1.Склад, структура та економічна характеристика банківських ресурсів.

2. Характеристика міжнародної торгівельної операції акредитивів.

3. Характеристика кредитів під заставу векселів.

Список використаних джерел.

1.Склад, структура та економічна характеристика банківських ресурсів

Зміцнення ресурсної бази комерційних банків — одна з головних передумов подолання кризи української економіки, оскільки від цього значною мірою залежить вирішення проблеми інвестиційної активності. Тому в сучасних умовах розвитку економіки проблема формування ресурсів має вирішальне значення.

Банківські ресурси — сукупність зобов'язань та капіталу, що належать постачальникам коштів, або, іншими словами, ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для виконання своїх операцій.

Джерелами формування банківських ресурсів є акумуляція грошових коштів юридичних та фізичних осіб, а також створення власного капіталу. Таким чином, банківські ресурси формуються внаслідок здійснення пасивних операцій.

Банківські ресурси – це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, значення проблем пов’язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських комерційних банків. Саме нашим, вітчизняним, комерційним банкам надзвичайно важко вирішувати це питання – формування ресурсів банків, тому що українська банківська система ще дуже молода, вони тільки на початковому етапі свого розвитку.

Класифікацію банківських ресурсів подано на рис. 1.

Банківські ресурси — це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.

Виходячи з джерел формування, кошти комерційного банку поділяються на власні і залучені.

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб’єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, учасників банку або з відрахувань від поточного прибутку. В банківському балансі власні кошти знаходяться в різних фондах банку.

Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або шляхом мобілізації коштів від випуску і розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Оскільки комерційні банки створюються переважно на корпоративних засадах, то статутний капітал відповідно у більшості випадків набуває форми акціонерного. Його величина дорівнює сумі випущених банком простих та привілейованих акцій. Подальше збільшення акціонерного капіталу банку можливе за рахунок додаткових випусків акцій або за рахунок банківського прибутку, спрямованого на поповнення величини власних коштів банку. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела коштів при здійсненні витрат на початкових етапах діяльності банку в процесі його заснування, а також як гарантії забезпечення платежів банку за своїми зобов’язаннями.

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що витікають з основної діяльності банку і за якими не формуються спеціальні резерви. Він також може бути використаний для виплати дивідендів і процентів у випадку нестачі поточного банківського прибутку. Як правило, резервний капітал використовується для покриття тільки непередюачених видатків.

Складовою частиною банківських ресурсів є власні кошти (або капітал) банку-фактор, що відіграє неабияку роль у зміцненні довіри клієнтів як до окремого банку, так і до банківської системи в цілому. Тому проблема залучення і підтримки на певному рівні обсягу капіталу комерційних банків є актуальною і надзвичайно важливою для банківської діяльності в країні загалом.

Власний капітал КБ займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для комерційного банку достатнім буде 8% від загального капіталу. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в основному чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Досить відчутна роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших порах після його утворення.

У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі сутність капіталу банку найчастіше визнають за джерелами його формування, серед яких:

— акціонерний капітал;

— резервний капітал;

— нерозподільний прибуток ( частина прибутку, яка залишається після виплати дивідендів і відрахувань у резервний фонд).

Походження терміну “капітал” (від фр., англ. capital , лат. сaptalis – головний) означає багатство (цінні папери, грошові кошти, майно), які використовуються для власного самозбільшення.

Виходячи із цього можна запропонувати такі визначення капіталу комерційного банку: це сукупність внесених власниками – учасниками капіталу – власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з баку учасників.

Суть банківського капіталу виявляється через його функції:

1. капітал є основою для створення й організації банку, а також для його діяльності до часу накопичення достатнього обсягу залучених і позичених коштів;

2. у випадку несприятливої ситуації і непередбачених витрат капітал відіграє роль буфера, своєрідної “подушки”, що дає змогу банку продовжувати виконувати ті чи інші операції. У критичних ситуаціях (у випадках нестачі резервів) для погашення збитків використовується статутний капітал. Ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані на погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони масі є боргом. Отже, поточні витрати, які банк змушений робити для вирішення назрілих проблем, компонує капітал;

3. капітал підтримує довіру клієнтів до банку і переконує кредиторів у його фінансовій спроможності;

4. капітал є основою для структурного розвитку кредитно-фінансової установи, розробки і впровадження нових послуг, програм, обладнання. Залучення додаткового капіталу дає змогу банкові посилювати свої позиції на ринку, забезпечувати клієнтів сучасними банківськими послугами;

5. капітал служить регулятором загального розвитку банку в довгостроковий перспективі. Регулювання фінансового стану капіталу є важливим інструментом запобігання різним банківським ризикам. Воно підтримує довіру клієнтів, а в країнах де діє державна система страхування депозитів, захищає кредитно-фінансові установи від втрат.

Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій. Під ефектом розуміється результативність діяльності. Ясна річ, в умовах капіталізації основною метою для банку є одержання прибутку.

2. Характеристика міжнародної торгівельної операції акредитивів

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в зовнішньоекономічному договорі (контракті) між бенефіціаром і заявником. Розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500).

Уніфіковані правила визначають:

• види та типи акредитивів;

• спосіб та порядок виконання і передачі акредитивів;

• зобов'язання і відповідальність банків;

• умови, яким мають відповідати документи, що подаються за акредитивом;

• тлумачення різних термінів;

• інші питання, які виникають при акредитивній формі розрахунків.

Акредитивна форма розрахунків рекомендується постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.95 № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" як найбільш вигідна форма для української сторони.

Акредитив за своєю суттю є договором, відокремленим від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них. За операціями з акредитивами усі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк з належною ретельністю приймає передбачені за акредитивом документи, контролює, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками зазначеним в акредитиві умовам, але не несе відповідальності за форму, чинність та юридичне значення документів.

Банк не несе фінансової відповідальності:

• за затримку при передачі чи втрату будь-якого повідомлення, листа чи документа за акредитивом;

• перекладацькі помилки чи помилки у тлумаченні технічних термінів та залишає за собою право передавати терміни акредитива без перекладу;

• наслідки форс-мажорних обставин;

• невиконання банками-кореспондентами або іншими банками наданих їм інструкцій, навіть якщо банк самостійно обрав для роботи ці банки.

Застосування документарного акредитива в зовнішньоторговельних угодах обумовлено такими обставинами:

• взаємний ризик контрагентів: продавець ризикує тим, що його товар не буде оплачено, тоді як для покупця є ризик непостачання товару, і він не хоче здійснювати попередню оплату, не впевнений у тому, що товар відвантажено;

• прагнення отримати додаткові гарантії за рахунок участі в угоді третьої сторони — банку;

• для експортера:

1) використання акредитива є гарантією оплати за відвантажену продукцію у випадку, якщо надані ним документи повністю відповідають умовам акредитива;

2) використовуючи акредитивну форму розрахунків, експортер має змогу звести до мінімуму ризики, спричинені його недостатньою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною та економічною стабільністю в країні імпортера; незнанням місцевих законів щодо розрахунків в іноземній валюті, специфіки перевезення, страхування товару, оформлення документації на його ввезення та відправку;

• для імпортера:

1) використання акредитива дає гарантію здійснення оплати тільки у разі підтвердження факту відвантаження товару;

2) скориставшись акредитивною формою розрахунків, імпортер може звести до мінімуму ризики, пов'язані із закупівлею товару в незнайомих країнах, незнанням особливостей валютного законодавства країни-експортера (зокрема, стосовно можливості ввезення товару), невпевненістю у добропорядності експортера.

Таким чином, можна зазначити, що використання акредитивної форми розрахунків має такі переваги:

1) це самостійна від торгового контракту угода, що містить як чітке зобов’язання платежу на користь експортера, так і можливість отримання кредиту імпортером;

2) акредитив дає змогу використовувати кредитоспроможність та репутацію банка, що відкриває акредитив, в інтересах обох контрагентів;

3) акредитивна форма розрахунків усуває ризик неплатежу з боку покупця, тому що оплата документів гарантується банком-емітентом;

4) підтверджений акредитив надає бенефіціару гарантію платежу з боку ще одного банку;

5) акредитив забезпечує ефективну допомогу та консультацію банку з питань відкриття акредитива, визначення та оформлення документів, які мають бути надані згідно з його умовами;

6) акредитив передбачає ретельну та неупереджену перевірку банками документів, на основі яких здійснюється платіж;

7) експортер не отримає платіж доти, доки не представить певні документи відповідно до умов акредитива;

8) акредитив надає імпортеру можливість отримати більш тривалий комерційний кредит, ніж при використанні інших форм розрахунків;

9) імпортер може вимагати відвантаження товару в певні часові інтервали шляхом внесення відповідної умови за акредитивом;

10) підпорядкованість Уніфікованим правилам дає змогу використовувати акредитивну форму розрахунків фактично з усіма країнами світу;

11) акредитив може бути використаний як база для зовнішньоторговельного кредитування експортера;

12) акредитив дає змогу нейтралізувати окремі валютні та політичні ризики;

13) авізування акредитива через банк захищає експортера від підробки та

фальшивих акредитивів, тому що без засвідчення авізуючим банком справжності акредитива він залишається зобов'язанням на папері.

Недоліки застосування акредитивної форми розрахунків:

1) банки працюють лише з документами, а не з товарами, тому платіж здійснюється на основі наданих експортером документів відповідно до умов акредитивів, незалежно від характеристик та стану самих товарів;

2)відкриваючи акредитив, банк-емітент бере на себе зобов'язання від імені покупця, що може обмежити отримання покупцем інших позик у цьому банку;

3) акредитивна форма розрахунків є найбільш дорогою, тому відкриття акредитива на незначні суми недоцільно;

4) при покритому акредитиві відволікаються кошти експортера на весь період дії акредитива.

Саме акредитивну форму розрахунків можна порекомендувати у таких випадках:

• коли між експортером та імпортером укладаються:

1) перша угода;

2) угоди на великі суми;

3) угоди, пов'язані з кредитами на тривалі строки;

4) угоди з імпортерами з країн, які перебувають у складному економічному становищі і для яких характерні низька культура оплати та нестабільність політико-економічної ситуації;

• кредитоспроможність покупця викликає сумнів;

• угода пов'язана з комерційними кредитами на тривалі строки;

• наявні валютні й інші обмеження у країні імпортера;

• товари виготовляються за спеціальним замовленням, і тому їх реалізація іншому покупцю не можлива;

• угоди з резидентами з країн, які потребують оформлення платежів виключно через акредитиви.

Види акредитивів в міжнародній практиці

Відкличний акредитив (Revocable L/C) — акредитив, який може бути змінено або анульовано банком-емітентом за наказом апліканта у будь-який момент без попереднього погодження з бенефіціаром. Відклик акредитива неможливий лише у випадку, коли банк-емітент або підтверджуючий банк уже здійснив платіж проти надання бенефіціаром документів у повній відповідності з умовами акредитива.

Безвідкличний акредитив (Irrevocable L/C) — акредитив, який може бути змінено або анульовано тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. В акредитиві має бути чітко зазначено, відкличний він або безвідкличний. За відсутності такої вказівки акредитив вважатиметься безвідкличним.

Підтверджений акредитив (Confirmed L/C) — акредитив, оплата за яким гарантована, крім банку-емітента, іншим (підтверджуючим) банком.

Непідтверджений акредитив (Unconfirmed L/C) — акредитив, оплата за яким гарантована тільки банком-емітентом.

Непокритий акредитив (Uncovered L/C):

• з погляду покриття зобов'язань клієнта перед банком-емітентом — це акредитив, при відкритті якого клієнт не надає у розпорядження банку-емітента валютних коштів (покриття);

• з погляду покриття зобов'язань банку-емітента перед підтверджуючим (виконуючим) банком — це акредитив, при відкритті якого банк-емітент не надає попередньо у розпорядження підтверджуючого (виконуючого) банку валютні кошти (покриття).

Покритий акредитив (Covered L/C):

• з погляду покриття зобов'язань клієнта перед банком-емітентом — це акредитив, при відкритті якого клієнт надає у розпорядження банку-емітента валютні кошти (покриття);

• з погляду покриття зобов'язань банку-емітента перед підтверджуючим (виконуючим) банком — це акредитив, при відкритті якого банк-емітент надає попередньо у розпорядження підтверджуючого (виконуючого) банку валютні кошти (покриття) на строк дії зобов'язань банку-емітента з умовою їх використання для виплат за акредитивом.

Спеціальні форми (конструкції) акредитивів

1. Акредитив з червоним застереженням (смугою) — за цим акредитивом авізуючий або підтверджуючий банк здійснює попереднє авансування бенефіціара до надання визначених в угоді документів за акредитивом. Ця спеціальна умова зазначається в акредитиві за вимогою апліканта (імпортера), який звертається з дорученням до банку-емітента уповноважити авізуючий чи підтверджуючий банк на здійснення платежу бенефіціару за товари до їх відправки. Сума платежу, що належить авансувати бенефіціару, визначається аплікантом разом з банком-емітентом і може становити як повну суму акредитива, так і певний процент.

2. Трансферабельний (переказний) акредитив використовується при посередницьких угодах, тобто коли бенефіціар є посередником в угоді або підрядником за наявності субпідрядників. Цей вид акредитива передбачає передачу прав за акредитивом реальному постачальнику товарів або субпідряднику, що вивільняє власні кошти посередника.

Трансферабельний акредитив — акредитив, за яким бенефіціар має право уповноважити банк, що здійснює платіж/платіж з відстрочкою/акцепт/ негоціацію, (трансферабельний банк) на те, щоб акредитивом можна було скори-статися повністю або частково одному чи декільком бенефіціарам.

3. Компенсаційний акредитив (back to back) використовується в тих самих випадках, що і трансферабельний акредитив, тобто коли бенефіціар є посередником в угоді або підрядником у разі наявності субпідрядників, але в умовах акредитива не зазначено, що він є переказним або коли умови переказу відрізняються від зазначених в УПДА.

Посередник (підрядчик) доручає банку, який авізував або підтвердив початковий акредитив, відкрити контракредитив на користь реального постачальника.

Таким чином, при компенсаційному акредитиві відкриваються два акредитиви:

• основний — відкривається за дорученням кінцевого покупця його банком на користь посередника;

• додатковий — відкривається за дорученням посередника його банком на користь реального постачальника товарів.

Ці акредитиви юридично не пов'язані один з одним — це два незалежних акредитиви, хоча з економічного погляду вони становлять єдину операцію.

Оскільки ці акредитиви не регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, банки мають підвищені ризики і можуть вимагати додаткових гарантій або стягувати підвищену комісію.

4. Резервні акредитиви, або акредитиви "стендбай" (stand by letter of credit), які інколи ще називають чистими, є спеціальними видами акредитивів і за своєю суттю більше тяжіють до банківської гарантії. Практика використання таких акредитивів зародилася у США, оскільки банки цієї країни відповідно до чинного законодавства не можуть надавати гарантії у чистому вигляді. На відміну від документарних акредитивів, які забезпечують, перш за все, інтереси експортера, резервний акредитив як інструмент забезпечення платежів є універсальним та значно гнучкішим.

Так, резервний акредитив може використовуватися і як документарний акредитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера (скажімо, при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу). Але такий акредитив (як аналог авансової гарантії або гарантії виконання) може виступати і як забезпечення повернення раніше виплаченого імпортером (замовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера при неналежному виконанні експортером контракту. Таким чином, резервний акредитив (як і банківську гарантію), на відміну від документарного акредитива, можна віднести до непрямого забезпечення платежу. Такий акредитив може бути реалізовано лише у тому випадку, якщо наказодавець резервного акредитива не виконає свої зобов'язання.

5. Револьверний акредитив — це акредитив, який автоматично поновлюється в міру його виконання на початкову суму або після закінчення визначеного заздалегідь періоду, або в міру його використання у межах попередньо визначеної загальної суми та терміну дії. При відкритті револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти і кількість квот, а також строк використання квот.

Такі акредитиви доцільно використовувати при поставках товарів партіями, що дає змогу експортеру отримувати кошти під документи, оформлені належним чином, за кожну поставку, що здійснюється за графіком, затвердженим у договорі.

3. Характеристика кредитів під заставу векселів

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх погашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позичок. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не переуступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя. Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позички здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватися у вигляді:

• строкових кредитів, тобто позичок, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;
• кредитів до запитання, коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

Строкові позички під заставу векселів, як правило, є разовими. При здійсненні такої операції банк аналізує юридичну та економічну надійність векселя і в разі позитивного висновку з позичальником укладається кредитний договір і договір застави векселів. Строк погашення кредиту визначається, виходячи зі строку погашення векселів (строк погашення векселів повинен бути принаймні на 15 днів більше, ніж строк погашення кредиту). Сума можливого кредиту коливається від 60 до 90 % від суми векселів, які приймаються під заставу. Кредитна заборгованість при цьому обліковується на простому кредитному рахунку.

Кредити до запитання під заставу векселів видаються у разі, якщо позичальник має постійну потребу в обігових коштах. Облік такої кредитної заборгованості здійснюється на спеціальному позичковому рахунку, який є аналогом контокоренту.

Для отримання кредиту під заставу векселів зі спеціального позичкового рахунку клієнт подає в банк стандартний пакет документів, а також векселі, призначені для передачі в заставу, разом з реєстром цих векселів (щонайменше у двох примірниках). Банк проводить експертизу юридичної та економічної надійності векселів, викреслює з реєстру та повертає клієнту векселі, які не задовольняють вимоги банку, а по благонадійних векселях вираховується ліміт кредитування. Після цього між банком та клієнтом укладається кредитна угода, в якій міститься ряд обов'язкових для позичальника умов:

1) ліміт кредиту;

2) граничне співвідношення між вартістю забезпечення та можливою сумою кредиту;

3) розмір відсотків за кредит і комісії на користь банку;

4) право банку підвищувати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір відсотків і комісії;

5) право банку закрити рахунок і в будь-який час вимагати повного або часткового погашення заборгованості або надання Додаткового забезпечення;

6) право банку обертати на погашення боргу суми, що надходять для оплати прийнятих у заставу векселів;

7) право банку погашати заборгованість клієнта із сум, що належать клієнту і перебувають у банку на інших рахунках клієнта;

8) право банку дозволяти клієнту за його ініціативою заміняти одні векселі до строку їх оплати іншими;

9) місце зберігання векселів, переданих у заставу.

Векселі, які використовуються як застава, можуть передаватися на зберігання банку, державному чи приватному нотаріусу. Банк заінтересований у тому, щоб дані векселі зберігалися у нього.

Важливим завданням для банківських працівників у процесі обслуговування такого кредиту є контроль за вільним залишком ліміту кредитування. Якщо в процесі використання позичальником кредиту до запитання під заставу векселів банком будуть виявлені серед забезпечення векселі суб'єктів, які опротестовані, банк сповіщає про це позичальника і пропонує йому викупити такі векселі або у тижневий строк замінити їх іншими благонадійними векселями. У разі невиконання цієї вимоги банк може закрити кредит.

Погашення кредиту під заставу векселів може здійснюватись шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після цього йому повертаються векселі) або зарахуванням безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок платежів, які надійшли від векселедавців за векселями, що були передані в заставу.

Список використаних джерел

1. Банківські операції: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл./ В. І. Кап-ран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко та ін.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 206 с.

2. Банківські операції: Підручник/ За ред. Володимира Міщенка, Наталії Слав'янської та ін.. — К.: Знання, 2005,, 2006. — 727 с.

3. Банківські операції: Підручник/ За ред. А.М.Мороза; Авт. кол. А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф.Пуховкіна та ін.; М-во освіти України, Київський нац. екон. ун-т. — К.: КНЕУ, 2000. — 383 с.

4. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2004. — 323 с.

5. Тиркало Р. Банківські операції з цінними паперами: монографія/ Р.І. Тиркало, І.С. Кравчук; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 211 с.