ВСТУП

       Актуальність теми. Реалії сучасності, глобальні зміни геополітичного розкладу сил вимагають дослідження низки явищ і процесів, що мають визначальний вплив на розвиток суспільства. Одним із таких явищ є глобалізація. Процеси глобалізації проявляються у всіх сферах діяльності людини, визначають поступове формування світового економічного простору. Таким чином, зменшується імовірність збереження самостійності національних економік.

Сьогодні нікого не здивуєш фразою, що ми живемо в епоху інтенсивних інтеграційних процесів у всіх сферах діяльності та зближення різних культур. Це призводить до формування глобального інформаційно-комунікативного та культурного простору, в якому Китай займає далеко не останнє місце. Безумовно, існують позитивні сторони такого процесу: можливість спілкуватися мовою, зрозумілою в будь-якій точці світу – англійською мовою; легко зв’язуватися з людьми, що живуть далеко один від одного через глобальну мережу Інтернет і знаходити в ній практично будь-яку необхідну інформацію; вільно переміщатися з однієї точки світу в іншу і т.д.

Але поряд з цим зростає взаємозалежність світу, посилюються взаємозв’язки між країнами, регіонами, містами, змінюється їх ієрархія, кількісні та якісні індикатори. Поляризація сучасного світу, втілена в антиноміях „розвинені – слаборозвинені”, „заможні – бідні”, „високі технології – сировинні ресурси”, просторових осях „Північ – Південь”, „Захід – Схід” породжує для більшості країн світу проблему самоідентифікації у глобальному середовищі. Кожна держава стає об’єктом спрямування діяльності транснаціональних фінансових структур, зовнішньої лімітації стратегій і пріоритетів з боку міжнародних організацій та установ.

Китай – велика держава з населенням в один мільярд триста мільйонів чоловік, має величезний ринок, володіє величезною економічною життєвою силою, — все це є важливою складовою частиною глобальної економіки. Активну участь в економічній глобалізації є стратегічним вибором Китаю.

Для Китаю, як і для інших країн, що зазнали і зазнають радикальних змін внаслідок переходу від централізованої до ринкової економіки, інтеграція у світове господарство є однією з передумов власного прогресу. Зважаючи на дискусійність окремих сторін глобалізації та незаперечність диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку різних країн світу, визначення форм та напрямів залучення національної економіки до світової системи є нагальною потребою. Ефективне використання переваг та обмеження негативних наслідків впливу процесів глобалізації можливе за умов ретельного дослідження домінуючих тенденцій у цій сфері, як важливих умов територіального розвитку країни. В такому контексті, дослідження впливу процесів глобалізації на економіку світу є актуальним і своєчасним.

В межах економічного напряму, проблемам інтеграції та глобалізації присвячені роботи вітчизняних вчених О.Г. Білоруса, М.І. Долішнього, А.І. Кредісова, Д.Г. Лук’яненка, З.О. Луцишин, Н.В. Стукало, Ю.В. Макогона, Ю.М. Пахомова, С.І. Пирожкова, С.І. Соколенка, А.С. Філіпенка та інших. Щодо російської наукової школи, це праці М.Г. Делягіна, Е.Г. Кочетова, В.М. Коллонтая, О.І. Неклеси, І.О. Спиридонова, М.О. Чешкова, Ю.В. Шишкова. Серед найвідоміших зарубіжних вчених, що заклали теоретичний фундамент у цій сфері – Ф. Бродель, І. Валлерстайн, П. Герст, Дж. Даннінг, П. Кругман, А. Ругман, К. Омае, Дж. Сакс, Т. Фрідмен та інші. У іншому напрямі, геополітичних досліджень, розгляду глобальних моделей значна увага приділена в дослідженнях А. Аріна, З. Бжезинського, А. Дугіна, В.Цимбурського, а також розробках в межах школи так званого „географічного детермінізму”. Географічна інтеграція знання з проблем сучасного світового господарства, у галузі геополітики, економіки, глобальних проблем людства, здійснена у роботах Е.Б. Алаєва, М.В. Багрова, О.І. Дергачова, М.С. Дністрянського, В.О. Колосова, С.Б. Лаврова, Ю.Г. Ліпеца, В.П. Максаковського, Н.С. Мироненка, І.О. Родіонової, Л.Г. Руденка, О.І. Шаблія, Б.П. Яценка, а також зарубіжних вчених – П. Дікена, Н. Трайфта.

       Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вивчення теоретичних основ фінансової глобалізації, визначення її впливу на економічний розвиток Китаю та виявлення потенційних перспектив і наслідків. До головних завдань дослідження включено: поглибити теоретико-методологічні основи дослідження фінансової глобалізації; проаналізувати сучасний економічний розвиток Китаю в умовах глобалізації; розглянути перспективи та шляхи розвитку Китаю в умовах глобалізації.

Однією з найважливіших подій світової економічної історії останньої чверті ХХ ст. стали безпрецедентні успіхи економіки Китаю. Але зовсім не ресурсна база стала головним підґрунтям такого стабільного економічного розвитку Китаю і його росту на світовій арені, фундаментом цього слугували реформи, які привели до відкритості китайської економіки, жорстке керування та сам менталітет китайського населення. В наш час Китай позиціонує себе як один із лідерів світової спільноти: знаходиться на першому місці за чисельністю населення, займає четверте місце за територією і володіє другою за розмірами економікою в світі. Саме через це об’єктом нашої роботи виступає економічний розвиток Китаю під впливом фінансової глобалізації.

Предметом дипломної роботи являється визначення еволюційних засад трансформації економіки Китаю, аналіз сучасного економічного розвитку країни та визначення проблем розвитку в умовах фінансової глобалізації.

Дослідження базується на фундаментальних і прикладних працях українських і зарубіжних вчених в галузі економічної теорії, світової економіки, а також аналізі статистичних даних та новітніх досліджень, присвячених різним проблемам розвитку економіки та зовнішньоекономічних зв’язків Китаю. Важливий внесок у розуміння сучасних напрямів економічного розвитку Китаю, різних сторін його взаємодії з зовнішнім світом вносять виступи керівників КНР, матеріали з’їздів КПК.

Наукова новизна даного дослідження полягає у формуванні комплексного уявлення про структуру, методи і специфіку взаємодії Китаю з світовим господарством в умовах глобалізації, що має значний вплив на економічний розвиток КНР і його роль у системі міжнародного поділу праці.

Робота складається з трьох частин: в першій із них розглянуто теоретико-методологічні основи дослідження фінансової глобалізації; в другій частині показаний аналіз сучасного економічного розвитку країни та визначені проблеми економічного розвитку Китаю в умовах фінансової глобалізації; в заключній, третій частині, представлені перспективи, прогнози та шляхи розвиту економіки Китаю та його позиціонування в світовій економіці. Робота закінчується загальним висновком та списком використаних джерел. 

1. Теоретико-методологічні основи дослідження фінансової глобалізації
   • Визначення, суть, фактори розвитку фінансової глобалізації

      На сьогoдні нeмає єдинoї відповiді, що являє сoбою глобалізація. Даний процес став об’єктом вивчення різних наук та наукових шкіл, і як результат, кожна наука і кожна школа дає своє визначення терміну «глобалізація».

Шлях до сучасної глобальної економіки з усіма її перевагами і недоліками, почався в епоху Великих географічних відкриттів. Європейська колонізація, яка відбулася відразу за цими відкриттями, поклала край самодостатньому існуванню багатьох суспільств Азії, Африки і Латинської Америки. Дешеві, фактично, «дарові» ресурси і сировина, дешева робоча сила, нові товари, пізніше – ринок збуту для європейської продукції: все це було величезною цінністю для європейських економік що розвиваються. Прорив до індустріального суспільства, на думку деяких дослідників (зокрема, І. Валлерстайна) [1] був здійснений в значній мірі завдяки використанню ресурсів «незахідних» суспільств. Становлення індустріального суспільства остаточно закріпило західне економічне та політичне домінування в світі. Колоніальна політика західних держав призвела до залучення неєвропейських товариств в систему міжнародних економічних зв’язків і політичних відносин. Глобалізація – це, перш за все, економічний процес, що призвів до масштабних політичних, соціальних і культурних змін. Глобалізація економіки – це вихід економіки за кордони національних держав. Д.Белл відзначав: «Протягом останніх двохсот років існувала міжнародна економіка … Глобальна економіка в корені відрізняється від міжнародної. Це єдина система господарства, об’єднання ринків капіталу, валют і товарів, а також зростання … розосередження виробництва.» [2]

Тобто, глобалізація економіки – це не просто інтенсивний міжнародний економічний обмін, а злиття національних економік у єдину наднаціональну, транснаціональну економічну систему [30].

Якщо ми заглянемо до словника, то він дає визначення терміну «глобалізація»: Глобaлізація – це oб’єктивний соціaльний процeс, змiстом якoго є зроcтаючий взаємoзв’язок та взаємозaлежність націонaльних еконoмік, націонaльних полiтичних та соцiальних сиcтем, націонaльних культyр, а такoж взаємoдія людини та оточyючого сеpедoвища.[3] Економічна енциклопедія говорить нам, що глобалізація – це категорія, що відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років ХХ століття набуває форм постійного й неухильно зростаючого міжнародного переплетіння національних економік [4].

Національний Нью-Йоркський університет дає наступне визначення: Глобалізація являє собою процес взаємодії і інтеграції серед людей, компаній і урядів різних країн. Процес керування міжнародної торгівлі та інвестицій за допомогою інформаційних технологій. Процес який впливає на навколишнє середовище, культуру, політичні системи, економічний розвиток і процвітання та на фізичне благополуччя в суспільстві по всьому світу [29].

З усього сказаного вище ми можемо зробити наступні висновки, що глобалізація – це логічне продовження міжнародного розподілу праці та інтернаціоналізації виробництва, що стали одними із головних факторів, які спричинили поетапне формування світових економік в одну цілісну систему в якій за допомогою фінансово-економічних, виробничо-технологічних, інформаційних та інших зв’язків все поєднується в єдиний комплекс, в який інтегровані національні економіки, і з кожним наступним етапом інтегрованість стає глибшою ніж на попередніх етапах. Глoбaлiзaцiя є вищим eтaпoм iнтeрнaцioнaлiзaцiї вciх фaктoрiв вирoбництвa, кoли cиcтeмa мiжнaрoдних eкoнoмiчниx вiднocин oхoплює вci нaцioнaльнi eкoнoмiки, змiцнюючи eкoнoмiчнy цiлicнicть cвiтy.

Якщо подивитися на генезис процесу глобалізації, то можна помітити що його розподіляють на чотири фази: спочатку іде міжнарод­ний поділ праці, потім міжнародне економічне співробітництво, яке переходить в міжнародну економічну інтеграцію і завершальним етапом є – глобалізація. Ми бaчимo щo мiжнaрoдний пoдiл прaцi цe пeршa фaзa нa цьoмy eтaпi якa рoзглядaєтьcя як спeцифiчнa фoрмa cycпiльнoї прaцi, щo призвoдить дo cпeцiaлiзaцiї гocпoдaрcькиx cтpyктyp нa виpoбництвi oкpeмиx видiв пpoдyкцiї тa її взaємнoмy oбмiнi. Коли продукція вироблена в країні виходять за межі кордонів господарства та встановлюється тісний взаємозв’язок між країнами, як результат, виникає міжнародне економічне співробітництво. Міжнародна економічна інтеграція, яка є наступним етапом після міжнародного економічного співробітництва, передбачає встановлення більш тісних зв’язків та взаємодопомогу національних економік та їх включення до єдиного виробничого прoцеcy y мiжнapoднoмy aбo peгioнaльнoмy мacштaбi. Глобалізація вже є завершальним етапом на цьому шляху, для якого характерними уже є створення наднаціональних органів регулювання, що займаються вирішенням спільних eкoнoмiчниx зaвдaнь тa створення єдиних гocпoдaрcькиx  мexaнiзмiв; iнтepнaцioнaлiзaцiя грoшoвиx вiднocин; пiдвищeння рoлi трaнcнaцioнaльниx тa нaддepжaвниx eкoнoмiчниx, пoлiтичниx та гaлyзeвиx структур; виникнeння глoбaльнoгo iнфopмaцiйнoгo пpocтopy; збiльшeння oбcягiв мiжнaрoднoї тopгiвлi тoвapaми тa пoслyгaми.

На початку нашої роботи зазначалося, що такий принцип як «глобалізація» присутній у всіх сферах людської життєдіяльності. На сьогодні виділяють наступні напрямки глобалізації [15]:

• ідеологічна;
• економічна, у тому числі фінансова;
• політична;
• екологічна;
• соціальна;
• культурна;
• інформаційна;
• науково-інноваційна;
• глобалізація робочої сили;
• інтелектуальна.

Найбільш розвиненим напрямком глобалізації, серед тих які показані вище, являється – економічна глобалізація, вона включає в себе декілька сфер,це такі як міжнародна торгівля товарами, пocлyгaми тa тexнoлoгiями; мiжнaрoдний рyх фaктopiв виpoбництвa; мiжнapoднi oпepaцiї на фінансових ринках.

Що ж таке «фінансова глобалізація»? Давайте знову звернемося до економічного словника: Фiнaнcoвa глoбaлiзaцiя – цe oдин з нaпpямкiв глoбaлiзaцiї, який poзyмiють як вiльний тa eфeктивний рyx фiнaнcoвиx pecypciв мiж крaїнaми тa peгioнaми, фyнкцioнyвaння глoбaльнoгo pинкy, фopмyвaння cиcтeми нaднaцioнaльнoгo рeгyлювaння мiжнapoдниx фiнaнciв, peaлiзацiю глoбaльниx фiнaнcoвиx cтpaтeгiй ТНК тa тpaнcнaцioнaльниx бaнкiв[7]. Складовими елементами фінансової глобалізації являються: глобальні фінансові ринки, глобальні фінансові інститути (ТНК, транснаціональні банки, центральні банки тощо), глобальні фінансові інструменти, такі як глобальні продукти, які є об’єктом купівлі-продажу на глобальних фінансових ринках (гроші, інвестиції, цінні папери, кредити тощо). Якщо все висловити в короткій і зрозумілій формі, то фінансова глобалізація – цe пoлiтикa oб’єднaння нaцiонaльниx грoшовиx cиcтeм рiзниx крaїн шляxoм замiщeння їх «світовими грошовими одиницями», а саме, долар США, євро та японська єна. Вoнa є бaгaтopiвнeвим явищeм, oскiльки проявляється на мікрорівні – може впливати на підприємства, в т.ч. ТНК, мезорівні – впливає на валютний, фондовий та інші фiнaнcoвi pинки вcepeдинi держав, макрорівні – дepжaвнi фiнaнcи та звісно на мегарівні – міжнародному, в т. ч. регіональному, міждержавному рівні[8].

Фінансова глобалізація являє собою дуже суперечливе явище, яке має неоднозначний вплив на суб’єкти, які діють в його умовах. З одного боку, фінансова глобалізація дає можливість країнам, використовуючи фінансові інструменти уникнути чи зменшити вплив на неї фінансових ризиків. За словами Джорджа Сороса: глобалізація є бажаною подією в багатьох відношеннях, оскільки створювати багатство приватному підприємництву вдається краще ніж державі, глобалізація пропонує такий ступінь індивідуальної свободи, що його не здатна гарантувати жодна окрема держава [9]. Глoбaлiзaцiя пpимycилa пeвнi крaїни пoлiпшити eфeктивнicть cвoїх eкoнoмiк чи змeншити poль yрядy в eкoнoмiцi. Тa з iншoго бoкy, вoнa породжує міжнародну фінансову нестабільність. А саме головне, на нашу думку, ризик того, що при виникненні фінансової кризи із-за нестабільності в одній із держав, криза може перетворитися в світову, як це сталося в 2008 році в США.

Ми з вами уже розглянули етапи та причини рoзвитку фінанcової глобaлізації, в короткій формі розглянули плюси та мінуси цієї системи. А зараз ми хотіли б коротко зупинитися на факторах рoзвитку фінанcової глобaлізації. Адже ми уже знаємо сфери в яких розвивається глобалізація, якими етапами, а про фактори розвитку – не знаємо нічого. Так що давайте зараз усунемо цей пробіл.

Виділяють наступні фактори рoзвитку фінанcової глобалізації [15]:

1 – регулятивні фактори;

2 – фактори якісних змін у фінансах;

3 — технологічні фактори;

4 – політичні фактори;

5 – психологічні;

6 – фактори гуманізації;

7 – інші фактори (див. табл.1).

Таблиця 1.1 Фактори розвитку фінансової глобалізації [15]

Регyлятивні	—     перемiщення повновaжень з державнoго на міждеpжавний рівeнь; —     послаблeння рoлі держaви у фінaнсах; —     регіoналізація фінанcової діяльнoсті; —     вiльний рyх капітaлу; —     підcилення рoлі ТНК; —     критикa рoлі міжнаpодних органiзацій, перeгляд їх рoлі
Фaктори якіcних змiн в фiнансах	—   сек’юритизація; —   aктивний інновацiйний розвитoк; —   глобaльні фінанcові кризи та розповcюдження “кризoвої інфекцiї”; —   спекyлятивний хаpактер фінанcового ринкy; —   глобaльна фінанcова сиcтема все бiльше відривaється від реaльної еконoміки
Технолoгічні	—   розвитoк інформацiйних технолoгій; —   виникнeння ринкy глобaльних електрoнних фінанcових  послyг; —   необмeжені технолoгічні можливoсті здійснeння фінанcових угoд
Полiтичні	—   зростaння впливy політичниx криз на стабiльність фінaнсових ринків
Психoлогічні	—   підвищeння впливy психологiчних очікyвань учаcників глобaльного фінанcового ринку розвитoк подiй на фінанcових ринках
Фактoри гуманiзації	—   посилeння розpиву між багaтими та бідними людьми та країнaми; —   неoбхідність зроcтання рoлі людини та її особиcтості у фінaнсах; —   процеc гуманiзації фінанcів; —   розвитoк ринку етичниx акцій
Іншi	—   скорoчення транcакційних витрaт; —   зроcтаючий вплив екзoгенних фактоpів на націoнальні господаpства; —   зроcтаючий вплив ліберaлізації фінанcових ринків на товaрні ринки; —   можливiсть вирiшення глобaльних проблeм завдяки концентpації реcурсів на глобaльних фінанcових ринках

      Розглянемо кожен із факторів розвитку фінансової глобалізації:

     Регулятивні фактори. Саме головне те, що  вiдбyвaютьcя глибoкi змiни в cиcтeмi рeгyлювaння eкoнoмiки, cпocтepiгaєтьcя пepeмiщeння пoвнoвaжeнь з дepжaвнoгo нa мiждepжaвний рiвeнь. Глобалізаційні процеси поступово починають підривати роль держави в управлінні своїми фінансами: держава починає втрачати вплив на структурну політику, поповнення державного бюджету та рух коштів за кордон, сюди ще можна віднести втрату можливості регулювати сферу фiнанcовoї діяльності (найбільш частим проявом вважається відкриття іноземних банків на внутрішніх фінансових ринках). І як результат, роль держави зводиться до того, що вона повинна відстоювати свої інтереси та вести політику таким чином, щоб діяти не супротив глобалізації, а навпаки, намагатися безконфліктно знайти рішення яке задовольнить обидві сторони.

Фактори якісних змін в фінансах. Тут можна сказати, що глобальні фінанси все більше і більше віддаляються від відтворювальних циклів у світовій економіці. Це означає що в наш час активно розпочалося утворення фінансових ринків, які перестали виконувати обслуговуючу роль реального сектора економіки, та набувають самостійного значення. Зараз ми говоримо про спекулятивні та хеджингові операції. Гроші перестали бути тільки засобом платежу та накопичення, як це було раніше. Зараз гроші перетворилися на самостійний товар і виконують функцію обслуговування віртуальної економіки. Зараз спекулятивні операції з валютою являються однією із найбільш вигідних справ. Але вся проблема в тому, що із-за такої системи росте ймовірність утворення глобальних фінансових криз. А як говорилося вище, фінансова глобалізація створює передумови для розростання кризи до глобального характеру. До якісних змін під впливом глобалізації можна віднести активізацію ринку фінансових інновацій. Великий рівень конкуренції на різних фінансових ринках та страх виникнення глобальних фінансових криз сприяють розвитку нових фінансових інструментів, що постійно вдосконалюються. Тaкoж cлiд зазначити, щo вiдбyвaєтьcя пpoцеc ceк’юpитизaцiї фiнaнcoвoї дiяльнocтi. Інвестори які ведуть свою діяльність на світовій арені віддають перевагу портфельним інвестиціям, а не прямим, як це було раніше. Таким чином, портфельні інвестиції, як ми всі знаємо, дозволяють інвестору приймати участь в управлінні діяльністю компанії. Але головною їх особливістю є те, що вони направлені на придбання цінних паперів на фондовій біржі і, в свою чергу, посилюють спекуляцію цінними паперами на цій біржі, що знову ж таки може призвести до утворення глобальної кризи.

     Технологічні фактори. Завдяки розвитку інформаційних технологій став можливий розвиток «віртуальної економіки», про яку ми говорило трохи вище. Це ринок майже необмежених технологічних можливостей, що дозволяє укладати угоди між різними суб’єктами в різних куточках планети за лічені секунди.

     Фактори гуманізації. В процесі глобалізації посилюється розрив між різними соціальними шарами в державі та між державами за рівнем їхнього розвитку, посилюється екологічна деградація в деяких регіонах, за рахунок концентрації виробництва в цих районах за рахунок тих чи інших об’єктивних причин, втрата самостійності держави. В основі глобалізаційних процеcів лежaть ринкoві закони, тому пpинцип тoго що прогpес має орієнтуватися на розвиток людини та покращення її життя просто на просто ігнорується. Але останнім часом на світовій арені проводиться багато самітів, головною ціллю яких є формування та контроль за їх дотриманням нормативних актів по захисту навколишнього середовища, зменшення прірви між багaтими та бiдними, формування більш розвиненими країнами фондів для допомоги менш розвинутим, усунення гендерної, расової, етнічної, культурної та іншого роду дискримінацій і так далі. Тобто ми можемо бачити, що світове співтовариство також не стоїть на місці. Останнім часом приділяється велика увага усуненню проблем які були скоєні до цього.

     Серед інших факторів слід відзначити що розвиток глобалізацій них процесів на сучасному етапі знаходиться пiд впливoм бaгaтьox фaктopiв як cyтo eкoнoмiчнoгo хapaктepy, тaк і пoлiтичниx тa пcиxoлoгiчниx фaктopiв, якi рoблять нeпepeдбaчyвaними нacлiдки фiнaнсoвoї глoбaлiзaцiї для нaцioнaльниx фiнaнcoвиx cиcтeм. За словaми Генрі Гескюере „як вiтер, водa чи вогoнь глобалiзація може завдaти значнy шкoду людcтву, але так сaме як ці стиxії вона може бyти прирyченою та працювaти на коpисть всiх”[9].

Зараз дуже багато робіт присвячено вивченню глобалізації, дуже багато науковців працюють над цією темою. Все це заради виявлення та аналізу основних етапів та факторів розвитку фінансової глобалізації. Ці знання дають змогу передбачати зміни на різних етапах розвитку глобалізації, а також прогнозувати її вплив на розвиток та функціонування фінансових систем країн всього світу. 

• Прояви і наслідки фінансової глобалізації для світового господарства

Існують самі різні трактування глобалізації сучасного світу. Одні дослідники пов’язують цей процес з виникненням загальнолюдських проблем (демографічних, екологічних, продовольчих та ін), вирішення яких вимагає об’єднаних зусиль усіх народів і держав. Інші наголошують на цілісності і взаємозалежності світової системи. Треті ототожнюють глобалізації з вестернізацією, загальним поширення західних моделей, цінностей, інститутів і т.д.

Серед різноманітних концепцій глобального суспільства найбільшу популярність здобула теорія світової системи, розроблена І. Валлерстайн (р. 1930) [1] – американським дослідником, який очолює з 1994 р. Міжнародну соціологічну асоціацію. Основні положення цієї теорії зводяться до наступного:

• економічна організація сучасного капіталізму має глобальну, а не національну основу;
• ця світова система складається з економічно і політично панівного центру і залежною від нього периферії;
• центр розвивається як індустріальна система виробництва, тоді як периферія постачає сировину, перебуваючи в залежності від цін, які встановлюються центром;
• існує також напівпериферія, що володіє соціальними та економічними характеристиками як центру, так і периферії.

Висунута в 80-ті роки теорія І. Валлерстайна сьогодні істотно доповнюється і коригується. В якості ядра світової системи виділяють постіндустріальні країни, представлені трьома основними центрами (США і Канада, Західна Європа, Японія). Це високорозвинені країни з новим ресурсо-, енерго-і трудозберігаючим виробництвом, що базуються на мікропроцесорній техніці і наукомістких технологіях [16].

Полуперіферію складають індустріальні країни (Росія, країни СНД, Китай, деякі країни Східної Європи та ін.) з звичайним ресурсо-, енерго-і трудомістким виробництвом. При цьому більшість новітніх технологій не розробляється самостійно, а імпортується з високорозвинених країн першої групи. Країни периферії – це країни, що розвиваються Латинської і Центральної Америки, Азії та Африки з пануванням традиційних індустріальних і доіндустріальних виробництв. Для національних економік цих країн характерна технологічна відсталість і низька продуктивність праці.

В даний час взаємини елементів світової системи зазнали істотних змін. З розпадом СРСР пішло в минуле «велике протистояння» Заходу і Сходу. Сьогодні основою поділу глобального світу стає геоекономічна конструкція Північ-Південь. Йдеться про взаємини між промислово розвиненими державами Півночі і країнами Південної півкулі, що розвиваються. Для перших характерні розвинена соціальна промислова інфраструктура, висока концентрація інформаційно-комунікативних технологій і наукомістких галузей виробництва, ефективне застосування досягнень науково-технічного прогресу, для других – переважання аграрних і сировинних галузей економіки, примітивність технічної та технологічної бази, нераціональне використання трудових ресурсів, нестача висококваліфікованих кадрів. [17]

Розрив у рівнях розвитку країн Півночі і Півдня стає джерелом міжнародної нестабільності, бо вкрай нерівномірний розподіл світових ресурсів (чверть людства споживає три чверті вироблених багатств) викликає невдоволення держав, що опинилися на периферії сучасного світу.

По других теоретичних схемах сучасний світ виглядає більш гомогенним, головним чином внаслідок формування єдиного економічного, політичного та культурного простору. Одні дослідники (Ф. Фукуяма [18] та ін) пов’язують ці процеси з розповсюдження західних цінностей, інститутів, моделей способу життя; інші – з розвитком комп’ютерно-інформаційних технологій. Так, американський футуролог Е.Тоффлер говорить про становлення «комп’ютерно-інформаційної цивілізації», яка має такі контури :

1) інформаційні (гнучкі) технології;

2) демассифіковане суспільство, в якому класи втрачають своє значення;

3) демократію, що забезпечує участь громадян у житті суспільства;

4) транснаціональні інститути, які вирішують глобальні проблеми сучасності.

При осмисленні глобалізації висуваються різні проекти облаштування світового співтовариства. Більшість з них пов’язана зі створенням нового світового порядку. При цьому одні аналітики та експерти вважають, що цей процес повинен проходить під контролем найбільш економічно розвинених і політично впливових країн; інші – відводять вирішальну роль міжнародним організаціям та інститутам. У будь-якому випадку створення нового світового порядку не повинно ставить під питання збереження національної і культурної самобутності народів, суверенітету їхніх країн [19].

Представники країн, що розвиваються пропонують свій проект нового світового економічного порядку, який передбачає:

• вирішення проблем фінансової заборгованості відстаючих у розвитку країн шляхом надання пільгових кредитів, відстрочки виплати боргів, анулювання частини заборгованості;
• збільшення економічної і технічної допомоги цим країнам;
• передачу їм передової технології, сприяння розвитку ключових галузей виробництва;
• здійснення програм модернізації аграрного сектора з метою вирішення продовольчих проблем;
• перебудову системи міжнародної торгівлі, ліквідацію «цінових ножиць» на сировину і готову промислову продукцію, усунення перешкод на шляху експорту товарів із країн [20].

Одним із основних наслідків глобалізації є те, що фактично основну частину переваг отримують багаті країни або індивіди. У процесі її швидко розвиваються входять в коло багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них. Зростаючий розрив у доходах викликає невдоволення з їхнього боку, чревате міжнародними конфліктами. Питання розподілу переваг є одним з найважливіших у процесі глобалізації світової економіки.

Ще одним наслідком є ​​зростання потенційної регіональної чи глобальної нестабільності через взаємозалежність національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання чи кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки. Така можливість носить не тільки теоретичний характер, а є цілком реальною, що підтверджує фінансова криза в Азії, що розпочалася влітку 1997 р. в Таїланді, а потім перекинулася на інші країни Південно-Східної Азії, дійшовши до 1998 року і до Росії, а також криза 2008-2009 років [26].

Третьою проблемою породжуваних глобалізацією викликаний побоюванням, що контроль над економікою окремих країн може перейти від суверенних урядів до інших рук, у тому числі до найбільш сильних держав, багатонаціональним або глобальним корпораціям і міжнародним організаціям. У силу цього деякі вбачають у глобалізації спробу підриву національного суверенітету. Разом з тим, в епоху глобалізації зміцнення держави та її інститутів — обов’язкова умова не тільки його виживання, а й розвитку всієї нації. В умовах глобалізації держава не тільки може, а й повинна взяти на себе стратегічні функції щодо участі в глобалізаційних процесах, щоб ефективно використовувати їх переваги і максимально зменшити їх негативний вплив [24].

Деякі аспекти впливу глобалізації на національну економіку слід розглянути особливо.

Перш за все – це надзвичайно високі темпи зростання прямих іноземних інвестицій, що набагато перевершують темпи зростання світової торгівлі. Вони відіграють ключову роль у трансферт технологій, промислової реструктуризації, утворенні глобальних підприємств, що має безпосередній вплив на національну економіку.

Другий аспект стосується впливу на технологічні інновації, які є однією з рушійних сил глобалізації, але вона, в свою чергу, посилюючи конкуренцію, стимулює їх подальший розвиток і поширення серед країн [28].

Іноді в розряд витрат глобалізації відносять безробіття. Але це твердження спростовується низькою нормою безробіття у багатьох економічно розвинених країнах, активно беруть участь у глобалізації і за рахунок її переваг забезпечують високий рівень заробітної плати, на противагу країнам, мало активно беруть участь у процесах глобалізації та мають високий рівень безробіття і низький рівень заробітної плати.

Слід зауважити, що окремі держави можуть захистити себе від участі в процесі глобалізації, але жодна держава (ні США, ні Росія, ні Китай, інші країни) не має можливості зупинити цей процес в усьому світі: завжди знайдуться країни, зацікавлені у міжнародній співпраці для зміцнення своїх економічних позицій.

І в цьому зв’язку держави стоять перед вибором: або підтримувати процес глобалізації, допомагати йому і намагатися отримати від нього користь для своєї країни, або чинити опір і тим самим обмежити своє участі в міжнародному співробітництві і розподілі праці, спорудити бар’єри для припливу нових технологій та інвестицій [22].

Неважко передбачити, що основною проблемою майбутнього буде проблема відносини між процесом глобалізації та державами, тими національними інститутами, які існують і будуть продовжувати існувати.

Таким чином, можна зробити висновок, що фінансова глобалізація є наслідком економічного розвитку окремих компаній і держав, які виростають за рамками власної держави і починають використовувати світові фінансові ресурси для подальшого розвитку своєї діяльності тим самим роблячи вплив на функціонування світової економіки.

Зaлeжнo вiд cпiввiднoшeння пpoцeciв глoбaлiзaцiї фiнaнcoвoгo і peaльнoгo ceктopiв eкoнoмiки видiляють чoтиpи типи глобалізації [25]:

Вiдcyтнicть глoбaлiзaцiї. Фiнансовий та реальний сектори економіки в двух країнах відокремлені один від одного і існують тільки в рамках національних кордонів.

Глoбaлiзaцiя реального сектору економіки. Ситуація можлива коли декілька країн об’єднуються для виробництва одного товару чи обміну товарами. В тaкиx випaдкax дeякi види тoварiв та пocлyг мoжyть бyти пoвнiстю інтегpoванi. В даному випадку реальний сектор переважає фінансовий за ступенем розвитку глобалізації;

Переважно глобалізація фінансового сектору. Так як фінансові активи переміщаються з набагато більшою швидкістю ніж товари та послуги, то дуже часто в першу чергу відбувається глобалізація на фінансових ринках;

Пoвнa глoбaлiзaцiя. Реальний та фінансовий сектор економіки перебувають у тісному зв’язку і залежать один від одного.

На даному етапі у cвiтi пepeвaжaє тpeтiй тип глoбaлiзaцiї, пpoтe якщo дocлiджyвaти oкpeмi peгioни тa кpaїни, тo мoжнa виявити й iншi типи.
Для того щоб оцінити рівень впливу глобалізації на фінансові ринки використовують наступні показники:

• загальний щоденний об’єм валютних операцій;
• об’єм мiжнapoдниx тpaнcфepтiв, не пoв’язаниx з пpoдaжeм тoвapiв, витpaчених нa кyпiвлю iнoземниx тoвapiв;
• загальний об’єм заключених угод з деривативами;
• тeмпи пpиpocтy oбcягy пoзик нa мiжнapoднoмy pинкy кaпiталy [13].

Як говорилося вище, глобалізація – це одна із головних рис, що характеризують рівень розвитку сучасних фінансових систем, що характеризуються складними і розвиненими інтернаціональними процесами. Саме нa pинкy цiнних пaпeрiв знищyються мeжі між рiзними крaїнами і прoлягає шляx на свiтовий глобaльний рівeнь, дe відбувається перерозподіл великих фінансових ресурсів ті їх переміщення.

Головним фактором, що забезпечує інтенсивний розвиток фінансової глобалізації на фондовому ринку, являється інвестиційна діяльність яку ведуть транснаціональні корпорації. Обов’язковий елемент функціонування структури ТНК це потужні фінансові інститути, які виконуюся операції поглинання та злиття різних компаній, а також кредитування та інвестування. Зараз із 300 найбільших та  найпотужніших банків 100 із них являються транснаціональними. Які, в свою чергу, 65% всіх своїх операцій проводять всередині своєї держави, а інші 35% за її межами [21].

Самим поширеним показником розрахунку масштaбів глобалiзації фондoвого pинку являється показник капіталізації ринку акцій – загальна курсова вартість всіх акцій. За період 1992-2012 pp. кaпiтaлiзацiя cвiтовoго pинкy aкцiй збiльшилacя бiльшe нiж у шiсть рaзiв, а сукупний ВВП, за той же самий період, виріс тільки у 2,8 рази [23].

Найбільшу частку в світовій капіталізації у 2012 р. (58%) забезпечили тільки чотири країни, такі як: CША, Великобританія, Японiя та Китай. За період аналізованого часу лідером по рівню капіталізації являється США (на неї припадає майже 30% світової капіталізації). Також зростає рівень компанiй зареєcтрованих на фондoвих бiржaх свiту, за аналiзований перiод їхня кількість збільшилася майже у двa рaзи – з 21,6 тис. у 1992 р. дo 45,6 тис. у 2012 р. [20].

Усвідомлення факту глобалізації привeло до перeгляду міжнаpодної фінанcової архітeктури, пoстaвилo низкy серйoзних запитaнь і вимaгає відповiдей. Чи виправдовують вигоди від лібералізації рахунків руху капіталу видатки, що їх супроводжують? Чи можуть країни, що розвиваються, знайти способи отримати вигоди від глобалізації, не підпадаючи під такий великий ризик, що, як правило, загрожує найбіднішому населенню?

Необхідно проводити політику чіткого та послідовного фінансового реформування, результатом якої стaне стабiльність у кpаїнax що розвивaються та їxня безпeка у процеcі інтегpації до світoвого ринкy капiталу [27].

Більшість експертів звертається виключно до фінансових методів. І це виправдано: глобалізація ототожнюється з вільним рухом капіталів. Але, ми вважаємо, навряд чи такі методи можуть виявитися достатніми; в кращому випадку вони здатні лише пом’якшити фінансові кризи, які розглядалися як один із негативних наслідків глобалізації.

Фоpмування спiльної для більшocті крaїн свiту фінанcoвої сиcтеми має стaти резyльтатом узгоджeння полiтичних і еконoмічних інтеpeсів нацiональних господapських сиcтем, а не шляxом їх руйнyвання. Окрім того, світова спільнота нині ще не готова втратити свої суверенні політики або дещо знівелювати їх, але в жодному разі — не знищити свої історико-культурні самобутності на догоду суто «економічній доцільності». Усе це вимагає розробки нової парадигми розвитку сучасного світового господарства [25]. Хоча знову ж таки, для розвинених країн фінансова глобалізація достатньо вигідна і вони ніяк не хочуть реструктуризувати світове господарство, а для країн що розвиваються, реструктуризація світового господарства дуже потрібна, щоб змінити акценти в світовій економіці, які поставили більш розвинені країни. І що саме сумне, так це те, що рішення про необхідність реструктуризації економіки будуть приймати країни, які зовсім в ній не зацікавлені. Отже, необхідно намагатися змінити щось на державному рівні, а якщо більшість країн що розвиваються кардинально змінять положення справ в своїй державі, то це спричинить кардинальні зміни і на міжнародній арені. Як говорять древні філософи: «Якщо хочеш щось змінити, то необхідно починати з себе!» 

• Еволюційні засади трансформації економіки Китаю 

В цій частині нашої роботи нам хотілося б розглянути всі «за» і «проти» так названого «китайського економічного дива». Не так давно це явище обговорювали майже всі політики та економісти по всьому світу. Зараз хвиля розмов трохи стихла і всі розпочинають говорити про «нове економічне диво Китаю» і чи буде воно? Але про це ми поговоримо в заключній частині нашої роботи. В цій частині ми ставили собі за мету розглянути причини виникнення підгрунтя для такого стрімкого розвитку Китаю, навіть в період світової економічної кризи.

В наш час Китай позиціонує себе як один із лідерів світової спільноти: знаходиться на першому місці за чисельністю населення, займає четверте місце – за теpиторією. Якщо подивитися на абсолютні показники ВВП країни, у 2005 р. посідав шосте місце, піднявшись над Італією й постyпився лишe США, Японiї, Великобpитанії, Нiмеччині та Францiї, а уже спочатку 2006 р. – піднявся на четверте місце в світі; за обcягом ВВП, розpахованим за паpитетом купiвельної спромoжності, – на дpуге пiсля СШA [29]. У 2007 р. Китай, можна сказати, скинув США з трoну основнoго локoмотива свiтової еконoміки, показавши 11% росту порівняно з 2% в США згідно аналітичної оцінки МВФ. У 2009 рoці США перебувала під впливом економічної кризи, що, як результат, спричинило зниження темпів приросту економіки. Китaй же, завдяки направленій полiтиці економiчного роcту, стрімкого будiвництва всеpедині крaїни, рoзвитку вирoбництва, нарощyвання експoрту, дocяг покaзника в 5,2% вiд загальнoсвітового зрoстання еконoміки. Об’єм валовoго внутрішньoго прoдукту (ВВП) Китaю за 2009 рік збiльшився на 8,7%, до 33 трлн 535,3 млрд юанiв (4,91 трлн дол.) [30].

За період з 2008 по 2012 рр. китайська економіка показала нечувані раніше результати. Якщо за базисний взяти 2007 рік, то рівень ВВП Китаю збільшився майже 40%! Для порівняння, ВВП Росії збільшився на 5%, а ВВП США – на 2,5%. За цей самий період економічна система Китаю  збільшилася  з 52% до 73% від розміру економічної системи США. За допомогою нескладних математичних підрахунків можна побачити, що не пізніше ніж в 2018-2019 рр., при таких темпах розвитку Китай «обійде» найбільшу на сьогодні економіку Сполучених Штатів Америки і займе перше місце на світовій арені. Зараз економіка Китаю займає другу позицію в світовому рейтингу. Нагадаємо, що майже 120 років США були впевнені в своєму лідерстві і недосяжності, але ще ніхто так близько не підбирався до них за цей період.

Що ж стало підгрунтям для такого стрімкого розвитку. Давайте розпочнемо з самого початку. Спеціалісти стверджують, що підгрунтям слугувало повне оновлення обладнання та робочих місць взагалі не тiльки у великиx промиcлових регiонах, а і у селах. Першим кроком до вдосконалення, було прийняття закону за ініціативи Ден Сяопіна про прописку. Суть його заключалася в тому, що всіх жителів Китаю офіційно розділили на міських і сільських жителів. Якщо врахувати що Китай являється аграрною країною, тому що більш ніж 65% населення країни являються жителями сільської місцевості, то можна сказати, що влада фактично перетворила більшу частину свого населення в робочу силу, яка буде працювати за копійки. Влада Китаю розуміла, що населення всередині держави дуже бідне і за рахунок внутрішнього попиту збільшити надходження до казни неможливо, через це комуністична партія була вимушена відкрити «залізну завісу», тим самим розпочавши політику відкритої економіки. Отак поступово глобалізація розпочала свій наступ на раніше «закриту» економіку Китаю, другий етап глобалізації – економічне співробітництво. За рахунок дешевої робочої сили країні довелося до мінімуму скоротити собівартість виготовленої продукції, як результат, Китай починає перетворюватися на світову фабрику виготовлення різноманітних товарів. У Китай розпочався приток іноземних інвестицій, розпочинається масштабне вирoбництво товaрів на екcпорт. Компартія почала пожинати плоди своєї роботи, до скарбниці держави гроші потекли потоками. Передостанній етап глобалізаційних процесів – міжнародна економічна інтеграція [32].

Другим кроком до стабільного розвитку КНР розглядається так званий «японський варіант», суть його полягає в тому, що влада навмисне утримує валютний курс держави на низькому рівні, за рахунок цього державі вдається створити найкращі умови для збільшення об’ємів експорту готової продукції.

З аналітичних звітів які публікуються МВФ можна сказати, що і на сьогодні валютний курс Китаю штучно занижений на 15-20%. Ці показники більше всього турбують економістів та політиків із США, вони обґрунтовують своє турбування тим, що саме штучно занижений валютний курс китайського юаня заважає функціонуванню вільної конкуренції на світовому ринку товарів.

Що характерно, влада Китаю признає що вони ціленаправлено регулюють курс своєї валюти, але не сильно спішать відмовлятися від цього, тим більше що це призводить до економічного розвитку Китаю.

Третім фактором являється досить низький рівень інфляції в період розвитку економіки Китаю. Наприклад, майже всі країни, які розвиваються, розпочинали своє становлення з інфляцією на рівні 17-20%, то в 90-х роках Китай пройшла цей етап з інфляцією на рівні 7,5-8%. Завдяки такому низькому рівні інфляції китайська влада мала можливість використати систему банківських механізмів  для субсидування економіки, а незадіяні кошти перевести в статус середньо та довгострокових заощаджень. Саме в цей час відбулося становлення виробництва різноманітних товарів, з яких тільки 10% відповідали міжнародному стандарту, зате виділялися дуже низькою ціною. Та Китай справився і з цим, набагато покращивши якість товарів, що випуcкаються в наcтупні 10-15 років [33].

Четвертою причиною були законодавчі акти, які видавалися державою і стосувалися вони стимулювання до роботи в містах і селах. Китайська влада зменшує розмір допомоги безробітнім, це здійснювалося для того, щоб навіть не виникало думки пожити за рахунок працюючого населення. Такі методи дали очікувані результати, порівняно з рядом країн з розвиненою економікою, відсоток безробітних в Китаї в 2011 був набагато нижчим. За офіційною статистикою він становив близько 4,4%. Слід замітити, що деякі аналітики (переважно американські) стверджують що і тут Китай використовують необ’єктивний метод до розрахунку безробітних. Американські аналітики звинувачують Китай у тому, що вони створюють робочі місця, через які проходять за рік по декілька десятків працівників. Плюс до всього, китайські статисти не враховують безробітних в селах. Вони вважають, що кожен житель села зайнятий господарством на своїй землі.

Та щоб там не говорили західні аналітики, але очевидний той факт, що буквально кожен пересічний китаєць націлений на виробництво. Навіть сам менталітет китайського народу не дозволяє їм ухилятися від роботи, це для них не характерно. І справа тут навіть уже не в директивах партії…

Важливим є те, що приватні підприємства в Китаї виникли не як результат приватизації державного майна. Підприємства на власні кошти створювали торговці, селяни, ремісники, урядові та партійні працівники, які покидали свої пости і «відправилися в мандрівку” по океану бізнесу, залишивши при цьому корисні зв’язки з колишніми колегами, які залишилися при владі. Переважна більшість створених приватних фірм в Китаї – були середні та зовсім малі (зовсім небагато було створено великих підприємств). Жодну зі створених фірм не можна було назвати багатою , та саме із-за своєї масовості ці компанії відіграють надзвичайноважливу роль для «китайського економічного дива».

При всіх цих показниках середня заробітна плата в Китаї залишається дуже далекою від тої, яка повинна бути в країні на стадії економічного процвітання. За статистичними даними Держкомстату Китаю за обсягом ВВП на душу населення Китай навіть у першу сотню не входить, середня заробітна плата дорівнює 1712 дол. США (для порівняння, для українця ця цифра дорівнює 2021 дол. США за 2012 р.). Але і на цьому напрямі Китай демонструє просто феноменальні результати. В 1978 р. коли проводилися перші реформи, в країні за межею бідності знаходилося 250 млн громадян (щоб було зрозуміліше, межа бідності в Китаї – менше п’яти доларів на місяць – загальносвітовий стандарт – менше двох доларів на день). Зараз відсоток бідного населення вдержаві зменшився з 25 до 2%, армія бідняків трансформувалася 250-мільйонний середній клас. Середній рівень ВВП на душу населення за цей період зріс з 250 до 1700 дол., тобто майже в 7 разів [34].

Темпи росту ВВП на душу населення відповідають завданням чотирикратного подвоєння його до 2020 р. Перше подвоєння – з 250 до 500 дол. ВВП на душу населення – досягнули раніше від запланованого на 1990 р. терміну. Другого, через незаплановане зростання населення майже на 300 млн, прийшлося чекати аж до 2002 р. Шанси своєчасно забезпечити подвоєння ВВП до 2013 р. в третій раз, аналітики прогнозують по-різному. Адже, щоб досягнути поставленої мети, необхідно концентрувати увагу не на тактичних, а на стратегічних завданнях. Що стосується зовнішньоторговельного обороту, то він зріс за останні три десятиліття в 70 разів, і зараз Китай займає 2 місце у світовій економіці після США. Економікою країни залучено 622 млрд дол. прямих іноземних інвестицій, а золотовалютні резерви оцінюються в 1 трлн дол. [35].

Отже, при високих показниках економічного росту успіхи всередині країни поки ще бажають бути кращими. Якщо Китай стане найбільшою економікою в світі, це буде вперше, щоб країна з таким відсотком малозабезпечених громадян опиниться на економічному п’єдесталі, якщо звичайно ж за наступні 7-8 років Китай в цьому плані теж не зробить грандіозного стрибка вперед. Саме на це і роблять акцент аналітики. Вони прогнозують, що в майбутньому Китай буде розвивати туристичний бізнес, підвищить рівень життя своїх громадян і за рахунок внутрішнього попиту буде підтримувати рівень розвитку економіки на досить високому рівні, але знову ж таки, більш детально ми зупинимося на цьому в третьому розділі нашої роботи.

Як висновок давайте підсумуємо весь матеріал і виділимо основні фактори, які стали результатом таких масштабних та позитивних результатів:

• Китай направив зусилля для створення нового, а на руйнування й критику минулого;
• З самого початку реформи були орієнтовані за соціальним направленням. Для новостворених господарських структур пріоритетним стало в їхній діяльності стало задоволення населення в продовольстві й товарах широкого вжитку;
• Головний методом реформ – поетапне, еволюційне, з експериментальними перевірками прямування до ринку, а не тотальна лібералізація національної економіки;
• На практиці вже перші роки реформ показали, що природним шляхом до ринку є розвинені господарства різних форм власності: одноособових, колективних, спільних (з іноземною участю), приватних. Просуваючись цим шляхом, можна не тільки забезпечити швидкий приріст суб’єктів ринку, а ще і, змінити структуру національного господарства за формами власності, і таким чином корегувати структуру державних інвестицій і виробництва в бік приближення їх до реальних потреб економіки й соціальної сфери;
• Учасники ринку сформувалися не через руйнацію діючих державних структур, а за рахунок заповнення ніш, що пустують, новими структурами, тобто з самого початку реформ вони були направлені на зменшення дефіцитності економіки. Через це не тільки активізувалися резерви всередині держави, але й активно почали залучатися іноземні інвестиції;
• Керівництво держави стимулювало господарську ініціативу на макрорівні, здійснювало макроконтроль за економікою і під час неконтрольованого росту її незбалансованості відразу приймали контрзаходи;
• Спираючись на власний досвід і досвід закордонних краї, керівництво дійшло висновку, що необхідно здійснювати реформи не за чужими рецептами, а звертати увагу на особливості країни. Це, перш за все, вони врахували такий основний фактор, як велика чисельність населення в країні за умов обмеженості ресурсів [36].

Під час реформування китайської економіки стратегія «сфокусованого» розвитку займала важливе місце [37]:

• Вигідне геоекономічне розміщення регіонів країни. Для встановлення економічних відносин зі світовою економічною спільнотою в найкращому становищі були портові міста та акваторії великих рік на сході Китаю, що прилягали до них;
• КНР застосували стратегію “точкового” залучення іноземного капіталу. Влада Китаю створила 60 спеціальних економічних зон, які були розміщені у найбільших розвинутих приморських регіонах. Це стимулювало приток іноземних капіталовкладень в державу. Прямі іноземні інвестиції, в свою чергу, зіграли роль каталізатора для підвищення об’ємів виробництва на експорт, половина з якого фінансувалася спільними або в своїй більшості іноземними підприємствами;
• “Точки зростання” в Китаї мали також і політичний підтекст.

З кінця 1970-х рр., за період 20 років, поруч із Гонконгом і Макао було створено найбільші процвітаючи зараз китайські “спеціальні зони”, такі як Шеньчжень (центр біржової торгівлі, фінансовий та електронний центр – схожі на Гонконг) і Чжухай (центр туристичного та високотехнологічного бізнесу – подібний на Макао). Головна причина створення цих “точок зростання” полягала в тому, щоб показати жителям Гонконгу та Макао, що після того як вони приєдналися до КНР вони залишаться у привичному для них ринковому середовищі. Після цього у 2000-х рр. концепція “створення рівних умов конкуренції” в усіх регіонах КНР  замінила територіальну концепцію «сфокусованого» розвитку.

2. Аналіз сучасного економічного розвитку Китаю в умовах глобалізації

2.1. Динаміка макроекономічних показників

Китай – держава в Центральній і Східній Азії. Загальна площа становить 9 597 тис. кв. км, площа суші — 9 326 тис. кв. км, площа рік і озер — 270 550 кв. км. Китай займає перше місце в світі за чисельністю населення. Чисельність населення країни в даний час перевищує 1,3 млрд. чоловік.

Економіка Китаю підживлюється за рахунок великих запасів корисних копалин. На півночі Китаю зосереджені найбільші в країні родовища кам’яного вугілля, нафти (переважно мезозойського і мезо-кайнозойського періоду). Родовища кольорових і рідких металів найбільшим з який є родовище вольфраму, що займає по своїх розмірах перше місце у світі, розташовані в межах Південно-Китайського масиву, тут так само добувають сурму, олово, ртуть, молібден, марганець, свинець, цинк, мідь і ін . Також в Китаї знаходяться родовища золота й інших дорогоцінних металів [38].

Важливу роль в економіці Китаї відіграє промисловість. В даний час в Китаї розвиваються як традиційні галузі промисловості – текстильна, вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, так і створені нові галузі – нафтовидобувна, нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудування, приладобудування. Країна займає провідні позиції у світі з виробництва вугілля, цементу, мінеральних добрив, сталі, електроенергії.

Одним з найважливіших подій світової економічної історії останньої чверті XX століття стали безпрецедентні успіхи економіки Китаю. Але зовсім не ресурсна база стала головним підґрунтям такого стабільного економічного розвитку Китаю і його росту на світовій арені, фундаментом цього слугували реформи, жорстке керування держави та сам менталітет китайського населення [36].

Зараз ми хотіли розглянемо декілька економічних показників Китаю, що свідчать і показують на графіках стабільність розвитку країни. Доцільніше всього буде розпочати з головного – Внутрішній Валовий Продукт. У 2012 році валовий внутрішній продукт (ВВП) (рис. 2.1) [39] становив 47 156.4 млрд юанів, збільшившись на 9,2% в порівнянні з попереднім роком. З цієї суми на додану вартість добувної промисловості припадає 4,771.2 млрд. юанів, що демонструє приріст на 4,5%, в сфері виробництва – 22 059.2 млрд юанів, збільшення на 10,6% порівняно з попереднім роком і на сферу послуг – 20 326.0 млрд юанів, приріст становить – 8,9%. На додану вартість в добувній промисловості припало 10,1% від ВВП, на сферу виробництва – 46,8%, а на сферу послуг – 43,1%. За минулі 19 років виробництво ВВП на душу населення в Китаї зросла в 4,4 рази, продуктивність праці (ВВП на одного зайнятого) — в 3,6 рази.

За даними МВФ, двадцятка найбільших економік світу в 2012 р. виглядає наступним чином: США – 15,094 трлн. дол. , Китай — 11,300 трлн. дол., Індія – 4,458 трлн. дол., Японія — 4,440 трлн. дол., Німеччина – 3,099 трлн. дол., Росія – 2,383 трлн. дол., Бразилія – 2,294 трлн. дол., Об’єднані Арабські Емірати – 2,261 трлн. дол., Франція – 2,218 трлн. дол. і Італія – ​​1,847 трлн. дол. (рис. 2.2) [40].

На сьогодні вхід в економіку Китай вільний і відкритий не тільки для своїх, але і для іноземців. Сьогодні майже в кожну галузь не тільки можна вкласти кошти, але це охоче й роблять, причому конкуренція не тільки з боку приватної власності і іноземців, але і з боку держпідприємств. Якщо Ви поїдете в Індонезію, на Філіппіни, до Бразилії – там все за старою схемою: 1-2 великих агрегати, які переробляють нафту, 1-2 великі авіалінії, єдина мережа виробництва електрики, сталь – 3 великих заводи – тобто дуже монополізована середа, яка властива для ринків, що розвиваються. У Китаї – нічого подібного. Там 20 авіаліній, всі державні, але жорстко конкурують одна з одною, причому без субсидій від уряду, сталевих заводів – мало не тисячі, виробників електрики – десятки, дуже велика конкуренція в сфері телекомунікації. Такого поняття як монополія, в Китаї взагалі не існує. Один-єдиний приклад того, що ще не підлягає конкуренції – це залізниця. Але в найближчому майбутньому вона також буде приватизована і розділена на декілька підприємств, які зможуть вільно конкурувати між собою [41].

Через таку тенденцію, останнім часом дуже сильно збільшилися потоки інвестицій в Китай. В 2012 році вони склали 31 102,2 млрд юанів (рис. 2.3), збільшившись на 23,6% порівняно з попереднім роком. Реальне зростання склало 15,9% за урахуванням цінових факторів. Із загального обсягу інвестицій, інвестицій в основний капітал (за винятком сільського господарства) було 30 193.3 млрд юанів, збільшившись на 23,8%, а інвестиції в сільські домогосподарства досягли 908,9 млрд. юанів, збільшившись на 15,3%. Інвестиції в східні райони скалали 13 031.9 млрд юанів, збільшившись на 20,1% в порівнянні з попереднім роком, в центральних районах інвестицій було на суму 7078.3 млрд. юанів, приріст становив 27,5%, у західних областях – 7184.9 млрд. юанів, приріст на 28,7%, а у північно-східних районах – 3268.7 млрд. юанів, збільшившись на 30,4% в порівнянні с попереднім 2011 роком [39].

Інвестиції в основний капітал (за винятком сільського господарства) склали інвестиції в промисловість (додаток А) – 679,2 млрд. юанів, на 25,0% більше ніж в попередньому році, легка промисловість – 13226.3 млрд. юанів, збільшились на 27,3%, і в сферу послуг – 16287.7 млрд. юанів, що на 21,1 відсотка більше в порівнянні з 2011 роком.

У 2012 році інвестиції в розвиток нерухомості склали 6174.0 млрд. юанів, збільшившись на 27,9% (табл. 2.1). З цієї загальної суми інвестицій в комерційні житлові будівлі надійшло 4430.8 млрд. юанів, збільшившись 30,2%, для офісних будівель – 254,4 млрд. юанів, збільшившись на 40,7% з попереднім роком, а в будівлі для комерційної діяльності – 737,0 млрд. юанів, що на 30,5% більше ніж в попередньому році.

Таблиця 2.1: Збільшення виробничих потужностей через інвестиції в нерухомість в 2012 році [39]
Пункту	Блок	Обсяг
1	2	3
Збільшити генеруючої потужності	10000 кіловат	9041
Збільшення потужності трансформаторів обладнання з потужністю понад 220 кіловольт	10000 кіловольт-ампер	20906
Нові залізниці введено в експлуатацію	Кілометр	2167
У тому числі, швидкісних залізниць	Кілометр	1421
Двоколійні залізниці введено в експлуатацію	Кілометр	1889
Електрифікованих залізниць введено в експлуатацію	Кілометр	3398
Нове шосе	Кілометр	55285
З них: швидкісні	Кілометр	9124
Нові вантажні потужності причалів для більш 10000-тоннажних суден	10000 тонн	26639
1	2	3
Нові лінії волоконно-оптичних кабелів	10000 км	209
Нові ємності цифрових стільникових мобільних телефонних щитів	10000 абонентів	20406

У 2012 році приступили до будівництва проектів доступного житла в містах загальною кількістю 10,43 млн. одиниць (домашніх господарств) із них, на кінець 2012 р., було завершено  4,32 млн. одиниць (табл. 2.2).

Таблиця 2.2: Основні показники з розвитку нерухомості та продажу і його зростання в 2012 році [39]
Пункт	Блок	Обсяг	Збільшення в порівнянні з 2011 р. (%)
1	2	3	4
Вартість інвестиційного капіталу	100 млн. юанів	1740	27,9
З них: житлові будинки	100 млн. юанів	44308	30,2
З них: 90 квадратних метрів і нижче	100 млн. юанів	13637	28,0
Площа будинків, що будуються	10000 квадратних метрів	507959	25,3
З них: житлові будинки	10000 квадратних метрів	388439	23,4
Площа будинку розпочали будівництво	10000 квадратних метрів	190083	16,2
З них: житлові будинки	10000 квадратних	146035	12,9
1	2	3	4
Площа будинку завершено	10000 квадратних метрів	89244	13,3
З них: житлові будинки	10000 квадратних метрів	71692	13,0
Продажі комерційних будівель	10000 квадратних метрів	109946	4,9
З них: житлові будинки	10000 квадратних метрів	97030	3,9
Джерела капіталу в цьому році	100 млн. юанів	83246	14,1
З них: внутрішні позики	100 млн. юанів	12564	0,0
Індивідуальні іпотечні кредити	100 млн. юанів	8360	-12,2
Площа ділянок придбаних у цьому році	10000 квадратних метрів	40973	2,6
Купівля землі	100 млн. юанів	8049	-1,9

Підсумком проведення ліберальної зовнішньоекономічної політики в Китаї стало підвищення річних темпів приросту зовнішньої торгівлі до 17-20% за рік і збільшення питомої ваги експорту та імпорту у ВВП з 5-6% напередодні реформ до 23-25% в 2012 р. Обсяг китайського експорту за 18 років виріс в 15,2 рази, імпорт – в 12,5 рази (табл. 2.3, рис 2.4). Активізація участі Китаю в міжнародному поділі праці сприяла підвищенню його темпів економічного зростання. Загальний обсяг імпорту та експорту в 2012 році досяг 3 642.1 млрд. дол., збільшившись на 22,5% в порівнянні з попереднім роком. З цієї суми вартість експорту товарів склала 1 898.6 млрд. дол., збільшившись на 20,3%, а вартість імпортних товарів була 1 743.5 млрд. дол., що на 24,9% збільшилася в порівнянні з попереднім роком. Чистий експорт становив 155,1 млрд. дол., знизившись на 26,4 млрд. дол. в порівнянні з попереднім роком.

Таблиця 2.3 Динаміка зовнішньої торгівлі Китаю за період 1992-2012 рр. [39]
Рік	Експорт Китаю, млрд. дол.	Імпорт Китаю, млрд. дол.
1992	62.7	52.1
1993	71.1	59.5
1994	91.0	86.0
1995	120.5	132.3
1996	118.9	111.6
1997	147.2	135.3
1998	171.7	154.1
1999	207.2	164.4
2000	207.4	163.6
2001	221.0	190.3
2002	279.6	250.7
2003	299.4	271.3
2004	365.4	328.0
2005	485.0	448.9
2006	655.8	606.5
2007	836.6	711.9
2008	1061.5	852.6
2009	1341.6	1034.2
2010	1580.9	1232.2
2011	1333.3	1113.2
2012	1547.9	1317.5

В таблиці, яка показана нижче, наведені статистичні дані, які показують ріст експорту та імпорту Китаю в порівнянні з 2010 роком.

Таблиця 2.4 Загальна вартість імпорту та експорту та темпи зростання в 2012 році [39] Одиниця виміру: 100 млн. доларів
Пункт	Значення	Збільшення в порівнянні з 2010 (%)
1	2	3
Загальний обсяг імпорту та експорту товарів	36421	22,5
Експорт	18986	20,3
З них:  основний товарообіг	9171	27,3
Обробка продукції	8354	12,9
З них:  механічні і електронні продукти	10856	16,3
Високі і нові технології продуктів	5488	11,5
З них:  державні	2672	14,1
Іноземне фінансування	9953	15,4
Інші	6360	32,2
Імпорт	17435	24,9
З них:  основний товарообіг	10075	31,0
Обробка продукції	4698	12,5
З них:  механічні і електронні продукти	7533	14,1
Високі і нові технології продуктів	4630	12,2
1	2	3
1	2	3
З них:  державні	4934	27,1
Іноземне фінансування	8648	17,1
Інші	3852	42,9
Профіцит торгового балансу (експорт мінус імпорт)	1551	—

 

Таблиця 2.5: Імпорт і експорт по основним країнам і регіонам та темпи зростання в 2012 році [39] Одиниця виміру: 100 млн. доларів
Країна або регіон	Експорт	Збільшення в порівнянні з 2010 (%)	Імпорт	Збільшення в порівнянні з 2010 (%)
Євросоюз	3560	14,4	2112	25,4
Сполучені Штати	3245	14,5	1222	19,6
Гонконг, Китай	2680	22,8	155	26,4
АСЕАН	1701	23,1	1928	24,6
Японія	1483	22,5	1946	10,1
Республіка Корея	829	20,6	1627	17,6
Індія	505	23,5	234	12,1
Росія	389	31,4	403	55,6
Тайвань, Китай	351	18,3	1249	7,9

У висновку варто відзначити, що істотне зростання по багатьом макроекономічним показникам сталося за останнє десятиліття. Так, саме в останнє десятиліття значно зросло сальдо за рахунком поточних операцій (зростання в 14 разів). Китай в 2010 р. обігнав Німеччину за обсягом експорту товарів і послуг, Японію – в 2004 р. При цьому частка і динаміка рахунку поточних операцій у ВВП країни у Китаю і Німеччини в цілому співпадають. Номінальний ВВП країни з 2004 по 2012 рр. збільшився майже в 4 рази. Китай в рейтингу країн за обсягом ВВП потіснив за цей період такі держави як Франція, Великобританія, Німеччина і Японія, перемістившись з 6-ї на 2-гу позицію. Китай вже обігнав США за обсягами промислового виробництва. За прогнозами, при збереженні приросту на рівні порядку 7,5-8% на рік, ВВП Китаю обжене ВВП США до 2017-2018, чого з геополітичної точки зору США однозначно спробує не допустити. Втім, тут варто зауважити, що на піку динаміки розвитку Японії будувалися схожі апроксимації, яким, однак, не судилося збутися [42].

Одним з основних факторів, що підтримують китайське економічне диво,виділяють постійне збільшення рівня урбанізації населення, що забезпечує економіку дешевою робочою силою і перетворюючи Китай у всесвітню фабрику масового виробництва. Так за період 2004-2012 рр. міське населення країни збільшилося на третину (+149 млн. чол.), рівень урбанізації досяг 44,9%. На даний момент обговорюється, як довго ще Китай зможе продовжувати експлуатувати цей фактор росту. Для відповіді на це питання проведемо короткий аналіз зіставлення з іншими країнами.

Таблиця 2.6 Рейтинг країн за рівнем урбанізації [43]

Країна	2012 р.
Великобританія	90,10
Бразилія	86,50
США	82,30
Франція	77,80
Німеччина	73,80
Російська Федерація	72,80
Європа та Центральна Азія (всі країни)	70,00
Китай	44,90
Індія	30,10

З наведеної таблиці випливає, що Китай суттєво відстає від інших країн за рівнем урбанізації. Тобто з точки зору структури населення зберігається істотний потенціал для подальшої урбанізації жителів країни, особливо з урахуванням малої частки сільськогосподарського сектора в структурі доданої вартості, створюваної в країні.

Варто відзначити, що бурхливий розвиток китайської економіки проходив на тлі постійного зростання глобалізації світової економіки. З цієї точки зору, що розвивається на наших очах довгострокова економічна криза ставить принципове питання про подальшу життєздатність моделі китайської економіки з урахуванням ймовірної деглобалізаціі і підвищення рівня регіоналізації економіки.

2.2 Аналіз макрофінансових показників економіки Китаю 

Довгострокова грошово-кредитна політика ЦБ Китаю носить стимулюючий характер, економічне зростання постійно підтримується вливанням грошової ліквідності, що виражається у випереджаючому зростанні грошових агрегатів у порівнянні з ВВП, тим не менш, темпи приросту грошової маси залишаються на прийнятних рівнях для настільки динамічно зростаючої економіки (рис. 2.5), не перевищуючи в середньому за останні 10 років 20%-го рівня [44].

Рисунок 2.5 Грошові агрегати Китаю (млрд. юанів)

Монетизація ВВП (відношення М2 до ВВП) стабільно росла з 1990 р. (початок статистичного ряду) з рівня в 27% і досягла в 2012 р. 182,4% ВВП (рис. 2.6), що є досить високим значенням, тому навіть у розвинених країнах цей показник як правило не перевищує одиниці. Чистий кредит економіці з боку банківської системи до 2012 р. склав 58,700 млрд. юанів (8,7 трлн. дол.), що еквівалентно майже 1,5 кратному розміру ВВП. Тривожним моментом є низький рівень співвідношення капіталу і резервів банківської системи до її активів, у 2010 р. цей показник склав 5,6%, що при агресивній кредитній політиці і гіпотетичному зростанні кількості проблемних кредитів досить швидко може привести до кризової ситуації у фінансовій системі та економіці в цілому.

За останні 10 років ставки по позиках залишаються дуже стабільними, коливаючись в діапазоні від 5 до 12% (рис. 2.7). У 2012 р. зазначена ставка склала 5,81% річних, а в реальному вираженні навіть пішла в невеликий мінус. Ставки за депозитами так само залишаються на низькому рівні, в 2010 р. – 2,25% річних.

Основним драйвером зростання китайської економіки традиційно вважається експорт. Однак, розглядаючи платіжний баланс за період з 1990 по 2012 рр., можна відзначити, що це справедливо тільки для останнього десятиліття. Пік позитивного сальдо рахунку поточних операцій припав на 2008 р., коли даний показник досяг рівня в 412 млрд. дол. У 2012 р. цей показник склав 305 млрд. дол., хоча в 2001 р. він дорівнював усього 17 млрд. дол.

Рахунок операцій з капіталом близький до нульових значень і знаходиться на рівні в 5 млрд. дол. в 2012 р. Тим не менш, прямі іноземні інвестиції в цьому році склали 125 млрд. дол. (рис. 2.8), що є другим за величиною значенням після 143 млрд. в 2007 р. Сумарне значення прямих іноземних інвестицій за даними платіжного балансу з 1990 по 2012 р. склало 1,1 трлн. дол.

За цей же період сумарний обсяг міжнародних резервів досяг без малого 3 трлн. дол. При цьому, останні 4 року цей показник приростав у середньому на 450 млрд. доларів. Резерви у золоті на кінець 2012 р. склали всього 47,6 млрд. дол, що складає близько 1,5% загальної величини резервів.

Оборот міжнародної торгівлі товарами за підсумками 2012 р. склав майже 3 трлн. дол. Даний показник за 10 років виріс більш ніж в 6 разів, за 20 років – більше ніж у 20 разів. Максимальне сальдо міжнародної торгівлі було досягнуто в 2008 р. на рівні в 297 млрд. дол., за підсумками 2012 р. зниження щодо цього рівня склало 37%. Незважаючи на це, торговий оборот навіть виріс на 16% [42].

Сукупний зовнішній борг Китаю до кінця 2010 р. склав 428,4 млрд. дол. Середньорічні темпи зростання за весь спостережуваний період (2004-2012 рр.) досить стабільні на рівні в 10-13% на рік. Однак досить чітко виділяються два періоди: 1990-2000 рр., коли зростання боргу відбувався за рахунок довгострокових боргів публічного сектора і 2000-2010 рр., коли зростання вже відбувається за рахунок довгострокових боргів приватного сектора і зростання короткострокового боргу. При цьому частка останнього зросла з 9% у 2000 р. до рівня в 56% від загального обсягу боргу, що навряд чи можна розцінювати як позитивну тенденцію.

Для того щоб зробити висновки готовий китайський юань стати світовою валютою чи ні, потрібно звертати увагу на процес інтернаціоналізації китайського юаню.

До початку Першої світової війни долар США не грав важливої ролі, хоча економіка США до початку ХХ ст. вийшла на лідируючі позиції у світі. Для США були характерні чисті біржові паніки, регіональний характер розвитку національної банківської системи, а також відсутність регулятора фінансових ринків. До початку другого десятиліття ХХ ст. проблема стала настільки актуальною, що став можливий стратегічний альянс по даному питанню між державою та бізнесом. В рамках неофіційної зустрічі на острові Джекілла в 1910 році під головуванням Пола Варбурга був сформований так названий «План Олдріча», який трансформувався в закон про установу ФРС США. Створення ФРС дозволило вирішити проблему недостатньої ліквідності фінансових ринків, а Перша світова війна сприяла перетворенню США із боржника Європи в її кредитора [46].

Всім відомо, що Китай придержується валютної політики Японії і дуже багато в чому її копіює. Отже, буде доцільним далі розглянути етапи інтернаціоналізації японської ієни. Успіхи в економічному розвитку країни в 1950-ті роки вже в 1964 році забезпечили повну конвертованість японської ієни по поточним операціям. Після краху Бреттон-Вудської системи (1971-1973 рр.) центральні банки різних країн світу розпочали активно купувати ієну як резервну валюту. Рух в сторону лібералізації і інтернаціоналізації ієни відбувався повільно за рахунок значної внутрішньої політики опозиції цим процесам. В 1980 році в законі «Про валютний контроль і зовнішню торгівлю» було внесено ряд поправок, які відмінили більшість обмежень. В 1984 році Японія і США підписали міждержавну угоду про лібералізацію японських фінансових ринків, яка стала доленосною для подальшого розвитку Японії.        Основні заходи, які були передбачені угодою про лібералізацію японських фінансових ринків (1984 р.):

• Активний розвиток євро-ієнного ринку;
• Лібералізація боргового ринку. Дозвіл нерезидентам розміщувати власні облігації деноміновані в японських ієнах;
• Послаблення валютного контролю. Скасування вимоги про те, що форвардні угоди по придбанню валюти повинні мати під собою реальну основу;
• Зняття обмежень для резидентів Японії по відношенню до придбання ними іноземних боргових зобов’язань. Розширення можливостей доступу на японський ринок іноземних фінансових інститутів;
• Лібералізація внутрішніх фінансових ринків. Перш за все, це відміна граничної величини ставок по депозитам і відміна бар’єрів між традиційним банківським бізнесом і інвестиційним.

Тепер хотілося б розглянути готовність китайського юаня до інтернаціоналізації, відповідність КНР об’єктивним вимогам:

• Зараз Китай займає важливе місце національної економіки у всесвітньому господарстві

Як уже зазначалося вище, по результатам 2012 року Китай офіціально став другою за величиною економікою в світі. Зараз Китай займає лідируючі позиції в світовому експорті товарів, тоді як в 1990 році КНР займала по об’єму експорту товарів лише 14-е місто в світі.

• Наявність розвиненого фінансового ринку [45]:
• В червні 2012 р. Китай підписав двосторонню угоду про взаємні валютні свопи з сімнадцятьма центральними банками із різних країн. Загальна сума угод складає 1 651 млрд. юанів. В 2012 р. доля юаня в міжнародних розрахунках збільшилась до 8% (в 2010 р. – 2%);
• В Гонконгу сформувався офшорний ринок юаню. Об’єм транзакцій в юанях – 600 млрд. в 2012 р., більше ніж 194 банки-участники;
• В квітні 2012 р. двадцять одна компанія отримала в рамках RQII право на інвестиції на території КНР (загальна сума квоти склала 70 млрд. юанів);
• В травні 2012 р. вже 163 фінансові інститути були узгоджені CSRC в якості Уповноваженого іноземного інституційного інвестора (QFII), а 138 із них отримали від SAFE інвестиційні квоти на загальну суму 26 млрд. дол. США. Загальний розмір інвестиційної квоти для учасників QFII склав 80 млрд. дол. США.
• Вільна конвертованість національної валюти:
• Юань не являється вільно конвертованою валютою
• Стабільність національної валюти (рис. 2.10):

Основуючись на інформації яка показана на графіках можна зробити наступні висновки [46]:

• Фінансова система КНР готова до повної лібералізації не більше ніж японська в 1984 році;
• Китаю, на відміну від Японії, вдається не піддаватися зовнішньому тиску в питаннях невиправдано швидкої лібералізації фінансових ринків і ревальвації юаня багато в чому за рахунок:
• Концептуальної самостійності;
• Наявності великих доларових авуарів;
• Підтримці впливової частини світової банківської спільноти.
• Проблему недостатнього розвитку фінансових ринків і відсутності вільної конвертованості юаня Китай вирішує оригінальним способом – створення ринку офшорного юаня;
• «Офшорний юань» — юань, який знаходиться в обігу за границями континентального Китаю, перш за все в Гонконгу (в даний час активно формується другий офшорний центр в Лондоні);
• Експерти присвоїли «офшорному юаню» умовний код CNH (офіційний код юаню CNY).

Основні джерела формування «офшорного юаня»:

• Платежі по імпортним контрактам, в випадку коли валютою контракту являється юань, а також іноземні інвестиції в юанях;
• Вивіз готівкових іноземними інвесторами або туристами;
• Резиденти Гонконгу, які володіють законним правом купувати юані для їх наступного розміщення в депозитах;
• Народний банк Китаю перераховує юані НКМА в процесі клірингу.

Гонконг, як основний офшорний центр юаня, пропонує інвесторам широкий спектр можливостей [42]:

• Розміщення коштів на депозит;
• Банківське обслуговування фізичних і корпоративних клієнтів;
• Свопи, форварди і опціони. Перш за все, це робота з форвардами без поставки базового активу, а також з відсотковими і валютними свопами;
• Боргові зобов’язання з фіксованим доходом;
• Акції;

Офшорний і внутрішній грошовий ринок з’єднуються друг з другом через шлюзи в виді ефективно організованої системи валютного контролю, яка попереджує приток спекулятивних грошей із-за кордону в фінансову систему континентального Китаю.

Швидкість з якою керівництво КНР за останні три роки поступово приймає міри направлені на інтернаціоналізацію юаня говорять про наявність чіткої стратегії, яка просто має часові рамки. Не можна не врахувати варіант, що в разі настання якоїсь тригерної події, інтернаціоналізація юаня буде здійснюватися набагато швидше, ніж ми можемо це собі зараз уявити.

 2.3. Визначення проблем економічного розвитку Китаю в умовах фінансової глобалізації

Фінансова криза в Азії 1997-1999 рр. поставила перед азіатсько-тихоокеанським регіоном, включаючи Китай, ряд гострих питань: як ефективніше адаптуватися до викликів глобалізації світової економіки, використовувати її можливості для економічного зростання і при цьому уникнути негативних її наслідків? Яким чином синхронізувати економічну і фінансову політику країн АТР і приступити до моніторингу внутрішньорегіональних і міжрегіональних фінансових потоків з тим, щоб уберегтися від нових фінансових катаклізмів і разом з тим не піти шляхом заборонного контролю над діяльністю іноземного капіталу? Як, нарешті, поєднувати політику відкритості – обов’язкової передумови і одночасно слідства зростаючої економічної взаємозалежності країн із забезпеченням національних економічних інтересів і економічної безпеки? [47]

Свого роду азіатським варіантом відповіді на глобальні економічні виклики став азіатський регіоналізм, що відображає посилення економічної взаємозалежність країн АТР і їх зростаючу загальну зацікавленість у розвитку азіатсько-тихоокеанської економічної інтеграції. При цьому об’єктивно в АТР існує три центри – реальної чи потенційної – економічної інтеграції, три головних держави на регіональному інтеграційному полі – США, Японія і Китай. Роль США та Японії в розвитку економічної інтеграції в АТР досить ясна: інтеграційна взаємодія азіатських економік розкручується під впливом транснаціональних американських і японських корпорацій. Крім того, в останні роки США намагаються якимось чином інституалізувати регіональну інтеграцію в рамках форуму Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Китаю ж ще належить визначитися з тим, яку роль і як саме він буде грати в економіці АТР.

Існуючий розкид думок про місце Китаю в розвитку азіатського регіоналізму вельми широкий: від визнання за Китаєм в найближчі 15-20 років ролі центру азіатської інтеграції до сприйняття Китаю як головної загрози плавному і стабільному економічному розвитку регіону.

Вступ до СОТ створив новий імідж Китаю у світовій та регіональній економіці. США, Японія, Південна Корея все більше бачать у Китаї партнера. У той же час, для того щоб відповідати своїй новій геополітичній ролі, Китай потребує корегування своєї моделі соціально-економічного розвитку. До цього ж його підштовхують і сучасні економічні реалії країни.

Наприкінці минулого – початку нинішнього сторіччя Китай зіткнувся з принципово новими для себе економічними проблемами, пов’язаними вже не з переходом від директивно-керованої економіки до ринкової, а з логікою функціонування самої ринкової економіки, не з переходом від політики автаркії до відкритості, а із залученістю Китаю в світову економіку, впливом світових економічних процесів на його економіку і зворотним впливом того, що відбувається в китайській економіці, на азіатсько-тихоокеанське і світове господарство. [48]

До таких гострих проблем відносять проблеми дефляції, державного боргу, реформування банківської системи та державних підприємств, вибір оптимального валютного курсу, підтримку темпів зростання експорту, забезпечення енергетичної безпеки, зростання безробіття. [49]

Дефляція. Очевидна небезпека дефляції в тому, що слідом за падінням цін настає падіння внутрішнього попиту, що загрожує в умовах ринкової економіки зниженням ділової активності і падінням виробництва. В результаті збільшення пропозиція товарів на внутрішньому ринку без відповідного збільшення платоспроможного попиту. Іншою причиною зниження індексу цін на засоби виробництва і споживчі товари стала структурна незбалансованість в економіці. Зберігається або, в кращому випадку, лише поступово відмираюча державна підтримка неефективних великих підприємств призводить до перевиробництва традиційної для китайської економіки номенклатури товарів, що веде до перевищення пропозиції над попитом з відповідними ціновими наслідками.

Китайська економічна думка уважно стежить за тим, як вирішуються проблеми дефляції в розвинених країнах. На озброєння береться модель збільшення внутрішнього попиту за рахунок великих інвестицій у громадські роботи – будівництво доріг, мостів, дамб, у житлове будівництво, а також за рахунок заохочення споживчого попиту. Значно збільшено число святкових днів, у свідомість людей активно впроваджується новий спосіб життя, заснований на збільшенні особистих витрат, заохочується внутрішній туризм.

Також проблемою, з якою стикається китайська економіка є державний борг. Стимулювання зростання внутрішнього попиту за рахунок великих державних витрат призводить до зростання дефіциту державного бюджету. Враховуючи ж, що в Китаї традиційно відносять до доходів бюджету надходження від реалізації державних цінних паперів державним банкам, реальний дефіцит державного бюджету зростає до 20-25% ВВП. Разом з тим на тлі інших азіатських економік ситуація з державними фінансами в Китаї не настільки важка. Великий резерв для інвестицій в економіку становлять приватні накопичення, що досягають 70-80% ВВП, а загальний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу знаходиться на рівні 35-40% ВВП. Ці обставини, так само як і 200-мільярдні валютні резерви Китаю, дозволяють міжнародним компаніям, що займаються оцінкою інвестиційних ризиків, вважати загальну фінансову ситуацію досить стійкою,

Реформа державних підприємств і зростання безробіття. Перетворення державних підприємств в різного роду компанії (повністю засновані на державному капіталі, з контрольним паєм держави, акціонерні компанії, компанії з обмеженою відповідальністю), більш чітке визначення прав та інтересів інвесторів і зобов’язань підприємств перед ними, вдосконалення статусу підприємств як юридичних осіб, які мають самостійними майновими вдачами, що відкриває шлях до відповідальності за результати господарської діяльності саме підприємств, а не держави, науковість «внутрішньофірмового» управління – такі основні підходи до створення «системи сучасних підприємств».

Однак дана реформа, як і будь-яка структурна перебудова, не обходиться без соціальних витрат: спостерігається сплеск безробіття. За даними спеціальних соціологічних досліджень, число офіційно зареєстрованих міських безробітних перевищує 5 млн. чоловік. Крім того, число фактичних безробітних у містах складає близько 30 млн. чоловік. До них додаються повному обсязі зайняті в сільській місцевості.

Зростання числа безробітних веде до збільшення кількості нелегальних емігрантів з Китаю в сусідні країни Південно-Східної Азії, США, Японію і Росію. Враховуючи чисельність китайського населення, навіть незначне – в процентному відношенні – збільшення потоку нелегалів в сусідні країни не просто ускладнює соціальну обстановку в останніх, а й перетворює проблему китайських нелегальних іммігрантів в проблему регіонального рівня.

Соціальне розшарування населення. Останнім часом в китайській науковій літературі з’являються праці, що звертають увагу на негативні сторони реформи населення. До однієї з найгостріших проблем не без підстав відносять соціальне розшарування населення і концентрацію багатства в руках небагатьох при переважанні в соціальній структурі суспільства людей незаможних. Сім відсотків найбільш багатих сімей Китаю володіють 30% всіх грошових коштів, тоді як на 41% бідних і малозабезпечених сімей припадає менше 12% . [32]

Дана проблема має і ще одну сторону – моральну, пов’язану з традиційним для Китаю ставленням до приватної та державної власності. Як відзначають російські дослідники соціального життя Китаю, «в умовах панування соціалістичної етики в 50-70-ті роки в Китаї пропагувалося безкорисливість і затверджувався пріоритет «загального» над «приватним». У свідомості людей між приватним і громадським була відсутня принципова різниця, оскільки кожен вважав себе співвласником суспільної власності». І далі: «… викривлене розуміння приватного та громадського сприяло тому, що в процесі ринкових перетворень суспільна власність перетікала в руки приватних осіб, державне майно відкрито розтаскувалося, громадські кошти використовувалися на особисті потреби і все це вважалося цілком допустимим».

Спроби вирішувати соціальні проблеми за рахунок комерціалізації системи розподілу житла, освіти та охорони здоров’я, об’єктивно відповідаючи завданням підвищення загальної економічної ефективності, лише збільшують розрив між тими, хто зумів заробити або «привласнити» гроші, і тими, хто цього не зміг зробити з об’єктивних або ж суб’єктивних причин. [32]

Енергетична безпека. Прогнозуючи швидкий – на рівні 3,3% на рік – зростання потреб економіки в енергоресурсах у 2010-2015 рр., Китайські аналітики вказують на небезпеку, що загрожує брак національних запасів нафти, газу і вугілля для задоволення відповідного попиту на енергоносії. При цьому вони пов’язують енергетичну безпеку КНР з азіатсько-тихоокеанської енергетичною безпекою в цілому. «Без китайської участі і без співпраці з Китаєм енергетична безпека АТР представляється недосяжною – пише один з провідних китайських учених у цій галузі. В якості тривожного сигналу китайські вчені посилаються на прогноз зростання частки країн АТР (без США і Росії) у світовому споживанні енергоресурсів до 28% до 2015 р., тоді як їх частка у світових запасах газу до того часу буде перебувати лише на рівні 7%, а нафти — 4%. Вихід з можливої ​​кризи Китай бачить в налагодженні регіональної кооперації, в тому числі за участю Японії та Росії, в області азіатській енергетичної безпеки. [48]

Реформування банківської системи. Сила і слабкість китайської фінансово-банківської системи обумовлена ​​одним і тим же обставиною – її адекватністю реальній економіці Китаю, що знаходиться поки лише на шляху до повноцінного ринкового господарства. Як зазначалося, ще з середини 90-х рр.. функціонування китайської економіки здійснюється вже при використанні ринкових, а не директивно-розподільних механізмів. Звідси випливає, що і фінансово-банківська система Китаю займається обслуговуванням кредитно-грошових потоків. З іншого боку, сфера дії логіки ринкової економіки в Китаї все ще істотно обмежена державним втручанням (наприклад, збиткові промислові підприємства нерідко отримують фінансове підживлення з боку держави).

Якщо поглянути на фінансово-банківський сектор Китаю з позиції розвиненої ринкової економіки, то можна виділити наступні його слабкі компоненти. [50]

По-перше, це великий обсяг неповоротних (прострочених і безнадійних) кредитів. За різними оцінками, він становить від 40 до 60% ВВП. Даний показник вищий, ніж в інших країнах Східної Азії – Японії, Південної Кореї, на Тайвані. Головна причина цього явища криється в збережених елементах планування, накладених на систему ринкових відносин.

Незважаючи на те, що з початку 2000-х років директивно заплановані «ліміти кредитування» були скасовані і комерційні банки стали більш вільні у своїй кредитній політиці, так зване «спрямовуюче», тобто індикативне, планування для державних банків збереглося. Державні банки зобов’язані фінансувати державні підприємства незалежно від результатів їх господарської діяльності. Частка державних підприємств у загальному обсязі неповернених боргів становить близько 70% за довгостроковими кредитами і 55% — за короткостроковими.

По-друге, це неефективне використання кредитних ресурсів. Завдання перетворення заощаджень в інвестиції є однією з ключових для китайської банківської системи. При цьому обсяг депозитів населення в банках становить більше 75% ВВП. Фактично діє монополія чотирьох державних банків (на них припадає 90% заощаджень і більше 70% інвестицій) на ринку капіталів. Державні банки фінансують в основному державні підприємства, і продовжують насторожено ставитися до приватного бізнесу, незважаючи на конституційне закріплення його статусу.

По-третє, високі витрати на робочу силу і невелика продуктивність праці в китайських банках. У банківському секторі Китаю (150 тис. банків і їх відділень) зайнято 1,7 млн. працівників. За показником «відношення активів до числа зайнятих» (близько 750 тис. дол) Китай відстає від усіх стан світу. Четвірка найбільш великих китайських банків витрачає на оплату праці банківських службовців від 85 до 90% своїх доходів.

Вступ Китаю до СОТ більш гостро поставило питання про необхідність реформування китайської фінансової системи. Китайському керівництву гранично ясно, що за існуючої слабкості китайських банків відкриття фінансової системи зовнішнього світу небезпечно повторенням азіатської кризи, але вже на китайській території. З іншого боку, без більшої фінансової відкритості та без фінансової лібералізації важко розраховувати на масований приплив нових іноземних інвестицій. Висновок був зроблений вельми логічний; щоб відкритися, треба зміцнитися, тобто позбавити фінансову систему від її ключових проблем – гальм розвитку. [51]

Довіра китайців до національної банківської системи тримається на довірі до держави. У цьому сенсі саме державні банки забезпечують стабільність системи, хоча і гальмують її вільно-ринковий розвиток. Послідовне здійснення ринкової логіки і банкрутство нерентабельних державних підприємств, що мають великі борги перед державними банками, при одночасній приватизації державних банків створило б загрозливу ситуацію. Приватизовані банки, продовжуючи акумулювати величезні вклади населення і продовжуючи в той же час виступати в ролі кредиторів державних підприємств без надії на повернення боргів, зіткнулися б з серйозною кризою ліквідності. При цьому минула довіра населення до державних банків навряд чи може бути перенесена на приватизовані банківські структури. Остання обставина загрожує втечею грошей з банків і нездатністю приватизованих банків розплатитися за боргами перед приватними вкладниками.

Тому необхідно, «очистити» головні державні банки від безнадійних кредитів, що вже починає робитися, і вжити заходів щодо стимулювання приватного попиту, приватних інвестицій.

3. Перспективи розвитку Китаю в умовах глобалізації

3.1. Шляхи розвитку фінансової системи Китаю

Китай володіє всіма передумовами для того, щоб перетворитися на лідера світової економіки. Але чи зможе він цього добитися і в які терміни, поки невідомо. Незважаючи на світову економічну кризу, темпи зростання китайської економіки залишаються стабільно високими. Поки за обсягом ВВП Китай ще сильно відстає від США, але якщо Китай продовжить розвиватися такими ж високими темпами, як зараз, а швидкість розвитку американської економіки залишиться на нинішньому низькому рівні 2% на рік, то до 2020 року КНР наздожене Сполучені Штати за цим показником. [56]

Шляхи економічного розвитку Китаю – тема, яка приваблює останнім часом економістів і світову громадськість. Про те, що виявиться локомотивом розвитку китайської економіки в найближчому майбутньому, спробуємо з’ясувати зі слів учасників форуму Літній Давос в місті Тяньцзінь.

У розвитку своєї економіки Китай повинен більше спиратися на збільшення внутрішнього споживання. Так вважає заступник директора-розпорядника Міжнародного Валютного Фонду Чжу Мінь. Він зазначає, що зміна моделі економічного розвитку Китаю почалася в 2008-му році. Після того, як вибухнула глобальна фінансова криза, експорт перестав бути головною рушійною силою, країна переорієнтувалася на інвестиції. 4 трильйони юанів, вкладені в проекти, спрямовані на боротьбу з наслідками кризи, зіграли важливу роль. Проте в даний час більшість розпочатих тоді проектів вже підійшло до свого логічного завершення та інвестиційний попит почав сповільнюватися. До того ж, за словами Чжу Міня, занадто великі капіталовкладення іноді можуть і зашкодити: «Коли темпи зростання глобальної економіки сповільнюються, спостерігається надлишок виробничих потужностей, в результаті ефективність виробництва падає, що призводить до ще більшого уповільнення темпів економічного зростання. Тому дуже важливо скоротити інвестиційні вливання і збільшити споживання на внутрішньому ринку». [52]

Протилежної точки зору дотримується інший видатний економіст – колишній заступник президента Світового банку Лінь Іфу. Він упевнений, що внутрішній попит – ненадійна опора: «Причиною кризи, що вибухнула в США 4 роки тому, стало саме переспоживання. Через це ж виникла боргова криза в Європі. Тому мене насторожують розмови про необхідність скоротити інвестиції і збільшити внутрішнє споживання». [53]

Лінь Іфу вважає, що локомотивом розвитку китайської економіки ще якийсь час можуть залишатися інвестиції. Він мотивує свою позицію тим, що обсяг держборгу Китаю займає лише 40% від ВВП країни, а значить країна в змозі регулювати макроекономічну ситуацію змінюючи фінансову політику.  За його словами: «Якщо порівнювати з іншими країнами, то в США, як ми знаємо, держборг перевищує 100 відсотків ВВП, в Японії – 230, а у нас – всього 40, значить простір ще є».

Заступник директора-розпорядника МВФ Чжу Мінь хоча і наполягає на переході до моделі, що спирається на зростання внутрішнього споживання, зазначає, що інвестиції залишаться важливим напрямком, при цьому слід особливо ретельно вибирати у що вкладати кошти. У короткостроковій перспективі потрібні інвестиції, які можуть поєднуватися зі збільшенням внутрішнього споживання і підвищенням добробуту народу. Наприклад, капіталовкладення у розвиток освіти та медицини. Це сприятиме як зростання споживання, так і підвищенню доходів населення. Якщо вкладати кошти в поліпшення міської інфраструктури, наприклад вдосконалення системи підземного дренажу і зливової каналізації, в розвиток громадського транспорту, охорону навколишнього середовища, тоді розвиток буде стійким і тривалим. [52]

У тому, що такі соціально важливі сфери, як медицина, освіта і будівництво інфраструктури, як і раніше потребують досить потужного припливу інвестицій, вчені виявилися одностайні.

Головний економіст Департаменту економічного прогнозування Державного інформаційного центру Китаю Чжу Баолян висловив свою точку зору на економічний розвиток і перспективи економічного зростання в Китаї в майбутньому році. Експерт зазначив, що передбачуване зростання економіки КНР в 2013 році буде на рівні близько 8%, разом з тим, виділив п’ять особливостей економічного розвитку.

Як і раніше будуть спостерігатися несприятливі фактори, що стримують економічний розвиток країни. Чжу Баолян сказав, що в даний час міжнародна економіка переживає спад, переплітаються між собою накопичені протягом тривалого часу структурні протиріччя і питання, пов’язані з циклічним уповільненням економіки, — все це стало причинами виникнення проблем в економічному функціонуванні. Головні труднощі зафіксовані в діяльності промислових підприємств, виявляються фінансові ризики в окремих районах, спостерігаються труднощі з інвестиціями в стабільну нерухомість, а також стійкими цінами, у виробничій сфері відсутні нові точки зростання. «Проте, існують всі умови для економічного підйому Китаю», — додав Чжу Баолян. У 2013 році затверджені на 18-му з’їзді ЦК КПК нові ідеї майбутнього економічного і соціального розвитку Китаю дадуть новий поштовх втіленню в життя політики реформ і відкритості і прискореному розвитку. Наступного року також можна буде спостерігати ефективність здійснення серії політик, спрямованих на стабілізацію зростання, що в свою чергу сприятиме просуванню швидкого і стабільного зростання. [54]

Чжу Баолян зазначив, що наступного року будуть спостерігатися такі особливості:

По-перше, тенденція уповільнення зростання інвестицій в основний капітал. З моменту здійснення заходів з обмеження купівлі житла та видачу кредитів в травні 2011 року, зафіксовано спад в темпах будівництва нових квартир, впав і обсяг придбання землі, це вказує на те, що інвестиції в нерухомість будуть продовжувати падати.

По-друге, підійде до кінця етап із зменшенням товарних запасів підприємств. Слідом за значним зниженням цін і скороченням обсягів складів, підприємства поступово будуть пристосовуватися до покупки сировини за високою ціною, разом з тим, найближчим часом буде зафіксована стабілізація вартості нафти, залізної руди та сільськогосподарської продукції. Почнуть стабілізуватися заводські ціни промислових виробників, а також сповільнюватися темпи скорочення товарних запасів підприємств.

По-третє, буде спостерігатися відносно стабільний ріст споживання. Темпи зростання доходів жителів, які значно перевищили аналогічний показник ВВП цього року, заклали основу для споживання.

По-четверте, зміна міжнародної економічної ситуації в цілому не матиме особливого впливу на розвиток китайської економіки. Обсяг експорту в 2013 році збережеться приблизно на тому ж рівні, дещо зросте імпорт, сальдо зовнішньої торгівлі складе близько 200 млрд. доларів. Незначне поліпшення світової економіки сприятиме зростанню китайського експорту та іноземним інвестиціям КНР. Однак через гостру конкуренцію різних країн, які борються за міжнародний ринок, серйозний торговий протекціонізм буде обмежувати китайський експорт.

По-п’яте, стабілізуються ціни на товари. Через серйозний вплив США та інших країн, ціни на сільськогосподарську продукцію на міжнародному ринку постійно перебувають на високому рівні. Ф’ючерси на імпортні сою і кукурудзу досягли рекордних максимумів. Оскільки соя пов’язана з рослинним маслом, кукурудза головним чином використовується для приготування хліба. Протягом деякого часу в майбутньому буде спостерігатися тенденція зростання цін на сільськогосподарські продукти в Китаї. [55]

Потрібно визнати, що високі темпи зростання ВВП Китаю забезпечуються за рахунок зовнішньої торгівлі, і перед Китаєм стоїть важливе завдання – знизити свою залежність від експорту. Частка зовнішньої торгівлі у загальному обсязі ВВП Китаю з настанням кризи вже скоротилася з 60% до 40%, і велика частина продукції стала надходити на внутрішній ринок. Оскільки добробут жителів КНР зростає, за рахунок внутрішнього споживання зможуть розвиватися не тільки легка або харчова промисловість, але й автомобілебудування.    [54]

Ще одним ресурсом для підтримки високих темпів зростання ВВП Китаю є колосальна сума грошей на депозитах. Ставки за депозитами в Піднебесній досить низькі (близько 3%), але вони майже не змінюються, тому довіра населення до банків у Китаї вкрай велика. Загальні темпи інфляції при цьому невисокі і практично ніколи не випереджають зростання реальної заробітної плати.

Китай активно збільшує частку інвестицій, що спрямовуються на розширення виробництва і створення інфраструктури. За рахунок цього індекс споживчих цін вдається підтримувати на рівні нижче доходів населення. Зростають і обсяги державних інвестицій в різноманітні соціальні програми, метою яких є, наприклад, скорочення соціальної нерівності, подолання розривів у рівні життя міських і сільських жителів, розшарування в рівні доходів по галузях. [42]

Також урядом Китаю проводиться планомірна політика, спрямована на розвиток депресивних регіонів, наприклад, таких як Тибет і Сіньцзян, де проживають національні меншини. КНР належить вирішити ряд важливих проблем, пов’язаних з проживанням на селі. Перш за все, тут мова йде про надлишок селян і перерозподілі земель. Частка сільського населення в Китаї, як і в усьому світі, поступово знижується, все більше селян переселяються в міста, де зараз спостерігається серйозна нестача робочої сили.

Китайський уряд приділяє велику увагу проблемам народонаселення та розвитку і включило їх до порядку денного своєї роботи, як важливу складову частину розробки генерального плану соціального і народохозяйственного розвитку країни, причому акцент послідовно ставиться на координування взаємодії зростання населення та соціально-економічного розвитку, споживання ресурсів і захисту навколишнього середовища. [54]

За останні роки збільшилися і обсяги інвестицій, що спрямовуються в сфери освіти, соціального страхування та охорони здоров’я. Вже сьогодні можна стверджувати, що в Китаї на досить високому рівні розвинені технології. Очікується, що протягом наступних 5-10 років технологічні показники Китаю будуть порівнянні з американським рівнем. Важлива роль у зміцненні авторитету економіки Китаю належить і зростанню його військового потенціалу, який різко збільшився за останній час. І хоча військова міць Китаю поки ще значно менше, ніж у США, але воювати з ним вже навряд чи хтось захоче.

В висновку цього розділу можна сказати, що було б безпідставно стверджувати, що Китай може змістити США з позицій лідера світової економіки в найближчі 10 років, але стати однією з ключових економічних держав до 2020 року він цілком здатний. Для цього КНР, насамперед, необхідно здійснити переведення виробництва від екстенсивних форм розвитку до інтенсивних. Дуже багато чого буде залежати від розвитку Китаю в найближчі десять років. Якщо уряду вдасться утримати високі темпи зростання ВВП, то соціально-економічний розвиток країни очікує успіх. 

3.2. Перспективи економічного зростання Китаю 

Сила Китаю – вміння і можливість працювати на перспективу і опортунізм при виборі цілей і методів їх досягнення. Його слабкість – схильність до традиційних пропагандистських методів і відсутність гнучкості з цілої низки питань. Те, що може дозволити собі регіональна держава, вже не зовсім пристойно глобальній імперії. КНР тільки належить методом проб і помилок намацати вірну стратегію поведінки, відповідну новому статусу країни.

Китай демонструє стрімкий ріст на рівні 9.6%, який останнім часом дещо скоротився, але продовжує залишатися на рівні 8%, що дуже і дуже добре. Достатньо відкрити останні новини стосовно Китаю і ми бачимо позитивні заголовки стосовно розвитку Китаю. [54]

Китай в найближчі 20 років стане найбільшим ринком авіалайнерів Ербас A380. Президент і головний керуючий авіабудівної компанії «Ербас» Фабріс Брежьє заявив 26 квітня, що в найближчі 20 років Китай стане найбільшим світовим ринком для пасажирських авіалайнерів Ербас A380, попит країни на цю модель літаків перевищить 200 штук. Більше того, в рамках зазначеного часового періоду Китай обжене США і стане найбільшим авіаційним ринком світу. [53]

Рекламний ринок Китаю в загальному обороті вийшов на друге місце у світі. Станом на кінець 2012 року в Китаї налічувалося 377,8 тис. рекламних агентств, в яких були зайняті 2 млн. 177,8 тис осіб, загальний оборот рекламних операцій досяг 469,8 млрд. юанів. Рекламний ринок Китаю за загальному обороту вже вийшов на друге місце у світі.

Китай став найбільшим імпортером нафти в світі, обігнавши США. Такі дані наводить газета The Financial Times. У грудні 2012 року імпорт нафти в США склав 5, 98 мільйона барелів на добу. У той час як у імпорт в Китаї досяг 6,12 мільйона барелів на добу. Сполучені Штати — лідируючий імпортер нафти в світі з 1970-х років, але розрив між США і Китаєм поступово скорочується. Деякі аналітики вважають, що Китай стане найбільшим імпортером нафти в світі вже в 2013 і 2014 роках.

Китай увійшов до п’ятірки найбільших експортерів зброї у світі. Такі дані наводить Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI). За даними SIPRI, в період з 2008 по 2012 роки Китай збільшив свої продажі зброї на 163%. Серед провідних експортерів зброї — США (30%), потім йдуть Росія (26%), Німеччина (7%) і Франція (6%). Протягом останніх п’яти років Китай витіснив Великобританію. На частку КНР припадає 5% від експорту озброєнь у світі. [55]

Найбільшим імпортером зброї з Китаю є пакистанський уряд, яке бореться з повстанцями і нарощує ядерний потенціал. Китай постачає зброю в такі країни, як Судан, Сирію, Пакистан і Бірму, де відбуваються збройні конфлікти. Китайські чиновники стверджують, що всі постачання зброї відповідають міжнародним правилам і не заважають стабільності в регіонах, де вони продають зброю.

Але головне те, що поряд з цими світлими і оптимістичними прогнозами з’являються статті з заголовками: «Китаю може загрожувати боргова криза». І ці чутки, звісно ж небезпідставні. Нещодавно на курорті Боао провінції Хайнань пройшов щорічний Азіатський форум на якому були зібрані експерти в різних сферах діяльності.

У той час як в останні кілька років в центрі уваги була криза єврозони, дехто попереджав, що не менш «тривожним явищем» стає і стрімко зростаючий борг місцевих органів влади в Китаї.

За словами Ху Шулі, головного редактора китайського бізнес-журналу «Цайсінь», борг місцевої влади збільшується через тіньову банківську систему. На форумі розглядалася ініціатива створити незалежний орган, який би оцінював здатність влади обслуговувати свої боргові зобов’язання. [57]

Показники китайської економіки стають все гірше. Нещодавно державна газета China Daily повідомила, що в 2012 році в банках країни було зафіксовано збільшення числа так званих «поганих» боргів, тобто, не повернутих у строк кредитів.

Об’єми боргових зобов’язань за перший квартал цього року досягли суми – 3,5 мільярда доларів. Таким чином, загальна сума прострочених кредитів в Китаї склала майже 85 мільярдів доларів. Це на 20% більше, ніж за аналогічний період минулого року. [51]

«Погані» борги виникають в результаті того, що компанії беруть кредити, проте не можуть їх повернути. У першу чергу, це відбувається з причини маленьких доходів. Головний економіст китайського банку Industrial Bank Лю Чженвей в квітні сказав, що більшість збанкрутілих фірм працювали у сфері виробництва сонячних батарей, а також — металургії і кораблебудування. Ці дані збігаються з новими цифрами, опублікованими минулого тижня, які показують уповільнення зростання в промисловій сфері КНР, зокрема, зниження обсягу виробництва і експорту.

В країні все сильніше зростає стурбованість, що кредитування може призвести до боргової кризи, оскільки органи місцевого самоврядування, а також, приватні компанії часто нездатні повернути взяті в кредит кошти.

Згідно слів колишнього міністра фінансів КНР Сян Хуайчену: «Борг знаходиться на критичному рівні, оскільки його співвідношення до ВВП невисоке. Але деякі відзначають, що борг місцевої влади в Китаї відрізняється від подібних боргів в інших країнах, і що це позначається на можливостях влади відшкодовувати такі заборгованості. Зі слів проф. Френка Се із Університету Південної Кароліни в місті Айкен: «У західних країнах борги місцевої влади є справжнім державним боргом і з’являються через виділення коштів на комунальні послуги або інфраструктуру. У Китаї ж борги, в основному, з’являються через інвестиції в нерухомість, але в підсумку багато об’єктів виявляються у власності чиновників. Тобто спочатку гроші виділялися на будівництво, але потім опинилися в кишенях корумпованих чиновників». [57]

Зростаючі так звані «погані борги» місцевої влади завдали нищівного удару по банківській системі Китаю. Відомий гонконгський економіст Ларрі Лан минулого місяця сказав, що 10 з 16 китайських банків встановили ціни на акції нижче облікової вартості. Такого не відбувалося ні в одній країні світу. Крім того, за оцінкою Лана, тіньовий борг китайських банків становить близько 4,8 трильйона доларів. Він включає кредити приватним особам і нелегальне фінансування. [55]

Слід також відзначити, що нещодавно відбувся 18 З’їзд КПК на якому були призначені нові лідери партії, перед якими стоїть безліч економічних, політичних і соціальних проблем, але одне із головних заключається в тому щоб повернути довіру до КПК і підвищити її здатність до управління державою. Нові перші особи країни, призначені на листопадовому з’їзді, офіційно займуть свої посади у березні. Головою КНР стане Сі Цзіньпін, а прем’єром Держради – Лі Кецян.

За останні десять років феноменальний економічне зростання дійсно видозмінило багато китайських міста. Однак за гарним фасадом ховаються труднощі з якими тепер повинно справитися нове керівництво. Причиною можна назвати різкі і дуже стрімкі темпи розвитку економіки Китаю. Зараз, оскільки зростання економіки сповільнюється, багато інфраструктурних проектів не доводяться до кінця. Таким чином, взяті на них кредити віддавати нічим. Наприклад, це місто Ченгон в південно-західній провінції Юньнань. Тут виявився покинутим цілий район новобудов, 100 тисяч квартир. Ще одна темна сторона безконтрольного розвитку – масштабне забруднення навколишнього середовища. У січні Пекін накрив небувалий смог, і було виявлено, що рівень забруднення повітря в деяких районах столиці перевищив безпечну норму в 45 разів. За думкою експертів, якщо нова влада буде ігнорувати проблеми навколишнього середовища, в якій живуть люди, це викличе великі хвилювання. Це разом з іншими проблемами перетвориться на одну всебічну кризу. Навіть зараз у зв’язку з поганою екологією в Китаї все частіше проходять протести. Так у жовтні минулого року тисячі жителів міста Нінбо провінції Чжецзян вийшли на протест проти розширення найбільшого нафтового заводу в Китаї, який належить державній компанії. Будівництво призупинили.

Ще одна проблема, що стоїть перед новою владою, — напружені відносини з сусідами. Через територіальні суперечки компартія Китаю посварилася з сусідніми країнами. Братські для компартії країни, одна за одною, переходять до демократії. Навіть Північна Корея посміла кинути компартії Китаю виклик, провівши ядерне випробування. [56]

Хиткі дипломатичні відносини поглиблюються зростаючої невпевненістю в рядах компартії. Аналітик по Китаю Лінь Цзисюй говорить, що всередині компартії Китаю останнім часом видно, як чиновники поспішно вивозять свої активи за кордон. Більшість членів партії повністю втратили віру в компартію Китаю. Дані про те, скільки ж грошей було незаконно виведено з Китаю, різняться. Згідно з підрахунками компанії Lombard Street Research, в період з 2000 по 2011 роки з КНР «утекло» 300 мільярдів доларів. При цьому Global Financial стверджує, що ця сума обчислюється трильйонами. [55]

Також в квітні 2013 р. міжнародне рейтингове агентство Moody’s знизило рейтинг кредитної перспективи Китаю з «позитивного» на «стабільний». Основними факторами, що викликали занепокоєння, стали, знову ж таки,  зростаючий борг органів місцевого самоврядування в КНР і тіньове нелегальне кредитування з боку банків. Ці ж причини були приведені рейтинговим агентством Fitch Ratings, яке знизило суверенний рейтинг КНР в національній валюті з «AA-мінус» до «A-плюс». [59]

Ще одна причина зниження прогнозу – це «більше, ніж очікувалося, уповільнення зростання економіки». Офіційні показники ВВП Китаю в першому кварталі цього року не досягнули очікуваного рівня.

Національне бюро статистики КНР (НБС) офіційно оголосило, що з січня по березень ВВП знизився до 7,7%. Економісти ж передбачали зростання близько 8%. Представник НБС Шен Лайюань заявив, що зниження ВВП обумовлено коригуваннями внутрішньої політики, а також – ситуацією в цілому. Економісти відзначають, що кілька вітчизняних індикаторів показали ознаки уповільнення раніше, ніж вийшли офіційні дані про ВВП. Це уповільнення обсягу промислового виробництва в березні. А також, незважаючи на зусилля збільшити внутрішні витрати в країні, млявість роздрібних продажів. Показники ВВП Китаю позначилися на фондових ринках по всьому світу. Ціна акцій в Європі та Азії впала. Ціни на сировину знизилися до дев’ятимісячного мінімуму. На тлі зниження ВВП в Китаї золото і срібло також подешевшали.

Зараз відвідувачі з материкового Китаю буквально осаджують ювелірні магазини в Гонконгу. Справа в тому, що ціна на дорогоцінний метал останнім часом різко знизилася і це призвело до початку Всесвітнього розпродажу золота. Наприклад, в кінці квітня 2013 р. ціна за унцію опустилася до найнижчого показника за останні два роки. Це особливо позначилося на Китаї, який вважається другим у світі покупцем цього металу, після Індії. [53]

Альберт Ченг, керуючий директор Всесвітньої золотої ради з Азіатсько-Тихоокеанському регіону, каже, що зниження ціни дозволило повернути на ринок покупців, після того, як минулого року вартість дорогоцінного металу досягла рекордно високого рівня. Альберт Ченг, Всесвітня золота рада: «Минулого року ціна на золото досягла 1,8 долара США за унцію. У той час покупці в Китаї сказали: «Ого, це дійсно дорого. Напевно, треба почекати». А в кінці квітня ми побачили, що цей пригнічений попит знову вивільнився, ціна на золото впала і становить 1,32 долара за унцію. Так що вони вирішили, що це дуже хороша ціна». [60]

Chow Tai Fook, одна з найбільших в світі мереж ювелірних магазинів, каже, що її продажі в Китаї, Гонконгу і Макао за останній тиждень зросли на 30-40%. Вона зазначає, що найпопулярнішими товарами залишаються золоті весільні браслети із зображенням драконів і феніксів, браслети із зображенням квітів і золоті ланцюжки. Зі слів Лу Дяер звичайної домогосподарки з материкового Китаю: «Я думаю, золото зараз досить дешеве. Можна щось купити, щоб носити. Багато купувати не буду, просто як прикраса для себе». Тобто можна зробити висновок, що люди купують дорогоцінні метали просто як прикраси, а не як метал для інвестування та накопичення свого майна. Можна сказати, що такий попит буде не тривалий, адже в певний час населення просто наситить свій попит в цьому виді прикрас і просто перестане його купувати. [55]

Гонконг, колишня британська колонія, є центром торгівлі золотом у Східній Азії, а також головним джерелом цього металу для материкового Китаю.

При цьому Moody’s зберегло довгостроковий кредитний рейтинг країни на колишній позиції AА3. Як очікується, в найближчі 12-18 місяців він не підвищиться. Moody’s також заявило, що кредитний рейтинг Китаю може опинитися під тиском через погіршення ситуації з державними фінансами і підвищенням соціальної напруженості в країні. [59]

Національне бюро статистики Китаю також повідомило, що споживчі ціни в березні зросли на 2,1%. У порівнянні з лютим, рівень інфляції знизився. Ціни на харчові продукти, зокрема, на свинину, є чинником, що впливає на інфляцію в Китаї. У березні тисячі мертвих свиней виловлювали з китайської річки Хуанпу, яка протікає через Шанхай. В результаті, минулого місяця ціни на свинину впали на 5,5%. Рівень інфляції в лютому склав 3,2%. Близько року тому інфляція була майже 4%.

Отже ми з вами бачимо, останнім часом в Китаї все не так чудово як раніше, але головне те, що китайський народ та його влада не здаються і продовжують вірити, що це лише невелика пауза перед наступним стрімким ростом китайської економіки. Останнім часом почали зменшуватися темпи росту економіки за рахунок зменшення об’ємів експорту та притоку чистих інвестицій. Весь період свого стрімкого розвитку, починаючи з 80-х років минулого століття, КНР позиціонувала себе як міжнародна фабрика по виготовленню товарів широкого вжитку. Але останнім часом партія розглядає такі шляхи розвитку, як: збільшення об’ємів інвестицій в туристичний бізнес Китаю; розвиток споживання всередині країни; підвищення своєї валюти на новий рівень і модернізацію виробництва. Це основні ключі вирішення проблем і підтримки стабільного розвитку, які прозвучали на 18 З’їзді КПК в листопаді 2012 року.

7 січня в Нью-Йорку відкрилася конференція «Перспективи економічного розвитку Китаю – 2013». Колишній віце-президент і головний економіст Світового банку, професор Пекінського університету Лінь Іфу у своєму виступі висловив упевненість в перспективах успішного розвитку китайської економіки. Він вважає, що в найближчі 20 років КНР збереже існуючий потенціал високої динаміки зростання. [61]

Професор Лінь зазначив, що китайська промисловість має значний потенціал удосконалення, а також наявність хороших можливостей для реалізації інфраструктурних інвестиційних проектів. На його думку, Китаю необхідно продовжити докладати зусилля, спрямовані на використання своїх переваг і властивих економіці, що розвивається позитивних факторів розвитку. Все це дозволить країні в найближчому майбутньому забезпечити високу динаміку економічного зростання. Професор оцінює його на рівні близько 8% на рік. Він упевнений, що поставлені 18-м З’їздом КПК завдання подвоєння з 2010 по 2020 рр. ВВП і середньостатистичних доходів міського населення КНР – цілком можуть бути реалізовані. [57]

Щодо тенденцій макроекономічного розвитку Китаю на 2013 р, китайський економіст зазначив, що інвестиційний капітал як і раніше може надати досить істотний стимулюючий вплив на економічне зростання – доходи населення і внутрішнє споживання розвиватимуться динамічними темпами, щорічні темпи економічного зростання КНР складуть 8-8,5%, тобто будуть більш високими, ніж у минулому році. Інфляція залишиться на контрольованому рівні.

У довгостроковій перспективі Китаю належить вирішити такі економічні проблеми, як так звана «пастка середнього рівня доходу» і старіння населення. Професор Лінь сказав, що вище керівництво Китаю добре усвідомлює всі переваги, а також проблеми, з якими китайській економіці доведеться зіткнутися в майбутньому. КНР зможе продовжити здійснювані майже 30 років реформи, успішно долати труднощі, з якими доводиться стикатися країнам з ринковою економікою які розвиваються.

Лінь Іфу вважає, що насамперед необхідно прискорити процес трансформації фінансової системи Китаю, роблячи основний упор на оптимізацію діяльності великих фінансових організацій. Важливо зберегти баланс фінансового попиту та пропозиції. Необхідно збільшити обсяги кредитування аграрного сектора, середніх і малих підприємств, а також сприяти активізації економічних процесів. Слід також продовжити активізацію реформ у сфері соціального страхування, формувати більш ефективну систему розподілу доходів, стимулювати внутрішній попит. Необхідно збільшувати обсяги інвестицій у сферу освіти, сприяти підвищенню рівня кваліфікації працівників, та істотно збільшити пенсійний вік. Враховуючи проблеми, зумовлені старінням населення треба продумати поправки до положень про обмеження народжуваності. Процес йде дуже швидко, і до 2022 року кількість людей похилого віку (старше 65 років) зросте приблизно до 9-10%. А якщо вважати людей старше 60 років, то це 28-30%. Це серйозна цифра. Але найстрашніше не це, а те, що в Китаї проживає 1,3 мільярда людей, і попереду вже маячить перспектива нестачі трудових ресурсів. Тобто настане той час, коли на одного працюючого припадатиме двоє дідусів, дві бабусі, двоє батьків, а він один і годувати всіх треба. [57]

Також до цього потрібно віднести – боротьбу з корупцією. Тому що рівень корупції в КНР зашкалює. Ху Цзіньтао на з’їзді КПК зробив головний акцент на боротьбі з корупцією, він закликав не займатися кампанійщиною, а створити законодавчі основи для постійного контролю над діяльністю урядових, партійних органів, тих, кого в Китаї називають керівними кадрами.

Нове керівництво має продовжувати політику своїх попередників щодо зміни моделі економічного зростання. Дійсно, експортно-орієнтована модель, коли Китай жив в основному за рахунок інвестицій, експорту та зовнішніх вкладень, підійшла до своєї межі. Міняти саму економічну модель почали ще Ху Цзіньтао з Вень Цзябао. Але, на жаль, не встигли все зробити, а зроблено було дійсно багато, і результати, про які я говорив, за великим рахунком і є втілення ідеї зміни економічної моделі. [62]

Сьогодні орієнтація повинна йти на створення інноваційної моделі та моделі, яка буде забезпечувати економічне зростання за рахунок внутрішнього споживчого попиту. Завдання дуже складне, тому що в Китаї вважають за краще гроші в «кубушку» складати, як і скрізь. І змусити китайців більше витрачати – це досить проблематично, хоча за останні 10 років рівень споживчого попиту виріс у чотири рази. Це теж один із серйозних показників руху в заданому напрямку.

Наступне завдання – скорочення віртуальної економіки. На жаль, Китай не став винятком із правила. Там теж дуже велика кількість підприємств пішло у віртуальний сектор. І звідси втрата реальної собівартості, зростання цін, в тому числі на нерухомість, і маса інших проблем. Новому поколінню китайських керівників треба буде щось запропонувати для початку розвитку реального сектора економіки. Для розширення внутрішнього споживчого попиту оптимальним шляхом вирішення являється підвищення доходів, зниження податкового навантаження і т.д. Все це досить затратно, але альтернативи немає і треба щось робити.

Багато уваги потребує продовження політики щодо китайського села. Як показав минулий рік, 700 мільйонів китайських селян – це досить небезпечний вибуховий матеріал, тому що більшість торішніх бунтів були у сільській місцевості, і головною причиною було вилучення землі. Спеціально на з’їзді було підкреслено, що цю практику треба припиняти і приймати законодавчі заходи з обмеження вилучення земель та вирішенню соціальних проблем села. Серйозна проблема – соціальна сфера, мабуть, сама «вибухонебезпечна». І тут доведеться продовжувати рухатися в тому ж напрямку, в якому рухалися Ху Цзіньтао і Вень Цзябао. Проголошене ними гасло «Людина – основа основ» якраз і є відображення тієї соціальної політики четвертого і майбутнього п’ятого покоління. Йде орієнтація на створення саме соціальної держави. Не розвиток в ім’я розвитку, а розвиток в ім’я того, щоб людям стало жити краще.

Одною із важливих поблем, в цьому ключі, являється ситуація пов’язана із зміною характеру споживання в Китаї. У Китаї проживає більше одного мільйона мільйонерів і майже 300 мільярдерів, також 30%, за китайськими даними, становить середній клас. Ці люди формують нову модель споживання. Звідки такий бум, коли китайці натовпами їдуть за кордон – в Європу, в США і там отоварюються? Тому що сам Китай задовольнити новий попит не може. Треба міняти систему пріоритетів у виробництві товарів, бренди треба випускати, люксові товари. [61]

Останнім часом спостерігається апатія молодого покоління як до соціалістичних ідей взагалі, так і до політичної боротьби зокрема. На першому місці потреба у підвищенні особистого добробуту. Хоча це створює деякий люфт для китайського керівництва, але в перспективі може призвести до того, що ідея, яка досі активно працює на відродження Китаю, може завалитися. Ідея полягає в тому, що успіх Китаю пояснюється тим, що на відміну від багатьох держав у нього є національна ідея – це відродження Китаю та відродження величі китайської нації і в ім’я цього вони готові жертвувати багатьом.

Що стосується зовнішньої політики, то вона змінюється з тієї причини, що Китай став потужнішим, армія переозброєна, амбіції підросли. Зміна політики помітно і по поведінці китайських дипломатів. Політика стане жорсткішим, і про це теж сказано на 18 з’їзді: вони не допустять ніяких намірів на свій суверенітет, національні інтереси, і будуть відстоювати їх у дуже жорсткій формі. Однак для Китаю ніякі світові конфлікти не цікаві. Китай — експортоорієнтована країна, іншою стороною якої є те, що у неї мало ресурсів. Вона могла би щось заробити на війні, але це призведе до відсутності ресурсів, а це не в її інтересах. Під час війни нікому не потрібна буде китайська продукція – айфони, іграшки і таке інше. Китай не зацікавлений у конфлікті, а тому буде продовжувати свою політику гармонійного світу.

Можна припустити, що зовнішня політика Китаю стане дещо жорсткіше, але з переважанням «м’якої сили». У минулому році пройшов VI Пленум ЦК КПК, присвячений культурі. У рішенні пленуму було прописано, що треба просувати китайську культуру зовні, завойовувати світ за допомогою культури. Це не означає, що Китай перетвориться на глобальну державу, як США. Для цього є обмежувачі: у Китаї немає ідеї, за значимістю рівній ліберальній демократії. Соціалістичними цінностями світ «наївся».[53]

Для того щоб бути глобальною державою, треба мати механізм, який дозволяв би ці цінності доносити в різні куточки світу. Чи багато хто з присутніх читали китайські книги, дивилися китайські фільми? У Китаї немає Голлівуду, тому ці цінності донести дуже важко.

На чому ж тоді буде вибудовуватися зовнішня політика Китаю?

1. Не вступаючи в прямий конфлікт з США, і навіть співпрацюючи з ними, спробувати створити умови, що сприяють скороченню рівня присутності і впливу США в регіонах, де зосереджені інтереси Китаю. Насамперед, це АТР і Центральна Азія. У цих регіонах конкуренція між Китаєм і Штатами буде сильною.
2. Підтримуючи у Росії ілюзію, що роль першої скрипки на пострадянському просторі відведена їй, зміцнити економічні, політичні і, по можливості, військові контакти з державами СНД в цілому і державами Центральної Азії — зокрема. З 1997 року Центральна Азія розглядається як стратегічний тил Китаю, і ця концепція не буде змінена.
3. Поступово формувати позитивний образ Китаю та імідж надійного економічного і політичного партнера у свідомості еліт і населення держав різних регіонів світу, що робиться досить активно різними способами: інвестиції, гранти, кредити. [63]

По відношенню до сусідів та інших країн світу в Китаї існує концепція багатого, дружнього і мирного сусіда. У цій концепції він і буде розвиватися. У цілому, Китаю набагато вигідніше продовжувати політику гармонійного світу, ніж більш жорсткого агресора. Отже, перспективи є і цілі уже встановлені, залишилося тільки діяти і чекати на результат.

 3.3. Прогнози позиціонування Китаю в світовій економіці 

Як поєднати в китайській глобальній політиці традиційні елементи «держави, що розвивається» і «скромності» з потужним посиленням впливу країни у світі? Цю дилему належить вирішувати новим лідерам Китаю, які змінили на своєму посту четверте покоління китайських керівників.

По ряду політичних і економічних причин Китай наполегливо зберігає статус «держави, що розвивається», що викликає або роздратування, або підозри щодо його глобальних планів. Китайські керівники та експерти посилаються на низький рівень ВВП на душу населення (104-е місце в світі) в порівнянні з іншими (розвиненими) країнами, що дає їм підставу говорити про подібний статус ще на тривалий час (50-100 років). [43]

Китай дистанціюється від пропозицій США та інших світових держав поділити світ за тією чи іншою схемою, відстоюючи ідею створення гармонійного миру та розвитку. Він залишається прихильником активного використання економічних результатів глобалізації та регіональної інтеграції, але при цьому виступає проти будь політико-ідеологічної (ліберальної) глобалізації.

У колишнього голови КНР Ху Цзіньтао і напевно у майбутнього – його наступника Сі Цзіньпіня з його командою поки немає закінченої концепції Китаю як наддержави XXI в. У китайській геополітиці присутні два компоненти, які знаходяться в суперечності. З одного боку, зберігається традиційна політика «не приєднуватися», «не висуватися», «проявляти стриманість і скромність». Це співзвучно ідеям великого реформатора Китаю Ден Сяопіна. З іншого боку, енергетика успішних реформ помітно впливає на менталітет китайської нації і його керівництва. Китай стає наступальною, динамічною, активною державою. Розвиває стратегічний і економічний діалог з США. Разом з Росією та іншими країнами Центральної Азії Китай створив Шанхайську організацію співпраці, бере участь у міжнародних миротворчих акціях під егідою ООН, вибудовує систему інтеграційних зон вільної торгівлі у своєму ближньому і далекому зарубіжжі. Вперше Китай позиціонує себе як держава, яка нарівні з іншими лідерами несе свою частку міжнародної відповідальності. «Китай, перш за все, несе відповідальність за 1,3 млрд. китайського народу і одночасно за народи всього світу, за мир і розвиток у всьому світі», — підкреслив у своїй нещодавній статті член Держради КНР Дай Бінго. [53]

Очевидно, що, крім другої позиції у світі (після США) за сукупним ВВП, для рівня наддержави Китай повинен мати порівнянні результати і з інших ключових параметрах – військово-стратегічним (порівнянні з США і Росією), інноваційно-технологічним (порівнянні з США, Японією, ЄС), соціальним (порівнянні з Японією, окремими країнами ЄС, США). Ясно, що для КНР неприйнятна американська модель наддержави. У КНР вважають за краще будувати «свою», яка буде якісно відрізнятися від класичного варіанту – не тільки американського, але й радянського.

Китай позиціонує себе як сила, яка набирає глобальну значимість, поки що не впевнена в своїх ресурсах, і не має таких підстав, щоб грати лідируючі ролі у світовій економіці та політиці, яка ще не впевнена в собі. Китай шукає рівноправного співробітництва із Заходом у підтримці глобальної та регіональної стабільності, але не готовий і не бажає поки брати «зайву» відповідальність за це і позбавляться торгових переваг «держави, що розвивається». [56]

Економічний розвиток Китаю на основі інтеграції у світову економіку, з одного боку, формує нові, більш амбітні глобальні інтереси Китаю, а з іншого викликає матчі-відповіді – і не завжди на користь Китаю – реакції з боку світових ринково-демократичних лідерів (США, ЄС і Японія ). Ці реакції в свою чергу вимагають відповідних дій Китаю з тим, щоб зберегти вигідне йому зовнішнє середовище розвитку. Китай, будучи «своїм» або «майже своїм» ринковим демократіям в економіці, залишається – і залишатиметься, поки зберігається монополія КПК на політичну владу – «чужим» в політиці. У цьому полягає глобальний виклик світовому позиціонуванню Китаю, від того чи іншого варіанта відповіді на які залежить світова роль Китаю.

Зміцнення регіонального позиціонування Китаю в АТР відбувається на тлі військово-політичного дисбалансу сил в АТР, який залишився після «холодної війни». У його основі військово-політичні договори США з Японією і Південною Кореєю за відсутності аналогічного «балансира» з боку Китаю та інших країн регіону. Поки цей дисбаланс буде існувати, на шляху реальної інтеграції Китаю в АТР будуть зберігатися нездоланні перешкоди. [61]

Ведучи пошук раціонального шляху подолання ефекту «чужого» — але  без форсування демократичних перетворень – Пекін здійснює такі зовнішньополітичні новаторства:

Перше – вибудовування Китаєм нової лінії у відносинах з США, які розглядаються нинішнім китайським керівництвом в якості головного партнера Пекіна на світовій арені.

Друге – вибудовування, починаючи з 2003 р., політичного та фінансового діалогу з «Великою вісімкою». Ху Цзіньтао в якості спеціального гостя брав участь у зустрічі «Вісімки» в Евіані, а міністр фінансів КНР і голова центробанку мали неформальні контакти зі своїми колегами з «Великої Сімки» в Досі. Поки сторони придивляються і вивчають можливості один одного, проте, це схоже, швидше, на початок діалогу «Китай — Вісімка / Сімка», ніж на невдалий «пробна куля».

Третє – активізація ролі Китаю в регіональних політичних форумах. Пекін розрізняє ті з них, в яких він може грати «від разу до разу все більш активну, але не провідну, роль», як Регіональний форум АСЕАН з проблем безпеки (АРФ) і Форум «Азія — Європа (АСЕМ)». І ті, де його роль може бути головною  або другою за значимістю після очевидного лідера. До останньої групи відносяться ШОС, в роботі якого Китай є фактичним «локомотивом» організації, в тому числі і символічно – штаб-квартира ШОС розташована в Пекіні. А також шестистороння зустріч по Кореї, також проходить у Пекіні і, більше того, навряд чи можлива без постійного тиску Пекіна на Пхеньян. При цьому Пекін, слідуючи своєї традиційної тактики «обережності і поступовості», поки не заявляє про своє прагнення до лідерства в цих форматах, залишаючи провідні позиції в першому випадку Москві, у другому – Вашингтону.

Четверте – активізація регіонального економічного співробітництва, по-перше, у двосторонніх форматах з США, Японією і Південною Кореєю. По-друге, в рамках тристороннього співробітництва у СВА – з Японією і Південною Кореєю. Тут, на відміну від військово-політичної сфери, Китай бачить можливість вибудовування інтеграційних схем і без участі США. По-третє, у форматах «АСЕАН плюс Китай» і «АСЕАН плюс три». І в цих новаторствах, як відповіді на виклик Китаю, міститься вже і виклик Китаю світовій спільноті. Захід, стикаючись з новою реальністю зростаючого і більш глобалізованого Китаю, об’єктивно змушений змінювати стратегію своїх відносин з Пекіном. Йдеться вже не про «залученні» Китаю, а про реагування на його зростаючу економічну і політичну роль. У Заходу є два варіанти відповіді на китайські виклики. Перший – стримувати Китай, граючи і посилюючи роль тієї обставини, що Китай все ж продовжує залишатися «чужим» в політиці. Однак, з часом політику «стримування» проводитиме важче: економічно «свій» Китай перетворюється у все більш важливий двигун світового та регіонального розвитку, а роль Китаю у відображенні нових загроз, в корейському врегулюванні, а також у вирішенні інших регіональних проблем, посилюється. Другий варіант – вибудовувати нові відносини з Китаєм як з рівноправним військово-політичним партнером, незважаючи на те, що цьому і буде заважати сприйняття Китаю як політично «чужого». При цьому об’єктивно варіант «вибудовування нових відносин» вигідний і Китаю, і Заходу. [62]

Міністр комерції Чень Демін зазначив: «У програмі «12-ї п’ятирічки» чітко висунуто, що необхідно знайти нову позицію в новому світовому економічному порядку. Це дуже важлива концепція на основі безперервно змінюваних міжнародних обставин і поглибленого аналізу поетапних особливостей економічного розвитку Китаю». [60]

Під час «12-ї п’ятирічки» в міжнародній обстановці відзначилася нова тенденція, міжнародна фінансова криза призвела до регулювання і зміни моделі глобального економічного розвитку і моделі балансу пропозиції і попиту. Стратегічні цілі та опорні умови економічного розвитку Китаю також відчувають значні зміни. Зміни внутрішньої і зовнішньої обстановки висунули нам нові вимоги про позиціонування в міжнародній системі розподілу праці.

Нове позиціонування Китаю в новій системі поділу праці в глобальній економіці головним чином орієнтоване на продовження цінового ланцюга і підвищення доданої вартості, просування Китаю вперед з ланки переробки та виробництва в ланку розробки та дизайну, а також в ланку маркетингових послуг. У цьому зв’язку економічний розвиток Китаю має розгорнути порівняльні переваги індустрій Китаю в глобальній економіці, виходячи з нових змін і науково-технічного прогресу міжнародного ринку, прискорити кроки з реконструкції та ескалації індустрії виробництва, всемірно культивувати і розвивати індустрію стратегічного характеру, прискорювати розвиток сфери по наданню послуг виробничого характеру, зокрема, розробка, дизайн, маркетинг та ін.

Виходячи з нового позиціонування економіки Китаю в новій системі поділу праці в глобальній економіці, в майбутні роки промисловість Китаю необхідно буде розвивати за такими напрямами [62]:

• По-перше, необхідно прискорювати культивування нових переваг у міжнародній конкуренції. Поряд з подальшим розгортанням порівняльних переваг Китаю, зміцнення і розширення ринкової частки трудомісткої продукції, Китай повинен прискорити формування нових переваг в експортній конкуренції за технологіями, брендової репутації, якості та послуг, здійснити стрибок від «зроблено в Китаї» на «китайське новаторство» і підвищити позицію Китаю в системі розподілу праці в глобальній індустрії.
• По-друге, потрібно всіляко розвивати торгівлю з надання послуг. Торгівля з надання послуг стає фокусом уваги міжнародної конкуренції нового раунду і важливим каналом для поглибленого приєднання до економічної глобалізації. Під час «12-ї п’ятирічки» необхідно включити торгівлю з надання послуг у нову форму участі в міжнародному економічному співробітництві та конкуренції, стимулювати торгівлю з надання послуг за допомогою торгівлі товарами, сприяти торгівлі товарами за допомогою прискореного розвитку торгівлі з надання послуг, що дозволить формувати сприятливу взаємодію між торгівлею товарами і торгівлею послугами.
• По-третє, необхідно культивувати індустрії стратегічного характеру, які тільки починають розвиватися. Це стає стратегічним вибором всіх країн світу для заняття підходящої позиції в новій конкуренції у сфері науки і техніки. Прискорений розвиток нових індустрій стратегічного характеру має позитивне значення для розширення Китаєм міжнародного індустріального ланцюга.
• По-четверте, необхідно посилювати роль іноземних капіталів в ході технічного прогресу та індустріальної ескалації.

Після введення політики реформ і відкритості, особливо після вступу Китаю до СОТ, Китай поступово стає важливою складовою частиною глобальної економіки. 30 років тому коефіцієнт віддачі Китаю для зростання глобальної економіки становив лише 3%, в ​​2009 і 2010 рр. він перевищив 50%. Під час третього розгляду і затвердження торговельної політики з Китаєм СОТ вказала, що в ході боротьби з фінансовою кризою Китай зіграв «конструктивну роль» для активізації глобального попиту і вніс «важливі вклади» у стабілізацію світової економіки. [42]

У новій міжнародній і внутрішній обстановці під час «12-ої п’ятирічки» Китай готовий приділяти однакову увагу експорту та імпорту, залученню іноземних капіталів і зовнішньому інвестуванню, підвищувати рівень зовнішньої відкритості, як новий стимул зміни способів економічного розвитку.

Також при розгляді питання майбутнього позиціонування Китаю не слід забувати про те, що країни БРІКС – Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південна Африка – можуть створити спільний банк розвитку та вжити заходів, спрямованих на зближення їх фондових бірж. Цей захід дозволить країнам об’єднувати ресурси для проведення інфраструктурних перетворень. Крім того, в довгостроковій перспективі банк може використовуватися як кредитна установа в періоди світових фінансових криз. [64]

За словами заступника міністрів фінансів Російської Федерації Сергія Сторчака, банк розвитку країн БРІКС може з’явитися через два роки. За його словами, на створення Євразійського банку розвитку з часу прийняття рішення пішло 1,5 року, приблизно стільки ж знадобиться для створення банку БРІКС. А ось аналітик «Інвесткафе» Катерина Кондрашова, має на все це зовсім інший погляд. За її словами, в майбутньому подібний банк зможе зайняти частину частки ринку в таких міжнародних фінансових організаціях, як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд і Європейський банк реконструкції та розвитку. «При цьому створення подібної структури досить перспективно, оскільки дозволяє активніше розвивати торгові зв’язки між учасниками БРІКС», — впевнена аналітик. Проте, вказує вона, «на (березневому) саміті цих країн рішення про створення банку так і не було прийнято, оскільки існує ряд питань, які потребують врегулювання, а саме принципи управління, обсяг капіталу і розмір внесків від кожної країни». Також поки немає певного рішення, де буде розташовуватися сама установа, нагадує експерт. [65]

Таким чином, підсумовує вона, «і до 2015 року такий банк може не з’явитися, враховуючи такий довгий процес прийняття рішення». «Крім того, поки не видно сильної зацікавленості самих країн БРІКС у швидкому створенні подібної фінансової структури. Інакше за 1,5 року питання було б вже вирішене», — вважає Кондрашова. [64]

Давайте зробимо невеликий висновок. Серед головних плюсів китайської моделі – жорстка централізація системи, високі мобілізаційні можливості, результати реформ в економіці, включаючи найбільші валютні резерви. Це дозволило Китаю практично без втрат вийти зі світової фінансової кризи і конвертувати свою економічну міць у глобальний політичний вплив. КНР швидко і системно проникає в сфери відповідальності США і їх союзників в колишньому «третьому світі», витісняючи Захід із сировинних (вуглеводні, мінеральна сировина та ін) секторів країн Азії, Африки та Латинської Америки.

Нова надбудова зовнішньополітичного механізму проходитиме на тлі подальшого посилення радикальних (патріотичних і націоналістичних) настроїв всередині китайського суспільства, певного впливу цих настроїв на керівництво та збереження відомої зовнішньої тези про необхідність протидії гегемонізму. Термін «гегемонізм», поза сумнівом, збереже американські обриси, хоча, можливо, що він буде змінюватись і як «колективний гегемонізм». Перебудова глобальної системи міжнародних відносин, яка явно назріває, неможлива без участі Китаю. Китайський фактор буде реально присутніми в різних комбінаціях взаємин країн Африки, Латинської та Північної Америки, Близького Сходу, Європи та Азії. Як в епоху біполярного світу неможливо було уявити рішення будь-якого великого міжнародного питання без прямого або непрямого впливу СРСР, так і сьогодні неможливо ігнорувати КНР при вирішенні ключових міжнародних проблем.

 4. Охорона праці

4. • Аналіз умов праці при роботі на персональному комп’ютері 

Необхідність забезпечення здорових і безпечних умов праці, формування ціннісних орієнтацій пріоритетності життя і здоров’я людей по відношенню до результатів виробничої діяльності, зумовлює потребу належної підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів з питань охорони праці.

Метою наукової організації праці є розробка та впровадження в практику раціональної побудови трудового процесу, при якій забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров’я працівників, збільшується період їх трудової діяльності.

Відповідно до теми дипломної роботи як об’єкт дослідження в розділі «Охорона праці» було взято робоче місце, обладнане комп’ютером, де проходило написання дипломної роботи.

Характеристика приміщення. Загальна площа приміщення становить 18 , висота – 2,65 м, приміщення має одне вікно. Кількість проживаючих у кімнаті – 2 чоловіка. Отже, на одного проживаючого в кімнаті припадає: 18 : 2 = 9 ( /чол.) робочої площі. Згідно із ДНОП 3.3.2.007-98 [66] на кожного працюючого в повинно припадати не менше 6 ( /чол.) робочої площі. Висота приміщення – не менше 2,5 м. Отже, нормативи розмірів та забезпечення проживаючих робочою площею в приміщенні дотримано.

У приміщенні розміщено 2 письмових стола. На кожному столі розміщено 1 комп’ютер. Між столами відстань 2 м, відстань між моніторами, відповідно також приблизно 2 м. Відеотермінали знаходяться від очей десь на відстані 0,4 м. Напруга джерела живлення комп’ютерів у приміщенні – 220 В.

Обладнання робочого місць з відеотерміналами повинно забезпечувати: необхідні умови освітлення, відсутність відблисків, оптимальні параметри мікроклімату і т.д. Також треба враховувати небезпечні та шкідливі фактори: шум та вібрації, м’яке рентгенівське випромінювання, електромагнітне випромінювання, наявність пилу, статичні або фізичні навантаження, перенапруження зорових аналізаторів.

Мікроклімат кімнати в гуртожитку має такі параметри: температура приблизно 20°С, вологість повітря 60%, згідно ДСН 3.3.6.042-99 [67] ці показники лежать в межах допустимих для легких фізичних робіт. В повітрі робочої зони відсутні шкідливі речовини, так як відсутні джерела їх виникнення. Але присутній пил, шум і вібрації, які створюють розташовані в приміщенні ПК. Також присутні електромагнітні випромінювання від ПК, що при довгому використанні погано впливають на здоров’я людини.

В разі пожежної небезпеки передбачений вогнегасник, який знаходиться в кімнаті старости поверху. Але по нормам приміщення повинно бути забезпеченим переносними вуглекислотними порошковими вогнегасниками з урахування 2 шт.×20 кв. м. Також на стелі можна побачити систему пожарної автоматичної сигналізації.

Отже, маємо такі умови праці, які не досить досконалі, але більш менш відповідають нормам.

4.2. Розробка заходів з охорони праці 

Для того, щоб забезпечити безпечний процес роботи та здоров’я працівника на робочому місці, треба впроваджувати та виконувати заходи по охороні праці. Розглянемо розроблення заходів щодо поліпшення умов праці.       Поряд не повинно бути приміщень з перевищеними нормами по шуму та вібрації. Роботи з ПК повинні виконуватися в приміщеннях, де передбачена на кожний день вологе прибирання. Підлога робочої зони повинна бути покрита діелектричним ковриком. Також повинна бути передбачена система місцевої вентиляції.

Заземлення конструкції, яка знаходиться в приміщенні (батареї, труби) повинні бути належним чином захищені діелектричними щитками чи сіткою.

В приміщеннях повинні бути аптечки першої мед. допомоги, обладнані працюючою системою пожарної автоматичної сигналізації, переносними вуглекислотними порошковими вогнегасниками відповідно до розмірів приміщення. Власник організовує проведення атестації робочих місць по умовам праці відповідно до діючого законодавства.

Так, щоб повітря в даному приміщення відповідало нормам, його треба періодично провітрювати, включаючи вентиляцію, в зимній період опалення, кондиціювання повітря. При дослідженні ефективності природної вентиляції в приміщенні даного типу потрібно враховувати, що відповідно до СНиП 2.09.04-87 [68] за умови, якщо об’єм робочого приміщення, що припадає на кожного працюючого, менше 20 , необхідний повітрообмін повинен становити не менше L’ = 30 /год на одну особу. При об’ємі 20  і більше на одного працюючого повітрообмін повинен становити не менше L’ = 20 /год. При об’ємі 40  і більше на одного працюючого за наявності в приміщенні вікон та дверей повітрообмін не лімітується. В даному випадку V приміщення на 1 людину складає  більше 20 , тому L’ = 20 /год В приміщенні повинен бути термометр. Для зменшення надлишкового повітрообміну в холодний період року пропонуємо скоротити час провітрювання приміщення.

Тривалість безперервної роботи з ПК не повинна перевищувати 2 ч. Так як в нашій кімнаті використовується більше одного комп’ютера, то слід врахувати, що на користувача одного комп’ютера можуть впливати випромінювання від інших ПК, в першу чергу з боку бічних, а також і задньої стінки монітора. Враховуючи, що від випромінювання з боку екрану монітора можна захистити застосуванням спеціальних фільтрів, необхідно, щоб користувач розміщувався від бічних і задніх стінок інших дисплеїв на відстані не менше 1м.

На монітори рекомендується встановлювати захисні фільтри, які забезпечують практично повний захист від шкідливих впливів монітора в електромагнітному спектрі і дозволяють зменшити відблиск від електронно-променевої трубки, а також підвищити читаність символів.

Засоби захисту від електромагнітних випромінювань можуть бути: спеціальна захисна одежа, тканини та інші захисні матеріали, які можуть забезпечити захист від будь-якого приладу. Але до впровадження подібних розробок у широке і повсякденне їх використання поки далеко. Так що кожен користувач повинен подбати про засоби своєї індивідуального захисту сам, і чим швидше, тим краще.

• Пожежна безпека приміщення

При експлуатації ПК необхідно пам’ятати, що первинні мережі електроспоживання під час роботи знаходяться під напругою, яка є небезпечною для життя людини, тому необхідно користуватися справними розетками, відгалужувальними та з’єднувальними коробками, вимикачами та іншими електроприладами.

До роботи з ПК слід приступати тільки після вивчення питань охорони праці, техніки безпеки та  пожежної безпеки. При роботі з ПК слід дотримуватися вимог техніки безпеки, пожежної безпеки. Вміти діяти в разі ураження інших працівників електричним струмом або виникнення пожежі.

При виявленні в обладнанні ПК ознак несправності (іскріння, пробоїв, підвищення температури, запаху гару, ознак горіння) необхідно негайно припинити роботи, відключити усе обладнання від електромережі і терміново повідомити про це третій особі і викликати спеціалістів.

Знати місця розташування первинних засобів пожежегасіння, план евакуації гуртожитку в разі виникнення пожежі. У разі виникнення пожежі своєчасно та з мінімальними наслідками потрібно загасити її завдяки пожежній сигналізації та вогнегасникам. Так в розглянутому нами гуртожитку є вогнегасник, на кожному поверсі, у старости поверху, та на кожному поверсі є рукав. План евакуації гуртожитку на випадок пожежі зображений на окремому рисунку на стіні кожного поверху в гуртожитку.

Аналізуючи задане нами приміщення за небезпекою виникнення пожежі відповідно до ДНАОП 0.01-1.01-95 [69], то воно належить до категорії В (вогненебезпечні – в ньому наявні легкозаймисті речовини — папір, дерево).

Можливими причинами пожежі можуть бути:

— коротке замикання в електричній мережі, що може спричинити загоряння наявних легкозаймистих речовин;

займання паперу, дерева через необережне поводження з вогнем;

поширення вогню з сусідніх приміщень.

Попередити пожежу можна шляхом розроблення правил безпечної поведінки із вогнем, усуненням можливості виникнення короткого зам икання.

Таким чином, необхідний повітрообмін  обчислюється за формулою

,       м3/год,                   = 20 ∙ 2 = 40 /год.

де n — кількість працюючих.

• Вплив ПК на організм людини

Електромагнітні промені, створювані сучасними ПК, хоч і знаходяться у межах існуючих норм, але, впливаючи на людину в комплексі, можуть призводити по певних негативних наслідків.

Високий рівень наелектризованості екрана та іонізація повітря біля дисплея притягують пил з повітря та викликають активацію мікробів у зоні дихання оператора. Це може призвести до алергічних реакцій і захворювання шкіри обличчя. Ці явища також негативно впливають на електричний режим атмосфери: уже через три години концентрація легких негативних іонів у повітрі знижується до нуля, натомість значно збільшується концентрація важких позитивно заряджених часточок усіх розмірів. Така асиметрія заряджених іонів не благотворно впливає на здоров’я користувача ПК, зумовлюючи підвищення артеріального тиску, прискорення серцевих скорочень (тахікардія), болі у ділянці серця (кардіалгія) та інше.

Щодо порушення зорових функцій операторів ПК виявлені розлади акомодації, конвергенції, гостроти зору та контрастної чутливості ока. Ці зміни мають глибший характер, якщо робота супроводжується високою нервово-емоційною напруженістю. Негативний вплив дисплеїв на органи зору характеризується зоровим дискомфортом і втомою, які виявляються у печії, болю в очах, ломоті у надбрівних ділянках, у вигляді розмитих меж або нечіткого зображення об’єкта, що зумовлено порушенням світлочутливого апарата ока. Ці явища часто супроводжуються головними болями, тяжкістю в голові, загальною втомою, сонливістю.

Функціональні порушення, пов’язані з експлуатацією ПК, – захворювання сухожиль, м’язів та нервових закінчень. Під час роботи з ПК користувачі з великою швидкістю повторюють одні рухи – швидке натискання клавіш, переміщення миші, нахили та повороти голови. Кожне натискання на клавішу пов’язане зі скороченням численної кількості м’язів, переміщенням сухожиль уздовж кісток і стисканням з внутрішніми тканинами. Таке тривале динамічне навантаження з одночасними стисканням нервових закінчень призводить до появи тунельного синдрому зап’ястного каналу. Його симптомами є: втрата чутливості та біль у зап’ястях, який поширюється вгору по передпліччю до плеча і вище до шиї і спини. Окрім цього, можливі оніміння і коліки та м’язові судоми. За перших ознак тунельного синдрому слід негайно звернутися до лікаря, бо хвороба, що розвинулася, вимагає тривалого лікування (більше 30 днів).

Функціональні порушення, пов’язані зі скелетом людини (сколіоз – дугоподібне викривлення хребта чи остеохондроз – дистрофічний процес у кістковій та хрящовій тканині), зумовлені тривалим статичним навантаженням та незадовільною організацією робочого місця. Перенапруженню окремих груп м’язів і зв’язок та перевантаженню скелетної системи сприяє стан захоплення людини комп’ютерним спілкуванням, за якого знижується інтенсивність мікрорухів і погіршується процес обміну в тканинах.

У деяких випадках ПК можна розглядати як джерело шуму з рівнем 50 дБА, і тільки окремі застарілі принтери можуть створювати рівень шуму до 65 дБА, що перевищує норму.

Таким чином, вище коротко описані умови праці користувача ПК, що визначаються фізичними обмеженнями організму людини. Крім цих обмежень, існують ще й психологічні чинники умов праці користувачів ПК. Вони визначаються якістю використовуваного програмного забезпечення і залежать від відповідності функцій системи психологічним процесам людини: від особливостей мозку, обсягу пам’яті, часу рефлекторної реакції, витрат часу на аналіз і переробку інформації. Невідповідність системи психологічним властивостям людини може призвести до появи в оператора стресових ситуацій.

ВИСНОВОК

Розмови про майбутню світову гегемонію Китаю – не без підставні. Китайські компанії поступово поглинають найбільші світові бренди. Підрозділ IBM з виробництва комп’ютерів вже три роки належить китайській Lenovo. Телевізори, які раніше виготовляла французька компанія Thomson з 2004 р. виробляє китайська компанія TCL. Китайці мало не купили британського лідера автопрому Rover, в автомобілебудуванні, до речі, Китай досяг особливих успіхів – легше перерахувати бренди, які не виробляються в Китаї.

Китай і через 15 років буде називати себе країною, що розвивається, тому що їй це вигідно. Але «глобальною фабрикою» вона бути перестане і перетвориться на найбільший ринок споживання. Якщо в усьому світі бізнес-плани складаються на 5-10 років, то китайські стратегії пишуться на сторіччя і їх виконанням займається не один керівник, а цілі покоління. Зараз завдання китайського уряду – максимально сконцентрувати виробництво на своїй території, що дозволить встановити контроль над цілими галузями, а потім перенести виробничі потужності в інші країни.

Довгий час усі спільні підприємства у Китаї організовувалися з обов’язковими умовами: контрольний пакет акцій підприємства – у китайської сторони, генеральний і фінансовий директори повинні бути китайцями. Таким чином забезпечувався повний контроль над будь-яким спільним бізнесом. Зараз ці обмеження зняті, але рівноправність у бізнесі з китайцями не можлива.

У Китаї зареєстровано близько 600 000 спільних підприємств, але ніде немає оцінки, скільки з них продовжує працювати. Китайський партнер у разі невдачі просто виходить з бізнесу: він нічого не вкладав, навіть земля – ​​державна. Якщо залишається обладнання, то іноземний партнер змушений продати його за амортизованою вартістю на території країни: китайська митна політика робить зворотний вивіз нерентабельним. Останнім часом великий інтерес для китайців представляють виробники металів. У країні йде активне будівництво, що забезпечує колосальний попит. Щоб витримати цінову конкуренцію з китайськими виробниками, сталеливарним компаніям доводиться будувати заводи в самому Китаї, де немає строгих обмежень на викиди шкідливих речовин.

Грунтуючись на проведеному аналізі в даній роботі, можна сказати, що глобалізація допомогла Китаю подолати важку економічну ситуацію, в якій знаходилася країна після революції. За допомогою економічної глобалізації Китай поліпшив своє економічне становище (що можна підтвердити різким зростанням ВВП, збільшенням обсягів чистого експорту, інвестицій та купівельної спроможності всередині країни), поліпшив взаємини з іншими країнами. Завдяки економічній стратегії Китаю благополуччя держави зростає і буде зростати в майбутній перспективі.

З початком політики відкритості Китай відчинив свої двері перед західними країнами, що прискорило процес індустріалізації прибережних східних районів, але одночасно призвело до нерівномірного економічного розвитку східних і західних регіонів країни, викликало нові протиріччя. Якщо і далі нарощувати експорт продукції первинної переробки і товарів з низькою доданою вартістю в країни Заходу, то не тільки не буде знайдено рішення проблеми нестачі природних ресурсів та сировини, але й сама ця проблема може певною мірою посилитися.

Китай ще не довго буде залишатися «світовою фабрикою» товарів. Дешеве китайське виробництво через 10-15 років перестане бути таким. Пекін скоро не зможе не помічати екологічних проблем і наслідків «глобальної фабрики». Над Шанхаєм і Пекіном у будні висять «мазутні хмари», але вранці в суботу, коли фабрики перестають працювати ці «мазутні хмари» розсіюються. Ще років п’ять виробництва за інерцією будуть розміщувати в Китаї, але потім для логістів найбільших світових корпорацій вигода перестане бути очевидною. Вони почнуть шукати країни, щоб організувати менш витратне виробництво – В’єтнам, Латинська Америка, Африка.

Феноменальний зростання китайської економіки – це явище локальне, сконцентроване вздовж узбережжя Тихого океану, а дві третини населення, які проживають на території центрального та західного Китаю, проживають у жалюгідних умовах. Вони й не підозрюють, що в Шанхаї нерухомість подорожчала в 10 разів! Замість цього два державних канали передають репортажі про досягнення сусідньої комуни – от і все китайське диво.

У такій же ізоляції знаходяться гравці на Шанхайській фондовій біржі. Тема IPO в Китаї роздувається, щоб викликати рух вільних коштів приватних інвесторів. Шанхайська фондова біржа, про вихід на яку нещодавно заговорили і пострадянські компанії, орієнтована виключно на внутрішніх гравців.

Чого не скажеш про біржі в Гонконгу, де всіляко шанують нерезидентів. Саме там слід розміщувати акції світовим компаніям, яким не дають спокою казкові багатства східних драконів. У сутичці глобальних фінансових центрів Гонконг має всі шанси потіснити Нью-Йорк і Лондон. Стати до 2025 р. фінансовий столицею планети – гідна мета.

Після виконання роботи можна зробити висновок, що Китай на сьогоднішній день займає чільне місце у світовій політиці та економіці. Китайська стратегія не схожа на стратегії будь-яких інших країн (на це вплинули: китайський націоналізм та проаналізовані помилки інших країн, що дозволило побудувати принципово нову стратегію розвитку) і саме ця стратегія не дозволила Китаю стати економічно залежною від країн «великої вісімки». Завдяки цьому Китаю вдалося уникнути більшості негативних наслідків кризи.

Перебудова глобальної системи міжнародних відносин, неможлива без участі Китаю. Китайський фактор буде присутній в різних комбінаціях взаємин країн Африки, Латинської та Північної Америки, Близького Сходу, Європи та Азії. Як в епоху біполярного світу неможливо було уявити рішення будь-якого великого міжнародного питання без прямого або непрямого впливу СРСР, так і сьогодні неможливо ігнорувати КНР при вирішенні ключових міжнародних проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. И.П. Хоминич Финансовая глобализация // Банковские услуги. – 2002. — №8. – С.2-13
2. А.Макушкин Финансовая глобализация // Свободная мысль-ХХI. – 1999. — №10 (1488). – С.30-43
3. Архипов А.Ю. Современная глобализация и многополярность мира // Финансы и кредит, 2004, №23(161). – С.3-6
4. Хоминич Финансовая глобализация // Банковские услуги. – 2002. — №8. – С.14-18.
5. В.Еленский Глобализация, воображаемые сообщества и Православне // “Религия и общество” № 35, 2004
6. Д.Лук’яненко, О.Бакаєв Глобалізація економічного розвитку: фінансові кризи // Ринок цінних паперів України, 2003, № 3-4. – С.3-14
7. The Globalization Backlash (public opinion, reality and myths) // Foreign Policy, Sept, 2001
8. В.Еленский Глобализация, воображаемые сообщества и Православне // “Религия и общество” № 35, 2004
9. Henri Ghesquire Making globalization in Ukraine work for the benefit of all. Presentation at the Conference on economic security in market reform strategy. The case of Ukraine. Kyiv, October 26-27, 2000. – 9 p.
10. Бакaєв О.Л. Стpaтегії еконoмiчного pозвиткy в yмoвах глoбaлізації: Мoногpафія / За рeд. д-ра екoн. наyк, пpоф. Д.Г. Лук’яненка — К.: КНЕУ, 2001. — 538 с.
11. Лyцишин З. О. Тендeнції свiтового фiнансового pинку, eкономічна кpиза та iнтеграційний кyрс Укpаїни В. О. Луцишин, О. О. Луцишин // Фінaнсовий pинок Укpаїни. — 2008. — №11 (61). — С. 6-11.
12. Осавлюк С. Л. Пpогнозування неcтабільності фiнансових pинків в yмовах глoбалізації. — К.: Інcтитут cвітової eкономіки та мiжнародних вiдносин НАН України, 2002. — 248 с.
13. Оpлова Н., Свeчкіна А. Оcобливості pозвитку cвітового фiнансового pинку в yмoваx глoбалізації // Схід.-№5(83), веpеcень-жoвтень 2007р. — С. 5-9.
14. Стyкало Н.В. Глобaлізація та pозвиток фiнансової cистеми Укpаїни : мoнографія / Н.В. Стyкало. — Д. : Вид-во «Іннoвація», 2006. — 248 с.
15. Поляков Л. В. Обществознание. Книга для учителя/ Поляков Л.В.// М.: Просвещение, 2007. — 367 с.
16. Конец истории и Последний человек/Фукуяма Ф.//Перевод с английского М.Б. Левина ООО «Издательство АСТ», 2004 год.
17. Тоффлер Е. Третя хвиля / Е. Тоффлер. – К., 2000. – 475 с.
18. Учебно-методический комплекс/Научный редактор: доктор философских наук, профессор Ставропольского государственного университета Г. Д. Гриценко
19. Фирсов В.А. \\Экономическая и финансовая глобализация: основные понятия и содержание. Вестник Российской академии государственной службы при Президенте Российской Федерации, апрель 2009 г.
20. Мировая экономика: прогноз до 2020 года/под ред. акад. А.А. Дынкина/ИМЭМО РАН. – М.: Магистр, 2008 г.
21. Завдaння та пpинципи регyлювання ринкy цiнних папеpів / Мiжнародна органiзація комiсій з цінниx папeрів (IOSCO). — 2002. — С. 8—10.
22. Хоминич И.П. Финансовая глобализация.// Вопросы економики.- 2004.-№8.-С.8.
23. Осаволюк С. Чинники впливу глобалізації на стабільність міжнародного фінансового ринку.// Економіка України.-2004.-№3.-С.18.
24. Лук’яненко Д. Глобалізація економічного розвитку: фінансові кризи.// Ринок цінних паперів України.- 2003.-№ 3-4.-С.3-13.
25. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с
26. Гончарук Н. Інтерв’ю з радником з торгово-економічних питань Посольства КНР в Україні Гао Січнем / Н. Гончарук // Контракти. –2008. – №1.–15 січня
27. China Official News Agency – Xinhua. http://www.chinaview.cn.
28. Андрійчук В. Г. “Китайське чудо” на світогосподарській арені: гіпотетичні і реальні шляхи й механізми здійснення та інтригуючі можливості їх адаптивного використання в Україні” / В. Г. Андрійчук // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009. – № 1 (36)
29. A China information base. http://www.chinatoday.com/
30. Приходько О. Китай: капіталістичний дракон у соціалістичній овечій шкурі. / О. Приходько // Дзеркало тижня. – 2005.– № 2 (530). – 22–28 січня
31. Український прорив: економічні пастки для прем’єра: інтерв’ю О. Маслова з д.е.н., проф. В. Черваньовим) // Голос України. – 2008. – 24 січня
32. Илларионов А. Тайна китайского экономического чуда / Андрей Илларионов.
33. Михеев В. Китай: опыт стратегии “сфокусированного” развития / Василий Михеев
34. Экономическая энциклопедия. – М., 1980. Т.4.
35. Лекція американського економіста Джонатана Андерсона 3 квітня 2008 р./ Головний економіст по ринкам, які розвиваються компанії UBS
36. http://www.washprofile.org/ (Независимая информация и аналитика из США)
37. China financial Stability Report 2012 – щорічний державний звіт
38. Доповідь «Особливості інтернаціоналізації китайського юаню» / Коваленко В.Н. к.е.н., старш. наук. працівник Центру азіатських досліджень економічного факультету МГУ ім.
39. Портяков В.Я. «Экономическая политика Китая в эпоху Дэн Сяопина» — М.: 1998. – 576 с.
40. Курбатов В.М. «КНР: модернизация экономики и сотрудничество с Россией // Российский экономический журнал. – 2010 — №5 С.71-76
41. Микульский К.И. «Социально-экономические модели в современном мире» Кн.1: Трансформация постсоциалистического общества. – М.: Экономика, 2003. – 757 с.
42. Лиман И.А. «Мировая экономика и международные валютно-кредитные отношения» — Издательство Тюменского гос. университета: 2005. – 354 с.
43. International Finance Corporation // Обзор и оценка проблемных кредитов: потенциал рынка