Немає сумнівів у тому, що тероризм є одним із таких сучасних явищ, стосовно якого все міжнародне співтовариство, а також національні законодавці повинні зайняти чітку позицію. У польському кримінальному законодавстві ХХ ст. відсутнє нормативне визначення тероризму, а також спеціальні або конкретні нормативно-правові акти щодо протидії з тероризмом. Однак поведінка, що є типовою для терористичної діяльності, може розглядатися як заборонені дії, за які передбачена кримінальна відповідальність у Кримінальному кодексі від 11 липня 1932 р. [1], у Кримінальному кодексі від 19 квітня 1969 р. [2] та, остаточно, у новому Кримінальному кодексі від 6 червня 1997 р. [3].

У польській юридичній літературі були висловлені думки на користь створення окремого нормативно-правового документа для врегулювання питання про терористичні акти. У 1935 р. Р. Лемкін представив проект про визнання актів тероризму як окремих видів злочинів. Він запропонував внести до Кримінального кодексу 1932 р. положення, що стосуються фактичного тлумачення понять, які називають «внутрішній тероризм» і «міжнародний тероризм» [4]. У 1988 р. T. Александрович запропонував передбачити у Кримінальному кодексі 1969 р. положення про новий вид злочину (ст. 167 (2)), згідно з якими до відповідальності притягується злочинець, який шляхом застосування сили, незаконних погроз або іншим чином незаконно «залякує особу або групу осіб, що здійснюють соціальну чи політичну діяльність для того, щоб примусити цих осіб здійснити або утриматися від здійснення певних заходів у зв’язку з їхньою суспільною діяльністю» [5]. Ще одна пропозиція щодо впровадження законних шляхів вирішення питання про боротьбу з терористичними злочинами і додання нових категорій таких злочинів була зроблена К. Індецкі. Зміни і доповнення до Кримінального кодексу 1969 р. стосувалися двох таких напрямів: по-перше, відокремити поняття «терористичний акт» (точніше «терористичний злочин»), а також передбачити конкретні заходи щодо боротьби з цим явищем, і, по-друге, розширити сферу відповідальності згідно з кримінальним законодавством до категорії злочинів, що вчиняються як так звані дотерористичні акти. Догматичне тлумачення положень, запропонованих К. Індецкі, ґрунтувалося на попередньому визначенні узагальненого об’єкта захисту, якому загрожують дії, вчинені з метою досягнення терористичних цілей. Автор припускав, що конкретні дії можуть завдати шкоди різним інтересам, які охороняються законом, але в кінцевому рахунку мають на меті зруйнувати соціальну психіку, створюють відчуття залякування в думках людей, відповідно порушуючи суспільне життя як таке [6].

Слово «тероризм» і його похідні відсутні в оригінальному тексті Кримінального кодексу від 6 червня 1997 р., проте вже в той час ці поняття були поширені в юридичній мові, і поступово почали вживатися у законопроектах і законах. Термінологія, яка використовується в інших галузях права, наприклад у галузі адміністративного права, банківського права, або актах, що регулюють процесуальні норми інститутів правового захисту, містить такі поняття, як: тероризм [7], терористичний акт [8], терористична атака [9], терористична спроба [10], терористичний злочин [11] , міжнародний тероризм [12].

Поняття тероризму іноді з’являлося у судових рішеннях. У своєму рішенні від 26 червня 2003 р. Верховний суд Республіки Польща заперечував проти розгляду як «акту тероризму» детонацію вибухового заряду невизначеним злочинцем, метою якого було не «примушування до певної поведінки органів державної влади і суспільства, але завдання шкоди майну застрахованої особи» [13]. У разі відсутності юридичного визначення Верховний суд безпосередньо посилався на визначення тероризму, дане у словнику, а саме по-різному ідеологічно мотивовані, сплановані та організовані дії окремих осіб або груп, що призводять до порушення існуючих законів та здійснюються з метою примушування до певної поведінки органів державної влади і суспільства.

Нормативно-правові акти, що безпосередньо стосуються проблеми боротьби з тероризмом, були вперше введені у кримінальне законодавство Республіки Польща на підставі Закону від 16 квітня 2004 про внесення змін до Кримінального кодексу [14]. Серед нових положень практичне значення має визначення злочину терористичного характеру (ст. 115 § 20 КК). Воно функціонує як автентичне тлумачення ключового поняття, що використовується в наступних положеннях, і в цьому сенсі є орієнтиром для всіх прийнятих рішень. Зміни були внесені на основі існуючих нормативних положень до загальної та спеціальної частини Кримінального кодексу. Зміни були внесені до норм, що стосуються: надмірного перебільшення покарання (ст. 65 КК), відповідальності за злочини, вчинені за кордоном (ст. 110 § 1 Кримінального кодексу), і відповідальності за членство в організованій злочинній групі або об’єднанні (ст. 258 КК).

Важливим є те, що законодавці мали намір скорегувати польське законодавство відповідно до стандартів, які встановлюються різними правовими актами Європейського Союзу, прийнятими на початку ХХІ ст., у межах так званої нової збірки законодавчих актів [15], і, зокрема, викладених у Рамковому рішенні Ради 2002/475/JHA від 13 червня 2002 р. про боротьбу з тероризмом [16]. Було заплановано, що ці зобов’язання мали бути виконані до 1 травня 2004 р., тобто до вступу Польщі до Європейського Союзу. Рамкове рішення від 13 червня 2002 р. накладає зобов’язання про те, що визначення терористичних злочинів повинні бути схожими і називає їхні складові частини. Європейська комісія наголошує, що нормативно-правовий акт «має вирішальне значення… для політики боротьби з тероризмом в цілому. Спільне визначення тероризму становить основу, на якій ґрунтуються всі інші положення рамкового рішення, і дозволяє використовувати інструменти співробітництва в правоохоронній сфері» [17]. Запровадження комплексної системи правових документів мало прискорити узгодження різнорідних антитерористичних заходів у країнах — членах ЄС.

Відповідно до ст. 115 § 20 КК Республіки Польща злочин терористичного характеру означає заборонену дію, яка підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі, максимальний строк якого становить не менше 5 років, вчинену з метою:

1) серйозно залякати велику кількість людей;

2) примусити державну владу Республіки Польща або будь-яку іншу державну чи міжнародну організацію вжити або утриматися від певних дій;

3) спричинити серйозні порушення в системі або економіці Республіки Польща, іншої держави або міжнародної організації, а також створити загрозу вчинення такого акту.

При виборі злочинів, які слід розглядати як терористичні, законодавець вимагає, по-перше, щоб це були акти, що підлягають покаранню у вигляді позбавлення волі з максимальним строком не менше 5 років. Здається, що така вказівка на санкції є не лише фактором, що визначає вибір видів правопорушень, які потім можуть бути зіставлені з терористичною поведінкою, але вона також підкреслює серйозність подібних дій і високий ступінь їхньої соціальної шкоди. Перелік правопорушень, зазначених у пункті вище, має досить загальний і широкий характер. В існуючих нормативно-правових актах є велика група злочинів, передбачених у спеціальній частині Кримінального кодексу (у 221 положенні). Крім того, зазначений критерій відповідає різним нормативним положенням поза межами кодексу.

Деякі з караних діянь, визначених у Кримінальному кодексі, та таких, що відповідають встановленим законом критеріям караності, охоплюють поведінку, яка є найбільш поширеним і типовим проявом терористичної діяльності. Наприклад, у Республіці Польща було впроваджено положення, що випливають із зобов’язань згідно з міжнародним правом та кримінальної відповідальності: захоплення повітряного або морського судна (ст. 166 КК), захоплення заручника (ст. 252 § 1 КК), або заподіяння лиха (ст. 163 § 1 КК). З другого боку, вимозі щодо караності, викладеній у ст. 115 § 20 КК, також відповідають такі види злочинів, які, навіть у спекулятивних умовах, навряд чи можна вважати придатними для переслідування терористичних цілей. Ця категорія злочинів містить, наприклад, зловживання становищем своїх найближчих родичів (ст. 207 § 1 КК), хабарництво (ст. 228 § 1, ст. 229 § 1 КК), або пограбування трупа, могили чи інших місць поховання (ст. 262 § 2 КК). Простіше кажучи, можна дійти висновку, що деякі види злочинів, хоча й відповідають вимозі щодо караності, не є «придатними» для переслідування терористичних цілей.

Незважаючи на наявність формального обмеження, що накладається межею покарання, перелік злочинів, які потенційно можуть розглядатися як терористичні за своєю природою, є досить широким. У зв’язку з цим положення Кримінального кодексу істотно відрізняються від положень, викладених у ст. 1 Рамкового рішення Ради від 13 червня 2002 р. про боротьбу з тероризмом, у якому перелік терористичних злочинів обмежено до 9 пунктів. Крім того, у більшості країн ЄС такий вибір було зроблено на основі актів, які після виконання певних умов можна вважати терористичними.

У пошуках обґрунтування, яке б гарантувало звуження кола таких актів, необхідно взяти до уваги два фактори. По-перше, не слід ігнорувати основний компонент злочинів, які вважаються терористичними. їхнім загальним показником є високий ступінь соціальної шкоди. З цієї причини у літературі, присвяченій цьому питанню, послідовно наголошується, що терористичними злочинами повинні бути лише такі злочини, які потенційно здатні викликати стан жаху, або спричинити інші тяжкі наслідки [18]. По-друге, обмеження на занадто широкі рамки криміналізації слід шукати в обов’язку збалансувати вимогу про ефективне придушення тероризму із захистом інших важливих цінностей, зокрема тих, що пов’язані з використанням прав людини. Таким чином, захисна функція кримінального права, навіть тоді, коли йдеться про боротьбу з найбільш серйозними формами злочинності, не може підривати його функцію гарантії. Таким чином, тлумачення ст. 115 § 20 КК має здійснюватися з врахуванням міжнародних стандартів, які гарантують права і свободи людини, і положень Рамкового рішення від 13 червня 2002 р. Відповідно до ст. 1 (1) Рамкового рішення карані діяння «з урахуванням їхнього характеру чи контексту» мають «завдати серйозну шкоду країні чи міжнародній організації». Хоча цей основний критерій не був врахований у польському законодавстві, він слідує на основі обов’язків, покладених на держави ЄС, зокрема тлумачити внутрішнє законодавство відповідно до законодавства Співтовариства.

Відповідно до законодавчих вимог для встановлення факту скоєння терористичного злочину злочинець повинен виявити намір у поєднанні з додатковими психічними переживаннями для досягнення однієї з трьох цілей, перерахованих у ст. 115 § 20 Кримінального кодексу:

1) серйозно залякати велику кількість людей;

2) примусити державну владу Республіки Польща або будь-яку іншу державну чи міжнародну організацію вжити або утриматися від певних дій;

3) спричинити серйозні порушення в системі або економіці Республіки Польща, іншої держави або міжнародної організації.

Терміни та вирази, які використовуються для опису цілей, цілком точно відображають зміст ст. 1 (1) Рамкового рішення, а останні зміни є наслідком необхідності адаптувати переклад до концепції кримінального права Польщі.

Ознаки цілей, наведені у ст. 115 § 20 КК, були включені в якості альтернативи у трьох пунктах. Таким чином, для встановлення факту скоєння терористичного злочину, необхідно продемонструвати, що злочинець скоїв заборонену дію, яка може бути описана з допомогою встановлених законодавством критеріїв караності, з метою досягнення однієї з перерахованих цілей. Досягнення мети не є обов’язковим. Як наслідок, терористичний злочин підпадає під категорію «цільових» злочинів, і тому він може бути вчинений лише з прямим умислом (cum dolo directo colorato) [19].

На особливу увагу заслуговує те, що відсутні посилання на мотивацію, що спонукає особу до вчинення злочину. Відповідна позиція, зайнята польським законодавцем, відповідає позиції, прийнятій у законодавстві Європейського Союзу, і базується на прийнятті точок зору, висловлених у літературі з цього питання про те, що пояснення явища тероризму не обов’язково тягне за собою посилання на мотивацію [20]. Відсутність мотивації у визначенні дає змогу уникнути труднощів при встановленні того, чи злочинець насправді переслідував політичні цілі, або чи були він чи вона пов’язані з групами, що використовують насильство для досягнення ідеологічних цілей. Вартим уваги наслідком цього є значне обмеження вибору видів політичних злочинів, які можуть відповідати критеріям, зазначеним у ст. 115 § 20 КК. Крім того, це положення також охоплює злочини, скоєні без будь-яких чітких політичних чи ідеологічних передумов [21]*, а також заходів, вжитих, наприклад, з метою «показати себе», або справити враження на друзів, лише за умови, якщо була виконана вимога переслідувати мету, зазначену законодавцем. Крім того, приклади так званого кримінального тероризму можна розглядати як терористичні злочини. Таким чином, навіть демонстрація того, якими мотивами керувався злочинець — прибуток або політичні причини — відповідно до ст. 115 § 20 КК, не є достатньою підставою для заперечення або ствердження, що конкретне діяння може розглядатися як терористичний злочин. Звичайно, це не виключає того, що мотивація правопорушника повинна бути взята до уваги при винесенні вироку [22].

У польському кримінальному праві наслідки вчинення терористичного злочину насамперед стосуються санкцій, а саме: покарання і його розмір. Законодавцем встановлено, що положення про накладення стягнення, штрафні санкції і заходи, пов’язані з іспитовим строком, повинні застосовуватися до правопорушника таким чином, ніби він чи вона були багаторазовим рецидивістом (ст. 65 § 1 КК). Відповідно до положень ст. 64 § 2 КК суд повинен накласти надзвичайно суворе покарання за передбачені злочини, тобто позбавлення волі на строк понад встановлений законом мінімальний строк, і він може накласти його шляхом збільшення максимального обов’язкового терміну на половину.

Судимості за злочини терористичного характеру мають серйозні наслідки при відбуванні покарання. Фактично такого підсудного розглядають як так званого небезпечного в’язня [23] і тримають у закритому виправному закладі, в умовах, що забезпечують посилений захист суспільства і безпеку самої в’язниці. Це може бути пов’язане з визнанням засудженого як особи, яка представляє серйозну загрозу для суспільства або серйозну загрозу для безпеки виправної установи (ст. 88 § 3 ЄКК), або що він чи вона скоїли злочин в організованій групі чи об’єднанні, що мали на меті скоєння злочину (ст. 88 § 4 ЄКК).

Умовно-дострокове звільнення особи, винної у вчиненні терористичного злочину, яка була засуджена за ст. 65 КК, може бути застосоване після виконання основних умов позитивного кримінологічного прогнозування (ст. 77 § 1 КК), але тільки після відбуття трьох четвертих строку вироку і не раніше ніж через рік після позбавлення волі (ст. 78 § 2 КК) [24]. Особа, засуджена до покарання у вигляді 25 років позбавлення волі, може бути звільнена умовно-достроково після відбуття 15 років, а особа, засуджена до довічного позбавлення волі — після відбуття 25 років (ст. 78 § 3 КК).

У Кримінальному кодексі передбачено положення, відповідно до яких пропонується заохочувати тих, хто відмовляється від вчинення терористичного акту, відмовившись від членства у злочинних групах або починає співпрацювати з правоохоронними органами. Особа, яка вчинила терористичний злочин, може бути захищена відповідно до положень ст. 60 § 3-5 КК, відповідно до якої створюється інститут «ключовий свідок у 8». Метою цих положень є порушити змову мовчання і лояльності у кримінальних структурах і отримати інформацію про вчинені злочини та їх виконавців [25]. Відповідно до ст. 60 § 3 КК суд застосовує надзвичайні пом’якшення покарання і умовно може призупинити його виконання стосовно спів-порушника, якщо він або вона розкриває слідству будь-яку інформацію про осіб, пов’язаних зі злочином, та відповідні обставини його вчинення. Говорячи про обґрунтування цього інституту, у своєму рішенні від 26 листопада 2008 р. Верховний суд ухвалив, що позитивною рисою ст. 60 § 3 КК є «своєрідна винагорода за порушення кримінальної солідарності, яка має місце незалежно від можливої відплати. Найближчі родичі також піддаються ризику загрози і страху в результаті цього» [26].

Однак слід наголосити, що у польському законодавстві відсутні будь- які документи, що передбачають пом’якшення кримінальної відповідальності лише по відношенню до осіб, які вчинили терористичні злочини. Особи, які брали участь у терористичній діяльності в широкому сенсі, можуть звернутися до установ загальної юрисдикції відповідно до кримінального законодавства, і тих, які були створені спеціально для припинення діяльності організованих злочинних структур.

Реалізація всеохоплюючої стратегії боротьби з тероризмом вимагає не лише добре обдуманої відповіді на вчинені злочини терористичного характеру, але і вжиття заходів, спрямованих на запобігання їх вчиненню. Це може бути досягнуто шляхом встановлення кримінальної відповідальності за конкретні дії, пов’язані зі створенням таких умов, які полегшують і провокують терористичну діяльність, тобто ведуть до фактичного вчинення терористичного злочину, або, іншими словами, мають дотерористичний характер. У польському кримінальному праві перераховані дії можуть, у принципі, бути класифіковані як форми спільного вчинення злочинів, або карана підготовка до вчинення терористичного злочину.

Зміною до Кримінального кодексу від 16 квітня 2004 р. регулюється відповідальність за участь в організованій злочинній групі або об’єднанні (ст. 258 КК) шляхом введення двох нових видів цього злочину:

1) участь в організованій групі або об’єднанні з метою вчинення терористичного злочину, що карається позбавленням волі на строк від 6 місяців до 8 років (§ 2);

2) створення і керівництво групою або об’єднанням з метою вчинення терористичного злочину, що розглядається як злочин, який карається позбавленням волі на строк від 3 до 15 років (§ 4).

Інше важливе питання — це проблема боротьби з фінансуванням тероризму. При цьому передбачається застосування норм адміністративного характеру, у тому числі закону про банківську діяльність та суміжні види діяльності, а також заходів відповідно до кримінального законодавства. Відповідно до Закону від 25 червня

2009 р. [27] до Кримінального кодексу було введене нове положення, передбачене у ст. 165а. Це положення передбачає притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка збирає, передає або пропонує платіжні засоби, фінансові інструменти, цінні папери, валютні цінності, права власності чи інше рухоме або нерухоме майно з метою фінансування терористичних злочинів. Такий вид злочинів карається позбавленням волі на строк від 2 до 12 років.

Для встановлення кримінальної відповідальності за ст. 165а КК необхідно, щоб дії злочинця були спрямовані на фінансування терористичних злочинів. Відповідно, обов’язково показати, що збір, передача, або пропозиція активів були використані в якості оплати, тобто покриття витрат, пов’язаних з вчиненням злочинів, які відповідають критеріям, передбаченим у ст. 115 § 20 КК. Водночас має бути присутній конкретний намір (dolus directus coloratus) [28].

Відповідно до Закону від 20 травня 2010 р. [29] було внесено зміни до положень ст. 240 § 1 КК, яка встановлює правові зобов’язання при визначенні особливо тяжких злочинів. У зазначеній вище статті передбачено, що будь-яка особа, яка володіє надійною інформацією про підготовку, спробу або вчинення терористичного злочину і не повідомляє правоохоронний орган про такий злочин, повинна бути притягнута до кримінальної відповідальності і підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі строком до 3 років.

Отже, заходи щодо боротьби з тероризмом, передбачені у Кримінальному кодексі Польщі 1997 р., є результатом виконання правових документів Європейського Союзу. Співробітництво європейських держав істотно виходить за межі мінімальних стандартів, розроблених в універсальному міжнародному праві. Основним документом щодо цього питання є Рамкове рішення Ради від 13 червня 2002 р. про боротьбу з тероризмом, яка зобов’язує держави — члени ЄС прийняти аналогічне визначення терористичних злочинів у національному законодавстві і застосовувати санкції, що відображають тяжкість таких злочинів. Крім того, воно передбачає гармонізацію кримінального законодавства щодо злочинів, пов’язаних з діяльністю терористичної групи, і так званих злочинів, пов’язаних з тероризмом.

Незважаючи на деякі заперечення, висунуті проти догматичної структури, прийнятої у Кримінальному кодексі з метою виконання зобов’язань, що випливають з Рамкового рішення Ради від 13 червня 2002 р. про боротьбу з тероризмом, фактичні кроки щодо впровадження визначення злочину терористичного характеру (ст. 115 § 20 КК) мають бути оцінені як більш ніж позитивні. Це визначення має стати орієнтиром для всіх, а не лише карних, антитерористичних заходів і тим самим забезпечити внутрішню єдність у національній правовій системі.

Крім того, заради боротьби з тероризмом доцільно пристосуватися до існуючої догматичної структури Кримінального кодексу. Це багато в чому стосується відповіді на злочини терористичного характеру. Особи, які вчинюють такі злочини, караються відповідно до положень, що передбачають посилення покарання як для багаторазових злочинів (ст. 65 КК). Нормативно-правові акти Польщі, що передбачають покарання за участь у терористичній групі (ст. 258 КК), фінансування тероризму (ст. 165а КК) і неповідомлення про вчинення злочину терористичного характеру (ст. 240 § 1 КК), відповідають міжнародним стандартам.