1. Що таке архітектурний стиль? Основні його види.

2. Глобальні проблеми сучасності.

Список використаної літератури.

1. Що таке архітектурний стиль? Основні його види

Архітектура — це мистецтво зводити будинки і споруди, забудовувати території комплексами будівель різного призначення відповідно до сучасних технічних можливостей, конструкцій і матеріалів. Призначення архітектури — створення штучного середовища, необхідного людям для їхнього проживання, праці, фізичного і культурного розвитку. Архітектура, як вид мистецтва, є складовою частиною матеріальної і духовної культури людства.

З появою нових матеріалів (бетон, залізобетон) у будівництві почали застосовувати збірні залізобетонні конструкції, які докорінно змінили зовнішній вигляд і частково форму будівель. Будинок став схожим на коробку із бетону і скла. Проте не можна сказати, що архітектурний вираз таких будівель повністю відсутній. Архітектурного оздоблення таким будинкам надають різнокольорове пофарбування або облицювання фасаду, мозаїчні панно, декоративно оформлені екрани лоджій, еркерів і балконів тощо. Всередині будівлі поверхні опоряджують сучасними синтетичними декоративними матеріалами, природним каменем, плитками, ліпниною тощо.

У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський — XI—XII століття і готичний — ХІІІ—XIV століття (в окремих країнах — до XVI ст.).

Щодо мистецтва готичного стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.

Готика — це характерне устремління споруди вгору, зокрема за рахунок гострих стрілчастих шпилів, це вітражі — великі вікна з кольоровим, мальовничо розписаним склом, це чисельні арки, багатство скульптури, оздоблення. Такі елементи надають готичним спорудам динамічності, величі. Сутність готики полягає в зіставленні протилежностей, у здатності об'єднати абстрактну ідею та живий трепет життя, у прагненні пронизати земну плоть злетами духовної енергії. Готична архітектура водночас конструктивна та зображувальна, що й проявилося у готичному соборі, який виконував роль суспільного центра міста. Пам'ятками цього стилю є Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам), Лондонське Вестмінстерське абатство, Міланський собор в Італії і т.д. На великі зміни в емоційному світі людини середньовіччя вказували й нові явища в музичній культурі. Саме у 12-13 ст. досягає вершин розвитку найдосконаліший вид професійного багатоголосся — дискант. Це був спів у протилежному русі, або «протиголосся», осередком його була школа при соборі Паризької Богоматері, міста Лімож і Шартр. У 15-16 ст. готику змінив Ренесанс.

Значного розвитку готика досягає у Франції. Франція, особливо її центр Іль де Франс, вважається колискою готики. Рання готика репрезентована Собором Паризької Богоматері (п'ятинефний храм уміщував до 9 тисяч чоловік). В його конструкції виразно виявляються всі основні принципи готики, але також багато елементів важкої романської архітектури — масивна гладінь стін, приземкуваті стовпи, незграбні вежі, мінімум скульптури. Західний фасад став зразком для архітектури багатьох наступних соборів: над трьома вхідними порталами послідовно височіє так звана галерея королів, три великих вікна з «трояндою» посередині, дві вежі. Всі частини прикрашені стрілчастими арками.

Готична архітектура Франції та інших країн Європи пройшла через етапи ранньої, високої та пізньої готики. У межах готичного стилю митці XIII—XIV століть значну увагу приділяли розвиткові багатоколірних вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри, ілюстрації, великого поширення набувають гобелени.

Готика Англії виникла дуже рано (наприкінці ХІІ ст.) й існувала до XVI ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським, а монастирським, оточеним полями і луками. Звідси, очевидно, його «розпластаність» по горизонталі, розтягнутість у ширину, наявність безлічі прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середохресті. Найчистіший зразок ранньої англійської готики — собор у Солсбері, оспіваний згодом у пейзажах Дж. Констебла. Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до французької готики.

Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. З цивільної архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м.

В Італії дістали поширення лише окремі елементи готики: стрілчасті арки, «рози». Основа — суто романська: широкі приземкуваті храми, гладка площина стін яких часто інкрустована кольоровим мармуром, що створює смугасту поверхню фасаду (собор у Сієні). Приклад пізньої італійської готики — величезний Міланський собор, який вміщує 40 тисяч чоловік, найбільший храм Європи (початок будівництва XV ст. — кінець XVI ст.). Венецію й досі прикрашають її мармурові палаци з аркадами, що віддзеркалюються у каналах або лагунах (Палац дожів, 1310 р. — XVI ст.).

Готичні пам'ятки є в Нідерландах (ратуші в Брюгге, Брюсселі і т.д.), Чехії (собор св. Віта і Карлів міст у Празі), Австрії (собор св. Стефана у Відні), Польщі (Вавельський собор під Краковом, Марнацький костьол у Кракові) та інших країнах Європи. З XI ст. Польща також здійснила значний поступ у культурному розвитку, особливо після остаточного відновлення в XIV ст. власного королівства. Географічні умови, насамперед значна віддаленість від розвиненої в культурному відношенні Західної Європи, і політична роздрібленість призвели до того, що польські досягнення в галузі культури аж до початку XVI ст. були не такими виразними, як досягнення чехів. Крім того, цей поступ у Польщі очолювало духовенство; темпи підготовки місцевих священиків для заміни іноземних місіонерів були повільними, а поширення християнського способу життя після першого спалаху ентузіазму за правління Болеслава Великого було досить важким.

Це повільне поширення західних ідей у Польщі ілюструється тим фактом, що церковні реформи Григорія VII були сприйняті в Польщі лише на початку XIII ст., набагато пізніше, ніж у Богемії.

Готичний стиль поширився у Польщі протягом XIV—XV ст. На півдні, особливо в районі Кракова, домінувала французька готика. Німецька готика поширилася на Заході й Півночі Польщі. Значно сприяли розвитку готичного мистецтва у заснованих ними містах німецькі колоністи. Тевтонські рицарі, великі магістри яких нерідко були хорошими будівниками, перейняли той специфічний стиль готичної архітектури, що розвинувся у Північно-східній Німеччині, в заможних містах Ганзи. Деякі зі споруджених рицарями відомих будівель, такі як церква Матері Божої у Данцигу (1345-1503) і найзначніша цегляна споруда — палац великих магістрів у Марієнбурзі (1276—1335), справили великий вплив на будівництво у Північно-східній Польщі. Проклало собі шлях до Польщі і чеське готичне мистецтво, представлене учнями Петра Парлержа. Але пізньоготичний стиль розквітнув у Польщі лише в XV ст.

Найдавнішими скульптурними пам'ятками Польщі є оздоблення романських церков, зокрема бронзова брама собору в Гнезно (1129—1137) і двері собору в Плоцьку. Готичні скульптурні пам'ятки датуються XIV—XV ст. Найвідоміші з них — статуї князів династії Пястів, що збереглися у Вроцлаві, Ополі, Кресобожі, Любуші й Кракові. Із середини XIV ст. значного розвитку у Польщі набуло різьбярство. До наших часів збереглося кілька гарних зразків різьблених дерев'яних вівтарів.

Проте це не значить, що в сучасному будівництві забули про класичні архітектурні форми. Монументальні споруди (палаци, музеї тощо), які споруджують з традиційних матеріалів (цегли, природного каменю) в комплексі зі збірними елементами, прикрашаються архітектурними елементами, характерними для класичних архітектурних форм.

Архітектурні стилі, як індикатори, відображають епоху, в якій вони з'являються, будь то економічний підйом держави або часи застою. Архітектура оцінюється людиною як раціонально, так і емоційно, тому саме епоха того або іншого стилю несе на собі відбиток свого часу, який на підсвідомому рівні передає людині певний спектр відчуттів.

У історії архітектури і дизайну існували стилі, які вбирали в себе ідеї і принципи попередніх стилів, як, наприклад, Арт Деко. Проте, навіть цей багатогранний стиль не можна віднести до еклектики, оскільки він все-таки мав певну концепцію.

У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю сприяло виникненню численних національних і регіональних варіацій. Історія мистецтва оперує поняттями «англійська, французька, німецька готика». Слід враховувати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з «варварським мистецтвом», сприймалася як порушення художнього смаку, почуття симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості. Нове сприймання готики пов'язане з ідеологією німецького й французького романтизму, які начебто знову «відкрили» цей стиль, наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті появою неоготичних тенденцій у мистецтві деяких країн Європи.

У пізньоготичній німецькій скульптурі багато патетики, з'являються манірність, претензійність, надмірна витонченість, поєднання релігійної екзальтації з жорстокою натуралістичністю (дерев'яні скульптури «Розп'ятий» і «Оплакуваний»). Культура середньовіччя, яка існувала тисячоліття, висунула нове коло ідей та образів, нові естетичні ідеали, нові художні прийоми.

Романський стиль (від лат. romanus — римський) повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків.

У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.

Важливу роль зіграло орнаментальне мистецтво, яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.

На зміну архітектурі Відродження в кінці 16 столітті приходить бароко, що відзначається складними планами, контрастами об'ємів, пишним пластичним і декоративним оздобленням; набув поширення в Італії (церква Сан-Карло в Римі, арх. Ф. Борроміні), Польщі, Німеччині, Австрії, в країнах Латинської Америки, а також у Росії (собор Смольного монастиря в Петербурзі) і на Україні (Храм святого Андрія Первозванного (Київ), 18 століття, архітектор В. В. Растреллі).

На основі архітектури Відродження розвивається також класицизм, який в 17 столітті поширився у Франції (ансамбль Версальського парку, арх. А. Ленотр та Ж.-А. Мансар), а з другої половини 18 століття стає панівним напрямом архітектури всіх європейських країн, а також Америки і Австралії. В 2-й половині 18 — 1-й половині 19 століття високого розвитку досягла А. російської архітектурної школи, яка відіграла значну роль у розвитку світової архітектури (творчість арх. В. І. Баженова, М. Ф. Козакова, І. 6. Старова, А. Д. Захарова, К. І. Россі та ін.).

Розвиток капіталізму в 2-й пол. 19 — на початку 20 століття супроводився будівництвом багатоповерхових жилих, так званих «прибуткових будинків», різних промислових і транспортних споруд (заводів, елеваторів, вокзалів, ангарів, гаражів), нових за типом громадських споруд (театрів, музеїв, лікарень, лазень, шкіл), а також критих ринків, банків, бірж тощо. Інтенсивно, але хаотично забудовувалися міста з розкішними кварталами аристократії і жалюгідними робітничими околицями. Метал, скло і залізобетон, нові конструктивні системи для перекриття великих пройм та ін. досягнення будівельної науки і техніки зумовили створення визначних споруд Франції (Ейфелева башта), Англії (Кришталевий палац), Німеччини (вокзал в Гамбургу), США (так звані хмарочоси) та ін.

Поряд з цим підпорядкування архітектури цілям наживи і поганим смакам буржуазії привело до еклектичного декорування будинків архітектурними елементами різних стилів, а згодом до появи вигадливого стилю модерн.

У 20 ст. в багатьох країнах світу інтенсивно розвивається інженерно-будівельна наука, створюються нові конструкції — великоблочні, великопанельні, куполи-оболонки, а також розширюється індустріалізація будівництва (монтаж будинків з виготовлених на заводах елементів). Технічний прогрес і прагнення до практичної віддачі зумовили виникнення конструктивізму («Нова архітектура», функціоналізм) і так званої «органічної архітектури» (творчість Ле-Корбюзьє у Франції, Г. Маєра в Німеччині, Ф. Райта в США та ін.).

Всі ці напрями архітектури дали ряд позитивних розв'язань технічних, функціональних і естетичних питань, але часто вони скочувалися до формалізму і космополітизму (до надто складних, надуманих планів і конструкцій будівель, до відмови від національної своєрідності архітектурних форм).

2. Глобальні проблеми сучасності

Сучасна наука вважає глобальними ті проблеми, які:

а) мають загальносвітовий характер і стосуються інтересів усіх або більшості країн;

б) створюють загрозу людству, ведуть до регресу в умовах життя людей, у розвитку продуктивних сил;

в) вимагають невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства.

По цих із глобальні проблеми ділять на три сфери їхньої дії:

До першого належать проблеми, що виникають із взаємодії природи й суспільства й пов'язані з використанням обмежених ресурсів. У другій половині сторіччя, що йде, виникла ситуація, коли гостро виявилося протиріччя між потребами суспільства в природних джерелах і можливостями природи задовольняти ці потреби.

До другої сфери ставляться проблеми суспільних взаємин між державами різних соціально-економічних систем і різних рівнів розвитку. Нині на перший план серед цих проблем вийшла проблема регіональних конфліктів.

Третя сфера охоплює проблеми пристосування сучасної з до умов до постійно змінюється під впливом НТР природного середовища. Проблему людини і його майбутнього вчені з у якості загальної, у якій концентруються й багаторазово підсилюються всі інші проблеми людського суспільства.

Наприкінці 60-х років Римський Клуб, що поєднує на добровільній основі сто найвидатніших учених і політиків миру опублікував чергову доповідь, присвячена стану навколишнього Середовища. У цій доповіді висунуті й обґрунтовані три ймовірні катастрофи, які можуть обрушитися на мир уже в недалекому майбутньому.

Першої названа демографічна проблема, масштаби й наслідки якої важко переоцінити. Друга половина ХХ століття почалася демографічним вибухом, тобто стрімким зростанням населення. Якщо на початок цього сторіччя на Землі проживало близько 1,6 млрд. людина, на середину — 2,5 млрд., то до кінця століття загальна чисельність населення перевищила 5,5 млрд. Вісімдесят відсотків усього приросту доводиться на Азію, Африку й Латинську Америку. У цих країнах зложилася суперечлива ситуація. З однієї сторони проникнення цивілізації зі значно скоротити дитячу смертність, ліквідувати вогнища масових епідемій, подовжити середню тривалість життя.

З іншого боку, відсталість умов існування людей, беззаперечне проходження віковим звичаям, традиціям, релігійним поглядам зберегли народжуваність на гранично-природному рівні. Імовірно такий граничний рівень відтворення зі збережеться в більшості країн, що розвиваються, до середини ХХІ століття. До цього часу 90-95% усього населення буде доводиться на Азію, Африку й Латинську Америку, а загальна чисельність населення Землі може наблизитися до 10 млрд. людина. [4, c. 38-45]

Швидкий ріст населення в країнах "третього" миру викликає заклопотаність і супроводжується загостренням соціально-економічної напруженості у світі. При щорічному зростанні населення на 2-2,5%, споживчі ресурси в багатьох країнах збільшуються в межах 1%. У національних границях ряду держав уже виявляється абсолютне перенаселення. Глобальний характер продовольчої проблеми одержує вираження не тільки в тім, що значна частина населення вмирає від голоду й недоїдання, але й у зростанні соціальних, військових конфліктів із застосуванням найсучаснішої зброї. Виходом із цієї ситуації може бути з одного боку, подолання економічної відсталості, а з іншого боку, вживання невідкладних заходів до регулювання народжуваності. розрив, Що Збільшується, у рівнях життя й рівнях відтворення населення між "Північчю й Півднем" створює реальну загрозу для жителів планети: погрозу перенаселення, голоду й масових військових зіткнень.

Друга реальна загроза зв'язується з екологічною платформою. Господарська діяльність людей завжди завдавала шкоди навколишньому середовищу. Однак ще в недалекому минулому природа справлялася з її наслідками й відновлювала екологічну рівновагу. У наш час збиток, що наноситься господарською діяльністю людини навколишньому природному середовищу зріс настільки, що природа втратило здатність до самовідновлення. Виникла реальна погроза самоотруєння людей. Наближаються до кінця багато непоновлюваних запасів корисних копалин, величезна небезпека таїться в глобальному потеплінні клімату на планеті, розширюються "озонові діри", скорочуються потенційні можливості Землі як унікального Середовища перебування людини. Майбутні покоління можуть одержати в спадщину безжиттєвий простір. Рішення цих проблем вимагає об'єднаних зусиль світового співтовариства, концентрації величезних капіталів і їхньому використанні на відновлення й підтримку екологічної рівноваги. Однак саме світове співтовариство суперечливо. Багато держав не мають у своєму розпорядженні засоби для підтримки життєдіяльності людей навіть на критичному мінімальному рівні й тому будуть і далі не в змозі перевести господарську діяльність на замкнуті безвідхідні технології, не говорячи вже про можливості їхнього високого внеску у світовий фонд захисту природи. Якась частина цих проблем розв'язна й дозволяється на рівні окремих держав, але рішення багатьох вимагає об'єднаних зусиль всіх країн миру.

Третьої, найнебезпечнішої для людини є ядерна загроза. У світі скопилася величезна кількість ядерної зброї й, що саме небезпечне, вона починає швидко поширюватися серед держав, у тому числі й серед тих, чиє поводження не завжди передбачуване.

Руйнівні для людства самі готування до ядерної війни. Вони завдають прямої шкоди економіці. У випадку такої війни переможців не виявиться.

По ккому будуть дзвонити дзвона й чи буде кому взагалі дзвонити, якщо не вирішити всі найгостріші глобальні проблеми, з якими зштовхнулося людство на порозі XXІ сторіччя.

Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількості і ясної межі, коли виник феномен взаємодії всього живого суспільства з усією планетою. Сутність всіх процесів і явищ ( науково-технічна революція, складні господарські системи) породжує глобальні проблеми. Мета даної наукової роботи звернути увагу на забруднення атмосферного повітря. В процесі роботи над цією темою ми розглянули і детально опрацювали екологічні проблеми атмосфери. В результаті на головне місце вийшли екологічні проблеми: забруднення навколишнього середовища, кислотні дощі, озонові діри та ін. Які мають таку суть:

· внаслідок парникового ефекту може відбутися глобальне потепління планети, що може призвести до затоплення великої території нашої Планети.

· кислотні дощі дуже шкодять нашій Землі. Вони призводять до знищення всього живого ( господарські культури, ліси, риби, тварини) та пам'яток культури.

· важливим і страшним також є руйнування озонового шару, завдяки якому існує життя на Землі.

· дуже шкідливим для життя людей є смог. Він спричиняє велику кількість легеневих захворювань.

· вдихати тютюновий дим в чотири рази шкідливіше, ніж вихлопні гази безпосередньо з вихлопної труби автомобіля.

· ядерна війна — катастрофа, яка здатна знищити не лише людину, як біологічний вид, а й усе живе на Землі.

· шум — це сукупність звукових хвиль, які шкідливо впливають на здоров'я людей. Це ще одна з форм фізичного забруднення природного середовища до якого організми ще пристосуватися не в змозі.

· найбільшим забрудненням атмосфери є автомобільний транспорт, що ми проілюстрували дослідом.

Глобальні проблеми людства потребують і глобальних рішень. Для цього необхідне широке міжнародне співробітництво і координація зусиль усього людства…[13, c. 11-16]

Глобальні проблеми, які постали перед народами різних країн, виникли в різних сферах життєдіяльності людей. В одному випадку мова йде про ті чи інші сторони розвитку продуктивних сил, стан і якість навколишнього середовища, в іншому — про кардинальні питання зовнішньої і внутрішньої політики, в третьому — про стосунки людини і суспільства тощо. Глобальні проблеми загострились настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства.

Що охоплюється поняттям "глобальні проблеми"? Які характерні ознаки дають змогу говорити про них як про явище особливе, що стосується всього людства? Відповіді на ці запитання важливі не лише в теоретичному, а й у практичному плані. Від того, які саме проблеми будуть визнані глобальними, якою мірою буде пізнана їхня природа, багато в чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох народів і держав, майбутнє планети.

Одні вчені на Заході довільно звужують коло глобальних проблем, зводячи всю їх багатоманітність до двох-трьох. Інші вдаються до протилежних крайнощів, відносять до них проблеми, які не мають нічого спільного із світовими процесами, а стосуються тільки певних країн або окремих соціальних груп.

Усе це зумовлює необхідність докладної характеристики глобальних проблем сучасності. До них слід віднести ті, які, по-перше, мають справді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству в разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв'язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів.

Ще однією характерною рисою глобальних проблем можна вважати їхній динамізм. Він означає насамперед можливість збільшення кількості проблем, що зараховуються до глобальних, а також вірогідність ослаблення чи посилення гостроти однієї з них. Тому важливо вчасно оцінити ті проблеми, які можуть набути глобального характеру, і вчасно виробити реакції суспільства на гострі питання сучасності.

Виходячи з динамічного характеру і складності глобальних проблем сучасності, можна припустити, що спільні зусилля держав не обов'язково швидко приведуть до повсюдного і повного вирішення їх. Зокрема, дедалі зростаючі потреби держав у мінерально-сировинних ресурсах зумовлюють загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих десятиліть, а господарська діяльність у багатьох країнах поки що не дає змоги домогтися помітного поліпшення екологічної ситуації.

Для розуміння суті і шляхів вирішення глобальних проблем необхідно з'ясувати їхнє походження і природу, причини загострення протягом останніх десятиліть. Слід зазначити, що з ними, але не в глобальному, а в локальному (чи регіональному) масштабі людство зіткнулося ще за часів своєї молодості і вже тоді змушене було шукати шляхи їх вирішення. До певного часу спостерігалася якась гармонія у діях протилежних процесів: одні з них порушували природну рівновагу, інші — відновлювали. Доки незрілими лишалися суспільні відносини, а також засоби праці, відносна гармонія між людиною і природою зберігалась. Але з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше оволодівала мистецтвом боротьби із стихійними силами, підкоряючи собі природу, добивалась таких змін у природі, які відповідали б її зростаючим потребам. Тісний взаємозв'язок у відносинах між людиною і природою, суспільством і природою та всередині суспільства став виступати як загальна закономірність.

Таким чином, глобальні проблеми мають подвійний соціоприродний ха-рактер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому останній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соціальні умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобальних проблем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем.

У системі сучасної глобалістики важливе місце посідають проблеми війни і миру.

Якісно нові умови, нова ситуація владно вимагає нового підходу до вирішення питань безпеки. У наш час ядерна війна неприпустима: її не можна виграти, у ній не буде ні переможців, ні переможених. Тому найскладніші проблеми, глибокі розбіжності й конфлікти сучасного світу можна і треба вирішувати не військовою силою, а тільки політичним шляхом.

Разом з тим важливо усвідомлювати, що сьогодні небезпеку для людства становлять не тільки воєнні конфлікти, застосування сучасної воєнної техніки, а й мирна техніка. У працюючій мирній технічній системі, наприклад АЕС, випадкове пошкодження ймовірніше, ніж у "непрацюючій" воєнній техніці. Уявлення про екологічну чистоту АЕС давно виявилося міфом. Різниця між воєнною і мирною ядерною технікою полягає лише в тому, що перша знищує все живе швидко, а друга — поступово, але і та й інша неминуче підривають коріння його існування. Радіоактивне зараження людей і середовища їхнього проживання відбувається відносно повільно і позначиться повною мірою в майбутньому.

В останній третині XX ст. різко погіршилась якість середовища, що оточує людину: забруднюються повітря, річки, озера, моря; зростають шумові навантаження, особливо в містах; захаращуються великі території різноманітними відходами; знищуються багато видів флори і фауни; деградують ґрунти та поширюються інші форми порушення цілісності природи. [5, c. 26-34]

Заданими ООН, наприкінці 80-х років у атмосферу щорічно викидалося 150 мільйонів тонн двооксиду сірки, 50 мільйонів тонн окису азоту, 300 мільйонів тонн окису вуглецю, 15 мільярдів тонн двоокису вуглецю, 700 тисяч тонн фреонів, 100 тисяч тонн ртуті, 500 тисяч тонн свинцю тощо.

Нагромадження вуглекислоти в атмосфері, запиленість зросли у багатьох містах світу в десятки разів. Внаслідок утворення навколо Землі шару вулекислого газу виникла загроза несприятливої зміни клімату із порушенням енергетичного балансу і поступовим підвищенням температури. Це призведе до танення полярної криги й затоплення великих прибережних масивів і багатьох міст. Виникла небезпека порушення балансу кисню, зруйнування озонового екрана в нижній стратосфері при польоті надзвукових літаків. Збільшилося забруднення Світового океану (близько 0,1% видобутку нафти на морських шельфах потрапляє в океан). У цілому обсяг забруднюючих відходів виробництва становив у 1970 p. 40 мільярдів тонн, а до 2000 p. він може зрости до 100 мільярдів тонн і більше. Стосовно обсягу забрудненої води, то він може збільшитися в 10 разів.

Велику загрозу природі і самому існуванню людини становлять "кислотні дощі", які виникають внаслідок викидів у атмосферу різних хімічних сполук. А запилення атмосфери відходами видобувної промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики призводить до непередбачуваних змін кліматичних процесів.

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також погіршують умови життя людей. Усе це в кінцевому підсумку пов'язане з відходами сучасної виробничої технології в усьому світі. Нині від 90 до 98% речовини, взятої від природи, перетворюється на відходи і забруднює середовище. За нинішніх тенденцій до 2000 p. обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери може досягти 50 мільярдів тонн, викидів твердих речовин — 725 мільярдів тонн.

Дедалі гострішого характеру набувають на нашій планеті проблеми "водного голоду" і забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема.

З середини нашого століття в світі відбувається безпрецедентне зростання чисельності населення: у 1950 p. воно становило 2,5 млрд чоловік, а в 1987 р. досягло 5 млрд, тобто зросло за третину століття більше, ніж за попередні півтора століття. Нині народжується щороку 130 млн чоловік, помирає близько 50 млн., приріст становить майже 80 млн чоловік. 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом, що спостерігається в країнах Африки, Азії і Латинської Америки. За даними спеціалізованих організацій ООН, до 2025 p. населення світу зросте на 3 млрд чоловік, причому в Латинській Америці, наприклад, воно подвоїться. Це означає, що до наявних фондів споживання треба додати принаймні стільки ж продовольства, житла, лікарень, шкіл, товарів повсякденного попиту, скільки є нині. Причому зробити це необхідно лише для того, щоб не знизити сучасного рівня життя. Але мета розвитку молодих країн — не збереження вкрай низького рівня життя, а його неухильне піднесення.

Небезпечність тенденцій у демографічній ситуації така, що в третє тисячоліття людство може вступити з 1 млрд голодуючих і такою ж кількістю людей, що не знаходять застосування своїй праці в містах, 2 млрд сільських жителів, затиснутих у лещатах аграрного перенаселення, 1,5 млрд знедолених, що живуть за межею бідності.

Сучасна демографічна ситуація являє собою глобальну проблему передусім тому, що стрімке збільшення населення відбувається у країнах Азії, Африки, Латинської Америки. Водночас ці держави через відсталість в економічній, соціальній, культурній сферах неспроможні забезпечити населення, що подвоюється кожних 20—30 років, матеріальними і культурними благами. Безумовно, демографічна політика належить до національної компетенції незалежних держав. Однак їхні труднощі при вирішенні демографічних проблем уже нині відбиваються на міжнародних відносинах в цілому і можуть призвести до катастрофічних наслідків не лише для них самих, а й для світової економіки й політики.

Ці й інші явища свідчать про те, що всі глобальні проблеми,сучасності тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, тому ізольоване' вирішення їх практично неможливе. Нездатність людства розв'язати хоча б одну із глобальних проблем надзвичайно негативно вплине на можливість вирішення всіх інших проблем. Так, ненасильницький мир без ядерної зброї створює необхідні передумови і гарантії для практичного вирішення всіх глобальних проблем в умовах міжнародного співробітництва, зокрема для вирішення продовольчої проблеми, що досить гостро стоїть в багатьох розвинутих країнах. Західні вчені пояснюють загострення продовольчої проблеми у світі "природними" причинами, головною з яких є випереджаюче зростання народонаселення порівняно із збільшенням продуктів харчування. Перспективи вирішення проблеми голоду в країнах "третього світу" вони пов'язують із здійсненням політики регулювання приросту населення. Деякі експерти (Я.Тінберген, Г.Кан, ВЛеонтьєв) акцентують увагу на технологічній відсталості країн, що розвиваються, яка полягає у примітивному й малопродуктивному сільському господарстві.

До глобальних проблем слід віднести й майбутнє людини. Проблема людини як особливе вираження одвічних філософських питань набула ще одного відтінку: нині вона активізувалась з погляду проблемності людського існування взагалі. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вид. Питання сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності набувають уже не суто академічного, теоретичного, суспільно-відповідального звучання, а потребують конкретних соціально-практичних рішень. [8, c. 381]

Такі найважливіші і найактуальніші глобальні проблеми сучасної епохи, з якими зіткнулось людство на порозі нового тисячоліття своєї історії. У працях багатьох західних вчених вирішення найважливіших проблем людства, як і в уявленнях про найближче й віддалене майбутнє людства, єдності немає. Ще недавно частина їх відстоювали позицію "соціально-екологічного песимізму", доводячи, що світ нібито досяг апогею розвитку виробництва, споживання невідновлюваних ресурсів і в недалекому майбутньому на нього чекає крах. Чимало західних спеціалістів у галузі екології (Дж.Форрестер, Д.Медоуз, М.Месарович, Б.Пестель та ін.) вважають, що людство має вибирати між матеріальним прогресом і продовженням життя на Землі.

Однак з другої половини 70-х років дедалі більше з'являлось публікацій, автори яких намагалися довести, що нестача джерел енергії, продовольства та інших ресурсів не абсолютна, а відносна, і людство може ці проблеми вирішити. В одній з останніх доповідей Римського клубу "Шляхи, що ведуть у майбутнє" (її автор — американський економіст українського походження Б.Гаврилишин) висувається концепція створення загального "світового порядку", в рамках якого людство може справитися з уже наявними проблемами і з тими, які обов'язково виникнуть у майбутньому. Особливість сучасної історичної ситуації полягає в тому, що макросвіт людства входить у мікросвіт індивіда. На плечі кожного певною мірою покладається загальна історична відповідальність. А це вимагає розширення горизонтів соціального й історичного мислення людей. Але хіба можна сказати, що таке розширення стало повсюдним і загальним фактором життя? Звичайно, ні. Не можна не бачити разом з тим процесів зміни самосвідомості людей.

Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні в країні соціальних перетворень перебуває в руках людини. Проте складається враження, що ми сприймаємо лише позитивні сторони людського фактора як феномена нашої соціальної практики, навмисне минаючи певні "небезпечні" висновки і "підводні рифи". Настав час чесно і безпристрасно подивитись на цю проблему. Людський фактор — це не тільки першооснова нашого подальшого суспільного розвитку, а й одна з історичних причин наших невдач і поразок. А якщо бачити перспективу, то ми прагнемо виховати всебічно і гармонійно розвинену людину майбутнього громадянського суспільства.

Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, — важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, яка може бути сформована на шляхах розв'язання глобальних проблем. Ця нова, майбутня цивілізація, на нашу думку, знищить відчуження людини від людини, суспільства, природи і від продукту праці, покладе кінець поділу людства на антагоністичні класи та соціальні групи і створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація в тенденції свого розвитку являє собою якісно новий ступінь у розвитку людини і суспільства, що інтегрується в єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Тільки на цьому етапі людство займе своє гідне, відносно самостійне місце в системі оточуючих космічних процесів і сил, стане специфічним єдиним утворенням. Розмірковуючи про перспективи людства, слід підкреслити, що мова йде про можливості якогось єдиного демократичного і гуманного світового співтовариства, в якому будуть співіснувати різні форми власності — і суспільна, і приватна, неоднакові форми суспільних відносин. Але з однією умовою. Це мають бути суспільства демократії, суспільства, де людина буде центром усіх відносин.

Зрозуміло, що тільки на цьому шляху можливе подальше розгортання прогресивних процесів, розквіт нової цивілізації. Зверненість до культури, людини, її духовного світу диктується необхідністю кардинальної зміни продуктивних сил, раціональним використанням найновіших досягнень науково-технічного прогресу. При цьому слід маги на увазі, що розвиток технічної і технологічної основи суспільства не автоматично впливає на перетворення соціального життя, а опосередковано, через систему суспільних відносин, яка зберігає певну самостійність. Тому науковий погляд на перспективи людства у зв'язку з технічним прогресом може сформуватися на основі всебічного аналізу системи "людина — наука — технологія — суспільство"[4, c. 86-88].

Список використаної літератури

1. Естетика: Навчальний посібник/ Авт. М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. – 204 с.

2. Естетика: Підр. для студ. вузів/ Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. — К.: Вища школа, 1997[2000]. – 398 с.

3. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська, та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 223 с.

4. Етика: Навч. посібник / В. О. Панов, О. А. Стасевська, М. Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 382 с.

5. Етика: Навч. посібник для вузів/ Т.Г. Аболіна, В.В. Ефименко, О.М. Лінчук. — К.: Либідь, 1992. — 328 с.

6. Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. — 4-те вид.. — К.: Либідь, 2002. — 382 с.

7. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник/ Віра Мовчан,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання , 2007. — 483 с.

8. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; Ред. О. З. Лебедєва-Гулей. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 414 с.

9. Юрій М. Етика: Підручник/ Михайло Юрій,. — К.: Дакор, 2006. — 319 с.