При розкритті змісту інституту звільнення від покарання та його відбування в теорії й на практиці виникає чимало спірних питань, які не знайшли однозначного вирішення або обґрунтування. Однією з таких проблем є проблема систематизації різновидів інституту звільнення від покарання та його відбування.

Перед тим як викласти власні міркування з даної проблеми наголошу на тому, що кримінально-правовий зміст передбачених у розділі XII Загальної частини Кримінального кодексу України (далі — КК) ч. З ст. 19, ч. З ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62, ч. 5 ст. 72, ст.ст. 104-107 КК різновидів інституту звільнення від покарання та його відбування утворює поєднання певних юридичних фактів. При цьому це поєднання має системний характер. Конкретні характеристики таких різновидів звільнення в КК є різноманітними як за термінологією, так і за специфічним змістом. Це, наприклад, звільнення особи у зв’язку

з тим, що вона втратила суспільну небезпеку, або якщо «закінчились строки давності», звільнення від подальшого відбування покарання особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунута, або у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку суду тощо. З огляду на це виникають певні труднощі при систематизації різновидів інституту звільнення від покарання та його відбування.

З’ясування особливостей систематизації окремих різновидів звільнення від покарання та його відбування потребує відповіді на такі питання: 1) за якими ознаками (критеріями) розмежовуються різновиди такого звільнення у чинному КК; 2) чи можна за такими критеріями здійснити їх класифікацію; 3) як співвідносяться різновиди й форми звільнення від кримінального покарання та його відбування.

Відповіді на поставлені запитання можна сформулювати наступним чином:

1. У нормах розділу XII Загальної частини КК «представлена» лише окрема частина (хоча й значна за своєю кількістю) різновидів інституту звільнення від покарання та його відбування. Решта закріплена в нормах інших розділів Загальної частини КК (див.: ч. З ст. 19, ч. З ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62, ч. 5 ст. 72, ст.ст. 104-107), в Законі «Про застосування амністії в Україні», Положенні про порядок здійснення помилування. При цьому деякі з ознак цих різновидів безпосередньо визначаються й нормами КПК (див. вище).
2. Ознаками (критеріями), за якими розмежовуються різновиди звільнення від покарання та його відбування, виступають юридичні факти, які стосуються: вчиненого засудженою особою діяння (зокрема, такого, караність якого усунена законом; яке за певних умов визнається злочином невеликої або середньої тяжкості); особи, якою вчинювався злочин (наприклад, особи, яку на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною; неповнолітнього; особи, яка заперечує проти закриття справи в порядку, передбаченому ч. З ст. 7^і КПК; особи, яка визнана (визнається) непридатною до військової служби за станом здоров’я; жінки, яка при вирішенні питання про її звільнення від покарання є вагітною або має дитину певного віку; особи, яка вчинила злочин в стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ним; особи, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання; військовослужбовця); закінчення чи незакінчення строків давності виконання обвинувального вироку суду; того, що засуджений розпочав відбувати призначене йому покарання; виду призначеного покарання (зокрема, штрафу, позбавлення обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі та ін.); наявності чи відсутності попереднього ув’язнення особи в разі, коли вона засуджується судом; прийняття закону України про амністію або акту про помилування; порядку призначення покарання особі (а саме: за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків).

При виділенні наведених вище ознак слід зазначити, що вони мають різний зміст, а окремі різновиди звільнення від покарання та його відбування можуть включати кілька таких ознак. Наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) може мати місце при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеженні волі, а також позбавленні волі на строк не більше п’яти років з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи. Можливі, щоправда, й випадки, коли такі ознаки (критерії) виключають одна одну. У цьому разі до змісту окремих різновидів названого звільнення такі ознаки одночасно входити не можуть. Наприклад, не може бути звільнена на підставах, передбачених ст. 83 КК, від подальшого відбування покарання жінка, яка має дитину віком сім років.

Важливо також підкреслити й те, що законодавче визначення деяких з названих ознак пов’язується не з економією заходів кримінальної репресії, а з «неможливістю призначення, виконання або подальшого виконання раніше призначеного покарання внаслідок законодавчих перепон, передбачених кримінальним або кримінально-процесуальним законом» — ч. 3 ст. 57 КК, ст. 408 КПК. Зокрема, заміна покарання у виді виправних робіт передбачається у ч. З ст. 57 КК з огляду на те, що засуджений став непрацездатним після постановления вироку суду. У такому разі виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт. Крім цього, звільнення від подальшого відбування покарання на підставі існуючих кримінально-процесуальних перешкод передбачається у ст. 408 КПК.

3. Оскільки законодавець виділяє певні різновиди інституту звільнення від покарання та його відбування не за однією, а за кількома ознаками (критеріями), то й говорити можна не про класифікацію таких різновидів, а, очевидно, про певну їх систематизацію. Така систематизація передбачає: а) узагальнення в КК таких різновидів за найбільш значущими, істотними в кримінально-правовому плані ознаками; б) визначення кожного з таких різновидів залежно від передбачення ними певних юридичних фактів, сформульованих законодавцем, а також їх взаємозв’язків між собою. При цьому вказані юридичні факти можуть свідчити, наприклад, про те, що особа взагалі не повинна або не може відбувати призначене їй покарання (приміром, неможливість на час розгляду справи в суді вважати особу суспільно небезпечною; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку суду; непридатність особи до військової служби за станом здоров’я тощо). У інших випадках юридичним фактом може виступати тяжка хвороба, яка реально перешкоджає відбуттю покарання (в певних випадках це впливає на звільнення особи від відбування частини призначеного покарання), а також інші обставини, що дозволяють (допускають) замінити особі основне покарання більш м’яким або знизити призначену судом міру покарання в межах одного і того ж його виду.

У зв’язку з цим мають місце випадки, коли певні юридичні факти поєднуються у змісті декількох різновидів інституту звільнення від покарання та його відбування. Залежно від такого поєднання законодавець систематизує зазначені різновиди звільнення таким чином, що визначений з урахуванням різних юридичних фактів їх зміст може охоплюватися кількома передбаченими в ч. 1 ст. 74 КК формами звільнення від покарання та його відбування, а саме: а) звільненням засудженого від покарання; б) звільненням засудженого від подальшого відбування покарання; в) заміною покарання більш м’яким; г) пом’якшенням призначеного покарання. Тобто окремі з визначених у кримінальному законі різновидів інституту звільнення від покарання та його відбування можуть об’єднуватися в змісті кількох (різних) виділених в ч. 1 ст. 74 КК форм такого звільнення саме залежно від того, що зміст вказаних різновидів охоплює різні за своїм характером юридичні факти.

Цей підхід щодо систематизації окремих різновидів інституту звільнення від покарання та його відбування має значення для визначення найбільш значимих ознак кожного із таких різновидів, що певним чином ураховуються у змісті виділених форм названого інституту кримінального права (тут слід ураховувати й те, що ці форми «представлені» в кримінальному законі у вигляді родових юридичних конструкцій). Так, значимі для звільнення від покарання ознаки характеризують насамперед те, що особа не повинна відбувати призначену їй конкретну міру покарання або взагалі неможливість її відбування. Залежно від цього дана форма звільнення від покарання та його відбування охоплює ті його різновиди, що закріплені в ч. З ст. 19, ч. 5 ст. 72, частинах 2, 4, 5 ст. 74, ст.ст. 75-80, частинах 1, 2, 3 ст. 84, ст.ст. 104-106 КК. У іншому випадку визначальним для звільнення від подальшого відбування покарання є факт відбуття засудженим частини призначеного йому покарання і наявності у зв’язку з цим частини невідбутого покарання (до цієї форми включаються ті різновиди названого звільнення, які передбачені ч. 2 ст. 74, ст.ст. 80, 81, 83, частинами 1, 2, 3 ст. 84, ст.ст. 85, 106, 107 КК).

Що стосується такої форми звільнення як заміна покарання більш м’яким, то при її визначенні найбільш значущим можна вважати доцільність (допустимість) заміни призначеного особі основного покарання більш м’яким видом основного покарання (застосовується у випадках, передбачених ч. З ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62, ч. 5 ст. 80, ст. 82, ст. 85 КК). У разі ж визначення пом’якшення призначеного покарання має враховуватись допустимість зниження судом міри призначеного особі покарання (зокрема, в тих випадках, які передбачені в ч. З ст. 74 КК або на підставі закону України про амністію чи акта про помилування).