Вступ

Актуальність теми. Основною метою участі органів опіки і піклування в цивільному процесі є захист прав інших осіб. Цей захист у цивільному процесі органи опіки і піклування можуть здійснювати в різних формах. Законодавче регулювання цього питання досить обмежене, що зумовлює формальне ставлення до інституту захисту прав, свобод та інтересів інших осіб, передбаченого ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), різні підходи судової практики. Наслідком є те, що права, свободи та інтереси тієї категорії осіб, яку може захистити орган опіки і піклування, під загрозою.

Актуальність питання, що досліджується, полягає в тому, що на сучасному етапі державотворення України надзвичайно важливо розуміти місце органів опіки та піклування у цивільному процесі. Актуальним залишається з’ясування місця цієї групи інституцій в органах місцевого самоврядування, особливо — в тій частині, де вони активно залучаються до судового розгляду в розрізі цивільного судочинства із метою захисту дітей та осіб, які є недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Ця справа має величезне правове та соціальне значення для сьогоднішнього українського суспільства.

У теорії цивільного процесу також відсутнє єдине розуміння питання щодо форм участі органів опіки і піклування.

Тією чи іншою мірою вивченням форм участі органів опіки і піклування в цивільному процесі займалися Н.О. Кіреєва [1], К.В. Джандосова [2], С.А. Іванова [3], В.Ю. Кулакова [4] й інші. Сучасних досліджень із цього питання немає.

Метою роботи є доведення необхідності виділення форм участі органів опіки і піклування в цивільному процесі, визначення особливостей цих форм і розкриття основних проблемних моментів цього питання.

1. Підстави та форми участі органів опіки та піклування у цивільному процесі

У судовій практиці серед усіх органів місцевого самоврядування найпоширенішою діяльністю в суді є участь органів опіки і піклування. їх основним завданням є захист дітей та людей, які мають обмежену дієздатність чи є недієздатними.

Так, органи опіки та піклування мають право звернутися до суду у справах про визнання шлюбу недійсним, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (ст. 42 СК), про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК), звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК), про скасування усиновлення або визнання його недійсним (ст. 240 СК) тощо [6]. Цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість органів опіки та піклування звертатися до суду із заявою про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та у випадку її поновлення (ст. 234 ЦПК) або заяви про визнання спадщини відумерлою у випадках, передбачених ст. 1277 ЦК [5, с. 133].

А відповідно до ст. 237 ЦПК — мають право також подати заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. Цивільно-процесуальний кодекс наділяє органи опіки та піклування правом звернення до суду й у випадку надання особі психіатричної допомоги [7].

Крім того, в законодавстві передбачені випадки, коли участь у судовому процесі органів опіки та піклування є обов’язковою. Так, їх присутність у судовому засіданні необхідна під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним [8, с. 61].

Відповідно до ст. 240 ЦПК справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. А набуття повного обсягу цивільної дієздатності здійснюється на підставі рішення органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Тільки у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Тоді справа розглядається у судовому засіданні за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Тут обов’язковою є участь представників органів опіки і піклування (ст. 244 ЦПК) [7].

Вступ у процес органів опіки па піклування здійснюється шляхом подання заяви або внаслідок залучення їх з ініціативи суду та обов’язково оформляється ухвалою.

Орган опіки та піклування може бути залучений до судового розгляду з метою надання висновків. Зокрема, він подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим та/ або суперечить інтересам дитини (ст. 19 СК) [6].

Висновок даного органу подається до суду у письмовій формі та складається на підставі заздалегідь вивченого матеріалу по справі, підписується керівником цього органу.

З метою формування такого висновку співробітники органів опіки та піклування мають право перевірити умови проживання дитини, провести бесіди з батьками, а в разі необхідності — із родичами дитини або іншими особами, які бажають проживати з дитиною та брати участь у її вихованні. Враховують ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, перевіряють особисту прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Після з’ясування всіх потрібних обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, а також вивчення інших документів, що відносяться до справи, орган опіки та піклування складає відповідний письмовий висновок і передає його до суду [4].

Висновок хоч і має важливе значення для правильного вирішення справи, однак не є обов’язковим для суду. Суд має вказати у рішенні підстави, за яких він із висновком не згоден.

Відповідно до ст. 248 ЦПК суд під час відкриття провадження у справі вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, якщо такої не встановлено.

Під час підготовки справи до розгляду про усиновлення суддя вирішує питання про участь у справі відповідного органу опіки і піклування, а у справах за заявами іноземних громадян — Центру з усиновлення дітей Міністерства освіти і науки України. Участь органів опіки та піклування у справах про усиновлення дітей є обов’язковою та забезпечується нормами Сімейного і Цивільно-процесуального кодексів (ст. 19 СК, ст. 254 ЦПК). Ці органи мають надати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

До свого висновку орган опіки та піклування додає: акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, — згоду батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (ст. 253 ЦПК) [5, с. 650-651].

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також — дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом зацікавлених осіб.

Рішення суду, що набрало законної сили, надсилається органу опіки та піклування, а у разі усиновлення іноземними громадянами — ще й Центру з усиновлення дітей.

Правове становище органів опіки і піклування у цивільному судочинстві залежить від форми їх участі у процесі. Так, якщо ними було ініційовано розгляд справи, та вони представляють в суді інтереси інших осіб, то відповідно до ст. 26 ЦПК вони є особами, які беруть участь у справі та користуються процесуальними правами, мають процесуальні обов’язки особи, в інтересах якої вони діють. Ці права визначені у ст. 27 та 31 ЦПК, крім права укладати мирову угоду. У випадку вступу органів опіки та піклування в цивільний процес із метою надання висновків зі справи, вони мають виключно процесуальні права та обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК, а також мають право висловлювати свою думку щодо вирішення справи по суті.

2. Форми участі органів опіки і піклування в цивільному процесі України

Характер участі відповідного органу не міняється залежно від того, звертається він із заявою чи надає висновок у справі, цілі й сутність його участі не змінюється для обох форм, для обох форм притаманні одні й ті самі передумови [6, с. 111]. Але ця позицію є сумнівною, оскільки авторка, визнаючи різноманітність форм, ототожнює діяльність органів у різних формах [1, с. 32].

Незважаючи на те що органи опіки і піклування при участі в кожній із форм є особою, яка бере участь у справі й має низку однакових прав, є і права та обов’язки, притаманні лише для якоїсь однієї із форм. У законодавстві комплекс прав та обов’язків органів опіки і піклування поділені відповідно до форм участі у справі. Так, згідно з ч. 1 ст. 46 ЦПК України, органи й інші особи, котрі звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Якщо ж органи опіки і піклування беруть участь у справі у формі надання висновків у справі, то, відповідно до ч. 6 ст. 46 ЦПК України, вони мають процесуальні права й обов’язки, установ-лені ст. 27 ЦПК України, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Розрізнення форм участі органів опіки і піклування в цивільному процесі важливе для того, щоб правильно визначити особливості їхнього процесуального становища в конкретній ци-вільній справі як суб’єктів цивільного процесу [1, с. 31].

А.Ф. Козлов зазначає, що форми процесуальної діяльності цих органів являють собою різні способи реалізації покладених на них завдань у цивільно-му процесі [7, с. 190].

Отже, на підставі вищевикладеного можна однозначно стверджувати про необхідність розрізнення форм участі органів опіки і піклування в цивільному процесі.

У випадках, установлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справах. Органи державної влади й органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєї ініціативи для подання висновків на виконання своїх повноважень.

Ст. 45 ЦПК України виділено дві можливі форми участі органів опіки і піклування у справі: 1) звернення до суду для захисту інших осіб а) шляхом подання позову у справах позовного провадження; б) шляхом подання заяви у справах окремого провадження; 2) у формі подання висновку щодо ви-рішення справи по суті.

Звертатися в суд для захисту прав інших осіб органи опіки і піклування можуть з позовами про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України)), про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 Сімейного кодексу України (далі — СК України)), про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає (ст. 161 СК України), про позбавлення батьківських прав, про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав (ст. 165 СК України), про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним (ст. 240 СК України).

Захищати права інших осіб в окремому провадженні орган опіки і піклування може звертаючись до суду із заявами про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього, заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їхнього спільного проживання, органом опіки і піклування, психіатричним закладом (ст. 237 ЦПК України), про скасування обмеження цивільної дієздатності фізичної особи й поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення (ст. 241 ЦПК України, ст. 42 ЦК України), установлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме (ст. 44 ЦК України).

Органи опіки і піклування, звертаючись до суду для захисту прав інших осіб, мають особливе процесуально-правове становище, яке відрізняє їх від інших учасників процесу.

Часто в теорії та практиці органи опіки і піклування ототожнюють із судовими представниками. Так, на-приклад, Г.З. Лазько у своєму дисертаційному дослідженні називає органи опіки і піклування, які звертаються в інтересах інших осіб, відповідно до ст. 45 ЦПК України, законними представниками [8, с. 12].

Але органи опіки і піклування, на відміну від представників, діють від власного імені не на підставі довіреності, а в силу своєї компетенції. Органи опіки і піклування не мають матеріальної заінтересованості у справі, а мають лише процесуальний інтерес, рішення суду не впливає на їхні права й обов’язки. Позивачем чи заявником, який має матеріальний інтерес, завжди залишається особа, в інтересах якої діє орган опіки і піклування.

Велика кількість науковців схиляється до думки, що органи опіки і піклування в цій ситуації є процесуальними позивачами [9, с. 260].

Процесуальні позивачі (процесу-альні заявники) — це такі учасники цивільного процесу, які уповноважені законом вимагати від свого імені захисту чужих прав, свобод і охоронюваних законом інтересів шляхом висунення та підтримання позову (заяви) в суді [9, с. 261].

Л.Г. Осокина вказує на те, що таке визначення є найбільш правильним, оскільки стає зрозуміло, що суб’єкт займає активну позицію у процесі й має протилежний інтерес із позивачем. Це визначення дає розуміння, що мова йде саме про сторону, а не про представника. Зрозуміло, що цей суб’єкт захищає інших осіб, а не власні права, свободи та інтереси, тобто має виключно процесуальний інтерес у справі [5, с. 256-257].

Безпосередню участь у справі від органу опіки і піклування бере представник цього органу. Важливо розу-міти, що йдеться саме про представника органу опіки і піклування, а не представника особи. Відносини представництва наявні саме між органом і особою, яка діє на підставі довіреності. Досить часто в практиці можна зустріти помилки під час оформлення таких довіреностей. Наприклад, у справі Оболонського районного суду м. Києва про визнання особи недієздатною та при-значення опікуна довіреність оформлена на представника органу опіки і піклування без підпису голови відповідної ради [8].

Звертаючись до суду із позовом (заявою), орган опіки і піклування оформляє позов (заяву) відповідно до вимог ст. 119 ЦПК України, але не сплачує судового збору. Орган опіки і піклування зобов’язаний надати документи, що підтверджують неможливість самостійного звернення до суду осіб, в інтересах яких діє. Крім того, орган опіки і піклування може звертатися в суд для захисту прав інших осіб лише у випадках, передбачених законом

Відмова органів опіки і піклування від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи й вирішення вимоги в первісному обсязі. Дієздатна особа може подати заяву про те, що не підтримує заявлених органом опіки і піклування вимог, і тоді суд залишає заяву без розгляду (ст. 46 ЦПК України).

Наявність цих правових норм забезпечує реалізацію принципу диспозитивності.

Отже, органи опіки і піклування, звертаючись до суду для захисту прав, свобод та інтересів інших осіб, мають особливе процесуально-правове становище і специфічні процесуальні права. Наявні й особливі передумови права на звернення до суду та умови реалізації цього права органами опіки і піклування, які діють в інтересах інших осіб.

Органи опіки і піклування можуть бути залучені судом або взяти участь у справі за власної ініціативи для подання висновку. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, установлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Так, наприклад, органи опіки і піклування надають висновки у справах про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК України), обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (ст. 240 ЦПК України), усиновлення (ст. 253 ЦПК України), тимчасове влаштування дитини  до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 СК України).

Під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, поз-бавлення й поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її в себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки і піклування(ст. 19 СК України).

Одним із найбільш спірних моментів при цій формі участі органів опіки і піклування є їхній процесуально-правовий статус і питання статусу висновків, які вони надають.

Досить часто органи опіки і піклування, які надають висновок у справі, ототожнюють із третіми особами, спеціалістами [7, с. 188, 189] чи експерта-ми, але такі позиції видаються сумнів-ними.

Органи опіки і піклування, надаючи висновок у справі, мають самостійне процесуальне становище й, на відміну від третіх осіб, які не заявляють само-стійних вимог щодо предмета спору, не виступають на боці однієї зі сторін цивільно-правових відносин, рішення суду не може вплинути на їхні права й обов’язки, їхня заінтересованість випливає із покладених на них функціональних прав і обов’язків. Крім того, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не можуть бути суб’єктами надання висновків.

Ототожнення процесуальних статусів органів опіки і піклування, що надають висновки у справі, з третіми особами, які не заявляють самостійних інтересів щодо предмета спору, часто зустрічається й на практиці. Наприклад, у справі Дубровицького районного суду Рівненської області про позбавлення батьківських прав орган опіки і піклування названий третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору [11].

Спеціалісти та експерти, на відміну від органів опіки і піклування, не нале-жать до осіб, які беруть участь у справі, тому ототожнення цих суб’єктів є помилковим.

Отже, органи опіки і піклування, які надають висновки у справі, мають самостійне, особливе процесуально-правове становище й не можуть бути прирівняні до інших суб’єктів цивільного процесу.

Відсутність чіткого нормативного регулювання питання висновку, який надає орган опіки і піклування, призводить до відсутності єдиного розуміння його значення, статусу й форми.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 р. № 3 (далі — ППВСУ від 30.03.2007 р. № 3), вирішуючи заяву по суті, суд зобов’язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема таке: чи відповідає висновок органу опіки і піклування не-обхідним вимогам.

Згідно з ч. 5 ст. 19 СК України, орган опіки і піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У п. 4 ППВСУ від 30.03.2007 р. № 3 передбачено, що висновок оформляється на бланку державних адміністрацій районів, районів міста Києва, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписується головою, скріплюється печаткою. Чинний ЦПК України не регулює питання щодо фор-ми висновку органів, передбачених ст. 45 ЦПК України.

У ч. 6 ст. 19 СК України передбачено вимогу щодо обґрунтованості й указано, що висновок не може суперечити інтересам дитини. У Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» від 08.10.2008 р. № 905 зазначено, що висновок має містити інформацію щодо доцільності чи недоцільності усиновлення, а у ст. 253 ЦПК України лише перелічено документи, які мають бути додані до висновку.

Висновок органу опіки і піклування повинен містити інформацію щодо умов проживання сторін, дитини, взаємин у сім’ї, із друзями, поведінки в школі чи за місцем роботи. Висновок органів опіки і піклування повинен складатися на підставі актів, пояснень, довідок. Крім того, висновок має містити думку дитини, що допоможе з’ясувати, наскільки він відповідає інтересам дитини. Часто саме від висновку органів опіки і піклування залежить, яке рішення прийме суд.

Висновки

У підсумку варто зазначити, що органи опіки та піклування є цілою групою інституцій в органах місцевого самоврядування, які активно залучаються до судового розгляду в порядку цивільного судочинства для захисту дітей та осіб, які є недієздатними чи дієздатність яких обмежена. При цьому вони можуть бути ініціаторами судового розгляду або долучатися до нього як компетентний орган із метою надання відповідних висновків.

Наявність практики, коли орган опіки і піклування бере участь у справі та при цьому надає лише пояснення чи висловлює свою думку у справі, пов’язана з формальним підходом до вимог законодавства, невиконанням покладених законом обов’язків на відповідні органи.

Отже, необхідність виділення різних форм участі органів опіки і піклування зумовлена правами й обов’язками, які виконують ці органами в тій чи іншій справі, та цілями, які мають на меті у справі.

На підставі вищевикладеного можна підсумувати, що найбільш обґрунтовано виділяти такі форми участі органу опіки і піклування в цивільному процесі:

• форма звернення до суду для за-хисту інших осіб:

1)       шляхом подання позову у справах позовного провадження;

2)       шляхом подання заяви у справах окремого провадження;

• форма подання висновку щодо вирішення справи по суті;
• форма участі як відповідача у процесуальному розумінні. 

Список використаної літератури

1. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт. : В.К. Гіжевський, В.В. Головченко, В.С. Ковальський та ін. — К. : Юрінком Інтер, 2002. — 528 с.
2. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 року [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80/page
3. Цивільний кодекс України : прийнятий від 16 січня 2003 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Мір:/Лгакоп.паи.иа/бос/?иіб=1011.25.95&поЬгеак=1.
4. Костив Т. Необхідність залучення органів опіки та піклування під час вирішення спорів які зачіпають права та інтереси дитини [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://advocate.fin-risk.org/7p%238
5. Цивільний кодекс України : науково-практичний коментар І Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої та ін. — X. : ТОВ «Одісей», 2011. — 1016 с.
6. Сімейний кодекс України : прийнятий від 10.01.2002 року
7. Цивільний процесуальний кодекс України : прийнятий 18 березня 2004 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80/pagehttp:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15
8. Рожик Ю. Правова природа висновків органів місцевого самоврядування в цивільному процесі І Ю. Рожик II Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 61-64.
9. Колосова О. О. Органи опіки та піклування у цивільному судочинстві / О. О. Колосова // Право і суспільство. — 2014. — № 5.2. — С. 89-92
10. Новик Н. Форми участі органів опіки і піклування в цивільному процесі України / Н. Новик // Юридичний вісник. — 2015. — № 1. — С. 248-255