Вступ.

1. Інвестиційна діяльність та завдання її контролю.

2. Оцінка ефективності інвестицій.

3. Об'єкти, джерела інформації та методичні прийоми аудиту інвестиційної діяльності.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Інвестиції (від лат. — одягаю) — довгострокові вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність суб'єкта господарювання залежить від розміру інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель — сукупність цінних паперів, придбаних інвесторами. Як правило, це акції підприємств і компаній, облігації, боргові зобов'язання, переважно довгострокового характеру, центральних та місцевих органів влади, майнові і ощадні сертифікати фізичних осіб тощо. З метою одержання підвищених доходів, скорочення втрат через зниження курсу цінних паперів у сучасних умовах інвестори використовують складну методику управління і аудиту інвестиційного портфеля. Найбільш поширена так звана ступінчаста структура строків погашення цінних паперів, коли кошти від реалізації погашених цінних паперів реінвестуються (спрямовуються) на придбання нових цінних паперів з максимальним строком.

Розрізняють фінансові та реальні інвестиції.

Фінансові інвестиції — вкладення в акції, облігації та інші цінні папери, що випускаються приватними компаніями або державою, а також об'єкти тезаврації (страхування грошових капіталів і заощаджень від інфляційного знецінення), банківські депозити. Фінансові інвестиції лише частково направляються на збільшення реального капіталу, більша їх частина не є вкладенням капіталу в інвестиційну діяльність.

Реальні інвестиції (капітальні вкладення) — вкладення в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів.

1. Інвестиційна діяльність та завдання її контролю

В сучасних умовах із збільшенням речовинних елементів основного капіталу швидко зростають вкладення у розвиток духовних продуктивних сил, в інтелектуальний потенціал, який стає найбільш активним елементом виробництва. Тому витрати на науку, освіту, підготовку та перепідготовку кадрів тощо по суті є продуктивними. У країнах з розвинутою ринковою економікою ці витрати випереджають за темпами зростання вкладень в основний капітал у речовій формі.

Реальні інвестиції характеризуються галузевою та технологічною структурами, пропорції яких здебільшого визначають ефективність нагромадження. Зрушення у галузевій структурі економічно розвинутих країн проявилися у випереджаючому зростанні інвестицій неречових елементів порівняно з речовими засобами в обробній промисловості, машинобудуванні, будівництві, транспорті та зв'язку.

Технологічна структура інвестицій визначається співвідношенням витрат на активні елементи основного капіталу (машини, устаткування) та на його пасивні елементи (будівлі, споруди). Ефективність реальних інвестицій підвищується при зростанні частки їх активних елементів. Переважну більшість реальних інвестицій у країнах з розвинутою ринковою економікою становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційному процесі вкладенням капіталу в державний сектор — як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії, здійснюючи політику економічного регулювання. Основна частина державних інвестицій направляється насамперед у галузі інфраструктури, розвиток яких необхідний для нормального суспільного відтворення (наука, освіта, охорона здоров'я, навколишнє середовище, енергетика, транспорт і зв'язок).

Для характеристики реальних інвестицій аудитори використовують такі поняття: обсяг — вартісний показник капіталу, що вкладається; норма інвестиції — співвідношення обсягу інвестицій до валового національного продукту.

До майнових і інтелектуальних цінностей належать:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

• майнові права, які гарантуються авторським правом, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• права користування землею, водою, природними ресурсами, будівлями, спорудами, а також інші майнові права та цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

В умовах ринкових відносин особливе значення в інвестиції має ноу-хау для розвитку технічного прогресу.

Ноу-хау — технічні знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового та іншого характеру, які становлять комерційну цінність, застосовуються у виробництві та професійній практиці і не забезпечені патентним захистом. Ноу-хау може включати у себе комерційні таємниці, незапатентовані технологічні процеси, інформацію виробничого і торговельного характеру, невідому широкій громадськості. Ця інформація може бути незалежною щодо патенту або ж необхідною для його використання. Елементами ноу-хау можуть бути методичні рекомендації, пропозиції щодо використання, формули і рецептура, документація з виробництва, характеристики технологічного процесу тощо. Сюди також можна віднести знання і досвід у галузі маркетингу, в сфері упаковки і оформлення продукції, які потребують капіталовкладень, навички у проведенні лабораторних та інших досліджень. Однією з основних вимог ноу-хау є конфіденційність, таємність цього виду інформації. З плином часу ноу-хау втрачає комерційну цінність і стає доступною широкому колу осіб.

Комерціалізація ноу-хау широко використовується у міжнародній практиці, зокрема, при складанні ліцензованих угод, договорів про всі можливі види технічного співробітництва, обміну та передавання технології, інвестиційного співробітництва, наданні інженерно-консультативних і аудиторських послуг. Включення у договори і угоди пунктів про передачу ноу-хау веде до збільшення доходів продавця, з одного боку, і до прискорення освоєння предметів угод покупців — з іншого, бо сприяє швидкому і повному передаванню нагромадженого технологічного досвіду, виробничих таємниць, участі спеціалістів продавця у пусконалагоджувальних роботах, навчанню технічного персоналу покупця. Особливо часто здійснюється комерційна передача ноу-хау при ліцензійних угодах і в контрактах на будівництво і експлуатацію промислових, сільськогосподарських та інфраструктурних об'єктів.

Інвестиції у відтворення основних фондів можуть здійснюватися у формі капітальних вкладень.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій, це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Здійснюється діяльність відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», яким визначаються загальні правові, економічні і соціальні умови інвестиційної діяльності на території України (інвестиційні банки, інвестиційні і страхові компанії та ін.). Законодавство і нормативно-правові акти про інвестиційну діяльність спрямовані на забезпечення рівного захисту прав, інтересів та майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності; на ефективне функціонування народного господарства України в умовах ринкової економіки.

Інвестиційна діяльність складається з таких елементів:

• інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, товариствами, а також суспільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

• державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів та позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних коштів та позичкових коштів;

• іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

• спільного інвестування, здійснюваного громадянами України та іноземними громадянами, юридичними особами і державами. Інноваційна діяльність — це одна з форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

• випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

• реалізацію довгострокових науково-технічних програм великими строками окупності;

• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку і впровадження нової технології ресурсозбереження, призначеної для поліпшення соціального і технологічного становища.

Республіканські, міждержавні та регіональні інвестиційні про-екти і програми, що реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, підлягають обов'язковому контролю через державну експертизу. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі з питань додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог. Державну експертизу здійснюють спеціалізовані організації, а в разі потреби — експертні комісії, створені Верховною Радою України.

Завдання аудиторського контролю інвестиційної діяльності, незалежно від форм її здійснення, полягає у визначенні доцільності вкладення інвестиції, обґрунтованості використання коштів та ефективності розвитку технічного прогресу.

2. Оцінка ефективності інвестицій

У практиці господарювання розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капіталовкладень. Абсолютна ефективність характеризує загальну віддачу капітальних витрат на підприємстві за певний період. Порівняльна ефективність капіталовкладень визначається тоді, коли необхідно з декількох варіантів капіталовкладень обрати найкращий.

Для оцінки абсолютної ефективності використовують показники: 1. Коефіцієнт економічної ефективності (К), який розраховується:

а) для окремих проектів або форм відтворення за формулою:

Приріст прибутку визначається як різниця розмірів прибутку за попередній та розрахунковий період;

б) для підприємств, які будуються, за формулою:

Розрахункові значення коефіцієнту (К) повинні порівнюватися з нормативним коефіцієнтом (Кн), який установлюється централізовано Міністерством економіки на певний період по галузях діяльності та формах відтворення. Для визнання проекту капіталовкладень доцільним необхідно, щоб 2. Термін окупності розраховується за формулою:

Для оцінки порівняльної ефективності капітальних вкладень застосовують показник приведених витрат, який обчислюється за формулою:

Доцільним вважається проект капітальних вкладень з мінімальними приведеними витратами.

Сучасна методика оцінки ефективності інвестицій передбачає таку систему показників:

1) чистий приведений доход = ЧПД;

2) початкові інвестиції — ПІ;

3) індекс прибутковості — ІП;

4) термін окупності;

5) внутрішня норма прибутковості.

Чистий приведений доход (ЧПД) дозволяє отримати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під ЧПД розуміють різницю між приведеною до дійсної вартості (шляхом дисконтування) сумою грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту та сумою коштів, які інвестуються у його реалізацію. Розрахунок здійснюється за формулою:

де ЧПД— чистий приведений дохід;

ДПдв — сума грошового потоку (в дійсній вартості) за весь період експлуатації інвестиційного проекту (до початку нових інвестицій у нього). Якщо повний період експлуатації визначити складно, то його приймають у розмірі п'яти років (це середній період амортизації обладнання).

Дисконтна ставка, яка використовується при розрахунку цього показника, диференціюється з урахуванням рівнів ризику та ліквідності.

Дисконтування — це операція по обліку фактору часу при прийнятті рішень, яка здійснюється для оцінки витрат, виручки, прибутку та рентабельності з урахуванням часових змін. Дисконтування ґрунтується на тому, що будь-яка сума, яка буде отримана у майбутньому, в теперішньому часі має меншу суб'єктивну корисність, оскільки, якщо пустити цю суму в обіг та змусити приносити прибуток, то через рік, два, три тощо вона не тільки збережеться, але й збільшиться.

Дисконтування дозволяє визначити теперішній грошовий еквівалент суми, яка буде отримана в майбутньому. Для цього потрібно очікувану до отримання в майбутньому суму зменшити на дохід, який зростає за певний термін, за правилом складних відсотків:

де ДВ — дійсна вартість;

MB — майбутня вартість;

r— ставка відсотка норми прибутковості;

п— число років.

Дійсна вартість грошової суми тим нижча, чим вищою є норма прибутковості і чим більш віддалений термін отримання прибутку. Показник «чистий приведений доход» може бути використано не тільки для порівняльної оцінки проектів, але й як критерій доцільності їх реалізації. Якщо ЧПД < 0, то проект не є доцільним, тому що він не принесе доходу.

Разом з тим, даний показник має недолік: обрана для дисконтування ставка приймається зазвичай незмінною для всього періоду експлуатації проекту, в той час як вона може змінюватися. Однак, не дивлячись на це, його визнано найнадійнішим показником.

Індекс прибутковості (нагадує в офіціальний методиці коефіцієнт ефективності KB) розраховується за формулою:

Даний показник також може бути використано як критеріальний при оцінці проектів. Якщо ІП = 1, то проект є недоцільним, тому що не принесе доходу.

Показники ЧПД та ПІ взаємопов'язані. При збільшенні абсолютної суми ЧПД зростає значення індексу прибутковості. Це означає, що як критеріальний показник доцільності інвестиційного проекту може бути використаний тільки один із них. При порівняльній оцінці проектів слід розглянути обидва показника, тому що вони з різних боків оцінюють ефективність інвестицій.

Термін окупності. На відміну від офіційної методики при розрахунку терміну окупності за кордоном використовуються показники суми інвестицій та суми грошового потоку, приведених до дійсної вартості.

де ТО — термін окупності;

ПІ — сума інвестицій;

ДПдв — сума грошового потоку в дійсній вартості. При короткострокових вкладеннях цей період приймається таким, що дорівнює одному місяцю, а при довгострокових — одному року.

Показник «термін окупності» може бути використано не тільки для оцінки ефективності проектів, але й для оцінки рівня інвестиційних ризиків. Чим триваліший період реалізації проекту до повної окупності, тим вищий рівень ризику. Недоліком показника є те, що він не враховує ті грошові потоки, які формуються після періоду окупності.

Внутрішня норма прибутковості (ВНП) є для вітчизняної практики цілком новим показником. Він характеризує рівень прибутковості конкретного інвестиційного проекту, який виражається дисконтною ставкою, за якою майбутня вартість грошового потоку від інвестицій приводиться до дійсної вартості капітальних вкладень.

Внутрішню норму прибутковості можна охарактеризувати і як дисконтну ставку, при якій чистий приведений доход у процесі дисконтування буде приведено до нуля. Приймаються до реалізації інвестиційні проекти, за якими ВНП > г (ставка дисконту). Внутрішня норма прибутковості розраховується методом підбору, тобто визначається така ставка дисконту, при якій ЧПД = 0. Показник «Внутрішня норма прибутковості» є найбільш прийнятним для порівняльної оцінки. При цьому порівняльна оцінка може здійснюватися не тільки у межах інвестиційного проекту, але й ширше, наприклад, порівняння ВНП з рівнем прибутковості активів у процесі поточної господарчої діяльності: з середньою нормою прибутковості інвестицій, з нормою прибутковості за альтернативним інвестуванням (у цінні папери).

Крім того, кожне підприємство може встановити для себе критеріальний показник ВНП для оцінки інвестицій, при цьому проекти зі значенням ВНП нижче критеріального не розглядаються. Таке значення ВНП прийнято вважати граничною ставкою ВНП. Рівень ефективності використання реальних інвестицій залежить від багатьох організаційно-економічних факторів, які необхідно враховувати у процесі управління інвестиціями.

Усю сукупність факторів, що впливають на ефективність використання реальних інвестицій, можна поєднати у такі групи:

а) фактори, які визначають структуру капітальних вкладень;

б) фактори використання проектно-кошторисної документації;

в) фактори, які визначають тривалість інвестиційного циклу;

г) фактори удосконалення економічного управління інвестиційним процесом.

Чим більша за обсягом інвестицій частка коштів на відтворення активої частини основних фондів, тим вища віддача інвестиційних вкладень.

Ефективність фінансових інвестицій визначається на основі порівняння доходу та витрат. Як витрати при цьому виступають кошти інвестування у різні фондові інструменти. В цій якості виступає різниця між реальною вартістю окремих фондів інструментів та сумою коштів, витрачених на їх придбання.

Оскільки доход від цих інвестицій може бути отримано лише у майбутньому періоді, він повинен бути оціненим при порівнянні у дійсній вартості.

Формула розрахунку ефективності фінансових інвестицій для будь-яких фондових інструментів виглядає так:

де Еф — ефективність інвестування в інструментах фондового ринку, %; РВф — реальна вартість окремих фондових інструментів (приведена до дійсної вартості); Іф — сума коштів, інвестованих до окремих фондових інструментів; Дф (РВф — Іф) — доход від інвестиції до фондових інструментів. Реальна дійсна вартість фондових інструментів формується під впливом двох основних показників:

1) суми майбутнього грошового потоку від конкретного виду фондового інструменту;

2) розміру дисконтної ставки, яка використовується при оцінці дійсної вартості грошового потоку.

Сума майбутнього грошового потоку по фінансових інвестиціях формується за іншими ознаками, ніж за реальними інвестиціями. У зв'язку з відсутністю основних фондів у складі майбутнього грошового потоку за фінансовими інвестиціями немає амортизаційних відрахувань. Як чистий прибуток по фінансових інструментах виступає чистий доход (тобто доход від використання відповідного фінансового активу за мінусом сплачених сум податків на цей доход). Формування майбутнього фінансового потоку за окремими видами фондових інструментів має суттєві відмінні особливості.

За облігаціями, ощадними сертифікатами та іншими аналогічними кредитними інструментами сума майбутнього грошового потоку складається з сум надходження відсотків за цими активами та вартості самого активу на момент його погашення; при цьому можливі три принципові варіанти формування майбутнього грошового потоку за цими видами фондових інструментів:

1) без сплати відсотків по фондовому інструменту. В даному випадку інвестор отримує лише один вид доходу — різницю між викупною ціною облігації та ціною придбання;

2) з періодичною сплатою відсотків та погашенням у кінці передбаченого періоду;

3) зі сплатою всієї суми відсотків при погашенні у кінці передбаченого терміну.

За акціями та інвестиційними сертифікатами сума майбутнього грошового потоку формується залежно від двох умов:

1) при використанні фондового інструменту впродовж невизначеного тривалого періоду часу. В цьому випадку грошовий потік майбутнього періоду формується виключно за рахунок сум нарахованих дивідендів;

2) при використані фондового інструменту впродовж заздалегідь передбаченого терміну. В цьому випадку майбутній грошовий потік складається із сум надходжень дивідендів, суми придбання цього інструменту та курсової різниці по ньому.

3. Об'єкти, джерела інформації та методичні прийоми аудиту інвестиційної діяльності

При аудиті фінансових інвестицій та капітальних вкладень даються відповіді на такі питання:

• склад та структура фінансових інвестицій;

• формування балансової вартості придбаних цінних паперів, визначення витрат на їх придбання;

• джерела придбання цінних паперів і відображення в обліку коштів, використаних на фінансові вкладення;

• правильність зберігання цінних паперів, оплата послуг депозитарію, наявність депозитарного договору;

• правильність документального оформлення і відображення в обліку операцій з цінними паперами;

• достовірність визначення і відображення в обліку фінансових результатів від реалізації цінних паперів;

• повнота сплати державного мита за операції з цінними паперами, в експертиза капітальних вкладень і введення об'єктів та виробничих потужностей у дію;

• експертиза створення та впровадження нової техніки;

• експертиза будівельно-монтажних і ремонтних робіт;

• аудиторська експертиза інвестиційних проектів.

Стосовно фінансових інвестицій встановлюється відповідність ведення обліку вимогам П (С) БО 12 «Фінансові інвестиції»:

• визнання активом;

• ведення обліку за кожною інвестицією, наявність аналітичного обліку за строками погашення, видами, об'єктами;

• проведення переоцінки інвестицій залежно від результатів діяльності підприємства, в яке здійснюються інвестиції;

• проведення амортизації різниці між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій;

• оцінка інвестицій за собівартістю;

• відокремлення довгострокових та короткострокових інвестицій;

• застосування методів оцінки інвестицій на дату балансу в залежності від того, в який об'єкт здійснюються інвестиції;

• проведення дооцінки та уцінки інвестицій;

• виділення у балансі інвестицій, які обліковуються за методом участі у капіталі;

• коректність надання інформації про фінансові інвестиції у Примітках до фінансової звітності.

Об'єктами аудиту інвестиційної діяльності є інвестиційні проекти, знов створювані основні фонди і обігові кошти у всіх галузях і сферах господарства, цінні папери, цільові вкладення засобів, науково-технічна продукція, інтелектуальні права, витрати на капітальне будівництво, введення в дію об'єктів і виробничих потужностей, бухгалтерський облік і звітність по інвестиційній діяльності.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності є громадяни і юридичні особи України, іноземні громадяни і юридичні особи інших держав.

Інвестори — це суб'єкти інвестиційної діяльності, які ухвалюють рішення про вкладення власних, запозичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей. Інвестори виступають у ролі вкладників, покупців, а також виконують функції учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності є громадяни і юридичні особи України, іноземні громадяни і юридичні особи, що забезпечують здійснення інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручень інвестора.

Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством України або держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними міжнародними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форми власності і господарювання мають рівні права на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види і обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і тендерів. За рішенням інвестора права володіння і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам і юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини у разі такої передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, знаходяться в силі весь термін дії договору. Інвестор повинен надати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснення інвестицій, отримати дозвіл на капітальне будівництво відповідно до висновків експертизи інвестиційних проектів у межах дотримання санітарно-гігієнічних і екологічних вимог.

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:

• власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійних лих, накопичені заощадження громадян, юридичних осіб і тощо);

• позикові фінансові кошти інвесторів (облігації позики, банківські і бюджетні кредити);

• позикові фінансові кошти інвестора (кошти, отримані від продажу акцій, пайові й інші внески громадян і юридичних осіб);

• бюджетні інвестиційні асигнування.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства і місцевими бюджетами, передбаченими у них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється:

• системою податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;

• проведенням кредитної і амортизаційної політики, у тому числі прискореної амортизації основних засобів;

• наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей виробництва;

• державними нормами і стандартами;

• антимонопольними заходами, роздержавленням і приватизацією власності;

• визначенням умов користування землею, водою й іншими природними ресурсами;

• політикою ціноутворення, проведенням експертизи інвестиційних проектів й інших заходів.

Отже, основним напрямом інвестиційної діяльності є вкладення майнових та інтелектуальних цінностей у капітальні вкладення і впровадження нової техніки, тому вони є важливим об'єктом аудиту.

Капітальні вкладення — це цілеспрямована система планового оновлення і розвитку матеріально-технічної бази підприємства відповідно до її участі у процесі розширеного відтворення. Завданням аудиту капітальних вкладень є аудит реконструкції і заміни зношеного або застарілого устаткування й інших об'єктів основних засобів, будівництва нових і розширення діючих підприємств. При плануванні і виконанні капітальних інвестицій суб'єкти господарювання повинні дотримуватися таких вимог:

• максимального використовування діючих основних фондів з урахуванням їх технічного переозброєння і реконструкції;

• прискорення освоєння проектних потужностей введених в дію підприємств, об'єктів порівняно з нормативними термінами;

• комплексного будівництва об'єктів у затверджені терміни;

• збалансованості плану по матеріальних, фінансових і трудових ресурсах.

Структура витрат капітальних інвестицій включає витрати на будівництво нових і реконструкцію діючих підприємств і об'єктів, придбання устаткування, що підлягає монтажу, а також машин, обладнання, інструментів, господарського інвентарю, що не вимагає монтажу.

Впровадження нової техніки — це система заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу на діючих підприємствах шляхом заміни морально застарілого обладнання більш досконалим, яке відповідає технології прогресу.

Завдання аудиту інвестиційної діяльності полягає у сприянні найбільш раціональному використанню майнових та інтелектуальних цінностей при створенні і модернізації основних фондів, реалізації цільових комплексних програм економічного і соціального розвитку України через капітальні вкладення. Відповідно до цього моделлю стандарту аудиту інвестиційної діяльності визначаються об'єкти, джерела інформації і методичні прийоми контролю.

Особливість об'єктів аудиту інвестиційної діяльності полягає у тому, що ці об'єкти у сукупності є самостійним видом діяльності, здійснюваний підприємством разом з основною діяльністю. До них належать інвестиційні вкладення у майнових і інтелектуальних цінностях, інвестиційну й інноваційну діяльність, яка включає планування і фінансування капітальних вкладень, збалансованість ресурсами, а також виконання цих планів і відображення їх у бухгалтерському обліку і звітності. Оскільки капітальні вкладення здійснюються в основному підрядними будівельними організаціями, то обов'язком замовників є забезпечення їх проектно-кошторисною документацією. Замовник відповідає перед підрядником за своєчасність і розробки і затвердження проектно-кошторисної документації, її здачу підрядною будівельною організацією в терміни, передбачені договором, і належної якості. Тому проектно-кошторисна документація включається у ноу-хау і розглядається аудитом як об'єкт контролю, що представляє інтелектуальну цінність.

Джерелом інформації є законодавчі акти по інвестиційній діяльності, плануванню і фінансуванню капітальних інвестицій і нової техніки, розробці проектно-кошторисної документації, нормативно-планова документація, а також первинні документи, облікові регістри і звітність по інвестиційній діяльності, виконанню планів і капітальних вкладень і введенню в дію об'єктів і виробничих потужностей та інша фактографічна інформація (табл. 1).

Особливістю методичних прийомів аудиту, узагальнення і реалізації його результатів є вживання таких органолептичних прийомів як:

• інвентаризація;

• контрольні вимірювання;

• технологічний контроль;

• експертизи різних видів;

• інші методи для дослідження якості об'єктів капітальних робіт, відповідності їх затвердженій проектно-кошторисній документації. Розрахунково-аналітичні методичні прийоми використовуються при визначенні якісних показників і показників виконання планів капітальних інвестицій і впровадження нової техніки, виявлення невикористаних резервів.

Документальні методичні прийоми контролю використовуються при аудиті операцій, що відображають виконання будівельно-монтажних робіт, придбання обладнання, модернізацію і реконструкцію діючих основних фондів. Камеральні перевірки застосовуються при дослідженні якості проектно-кошторисної документації в установах банків — відповідності типовим проектам, їх науково-технічного рівня, кошторисних норм і розцінок, обсягів робіт тощо. У процесі аудиту застосовуються методичні прийоми зустрічної перевірки документів, що знаходяться в установах банку, який фінансує капітальні вкладення і нову техніку, а також підрядчика, що виконує капітальні роботи.

Під час аудиту операцій, пов'язаних з капітальними вкладеннями, аудитор досліджує перелік об'єктів інвестування, наявність кошторисів, актів уведення в експлуатацію та обґрунтованість витрат. Наявність довгострокових фінансових вкладень свідчить про інвестиційну спрямованість підприємства. Коли підприємство перебуває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність, необхідно зробити розшифровку інвестиційних вкладень, дати оцінку їхньої ліквідності та визначити доцільність вкладення коштів у дані активи.

Висновки

Метою організації аудиту реальних інвестицій є отримання об'єктивної і незалежної оцінки контрольних процедур і дій менеджерів цих підприємств у ході управління реалізацією інвестиційних проектів. Завдання аудиту реальних інвестицій спрямовані на перевірку на відповідність системи управління реалізацією інвестиційних проектів і можуть бути вирішені фахівцями відділів інвестиційного контролінга або внутрішнього аудиту на основі здійснення постійного спостереження (моніторингу) за контрольованими показниками цих проектів.

Аспекти організації таких перевірок і технологія їх проведення мають визначатись з урахуванням різноманітності завдань, які виконуються аудиторами, що висуває певні вимоги до порядку і форми подання результатів аудиту, збору необхідних аудиторських доказів і повноважень подання результатів перевірок безпосередньо керівництву підприємства або раді директорів, акціонерів (засновників).

Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства відносять операції з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу майна, що амортизується, — основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних активів, а також довгострокових та короткострокових фінансових інвестицій.

Аналіз інвестиційної діяльності підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, проводиться в розрізі таких основних питань:

— склад, структура та доцільність реальних інвестицій;

— склад, структура та прибутковість фінансових вкладень;

— джерела фінансування інвестицій та правильність їхнього відображення в обліку.

Список використаної літератури

1. Аудит в Україні: закони і законодавчі акти/ Шеф-редактор В. С. Ковальський. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 318 с.

2. Аудиторська діяльність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. — К.: КНТ, 2006. – 246 с.

3. Аудит: теорія і практика: Навчальний посібник/ А. Г. Загородній, М. В. Корягін, А. В. Єлісєєв, Л. М. Полякова та ін.. — 2-е вид., перероб. і доп.. — Львів: Львівська політехніка, 2004. — 453 с..

4. Безуглова Т. Організація і методика аудиту: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Тетяна Безуглова, Наталія Усик,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 371 с.

5. Бутинець Ф. Ф. Аудит: Підручник/ Ф. Ф. Бутинець. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — Житомир: ПП "Рута", 2006. — 511 с.

6. Гончарук Я. Аудит: Навчальний посібник/ Яків Гончарук, Василь Рудницький. — 3-тє вид., переробл. і доп.. — К.: Знання, 2007. — 443 с.

7. Давидов Г. Аудит: теорія і практика: Монографія/ Григорій Давидов,. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. — 323 с.

8. Ільіна С. Основи аудиту: Навчально-практичний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Світланаа Ільіна,. — К.: Кондор, 2006. — 377 с.

9. Організація і методика проведення аудиту: Навчально-практичний посібник/ В. В. Сопко, В. П. Шило, Н. І. Верхоглядова, С. Б. Ільїна та ін.; М-во освіти і науки України. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ВД "Професіонал, 2006. — 575 с.