Створення ефективної системи запобігання злочинам у сфері фінансового обігу є однією з ак­туальних проблем сучасності, вирі­шення якої для багатьох країн світу є надзвичайно важливою і складною справою. Рівень злочинності у сфері фінансового обігу впродовж XX ст. зростав у всіх країнах світу, незалежно від економічних і політичних систем, і на цей час досяг транснаціональних масштабів. Фінансова злочинність мінлива, вона постійно трансфор­мується в нові види і форми, зміню­ються засоби вчинення злочинів. Усе це зумовлює необхідність наукових досліджень з цієї проблематики, ви­значення факторних комплексів зло­чинності й актуалізації раніше на­працьованих заходів протидії.

Зазначеній проблематиці тривалий час приділяється особлива увага на­уковців. Значний внесок у наукове і прикладне дослідження питань попе­редження злочинів у сфері економіки в різні роки зробили: А. Алєксєєв, М. Бажанов, Ю. Баулін, В. Борисов, В. Голіна, І. Даньшин, А. Закалюк, В. Зеленецький, М. Камлик, М. Мель­ник, О. Перепелиця, В. Тацій, В. Туля­ков та ін. В останні роки криміно­логічні питання протидії злочинності у сфері економіки були предметом комплексних монографічних і дисер­таційних досліджень О. Кальмана [1] і В. Поповича [2].

Численні праці із зазначеної про­блематики переконливо доводять, що найефективнішими заходами запобі­гання злочинності у сфері фінансового обігу, як і злочинності в цілому, є захо­ди загальносоціального характеру. Бу­дучи соціально-економічними за своєю природою, вони перспективно і ком­плексно спрямовуються на вдоскона­лення, гармонізацію суспільних відно­син та усунення факторів злочинності. Однак попри всі принципові переваги загальносоціальних заходів, нагальні потреби протидії злочинності потребу­ють розробки заходів спеціально-кримінологічного попередження.

Заходи спеціально-кримінологіч­ного попередження злочинності, на відміну від загальносоціального, ма­ють цілеспрямований — на недопущення вчинення злочинів — характер. Отже, спеціальне, або спеціально-кри­мінологічне попередження — це кон­кретна, системна протидія саме зло­чинності, змістом якої є різноманітна робота держави та її інститутів, по­в´язана з усуненням причин й умов, що безпосередньо породжують окремі види злочинів, а також недопущення їх вчинення на різних стадіях злочин­ної поведінки, тобто на стадіях виник­нення наміру на вчинення злочинів, готування і замаху на злочини [3, 7]. Спеціальне призначення цього напря­му запобіжної діяльності для виявлен­ня та усунення (блокування, нейт­ралізації) причин, умов, інших детер­мінант злочинності — його констатую­ча ознака, головна особливість. Поряд з цим спеціально-кримінологічне по­передження містить: профілактику, за­побігання злочинам, що замишляють­ся та підготовлюються, а також припи­нення розпочатих злочинів [4, 127].

Отже, спеціально-кримінологічне запобігання злочинам у сфері фінан­сового обігу є узагальнюючою назвою сукупності різноманітних за своєю спеціалізацією, масштабністю, суча­сними ресурсними можливостями до­сягнення поставлених цілей видів діяльності державних інституцій, ус­танов, організацій, підприємств і від­повідних їх компетенції конкретних заходів одноразового або тривалого характеру, що спрямовані на скоро­чення чисельності злочинних проявів, ослаблення впливу криміногенної об­становки в економіці країни.

Треба зазначити, що найпошире­ніші злочини у сфері фінансового обі­гу, які власне становлять статистич­ний масив цього виду злочинів (такі як ухилення від сплати податків, зборів, інших платежів, фіктивне під­приємництво, незаконна приватизація державного, комунального майна, не­дотримання особою обов´язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання, шах­райство з фінансовими ресурсами, примушування до антиконкурентних узгоджених дій, доведення до бан­крутства, приховування стійкої фінан­сової неспроможності та ін.), мають деякі особливості. їх своєрідність по­лягає в тому, що переважно ці конст­рукції кримінального закону хоча повністю не виключають, але все ж та­ки суттєво обмежують об´єктивно і в часі можливість готування до злочину й замаху на нього. З точки зору опера­тивно-слідчої практики, далеко не у кожному випадку вчинення зазначе­них злочинів можливе чітке виокрем­лення кримінологічно значущих стадій злочинної поведінки. Отже, особливості конструкції цих складів злочинів зумовлюють й особливості попереджувальної роботи: виокре­мити такі напрями попереджувальної роботи, як запобігання і припинення, досить складно. Тому вважаємо, що основне навантаження покладається саме на профілактичний напрям запо­бігання злочинам у сфері фінансового обігу.

Як інтегруюча система організова­ної протидії злочинності, спеціально-кримінологічне попередження в ціло­му і профілактика зокрема активно включає і попереджувальні засоби інших галузей знання: економіки, теорії управління, соціології, соціальної пси­хології, матеріально-правових і проце­суально-правових наук, криміналісти­ки, технічних наук тощо. Тому всі різноманітні засоби профілактики вважаємо доцільним згрупувати в декілька напрямів. Серед профілак­тичних заходів щодо злочинів у сфері фінансового обігу насамперед слід приділити увагу соціально-економіч­ним, організаційно-управлінським та правовим напрямам запобігання.

Соціально-економічні заходи запо­бігання. До першочергових соціально-економічних заходів подолання нега­тивного процесу криміналізації еконо­міки, який містить як складову части­ну й злочини у сфері фінансового обігу, належить послідовне проведен­ня ефективної податкової політики, передусім реальне здійснення подат­кової реформи шляхом поступового зниження податкового тиску. Як відо­мо, найважливіше завдання податко­вої політики полягає у забезпеченні стабільної та сприятливої кон´юнкту­ри господарювання в економічному секторі суспільства. Саме вона спря­мована на встановлення допустимого фінансового компромісу між тими, хто виробляє національне багатство, та тими, хто живе за рахунок його адмі­ністративного перерозподілу. Однак слід мати на увазі той факт, що не можна лише знизити існуючий рівень оподаткування в Україні, тому що він має свої об´єктивні межі, зумовлені структурою витратної частини бюдже­ту. Без докорінної зміни складу і структури витрат держави реформу­вати податкову систему неможливо. Таким чином, удосконалення системи оподаткування має відбуватися шля­хом поступового зниження податково­го тягаря у процесі поетапної податко­вої реформи. Пріоритетним напрямом такої реформи, на нашу думку, має стати науково обґрунтована і послідо­вна державна політика в галузі форму­вання доходної частини бюджету, а стратегічним і тактичним закріплення її повинен у майбутньому стати По­датковий кодекс України. Зміни в сис­темі оподаткування повинні бути поєднані з одночасним реформуван­ням систем оплати праці, пенсійного та іншого соціального забезпечення, переходом до стягування прямих по­датків як основи оподаткування і при частковому збереженні непрямих до­ходів, які повинні існувати у формі ак­цизів. Ефективна система оподатку­вання повинна відповідати низці загальновизнаних принципів, які сво­го часу були сформульовані А. Смітом та В. Петті. Пізніше ці принципи у концентрованому вигляді були викла­дені видатним теоретиком податкової науки М. Тургенєвим [51. Крім того, у комплексі соціально-економічних за­ходів значна увага повинна приділяти­ся інвестиційному значенню системи оподаткування в механізмі державно­го регулювання розвитку окремих га­лузей економіки.

Організаційно-управлінські заходи. Як досить ефективні організаційно-управлінські заходи слід розцінювати заходи щодо забезпечення безпе­ребійного функціонування механізму дійового контролю за доходами і ви­тратами фізичних і юридичних осіб, передбачивши при цьому обов´язкове декларування джерел отримання кош­тів під час придбання майна під­приємств, нерухомого майна для осо­бистих потреб, земельних ділянок, престижних транспортних засобів, ко­штовних ювелірних виробів, пред­метів старовини тощо; посилення адміністративного контролю за своє­часним наданням податкових декла­рацій усіма зобов´язаними суб´єктами податкових відносин.

Вивчення зарубіжного досвіду по­казує, що питанням удосконалення організації контролю у сфері фінансо­вого обігу та оподаткування в еконо­мічно розвинених країнах приділяєть­ся значна увага. Прикладом ретельно продуманої й організованої системи збору податків і фінансового контро­лю є досвід США. Ядром цієї системи є Служба внутрішніх доходів Мі­ністерства фінансів, яка називається ще Податковим управлінням. При цьому важливим джерелом відомо­стей, необхідних Службі внутрішніх доходів, є інформаційні кредитні бю­ро — приватні фірми, що спеціалізу­ються на зборі та аналізі даних, які характеризують фінансове становище приватних осіб. Ця практика отримала поширення у Сполучених Штатах за останні 10-15 років. З огляду на це, вважаємо позитивним, що в Україні з 2002 р. запроваджено фінансовий моніторинг стосовно виявлення фі­нансових операцій, пов´язаних із від­миванням грошей. Відповідні завдан­ня, а також вирішення супутніх завдань із контролю за фінансовими потоками в цей час покладено на Дер­жавний комітет фінансового моніто­рингу України, який діє відповідно до «Положення про Державний комітет фінансового моніторингу в Україні», затвердженого постановою КМ Украї­ни від 31 січня 2007 р. № 100.

Потребує удосконалення система бухгалтерського і податкового обліку, аудиту і контролю, які необхідно при­вести у відповідність до міжнародних стандартів та практики. У контексті організаційно-управлінських профі­лактичних заходів слід розглянути пропозицію щодо обмеження випуску грошових сурогатів (ваучерів, облі­гацій, акцій, сертифікатів, купонів тощо); можливості юридичних осіб відкривати необмежену кількість рахунків у кредитно-фінансових уста­новах. Зокрема, необхідно чітко фік­сувати усі випадки відкриття рахунків у банках іноземних держав.

Окремо слід зупинитися на питанні внутрішньої економічної безпеки кре­дитно-фінансових установ. Проблема латентних корпоративних правопору­шень на цей час є дуже актуальною. Світова практика показує, що суб´єкти підприємницької діяльності, які зай­маються незаконними операціями з коштами, все частіше вдаються до про­типравної допомоги працівників фі­нансових установ. У зв´язку з цим ви­магає своєї розробки проблема керу­вання кредитними ризиками. Слаб­кою і неопрацьованою ланкою у проблемі керування кредитними ри­зиками є саме її економіко-кримінологічний аспект. Для подолання зло­чинних посягань у сфері фінансового обігу варто широко впроваджувати практику створення розгалужених си­стем економічної безпеки у структурі фінансових установ. Система еконо­мічної безпеки має складатися із пра­цівників юридичної служби, служби загальної безпеки, кредитних інспек­торів, і має активно перешкоджати первісному використанню кредитно-фінансових і підприємницьких інсти­тутів, фінансових механізмів у зло­чинних цілях із можливим наступним вкладенням протиправно одержаних капіталів у легітимні господарські інститути.

Правові заходи запобігання. Вітчиз­няна практика свідчить, що одним із дійових шляхів запобігання злочинам у сфері фінансового обігу є послідовне і рішуче удосконалення актів ци­вільного законодавства, спрямованих на сприяння нормальному функціону­ванню податкової та кредитно-фінан­сової сфер, у поєднанні з удосконален­ням заходів кримінально-правової ре­пресії.

Стаття 92 Конституції України за­кріпила положення про те, що Держав­ний бюджет України і бюджетна систе­ма України, система оподаткування, засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків визначаються тільки законами України. Водночас розрізненість, складність, неефектив­ність і однобічний фіскальний харак­тер багатьох актів фінансового законо­давства виступають дестабілізуючим фактором української економіки. Тому питання систематизації, а на перспек­тиву — і кодифікації фінансового зако­нодавства слід визнати актуальними заходами протидії злочинним проявам у сфері фінансового обігу. Законотвор­ча діяльність має запроваджувати до­свід країн ринкової економіки і водно­час відповідати традиціям і звичкам вітчизняних суб´єктів фінансових відносин.

Слід зауважити, що в нашій країні напрацьовано значний позитивний досвід запровадження правових захо­дів запобігання злочинам у сфері фінансового обігу, який не слід ігнору­вати чи безпідставно критикувати. Наприклад, своєчасним і розумним кроком у напрямі декриміналізації та стабілізації вітчизняної економіки слід вважати прийняття Указу Прези­дента України «Про спрощену систе­му оподаткування, обліку і звітності суб´єктів малого підприємництва» від З липня 1998 р. №727/98, згідно з яким суб´єкти господарчої діяльності малого підприємництва отримали можливість застосовувати спосіб опо­даткування шляхом сплати єдиного податку, самостійно визначати ставку податку. Антикриміногенний потен­ціал цієї новели виявився значним і довготривалим. Водночас значна неуз­годженість положень Указу із припи­сами чисельних законів з питань опо­даткування, сам факт знаходження норм Указу поза законодавчим право­вим полем народжує небажану і безси­стемну «нормотворчість» контролюю­чих органів. А отже, питання обов´яз­кового і послідовного закріплення принципових положень Указу на зако­нодавчому рівні шляхом прийняття Закону України «Про спрощену систе­му оподаткування» розглядається на­ми як ефективний запобіжний захід правового характеру.

Важливу роль у посиленні профі­лактики злочинності у сфері фінансо­вого обігу покликана відігравати робо­та з проведення економіко-кримінологічної експертизи, здійснення по­стійного моніторингу ефективності чинного законодавства, оцінювання за­конопроектів з точки зору їх криміногенності чи антикриміногенності. Тоб­то економіко-кримінологічна експер­тиза — це засіб адаптації правових актів з економічних питань до криміно­логічної ситуації у сучасних фінансово-господарських відносинах [2, 21].

Насамкінець зауважимо, що за ос­танні роки в Україні у сфері протидії економічній злочинності зроблено ба­гато: прийнято новий Кримінальний кодекс України, низку інших законо­давчих актів, спрямованих на система­тичне проведення заходів з питань за­побігання злочинності, запроваджена практика прийняття комплексних програм попередження злочинності на різних рівнях. Однак складна і мінли­ва криміногенна обстановка у сфері фінансового обігу держави зумовлює необхідність постійного напрацювання заходів спеціально-кримінологіч­ного характеру запобігання злочинам у сфері фінансового обігу за визначе­ними пріоритетними напрямами — соціально-економічні, організаційно-управлінські та правові заходи.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.Кальман О. Г. Стан та головні напрямки попередження злочинності в Україні: теоретичні і при­кладні проблеми. — X., 2003. — 352 с.

2.Попович В. М. Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08 ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2002. — 35 с.

3.Голіна В. В. Злочинності — організовану протидію. — X., 1998. — 125 с.

4.Алексеев А. И. Криминология : курс лекций. — М., 1998. — 340 с.

5.Тургенев М. И. Очерк теории налогов. — М, 1937. — 105 с.