Вступ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти аналізу руху грошових коштів на підприємствах.

1.1. Огляд літературних джерел, законодавчих та нормативних актів, що регулюють безготівкові розрахунки.

1.2. Сутність грошових коштів та їх класифікація.

1.3. Завдання, джерела інформації та прийоми економічного аналізу руху грошових коштів на рахунках в банку.

Розділ 2. Загальна характеристика ВАТ „Бродецький цукрозавод”.

2.1. Особливості технологічного процесу.

2.2. Організаційно-економічна характеристика та основні фінансово-господарські показники діяльності підприємства.

Розділ 3. Аналіз руху грошових коштів підприємства на рахунку в банку.

3.1. Аналіз та оцінка активів і зобов’язань підприємства.

3.2. Аналіз грошових потоків підприємства.

Показники оборотності активів підприємства.

3.3. Аналіз та оцінка ліквідності майна підприємства.

3.4. Використання висновків аналізу для покращення результатів господарської діяльності підприємства.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Мистецтво управління фінансовими ресурсами підприємства полягає в тому, щоб тримати на рахунках мінімально необхідну суму грошових коштів, які потрібні для поточної оперативної діяльності. Сума грошових коштів, яка необхідна підприємству — це по суті страховий запас, призначений для покриття короткотермінової незбалансованості грошових потоків. Сума повинна бути такою, щоб її вистачало на здійснення всіх першочергових платежів. Оскільки грошові кошти, що містяться на рахунках в банках не приносять доходу, їх потрібно мати в наявності на рівні безпечного мінімуму. Наявність великих залишків коштів на протязі тривалого часу може стати результатом неправильного використання оборотного капіталу. Отже, від збалансованості грошових потоків залежить ефективність і прибутковість господарської діяльності підприємства.

Тому актуальність проблеми аналізу залишків та руху грошових коштів підприємства на рахунках в банках не викликає сумніву і потребує дослідження.

Тема:«Аналіз руху грошових коштів на підприємстві».

Метою даної роботи є дослідження сучасних методів аналізу руху грошових коштів та здійснення аналізу і оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства.

Для досягнення поставленої мети визначено основні завдання:

— вивчити теоретичні аспекти аналізу руху грошових коштів на підприємствах;

— проаналізувати існуючий рівень організації безготівкових розрахунків на досліджуваному підприємстві;

— проаналізувати рух грошових коштів та ефективність їх використання на підприємстві;

— виявити можливості підвищення ефективності управління грошовими коштами підприємства.

Об`єктом дослідження взято ВАТ „Бродецький цукрозавод”, основним видом діяльності якого є виробництво і реалізація цукру.

Розділ 1. Теоретичні аспекти аналізу руху грошових коштів на підприємствах

1.1. Огляд літературних джерел, законодавчих та нормативних актів, що регулюють безготівкові розрахунки

Для розуміння сутності поняття “грошові кошти”, проаналізуємо думки провідних вітчизняних і зарубіжних вчених в різних літературних джерелах. Опрацювання літератури оформлено в таблиці 1.1.

Питання сутності грошових потоків та методів управління ними з різним ступенем теоретичного та практичного висвітлення розглянуто в багатьох іноземних перекладних виданнях останнього часу: В. Ковальова, Дж. К. Ван Хорна, Є. Брігхема, Е. Нікхбахта, Є. Стоянової, І. Балабанова, Т. Райса та інших[6, с. 23].

Так, Е. Нікбахт та А. Гроппеллі наводять спрощене визначення грошового потоку як "міри ліквідності компанії", що складається з "чистого доходу і безготівкових витрат, таких, як амортизаційні відрахування". Наведене тлумачення грошового потоку, з одного боку, розкриває його сутність, з іншого — основні його складові.

Більш детальне визначення грошового потоку наводить Т. Райс, який поділяє потоки на чисті, традиційні і операційні. Т. Райс визначає загальний грошовий потік як всі грошові надходження і виплати, пов'язані не тільки з веденням операцій по основній діяльності.

Таким чином, поняття грошових коштів та грошових потоків можна трактувати по-різному в залежності від завдань аналізу. Як правило, грошові кошти і грошові потоки розглядають як готівку або робочий оборотний капітал, тобто у вузькому або широкому тлумаченні цього поняття.

На підприємстві грошові кошти формуються при утворенні статутного фонду, який являється початковим джерелом власних коштів підприємства та в подальшому використовуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства [6, с. 26].

Грошові кошти підприємств знаходяться на розрахунковому, валютному та інших рахунках, в касі.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" грошові кошти — це готівка, грошові кошти на рахунках в банках та депозити до запитання.

Перш за все, слід мати на увазі, що згідно із загальними вимогами національних стандартів до визнання активів грошові кошти можуть знайти відображення в балансі, якщо може бути достовірно визначена їх грошова оцінка та в майбутньому очікується отримання економічних вигоді від їх використання.

Порядок зберігання та використання грошових коштів підприємствами, організаціями та іншими господарюючими суб'єктами регламентується Законом України: "Про підприємства в Україні" (ст. 24), Громадянським кодексом України (ст. 381), рішеннями Уряду та НБУ, а також інструкцією № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", № 4 "Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України", № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", "Порядком ведення касових операцій в національній валюті в Україні", затвердженими відповідними постановами НБУ [6, с. 32].

Відповідно вказаним документам, грошові кошти, що надходять на підприємства, як на поточний рахунок, так і в його касу, господарюючі суб'єкти можуть витрачати на розрахунки між собою за придбані (продані) товарно-матеріальні цінності, продукцію, послуги, з іншими ланками фінансово-кредитної системи по уплаті різних податків, платежів, на виплату заробітної плати та прирівнених до неї платежів і т. д.. При цьому, витрачання грошових коштів на вказані цілі може проводитися як безготівковим шляхом через установи банків, так і готівкою, отриманою в банку та у вигляді виручки, що надходить в касу господарюючого суб'єкта.

Однак, витрачання виручки, що надходить в касу господарюючого суб'єкта, на виплату заробітної плати та на інші цілі дозволяється в тих випадках, коли у підприємств немає заборгованості по уплаті податків та платежів в бюджет та позабюджетні централізовані фонди держави (пенсійний фонд, фонд соціального страхування та ін.).

Витрачання грошових коштів з каси підприємства та з його поточного рахунку здійснюється з дозволу керівника господарюючого суб'єкта, за виключенням платежів, що списуються в беззаперечному (безакцентному) порядку за рішенням судів, арбітражних судів, виконавчим написам нотаріусів.

У тих випадках, коли у господарюючих суб'єктів грошових коштів на основному поточному рахунку для оплати пред'явлених документів недостатньо, їх оплата згідно Постанови НБУ від 5.05.99р. здійснюється у наступному порядку:

— в першу чергу сплачуються суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування, та суми недоїмки по цим зборам, визнані арбітражним судом, в розмірі 10% від надходжень на основний поточний рахунок підприємства;

— в другу чергу здійснюються платежі на невідкладні потреби підприємства (включаючи виплату поточної та простроченої заробітної плати та прирівнених до неї платежів) в розмірі 15% від середньоденних надходжень на основний поточний рахунок підприємства за попередній місяць (для вугледобуваючих, гірничо-рудних, гірничо-хімічних підприємств цей розмір відрахувань складає 25%) [5, с. 51]. Для визначення суми коштів на невідкладні потреби підприємства воно на протязі п'яти днів поточного місяця представляє банку спеціальний розрахунок. При цьому, даний розрахунок подається при наявності картотеки або після її виникнення.

Середньоденна сума коштів, що використовується підприємством на свої потреби, визначається за формулою:

де: S — сума надходжень на основний поточний рахунок за попередній місяць;

15 (25)% — розмір відрахувань на потреби підприємства;

Д — кількість робочих днів у попередньому місяці.

Використання коштів на невідкладні потреби підприємства здійснюється за розпорядженням його керівника на будь-які цілі, насамперед на виплату заробітної плати та прирівнених до неї платежів.

При залишку коштів на невідкладні потреби після виплати заробітної плати та прирівнених до неї платежів вони можуть використовуватися на сплату податків, утриманих із заробітної плати та нарахувань, зроблених на цю заробітну плату.

Використання коштів на невідкладні потреби, в розмірі розрахованої місячної потреби, може проводитися як на початку місяця у повному обсязі, так і частково на протязі місяця.

У випадку наявності у підприємства простроченої заборгованості по виплаті заробітної плати та прирівняних до неї платежів понад 15 днів кошти, що надходять на основний поточний рахунок підприємства понад розмірів на невідкладні потреби, в розмірі 50% використовуються на виплату цієї простроченої заборгованості по заробітній платі та прирівнених до неї платежів, а за рахунок інших 50% погашаються платежі в пенсійний фонд, на соціальне страхування та ін.

— в третю чергу сплачуються до бюджету суми податків, зборів, внесків в державні цільові фонди, а також оплачуються розпорядження органів, що мають право на беззаперечне стягнення не внесених в строк податків та обов'язкових платежів, а також сум нарахованих фінансових санкцій;

— в четверту чергу сплачуються всі інші платежі по розрахунково-платіжним документам, зазначеним в картотеці [5, с. 57].

Дотримання встановленого порядку зберігання та витрачання грошових коштів забезпечує більш чітку їх організацію, прискорює обіговість коштів в розрахунках, сприяє зниженню дебіторської та кредиторської заборгованості, а також укріпленню розрахунково-платіжної дисципліни.

1.2. Сутність грошових коштів та їх класифікація

Грошові кошти -кошти у вигляді грошей, які знаходяться в касі підприємства, на рахунках в установах банку, в акредитивах, у підзвітних осіб і так далі.

Основним джерелом (каналом) надходження грошових коштів в госпрозрахункових підприємствах є виручка від реалізації продукції, робіт та послуг, здійснених на сторону. Крім цього, грошові кошти на рахунки підприємств можуть надходити у вигляді бюджетних асигнувань, виручки від ліквідації основних засобів, реалізації непотрібного майна, у вигляді страхових відшкодувань, від продажу валюти та валютних цінностей, від здачі майна в оренду, у вигляді фінансової допомоги від вищестоящих органів управління, у вигляді банківських відсотків по розрахунково-депозитним операціям, у вигляді пені, штрафів, недоїмок за порушення господарських договорів, у вигляді бюджетних дотацій, субвенцій і т.д [1, с. 138].

При цьому, виручка від продажу продукції, товарів, робіт та послуг підприємствам та організаціям, робітникам, службовцям та населенню може надходити як у безготівковому порядку на відповідні рахунки підприємств-постачальників (продавців) в банках, так і готівкою в їх каси з подальшим її внесенням в банк для зарахування на поточний рахунок. Інші надходження грошових коштів зараховуються як правило на поточний рахунок підприємства.

Таким чином, всі грошові кошти що надходять підприємству або на його ім'я, зберігаються на відповідних рахунках в установах банку. Однак в межах ліміту, встановленого банком, грошові кошти можуть зберігатися і в касі підприємства. Зберігання грошових коштів в касі господарства понад ліміту допускається на протязі трьох днів під час виплати заробітної плати (оплати праці).

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство стикається з необхідністю проводити грошові розрахунки, які здійснюються за розподілу та перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Грошовий оборот– це виявлення сутності грошей у русі. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві впливають стадії виробництва та споживання [1, с. 140].

Грошові розрахунки можна класифікувати на внутрішні – пов’язані з виплатою заробітної плати та підзвітних сум працівникам, дивідендів акціонерам та ін.; та зовнішні – обумовлені фінансовими взаємовідносинами у процесі реалізації продукції (робіт, послуг), закупівлі сировини та матеріалів, сплати податків та платежів до позабюджетних фондів, отримання та повернення кредиту та ін.

Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов’язані частини :

— сферу безготівкового обігу.

— сферу готівкового обігу.

Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій (тобто при утворенні доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках (тобто при витрачанні доходів населення ).

У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у народному господарстві: розрахунки між підприємствами (фірмами), деякі види розрахунків підприємств і організацій з населенням (наприклад, перерахування грошових коштів, у тому числі заробітної плати і пенсій, на поточні рахунки, відкриті в установах банків) тощо.

Таким чином, за своєю специфікою готівковий обіг призначений для обслуговування споживчого ринку, тоді як фінанси підприємств функціонують у формі безготівкових грошей. Оскільки безготівкова і готівкова грошові сфери обслуговують різні кола народногосподарського обороту, вони мають виконувати різні економічні завдання й працювати по-різному.

Безготівковий грошовий обіг має переваги порівняно з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється оборот грошей. На підтримку сфери готівкового обігу доводиться витрачати значні кошти на друкування, рахування, сортування, упаковку, інкасацію готівки тощо. Крім того, готівковий обіг вимагає значного штату касирів і контролерів. Торговельні автомати поки що дуже дорогі, і тому, по суті, не використовуються у вітчизняній торгівельній мережі.

Сфери безготівкового і готівкового грошового обігу взаємопов’язані: постійно відбувається перетворення грошей з безготівкової форми у готівкову і навпаки. Так, підприємство (фірма) знімає за чеком готівку зі свого поточного рахунку у банку для виплати заробітної плати, відпускних, відрядних, надання матеріальної допомоги працівникам тощо. У свою чергу готівка, що проходить (оприбутковується) через касу підприємства, здається в банк, зараховується на поточний або інші рахунки і стає відповідно безготівковими коштами [1, с. 146].

Проте державні структури і центральний (національний ) банк завжди намагаються чітко окреслювати двохсферну систему грошового обороту, яка б виключала вільне переливання безготівкових грошей у готівкові. Надмірне прискорення безготівкових грошей у готівку може стати поштовхом до розвитку «тіньової економіки».

У розвинутих країнах світу готівка становить незначну частку грошової маси: 5–7%. В Україні ж питома вага готівки в грошовому обороті гіпертрофована. Частка готівки в грошовій масі у вітчизняній економіці становить приблизно 40%. У цих умовах важливе значення має здійснення заходів щодо обмеження масштабів готівкового обігу [1, с. 147].

В останні роки політика НБУ була спрямована на стримування зростання грошової маси як одного з основних факторів інфляції. Кількість грошей має бути достатньою для нормального кругообороту продуктів і доходів. Як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми і ускладнення для здійснення грошового обороту.

Забезпечення кількісної відповідності між потоком грошової маси і зустрічним потоком товарної маси дає можливість підтримувати тверду купівельну спроможність грошей. Проблема взаємних неплатежів сьогодні в національній економіці України є однією з головних причин спаду виробництва.

Однією з головних причин низького рівня платоспроможності більшості підприємств є нераціональний розподіл наявних грошей на макроекономічному рівні у зв’язку з надмірною концентрацією їх у банках та фінансових інституціях для використання у високодохідних операціях на фінансовому ринку. Негативну роль відіграє вища дохідність державних цінних паперів порівняно з кредитуванням виробництва, а також високий ступінь ризику банківських кредитів у реальному секторі національної економіки [1, с. 153].

Проблема неплатежів – взаємної неплатоспроможності підприємств – є протиприродною для нормального грошового кругообороту. Рух товарів і послуг у народногосподарському обороті нині наштовхується на серйозну перешкоду – нестачу платіжних засобів у покупців.

Найважливішими макроекономічними індикаторами, які об’єктивно відображають ефективність і стабільність функціонування двох сфер грошового обороту, є : збалансованість бюджету, рівень інфляції, стан фінансів усіх секторів економіки, стабільність національної валюти, обсяг державного внутрішнього і зовнішнього боргу, стан розрахунків і своєчасність усіх видів платежів, структура і якість грошової маси, відповідність грошового і матеріально-вартісного економічних оборотів, раціональність податкової системи [1, с. 154].

Криза монетарної і фінансової систем вітчизняної економіки призвела до широкого розвитку бартерної (натуральної) сфери народногосподарського обороту. Значна частка матеріально-речового і вартісного обороту нині обслуговується різноманітними видами грошових сурогатів і бартером. Правилом стали дезорганізація розрахунків, затримка майже всіх видів платежів, включно з виплатою заробітної плати, стипендій і пенсій, надходження податків у бюджет тощо.

1.3. Завдання, джерела інформації та прийоми економічного аналізу руху грошових коштів на рахунках в банку

Аналіз грошових потоків пов'язаний із з'ясуванням причин, які вплинули на збільшення (зменшення) припливу грошових коштів та збільшення (зменшення) їх відпливу. Це можна робити як за довгостроковий період (декілька років), так і за короткостроковий (квартал, рік). Такий аналіз має безперечний інтерес, якщо він буде здійснений за період, що відображає певний етап в діяльності підприємства, наприклад, з моменту створення, випуску нової продукції, закінчення реконструкції тощо.

Аналіз потоків грошових коштів повинен здійснюватись як на основі звітних, так і планових показників (платіжного календаря). Першим показником виникнення фінансових ускладнень є тенденція скорочення частки грошових коштів в складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов'язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів і найбільш термінових зобов'язань (термін яких закінчується в поточному місяці) може надати точну інформацію про надлишок (недостачу) грошових коштів на підприємстві. Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визначення тривалості періоду їх обороту. Одним із основних факторів, що впливає на грошові потоки, є величина фінансового циклу. Фінансовий цикл представляє собою період обороту грошових коштів, протягом якого готівка вилучена з обороту [15, с. 201].

Стан ділової активності у сфері розрахункових відносин підприємства характеризується даними дебіторської і кредиторської заборгованості. Таким чином основним завданням аналізу залишків та руху грошових коштів є контроль мінімально необхідної суми грошових коштів, яка потрібна для поточної оперативної діяльності підприємства.

В процесі аналізу руху грошових коштів використовуються слідуючи джерела інформації.

В процесі економічного аналізу руху грошових коштів на підприємстві використовуються різноманітні методи, найбільш вживані наступні:

1) Порівняння — це метод, за допомогою якого явище, що аналізується, порівнюється з іншим одноякісним явищем з метою виявлення загальних рис або відмінностей між ними (наприклад, залишок грошових коштів на початок року і на кінець року).

2) Використання абсолютних, відносних, середніх величин в економічному аналізі.

3) Метод елімінування. Важливим питанням методики економічного аналізу є визначення впливу окремих факторів на приріст результативних показників. Для розрахунку впливу факторів на змінну результативного показника застосовується метод елімінування (абстрагування), який складається з чотирьох способів (прийомів): спосіб абсолютних різниць; спосіб відносних різниць; спосіб ланцюгових підстановок; індексний спосіб.

4) Балансовий спосіб — використовується для визначення співвідношень, пропорцій двох груп взаємопов'язаних урівноважених показників, підсумки мають бути тотожними.

5) Графік — на графіку більш виразно проявляються тенденції і зв'язки показників, що вивчаються. Вони використовуються при побудові різних схем для наочного відображення внутрішньої побудови об'єкта, який вивчається, послідовності технологічних операцій взаємозв'язку між результативними і факторними показниками.

6) Табличний метод відображення аналітичних даних. Результати аналізу, як правило, відображаються у вигляді таблиць. Аналітична таблиця являє собою систему думок, суджень, які виражаються мовою чисел[15, с. 208-209].

Розділ 2. Загальна характеристика ВАТ „Бродецький цукрозавод”

2.1. Особливості технологічного процесу

Всі операції на ВАТ „Бродецький цукровий завод” механізовані і виконуються безперервним конвеєрним порядком, цілодобово, без зупинок на вихідні дні.

З кагатного поля буряки доставляються на завод гідравлічними транспортерами. Легкі та важкі домішки на гідравлічному транспортері відділяються від буряків за допомогою спеціально встановлених соломоловушок, пісколовушок та каменеловушок.

Із гідравлічного транспортера буряки підйомними механізмами подається в мийний апарат, який розміщений вище гідравлічного транспортера.

В мийному відділенні буряки ретельно відмиваються від землі, та додатково звільняється від важких домішок (соломи, гички, каміння).

Вимиті буряки елеватором піднімають на висоту 15-17 м з метою подальшого самопереміщення буряків під дією сили тяжіння без транспортних засобів. З елеватора буряки надходять на автоматичні ваги,які реєструють вагу буряків, які надійшли в переробку, потім в різальні машини, де ножами особливої конструкції перетворюється в стружку.

Бурякова стружка за допомогою транспортера надходить в дифузійну батарею для отримання соку.

Добування цукру з бурякової стружки здійснюється в апараті безперервної дії. Отриманий сік звільняється від дрібних часточок стружки (мезги) за допомогою мезголовушок; кількість соку обліковується спеціальним пристроєм. Висолоджена стружка (жом) і відкидна вода (дифузійна вода) надходять в мішалку. З мішалки суміш жому та води (1:3) центр обіжним насосом відкачується в жомові ями.

Очищення дифузійного соку. Очищення соку здійснюється для звільнення дифузійного соку від дрібних частинок та видалення якнайбільшої кількості не цукрів , розчинених в ньому.

Дифузійний сік насосом подається через підігрівачі, де він нагрівається до 85-90*, в змішувач попередньої дефекації. Попередня дефекація дифузійного соку здійснюється недогазованим соком І сатурації або від газованим соком з додаванням деякої кількості вапнякового молока (0,2-0,25% СаО за вагою буряків.)

Після попередньої дефекації сок надходить на основну дефекацію,де обробляється вапняковим молоком в кількості, яка відповідає 2,0-2,25% СаО за вагою буряків.

Дефектований сік надходить в котел І сатурації,де він оброблюється сатураційним газом,який містить 30-32% СО2, до відповідної лужності. Частина соку І сатурації повертається на попередню дефекацію дифузійного соку, а частина надходить для подальшого очищення.

Відсатурований сік нагрівається до 90-95*С і піддається фільтрації для відділення випавшого осадку (фільтрпрісний бруд).

Відфільтрований сік нагрівається в підігрівачах до 100*С і надходить в котел ІІ сатурації для додаткової обробки невеликою кількістю вапна (0,25%) та вуглекислим газом.

Після ІІ сатурації сік підлягає ретельній фільтрації для видалення осадку ,який випав.

Фільтрований сік ІІ сатурації насосом подається в сульфітацій ний котел, де обробляється сірчаним газом. Після сульфітації сік фільтрують на механічних фільтрах.

Фільтрований сульфітований сік з вмістом близько 15% сухих речовин нагрівається в підігрівачах та направляється для згущення на випарну станцію.

На випарній станції з соку видаляється більша частина води,в результаті чого отримують сироп з вмістом 65% сухих речовин.

Сироп з останнього корпусу випарки разом з клеровкою жовтого цукру подається в сульфітацій ний котел,де обробляється сірчаним газом.

Сульфітація проводиться для часткового висвітлення сиропу та клеровки. Після сульфітації сироп з клеровкою фільтрують.

Виділення цукру шляхом кристалізації. Очищений сироп надходить в вакуум-апарати для кристалізації.В результаті виварення отримують густу масу ( туфель І кристалізації), яка складається з суміші кристалів цукру та міжкристальної меляси. Суміш ця містить 92-92,5% сухих речовин, близько 55-60% кристалічного цукру та 45-40% міжкристальної меляси, яка представляє собою розчин цукру та нецукру.

Для відділення кристалів цукру від між кристальної меляси туфель І кристалізації з вакуум-апаратів надходить в утфелемішалку-розподілювач, а потім на центрифуги. Центрифуга являє собою вертикальний барабан, який швидко обертається з сітчастою поверхнею. Кристалічний цукор залишається на ситі, а між кристальна меляса проходить крізь сито. Цукор в центрифугах пробілюють водою.

Перший відтік, отриманий до пробілювання, називається зеленою мелясою, а другий відтік, отриманий в результаті пробілювання водою, називається білою мелясою.

Білу мелясу повертають в вакуум-апарат на варку утфеля І кристалізації (І продукт).

Білий цукровий пісок, отриманий з центрифуг, надходить в сушильний апарат, а потім на упаковку.

Зелена меляса надходить на варку утфеля ІІ кристалізації (ІІ продукт) з метою додаткового добування цукру шляхом кристалізації. Для варки утфелю ІІ продукту є окремі вакуум-апарати.

Утфель ІІ продукту також складається з суміші кристалів цукру та між кристальної меляси.

Отриманий утфель ІІ продукту опускають в мішалки-кристалізатори, де шляхом повільного охолодження (28-30 год.) добувають частину цукру з міжкристальної меляси.

З кристалізаторів туфель подається в утфелерозподілювач, а потім в центрифуги.

При фуговці утфелю отримують жовтий цукор та кормову мелясу. Жовтий цукор аффінують зеленою мелясою, а отриманий при цьому аффінаційний туфель (суміш жовтого цукру з зеленою мелясою) направляють в центрифуги. При фуговці отримують більш чистий жовтий цукор та аффінаційний відтік.

Жовтий цукор розчиняють в очищеному соці і у вигляді так названої клеровки направляють разом з сиропом на сульфітацію. Таким шляхом жовтий цукор повертається на І кристалізацію.

Аффінаційний відтік повертається на уварювання утфелю ІІ продукту.

Кормова меляса є відходом бурякоцукрового виробництва та відкачується в паточні чани. Кормова меляса є другим продуктом, реалізація якого приносить прибуток підприємству, разом з цукром-піском.

2.2. Організаційно-економічна характеристика та основні фінансово-господарські показники діяльності підприємства

Бродецький цукровий завод збудовано в 1898 році заводчиком Л.Й. Матушевським. Добова переробка сировини за сезон 1990-1901 рр. становила 2656 десятипудових берківців. Працювало в цьому сезоні 108 робітників, а в 1904 – році – 438 чоловік.

З 1992 по 1996 роки Бродецький цукровий завод був орендним підприємством, а в 1996 році його приватизували і утворили Відкрите акціонерне товариство “Бродецький цукровий завод”. Статутний фонд Товариства становить 2313170 грн., який поділений на 9252680 простих іменних акцій номінальною вартість 0,25 грн.

ВАТ “Бродецький цукровий завод” має колективну форму власності.

Економіко-географічне розташування цукрового заводу, дуже вигідне, оскільки поряд йде траса Київ-Вінниця та Біла церква – Любар. Бурякосіючі господарства також розташовані не далеко. Два останні роки кількість бурякосіючих господарств, які здають сировину до нас на завод, збільшилась завдяки тому, що завод вчасно і добросовісно розраховується з господарствами.

Постачальниками сировини на ВАТ “Бродецький цукровий завод” є: колективні сільськогосподарські товариства, фермерські господарства та різні приватні особи.

За останні роки фінансовий стан цукрових заводів погіршився у зв`язку з погіршенням системи розрахунків з бурякосіючими господарствами за сировину на давальницьких умовах. Співвідношення 68 і 32 % не відповідає фактичній частці партнерів у загальних витратах на виробництво цукру. Аналіз даних цукрового заводу та їх сировинних зон за 2003, 2004, 2005 роки показав, що в загальних витратах на переробку буряків питома вага витрат заводу фактично становить 47,1%, а в бурякосіючих господарств та їх сировинних зон – 52,9%.

Прибутковість чи збитковість будь-якого виробництва характеризується різницею між витратами та доходами від цього виробництва. В зв’язку з нестабільністю економіки України в перехідний період та відсутністю обігових коштів, а також невизначеністю державної політики стосовно ринку цукру та високих кредитних ставок комерційних банків які в 1998-2000 рр. становили до 50% річних і більше, широкого розповсюдження набула схема переробки цукросировини на давальницьких умовах, коли виробник цукросировини розраховується за її переробку частиною самої сировини.

В 2000 році відповідно до умов договорів „Переробки цукрових буряків на давальницьких умовах” бурякосіючі господарства залишали для покриття витрат заводу по переробці бурякосировини 40 % доставлених для переробки цукрових буряків.

Таким чином за переробку 1000 кг цукросировини господарства передавали, як плату за переробку 1000/60х40=666,66 кг цукрових буряків. мінімальна ціна на цукровий буряк становить 137,5 грн/тн.

З огляду на те, що за даними бухгалтерського обліку ВАТ „Бродецький цукровий завод” собівартість переробки 1тн цукровик буряків становить 89,74 грн., а виробники цукросировини передають в якості оплати за цю переробку 0,66666тн.х137,5грн.=91,66 грн., отже витрати на переробку дещо менші від доходів отриманих від надання послуг з переробки, а це свідчить про прибутковість переробки цукрових буряків на зазначених вище умовах.

В 2004 році в зв’язку із зменшенням обсягів посівних площ цукрових буряків керівництвом ВАТ „Бродецький цукровий завод”, з метою досягнення конкурентних переваг на ринку надання послуг з переробки цукрових буряків та для забезпечення подальшого зниження собівартості послуг через збільшення обсягів заготівлі та переробки цукросировини, було прийнято рішення про зміну умов „договору на переробку з умов 60% на 40% до умов 62% на 38%, тобто коли бурякосіюче господарство залишає як оплату за переробку 38 відсотків доставленої для переробки цукросировини. Відповідно заводу для покриття витрат по переробці цукросировини передавалось 1,0тн./62х38=0,6129 тн. Через зміни умов договору було досягнуто суттєвий приріст обсягів заготівлі цукрових буряків з 78669,00 тн. в 2003 році до 89658,00 тн. в 2004 році, в зв’язку з чим було досягнуто зниження собівартості переробки цукрових буряків до 80,80 грн. Оскільки діюча мінімальна ціна на цукровий буряк була залишена без змін, то в грошовому виразі вартість переданих цукрових буряків становить 0,6129тн.х137.5грн.= 85,11грн., що свідчить про прибутковість переробки цукрових буряків врожаю 2004 року.

На ВАТ “Бродецький цукровий завод” основними видами продукції є виробництво цукру – піску, меляси, жому, вапна.

Щоб більш конкретно проаналізувати фінансово-економічний стан на ВАТ “Бродецький цукровий завод” необхідно розглянути основні економічні показники за 2003-2005 рр., розраховані за даними фінансової звітності підприємства.

З таблиці 2.1. видно, що в 2005 р. обсяг товарної продукції в діючих цінах зріс по відношенню до 2003 р. на 4848,6 т. грн., а до 2004 – на 6258,6 т.грн. Відносне відхилення склало відповідно 69,3% і 89,5%.

Виручка від реалізації у 2005 р. збільшилась порівнянно з 2003 р. на 13523,6 тис. грн, або на 127,3 %, що пов’язано із зростанням обсягів виробництва продукції. Зростання виручки пояснюється зростанням виробничих потужностей. Звичайно, таке підвищення також викликане зростанням собівартості виробництва.

Собівартість реалізованої продукції за період 2003-2005 зросла на 5047,8 тис. грн, або на 77,3 %. Як видно зростання виручки випереджає зростання собівартості, тому це позитивно відображається на прибутку від реалізації продукції.

Проте, якщо порівнювати балансовий прибуток, то спостерігається його зниження. Відхилення 2005 року до 2003 дорівнює 78,8 %, що в свою чергу пояснюється зростанням операційних витрат.

Чисельність промислово – виробничого персоналу в порівнянні 2005 року до 2003 року збільшилась на 8 чоловік, а до 2004 року – на 13 чоловік.

Середньорічна вартість основних фондів в 2003 році становить 8479,4 т. грн., що на 190,8 т. грн. менше ніж в 2005 році, або на 2,3%.

Оборотні засоби підприємства зросли у 2005 р. порівнянно з 2003 р. на 6653,3 тис. грн., або на 181,2 % оскільки зросла дебіторська заборгованість і вартість запасів.

Оскільки середньорічна вартість фондів у 2005 р. зросла., а фондовіддача залежить від випущеної продукції, то її рівень зріс в 2005 р. порівнянно з 2003 р. на 1,5 грн., або на 122,3%. Це пов’язано із впровадженням нових фондів і зростанням обсягів господарювання.

В порівнянні з 2003 р. в 2005 р. оборотність оборотних активів уповільнилась на 33 дні, що оцінюється негативно, оскільки на підприємстві були залучені кошти, які можна було б додатково направляти на фінансування розширення виробництва.

Продуктивність праці в 2005 р. зросла на 30 тис.грн, або на 123,3 %, що пов’язано зі зростанням обсягу виробництва продукції. Це оцінюється позитивно і свідчить про розширене відтворення виробництва на підприємстві.

Рентабельність господарської діяльності визначається як відношення балансового прибутку до собівартості виробництва) по роках була позитивною, так у 2003 р. вона склала 40,6 %, а в 2005 р. 18,1 %. Зменшення рівня рентабельності оцінюється негативно і свідчить про зниження рівня прибутковості підприємства. Підприємству потрібно намагатись зберегти існуючий рівень рентабельності та домогтись його зростання.

Розділ 3. Аналіз руху грошових коштів підприємства на рахунку в банку

3.1. Аналіз та оцінка активів і зобов’язань підприємства

Забезпеченість підприємства грошовими коштами на початковому етапі дослідження може бути визначена на основі вивчення співвідношень між статтями активу і пасиву балансу.

Показники балансу підприємства дослідимо шляхом горизонтального і вертикального аналізу (таблиця 3.1 і 3.2.), використовуючи дані фінансової звітності підприємства.

Розглядаючи показники, узагальнені в таблиці 3.1 і 3.2, можна відзначити, що загальна вартість майна підприємства збільшилась за 2003-2005 рр. на 6844,1 тис.грн. , або на 56,3%. Приріст вартості майна здійснювався нерівномірно. Якщо необоротні активи в оцінці по залишковій вартості зросли на 2,3%, то оборотні активи — на 181,2%.

Приріст вартості активів здійснювався за рахунок власного капіталу (25% приросту) і залученого капіталу (75%). Зменшення частки власного капіталу з 63,1% у 2003 р. до 49,3% в 2005 р. свідчить про тенденцію збільшення частки залученого капіталу в господарську діяльність підприємства. З даних таблиці 3.1 видно, що на підприємстві збільшилась питома вага найменш ліквідного (постійного) майна. Якщо взяти реальні активи, що характеризують виробничу потужність підприємства, тобто основні засоби, виробничі запаси і незавершене виробництво, то в 2003 р. вони становили 76,8% усіх активах. В 2005 р. реальні активи збільшились і становили 92,6% всіх активів. Така тенденція сприятлива, вказує на збільшення виробничих можливостей підприємства. Залишкова вартість основних засобів підприємства за балансом зменшилась на 12,2 тис.грн. за рахунок зменшення на суму нарахованого зносу.

На підприємстві відбулись зміни в структурі оборотних активів. Так, в 2005 р. порівняно з 2003 р. матеріальні оборотні активи зросли на 3054,1 тис.грн., а їх частка в загальній сумі майна — на 7,2 пункти.

Основна частина приросту припадає на виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі і товари, які, як показує баланс , збільшились в 2005 р. проти 2003 р. відповідно на 868,4 тис.грн., 14,8 і 2820,9 тис.грн. Такі зміни обґрунтовані за умови зростання обсягів господарської діяльності, як це спостерігається на досліджуваному підприємстві. На підприємстві відбулось зростання оборотних активів внаслідок збільшення дебіторської заборгованості. Частка грошових коштів в загальному розмірі активів є нульовою, тобто грошові кошти на підприємстві мались в недостатньому розмірі, враховуючи суму поточних зобо`язань. Цей факт негативно характеризує підприємство і свідчить про неможливість нормальної підприємницької діяльності в сфері здійснення розрахунків з постачальниками. Разом з тим, відбулось збільшення найменш ліквідних оборотних активів — виробничих запасів. З фінансової точки зору в цілому на підприємстві відбувається зміна структури оборотних активів у бік значного зменшення їх ліквідності.

Таким чином, можна зробити висновок, що зміни, які відбулись в складі структури майна, показують, що в цілому підприємство розвивається інтенсивно, збільшується його забезпеченість основними засобами і оборотними активами.

Аналіз зобов`язань підприємства (таблиця 3.2.), показує, що збільшення майна підприємства в 2005р. порівняно з 2003р. відбулось за рахунок приросту 1704,9 тис.грн., або на 22,2 % власних джерел його утворення. Слід відзначити, що частка позикових коштів в покритті майна підприємства збільшилась з 36,9% до 50,7 %. Найбільшу частку у формуванні майна підприємства серед власних джерел в 2005р. займає інший додатковий капітал (26,6%), статутний капітал (12,2%) та нерозподілений прибуток (11%). Залучені джерела майна підприємства за рахунок кредиторської заборгованості збільшились в 2003 р. порівняно з 2003р. на 114,5%, а в структурі пасиву балансу на 13,7 пункти. Проаналізуємо, за рахунок чого це відбулось. Підприємство збільшило заборгованість за всіма видами поточних зобов`язань. Особливо відмічається збільшення зобов`язань підприємства по заборгованості перед бюджетом (28,5тис.грн., або 13% р, оплаті праці (37,4 тис.грн.. або на 43%) та зі страхування (10,3 тис.грн., або на 3,3 %). Ріст цієї заборгованості невиправданий і є результатом порушення фінансової дисципліни. Подальше зростання поточних зобов`язань підприємства може привести до загрози банкрутства підприємства.

Таким чином, попередній огляд фінансової звітності підприємства виявив “хворі” статті балансу: має місце зменшення частки власного капіталу, спостерігається стрімкі змін по окремим статтям: зростання дебіторської та кредиторської заборгованості, відсутність грошових коштів в мінімально необхідному розмірі, зростання найменш ліквідних оборотних активів – запасів.

3.2. Аналіз грошових потоків підприємства

Однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства є надходження грошових коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов'язань. Відповідно, відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про фінансові труднощі підприємства. В той же час надмірна величина грошових коштів свідчить про те, що реально підприємство несе збитки, пов'язані з інфляцією і знеціненням грошей. В зв'язку з цим виникає необхідність оцінити раціональність управління грошовими коштами на підприємстві [8, с. 116].

Аналіз грошових потоків пов'язаний із з'ясуванням причин, які вплинули на збільшення (зменшення) припливу грошових коштів та збільшення (зменшення) їх відпливу. Це можна робити як за довгостроковий період (декілька років), так і за короткостроковий (квартал, рік). Такий аналіз має безперечний інтерес, якщо він буде здійснений за період, що відображає певний етап в діяльності підприємства, наприклад, з моменту створення, випуску нової продукції, закінчення реконструкції тощо.

Аналіз потоків грошових коштів повинен здійснюватись як на основі звітних, так і планових показників (платіжного календаря). При цьому останні виступають одночасно інструментом управління грошовими потоками. Це досягається шляхом контролю за відповідністю їх реального руху до планових показників та прийняттям необхідних коригуючих заходів.

Першим показником виникнення фінансових ускладнень є тенденція скорочення частки грошових коштів в складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов'язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів і найбільш термінових зобов'язань (термін яких закінчується в поточному місяці) може надати точну інформацію про надлишок (недостачу) грошових коштів на підприємстві [8, с. 119].

Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визначення тривалості періоду їх обороту. З цією метою використовується співвідношення

Тривалість періоду складає 360 днів — при розрахунку значення показника за рік; 90 днів — при розрахунку за квартал; 30 днів — за місяць.

Для аналізу зміни обороту грошових коштів протягом 2003 р., з моменту надходження грошей на поточний рахунок до моменту їх вибуття, складемо таблицю 3.3.

З даних табл. 3.3. та рис.3.1 видно, що період обороту грошових коштів на протязі 2005 р. становив від 3 до 4 днів. Інакше кажучи, з моменту надходження грошових коштів і до моменту їх вибуття проходило в середньому чотири дні, що за умови наявності прострочених платежів свідчить про недостатність засобів у підприємства, затримці платежів.

Одним із основних факторів, що впливає на грошові потоки, є величина фінансового циклу:

ФЦ = ЧОЗ + ЧОД — ЧОК

де ФЦ — фінансовий цикл; ЧОЗ — час обігу запасів; ЧОД — час обігу дебіторської заборгованості; ЧОК — час обігу кредиторської заборгованості.

ЧОЗ = Середні матеріальні оборотні активи / Собівартість продукції * 360; ЧОД = Середня дебіторська заборгованість/ Виручка від реалізації * 360

ЧОД = Середня кредиторська заборгованість/ Собівартість продукції * 360

Фінансовий цикл представляє собою період обороту грошових коштів, протягом якого готівка вилучена з обороту. Розрахуємо зазначені показники в таблиці (таблиця 3.4.).

Прискорення оборотності сприяє збільшенню продажу та вивільненню коштів з обороту. Коефіцієнт оборотності оборотних активів на підприємстві на протязі 2003- 2005 р. є стабільним і становить 2,3 – це означає , що за рік оборотні активи здійснили більше двох оборотів.

Оборотність усіх видів майна уповільнилась: оборотних активів в цілому — на 30 днів, активів в розрахунках — на 32 дні. Оборотність запасів прискорилась — на 11,5 днів. Тривалість одного обороту використання запасів і коштів в розрахунках при продажу готової продукції збільшилась на 30 днів. Уповільнення оборотності свідчить, що на підприємстві зросли обсяги господарської діяльності і більше коштів потрібно для її організації.

Стан ділової активності у сфері розрахункових відносин підприємства характеризується даними дебіторської і кредиторської заборгованості.

За 2003-2005 рр. сума дебіторської заборгованості збільшилась на 3521,7 тис.грн.. і становить на кінець 2005 р. 4172,5 тис.грн.. або 22% активів підприємства. Підприємство в 2005 р. збільшило чистий дохід і збільшило поточну дебіторську заборгованість. За темпами динаміки чистий дохід підприємства зріс на 127,3%, а поточна дебіторська заборгованість — на 541,1%. Це вплинуло на погіршення платоспроможності підприємства та уповільнення оборотності оборотних активів.

Кредиторська заборгованість за 2005 р. порівнянно з 2003 р. збільшилась на 5054,5 тис.грн. тобто підприємство залучило тотожну суму дебіторської заборгованості у постачальників підприємства і зумовило погіршення їх фінансового стану.

Таким чином, основним фактором погіршення фінансового стану ВАТ „Бродецький цукрозавод” є наявність значних за розміром інших операційних витрат, до складу яких на підприємстві відносяться: сумнівні борги та втрати від знецінення запасів. На підприємстві не налагоджено договірну і фінансово-розрахункову дисципліну. В ряді випадків порушуються договірні зобов`язання з постачальниками і підрядчиками , покупцями і замовниками, внаслідок чого підприємство змушене сплачувати штрафи. Постановка обліку і контролю за станом розрахунків також находиться на низькому рівні, частка безнадійної дебіторської заборгованості зростає.

Тому керівництву підприємства потрібно розробити і вжити заходи, спрямовані на попередження і скорочення збитків і втрат від позареалізаційних операцій і збільшення прибутковості господарської діяльності.

Коефіцієнт оборотності коштів в розрахунках характеризує своєчасність погашення дебіторської заборгованості на підприємстві і розраховується за формулою:

Коб = ЧД/ КвР

Тривалість обороту коштів в розрахунках характеризує кількість днів, протягом яких здійснюється погашення дебторіської заборгованості і визначається за формулою:

q= 360 / Коб

Зміна швидкості обороту грошових коштів може спричинити відповідне змінювання потреби в них. Розрізняють абсолютне та відносне вивільнення (додаткове залучення) грошових коштів. Розрахунок останнього показника здійснюється за допомогою такої формули:

де д₁, д₀ — тривалість одного обороту коштів у днях відповідно в звітному і минулому періодах;

Р1-сума одноденної реалізації у звітному періоді.

Виконаємо розрахунки показників оборотності грошових коштів (табл. 3.5).боротності:

(48,1 – 34,5) * 66,145 = 899,6 тис.грн.

Як видно з даних табл. 3.5., оборотність грошових коштів у 2005 році прискорилась на 16 днів, що призвело до додаткового вивільнення коштів на суму 899,6 тис. грн.

3.3. Аналіз та оцінка ліквідності майна підприємства

Ліквідність (платоспроможність) — це показник фінансового стану, який показує, як швидко підприємство може безперешкодно продати свої активи, одержати гроші і повернути борги у міру настання строку їх повернення. Вона полягає у можливості підприємства швидко розраховуватись за допомогою наявного на балансі майна (активів) по своїх зобов`язаннях (пасивах) [6, с. 322].

Коефіцієнти ліквідності визначаються відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів, які можуть бути використані для оплати боргів до поточних зобов`язань. В залежності від того, якими платіжними засобами (активами) підприємство має можливість здійснити оплату своїх зобов`язань, розраховують три рівні платоспроможності. (таблиця 3.5.)

Загальний коефіцієнт покриття визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов`язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Критичне значення коефіцієнта покриття більше 1. На досліджуваному підприємстві цей показник перевищує норматив, але існує тенденція його зниження.

Коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює частці від ділення оборотних активів в частині грошових коштів і коштів в розрахунках на суму поточних зобов`язань підприємства. Теоретично виправдана оцінка цього коефіцієнта знаходиться в межах 0,5-1,0. Розраховані показники свідчать про незадовільний стан платоспроможності підприємства, проте по цьому коефіцієнту також спостерігається тенденція його зменшення.

Оборотні активи в грошах готові до платежу негайно, тому відношенням їх до поточних зобов`язань підприємства знаходиться коефіцієнт абсолютної ліквідності. Теоретично достатнє його значення згідно з визначеними нормативами – 0,2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності в 2005 р. порівнянно з 2003 р. покращився і становив 0,01, або збільшився на 0,005 пункти. В 2004 р. даний коефіцієнт дорівнював 0, що означає відсутність грошових коштів і неспроможність погасити термінові платежі. На кінець 2005 р. підприємство може негайно погасити лише 1% поточних зобов`язань. Коефіцієнт абсолютної ліквідності знаходиться в межах значно менших ніж нормативне значення, це засвідчує втрату платоспроможності.

Збільшення питомої ваги оборотних активів у структурі активів свідчить про зростання виробничого потенціалу підприємства, проте, як відомо, це зростання відбувається за рахунок зростання неліквідних статей — запасів і дебіторської заборгованості. Збільшення питомої ваги виробничих запасів у поточних активах пояснюється прагненням керівництва підприємства за рахунок вкладень у виробничі запаси захистити грошові активи від знецінення під впливом інфляційних процесів. Частка грошових коштів в оборотних активах підприємства на кінець 2005 р. становила лише 1% — цього не достатньо для нормального функціонування підприємства.

Таким чином, досліджуване підприємство має недостатній рівень платоспроможності. Низький рівень коефіцієнта абсолютної ліквідності пояснюється обраною фінансовою стратегією керівництва: вкладати грошові кошти у виробничі запаси для того, щоб вони працювали в обороті і приносили прибуток. Проте дана стратегія робить підприємство неплатоспроможним і загрожує банкрутством.

3.4. Використання висновків аналізу для покращення результатів господарської діяльності підприємства

ВАТ„Бродецький цукрозавод” на 50% володіє власним капіталом, має номенклатуру продукції та послуг, що користуються попитом, отже підприємство менш чутливе до ризику зниження фінансової стійкості.

Проте нестача найбільш ліквідних оборотних активів — грошових коштів робить підприємство абсолютно неплатоспроможним, що загрожує визнанню його банкрутом. Відсутність грошових коштів на ВАТ „Бродецький цукрозавод” пояснюють не розрахунками покупців за одержану продукцію та спрямуванням вільних коштів у виробничі запаси для захисту від знецінення під впливом інфляційних процесів.

Стабільність фінансово-господарської діяльності підприємства може бути забезпечена тільки за умови постійної реалізації та одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов`язання. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і зобов`язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентноздатний рівень. Загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами. А на досліджуваному підприємстві хоч і отримуються доходи від реалізації продукції, але зростаючі інші операційні витрати та позареалізаційні операції приносять великий збиток, що зменшує прибутковість підприємства.

Тому необхідність управління грошовими потоками підприємства не викликає сумнівів, оскільки дефіцит грошових коштів призводить до:

— затримок розрахунків з робітниками підприємства;

— зростання кредиторської заборгованості;

— зростання частки простроченої кредиторської заборгованості перед постачальниками, бюджетом та іншими кредиторами;

— зниження ліквідності активів підприємства;

— зростання тривалості виробничого циклу через несвоєчасні поставки сировини.

Оптимізація фінансового циклу — одне з головних завдань діяльності фінансового відділу на підприємстві.

Процес управління потоками грошових коштів представляє собою постійний моніторинг відхилень реального руху грошових коштів від планових показників та використання заходів по усуненню таких відхилень.

Управлінські рішення, що збільшуватимуть потік грошових коштів у ВАТ „Бродецький цукрозавод” представлені в

Здійснити стимулювання припливу грошових коштів можна за рахунок зовнішніх джерел фінансування: торгових кредитів, давальницької сировини, банківських кредитів; факторингу (продажу дебіторської заборгованості), короткострокової оренди [6, с. 336].

Підставою для прийняття рішення про вибір джерела фінансування повинна бути альтернативна вартість коштів, що залучаються.

Одним з суперечливих питань фінансового менеджменту є вирішення проблеми "оренда/купівля". Адже продаж дає одноразовий приплив грошових коштів, а здача в оренду забезпечує регулярний приплив грошових коштів протягом періоду оренди.

Вибір рішення: продати або здати в оренду здійснюється через порівняння вигід від продажу і оренди. При цьому необхідно врахувати для продажу:

— визначити витрати і вигоди, пов'язані з володінням активами;

— оцінити можливі додаткові (альтернативні) витрати;

— розглянути податкові аспекти відчуження.

Для оренди:

— оцінити умови здачі в оренду і доход в реальному виразі;

— оцінити витрати на здачу активів в оренду і пов'язані з нею ризики;

— розглянути податкові аспекти орендних відносин

Наявність грошових коштів тісно пов'язана з прибутком і рухом оборотного капіталу. Якщо суб'єкт господарювання виробляє і реалізує рентабельну продукцію (товари, послуги, роботи), то це є найважливішою передумовою дотримання необхідного рівня потоку грошових коштів. З певною часткою умовності можна сказати, що приріст (зменшення) грошових коштів за певний період повинен відповідати прибутку (збитку) від діяльності підприємства [6, с. 339].

В той же час грошовий потік і розрахунок прибутку не співпадають в часі при використанні методу визначення прибутку від реалізації продукції за моментом її відвантаження. В цьому випадку продукція може вважатись реалізованою в одному часовому періоді, а гроші надходити в іншому. Тому орієнтація при оцінці фінансового стану тільки на дані про прибуток є в деякій мірі умовною і може призвести до підвищення фінансового ризику.

Підприємство може бути прибутковим за даними бухгалтерського обліку і звітності і в той же час відчувати певні ускладнення в оплаті своїх поточних зобов'язань. Однією з причин такої ситуації є специфіка відображення інформації в звітності про фінансові результати, яка полягає у використанні методу нарахувань та відповідності доходів і витрат. Інформація про потоки грошових коштів формується за касовим методом, тобто за фактом їх руху на рахунках в банку і в касі підприємства. Результатом використання різних методів формування інформації є невідповідність реального потоку грошових коштів і прибутку, відображеного у звітності .

Висновки

Досліджуване підприємство ВАТ„Бродецький цукровий завод” має недостатній рівень фінансової стійкості. “Хворі” статті балансу: має місце зменшення частки власного капіталу, спостерігаються стрімкі зміни по окремим статтям: зростання дебіторської та кредиторської заборгованості, відсутність грошових коштів в мінімально необхідному розмірі, зростання найменш ліквідних оборотних активів– запасів.

Основним фактором погіршення фінансового стану ВАТ„Бродецький цукрозавод” є наявність значних за розміром інших операційних витрат, до складу яких на підприємстві відносяться: сумнівні борги та втрати від знецінення запасів. На підприємстві не налагоджено договірну і фінансово-розрахункову дисципліну. В ряді випадків порушуються договірні зобов`язання з постачальниками і підрядчиками, покупцями і замовниками, внаслідок чого підприємство змушене сплачувати штрафи. Постановка обліку і контролю за станом розрахунків також находиться на низькому рівні, частка безнадійної дебіторської заборгованості зростає.

Аналіз ліквідності підприємства показав, що досліджуване підприємство має недостатній рівень платоспроможності. Низький рівень коефіцієнта абсолютної ліквідності пояснюється обраною фінансовою стратегією керівництва: вкладати грошові кошти у виробничі запаси для того , щоб вони працювали в обороті і приносили прибуток. Проте дана стратегія робить підприємство неплатоспроможним і загрожує банкрутством.

Судячи по коефіцієнтам оборотності оборотних активів, ідприємство значно зменшило свою ділову активність, що знизило доходність сукупного капіталу і сприяло залученню додаткових коштів в господарський оборот.

Як показують результати проведеного аналізу, підприємство має резерви для покращення свого фінансового стану. Для цього йому потрібно розробити стратегію управління грошовими потоками. Насамперед потрібно:

— виявити і ліквідувати втрати і збитки, їх причини і перебудувати організаційну структуру таким чином, щоб підприємство могло одержати максимальний прибуток;

— налагодити жорсткий внутрішньогосподарський контроль і проводити глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей балансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості;

— провадити автоматизовану систему інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам підприємства необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, інформацію про реальний економічний стан на підприємстві;

— об`єктивно оцінити недоліки у керівництві, практичній діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалити методи управління підприємством на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх загальної і спеціальної освіти, а також шляхом застосування колективних форм керівництва підприємством;

— постійно дотримуватись розрахунково-платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками , так і з покупцями продукції.

Комплексне виконання цих заходів дозволить покращити фінансовий стан підприємства.

Список використаних джерел

1. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства – К.: ЛИБІДЬ, 1998.- 323 с.

2. Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлінський облік. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с

3. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник/ За ред..проф.Ф.Ф.Бутинця. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 608 с.

4. Гаврилюк Л.І. Економіка підприємства. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 152 с.

5. Економіка виробничого підприємства: Навч.посібник. За ред.. Й.М.Петровича. К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 405 с.

6. Економіка підприємства / за заг.ред. С.Ф. Покропивного. – К.: Вид-во КНЕУ, 2000. – 528 с.

7. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навч.посібник. – К.: Вища шк., 1992. – 191 с.

8. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч.посіб.К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 378 с.

9. Нікбахт Е., Гроппелі А.А. Фінанси. — К.: „Основи”, 1993. — 382 с.

10. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственнной деятельности предприятия. – Минск: ООО «Новое знание», 1999. – 688 с.

11. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємстві: Навч.посібник. — К.: МАУП, 1998. – 158 с.

12. Цал-цалко Ю.С. Холод І. Економіка підприємства. Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 388 с.

13. Фінансова діяльність підприємства: Навч.посібник /За ред. Г.Г.Кірейцева. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 326 с.

14. Фінансовий менеджмент: Навч.посіб: За ред..проф.Г.Г.Кірейцква. — Київ: ЦУЛ, 2002. — 496 с.

15. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навч.посібник. Житомир: ЖІТІ, 2000. – 440 с.