Вступ. Проблеми формулювання принципів закону, аналізу їх змістовних характеристик,  обґрунтування класифікації чи систематизації основних принципів закону є надзвичайно актуальними,  оскільки є складовими того проблемного поля методології адміністративного права, що потребує нагального вирішення.

Розширення та поглиблення поглядів на наукове знання й пізнання,  що зумовлені недостатнім розвитком методології адміністративного права через процес становлення науки як самостійної галузі знання,  не можуть не торкатися уявлень про властивості законів і принципів як форм знання, про їх співвідношення, особливості їх функціонування в науці та практиці, про класифікацію законів і принципів тощо.

Правова категорія «принципи» є первинною в теорії будь-якої правової науки. Питання про принципи права завжди було актуальним, адже саме останні є основою основ будь — якої галузі права, мають визначальний вплив на поведінку людей. Особливого значення вказана категорія набуває для адміністративних правовідносин, адже принципи адміністративного права «пронизують» увесь механізм суспільних відносин, пов’язаних з публічним адмініструванням, включаючи організаційну та соціально-економічну структуру цих соціальних зв’язків, зміст норм, правозастосовних актів, суб’єктивних прав і обов’язків учасників відносин.

Питання принципів адміністративного права досліджували такі провідні вчені — адміністративісти радянського періоду, як Г. В. Атаманчук, Д. М. Бахрах, В. А. Власов, A. П. Клюшніченко, О. П. Коренєв, Б. П. Курашвілі, Б. М. Лазарєв, О. Є. Луньов, B. М. Манохін, І. М. Пахомов, Г. І. Петров, С. С. Студенікін, Ю. О. Тихомиров, В. А. Юсупов, Ц. А. Ямпольська, а також сучасні вчені, зокрема, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, В. Б. Авер’янов, Ю. П. Битяк, Г. Й. Ткач, А. А. Пухтецька, А. С. Школик, Р. С. Мельник та деякі інші.

Аналіз думок вчених стосовно принципів закону

Аналіз сучасної наукової літератури,  а також нормативних актів дає змогу стверджувати, що нині питання принципів адміністративного права перебуває на першій або початковій стадії свого розвитку,   оскільки у минулі часи воно практично не досліджувалося та не вивчалося.  Це було пов’язано, зокрема, з тим, що принципи адміністративного права були замінені принципами державного управління (участі громадськості у державному управлінні, демократичного централізму, рівноправності національностей, соціалістичної законності, соціалістичного планування і обліку тощо [2, с. 48-85]), які для радянського адміністративного права або, що точніше, права державного управління були більш значимими і важливими. Що ж стосується принципів адміністративного права, то, як писав у 1967 році А. П. Коренєв, їм у підручниках та навчальних посібниках з радянського адміністративного права належна увага не приділялася. З цього приводу вчений зазначав, що наука адміністративного права передусім повинна вивчати принципи останнього як галузі права, юридичне втілення та закріплення принципів державного управління у нормах адміністративного законодавства [3]. Однак його пропозиції не знайшли відгуку, а отже, у радянській науці адміністративного права так і не сформувалася концепція принципів законів адміністративного права.

Відтак щонайменш дивно звучить теза А. Пухтецької про те, начебто вітчизняна адміністративно-правова доктрина потребує комплексного перегляду усталених поглядів щодо визначення системи принципів адміністративного права, оскільки переважна їх більшість сформувалася в радянський період [4]. Правильно було б говорити про те, що вітчизняна адміністративно-правова доктрина чекає на своє наповнення принципами адміністративного права, яких раніше, власне кажучи, взагалі не існувало.

Розкриття принципів законів адміністративного права необхідно розпочати з аналізу доктринальних положень реформування адміністративного права, які нині переживають період активного розвитку. Наріжним їх каменем є те, що цей процес сприймається, досліджується та розробляється крізь призму людиноцентристської спрямованості держави та її правового регулювання.

У вітчизняній теорії адміністративного права найбільш влучно така демократична традиція розкрита В.Б. Авер’яновим, який вважав, що сьогочасне вітчизняне адміністративне право ще докорінно відрізняється від адміністративного права європейських країн за своїм “духом”, за своєю ідеологією: в країнах Європи воно орієнтоване на забезпечення прав та інтересів людини, їх ефективний захист, а у нас – на задоволення потреб держави, державного управління (фактично – державного апарату). На противагу цьому пропонується в основу адміністративно-правової доктрини адміністративного права покласти “людино­центристську” ідеологію, за якою держава має “служити” інтересам громади, тобто діяти на «благо людини» шляхом всебічного забезпечення пріоритету її прав, свобод й інтересів у сфері діяльності публічної адміністрації – органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Відповідно до таких роздумів вчений пропонує переосмислити принципи науки адміністративного права до “людиноцентристської” теорії.

Таким чином, першим принципом адміністративного права є принцип пріоритету забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Принцип відповідальності необхідно розуміти таким чином, що будь-який суб’єкт публічної адміністрації має нести відповідальність за свої дії чи рішення перед іншими державними органами, а також відшкодувати приватним особам шкоду, завдану його актами. Цей принцип є важливим також і з огляду на те, що через його реалізацію здійснюється одночасна реалізація й інших принципів адміністративного права: правової держави, відкритості, прозорості, справедливості і рівності усіх перед законом. Відповідальність, як наголошує А. Пухтецька, є необхідною для забезпечення принципів ефективності, результативності, надійності й передбачуваності в діяльності публічних  адміністрацій [4].

Вдало юридичну природу принципів законів адміністративного права розкриває Ю.П. Битяк: це вихідні, об’єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формується й функціонує система та зміст цієї галузі права. На його погляд, за межами соціальної активності та практичної діяльності суб’єктів принципи адміністративного права не можуть бути сформовані й закріплені, а тим більше реалізовані. У свою чергу В.К. Колпаков вважає, що принципи адміністративного права – це позитивні закономірності, пізнані наукою та практикою, закріплені у правових нормах, або узагальнення чинних у державі юридичних правил.

На основі засвідчених поглядів вчених і вихідних положень конституційного права України сформуємо характерні риси принципів адміністративного права:

1) вони формуються з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина і нормального функціонування громадянського суспільства та держави;

2) встановлюють керівні засади-настанови, що визначають найваж­ли­віші правила, за якими здійснюється та організується діяльність суб’єктів адміністративного права;

3) принципи адміністративно права характеризуються прогре­сив­ністю, засвідчують ідеальні для умов сучасності основоположні засади поведінки суб’єктів адміністративного права, але які є реально досяжними.

Проте, як вірно зазначає А. А. Пухтецька, запропоноване в ньому визначення дещо звужено тлумачить принцип верховенства права як принцип адміністративної процедури [4]. Враховуючи його засадниче (основоположне) значення, формулювання цього принципу повинне бути змінене з урахуванням його суті, врахування критеріїв (вимог) принципу верховенства права щодо забезпечення рівності всіх суб’єктів права перед законом, передбачуваності законів та дій органів державної влади.

Отже, під принципами адміністративного права слід розуміти основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується діяльність суб’єктів адміністративного права, забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства та держави.

Висновки. Отже, загальні принципи українського адміністративного права закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. До цих принципів можна віднести:

— принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;

— принцип верховенства права;

— принцип законності;

— принцип рівності громадян перед законом;

— принцип демократизму правотворчості й реалізації права;

— принцип взаємної відповідальності держави і людини;

— принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою та людиною.

Перед наукою адміністративного права нині постало надзвичайно важливе завдання, пов’язане, по-перше, з виробленням оновленої системи принципів адміністративного права, які максимально повно узгоджувалися б із завданням сучасного адміністративного права (забезпечення прав і свобод людини і громадянина в ході практичного виконання законів та інших правових актів) та, по-друге, об’єднанням їх в окремий інститут адміністративного права з подальшим розміщенням його у межах Загального адміністративного права.

Список використаної літератури

1. Адміністративне право України : [навчальний посібник] : [у 2-х томах] / [Галунько В.В., Олефір В.І., Пихтін М.П. та ін] ; за заг. ред. В.В. Галунька. — Херсон : ПАТ «Херсонська міська друкарня» 2011. — Т. 1 : Загальне адміністративне право. — 320 с.
2. Пахомов I. М. Радянське адміністративне право. Загальна частина : [підруч.] / І. М. Пахомов. — Л.: Вид-во Львів, ун-ту, 1962. — 287 с.
3. Коренев А. П. Принципы советского административного права / А. П. Коренев // Известия вузов. Правоведение. — 1967. — № 3. — С. 72-78.
4. Пухтецька А. Європейські принципи адміністративного права / А. Пухтецька // Українське право. — 2006. — № 1. — С. 309-319.
5. Административное право Украины : [учеб. для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец.] / [Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др.] ; под ред. Ю. П. Битяка. — 2-е изд., перераб. и доп. — X.: Право, 2003. — 576 с.
6. Колпаков В. К. Адміністративне право України : [підруч.] / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.

7 Старилов Ю. Н. Административное право: сущность, реформа и система / Ю. Н. Старилов // Известия вузов. Правоведение. — 2000. — № 5. — С. 3-24.