Банківський переказ
Вступ.
1. Сутність банківського переказу.
2. Використання банківських переказів.
3. Банківський міжнародний переказ.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Банківський переказ — розрахункова банківська операція, яка здійснюється за допомогою надісланого платіжного доручення одного банку іншому. Види розрахунків переказами:
· За дорученнями клієнтів — платіж у формі відкритого рахунку;
· За дорученнями зарубіжних банків — платіж банківськими переказами (між банківськими кореспондентами).
Види розрахунків банківськими переказами:
· Поштові перекази (поштові платіжні доручення) — пересилаються одним банком іншому.
· Телеграфні перекази (телеграфне платіжне доручення).
· Міжнародні грошові перекази (система SWIFT) — міжнародні господарські експрес-перекази.
· Міжнародні грошові доручення — перекази через поштові агенції або міжнародний банк.
Схема документообороту при розрахунках переказами:
1. Передача обумовлених у контракті комерційних документів.
2. Заповнення заяви і платіжного доручення на підставі цих документів.
3. Списання коштів із рахунка імпортера і зарахування їх на рахунок банку-кореспондента.
4. Пересилання коштів у банк експортера.
5. Зарахування коштів на рахунок постачальника (після списання їх з рахунка банку-кореспондента).
6. Передача виписки з цього рахунка.
Розрахунки за відкритим рахунком полягають у тому, що експортер веде рахунок заборгованості імпортера і навпаки. Для цього між контрагентами укладається спеціальна угода. Дана форма розрахунків застосовується при регулярних ділових контактах і довірі один до одного.
1. Сутність банківського переказу
Банківський переказ — просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей на прохання і за рахунок переказодавця іноземному отримувачу (бенефіціару) з визначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми. Банківський переказ — найбільш поширена форма національних та міжнародних розрахунків. Банківський переказ використовується при здійсненні розрахунків по комерційних операціях, включаючи платежі по експорту та імпорту, операціям неторгового характеру, в оплату наданих послуг.
Банківські перекази здійснюються в безготівковій формі на підставі платіжних доручень, що адресуються одним банком іншому (іноді з використання банківських чеків або інших платіжних документів). Але комерційні або товаросупроводжувальні документи (рахунки-фактури, транспортні та інші документи спрямовуються при цій формі розрахунків від експортера імпортеру напряму, минаючи банки).
Банк виконує тільки платіжні доручення іноземних банків чи оплачує відповідно до умов кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки з грошовими (контрактними) зобов'язаннями іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов'язаннями вітчизняних імпортерів.
При використанні банківського переказу в розрахунках за експортовані товари та надані послуги банк виконує платіжні доручення іноземних банків — кореспондентів з виплати коштів на користь переказоотримувачів як клієнтів свого банку, так і клієнтів своїх банків-кореспондентів за умови зазначення в платіжному дорученні одного з таких способів відшкодування виплачених сум:
• зарахування суми переказу на рахунок НОСТРО в банку переказодавця;
• зарахування суми переказу на рахунок НОСТРО в третьому банку;
• надання права дебетувати сумою переказу рахунок ЛОРО банку переказодавця в банку.
При використанні банківського переказу в розрахунках за імпортовані товари та отримані послуги, банк виконує доручення клієнтів, які мають в банку поточний валютний рахунок:
1)на переказ валюти за кордон в оплату вартості імпортованих товарів, товарних документів чи документів про надання послуг;
2) як авансові платежі, передбачені умовами зовнішньоторговельних контрактів;
3)в оплату простих та переказних векселів за придбані в кредит товари;
4) в погашення заборгованості, що утворилася в результаті перерахунків, та на інші цілі, що не суперечать чинному законодавству в межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта[8, c. 279-281].
Використання банківського переказу як форми розрахунків за контрактом має бути обумовлене при укладанні зовнішньоторговельної угоди, при цьому в розділі "Умови платежу" має бути зазначено:
детальний перелік документів, що спрямовується від експортера імпортеру (за видом та кількістю);
банківські реквізити переказоотримувача (номер рахунку, назва банку експортера, його адреса);
строки, в які має бути здійснено платіж.
Схема розрахунків з використанням банківського переказу представлена на рис. 1.
Пояснення до рис. 1
— укладання зовнішньоекономічного контракту;
— заповнення імпортером заяви на переказ та подання її в банк;
— проведення розрахунку банком імпортера на підставі платіжного доручення;
— зарахування банком експортера коштів на рахунок експортера.
Банк переказодавця керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні.
Банки беруть участь у цій формі розрахунків при отриманні в банку експортера відповідного доручення на оплату контракту. Вони не несуть ніякої відповідальності за платіж: поставка товару, передача документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту представлення платіжного доручення.
Банківський переказ являє собою просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою способу відшкодування виплаченої суми. Банківський переказ здійснюєтьсябезготівковимспособом за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.
Переказні операції банки виконують тільки після поданняплатником у банк платіжного доручення на оплату контракту. За даної форми розрахунків в обов’язки банку входить лише переказ платежу з рахунку переказодавця на рахунок переказоодержувача в момент подання платіжного доручення (рис. 2).
Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером імпортер направляє в банк заяву на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або відбуватися за ним, що визначається контрактом та валютним законодавством країн.
Банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення (4) у відповідний банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк експортера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера.
Інкасо— це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.
Базою для проведення операцій документарного інкасо є«Уніфіковані правила по інкасо» (УПІ), розроблені Міжнародною торговельною палатою і визнані банками.
Згідно з УПІ інкасо — це операція, яка здійснюється банком на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:
одержання акцепту та/або платежу;
видачі комерційних документів проти акцепту та/або платежу;
видачі документів на інших умовах.
Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова операція, визначають два види інкасо:
чисте інкасо,тобто інкасо тільки фінансових документів;
документарне інкасо — інкасо комерційних документів, які іноді супроводжуються фінансовими документами, або інкасо тільки комерційних документів.
Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і стягують при цій формі розрахунків мінімальну комісію. Комісія, як правило, стягується банком експортера з переказодавця відповідно до тарифів комісійної винагороди банку з роботи з клієнтами. Розмір комісії визначається самим банком і є або фіксованим або виражається у процентах[5, c. 168-171].
2. Використання банківських переказів
Банківський переказ — це форма розрахунків, яка використовується при погашенні боргів за кредити, при видачі авансів, при врегулюванні рекламацій, при розрахунках за неторговельними операціями. Суть банківського переказу полягає в дорученні одного банку іншому виплатити переказоотримувачу визначену суму.
У формі банківського переказу здійснюється також оплата інкасо, тобто банківські перекази можуть поєднуватись з іншими формами розрахунків, а також з гарантіями.
Банківські перекази використовують при сплаті боргів за позичками та кредитами, при наданні авансів, врегулюванні рекламацій, перерахунках за раніше укладеними угодами, поверненні помилково одержаних коштів та різного роду разових виплат.
Технічно банківський переказ є наказом одного банку, адресованим своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми коштів бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на основі вказівки клієнта банку, який, в свою чергу, дає банку відповідні інструкції про умови виплати бенефіціару суми переказу. Доручення виконується банком або його установами за рахунок клієнта або бенефіціара.
Платіжні доручення іноземних банків за експортовані товари та надані послуги надходять до уповноваженого банку у вигляді телеграфних або поштових доручень. На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер установленої форми. При зарахуванні суми документарних переказів у цьому ордері банк зазначає термін подання документів, який не повинен перевищувати 15 днів з дня зарахування суми переказу на рахунок одержувача коштів у банку.
Здійснення банківського переказу включає такі операції:
1) відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;
2) імпортер (покупець) виставляє платіжне доручення в банк, що його обслуговує (банк імпортера);
3) списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок Лоро банку експортера;
4) повідомлення (авізування) банку експортера або здійснення розрахункової операції;
5) при надходженні авізо списання коштів з рахунку Лоро-1 банку імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;
6) авізування експортера про зарахування на його рахунок відповідної суми коштів.
Технічно переважена більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications, яка була організована в 1973 p. і об'єднує близько 1800 банків світу членів і майже 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу. При надходженні коштів на користь клієнта українського банку або на користь самого банку іноземний банк-кореспондент зараховує необхідну суму на його рахунок і надсилає відповідне авізо по системі SWIFT, телексом і поштою[6, c. 159-161].
Система СВІФТ — одна з найвідоміших комп’ютерних мереж, які було створено з ініціативи фінансових організацій. За станом на 1998 рік до мережі було підімкнено понад 6000 фінансових організацій із більш як 170 країн світу. Останнім часом до системи підмикаються й банківські установи країн СНД, зокрема й України.
Системи обробки банківських операцій можна поділити на два типи. До першого типу належать системи, в яких виконується оперативне пересилання та зберігання міжбанківських документів, а до другого — системи, в яких виконуються також функції, безпосередньо пов’язані з виконанням взаємних вимог і зобов’язань банків.
Система СВІФТ належить до першого типу, оскільки вона забезпечує лише передавання та доставляння банківських повідомлень різного типу між банками — учасниками системи, але не виконує жодних розрахункових чи інших операцій з банківської обробки цих повідомлень.
Прикладом систем другого типу може бути система електронних міжбанківських розрахунків (СЕП) Національного банку України, яка не лише забезпечує приймання та передавання банківських повідомлень, а й виконує операції з кореспондентськими рахунками банків — учасників розрахунків.
Головна мета створення СВІФТ і її основна функція полягають у тому, щоб надавати своїм користувачам цілодобовий доступ до високошвидкісної мережі передавання банківської інформації за умови високого ступеня контролю та захисту від несанкціонованого доступу.
Система СВІФТ базується на використанні єдиної мови, забезпечуючи єдину організацію обробки інформації, її захист і швидке передавання. Вона працює 24 год на добу і 365 днів у році. У разі, коли відправник і одержувач повідомлення працюють у мережі одночасно, то доставляння повідомлення виконується не більш як протягом 20 с.
Крім системи SWIFT передача платіжних інструкцій іноземним банкам може здійснюватися у формі телексного повідомлення або Micro Cash Register.
Переваги використання розрахункової системи SWIFT полягають у високій швидкості та надійності розрахунків. Однак обладнання для роботи в цій системі дуже дороге, тому її доцільно використовувати тільки за умови достатньої інтенсивності взаємних розрахунків.
Використання певних форм і засобів міжнародних розрахунків залежить від розвиненості міжнародної торгівлі, системи валютного регулювання, інтенсивності та надійності розрахунків і банківської системи в цілому тощо. Практика використання окремих форм розрахунків дала змогу згрупувати їх виходячи з інтересів експортерів чи імпортерів. Проте доцільність та ефективність застосування тієї чи іншої форми визначає експортер або імпортер[4, c. 238-240].
За виконання операцій, пов'язаних з обслуговуванням міжнародних розрахунків, банки стягують комісійну винагороду. Розміри комісійної винагороди за різними операціями звичайно визначаються тарифними угодами між банками.
Отже, банківський переказ — це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:
— боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;
— рекламацій за поставку неякісної продукції;
— авансових платежів;
— розрахунків нетоварного характеру.
Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера[7, c. 253-254].
3. Банківський міжнародний переказ
В міжнародній банківській практиці застосовуються банківські перекази в оплату авансу по контракту. Це означає, шо певний відсоток від загальної вартості контракту (як правило, від 15 до 30 %) повинен бути перерахований експортеру ще до початку відвантаження ним товару. Надалі оплата здійснюється за фактично поставлені цінності або надані послуги. Переказ авансу до початку відвантаження товару не вигідний імпортеру, тому що представляє собою приховану форму кредитування експортера в розмірі переказного авансу. Окрім того, переказ авансу створює для імпортера ризик втрати грошей в разі непоставки товару експортером. В міжнародній банківській практиці існує декілька заходів захисту імпортера від ризику неповернення (втрати) авансу в разі непоставки товару експортером:
1) банківська гарантія на повернення авансу;
2) документарний або умовний переказ.
Якщо в "умовах платежу" контракту міститься положення про переказ авансу під гарантію першокласного комерційного банка на повернення авансу, то до Його переказу фірма-експортер (принципал по гарантії) звертається в один з банків своєї країни (банк-гарант) з проханням видати гарантію на повернення авансу на користь імпортера (бенефіціару по гарантіям). Як правило, банки беруть високу комісію за видачу такої гарантії. Основний зміст гарантії полягає в тому, що банк гарантує імпортеру повернення переведеного авансу в разі непоставки товару (невиконання контракту). Крім того, передбачено, що гарантія мас безумовний характер, а також що банк-гарант поверне суму авансу із врахуванням відсотків, отриманих за весь період користування коштами.
Під документарним (умовним) переказом розуміють переказ авансу з умовою, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фактичну виплату авансу на його рахунок лише проти надання транспортного (відвантажувального) документу. При цьому зазначається період, протягом якого повинно бути проведено відвантаження і наданий вілвантажувальний документ.
Переказ за експортними операціями Комерційний банк виконує платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштів на користь переказоодержувачів — клієнтів свого банку або клієнтів банків-кореспондентів цього комерційного банку всередині країни — за умови зазначення в платіжному дорученні одного з наступних способів відшкодування сум, що виплачують:
а) зарахування суми переказу на рахунок "Ностро" в банку переказодавця;
б) зарахування суми переказу на рахунок "Ностро" в третьому банку;
в) надання права дебетувати сумою переказу рахунку "Лоро" банку переказодавця у комерційному банку.
Платіжні доручення іноземних банків надходять у вигляді поштових. телеграфних доручень або доручень, направлених за системою телекомунікаційних повідомлень СВІФТ.
Суми документарних переказів, шо надійшли від банків-кореспондентів, не зараховуються на рахунок клієнта, а зараховуються на проміжний рахунок до пред'явлення вказаних у дорученні документів у встановлені строки. При неотриманні документів у іноземного банка-переказодавця вимагаються інструкції щодо переказу[2, c. 371-373].
Переказ за імпортними операціями. Комерційний банк виконує доручення своїх клієнтів-підприємств і організацій, що мають в банку поточний валютний балансовий рахунок, — на переказ валюти за кордон в оплату вартості імпортованого товару, товарних документів або документів про надання послуг, як авансових платежів, шо передбачені умовами зовнішньоторговельних контрактів; в оплату простих і переказних векселів за придбані в кредит товари; в погашення заборгованості, шо виникла в результаті переплат, і на інші цілі, пов'язані з імпортом та експортом товарів і послуг у межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта.
Переказ коштів за кордон за дорученням клієнтів комерційних банків проводиться на підставі заяви на переказ.
В цьому документі банк, що переказує, повинен вказати:
1. повну назву платника;
2. найменування банку платника;
3. номер банківського рахунку, який дебетується;
4. код валюти і суму платежу;
5. повну назву бенефіціара, його адресу;
6. найменування банку бенефіціара і номер його рахунку;
7. найменування, номер і дату документу (контракту тощо), по якому здійснюється оплата;
8. особу, що несе витрати на здійснення переказу (банківська комісія і поштові або телеграфні витрати);
9. мету і призначення переказу (найменування товару і послуг, за які здійснюється оплата).
Найменування переказоодержувача і його адреса, а також технічні і спеціальні терміни у заяві на переказ зазначаються на іноземній мові. Організації-переказоодержувачу слід звертати увагу на правильність реквізитів, тому що наслідком викривлення найменування фірми або її адреси навіть у одній літері може бути невиконання банківського переказу банком переказоодержувача.
В заяві на переказ обов'язково зазначається спосіб передачі платіжного доручення за кордон. Як вже було зазначено, застосовується одна із загальноприйнятих форм переказу: поштою, телексом або каналами SWIFT. Заява на переказ підписується від імені підприємства уповноваженими особами і закріплюється печаткою.
Порядок виконання наданих заяв на переказ залежить від наявності у комерційного банку іноземних банків кореспондентів. Діє два варіанти виконання представлених заяв на переказ: самостійне виконання через систему банків-кореспондентів за кордоном (при наявності генеральної ліцензії); через інший український банк, в якому відкрито кореспондуючий рахунок даному комерційному банку.
На даний час банківський переказ має широку сферу застосування у розрахунках по українському експорту і імпорту. Це пов'язано, перш за все, з простотою оформлення даних операцій з проміжного рахунку через комерційний банк, а також із збільшенням частки авансових переказів за кордон через існуючу недовіру іноземних фірм до української сторони з точки зору її платоспроможності. В цих умовах має значення захист інтересів українських імпортерів, особливо коли мова йде про 100%-у передплату. В цілому банківський переказ за фактично поставлений товар більш вигідний імпортеру, тому що він отримує товар і документи, минаючи банки, і лише потім здійснює оплату. При цьому для експортера не виникає гарантії платежу за поставлений товар, що призводить до застосування банківського переказу у поєднанні з іншим елементом платежу, наприклад, авансом або банківською гарантією. В такому випадку робота комерційною банку по банківському переказу дещо ускладнюється.
Ііанківський переказ — це доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок переказодавця іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платника виплаченої ним суми.
Банк переказоотримувача керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні. Так, в платіжному дорученні може зазначатися умова про виплату бенефіціару відповідних сум проти пред'явлення ним вказаних комерційних і фінансових документів або проти пред'явлення розписки (документарний або умовний переказ).
В розділі "Умови платежу" зовнішньоторговельного контракту повинно бути вказано, що розрахунки за поставлений товар будуть здійснюватись у формі банківського переказу. При цьому повинен бути наданий детальний перелік документів, що направляються від експортера імпортеру (за видом і кількістю). Крім того, повинні бути вказані банківські реквізити переказоодержувача (номер рахунку, найменування банку експортера, адреса), а також в які строки буде здійснюватися платіж.
Банки починають брати участь в цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідного доручення на оплату контракту. Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передача документів, а також сам платіж не входять в функції банку до моменту надання платіжного доручення). Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і, як наслідок, стягують при цій формі розрахунків мінімальну комісію. Так, при банківському переказі комісію, як правило, стягує банк імпортера з переказодавця, у відповідності з Тарифами комісійної винагороди комерційного банку по роботі з клієнтами (розмір її встановлюється самим банком і є або фіксованим, або виражається в промилях, відсотках тощо). Банк імпортера, що прийняв платіжне доручення від клієнта — імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера тим шляхом, який вказаний в доручені клієнта: по пошті, телексу, системі СВІФТ (SWIFT). На теперішній час у міжнародній банківській практиці застосовується направлення платіжних доручень або по телексу, або по каналах системи СВІФТ (тими банками, які приєдналися до цієї системи).
По одержанню платіжного доручення банк експортера перевіряє його достовірність і робить відповідне зарахування на рахунок експортера[3, c. 175-178].
Висновки
Банківський переказ — це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.
Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну Суму грошей.
Порядок виконання банківського переказу такий:
1) переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;
2) експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;
3) експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
4) імпортер подає заявку на переказ;
5) імпортер отримує товарі
6) банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;
7) банк експортер:
а) перевіряє одержані документи;
б) списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
в) передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.
Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично переказує у відповідний час заздалегідь визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.
Список використаної літератури
1. Банківські операції: Підручник/ За ред. А.М.Мороза; Авт. кол. А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф.Пуховкіна та ін.; М-во освіти України, Київський нац. екон. ун-т. — К.: КНЕУ, 2006. — 383 с.
2. Банківські операції: Підручник/ За ред. Володимира Міщенка, Наталії Слав'янської та ін.. — К.: Знання, 2005,, 2006. — 727 с.
3. Банківські операції: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл./ В. І. Капран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко та ін.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 206 с.
4. Банківська справа: учбовий посібник/ Роман Тиркало, Ігор Гуцал, Ярослав Чай-ковський та ін.; За ред. Романа Тиркала,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 314 с.
5. Банківська справа та основи митного регулювання в Україні: Навчальний посібник/ Микола Деркач, Володимир Боронос, Олександр Вискуб,; Ред. Сергій Фролов,. — Суми: Університетська книга, 2003. — 262 с.
6. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. — 2-е вид.. — К.: Знання, 2003. — 255 с.
7. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2004. — 323 с.
8. Петрук О. Банківська справа: Навчальний посібник/ Олександр Петрук,; За ред. Ф. Ф. Бутинця; М-во освіти і науки України. — К.: Кондор, 2004. — 460 с.