У літературі з конституційного права загально визнаною є позиція, що відповідно до ч.3 ст. 8 Конституції України усі її норми є нормами прямої дії при розгляді справ в усіх галузях права без будь-яких виключень.

Однак, що стосується кримінального права, то, на наш погляд, це питання вимагає додаткового вивчення.

Зрозуміло, що у випадках, коли статті Кримінального кодексу України (далі — КК України) суперечать нормам Конституції, мають застосовуватися конституційні норми, як норми прямої дії. Саме про це йдеться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», де наголошено: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії».

Таким чином, якщо в Конституції України є чи до неї будуть включені нові норми, які увійдуть у суперечність з нормами КК України, не вникає сумнівів, що такі кримінально-правові норми втрачають силу і мають застосовуватися відповідні конституційні норми прямої дії.

Побічно зауважимо, що визначення відповідності чи невідповідності норм КК України нормам Конституції України є доволі складною справою. Достатньо навести такий приклад. Якщо Конституція України визнає найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку (ст. З Конституції), то структура Особливої частини КК України, а також співвідношення санкцій низки його статей дають можливість стверджувати про те, що основи національної безпеки, а також власність і деякі інші соціальні цінності визнаються кримінальним законом більш високими, ніж здоров’я і навіть життя людини.

Обмежимося тут постановкою питання і розглянемо інший аспект цієї проблеми, який обумовлений змістом ч.3 ст. З КК України, де закріплений принцип: «Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом».

На перший погляд, проблема не має практичного значення, оскільки чинна Конституція України не містить і навряд чи буде колись містити норми, аналогічні статтям Особливої частини КК України, що встановлюють ознаки складів злочинів та санкції за їх вчинення.

Мабуть саме тому спеціалісти кримінального права займають дуалістичну позицію — не оспорюючи універсальності принципу прямої дії конституційних норм, у той же час наголошують на обов’язковості принципу, сформульованого у ч. З ст. З КК. Так М. Хавронюк та Т. Якімець зазначають, що жоден закон про кримінальну відповідальність, який запроваджує кримінальну відповідальність, не може діяти автономно, окремо від КК України.

Однак слід враховувати, що злочинність і караність діяння, а особливо його «інші кримінально-правові наслідки» регулюються нормами не лише Особливої частини, а й Загальної частини КК України. У такому сенсі «законом про кримінальну відповідальність» можна вважати чимало конституційних норм.

Зараз вони імплементовані в КК України, що обумовлює відсутність необхідності прямого застосування слідчими органами та судом статей Конституції України. Наприклад, зміст ст. 59 Конституції України про зворотну дії закону у часі відображений в статтях 4 і 5 КК України. Якщо в ст. 27 Конституції встановлено, що кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань, то відповідно до цього в ст. 36 КК України докладно регулюються права особи на необхідну оборону.

Однак не можна ігнорувати питання — як діяти в таких випадках, коли конституційна норма є (або буде внесена до Конституції України), але вона не «продубльована» в КК України?

На наш погляд, норми Конституції, що встановлюють злочинність і караність діяння (якщо такі норми у Конституції з’являться), не можуть бути нормами прямої дії, а визначають обов’язок законодавця відповідним чином змінити чи доповнити КК України. Іншими словами, стосовно ч. З ст. 8 Конституції України необхідно застосувати обмежувальне тлумачення, а саме — визнати, що дія цієї норми не поширюється на ті норми Конституції України, які встановлюють злочинність або караність діяння.