referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Автотранспортне страхування

Вступ.

1. Необхідність і значення страхування автотранспортних ризиків. Види страхування.

1.1. Сутність автотранспортних ризиків.

1.2. Види автотранспортних ризиків і умови страхування.

2. Виникнення та оцінка сучасного стану автотранспортного страхування в Україні.

2.1. Економічна необхідність автотранспортного страхування і його зміст.

2.2. Сутність страхування автомобілів.

2.3. Стан страхування автотранспортних засобів на Україні і перспективи розвитку.

3. Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

3.1. Необхідність страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

3.2. Суб’єкти та об’єкти обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

3.3. Види договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності та умови виплати страхового відшкодування.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Страхування автотранспортних ризиків пов'язане з глибокими економічними і соціальними змінами, що відбуваються в суспільстві в зв'язку з масовою автомобілізацією, зростанням парку автомобілів і інтенсивності дорожнього руху, а також величезними матеріальними втратами в результаті дорожньо-транспортних пригод (ДТП). Щорічно на автомобільних дорогах всіх країн світу в результаті ДТП гине понад 300 тисяч чоловік і біля 2 млн. чоловік одержують травми. Швидкими темпами розвиваються вантажні автотранспортні перевезення як всередині країни, так і в міжнародних повідомленнях. Збільшуються міжміські автобусні перевезення, екскурсійні і туристичні автобусні рейси, росте міжнародний автотуризм. Все це буде сприяти зростанню числа ДТП, втрат при перевезенні вантажу, нещасних випадків з пасажирами і пішоходами на автомобільних дорогах і відповідно матеріальних і соціальних втрат суспільства, населення, комерційних і державних структур.

Страхування в цілому і автострахування, як його складова частина, є інфраструктурою, яка сприяє підвищенню ефективності всіх сфер підприємницької діяльності. Цим і визначається значимість розвитку всіх видів страхування на Україні з урахуванням процесу інтеграції України в світове співтовариство. Розвиток страхової справи в нашій країні повинен базуватися на вивченні і зваженому використанні досвіду промислового розвинених країн, що мають багаторічні традиції по організації страхового ринку, законодавчому регулюванню діяльності страховиків і диверсифікації різноманітних видів страхування.

Проблема автотранспортного страхування розглядалась в монографіях таких авторів, як Алексєєв О.Л., Волков І.Г., Дюжиков Є.Ф., Плешков А.П., Гализіна Г.А., Теребус О.Н., Яковлєва Л.В. та інші.

Основні напрямки розвитку автотранспортного страхування та недостатньо високий ступінь її розробленості визначили вибір теми роботи.

Об`єктом дослідженняє економічні відношення між страхувальником і страховиком, що виникають в процесі страхування ризиків, пов`язаних з володінням і експлуатацією транспортних засобів.

Мета роботиполягає в дослідженні змісту автотранспортного страхування, його значення, стану і розвитку страхування автотранспортних ризиків на Україні та визначення на цій основі перспектив розвитку автотранспортного страхування в нашій країні.

Для здійснення поставленої мети в роботі була зроблена спроба вирішення наступних задач:

· виявити необхідність і сутність автотранспортного страхування;

· прослідкувати розвиток даного виду страхування;

· розглянути питання автотранспортного страхування з точки зору комплексного підходу;

· виробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення умов страхування автотранспортних засобів та інших видів автотранспортного страхування;

· визначити основні напрямки розвитку автотранспортного страхування в Україні.

1. Необхідність і значення страхування автотранспортних ризиків. Види страхування

1.1. Сутність автотранспортних ризиків

Засоби транспорту, як і домашнє майно, страхуються добровільно. На страхування беруться автотранспортні засоби та водні маломірні судна, які підлягають державній реєстрації у встановленому порядку.

До автотранспортних засобів відносять: легкові, вантажні, вантажопасажирські, мікроавтобуси, мотоцикли, моторолери, мотоколяски, мопеди, трактори та міні-трактори.

До водних транспортних засобів відносять різноманітні човни, яхти, катамарани і т. ін.

Як показує практика найбільш розвинених країн світу, найпоширенішим видом майнового страхування є страхування автотранспортних засобів. У США, скажімо, на цей вид страхування припадає близько 45% загального збору премій за майновим страхуванням. Це пояснюється, з одного боку, стрімким зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки цього виду транспорту — з іншого. Статистичні дані свідчать, що число загиблих на 1 млрд. пасажиро-кілометрів становить: для автотранспорту — 16 осіб, для повітряного — 6,5, для залізничного транспорту — 1,2 особи.

Одночасно із транспортним засобом можуть бути застраховані (за бажанням страхувальника) водій та пасажири, додаткове устаткування до транспортного засобу, вантаж, який на ньому перевозять. В автострахуванні до об'єктів страхування відносять:

· страхування "авто-каско";

· страхування цивільної відповідальності;

· страхування від усіх видів ризиків;

· страхування автомобілів на час ремонту, парковки та зберігання в гаражах;

· страхування експортно-імпортних вантажів;

· страхування вантажів при перевезеннях внутрішнього сполучення;

· страхування від нещасних випадків під час ДТП.

Наземний автомобільний транспорт — найбільш наближений до людей засіб пересування. Якщо спричинення шкоди громадянам через зіткнення з водним транспортом за звичайних умов мало ймовірне (люди не пересуваються самотужки по воді), з повітряним транспортом зіткнення можливе тільки під час авіаційної катастрофи, із залізничним транспортом — лише в разі перетинання залізничної колії, то з автомобільним транспортом людина стикається постійно, причому віч-на-віч. З одного боку — це найдоступніший і найзручніший вид транспорту, а з іншого — настільки ж і небезпечний. Наземний транспорт, як об'єкт підвищеної небезпеки, несе ризик довкіллю, і особливо життю та здоров'ю людей, а водночас сам досить часто і легко стає об'єктом ушкодження[5, c. 8-9].

Питання підвищення надійності, міцності, захищеності тощо постійно спонукають конструкторів та інженерів до створення дедалі надійніших транспортних засобів, адже природні сили, стихійні лиха, дорожньо-транспортні пригоди та протиправні дії завдають чималої шкоди власникам транспортних засобів, тому страхування засобів наземного транспорту користується найбільшим попитом порівняно зі страхуванням інших видів транспорту.

Популярність і попит на цей вид страхування в розвинених країнах настільки великі, що деякі страхові компанії пропонують укладати договори страхування за телефоном.

Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного засобу є дорожньо-транспортна пригода (ДТП). За даними МВС в Україні протягом 2001-2005 років сталося понад 220 тисяч ДТП з людськими жертвами. За експертними оцінками, кількість ДТП без людських жертв перевищує цей показник у 3 — 5 разів.

Сама дорожньо-транспортна пригода має ряд характерних статистичних показників щодо місця, часу, стажу водія і т. ін.

Наприклад, понад 30 % усіх ДТП відбувається в обласних центрах, найбільша кількість ДТП припадає на жовтень, який за показниками аварійності майже вдвічі випереджує лютий та березень, а за часом доби левова частка ДТП припадає на вечірні години "пік".

Існує досить цікава залежність імовірності настання ДТП від стажу водія. Наприклад, водії зі стажем до одного року їздять обережно і скоюють менше за всіх аварій. Більш ніж удвічі частіше порівняно з новачками скоюють аварії водії зі стажем від 6 до 10 років, що пояснюється зниженням пильності та уваги. Решта водіїв посідають місце посередині між цими двома групами, але водії зі стажем 10 — 15 років їздять дещо краще.

При визначенні вірогідності настання ДТП враховують також і інші фактори. Так, помічено, що автомобілі яскравих кольорів — червоні, жовті — менше потрапляють у ДТП, ніж сірі та чорні.

Усі ці фактори слід ураховувати при визначенні тарифу в разі укладання договору страхування на випадок пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП. Велика вірогідність настання ДТП порівняно з протиправними діями компенсується невеликою збитковістю цього ризику, який становить у середньому 2 — 5 тис. грн., тому середній тариф за цим ризиком становить 1,5 — 3,5 %.

Інших значних збитків завдають протиправні дії третіх осіб, викрадення та пограбування транспортних засобів. Зауважимо, що при укладанні договору страхування повного каско тариф від викрадення становить більш як половину в частці страхового тарифу і досягає близько 4 — 6 %. Це пояснюється майже 100%-вою збитковістю страхової суми. Тобто в разі настання страхового випадку необхідно виплачувати всю страхову суму. До того ж такий "страховий випадок" досить легко сфальсифікувати. Тому більшість страховиків взагалі не беруть на страхування транспортних засобів від крадіжки. У разі ж прийняття такого ризику застосовують великі розміри франшизи.

Цей ризик має свої характерні особливості. Ризик пограбування залежить насамперед від престижності автомобіля, місця його зберігання, наявності охоронних пристроїв та сигналізації, терміну експлуатації транспортного засобу.

Ще одна група ризиків — стихійні лиха. Тут суб'єктивні фактори не впливають на вірогідність настання збитків. Значне місце в цьому питанні посідає регіон експлуатації транспортного засобу. Тариф від стихійних лих рідко перевищує 1 %[11, c. 18-20].

Українські страховики пропонують різноманітні умови страхування засобів наземного транспорту. Але рідко можна знайти страхову компанію, яка взяла б на страхування автомобіль від усіх ризиків, не залежно від країни його виробництва і терміну експлуатації. 1 це зрозуміло: старі автомобілі і найбільш престижні моделі належать до категорії з підвищеним ризиком. Перші більше потерпають в ДТП, а другі частіше стають об'єктом для викрадення.

Серед умов страхування є ряд обмежень, а саме:

— не приймаються на страхування легкові автотранспортні засоби та причіпи до них, термін експлуатації яких з моменту випуску їх заводом-виготовлювачем перевищує 10 років;

— не приймаються на страхування від угону легкові автотранспортні засоби всіх марок, не обладнані протиугінними пристроями;

— не береться під страховий захист багаж;

— не береться під страховий захист скло автотранспортних засобів, що має будь-які пошкодження і дефекти;

— не відшкодовуються збитки в таких випадках:

— пошкодження (знищення) шин автотранспортного засобу та шин, установлених на причіпах до нього, які завдані внаслідок руху й не спричинили ДТП;

— крадіжки коліс, у тому числі запасних, установлених на автотранспортному засобі та причіпах до нього, якщо крадіжка коліс сталася окремо, без угону або викрадення автотранспортного засобу чи причепу.

З огляду на різноманітність ризиків, що діють на транспортний засіб, їх доцільно визначати окремо. Це дає змогу надати договору страхування найоптимальнішої форми, поєднавши набір ризиків з фінансовими можливостями страхувальника.

Розглянемо повний спектр страхового захисту, який у класичному варіанті можна подати такими умовами.

Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним та фізичним особам, і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового обладнання.

Як правило, на страхування приймається автотранспортний засіб та причіпи до нього в технічно справному стані.

До страхових ризиків більшість страховиків відносять:

а) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху;

б) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок протиправних дій третіх осіб при його знаходженні:

— у будь-якому місці;

— на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.

в) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок стихійних лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, злива, град. обвал, лавина, зсув, вихід підґрунтових вод, паводок, повінь, сель, удар блискавки, просадка ґрунту, землетрус), падіння дерев, нападу тварин, а також пожежі чи вибуху в автотранспортному засобі;

г) угон або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка відповідного приладдя та додаткового обладнання в разі перебування:

— у будь-якому місці;

— на стоянці, що охороняється, чи в гаражі[4, c. 2].

1.2. Види автотранспортних ризиків і умови страхування

В автострахуванні до об'єктів страхування відносять: страхування "автокаско", страхування цивільної відповідальності; страхування від всіх ризиків; страхування експортно-імпортних вантажів; страхування вантажів при перевезеннях в внутрішніх повідомленнях; страхування від нещасних випадків при ДТП.

Для автострахування характерно різноманіття типів транспортних засобів, як об'єктів страхування: легкові автомобілі приватних володарів; автотранспортні засоби загального користування; транспортні засоби, що використаються в сільському і лісному господарстві; спеціальні транспортні засоби (швидка допомога, пожежні автомобілі, автомобілі по прибиранню і поливанню вулиць і т.п.); автомобілі по торгівлі товарами, а також мотоцикли, інвалідні коляски, мопеди, моторні човни і т.п., а також широка різноманітність вантажів, що перевозяться з районів транспортування і місць призначення.

Транспортні засоби можуть бути застраховані на наступних умовах:

Повне страхування (страхування від всіх ризиків).Цей вид страхування надає найбільш широке страхове покриття. Воно передбачає відшкодування страхувальнику збитків, викликаних втратою або пошкодженням транспортного засобу, що застрахувався, фізичними травмами людей і пошкодженням майна третьої сторони. При страхуванні автомобілів приватних володарів цей вигляд страхування, окрім вищезазначених ризиків, включає відшкодування бенефіціару в випадку смерті страхувальника всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах — витрат на його лікування, а також покриття збитків, завданих багажу і іншим предметам, які знаходились в салоні автомобіля.

Страхування тільки громадянської відповідальності. Це страхування покриває матеріальну відповідальність страхувальників за смерть або фізичні травми третім особам в результаті ДТП на автомобільних дорогах.

Страхування "Автокаско"- це страховий захист від будь-яких збитків, що можуть виникнути в результаті пошкодження, повної загибелі або втрати автотранспортного засобу або окремих його частин при настанні омовлених в страховому полісі випадків. Страхування "автокаско" звичайно проводиться в добровільній формі і їм можуть бути охоплені всі види транспортних засобів, які знаходяться в експлуатації, а саме — вантажні і спеціальні автомобілі, тягачі і автобуси, легкові автомобілі і причепи до них, трактори, мотоцикли і т. П.

В автострахуванні використовується декілька різновидів договорів страхування, що передбачаються різноманітні обсяги страхового покриття можливих ризиків, від повного до часткового страхування "автокаско". При повному страхуванні "автокаско" володарю транспортного засобу надається страховий захист від збитків, що виникли в результаті пошкодження об'єкту, що застраховано внаслідок аварії, зіткнення з будь-яким іншим предметом, пожежі, самозаймання, вибуху, дії непереборної сили або стихійного лиха, крадіжки, інших протиправних дій третіх осіб і т.д., за винятком збитків, що мають експлуатаційний характер[3, c. 49-50].

При страхуванні автотранспортних засобів на умовах часткового "автокаско" страхове покриття надається звичайно в наступних випадках: пожежа, вибух двигуна, протиправне викрадення, пошкодження транспортного засобу при викраденні, бій скла, стихійне лихо і т.п.

В страховій практиці існують деякі відмінності в ступені охоплення можливих ризиків, наприклад, в покриття можуть враховуватись або не враховуватися збитки, пов'язані з пошкодженням багажу в салоні автомобіля, і багато страхових компаній не надають страхового захисту в випадку використання засобу транспорту за кордоном без повідомлення страховика.

Договір на повне і часткове страхування "автокаско" може заключатись на необмежений час, а страховий поліс бути дійсним до тих пір, доки одна з сторін не розірве договір або він не втратить своєї сили, наприклад, із-за несплати страхового внеску або в випадку, коли договір дійсний на території країни, а володар автомобіля від’їхав за її межі.

При страхуванні "автокаско" діє умова добровільної, а інколи і обов'язкової участі страховика в відшкодуванні збитків або так звана "франшиза". В цьому разі страхове відшкодування зменшується на величину власної участі страховика і припускає звільнення страховика від відшкодування збитків, не що перевищують певного розміру, наприклад, 5-10% страховий суми.

Франшиза може бути безумовною або умовною, що означає, в першому випадку, обов'язковий виняток з суми страхового відшкодування частки власної участі страховика поза залежністю від його вини, а в другому випадку, в залежності від його вини в збитках, нанесеному майну, що застраховане.

Застосування франшизи не знижує ефективності страхового захисту інтересів володарів засобів транспорту, оскільки виняток з страхового покриття невеликих сум не може істотно відбитися на матеріальних інтересах страховиків. Разом з тим страхування з франшизою позбавляє страхові компанії від необхідності врегулювання незначних збитків, а також є превентивною мірою по зменшенню числа страхових випадків.

По умовам страхування "автокаско" звичайно не відшкодовуються збитки, що явились слідством умислу страховика, членів його родини або інших осіб, в розпорядженні яких знаходився транспортний засіб; при експлуатації зламаних автомобілів або водінні засобів транспорту особами, які знаходяться в стані алкогольного сп'яніння, а також під впливом наркотиків; при використанні об'єкту страхування в меті навчання водінню або для участі в змаганнях і іспитах; при природному зносі транспортного засобу або його окремих вузлів, деталей; в результаті військових дій і їхніх наслідків, а також при народних заворушеннях або страйках; конфіскації, реквізиції, арешту, знищення засобів транспорту по розпорядженню і т.п.

Сума страхового покриття, його умови і обмеження вказуються в страховому полісі, з яким страхувальник повинен уважно ознайомитися, бо незважаючи на збіг загальних принципів автострахування, в договорах страхування можуть бути деякі відмінності, в частковості, в відношенні франшизи, перерахування ризиків, по яким не відшкодовуються збитки, лімітів страхового відшкодування і т.п.[1, c. 67-69]

Транзитне страхування. Договір по даному вигляду страхування заключається на термін до 30 днів при покупці транспортного засобу для забезпечення страхового захисту на час перегону автомобіля до місця призначення. Страхування автомобілів при їхньому ремонті, парковці і гаражному зберіганні. Володарі автотранспортних майстерень, гаражів і парківних стоянок звичайно несуть відповідальність за цілість автомобілів своїх клієнтів. Для забезпечення своїх інтересів вони можуть укладати два види страхування:

На час транспортування автомобіля в майстерню, гараж або на стоянку (якщо автомобілі не доставляють безпосередньо його володарі);

На час знаходження автомобіля в своєму володінні (на відповідальності) від різноманітних ризиків, в тому числі і по відповідальності перед третіми особами.

При страховому випадку страховики відшкодовують витрати по переміщенню автомобіля до ремонтної майстерні і доставці його страховику після ремонту. При крадіжці або пошкодженні автомобіля в гаражі або на стоянці страхове відшкодування одержує володар гаражу або стоянки.

Відшкодування збитків, завданого транспортному засобу при його ремонті після ДТП. Більшість претензій по ремонту автомобілів регулюється страховиками на основі наведеного страховиком кошторису ремонтної майстерні. Страховики звичайно для визначення вартості ремонтних робіт спрямовують фахівця-інженера. Однак ремонт автомобіля часто починається з такої оцінки, а по завершенні робіт страхувальник представляє лічбу-накладну, що надається ремонтним підприємством страховику для оплати вироблених робіт.

В практиці багатьох зарубіжних страхових компаній прийняте при ремонті представляти страховику безкоштовно автомобіль для його особистого використання.

Страхування трейлерів. Якщо в полісі немає посилання на страхове покриття трейлерів, то в практиці прийнято виходити з передумови, що страхувальник надає покриття тільки, якщо трейлери жорстко прикріплені до автомобіля. Для страхового покриття збитків самому трейлеру при ДТП необхідно сплатити додаткову премію, також як і в випадку зберігання трейлерів окремо від автомобіля. При страхуванні трейлерів вони поділяються на декілька груп:

1. Трейлери по перевезенню худоби, промислових товарів, багажу або домашнього майна;

2. Зціпки трейлерів;

3. Всі інші види трейлерів.

Сертифікація автомобілів при їхньому страхуванні. Кожний до страхування автомобіль ,що подається звичайно підлягає огляду експертом страховий компанії на предмет його пригодності до експлуатації і технічного стану. За результатами огляду і наступного укладення договору страховику видається "сертифікат страхування" з вказівкою страховика, вигляду страхового покриття і відповідних реквізитів страховика і транспортного засобу[2, c. 53-55].

2. Виникнення та оцінка сучасного стану автотранспортного страхування в Україні

2.1. Економічна необхідність автотранспортного страхування і його зміст

Швидке зростання парку автомобілів та інших видів механізованого транспорту зумовлює збільшення щільності транспортних потоків, завантаження існуючої дорожньо-транспортної мережі.

Зростання автомобілізації та аварійності на дорогах України об`єктивно вимагає створення надійного страхового захисту автотранспортних засобів, життя і здоров`я людей. Страхування засобів автотранспорту, внаслідок цього, займає одне з ведучих місць серед інших видів добровільного страхування.

Об'єкти страхування:

— автомобілі та причепи до них, які належать фізичним та юридичним особам та зареєстровані в Державтоінспекції;

— додаткове обладнання та приладдя автотранспортних засобів, які не входять до комплекту, згідно інструкції заводу виробника;

— багаж;

— життя та здоров'я водія та пасажирів автотранспортних засобів ;

— цивільна відповідальність власників автотранспортних засобів перед третіми особами за нанесення шкоди їх здоров"ю та життю в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також нанесення шкоди майну третіх осіб.

Страхувальниками можуть виступати дієздатні юридичні та фізичні особи, які використовують транспортний засіб на праві власності, на праві оперативного управління, за договором оренди, прокату, по дорученню, на інших законних основах.

Додатковим обладнанням признаються автомобільна телерадіоапаратура, додаткове обладнання салону, прибори, світлове сигнальне та інше обладнання, яке встановлено на транспортному засобі , але яке не входить у комплект.

На страхування не приймаються транспортні засоби які мають значні механічні та коррозійні пошкодження кузова, в тому числі лакофарбованного покриття.

На особливих умовах приймаються на страхування мотоцикли ( в тому ж разі і з коляскою), моторолери та мопеди.

Під автотранспортним страхуванням необхідно розуміти страхування усіх ризиків, пов`язаних з володінням і використанням транспортних засобів.

До 1991 року страхуванням в Україні займався Укрдержстрах, який за постановою Кабінету Міністрів України був перетворений на Українську державну страхову компанію, але через деякий час ця компанія була перетворена на акціонерне товариство відкритого типу — національну акціонерну страхову компанію "Оранта". Зараз державної монополії на страхування не існує, а на страховому ринку України існує більше семисот страхових компаній, багато з яких займаються автотранспортним страхуванням (крім інших видів страхування, які ними здійснюються).

У зв`язку з тим, що на страховому ринку України діє велика кількість страхових компаній, які здійснюють автотранспортне страхування, єдиних правил не існує. У кожної страхової компанії, що займається страхуванням автомобільного транспорту, існують свої умови, нововведення, тарифи, додаткові вимоги, властиві тільки їй одній.

2.2. Сутність страхування автомобілів

Дане страхування покликане захистити майнові інтереси Страхувальника пов’язані з експлуатацією автотранспортного парку і відшкодовувати збитки у разі:

· дорожньо-транспортної пригоди,

· пожежі чи вибуху автомобіля,

· стихійного лиха,

· протиправних дій третіх осіб.

Автотранспорт може бути застраховано за “першим випадком”.

1. Страхова сума за договором страхування визначається в розмірі дійсної (ринкової) вартості автотранспортного засобу.

2. Страховим випадком є пошкодження транспортного засобу в результаті "Збитку".

3. Страхове покриття не розповсюджується на:

— скло та оптику, які на момент укладання договору страхування вже мали пошкодження;

— пошкодження скла та оптики (в результаті попадання будь-яких речей), за винятком ДТП;

— пошкодження будь-якого додаткового встановленого на автотранспортний засіб обладнання або деталей кузова, включаючи декоративні ковпаки на колеса;

— витрати на евакуацію пошкодженого автотранспортного засобу;

— будь-яке пошкодження автотранспортного засобу, яке виникло після ДТП, про яке Страхувальник може заявити як про страховий випадок;

4. Строк дії договору складає один рік.

5. Страховий платіж здійснюється одноразово при укладанні договору страхування.

Страхове відшкодування визначається в розмірі фактичного збитку, який виник внаслідок пошкодження автотранспортного засобу при настанні страхового випадку, з врахуванням пропорційної відповідальності Страховика, якщо страхова сума менше, ніж вартість автотранспортного засобу. При виплаті страхового відшкодування враховується також знос автотранспортного засобу.

6. По даному виду франшиза не застосовується.

7. Страхове покриття розповсюджується на територію країн СНД (за виключенням територій, на яких відбуваються загальновизнані військові конфлікти та громадські заворушення).

8. При настанні страхового випадку і виплаті страхового відшкодування дія договору страхування припиняється незалежно від суми виплаченого страхового відшкодування[9, c. 50-51].

2.3. Стан страхування автотранспортних засобів на Україні і перспективи розвитку

З 1 січня згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1175 від 28 вересня 1996 року “Про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” вводиться новий вид страхування, обов’язковий для всіх автомобілістів.

За оцінкою експертів страхової компанії “Аска-Київ-Центральна”, введення нового виду страхування в Україні стане кроком до формування цивілізованого вітчизняного страхового ринку.

Здійснювати цей вид страхування зможуть тільки ті страхові компанії ( а бажаючих сьогодні чимало — до 500 страхових агентств), які мають відповідну ліцензію і є членами Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). У будь-якому разі, власникові авто перед тим, як укласти угоду з якоюсь страховою компанією, варто поцікавитись, чи має страховик відповідну ліцензію (аби не бути ошуканим).

Варто зазначити, що коли клієнт страхової компанії запланував поїздку за межі України, він наперед повинен укласти додатковий договір обов’язкового страхування громадської відповідальності на умовах, встановлених МТСБУ, якщо згідно з укладеними угодами використання транспортного засобу за межами України потребує обов’язкового страхування цивільної відповідальності.

Згідно повідомленням відділу автострахування Української транспортної страхової компанії (UTICO), власники авто також мають можливість застрахувати свій майновий інтерес, пов’язаний з володінням, розпорядженням і користуванням автотранспортними засобами, або ж їх додатковим обладнанням.

По-перше, це може бути страхування від пошкодження чи знищення автомобіля, його приладів та додаткового обладнання внаслідок якоїсь дорожньо-транспортної пригоди. По-друге, застрахувати можна авто або його комплектуючі від викрадення. Є ще один вид страхування — від пошкодження, знищення автотранспортного засобу, його приладів у результаті стихійного лиха, а також від пожеж чи вибуху в автомобілі. І хоча кожному випадку сума, на яку можна застрахувати автомобіль, може бути різною, вона не повинна перевищувати ринкової вартості автомобіля (з урахуванням того, що договір страхування укладається терміном на рік, середній внесок становитиме від 8% до 12% справжньої вартості автотранспортного засобу).

При настанні страхового випадку страхова сума сплачується клієнту після закриття кримінальної справи за фактом викрадення, але не пізніше чотирьох місяців з дня подання заяви в страхову компанію. При страхуванні автомобіля від збитку страхова компанія відшкодовує розрахункову вартість відновлення автомобіля, в яку входить вартість роботи з демонтажу пошкоджених і монтажу нових деталей, що замінюються. Для ненових автомобілів враховується ступінь зношеності деталей.

Слід мати на увазі, що жодна з існуючих страхових компаній не практикує страхування автомобіля тільки від одного конкретного страхового випадку, наприклад, від викрадення (оскільки його ймовірність, за свідченням експертів, надто велика). Тому перевага частіше надається страхування за кількома позиціями.

Сума страхового відшкодування на повинна перевищувати 2 тис. грн., а вартість страхового поліса (залежно від терміну страхування, протягом якого використовуватиметься автомобіль) становитиме 0,7 — 21,4 гривні. Мінімальний строк страхування обмежуватиметься 15 добаксимальний розмір відшкодування — 2 тисячі гривен — встановлено на випадок смерті чи при визначенні потерпілому інвалідності 1 групи[12, c. 47-48].

3. Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів

3.1. Необхідність страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є одним із найбільш масових видів страхування, який у більшості країн світу є за формою обов'язковим видом страхування.

Здійснення такого страхування в обов'язковій формі зумовлюється кількома обставинами.

По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу визначають саме власника транспортного засобу відповідальним за завдання шкоди здоров'ю або майну інших осіб (третіх осіб), крім випадків, коли дорожньо-транспортна пригода була наслідком дії непереборної сили. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках спричинення дорожньо-транспортної пригоди.

По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки учасником дорожньо-транспортної пригоди потенційно може бути кожний громадянин. Про велику небезпеку автотранспорту, що рухається дорогами України, свідчить статистика. Щороку в дорожньо-транспортних пригодах з вини водіїв автомототранспорту гине або одержує травми значна кількість людей (за 1996 рік — 28 819 ДТП; загинуло 5 133 особи;

травмовано 33 916 осіб). Показник тяжкості наслідків таких аварій за 1996 рік (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7 — 10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Крім цього, щорічно скоюється понад 200 тисяч автоаварій з матеріальними пошкодженнями транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо. У результаті завдаються величезні матеріальні та моральні збитки, через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, на роки розтягуються виплати компенсації потерпілим винуватцями автоаварій, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін.

Більш як дві тисячі дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту, що потребує створення особливої системи соціального захисту постраждалих.

По-третє, навіть установлення цивільної відповідальності власника транспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного відшкодування шкоди потерпілому, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу. У цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дозволяє створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб — потерпілих, так і власників транспортних засобів.

Обов'язкове страхування власників транспортних засобів, попри його очевидну соціальну спрямованість, у більшості країн запроваджувалося "адміністративно-силовим" шляхом, оскільки стикалося з певним опором громадян-автовласників. Останні іноді сприймають обов'язкове страхування як вид додаткового обов'язкового збору у вигляді страхових платежів. Пересічному автовласникові не завжди зрозумілий і сам об'єкт страхування — цивільна відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки. Крім того, до моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди і настання цивільної відповідальності кожний водій вважає себе на дорозі "найкращим та найбезпечнішим"[13, c. 62-63].

Законом України "Про страхування" страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів включено до переліку обов'язкових видів. На підставі цього Кабінет міністрів України прийняв постанову про запровадження з 1 січня 1997 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

3.2. Суб’єкти та об’єкти обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

Під власником транспортного засобу розуміється юридична чи фізична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди, доручення тощо).

Обов'язковість такого страхування поширюється на резидентів та нерезидентів — власників транспортних засобів. Маються на увазі власники автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, що експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи — юридичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Ідеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб.

Страхове забезпечення стосується прямої шкоди, заподіяної третій особі під час руху транспортного засобу, коли існує причинний зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою.

Як страховий випадок розглядається дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю транспортного засобу страхувальника і через яку настає його цивільна відповідальність за заподіяну цим транспортним засобом шкоду майну, життю і здоров'ю третіх осіб[7, c. 46-47].

3.3. Види договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності та умови виплати страхового відшкодування

Були встановлені такі два види договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності:

— звичайний договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на територію України для користування;

— додатковий договір, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі, і на умовах, установлених у цих державах, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ.

Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності визначено грошову суму, в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити виплату третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку.

Страхова сума та страхові платежі за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності визначаються Кабінетом міністрів України.

Страхувальникові надається право вибору страховика для укладання договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховик (страхова організація) не може відмовити будь-якому страхувальникові в укладанні договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховик за домовленістю має право зменшувати розмір страхових платежів, заохочуючи власників транспортних засобів, які постійно забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, з вини яких сталися страхові випадки (на умовах, що встановлюються МТСБУ, але не більше як 50 % розміру страхового платежу в обох випадках).

У разі виїзду за межі України страхувальник зобов'язаний укласти додатковий договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах, установлених МТСБУ, якщо користування транспортним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.

Для відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страхувальник або третя особа (її спадкоємець, правонаступник страхувальника) зобов'язані (залежно від випадку) звернутися із заявою до страховика (страхової організації) або до МТСБУ[6, c. 43-45].

Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється страховиком на підставі таких документів:

· заяви про виплату страхового відшкодування;

· довідки органів внутрішніх справ про обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди;

· довідки (висновків експертизи, страхового акта, аварійного сертифіката тощо), що підтверджує розмір майнової шкоди у разі її виникнення;

· довідки медичних закладів про термін тимчасової непрацездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності у разі її виникнення;

· копії свідоцтва про смерть (для загиблих під час дорожньо-транспортної пригоди або померлих внаслідок цієї пригоди) та документа про правонаступництво для спадкоємців.

Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі або її спадкоємцям протягом 15 робочих днів з дня отримання страховиком зазначених документів, крім випадків, коли спори, пов'язані з виплатою страхового відшкодування, розглядаються у судовому порядку.

За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страховик (страхова організація) здійснює виплату страхового відшкодування в межах страхової суми у разі:

· загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслідок цієї пригоди спадкоємцю третьої особи — у розмірі страхової суми;

· установлення третій особі інвалідності І групи — в розмірі 100 % страхової суми, II групи — 80 %, III групи — 60 % цієї суми;

· тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу — у розмірі 0,2%, але не більш як 50 % страхової суми.

Страховик (страхова організація) сплачує зазначені страхові суми кожній потерпілій третій особі, але в цілому не більш як п'ять страхових сум. У разі, коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний розмір страхової суми, відшкодування кожній потерпілій третій особі пропорційно зменшується.

У разі заподіяння шкоди майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, якщо суб'єкти страхування не дійшли згоди щодо розміру збитків, виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі висновків експертизи, яка провадиться за рахунок страховика.

Розмір франшизи при відшкодуванні збитків, завданих майну третіх осіб, встановлюється на рівні до 2 % страхової суми.

Страховик не відшкодовує збитків:

· у разі заподіяння шкоди життю та здоров'ю власника транспортного засобу, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

· за пошкоджене або знищене будь-яке майно (вантаж), що містилося у транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

· за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власникові, винному в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

· за забруднення або пошкодження об'єктів навколишнього природного середовища;

· за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;

· за пошкодження або знищення антикварних речей, виробів з дорогоцінних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;

· якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок навмисних дій третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;

· якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок масових безпорядків і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

МТСБУ відшкодовує шкоду, заподіяну тільки життю і здоров'ю третьої особи. Таке відшкодування здійснюється в термін і на умовах, визначених для страховиків (страхових організацій), у разі:

· коли транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, не встановлений;

· коли дорожньо-транспортна пригода скоїлась внаслідок угону чи викрадення транспортного засобу страхувальника;

· надання страхувальником свого транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я згідно з чинним законодавством;

· коли страховик (страхова організація) — член МТСБУ неплатоспроможний за своїми зобов'язаннями згідно з договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

МТСБУ забезпечує також відшкодування збитків, коли страховий випадок спричинений транспортним засобом, власник якого застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією якої МТСБУ уклало угоду про взаємне врегулювання питань щодо відшкодування збитків[1, c. 69-72].

Страховик (страхова організація) та МТСБУ мають право в межах, визначених чинним законодавством України, вимагати компенсації здійснених страхових виплат від третьої особи — страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі:

· навмисного заподіяння шкоди третій особі;

· керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин, що знижують швидкість реакції та увагу;

· відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом даної категорії;

· коли винуватець залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не порушивши встановлені правила;

· коли страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам діючих Правил дорожнього руху України;

· коли страхувальник без поважних причин протягом трьох робочих днів не повідомив страховикові про настання страхового випадку, не подав йому письмового пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди або в разі потреби не надав свій транспортний засіб для огляду й експертизи;

· коли після виплати страхового відшкодування з'ясується, що страхувальник або третя особа надали неправдиві відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної виплати.

Якщо за рішенням судових органів дорожньо-транспортна пригода сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або через інші перешкоди у здійсненні руху, страховик (страхова організація) виплачує третій особі страхове відшкодування і має право одержати відповідну компенсацію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов.

Договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності набирає чинності з моменту, зазначеного у страховому полісі, але не раніше внесення, що посвідчується відповідними документами страхувальником страхового платежу на користь страховика.

У разі настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування третій особі страховиком в обсязі, більшому за 25 % страхової суми, страхувальник, з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, має переукласти договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховий поліс складається за формою, що містить: назву та адресу страховика, тип, марку транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника-юридичної особи — її найменування та адресу, для страхувальника — фізичної особи — прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашню адресу, підписи сторін.

Страховий поліс може мати розділи, що передбачають можливість добровільного страхування транспортного засобу, життя і здоров'я водія та пасажирів.

Зразок страхового полісу встановлюється МТСБУ за погодженням з Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю.

У разі зміни власника транспортного засобу дія договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності може поширюватися на нового власника за умови переоформлення страхового полісу на його ім'я.

У разі в'їзду на територію України незастрахований власник (водій) транспортного засобу має укласти звичайний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Це не поширюється на випадки, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності якої МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду) зобов'язаний:

· додержувати правил дорожнього руху, установлених чинним законодавством;

· вживати всіх заходів з метою запобігати збільшенню розміру шкоди;

· надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації");

· повідомити протягом трьох робочих днів страховикові (страховій організації) про настання страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, страховий поліс та в разі потреби надати транспортний засіб для огляду й експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначеної дії, він повинен довести це документально[10, c. 60-63].

Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду працівники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов'язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди.

Органи внутрішніх справ згідно з чинним законодавством зобов'язані видавати страховикові (страховій організації) або МТСБУ після їх звернення відомості, що стосуються страхового випадку.

Контроль за наявністю страхового полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного засобу здійснюється під час його експлуатації органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності може здійснювати страховик (страхова організація), який має філії, представництва або уповноважених представників (юридичних осіб) в областях України та Автономній Республіці Крим і є членом МТСБУ, а також за наявності у нього не менш як двох років практичного досвіду з майнового та особистого страхування і страхування будь-якого виду відповідальності на наземному транспорті.

Завдяки запровадженню обов'язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників, так званої системи "Зелена картка", яка функціонує з 1 січня 1953 року.

Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн. Це забезпечувалося виконанням певних умов країнами — членами системи "Зелена картка".

По-перше, у таких країнах має здійснюватись обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

По-друге, у кожній країні має бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

По-третє, держава — член системи "Зелена картка", не овинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Збитки у країнах — членах системи "Зелена картка" врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. У цьому разі перше моторне страхове бюро розглядається як бюро — регулювальник збитків, а друге — як бюро-платник.

Взаємовідносини між моторними страховими бюро країн — членів системи "Зелена картка" регулюється двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою.

Отже, якщо автовласник є резидентом країни — члена системи "Зелена картка", він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн — членів цієї системи без обов'язкового страхування на умовах країни відвідання.

У разі скоєння ДТП резидентом однієї країни на території іншої країни претензії потерпілих врегульовують через Національне моторне страхове бюро. Функціонування цієї міжнародної системи довело її ефективність, насамперед, як механізму захисту потерпілих від транспортних засобів, що задіяні в міжнародних сполученнях[7, c. 49-50].

Висновки

Отже, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні є обов'язковим. Це найпоширеніший вид страхування і за кордоном.

Суб'єкти обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів:

· страховики (страхові компанії);

· моторне (транспортне) страхове бюро;

· страхувальники (власники транспортних засобів);

· юридичні та фізичні особи, яким заподіяна шкода транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Страхування від усіх видів ризиків передбачає найповніше страхове покриття. Воно забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей та пошкодженням майна третьої сторони.

При страхуванні автомобілів приватних власників, крім перерахованих уже ризиків, додаються ще відшкодування бенефіціару (правонаступнику) в разі смерті страхувальника всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах — затрати на лікування, а також на покриття збитків від пошкодження багажу та інших предметів, що знаходились у салоні автомобіля.

Страхування "авто-каско" передбачає страховий захист від будь-яких збитків, котрі можуть виникнути внаслідок пошкодження, повної загибелі або втрати автотранспортного засобу чи окремих його частин за настання обумовлених у страховому полісі подій. Цей вид страхування поширюється на всі автотранспортні, водні та наземні види транспортних засобів.

Список використаної літератури

1. Автострахування: добровільне та обов’язкове //Все про бухгалтерський облік. — 2007. — № 89. — C. 67-72

2. Вовченко С. Автомобіль як привід для страхування/ С. Вовченко //Бухгалтерія. — 2002. — № 31. — C. 52-67

3. Голошевич І. Страхування автомобіля: облікові аспекти //Бизнес. — 2007. — № 42: Бухгалтерія. — C. 49-52

4. Залєтов О. Тернисті шляхи України до обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів //Україна BUSINESS. — 2000. — № 42. — C. 2

5. Івасишина Н. Страхування на автомобільному транспорті//Автошляховик України. — 1998. — № 3. — C. 8-9

6. Клапків М. Економіко-правові питання страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів //Право України. — 2000. — № 12. — C. 43-46

7. Обов’язкове страхування цивільної відповідальності автовласників. Україна. Росія, ЄС //Страхова справа. — 2005. — № 1. — C. 46-50

8. Підводні камені автострахування: як не сплатити зайвого //Все про бухгалтерський облік. — 2008. — 14 лютого. — C. 23-27

9. Пилипенко С. Правова регламентація обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у деяких країнах СНД //Юридична Україна. — 2006. — № 10. — C. 50-54

10. Соловей О. Новації страхування для автомобілістів //Податки та бухгалтерський облік. — 2005. — 3 січня. — C. 60-63

11. Солошенко Л. Страхування автотранспорту //Податки та бухгалтерський облік. — 2007. — № 85. — C. 17-23

12. Страховий випадок з автомобілем //Все про бухгалтерський облік. — 2006. — № 67. — C. 47-48

13. Фурман В. Соціально-економічні аспекти обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності автовласників/ В. Фурман //Економіст. — 2005. — № 10. — C. 62-63