Аналіз фінансового стану підприємства
1. Методи і прийоми аналізу фінансового стану підприємства.
2. Система показників фінансового стану підприємства.
3. Комплексний аналіз фінансового стану підприємства.
Список використаної літератури.
1. Методи і прийоми аналізу фінансового стану підприємства
Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.
Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Аналіз фінансового стану — це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємопов’язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.
Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємопов’язані, мають спільну інформаційну базу.
Зовнішній фінансовий аналіз проводиться за даними публічної фінансової (бухгалтерської) звітності.
Внутрішньогосподарський аналіз — за даними бухгалтерського обліку та звітності.
Внутрішньогосподарський аналіз — за даними управлінського обліку.
Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:
– орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;
– множинність об’єктів-користувачів;
– різноманітність цілей і інтересів суб’єктів аналізу;
– максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.
Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:
– аналіз абсолютних показників прибутку;
– аналіз показників рентабельності;
– аналіз фінансового стану, фінансової стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;
– аналіз ефективності використання залученого капіталу;
– економічна діагностика фінансового стану підприємства.
На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.
Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:
– аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;
– аналіз кредитоспроможності підприємства;
– оцінка використання майна та вкладеного капіталу;
– аналіз власних фінансових ресурсів;
– аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;
– аналіз самоокупності підприємства.
Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи оперативні дані[2, c. 65-67].
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім, на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск ,реалізація високоякісної продукції.
Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення. Можна назвати шість основних прийомів аналізу:
1) горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;
2) вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;
3) трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);
4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників;
5) порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками;
6) факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник прийомів дослідження.
Одним з прийомів аналізу фінансового стану є "читання" балансу і вивчення абсолютних величин. Ознайомлення зі змістом балансу дозволяє бачити основні джерела засобів (власні, позичені), основні напрямки вкладення засобів, склад засобів і їх джерел, склад дебіторської і кредиторської заборгованості і інше. Однак інформація лише в абсолютних величинах недостатня для прийняття рішень, оскільки на її основі не можна визначити динаміку показників, місце підприємства в галузі і інше. Тому поряд з абсолютними величинами використовуються і відносні — проценти, коефіцієнти, індекси[4, c.91-93].
При аналізі фінансових звітів використовуються різні методи та прийоми.
До прийомів аналізу відносять:
1) горизонтальний (часовий) аналіз;
2) вертикальний (структурний) аналіз;
3) трендовий аналіз;
4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів);
5) порівняльний аналіз;
6) факторний аналіз.
Методи можна узагальнити в дві основні групи:
1) неформалізовані:
— експертних оцінок;
— порівняльні;
— побудови системи показників;
— побудови системи аналітичних таблиць та ін.
2) формалізовані:
— ланцюгових підстановок;
— арифметичних різниць;
— балансовий;
— відсоткових чисел;
— простих і складних процентів;
— дисконтування та ін.
Крім того, широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики:
— середніх та відносних величин;
— групування;
— індексний та ін. (2, с.63-65).
Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:
— експертних оцінок і сценаріїв,
— психологічні,
— морфологічні,
— порівняльні,
— побудови системи показників,
— побудови системи аналітичних таблиць.
Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.
До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:
— ланцюгових підстановок,
— арифметичних різниць,
— балансовий,
— виокремлення ізольованого впливу факторів,
— відсоткових чисел,
— диференційний,
— логарифмічний,
— інтегральний,
— простих і складних відсотків,
— дисконтування.
У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).
Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу[7, c. 102-105].
2. Система показників фінансового стану підприємства
Фінансова діяльність підприємства тісно пов’язана з основними показниками фінансового стану підприємства, так як саме в процесі фінансової діяльності визначаються джерела фінансування та напрямки розміщення ресурсів, які перебувають в розпорядженні підприємства. Тому фінансова діяльність має враховувати те, що підприємству необхідно підтримувати певний рівень платоспроможності і ліквідності.
Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності.
До коефіцієнтів ліквідності відносяться:
1. Загальний коефіцієнт покриття (чи поточний коефіцієнт).
2. Коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності.
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.
Загальний коефіцієнт визначається:
Поточні активи (підсумок II розділу активу + підсумок III розділу активу) / поточні зобов'язання (підсумок III розділу пасиву)
За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності активів. Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань.
Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається так:
Грошові кошти, розрахунки та інші активи (підсумок III розділу активу) / поточні зобов'язання (підсумок III розділу пасиву).
Цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється по вужчому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їх частина — виробничі запаси.
Виключаються матеріальні запаси не тільки через те, що вони менш ліквідні, а в основному через те, що грошові кошти, які можна одержати у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за затрати на їх закупку. В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1 : 1.
На практиці багато підприємств мають більш низький коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх ліквідності необхідно проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період часу. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчитиме про серйозні фінансові проблеми підприємства. В західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається так:
Грошові кошти (каса + роз. рах. + вал. рах. + інші кошти) / поточні зобов'язання (підсумок III розділу пасиву)
Цей коефіцієнт показує, що частина короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2:1. В практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, і за цими показниками не можна робити відразу негативні висновки щодо можливості підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас пред'являли йому свої боргові вимоги[1, c. 49-52].
Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.
Як відомо, для встановлення платоспроможності підприємства насамперед вивчається структура балансу. Вона може бути визнана незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо:
а) загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (1,5);
б) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,3).
Загальний коефіцієнт (КЛ)ліквідності розраховується за формулою:
Коефіцієнт забезпеченості власними засобами (Ко) розраховується за формулою:
У процесі аналізу цих показників може мати місце наступна фінансова ситуація, яку необхідно оцінити.
По-перше, коефіцієнт ліквідності і коефіцієнт забезпеченості власним оборотним коштом може бути нижче нормативних значень, проте виявляється тенденція до зростання цих показників на підприємстві. У таких випадках розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності (Кв.п.) за період, рівний 6-ти місяцям, по формулі:
,
де:
КЛ1, КЛ0 — фактичне значення коефіцієнта ліквідності на початок і на кінець звітного періоду;
КЛ(норм) — нормативне значення загального коефіцієнта ліквідності;
6 — період відновлення платоспроможності, міс.;
Ч — звітний період, міс.
Значення отриманих розрахунків:
а) якщо Кв.п >1 — це в підприємства є реальна можливість відновлення платоспроможності;
б) якщо Кв.п. < 1 — це в підприємства найближчим часом немає такої можливості.
По-друге, можлива і така ситуація, якщо КL і КЗ рівнозначні нормативному значенню на кінець звітного періоду, чи вище цього рівня, але намітилася загальна тенденція до зниження. Тоді доцільно розрахувати коефіцієнт утрати платоспроможності, що вказує на період збереження, платоспроможності (наприклад, цей період рівний 3 місяцям), тоді цей коефіцієнт розраховується за формулою:
ЯкщоКу.п. > 1 — підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом 3-х місяців, і навпаки.
Таким чином, висновки щодо незадовільної структури балансу і визнання підприємства неплатоспроможним можна зробити, якщо в підприємства Кл і До нижче нормативних значень і підприємство не здатне відновити свою платоспроможність.
Але якщо в підприємства ці коефіцієнти нижче нормативних, але, проте мається реальна можливість відновити свою платоспроможність у встановлений термін, може бути прийняте рішення щодо відстрочки визнання підприємства неплатоспроможним протягом 6 місяців[3, c. 56-58].
Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовується кілька показників, що відбивають різні види джерел:
1. Наявність власних оборотних коштів;
2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат чи функціонуючий капітал;
3. Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат. У разі відсутності короткострокових позикових засобів даний показник сумарно дорівнює другому.
3. Комплексний аналіз фінансового стану підприємства
Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.
Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.
У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об’єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.
При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.
З переходом підприємств на ринкові умови господарювання важливого значення набули стабільність фінансового стану підприємства і пошук шляхів його оздоровлення з метою створення нормальних умов його роботи.
Комплексне вивчення формування фінансових ресурсів, ефективності їх використання здійснюється за допомогою фінансового аналізу. Він є одним з методів спостереження і пристосування до умов ринку, які постійно змінюються. Фінансовий аналіз являє собою спосіб нагромадження, трансформації і використання інформації фінансового характеру, що має на меті:
· оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства;
· оцінити можливі і доцільні темпи розвитку підприємства з позиції фінансового їх забезпечення;
· виявити доступні джерела засобів і оцінити можливість і доцільність їх мобілізації;
· спрогнозувати становище підприємства на ринку капіталів. Основним завданням аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною (незадовільною), а підприємства — платоспроможним (неплатоспроможним).
Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.
Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.
Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.
До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності[6, c. 37-39].
Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.
Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:
Р = (П/С) 100,
де Р — рівень рентабельності, %;
П — прибуток від реалізації продукції, грн.;
С — собівартість продукції, грн.
Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.
Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.
Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.
За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.
На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу.
Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємозв'язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:
а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);
б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).
Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників.
Показники рентабельності групи "а" розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких коефіцієнтів:
1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1)
К1 = Вп/Чоп = 1 — Впр/Чоп,
де Вп — сума валового прибутку;
Впр — вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);
Чоп — чистий обсяг продажу (реалізації);
2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності (К2)
К2 = Под/Чоп,
де Под — сума прибутку, отриманого від основної операційної діяльності;
3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства — операційної, фінансової, інвестиційної (К3)
К3 = П/Чоп,
де П — сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат;
4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (K4)
К4 = Чп/Чоп,
де Чп — сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків; 5) критичний коефіцієнт рентабельності (K5)
К5 = (Чоп — Зв) / Чоп,
де Зв — це сума змінних витрат у складі вартості продажу[3, c. 113-115].
У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна — вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова — облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.
Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму базу обрахунку — чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок).
Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.
Показники рентабельності групи "б" розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:
1) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К6)
К6 = Чп/ВА,
де ВА — середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства;
2) коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К7)
К7 = П/СА,
де СА — середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання);
3) коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (Kg)
К8 = Чп/СК,
де СК — середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.
Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків і т. д.
Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу — довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.
Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих показників — коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу[7, c. 57-59].
Список використаної літератури
1. Антонов В. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Антонова; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 431 с.
2. Єрмошенко М. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Сто-роженко та ін.; Національна академія управління (К.). — К., 2004. — 505 с.
3. Кузьменко Л. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Людмила Кузьменко, Володимир Кузьмін, Валентина Шаповалова,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 255 с.
4. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ С. Я. Салига, Н. В. Дацій, С. О. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 273 с.
5. Фінансовий менеджмент: Навчально-методичний пос. для самостійного вивчення дисципліни/ Анатолій Поддєрьогін, Леонід Буряк та ін., Київський нац. економ. ун-т. — К., 2004. — 535 с.
6. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ М. М. Александрова, С. В. Бардаш, О. С. Бородкін, Т. А. Бутинець та ін.; За ред. Г. Г. Кірейцева; М-тво освіти і науки України. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 530 с.
7. Шелудько В. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Валентина Шелудько,. — К.: Знання , 2006. — 439 с.