для жінок збільшить кількість безробітних, оскільки люди передпенсійного віку практично не можуть влаштуватися на роботу.

На думку А.Акімочкіна, на сьогодні уряд може збільшити надходження податків і соціальних платежів, зокрема, до бюджету Пенсійного фонду, підвищивши заробітну плату і виплативши всі заборгованості по ній.

Як відзначив глава Асоціації вільних профспілок автотранспортників України Андрій Корчинський, проектом Податкового кодексу в тому вигляді, в якому він на сьогодні існує, знищується малий бізнес, що також негативно позначиться на рівні зайнятості в країні, оскільки у людей, які займалися малим підприємництвом, практично не має можливості знову влаштуватися на роботу.

Як нагадав В.Костриця, згідно з прогнозами МОП, розвинені країни досягнуть докризового рівня зайнятості до 2012 року, менш розвинені – до 2015 року. «Цим країнам необхідно додатково створити майже 8 млн. робочих місць, а в цілому всім країнам світу, по яких ведеться моніторинг, необхідно створити, щоб повернутися до докризового рівня зайнятості, близько 14,5 млн. робочих місць. Це не враховуючи тих молодих поколінь, які виходять на ринок праці», – відзначив він.

Як повідомляв УНІАН, за підсумками січня-червня 2010 року рівень безробіття в Україні, за методологією Міжнародної організації праці (МОП), становив 9,2% загальної чисельності працездатного населення і 8,5% чисельності населення віком 15-70 років.

Прогнозування ринку праці є оцінкою перспектив розвитку його кон’юнктури та зміни умов, які впливають на кількісний та якісний аспекти попиту і пропозиції праці на прогнозований період. Основна ціль прогнозу — визначити тенденції зміни факторів впливу на попит і пропозицію робочої сили й оцінити можливі наслідки рішень, які приймаються в галузі їх регулювання.

Ринок праці, зайнятість населення, безробіття, як ми вже переконалися, є складними економічними і соціальними категоріями, що знаходяться під впливом як ринкових економічних законів, так і адміністративних та законодавчих рішень. Чим більше узгоджуються прийняті адміністративні й законодавчі рішення з економічними законами, тим ефективніше вони діють [2, c. 7].

Однак на практиці в сфері державного регулювання зайнятості іноді необхідно приймати рішення, які не повністю відповідають діючим економічним законам. У таких випадках слід визначити найраціональніші шляхи прийняття цих рішень і певних заходів. Обґрунтування таких заходів, їх максимально можливе узгодження з економічними законами дає прикладна наука. Вона займається також розробкою методологічних проблем, проектами методичних рекомендацій та здійснює інші наукові послуги.

В економічній теорії існує декілька підходів до прогнозування ринку праці, і зокрема зайнятості та безробіття. Однак в Україні тривалий час виправдовував себе варіантний балансовий метод прогнозування зайнятості й безробіття. Він полягав у тому, що розподіл населення за сферами зайнятості пов’язувався з трудовими ресурсами. Показники зведеного балансу трудових ресурсів широко відображають головні аспекти зайнятості населення. Але нині прогнозування здійснюється на підставі даних обстежень домогосподарств.

Вихідні дані для прогнозування рівня і структури зайнятості — це результати демографічного прогнозу, виконання економічних програм, показники аналізу зайнятості і безробіття в базисному періоді, урядові рішення, котрі впливатимуть на зміну структури в економіці й зміну чисельності робочих місць.

Основні тенденції, що були притаманні ринку праці в 2011 р. порівняно з І півріччям 2010 року:

– щодо економічної активності населення працездатного віку:

• збільшення рівня економічної активності з 72,1% до 72,7%;
• збільшення рівня зайнятості з 65,4% до 66,2%;
• зменшення рівня безробіття (за методологією МОП) з 9,2% до 8,9%;

– зменшення серед безробітних (за методологією МОП) частки вивільнених з економічних причин з 43,0% до 37,8%;

– зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 19,1%;

− збільшення кількості вільних робочих місць на 13,6%;

− збільшення навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць, вакантних посад з 52 до 57 осіб;

– зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 34,8% до 35,0%;

− зростання рівня прийому робочої сили з 11,7% до 14,2% та рівня вибуття з 12,3% до 14,2% середньооблікової кількості штатних працівників;

− зменшення кількості працівників, які працювали у режимі неповного робочого дня (тижня) з економічних причин, з 12,3% до 7,4%;

− зростання середньомісячної номінальної заробітної плати на 18,4%;

− зростання реальної заробітної плати на 8,1%;

− зменшення суми заборгованості з виплати заробітної плати на третину.

За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15–70 років у І півріччі 2011р. зменшилась за рахунок осіб старше працездатного віку та становила 22,1 млн. осіб, з яких 20,3 млн.осіб або 91,8% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,8 млн.осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.

Рівень економічної активності населення віком 15–70 років збільшився з 63,8% у І півріччі 2010р. до 64,3% у І півріччі 2011р., а для населення працездатного віку – з 72,1% до 72,7% відповідно. Зростання цього показника спостерігалось як серед мешканців міських поселень так і сільської місцевості (діаграма 1).

Найвищий рівень економічної активності був характерний для осіб віком 30–49 років, найнижчий – для молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років.

Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у І півріччі 2011р., порівняно з І півріччям 2010р., збільшилась на 34,1 тис. осіб, або на 0,2% та становила 20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно зріс за означений період з 58,4% до 59,0%, а у населення працездатного віку з 65,4% до 66,2% (діаграма 2).

Збільшення рівня зайнятості населення відбулося у всіх регіонах країни. Найбільше зростання зазначеного показника зафіксовано у Сумській, Донецькій та Рівненській областях. Максимальне значення цього показника в І півріччі 2011р. було у м.Києві (64,1%), а мінімальне – у Івано-Франківській (52,9%) області.

Серед зайнятого населення віком 15–70 років кожен п’ятий був працівником сільського господарства або промисловості, шостий – торгівлі, дванадцятий – освіти. В структурі зайнятого населення продовжується скорочення питомої ваги найманих працівників на фоні зростання частки працюючих у секторі самостійної зайнятості.

Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у І півріччі 2011р. порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшилась на 41,1 тис. осіб і складала 4,6 млн. осіб, або 22,6% загальної кількості зайнятого населення віком 15–70 років.

Серед сільських жителів кожна друга особа була зайнята у цьому секторі економіки. В той час, як серед міських жителів зазначена зайнятість не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш широким можливостям знайти роботу.

Сільськогосподарське виробництво є основним видом економічної діяльності неформального сектору економіки (65,3% зайнятих у цьому секторі, або 74,4% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності у цьому секторі економіки були торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів та будівництво.

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у І півріччі 2011р., порівняно з відповідним періодом 2010р., зменшилася на 58,6 тис. осіб, або на 3,1% та становила 1,8 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1266,8 тис. осіб), решту – сільські жителі (543,7 тис. осіб). Зменшення кількості безробітного населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 59,6 тис. осіб, або на 3,2%).

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні знизився на 0,3 в.п. та становив 8,2% економічно активного населення зазначеного віку (серед населення працездатного віку – 8,9%). Зменшення цього показника було зафіксовано у міських поселеннях на відміну від сільської місцевості, де рівень безробіття зріс порівняно з І півріччям 2010р.

На показники безробіття населення значною мірою впливала сезонність. У поточному році, як і в минулому, спостерігалося суттєве зменшення рівня безробіття населення (за методологією МОП) у ІІ кварталі порівняно з І кварталом (діаграма 4).

Слід відмітити, що рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) у 3,1 раза перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок – у 2,3 раза, чоловіків – у 4,1 раза, міських поселеннях – у 3,7 раза, сільській місцевості – у 2,2 раза).

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж І півріччя 2011р. проходили професійне навчання 130,7 тис. безробітних, що на 19,0% більше, ніж у І півріччі 2010р. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання у зазначеному періоді (107,7 тис. осіб.), 83,2% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 11,7% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта (5,1%) – вперше отримали професійну освіту.

Із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття видатки на виплату допомоги у зв’язку з безробіттям у І півріччі 2011р. становили 2,0 млрд.грн. Середній розмір допомоги у червні 2011р. становив 838 грн., що дорівнює 87,3% законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати у цьому періоді (960 грн.). При цьому у кожного третього зареєстрованого безробітного, який отримував вищезазначену допомогу, вона була в межах 520 грн., у кожного другого – від 520 до 960 грн., майже у кожного шостого – понад 960 грн.

3.3. Шляхи подолання безробіття для підвищення рівня життя населення

Аналіз розвитку українського ринку праці на етапі його становлення показує, що через довготривалу економічну депресію в Україні безробіття, зокрема, приховане, постійно збільшується, зростає його середня тривалість, посилюється тягар по виплаті допомоги по безробіттю, відбувається значна диференціація регіональних ринків праці, погіршуються умови працевлаштування та, як наслідок, значно ускладнюється ситуація на ринку праці. Безробіття в Україні виникло внаслідок макроекономічних внутрішніх та зовнішніх перетворень, які призвели до катастрофічного падіння попиту на працю, але з часом воно стає структурним за характером, тобто є наслідком процесу перерозподілу робочої сили між секторами та порушенням рівноваги в різних галузях, включенням економіки у світову торгівлю, зміною технологій та методів управління. Найвразливішими до вимушеного безробіття верствами населення є молодь, особливо випускники навчальних закладів без досвіду роботи, жінки, громадяни, що мають тривалу перерву в роботі, та громадяни з низьким рівнем кваліфікації й освіти. Враховуючи величезні витрати, пов’язані з безробіттям, які визначаються як збитками у випуску продукції через недовикористану робочу силу, так і політичною протидією розвитку реформ, у цій ситуації подальшого зростання безробіття та посилення соціальної напруженості втручання держави є конче необхідним для регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення. Виходячи з досліджених особливостей та причин безробіття в Україні, ми пропонуємо кілька рекомендацій щодо заходів для регулювання ринку праці.

По-перше, оскільки першопричиною зниження зайнятості, зростання безробіття та його застійного характеру в Україні є дефіцит робочих місць внаслідок порушення балансу між попитом та пропозицією праці, головним важелем державної політики зайнятості має бути стимулювання попиту на працю. Для того щоб служба зайнятості, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій [3], виконувала повною мірою свої функції та була здатна реально впливати на становище на українському ринку праці, слід досягти максимальної узгодженості й послідовності механізмів реформування економіки та політики зайнятості, які повинні взаємозміцнюватися на шляху до забезпечення повної та продуктивної зайнятості в довгостроковому періоді. Дії служби зайнятості залишатимуться непомітними, на нашу думку, поки в загальноекономічний механізм не буде закладено першочергових заходів, які б сприяли створенню нових робочих місць.

Необхідною умовою для відтворення попиту на працю та зростанням продуктивної зайнятості є стабілізація національної економіки, яка створює сприятливе, надійне економічне середовище для інвесторів та підприємців, у якому вони могли би певною мірою прогнозувати майбутні прибутки від інвестицій та сподіватись на довготривалий розвиток свого бізнесу. Для встановлення макроекономічної стабільності нагальною потребою є запровадження повного комплексу заходів, спрямованого передусім на досягнення фінансово-кредитного, грошового та поточного платіжного балансу. Сприятливий клімат для розвитку підприємницької діяльності та економічного зростання вимагає також рішучої боротьби з усіма видами корупції та кримінальними структурами, позитивного ставлення державних службовців усіх рівнів до приватного підприємництва, удосконалення і стабілі-зації нормативної законодавчої бази, зміцнення банківського сектора, удосконалення механізмів кредитного фінансування, активної державної програми підтримки малого та середнього бізнесу.

Окремим першочерговим заходом макроекономічної політики, який суттєво впливає на політику зайнятості, є реформа податкової системи, яка має бути спрямована на зниження податкового тиску на підприємства, обмеження їх ухилення від сплати податків, легалізацію тіньової економіки, що, в свою чергу, призведе до збільшення надходжень до бюджету, необхідних для розвитку адекватної інфраструктури. Враховуючи безпосередній вплив податків на фонд зарплати та на доходи фізичних осіб як на зайнятість, так і на добробут працівників та їхнє відповідне ставлення до праці, слід уважно переглянути і змінити ставки цих податків [6].

Для забезпечення відтворення рентабельної виробничої діяльності, отримання коштів для створення робочих місць, зростання заробітної плати працівників на мікрорівні перевага повинна надаватись стимулюванню прямого інвестування, наданню пільг та фінансовій підтримці підприємств, особливо тих, які підлягають реструктуризації із збереженням робочих місць та мають особливе значення для країни чи окремого регіону, або які ще не здатні на рівних конкурувати з іншими підприємствами, але мають значний потенціал до виробництва конкурентоспроможної продукції та розширення сфери продуктивної праці. Крім прямої матеріальної підтримки підприємств, які пристосовуються до нових економічних умов, ефективними заходами для них можуть бути оволодіння керівництвом основ менеджменту, консультації з питань бізнесу, допомога в пошуку ділових партнерів та зовнішніх інвесторів, субсидії на дослідно-конструкторську роботу (Я&Б) та доступ до нових технологій, субсидії на перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, підтримка у сфері маркетингу та збуту продукції. В довготерміновому періоді значну увагу варто зосередити на заходах, які б забезпечували функціонування конкурентного внутрішнього ринку з відносно вільною можливістю входу нових фірм різних форм власності та активне включення наших виробників у світову торгівлю.

По-друге, зважаючи на різку диференціацію регіональних ринків праці в Україні, загальнодержавна політика зайнятості населення має доповнюватися чіткими заходами на регіональному рівні з урахуванням місцевих особливостей та пріоритетів розвитку [5]. Активна державна політика сприяння зайнятості має бути зорієнтована передовсім на підтримку регіонів з підвищеним рівнем безробіття та найменшими можливостями для працевлаштування. Одним з найважливіших заходів щодо урегулювання складної ситуації на деяких регіональних ринках праці, на нашу думку, є стимулювання територіальної мобільності населення шляхом усунення багатьох бар’єрів, особливо це стосується системи прописки.

По-третє, загальний розмір витрат на виплату допомоги по безробіттю, яка реалізує функцію соціального захисту, постійно зростає разом із поширенням безробіття і тим самим призводить до зменшення фінансування активних заходів на ринку праці, які спрямовані на стимулювання ефективного та справедливого функціонування ринку праці. Незважаючи на важливу роль, яку активні заходи на ринку праці можуть відігравати у забезпеченні зайнятості населення у сприятливих умовах, на даному етапі їх значення та реалізація у повному обсязі досить сумнівні як в Україні, так і в інших країнах з перехідною економікою [8]. Оскільки активні заходи пов’язані зі значними фінансовими та адміністративними витратами, вони повинні бути спрямовані передусім на допомогу тим, хто має найбільші проблеми на ринку праці. Для сприяння зайнятості молоді найпридатнішими є, на нашу думку, професійна підготовка або перепідготовка декваліфікованої молоді, надання субсидій для первинної зайнятості молоді, програми для заняття підприємницькою діяльністю. Для незайнятих жінок з маленькими дітьми, які є найбільш незахищеними на ринку праці, за підтримки держави повинна створюватись система зайнятості з неповним робочим днем або зайнятості з можливістю виконувати роботу вдома, також варто організовувати курси підвищення кваліфікації жінок, які повертаються з декретних відпусток, та зміцнити систему догляду за дітьми, зосереджуючи увагу на її якості та доступності.

По-четверте, оскільки безробіття поступово набуває структурного характеру, основну увагу в середньотерміновому періоді слід зосередити на подальшому розвитку основного фактора виробництва — робочої сили — та на подоланні невідповідності між професійними навиками на ринку праці. Для цього треба суттєво удосконалити національну систему освіти, професійної підготовки та перепідготовки, щоб вони були здатні гнучко реагувати на зміни попиту на професії. Серед низки активних заходів, які пропонуються службою зайнятості, перевагу слід надати організації професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації з урахуванням зрушень у всій системі освіти. Основним принципом системи освіти повинна залишатись всім відома народна мудрість: «Вік живи — вік учись».

Нарешті, ситуація, яка склалася на ринку праці, вимагає від служби зайнятості розширення її штату, регулярного тренування її співробітників, подальшу децентралізацію в прийнятті рішень, удосконалення комп’ютеризації та інформаційної системи, розвитку комп’ютерних мереж та баз даних, впровадження нових методів роботи. Для здійснення моніторингу становища на ринку праці та надання повнішої та надійнішої інформації, від чого залежить визначення напрямів державної і територіальних довгострокових програм зайнятості, необхідно удосконалити форми статистичної звітності, зокрема розробити баланс повного ринку праці, який враховує як відкрите, так і приховане безробіття [9].

Отже, щоб розширити зайнятість та поліпшити її якість, подолати високе безробіття, зменшити соціальне та економічне напруження в Україні, вирішальним моментом державної політики зайнятості повинен бути добре зважений вибір заходів, які потрібно розробляти і впроваджувати в комплексі з макроекономічною, регіональною, мікроекономічною (на рівні підприємств та галузей), політичною, освітньою та соціальною політикою.

Висновки

На основі проведеного дослідження ми зробити такі висновки:

—         зайнятість населення є найважливішою характеристикою ринку праці;

—         питання ефективної зайнятості населення є особливо актуальним в умовах нестабільної економіки;

—         до основних причини безробіття в Україні можна віднести: міграцію робочої сили, спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу;

—         важкі умови праці; нерегулярну чи взагалі відсутню виплату заробітної плати. На нашу думку, необхідним є: якісно змінити діючий соціально-економічний курс, переглянути пріоритети соціально-економічної політики, щоб основою зробити людину з її інтересами. Тільки така політика може стати основою для консолідації суспільства, для виходу з кризової ситуації з якомога меншими втратами. Вирішення короткотривалих проблем повинно враховувати можливості досягнення стратегічних цілей.

В умовах кризи та посткризової ситуації головна ціль державної політики повинна полягати в забезпеченні гарантованого прожиткового мінімуму.

Основні напрями політики боротьби з безробіттям: оптимізація зайнятості, розвиток підприємництва, сприяння посиленню здатності працівників до адаптації, забезпечення рівних можливостей на ринку праці. Держава повинна активно висувати та реалізовувати програми політики покращення зайнятості. Зокрема, здійснювати якісну професійну підготовку, надавати дотації підприємцям, які беруть на себе зобов’язання підтримувати обумовлений рівень зайнятості, надавати консультаційну допомогу безробітним, створити сприятливі умови для бажаючих.

Список використаної літератури

1. Євсєєнко О. Деякі аспекти статистичного аналізу зайнятості та безробіття на ринку праці України // Економіст. — 2005. — № 9.- С.37-39
2. Зелінська Я. Соціально-психологічна поведінка особистості в умовах безробіття // Соціальна психологія. — 2010. — № 2. — С. 78-84
3. Козюк В.В. Вплив відкритості економіки на характер зв’язку між інфляцією та безробіттям // Фінанси України. — 2007. — № 12.- С.17-26
4. Кротова, Ольга. Що очікує ринок праці?: Володимир Галицький: Україна сьогодні за рівнем безробіття фактично повернулася до показників 2003-2004 років // День. — 2010. — 11 березня. —  С. 6
5. Макаренко О. Психологічні особливості в умовах тривалого безробіття / Олександр Макаренко, Марія Голубєва, Сергій Кравчук // Соціальна психологія. — 2007. — № 2. — С. 71-79
6. Мала І. Л. Безробіття як наслідок порушення макрорівноваги [Текст] / І. Л. Мала // Економіка в школах України. — 2011. — № 5. — С. 17-22
7. Миколюк О. Ринок праці… завмер: Рівень безробіття в Україні — 8,8%, оптимально — 4-5% // День. — 2010. — 30 квітня. — С. 7
8. Нікіфоров П.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям // Фінанси України. — 2008. — № 10.- С.22-30
9. Покрищук В. Особливості впливу довготривалого безробіття на психологічний стан молодої людини / В. Покрищук, Л. Башук // Україна: аспекти праці. — 2008. — № 7. — С. 3-6
10. Порядок призначення і виплати допомоги по безробіттю // Соціальний захист. — 2009. — № 11. — С. 33-35
11. Решетова, Ольга. Безробіття: загроза чи фантом / Ольга Решетова // День. — 2008. — 12 листопада. — С. 1,2
12. Семенко Л. Умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю // Юридичний Вісник України. — 2011. — № 25. — С. 14
13. Сомов М. Від ситуативного регулювання ринку праці — до профілактики безробіття // Соціальний захист. — 2010. — № 12. — С. 15-17
14. Трофанова Т.Г. Безробіття як фактор нівелювання економічних та суспільно-виробничих відносин (підводні течії епохи безробіття) [Текст] / Т.Г. Трофанова // Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 5. — С. 31-34
15. Ульяницька О.В. Проблеми безробіття і трудова еміграція українців // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 8. —  С. 167 — 172
16. Черниш Т. Сутність та особливості довготривалого безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. — 2006. — № 3. — С. 8-12
17. Юровська В. Становлення і розвиток загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття // Право України. — 2004. — № 10.- С.37-41
18. Якуба К. І. Безробіття селян: економічний і соціальний аспект [Текст] / К. І. Якуба // Економіка АПК. — 2010. — № 6.- С.107-112