Аналіз ЗЕД

1. Методологія аналізу ЗЕД.

2. Потреба в міжнародному маркетингу ЗЕД і особливості його проведення.

3. Структура МГК.

4. Сутність основних понять і процесів, що впливають на науково-технічний прогрес і науково-технічний потенціал.

5. Зміст, принципи, порядок і органи митного контролю.

6. Зміст і можливість джерела ризиків у ЗЕД.

Список використаної літератури.

1. Методологія аналізу ЗЕД

Сучасні процеси інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва визначають характерні тенденції швидкого зростання зовнішньоекономічних зв'язків темпами, що випереджають темпи зростання ВВП країн — активних учасниць міжнародної діяльності. Вирішення проблеми науково-технічного прогресу потребує значних матеріальних витрат, висококваліфікованих кадрів і стає можливим у результаті об'єднання зусиль різних країн, їх співпраці. Таким чином, виникає необхідність міжнародного поділу праці, перевагами якого є: підвищення продуктивності праці в країнах-учасницях та ефективності використання власних ресурсів; розширення випуску експортованої продукції та скорочення випуску низькорентабельної, збиткової продукції, яку можливо замінити імпортом; збільшення обсягу ринку товарів і послуг.

На міжнародний поділ праці впливають різні чинники, основними з яких вважаються: рівень економічного розвитку та технологій; кількість населення та кваліфікація робочої сили; ресурси капіталу; природні ресурси та забезпеченість корисними копалинами, географічне положення країни; віддаленість від основних ринків збуту і світових транспортних магістралей; відмінності соціально-економічних умов — особливості історичного розвитку, освітній та культурний рівень населення, традиції тощо.

До найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням науково-технічного прогресу відносять:

міжнародну торгівлю товарами й послугами;

рух капіталів та іноземні інвестиції;

міграцію робочої сили — переміщення працездатного населення, обумовлене економічними чинниками;

обмін у сфері науки й техніки;

валютно-кредитні відносини;

міжнародні перевезення;

міжнародний туризм; маркетинг; лізинг — довгострокову оренду устаткування; інжиніринг — інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні послуги комплексного характеру під час проектування та спорудження промислових об'єктів.

Така діяльність регулюється зовнішньоекономічною політикою держави[3, c. 141-142].

Існують певні показники розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни:

динаміка зовнішньої торгівлі — обсяг товарообігу, експорту, імпорту;
динаміка цін на експортні та імпортні товари;
зміна структури зовнішнього товарообігу;
частка країни у світовому товарообігу;
іноземні інвестиції;
динаміка та структура зовнішнього боргу;
участь у міжнародній спеціалізації;
ефективність роботи зовнішньоторговельних організацій.

Ступінь участі країни у зовнішньоекономічних зв'язках характеризується широким спектром індикаторів, до яких належать:

коефіцієнт відкритості національної економіки — відношення обсягу експорту та імпорту до ВВП;
коефіцієнт покриття імпорту експортом;
частка чистого експорту у ВВП;
товарна структура експорту та імпорту;
товарна структура критичного імпорту;
обсяг експорту та імпорту на душу населення;
частка імпорту в загальному обсязі споживчих товарів;
частка країни у світовій торгівлі (експорті, імпорті);
частка іноземних інвестицій у ВВП;
обсяг і структура іноземних інвестицій;
обсяг виробництва продукції іноземними та спільними підприємствами;
співвідношення між обсягами залученого капіталу та експортом вітчизняного капіталу;
співвідношення цін на зовнішньому та внутрішньому ринках;
енергомісткість і матеріаломісткість експорту;
вплив виробництва експортної продукції на екологію;
частка експорту (імпорту) наукомісткої продукції у загальному обсязі експорту (імпорту)[7, c. 112-113].

2. Потреба в міжнародному маркетингу ЗЕД і особливості його проведення

Маркетинг — це система уявлень і прийомів, за допомогою яких досягається взаєморозуміння й ефективна взаємодія виробника і покупця — оптимізація їхніх фінансово-економічних відносин, спрямована на найкраще забезпечення різноманітних потреб покупця у якісному, відносно дешевому і різноманітному асортименті. При розвитку маркетингових технологій великою проблемою, що постає перед компанією, є грамотна організація відповідної служби. Різноманіття функцій маркетингу диктує його поділ на окремі складові, що спеціалізуються на виконанні конкретних задач. У першому наближенні його можна розділити на дослідницький (стратегічний), а також оперативний маркетинг. До функцій стратегічного маркетингу відносяться, насамперед,

— дослідження ринку в цілому чи його окремих сегментів,

— формування вимог до хлібопекарської продукції виходячи з її максимальної адаптації до вимог ринку,

— інформаційна і рекламна підтримка продажів;

— вибір тих чи інших систем збуту для конкретних ринків і продуктів;

— розробка системи стимулювання продажів (активізації споживчого поводження),

— оцінка ефективності маркетингових заходів.

Оперативний маркетинг займається підтримкою продажів хлібопекарської продукції. Його функцією є практична реалізація розробок стратегічного маркетингу на місці продажів у частині реклами й активізації споживчого поводження. Підрозділ, що здійснює оперативний маркетинг, найкраще приєднати до систем продажів продукції, зробити його самостійною структурною одиницею, що працює в тісному зв'язку з ними. З іншого боку, підрозділ, зайнятий дослідницьким, стратегічним маркетингом повинен залишитися самостійним.

В міру розвитку маркетингових процедур у самостійний напрямок виділиться організаційний маркетинг. В його функції входить :

— аналіз «внутрішнього середовища» компанії — контроль стану її структури з погляду максимальної адаптації до ринкових вимог,

— оптимізація структури компанії і використовуваних процедур,

— внутрішні комунікації, підтримка «корпоративної культури», «бойового духу» і т.д.

Термін "маркетинг" означає діяльність в сфері ринку збуту. На українську мову цей термін не перекладається. Під маркетингом розуміється система внутріфірменого управління, спрямована на вивчення і облік ринкового попиту, потреб і вимог конкретних споживачів до продукту для більш обґрунтованої орієнтації виробничої діяльності фірми і діяльності в сфері збуту [2, с. 87-88].

Міжнародний маркетинг ґрунтується на принципах внутрішнього (національного) маркетингу. Тому використані в ньому стратегії, принципи і методики являються характерними і для міжнародного маркетингу. Разом з тим міжнародний маркетинг має свої специфічні особливості. При виході на зовнішній ринок виникає принципово нова ситуація, більш різноманітнішим стає зовнішнє середовище, збільшується число факторів, що впливають на прийняття рішень. Це призводить до того, що:

1) підвищується ступінь невизначеності в діяльності підприємства;

2) зростає ступінь ризику, з'являється додатковий ризик його діяльності;

3) збільшується потреба в інформаційному забезпеченні підприємства;

4) підвищуються вимоги до координації різних напрямків і сфер їх діяльності.

Все це і визначає специфіку міжнародного маркетингу, робить необхідним його використання в управлінні ЗЕД.

Міжнародний маркетинг входить до складу функцій, які здійснює підприємство в рамках ЗЕД. Разом з тим він являє собою самостійну галузь діяльності підприємства при виході на зовнішні ринки. Міжнародний маркетинг можна визначити як систему планування, реалізації, контролю й аналізу міроприємств, спрямованих на багатонаціональне ринкове середовище і пристосування до його умов підприємства, яке здійснює свою діяльність більш як в одній країні.

В розвитку міжнародного маркетингу виділяють три основних етапи:

1-ий. Традиційний маркетинг. Він являє собою звичайний продаж товарів за кордон, коли експортер несе відповідальність тільки до моменту доставки товару. Подальша доля проданого товару його, як правило, не цікавить.

2-й. Експортний маркетинг. Тут експортер займається систематичним вивченням цільового іноземного ринку і пристосовує своє виробництво до вимог даного ринку, що постійно міняються.

3-й. Міжнародний маркетинг. В умовах використання міжнародного маркетингу експортер глибоко вивчає ринок, використовуючи для цього широке коло маркетингових інструментів. При цьому міжнародний маркетинг поширюється не тільки на чисто торгові операції, але й на інші види і форми ЗЕД (на спільні підприємства, дочірні підприємства, технологічний обмін, надання транспортних, страхових, туристичних та інших послуг). Міжнародний маркетинг набирає все більш глобального характеру [2, с. 125-126].

Ринкова ситуація постійно міняється, тому фірма завжди повинна мати стратегічну маркетингову програму на наступні 3-5 років.

Планування міжнародного маркетингу також має свої стадії. Це:

1) аналіз середовища діяльності підприємства і прогнозування тенденцій його розвитку;

2) визначення системи завдань на основі загальних завдань підприємства;

3) визначення пріоритетних напрямків діяльності;

4) сегментація іноземних ринків, вибір цільових сегментів;

5) розробка стратегії виходу підприємства на іноземні ринки і поведінки на них;

6) розробка заходів маркетингового комплексу, тобто політики: товарної, збуту, цінової, стимулюючої .чи комунікаційної і т.д.

7) організація міжнародного маркетингу підприємства;

8) контроль за досягненням завдань міжнародного маркетингу і, при необхідності, корекція стратегії міжнародного маркетингу.

Перш ніж вирішити вийти на світовий ринок, підприємству необхідно багато чого дізнатись, досконало розібратися в особливостях внутрішнього й зовнішнього середовища.

До внутрішнього середовища відносяться функціональні структури підприємства, система розробки, виробництва і збуту товарів, кваліфікація кадрів і їх використання, системи передачі інформації між ланками управління та ін.

До зовнішнього (оточуючого) середовища відносяться конкуренти, покупці, посередник, фінансові установи, митні та державні органи і т. п. Важливу роль відіграє економічна ситуація в країні, політична обстановка, природні умови, культура, традиції та ін.

До основних елементів природного середовища міжнародного маркетингу відносяться: клімат, характеристика рельєфу, наявність корисних копалин і природних ресурсів, особливості інфраструктури і т.д.

Аналіз складових частин внутрішнього і зовнішнього середовища здійснюється по окремих країнах, регіонах чи з точки зору світового ринку в цілому.

Важливе місце в системі міжнародного маркетингу займає дослідження іноземних ринків, під яким, як правило, розуміють процес пошуку, збору, обробки й аналізу даних про проблеми, пов'язані з маркетингом товарів і послуг[9, c. 236-239].

Головна мета маркетингових досліджень — зменшення невизначеності і ризику при прийнятті комерційних рішень.

Маркетингові дослідження, що проводяться на зарубіжних ринках, як правило, складаються із двох великих блоків: дослідження ринків; дослідження потенціальних можливостей підприємства.

Перший блок дослідження ринків включає в себе такі аспекти:

— вивчення й аналіз умов ринку;

— аналіз попиту;

— аналіз пропозицій;

— аналіз вимог споживача до товару;

— аналіз перспектив розвитку ринку;

— вивчення форм і методів торгівлі;

— вивчення і оцінка діяльності підприємств-конкурентів;

— вивчення підприємств-покупців товару, що їх зацікавив;

— вивчення комерційної практики, транспортних, торгово-політичних умов;

— вивчення умов руху товарів та ін.

Другий блок — дослідження потенціальних можливостей підприємства передбачає:

— аналіз господарської діяльності підприємства;

— аналіз конкурентноздатності підприємства;

— аналіз конкурентноздатності продукції підприємства;

— оцінка його потенціальних конкурентних можливостей.

При дослідженні іноземних ринків використовуються традиційні методи та інструменти. Разом з тим тут є своя специфіка, яка визначається об'єктом дослідження[5, c. 249-251].

В залежності від техніки проведення досліджень, характеру інформації, способів її надходження і використання, маркетингові дослідження у зовнішньоекономічній сфері можна розділити на такі види:

1. Кабінетні дослідження. Вони, як правило, проводяться на основі вторинної інформації, яка може бути одержана в результаті вивчення урядових звітів, досьє зовнішньоторгових організацій, комп'ютерних банків даних і т.д. Такі дослідження відносно недорогі і дають можливість одержати відповідь на ряд запитань, що цікавлять підприємство. Наприклад, про стан митного законодавства, стан економіки окремих країн, стан і тенденції розвитку кон`юктури окремих ринків, торгово-політичні режими, вартість перевезень різними видами транспорту та ін.

З кабінетних досліджень і починаються маркетингові дослідження іноземних ринків. Проте такі дослідження не дають можливості одержати відповідь на всі запитання, що цікавлять підприємство, і не всі країни володіють такою інформацією.

3. Польове дослідження. Являє собою дослідження ринку на місці. Воно найбільш складне й дороге, але це самий ефективний метод вивчення ринку. Цей вид дослідження дозволяє отримати первинну інформацію, оцінити реальний споживацький попит і фактори, що його формують, враховувати результати досліджень для розробки керівництвом підприємства тактики поведінки на ринку.

Крім розглянутих, використовуються і такі методи дослідження іноземних ринків, як метод пробного продажу, підтримки особистих ділових контактів з представниками іноземних фірм та ін.

Маркетингове дослідження, що проводиться на іноземних ринках, відрізняється від того, що проводиться на внутрішньому ринку. Ця різниця полягає:

— в складності одержання первинної інформації;

— нестачі (чи відсутності) вторинної інформації;

— значних затратах на проведення польових досліджень;

— необхідності координації досліджень на ринках різних країн.

Маркетингові дослідження проводяться підприємством або самостійно, або на його замовлення спеціалізованим маркетинговим фірмам. Щоб маркетингові дослідження були ефективними, вони повинні проводитися систематично і охоплювати якомога більше джерел інформації.

Аналіз оточуючого середовища міжнародного маркетингу і пов'язаного з ним ринку дає можливість визначити систему завдань міжнародного маркетингу, які являються складовою частиною стратегічної маркетингової програми. Завдання міжнародного маркетингу зумовлені загальними завданнями діяльності підприємства, в т.ч. у зовнішній сфері.

Можна виділити такі групи завдань:

1. Ті, що характеризують становище підприємства на ринку (досягнення певного становища ринку, показники обігу, освоєння нових ринків).

2. Виробничого характеру (ефективне використання ресурсів, продуктивність праці).

3. Рентабельність (цільові показники прибутковості підприємства).

4. Фінансові (кредитна здатність, ліквідність, структура капіталу).

5. Соціального характеру (становище робітників та ін.).

6. Забезпечення і підтримка іміджу підприємства [4, с. 143-145].

Безпосередньо завдання міжнародного маркетингу являють собою конкретизацію першої групи загальних завдань підприємства. Це забезпечення цільового становища ринку і виходу підприємства на традиційні і нові ринки, підвищення об'єму продажу (закупок), формування попиту, стимулювання збуту і т.д.

Для успішної реалізації поставлених завдань підприємство розробляє різні маркетингові стратегії: охоплення ринків і ринкових сегментів, конкурентні, виходу на нові ринки, виходу на ринки з новим товаром, цільові, ринкового попиту, товарної політики і т.д.

Їх зміст багато в чому залежить від загальної стратегії підприємства, в т.ч. в галузі ЗЕД.

Основою планування виходу підприємства на зовнішні ринки являється вибір оптимального способу проникнення його на ці ринки. В сучасних умовах склались три основних способи виходу підприємства на зовнішні ринки:

1. Створення власної ланки збуту на цільових іноземних ринках. Такий спосіб поряд з функцією збуту дозволяє добре вивчити особливості конкретних ринків, умови роботи на них. Однак він вимагає великих затрат і може бути вигідним в тому випадку, якщо підприємство має значні об'єми реалізації продукції, що дозволяють окупити витрати на створення власної ланки збуту.

2. Використання ланки збуту за кордоном. Цей спосіб дає можливість використання незалежних торгових посередників. Він особливо потрібен при виході підприємства на нові ринки, коли власна ланка збуту ще не створена чи її створення неефективне. Робота торгових співробітників вимагає опрацювання ряду важливих питань, таких як передача повноважень по експорту товару, винагорода, відповідальність за реалізацію та ін. Всі ці питання виясняються в контрактах про торгово-посередницькі операції.

3. Спосіб виходу на іноземні ринки шляхом створення власного виробництва товарів за кордоном (СП, дочірніх філіалів та ін.). Такий спосіб вигідний тоді, коли даний ринок для підприємства перспективний, а виробництво товарів на місці може дати відчутну економічну вигоду за рахунок економії на транспортних витратах, мита, нетарифних обмежень, використання кваліфікованої, але більш дешевої робочої сили, приближення виробництва до джерел сировини і т.п.

Організувавши вихід на іноземні ринки таким чином, підприємство може значно підвищити ефективність ЗЕД.

Однак при цьому необхідно добре знати умови діяльності в даній країні, її законодавчі акти.

На основі дослідження, оцінки й вибору іноземних ринків, розробляється товарна, цінова, збуту та інші види політики, тобто заходи маркетингового комплексу, що входять в стратегічну маркетингову програму.

Майбутнім спеціалістам в галузі ЗЕД і тим, хто займається даною діяльністю, настійно рекомендується глибше знайомитися з основними завданнями й перевагами використання маркетингу в управлінні ЗЕД, оскільки:

1) міжнародний маркетинг озброює підприємство-суб'єкт ЗЕД чіткою програмою дій;

2) маркетингове забезпечення менеджменту ЗЕД дає можливість підприємству максимально врахувати вимоги конкретних іноземних ринків, конкретних споживачів, тенденції і перспективи їх розвитку. І одночасно впливати на ці ринки у вигідному для себе напрямку.

На жаль, вітчизняні підприємства ще недостатньо використовують міжнародний маркетинг в управлінні ЗЕД. Очевидно, що більш активну участь українських підприємств-суб'єктів ЗЕД в цій діяльності дозволило б значно підвищити якісний рівень управління ЗЕД, зміцнити позиції на іноземних ринках[6, c. 148-152].

3. Структура МГК

В залежності від принципів які кладуться в основу класифікації, контракти купівлі-продажу можна поділити за наступними видами:

1. Разові

2. З періодичною поставкою

3. З оплатою в грошовій та товарній формах (повністю чи частково)

4. Попередні

5. Термінові

Разові контракти можуть бути з коротким строком поставки (сировинні товари) та з довгостроковими поставками ( на комплексне устаткування 3-5 та більше років).

Контракти з періодичною поставкою передбачають регулярну періодичну поставку узгодженої в ньому кількості товарів на протязі встановленого строку. Цей строк може бути коротким ( 1 рік ) та довгим (5-10 років). Такі контракти переважно укладаються на промислову сировину та полу фабрикати.

Контракт з оплатою в грошовій формі передбачає оплату в узгодженій між сторонами валюті із застосуванні обумовлених в контракті способів платежу та форми розрахунку.

Контракти з оплатою цілком в товарній формі укладаються при продажі одного чи декількох товарів з одночасною ув'язкою з покупкою іншого товару та розрахунки в іноземній валюті не проводяться (бартер).

Попередній контракт — це договір, за яким сторони зобов'язуються укласти в майбутньому договір щодо передачі товарів на умовах, які передбачені в попередньому договорі. На сторону, яка необґрунтовано ухиляється від укладання договору, який передбачений таким договором, накладається відшкодування збитків іншій стороні, які були викликані шляхом ухилення.

Ще одним різновидом міжнародних контрактів є термінові контракти. Ці договори укладаються, коли покупцю необхідно отримати придбаний товар саме в обумовлений строк, а інші умови мають менше значення. Наприклад, насіння до посівної. При порушенні строку покупець анулює договір із застосуванням санкцій.

Проблемам уніфікації умов угод в міжнародній торгівлі приділяється багато уваги з боку спеціалізованих міжнародних організацій[3, c. 204-205].

Розробкою типових контрактів та введенням їх в практику займається Європейська економічна комісія ООН. Під її наглядом розроблено більш ніж 30 варіантів типових контрактів та загальних умов купівлі продажу.

Типовий контракт (standard contract) — це заздалегідь підготовлений текст контракту або ряд уніфікованих умов, викладених у письмовій формі з урахуванням звичаїв та звичок, характерних для даної сфери діяльності чи торгівлі, та прийнятих сторонами контракту після того, як вони були узгоджені з вимогами конкретної угоди.

Текст конкретного типового контракту може використовуватись лише до суворо визначених видів угод або видів торгівлі чи при наданні послуг. Часто типові контракти розробляються та наказуються до обов'язкового використання галузевими відомствами або спілками підприємців[5, c. 59].

4. Сутність основних понять і процесів, що впливають на науково-технічний прогрес і науково-технічний потенціал

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему «наука — техніка — виробництво», що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.

НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а дореволюційних. — зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва[8, c. 179-182].

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкрить (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

• перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);

• новий етап суспільного поділу праці, зв'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);

• прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;

• інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

• якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості)[2, c. 79-81].

5. Зміст, принципи, порядок і органи митного контролю

Проходження митного контролю є необхідною, але не достатньою умовою завершення митного оформлення (окрім митного контролю, товари та предмети, що переміщуються через митний кордон України, можуть підлягати також санітарному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному та екологічному контролю.)

З метою забезпечення здійснення митними органами митного контролю за товарами та транспортними засобами, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов'язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди та порушень митних правил, у пунктах пропуску на митному кордоні України, в межах прикордонної смуги на державному кордоні України, у морських і річкових портах, аеропортах, на залізничних станціях, на територіях підприємств, спеціальних митних зон, а також в інших місцях, визначених митними органами, створюються зони митного контролю. У даній роботі спробуємо дослідити особливості формування та функціонування зон митного контролю.

Світовий розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, і як наслідок — значне збільшення зовнішньоторговельних потоків, стали причиною тому, що митниці, розташовані вздовж державних кордонів, стали не спроможні здійснювати митне оформлення вантажів, що перетинають кордон.

Тож у визначній кількості цим займаються внутрішні митниці, розташовані в межах митної території країни.

Таке переміщення місця митного оформлення в "тил" митної території поставило перед митними органами задачу дотримання митного законодавства на етапі переміщення товару від кордону до внутрішньої митниці, де і здійснюється остаточне митне оформлення вантажів.

Таким чином, службові особи митниці зобов’язані вжити заходів для забезпечення виконання діючого законодавства в період перебування товарів під так званим митним контролем. Ці заходи повинні гарантувати збереження вантажів та транспортних засобів, сприяти дотриманню в незмінному стані всіх основних якісних та кількісних характеристик товарів, та запобігати здійсненню будь-яких незаконних дій у відношенні до об’єктів, що переміщуються під митним контролем.

До форм митного контролю належать: перевірка документів, необхідних для такого контролю, митний огляд (огляд транспортних засобів, товарів та інших предметів, особистий огляд), переогляд, облік предметів, які переміщуються через митний кордон України. Можливі також інші форми контролю, якщо вони не суперечать законам України.

Основними завданнями і напрямками організації митного контролю є:

— підготовка проектів законодавчо-нормативних актів з питань організації та розвитку митної інфраструктури;

— аналіз діючих та впровадження передових форм і методів митного контролю та заходів підвищення їх ефективності;

— запровадження технологій митного контролю та митного оформлення;

— організація взаємодії митних органів (підрозділів) зі службами прикордонного, санітарного, фітосанітарного, радіологічного, ветеринарного, екологічного контролю, іншими контрольними службами та правоохоронними органами при здійсненні митного контролю;

— розробка і запровадження нових систем захисту результатів митного оформлення;

— удосконалення видів особистих митних забезпечень, форм їх застосування.

До обов’язків підприємств, а також громадян, що переміщують через митний кордон України товари та інші предмети, належить надання митниці необхідні для митного контролю документи. Перелік та порядок подання документів, необхідних для контролю визначаються Державним митним комітетом України відповідно до законодавства України про митну справу, Митного кодексу України та інших законодавчих актів України.

Згідно до статті 85 Митного кодексу України вантажі, які переміщуються через митний кордон України, до завершення митного оформлення можуть зберігатися підприємством або митницею, причому підприємства можуть зберігати вантажі тільки з дозволу митниці та під її контролем. За перебування вантажів під митним контролем митниця справляє з власника вантажів збір у порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Цей збір за перебування вантажів під митним контролем справляється незалежно від місцезнаходження вантажів та сплати митного збору за зберігання.

6. Зміст і можливість джерела ризиків у ЗЕД

Здійснення ЗЕД пов'язане з необхідністю приймання ризикованих рішень, тобто таких які не гарантують повне виконання цілей ЗЕД. Під ризиками у ЗЕД розуміють:

1.Ризик — це загроза втрат ресурсів, додаткових витрат, недоотримання прибутку суб'єктами ЗЕД.

2.Ризик — це непередбачуваність зовнішньоекономічної операції.

3.Ризик — це неповна відомість про ефективність операцій, які плануються та проводяться в процесі здійснення ЗЕД.

В світовій практиці врахування ризиків в ЗЕД має дуже важливе значення, оскільки майже 40% комерційних операцій закінчуються невдачею через недостатнє врахування та управління ризиками.

Загальні причини виникнення ризиків:

Постійна нестабільність економічних процесів в країнах світового співтовариства.
Недостатня поінформованість про економіки країн світу.
Відсутність чітких цілей діяльності суб'єкта ЗЕД.
Наявність комерційної таємниці про діяльність суб'єкта ЗЕД.

Разом із загальними існують конкретні джерела ви¬никнення ризиків в ЗЕД. До них належать:

I. Фінансові умови ризиків ЗЕД.

Існують фінансові умови ризиків ЗЕД: інфляція та зростання цін, банкрутство покупців, зміна курсу валют, неконвертованість валют, зміни оподаткування експортно-імпортних операцій, невиконання зобов'язань субпідрядниками ЗЕД, неплатоспроможність субпідрядників ЗЕД, валютні обмеження на експорт/імпорт, зміна процентної ставки по кредитах.

II.Економічні фактори, які обумовлюють ризики ЗЕД.

Економічна нестабільність.

Зниження темпів виробництва (в суспільстві в цілому). Зниження темпів розвитку експортного виробництва. Зниження рівня доходів населення. Невиконання зобов'язань партнерів по поставці сиро¬вини та матеріалів.

Нестабільність ринку.

Відстала (регресивна) структура експорту та імпорту (ввезення, вивезення застарілих, неякісних товарів).

III. Ризики, пов'язані з управлінням ЗЕД.

Невірний вибір партнера.
Незнання повної компетенції партнера.
Помилки, допущені в виборі субпідрядника зовнішньоекономічної операції.
Помилки, допущені в комерційній пропозиції (відповідальність, якість товару тощо).
Помилки у виборі виконавців ЗЕД.
Неправильна (помилкова) модель управління ЗЕД.
Помилки в виборі форми ЗЕД.
Відсутність контролю за ризиками при укладанні контракту (не враховується в економічних санкціях).

IV. Політичні фактори ризиків в ЗЕД.

Зміни в національному законодавстві партнерів ЗЕД. Можливість націоналізації матеріальних засобів. Зміни в митному регулюванні країн-партнерів ЗЕД. Адміністративні заходи (бюрократія) регулювання експорту та імпорту (отримання дозволу на експорт/імпорт). Обмеження на міжнародну міграцію робочої сили. Політична нестабільність країн-партнерів ЗЕД. Регулювання ЗЕД місцевими органами влади. Громадянські та воєнні заворушення (тероризм).

V.Фактори ризику, пов'язані з організацією ЗЕД.

Помилки в розробці концепцій зовнішньоекономічної операції.
Недостатнє врахування місцевих факторів ЗЕД (природних, трудових ресурсів, нормативно-правових зобов'язань).
Зміни в проекті зовнішньоекономічної операції.
Зрив поставок при здійсненні ЗЕД. Наявність браку в роботі — неякісна робота виконавців зовнішньоекономічної операції.

VI. Фактори ризику, що впливають на ушкодження матеріальних цінностей — ушкодження товарів при експорті/імпорті. Втрата товарів при експорті/імпорті. Виробнича травма виконавців зовнішньоекономічної операції.

VII. Стихійні лиха як джерело ризику в ЗЕД – повінь, землетрус, обвал, ураган, пожежа та інші.

VIII. Екологічні умови як джерело ризику в ЗЕД.

Забруднення навколишнього середовища. Недотримання техніки безпеки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій

IX. Соціальні чинники ризиків у ЗЕД.

Помилки, неврахування тенденцій:

— зміст структури населення (освітня, національна, вікова, професійна;

— розширення впливу політичних партій, рухів;

— національні традиції;

— зростання впливу релігії;

— морального стану суспільства тощо.

Наявність ризиків в ЗЕД передбачає визначення цілей по їх регулюванню.

Основна мета регулювання ризиків в ЗЕД — це захист суб'єкта ЗЕД від збитків та мінімізація витрат пов'язаних із здійсненням зовнішньоекономічної операції[8, c. 133-137].

Види ризиків в ЗЕД

На сьогодні 80% суб'єктів господарської діяльності в країнах світового співтовариства здійснюють зовнішньоекономічної операції. Ця діяльність пов'язана з великою кількістю ризиків. В ЗЕД нараховується близько 150 видів ризиків.

Основні види ризиків:

І. Ризики, пов'язані з вибором країни здійснення зовнішньоекономічної операційподіляються на:

Політичні ризики. Макроекономічні ризики.

1. Політичні ризики — це можливість виникнення збитків або скорочення розмірів прибутку як наслідок державної політики. Складові політичних ризиків:

1. Політична стабільність (імовірність зміни режиму).

2.Економічна стабільність (економічне зростання або криза).

3.Валютна стабільність (вільна конвертованість валюти, стійкість національної валюти).

4.Переведення капіталу та прибутку за кордон.

5.Захист технологій (патенти, ліцензії).

6.Відношення до іноземних інвестицій (пільги, привабливість, обмеження).

7.Культурна взаємодія (позитивне та негативне відношення до експорту/імпорту).

2. Макроекономічні ризики — це ризики, які характеризують загальний економічний рівень розвитку країни До них відносяться;

1.Стан внутрішньої економіки країни-суб'єкта ЗЕД.

2.Оцінка економіки країни партнера (конкурентноздатність, частка експорту в ВВП).

3.Заборгованість країни.

Ризики, пов'язані з вибором іноземного партнера.
Маркетингові ризики.
Транспортні ризики.
Ризики пов'язані з укладанням МГК.
Комерційні ризики в ЗЕД.
Ризики, пов'язані з митним регулюванням.

Ризики пов'язані з вибором країни оцінюються за індексами:

1.Індекс політичного ризику

2.Індекс поточної економічної ситуації

3.Індекс можливостей переведення капіталу та векселів

за кордон.

4.Індекс можливостей отримання прибутку.

Наведені індекси містяться в публікаціях міжнародних

консалтингових фірм.

II. Ризики пов'язані з вибором іноземного партнера

На сьогодні інформацію про діяльність будь-якої іноземної фірми можна знайти в спеціальних довідниках. Наприклад, Довідник «АдресЄвро» містить інформацію про 150 тисяч фірм з 15 країн світу. Довідник «Зарубіжні виробники», де вказані координати фірм, товари, які вони виробляють та ін. Така інформація надійна, але недостатньо повна. Тому для того, щоб зменшити ризик, пов’язаний з надійністю інформації партнера та про нього, необхідно знати наступне:

1.Характер партнера (його репутація в діловому світі, відповідальність).

2.Фінансові можливості партнера (його здатність здійснювати розрахунки).

3.Оцінка майна партнера (розмір та структура капіталу).

4.Забезпеченість партнера (матеріальні цінності, які можна здати під заставу).

5.Конкурентноздатність партнера.

6.Створення системи збору та аналізу інформації про можливих партнерів.

ІІІ. Маркетингові ризики

Ці ризики пов'язані з просуванням та реалізацією товарів на світових ринках.

Маркетингові ризики поділяються на 3 види: Інформаційний ризик. Інноваційний ризик. Галузевий ризик.

І. Інформаційний маркетинговий ризик містить близько 250 показників. Основні з них: розмір світового ринку, динаміка торгівлі товарами, ринкова перспектива, сезонність, світові ціни, потреба в товарі, участь посередників, упаковка, конкуренти, ринкові дослідження, політична ситуація, обмеження на торгівлю, ефективність реклами.

2.Інноваційний ризик передбачає врахування можливих втрат при вкладенні капіталу у виробництво нових товарів та послуг.

3.Галузевий маркетинговий ризик передбачає врахування можливих втрат від змін, які відбуваються в конкретній галузі економіки. При цьому враховуються: місце фірми партнера в даній галузі, аналіз діяльності аналогічних фірм в даній галузі, аналіз діяльності аналогічних фірм в споріднених, суміжних.

IV. Транспортні ризики

Ці ризики містяться в усіх 13 умовах поставок товарів.

Основний критерій визначення ризику полягає в тому, що його несе продавець або покупець лише в тому випадку, коли товар знаходиться в його розпорядженні і він є його власником.

V.Ризики, пов'язані з укладанням МГК

Дані ризики мають місце у випадках:

1.Неточності в змісті статей контракту.

2.Невигідності положень, які включаються до статей контракту, для одного з партнерів.

Такі ризики називаються договірними та можуть мати місце в кожній із статей МГК.

VI. Комерційні ризики в ЗЕД

Такі ризики виникають в процесі реалізації товарів та послуг суб'єктами ЗЕД.

Види комерційних ризиків:

1.Можливість ризику відмови реєстрації товару в Україні.

2.Ризик пов'язаний з несвоєчасністю вигідної купівлі/продажу (ризик упущеної вигоди).

3.Ризик зниження доходності.

4.Ризик фінансових втрат

Причини комерційних ризиків: зменшення обсягу реалізації, зростання закупочної ціни товару, зниження обсягу закупок товару, втрата товару, втрата якості товару, зростання витрат обігу.

VII. Ризики, пов'язані з митним регулюванням

Ці ризики обумовлюють.

1.Несвоєчасна сертифікація товарів.

2.Неправильний розрахунок митних зборів, акцизу, ПДВ.

3.Недотримання вимог по заповненню митних документів.

4.Недотримання митного законодавства.

5.Неправильний вибір транспортних засобів, які не

відповідають митним вимогам[2, c. 158-165].

Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. — К.: Знання , 2006. — 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб-но-практическое пособие/ Е. Прокушев,. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. — 207с .

8. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 1998. — 447 с.

referat-ok.com.ua