Амортизаційна політика підприємства в умовах ринку
Вступ.
1. Амортизаційна політика та використання амортизації на підприємстві.
2. Особливості амортизаційної політики підприємства в умовах ринку.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.
Серед джерел самофінансування амортизаційні відрахування посідають головне місце тому, що завдяки синхронності між кругооборотом основних фондів і формуванням амортизаційного фонду, меншій їх схильності до кон’юнктурних коливань пов’язаних з результатом господарської діяльності, вони більшою мірою, ніж прибуток, можуть бути фінансовою базою сомостійності підприємств у відтворенні основних фондів.
Крім того, амортизація в певній мірі виконує і стимулюючу функцію, передбачаючи найбільш повне використання основних фондів: чим довший період функціонування обладнання, тим більше виробляється продукції і тим швидше буде перенесена вартість основних фондів. Це дозволить зменшити їх недоамортизації внаслідок морального зносу і знизити втрати підприємства, що дуже важливо в умовах ринку.
Проблема, досліджувана в даній роботі, є особливо актуальною для виробничих галузей економіки держави і, насамперед, для тих підприємств, що займаються виробництвом засобів виробництва, високотехнологічного обладнання, підприємств паливно – енергетичного комплексу тощо.
1. Амортизаційна політика та використання амортизації на підприємстві
Амортизаційна політика грає останнім часом усе більш помітну роль у фінансовому менеджменті, істотно впливаючи на результати фінансової діяльності підприємства. Насамперед, ця роль виявляється у формуванні власних фінансових ресурсів — входячи до складу чистого грошового потоку амортизаційні відрахування беруть участь у процесі безупинного кругообігу інвестиційних засобів. Крім того, амортизаційна політика найтіснішим образом зв'язана з податковою політикою підприємства, впливаючи на її ефективність [3, с. 251].
Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відбиває амортизаційну політику держави. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормативах амортизаційних відрахувань. Ці відрахування проводяться по основних фондах і нематеріальних активах підприємства.
Основною метою розробки амортизаційної політики підприємства є максимізація формованого потоку власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. Це формування здійснюється двома шляхами: прямим — шляхом формування амортизаційного фонду підприємства за рахунок амортизаційних відрахувань, і непрямим — шляхом зменшення суми податку, що сплачується, на прибуток [3, с. 251].
З урахуванням цієї мети сутність амортизаційної політики підприємства можна сформулювати в такий спосіб, амортизаційна політика підприємства являє собою складову частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в максимізації власних засобів, направлених у виробничу діяльність.
Формування ефективної амортизаційної політики припускає (рис. 1):
Облік основних факторів, що визначають передумови формування амортизаційної політики.
У процесі формування амортизаційної політики підприємства враховуються наступні основні фактори:
а) обсяг використовуваних основних фондів і нематеріальних активів.
б) методи оцінки використовуваних основних фондів і нематеріальних активів.
У цих умовах амортизаційні відрахування не відбивають повною мірою фактичний знос цих активів і утрачають своє інноваційне значення. Заниження розміру реального зносу приводить до формування зайвої фіктивної суми прибутку і вилученню в підприємства додаткових засобів у виді податку, що сплачується, на прибуток;
в) реальний термін використання активів.
г) дозволені законодавством, методи амортизації.
д) склад і структура використовуваних основних фондів.
е) темпи інфляції.
В умовах високої інфляції постійно занижуються база нарахування амортизації, а відповідно і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція впливає на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду;
ж) інвестиційна активність підприємства [2, с. 283].
Вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів.
Оцінка цих факторів дозволяє перейти до подальших етапів формування амортизаційної політики підприємства.
Вибір відповідних методів амортизації.
Розрізняють наступні методи амортизації, які найбільш поширенні на практиці.
а) прямолінійна амортизація.
На = 100 : П, де
На — річна норма амортизації, у %;
П — нормативний період служби активу, у роках.
У сучасній практиці фінансового менеджменту в нашій країні цей метод амортизації є основним.
б) прискорена амортизація.
Цей метод дозволяє скорочувати період амортизації активів за рахунок використання підвищених норм амортизації. Чинним законодавством прискорена амортизація дозволена тільки по активній частині основних виробничих фондів (машин, устаткування, транспортних засобів). При цьому використовувані в процесі прискореної амортизації норми відрахувань не можуть перевищувати встановлені законодавством норми більш, ніж удвічі. Рішення про використання методу прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів підприємство приймає самостійно [8, с. 141].
Згідно Положення (стандарту) про бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” затверджено наказом Міністерства Фінансів України 27.04.2000 р. № 92 до числа інших методів відносяться:
— метод " залишку, що знижується," (звичайно подвоєного залишку, що знижується,) при використанні;
— метод "суми років". поступовим по своїй економічній сутності він являє собою один з варіантів прискореної амортизації активів;
— метод "одиниць виробництва", розрахунки в цьому випадку амортизаційні відрахування з категорії постійних витрат переходять у категорію витрат перемінних;
— метод "лінійної регресивної амортизації".
Цей метод заснований на продовженні загального періоду амортизації [8, с. 143].
Забезпечення цільового використання засобів амортизаційного фонду.
Амортизаційний фонд, що формується за рахунок амортизаційних відрахувань, що накопичуються, носять цільовий характер і повинні використовуватися на наступні основні цілі:
а) здійснення капітального ремонту основних фондів;
б) придбання нових видів основних фондів замість основних фондів що вибули;
в) придбання нових видів нематеріальних активів.
В умовах обмеженого використання можливих методів амортизації оцінка ефективності амортизаційної політики підприємства основана на зрівнянні двох альтернатив:формований грошовий потік по амортизаційних відрахуваннях та формований грошовий потік по прибутку
Формований грошовий потік по амортизаційних відрахуваннях визначається методом прямого рахунка при двох варіантах амортизаційної політики.
Формований грошовий потік по прибутку визначається як негативна величина недоотриманого прибутку з урахуванням суми зниження податкових платежів при різних методах амортизації, помножений на коефіцієнт капіталізації чистого прибутку (у звітному чи плановому періоді) з формулою
Еуа = (Ау — Ап) — (Ау — Ап) х (1 — СНп) х Ккп, де
Еуа- річний ефект при прискореній амортизації активу, обумовлений сумою додаткового грошового потоку;
Ау—річна сума амортизаційних відрахувань при прискореній амортизації активу;
Розрахунок річного ефекту в формі додаткового грошового потоку може бути доповнений розрахунком ефекту від використання цієї суми у формі короткострокових фінансових вкладень (якщо сума додаткового грошового потоку не ре інвестується в поза оборотні активи в цьому ж періоді).
Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” 1997 №27. від 22.05.97 р. №283/97 ВР. Стаття 8 визначає загальні положення та значення про амортизацію.
Під терміном “амортизація” основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.
Визначення основних фондів та їх груп в податковому обліку.
Оскільки підприємство вибрало податковий метод нарахування і облік основних фондів. То надалі описання буде йти тільки про розкриття податкового обліку.
Під терміном “Основні засоби” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом [8, с. 151].
Основні засоби підлягають розподілу за такими групами:
Група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини;
Група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи , телефони, мікрофони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;
Група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.
Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:
Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) — В(а-1) – А(а-1),де
Б(а)– балансова вартість групи на початок звітного періоду;
Б(а-1)– балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;
П(а-1)– сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшення основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
В(а-1)– сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
А(а-1)– сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному [8, с. 153].
Об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом, і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. При визначенні строку корисного використання експлуатації слід враховувати:
— очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
— фізичний та моральний знос, що передбачається;
— правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.
Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.
Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів. Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів [8, с. 155].
Амортизація окремого об'єкта основних засобів групи 1 провадиться до досягнення балансової вартості такого об'єкта ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.
Амортизація основних фондів груп 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів, але не більше 10 років безперервної експлуатації.
Переоцінка основних засобів.
Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів груп основних засобів, до якої належить цей об'єкт [8, с. 160].
Платник податку всіх форм власності мають право застосувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:
Кі = [І(а-1) — 110] : 100, де
І(а–1)– індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.
Якщо Кі не перевищує одиниці, індексації не проводиться.
Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
2. Особливості амортизаційної політики підприємства в умовах ринку
Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.
За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:
* на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);
* на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.
Безпосередньо відносяться до складу валових витрат звітного періоду:
* витрати на придбання основних засобів або нематеріальних активів з метою їх наступної реалізації іншим підприємствам чи використання таких основних засобів у виробництві інших основних засобів, призначених для такої реалізації;
* кошти та витрати на утримання основних засобів, що перебувають на консервації.
Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування.
Відповідно до чинного законодавства суб'єктам підприємницької діяльності пропонується як базу для нарахування амортизації застосовувати залишкову вартість основних виробничих засобів, скориговану на суму капітального ремонту понад суми, віднесені на витрати виробництва з поправкою на індекс інфляції. Підприємства мають право самостійно застосовувати метод прискореної амортизації. Завдяки прискореній амортизації зменшуються втрати від морального старіння основних виробничих засобів[7, c. 117-119].
Амортизаційні кошти надходять на підприємство у складі виторгу від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і нагромаджуються в амортизаційному фонді для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів. Підприємства мають право самостійно застосовувати метод прискореної амортизації.
За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:
1) на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тому числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які зайняті на виготовлені таких основних засобів);
2) на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.
де Ба— балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.; Н — норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.
Відшкодування фізичного і морального зношення основних фондів проходить шляхом включення частини їх вартості в затрати на виробництво продукції у вигляді амортизаційних відрахувань, розміри яких залежать від норм амортизації.
Нарахування амортизації починається з кварталу наступного за кварталом їх зарахування на баланс підприємства.
Під основними фондами, що підлягають амортизації, розуміють матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в таких розмірах:
•на будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальне устаткування — 5%;
•на транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, конторське (офісне) обладнання, побутові електромеханічні прилади та
інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні
та інші машини для автоматичної обробки інформації — 25%;
•інші основні фонди, що не ввійшли у дві перші групи, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження — 3-15%.
Фактори, що обумовлюють обсяги амортизаційних відрахувань
Сума амортизаційних відрахувань, що підлягає віднесенню на витрати виробництва (обігу) у звітному кварталі, визначається як добуток балансової вартості окремих основних фондів відповідної групи за станом на початок звітного кварталу та встановленої для цієї групи основних фондів норми амортизаційних відрахувань. У разі застосування прискореної амортизації сума амортизаційних відрахувань після 1 січня 2003р. визначається як сума відповідних добутків первинної вартості окремих видів основних фондів та норм амортизаційних відрахувань, визначених в таких розмірах (%):
Балансова вартість окремих видів і груп основних фондів на початок звітного кварталу для нарахування амортизації розраховується за формулою:
де БП — балансова вартість окремих основних фондів на початок звітного кварталу;
БП-1 — балансова вартість окремих основних фондів на початок попереднього кварталу;
ПП-1 — витрати на придбання та введення в експлуатацію основних фондів відповідних груп (крім будівель, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв); витрати на виконаний капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних фондів протягом попереднього кварталу з врахуванням транспортних, митних і страхових платежів, а також інших витрат, спричинених придбанням без урахування сплаченого податку на додану вартість. У разі самостійного виготовлення основних фондів для власних потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, пов'язаних з їх виготовленням та введенням в експлуатацію без урахування сплаченого податку на додану вартість;
ВП-1 — вартість виведених з експлуатації основних фондів (крім будівель, споруд та передавального устаткування) протягом попереднього кварталу;
АП-1 — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у попередньому кварталі. При цьому частина фактичних витрат на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення та інших видів поліпшення основних фондів відносяться на витрати виробництва (обігу) в сумі, яка не перевищувала б 5% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року[9, c. 78-80].
Висновки
Амортизація основних засобів – це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко – економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних засобів.
Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які характерезують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів, розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення ( реновацію ) основних фондів.
В країнах з розвиненою економікою підприємства мають можливість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій підставі власної амортизаційної політики.
Амортизаційна політика підприємства — це цілеспрямована діяльність підприємства з вибору та застосування одного з можливих (законодозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.
Список використаної літератури
1. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.
2. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.
3. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. — 2-ге вид., виправл.. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 579 с.
4. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.
5. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 435 с.
6. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.
7. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — 2-е вид., перероб. та доп. . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 324 с.
8. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 311 с.
9. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. — 3-є вид.. — К.: Каравела, 2006. — 583 с.