Актуальність теми. В нашому суспільстві останніми роками спостерігається істотне економічне зростання, стабілізовується фінансова сфера, почав підвищуватися життєвий рівень населення, однак чи є достатні підстави досягнутий життєвий рівень вважати прийнятним? Відповідь очевидна: ні.

Особливе занепокоєння донедавна викликав рівень демократії, непростим і суперечливим дотепер слід визнати розвиток багатьох сфер життєдіяльності українського соціуму. Не вирішені навіть теоретико- концептуально економічні, політичні, освітянсько-наукові та культурні проблеми. Сукупність наведених факторів не дозволяє оцінювати ситуацію в Україні в рожевих тонах, спонукаючи до прийняття термінових, комплексно й системно скоригованих стратегічних рішень в усіх сферах суспільного життя. Це — саме той випадок, коли в нагоді може стати блискучий вислів Фрідріха Ніцше: той, хто довго вагається з прийняттям важливого рішення, обирає рішення найгірше з можливих.

Тому аналіз політичної ситуації в Україні є досить актуальним, особливо напередодні президентських виборів.

У пострадянські часи політичний розвиток України здійснювався під впливом трьох установок:

— зміцнення ролі Президента в системі влади та в проведенні зовнішньої політики;

— відведення Верховній Раді та політичним партіям другорядної ролі;

— обмеження повноважень регіональних органів влади і органів самоврядування в економічній та політичній сферах.

Така політична архітектоніка забезпечувала певний рівень політичної стабільності в країні, однак не сприяло розвиткові демократії, періодично виявлялося предметом дискусій як між владою та опозицією, так і всередині владних і опозиційних структур.

Як відомо, повноцінна й чесна політична конкуренція є основою демократії, важливим стимулом суспільного розвитку в цілому. Йдеться про конкуренцію не стільки окремих осіб, скільки проектів суспільного розвитку. За відсутності цього держава не зможе стати локомотивом модернізації країни. Отже, нам потрібно чітко усвідомити: саме держава повинна стати основним інструментом розв’язання проблем модернізації країни.

Для України 2018 рік — передвиборний. У 2019 країну очікують президентські і парламентські вибори. Тому близькість голосування, за прогнозами експертів, буде відкладати серйозний відпечаток на політичну ситуацію в країні.

Щодо політичної ситуації в Україні, Президент Петро Порошенко зазначає: «Дуже важливі кроки зроблені в напрямку децентралізації. Децентралізація — одне з моїх ключових передвиборчих зобов’язань, — стала реальністю і вже приносить перші плоди для територіальних громад і в інтересах місцевих громад.

Від багатьох інших реформ більшість українців, на жаль, поки що не відчувають позитивного ефекту, бо життя українців значно не покращилося. Рівень життя, підкошений війною та економічною агресією, тільки-но починає відновлюватися, і темпи надто повільні. І мене, як Президента, це не влаштовує.

Але про те, що зміни помітили, визнали та оцінили у світі, свідчить багато факторів — старт безвізового режиму, яким вже, станом на зараз, скористалися півмільйона українських громадян, які не отримували віз, отримавши біометричні паспорти вільно подорожують світом, до речі — не лише Європейським Союзом».

«Сьогодні політична ситуація дуже напружена, фактично підходить до вибухової межі 2013 року. З одного боку стоїть Путін. З іншої сторони — маємо безвідповідальність влади. Водночас ми прагнемо до внутрішньої стабільності, але самі піднімаємо градус. Надія Савченко – це один із таких факторів», – говорить колишній голова Служби зовнішньої розвідки України.

Щоби ситуація у суспільстві була спокійною, нею має займатися Президент України, уряд, безпековий, правоохоронний і гуманітарний сектори, зазначає Микола Маломуж.

«Щиро кажучи, через державні проблеми мені соромно їздити закордон. У нас останнім часом висвітлюються дивні вбивства, теракти, потужні корупційні скандали, грабування про які говорить увесь світ. Іноді ми не можемо зв’язати кінці з кінцями. Відповідальність за все це несе влада: Президент; уряд; безпековий, правоохоронний і гуманітарний сектори. Ми доручили їм свій спокій», – зазначає колишній голова Служби зовнішньої розвідки України.

Нинішня влада хоче тиснути на народ через репресії, переконаний Микола Маломуж.

«Ситуація в країні доходить до точки кипіння, яка була у 2013 році. Зараз влада боїться, тому хоче розпочати процес репресій. Але це ніколи не вдавалося, бо завжди починався народний рух. На жаль, зараз маємо особливо небезпечну ситуацію, адже Путін використає момент для дестабілізації. Аби протидіяти нам треба сформувати сильну модель суспільства та об’єднати еліту», – підкреслює голова Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках.

Олег Ляшко, як представник опозиції,  вважає, що Петро Порошенко хоче дискредитувати його політичну партію. Через антикорупційні перевірки НАБУ відкрило справу щодо незаконного збагачення нардепа. Після того, як Ляшка викликали на допит, він звернувся до антикорупційного прокурора Холодницького.

Висловлювання Юрія Бойко часто мають негативне забарвлення – як то критика влади або того, що відбувається в Україні. Його промови емоційно заряджені та містять багато статистики.

Він часто коментує мейнстрімні теми, як це робить Юлія Тимошенко (аналітику її промов дивіться нижче). Наприклад, 2017 року Бойко часто критикував зміни в пенсійній системі, бюджет на новий рік, медичну реформу. А от 2018 року ці теми майже зникли з промов Юрія Бойка – так само, як і з радарів медіа.

Разом з тим топ-темою для політика залишилися газ та комунальні тарифи. Колишній міністр палива та енергетики України часто каже про те, що газ українського видобутку набагато дешевший за іноземний, і тому уряд має знизити тарифи на комуналку ледве не до попереднього, докризового рівня.

Улюблена тема Олега Ляшка – безробіття та масова трудова міграція українців за кордон. Цю проблему взагалі дуже часто порушують політики, коли хочуть проілюструвати поганий стан речей в українській економіці.

У січні-березні Тимошенко взагалі не дуже часто виступала і найчастіше коментувала тему газу та е-декларування громадських активістів – в останньому випадку її твердження були більш-менш коректними.

Тягнибок рідко каже про економічні теми – хіба що він активно коментував торгівлю України з Росією, яка зросла останнім роком досить сильно через імпорт палива та нафти. Але головний коник Тягнибока – Мінські домовленості та відносини України з Польщею і Росією. Обидві держави Тягнибок вважає ворогами України, тому не дивно, що 60% його висловлювань містять негативну конотацію.

Незважаючи на вигнання з України, Міхеіл Саакашвілі залишається активним політиком – принаймні медійно. Це єдиний представник нашого рейтингу, який ніколи нічого не каже про конкретні реформи в Україні і ніколи їх не критикує – на відміну від багатьох українських опозиціонерів.

Основна канва його промов – це або хизування досягненнями в Грузії (70% таких висловлювань – перебільшення), або критика влади за відсутність економічного зростання (половина з тверджень – правда), або тема еміграції: мовляв, багато українців виїжджають за кордон через погану економічну політику.

Колишній міністр оборони України та лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко теж активно критикує владу – і має досить високі політичні рейтинги. 25% висловлювань Гриценка, які перевірив VoxCheck за перший квартал, стосувалися військової тематики: миротворців, Мінських домовленостей, військових пенсій, НАТО та загалом Збройних сил України.

40% з них мали негативну конотацію – в основному там, де Гриценко критикував владу. Коли ж хвалився своїми досягненнями на посту міністра – висловлювання мали позитивне забарвлення.

Другою за популярністю темою у Гриценка був державний борг України. Чому саме цю тему політик обрав для коментування, пояснити складно. Гриценко критикував владу за збільшення боргу та великі виплати.

Доктор історичних наук Олексій Гарань передбачає, що саме передвиборчий рік буде позначений зростанням популізму. Як наслідок — посилиться політичне протистояння різних політичних сил, які нібито мали б шукати щось спільне заради відбудови України, але, мабуть, шукатимуть якогось власного зиску. І чи знайдуть вони той зиск чи ні, то ще невідомо, але будь-яке політичне протистояння аж ніяк не допоможе у вирішенні нагальних проблем і у проведенні (справжньому, треба розуміти) реформ. Зокрема Олексій Васильович сумнівається в тому, що в 2018 році Верховна Рада таки спроможеться ухвалити земельну реформу, про яку вже стільки говориться й на ухваленні якої доволі тривалий час наполягають міжнарожні партнери України й міжнародні фінансові інституції, без чиєї підтримки Україні буде непереливки.

Водночас Олексій Гарань вважає, що в деяких випадках навіть непримиренні опоненти можуть знайти спільну мову й дійти якогось прийнятного спільного рішення, наводячи як приклад закон про реінтеграцію Донбасу. Хоча, прогнозуючи посилення міжнародних зусиль для припинення війни на Донбасі, експерт вважає, що конфлікт ще тлітиме, що, зрозуміло, забиратиме в України немало людських і будь-яких інших ресурсів.

Щодо нагальних для України рішень, то Олексій Гарань вважає найважливішими такі: «імплементація судової реформи і створення Антикорупційного суду; припинення дискредитації НАБУ, громадських активістів, які є союзниками, а не ворогами влади, скасування електронного декларування для антикорупціонерів; імплементація Угоди про асоціацію; зменшення тиску на бізнес; доведення до логічного завершення хоча б кількох судових справ впливових корупціонерів».

А щодо несподіванок, то це може бути «ескалація військових дій на Донбасі; політична і економічна дестабілізація в країні через дії Росії або через вуличні акції «радикалів» з подальшим представленням країни як failed state; кризові явища в світовій економіці з відповідним впливом на економіку країни; корупційні скандали».

Хоча, зважаючи на рівень корупції в Україні, корупційні скандали навряд чи можуть стати несподіваними.

Політичний експерт Євген Магда говорить, що головна особливість нового року очевидна – «він передує президентським виборам, і логіка поведінки основних політичних гравців пояснюватиметься саме цим фактом. Власне, це відчувається буквально з початку 2018 року».

Щодо першочергових рішень, то, крім створення Антикорупційного суду, це має бути розвиток приватної ініціативи, ухвалення закону про податок на виведення капіталу; вирішення кадрових питань, у тому числі заповнення вакансій в уряді, призначення голови правління Національного банку, зміна складу Центрвиборчкому; ну, і консолідація партії влади шляхом об’єднання БПП та Народного фронту.

Щодо несподіванок, то Євген Магда вважає ситуацію довкола України напруженою і загалом неприємною через погану передбачуваність української політики й «спроби зовнішнього втручання різних глобальних гравців».

На думку політичного оглядача Костянтина Матвієнка, «владі не позаздриш, бо недовіра до неї сягнула критичної межі, за якою – втрата легітимності», оскільки цього року в одній точці зійшлися «старт виборчої кампанії, посилення тягаря видатків домогосподарств, зростання невиплат до бюджету і з бюджету, обструкція України з боку МВФ, підтримка Росією градусу агресії на Сході».

Щодо основних рішень, які конче необхідні Україні уже в цьому році, то тут «є великі сумніви у спроможності влади не те щоб вжити цих заходів, а бодай зрозуміти їхню необхідність». Йдеться про бодай стартові заходи для подолання енергозалежності, про детінізацію ринку праці й цифровий контроль за обігом коштів, про збалансування зовнішньо торговельного балансу. Також експерт звертає увагу на необхідність зміни виборчої системи, що дозволить уникнути фальсифікацій під час виборів, і на необхідність перезавантаження взаємин із союзниками.

На думку політолога Сергія Тарана, у 2018 році «діяльність всіх політичних партій керуватиметься логікою виборчого процесу. Це означає, по-перше, консолідацію всіх політичних сил навколо конкретних кандидатів у президенти, по-друге, звужуватимуться можливості для ефективних реформ, по-третє, і без того гостра проблема популізму посилюватиметься».

Експерт вважає, що, крім створення Антикорупційного суду, влада має наочно продемонструвати, що в країні таки відбуваються позитивні зміни, для чого треба довести до ладу медичну реформу, реформу децентралізації влади, будувати й ремонтувати дороги, провести земельну реформу й відкрити ринок землі.

Щодо можливих несподіванок, то Сергій Таран пов’язує їх із стосунками із США й із виборчою кампанією в Україні.

Український політолог і голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає, що у 2018 році слід чекати на два політичні сезони, які фактично співпадуть із півріччями. «В першому сезоні домінуватимуть незавершені питання минулого року – з’ясування стосунків між владою та войовничою антипрезидентською опозицією; конфлікти навколо НАБУ та інших антикорупційних інституцій; закон про антикорупційний суд; кадрові питання (голова НБУ, ЦВК, Рахункова палата та інші). У другій половині року де-факто розпочнеться президентська виборча кампанія».

Необхідними рішеннями й діями 2018 року Володимир Фесенко вважає збереження політичної стабільності, соціально-економічне зростання, боротьбу з корупцією і створення Антикорупційного суду, вирішення задавнених кадрових питань і посилення обороноздатності країни.

Щодо несподіванок, то їх неможливо передбачити, хоча вірогідні й політичні кризи, і поява нових гравців на політичному полі.

На думку політичного експерта Олесі Яхно, у 2018 році «зберігатимуться три виклики, які існували і в попередні роки – агресія РФ, боротьба з корупцією та проведення структурних реформ, популізм політиків. Ризик популізму особливо зростатиме, враховуючи планові вибори у 2019 році».

Серед першочергових завдань експерт називає створення антикорупційного суду, зміну виборчого законодавства, вирішення питання національно-територіальної автономії кримських татар, приватизацію (насамперед малих об’єктів) і створення земельного ринку.

Щодо несподіванок, то «є ризики фейків, проявів як зовнішньої, так і внутрішньої інформаційної війни, дискредитації та боротьби всіх проти всіх».

Політолог і експерт Олексій Голобуцький вважає, що «політичний сезон-2018 буде голосним. І жорстким. При цьому всі основні учасники надаватимуть перевагу навіть не загальноукраїнському, а міжнародному розголосу будь-яких проблем і звинувачень. Так, Президент змушений буде обстоювати основи суверенітету, тоді як представники парламенту публічно вимагатимуть практичного переведення держави під зовнішнє управління – щонайменше, в сфері правосуддя, приватизації і, можливо, інших. Це дуже специфічна і безпрецедентна ситуація».

Щодо необхідних для України нагальних рішень, то Олексій Голобуцький бачить такі: зміни в законі про громадянство, ухвалення комплексу правових актів щодо полону і полонених, впорядкування інформаційного простору, включаючи ліцензування, вдосконалення виборчого законодавства й механізмів його реалізації, доведення до ладу медичної реформи, оскільки «здоров’я нації є однією з найважливіших опор економічного базису держави».

Щодо можливих несподіванок, то, як вважає експерт, «однозначно можна очікувати будь-яких несподіванок з боку Росії. Відповідно, і реакція міжнародного співтовариства на несподівані жорсткі виклики буде несподіванкою».

Отож, політичний сезон-2018 триває. Думки й прогнози озвучуються різні. Тим не менше, практично всіх експертів тривожить ситуація з корупцією й Антикорупційним судом, гальмування реформ, які частенько тільки оголошені, зміцнення національної економіки, передвиборча кампанія й виборче законодавство, агресія Росії і взаємини з міжнародним співтовариством. Уже котрий рік поспіль тривоги й сподівання не змінюються, але змінюється ситуація — задавнені проблеми вирішувати стає дедалі важче.

Висновок. Підсумовуючи, можна виділити найбільші досягнення Порошенка з 2014 року:

1.Збереження української держави в надзвичайно складній зовнішній та внутрішній ситуації

2.Завершення підписання і повна ратифікація Угоди про асоціацію з ЄС

3.Успішне завершення реалізації Плану дій щодо лібералізації візового режиму і, як результат, введення безвізового режиму для українців, які подорожують до країн Шенгенської зони з короткостроковими візитами

А також найбільші упущення президента Порошенка:

1.Його нездатність повністю перезавантажити політичну систему України, щоб істотно знизити вплив приватних інтересів на три гілки державної влади (законодавчу, виконавчу, судову).

2.Занадто повільне і умовне прийняття антикорупційного законодавства та його тільки часткове, вибіркове застосування

3.Тісно пов’язані з першими двома невдачами – невдача в спробі корінного поліпшення негативного іміджу української держави на Заході після Євромайдану.

Найголовніше упущення полягає в тому, що глибока трансформація партійної та виборчої систем України не відбулася і таким чином функціонування Ради, уряду, державних органів і держпідприємств наслідує старі «олігархічні» правила. Можливо, ця реформа була навмисне не зроблена, щоб не підірвати вплив магнатів.

До теперішнього часу важливі зміни розпочаті в багатьох державних сферах, були створені нові урядові інститути і частково змінені деякі правила гри. Однак, патронажна логіка або т.зв. «неопатрімоніалізм» (тип організації влади і владних відносин, в якому об’єднані елементи традиційних патримоніальних держав з сучасними практиками) і, пов’язані з цим, виражений театральний характер більшої частини офіційної пострадянської української політики, законодавства та адміністративної практики до початку 2018 року принципово не змінилися. У цьому вирішальному відношенні постмайданна Україна залишилася, по суті, домайданною. Революція гідності все ще чекає свого здійснення.
Список використаної літератури
Рудь І. Суспільно-політична ситуація в центральних областях України: суспільні настрої, актуальні питання [Електронний ресурс] / І. Рудь // Україна: події, факти, коментарі. – 2017. – № 6. – С. 29–33. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr6.pdf. – Назва з екрану.