В період трансформації, яка охопила всі сфери життя держави, важливо орієнтувати напрямок реформаційної політики на підтримку людей, що являють собою нову продуктивну силу суспільства перехідної економіки і нове джерело його збагачення — невелику, але вже дуже сильну соціальну групу українських підприємців. Важливість аналізу випливає із загальноекономічного розуміння ролі підприємництва для держави, в якій структурні кризи і депресії в різних сферах стали звичайним і незмінним явищем.

Як показує історичний досвід, підприємці — це люди, які мають властивість значною мірою впливати на економічний і на соціальний стан країни і створюють їй імідж в міжнародному діловому світі. Стан же безпосередньо національної економічної сфери нерозривно пов’язаний з місцем ділової людини (підприємця — в умовах ринкової економіки або директора — за адміністративно-командної економіки) в суспільстві і силою впливу на це місце державою.

З економічної точки зору важливо зорієнтувати національну економіку до вміння виробляти конкурентоспроможну продукцію, яка б задовольняла існуючий попит. Для цього кожна фірма або соціально-економічний продуктивний інститут повинен володіти відповідним потенціалом, особлива роль у забезпеченні якого належить підприємництву.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися із XVII сторіччя і пов’язані з іменами Р. Каптільона, Ф. Келе, А. Сміта, Ж.-Б. Сея.

Термін “підприємництво” ввів в обіг і дав його систематизований аналіз Р. Каптільон. Він трактував підприємництво, як економічну функцію особливого роду та підкреслював елемент ризику, який завжди характерний для неї. Ж.-Б. Сей пов’язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці і ставив підприємця в центр своєї теорії виробництва та розподілу. У дослідженнях Карла Маркса простежується посилення інтересу до організаційно-творчих компонентів підприємництва, як і до умов масової безпосередньо соціальної творчості взагалі.

Імпульсом для сучасних досліджень підприємництва були ідеї Л. Шумпетера та Фрідріха фон Хайєка, їх послідовників.

Концепція підприємництва Йозефа Шумпетера ґрунтується на таких головних засадах: 1) функція підприємництва полягає головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або заміни старих товарів новими, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є “здійснення нових комбінацій” факторів виробництва та обігу або різні нововведення; 2) підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому “розсіюється” серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властивістю підприємця; 3) підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації [6,134, 178].

Погляди Фрідріха фон Хайєка збігаються з ідеями Й. Шумпетера, але відзначаються більшою широтою. Насамперед, вищою цінністю, за Хайєком, виступає особиста свобода, яка дозволяє людині продуктивніше розпоряджатися своїми здібностями та знаннями, інформаційно-економічним потенціалом, а найкращим координатором процесів використання унікальних потенцій індивідами виступає ринок, насамперед ринковий ціновий механізм, роль якого, поряд з іншим, полягає у забезпеченні індивідів інформацією про перспективні чи несприятливі щодо попиту та пропозиції галузі; нові засоби їх задоволення. Носій підприємницької ініціативи виступає рушійною силою пошуку таких новинок, оскільки прагне до найбільш ефективного поєднання своїх специфічних знань — “ноу-хау” з ринковою ситуацією і тим самим до досягнення першості у конкуренції та більшого доходу. Функція підприємців “розсіяна” серед усіх індивідів; але в існуючих сучасних економічних системах виділяються особливі групи людей, готових випробувати нові можливості, знайти новий шлях або нові засоби економічного розвитку. Щодо поширених нарікань на відсутність чи недостатність “духу підприємництва” в країні, то вони є наслідком не стільки природних властивостей населення (національного менталітету), скільки обмежень ієрархічного порядку (звичаїв, інститутів, пануючої ідеології). У зв’язку з вихідними поняттями сутності підприємства можна виділити базові та похідні властивості підприємця. Базовими властивостями виступають організаційно-господарське новаторство і економічна свобода діяльності. Похідні ж властивості являють собою логічне продовження або надбудову над базисними — а саме: ризи- ковість підприємницької діяльності, володіння певним об’єктом ресурсів (людських та економічних), особистісне прийняття рішень. Останнє насамперед пов’язане з новаторською економічною діяльністю. Підприємництво та інші види економічної діяльності відрізняються як різні види економічної поведінки — творчо-пошукова (інноваційна) та репродуктивна (шаблонна, рутинна, пов’язана з не використанням нових ідей, а з одержанням відомих результатів відомими засобами). Тому підприємництво можна визначити як організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей в економічній діяльності. За сферами організаційно-господарських пошуків підприємництво логічно постає як сукупність індустріальних, аграрних, наукових, інформаційних, сервісних та інших його варіантів. Специфічні форми та види підприємництва виникають відповідно до плюралістичної структури власності. Згідно з даними п’ятирічного проекту виявлення “профілю підприємця”, організованим американською компанією “Мак-Беренд Компані” існує 21 найважливіша риса “оптимального” типу підприємця [2, 224].

Найбільш важливі серед них — це пошук можливостей та ініціативність, готовність до ризику, орієнтація на ефективність та якість, відповідальність, здатність до жертв в інтересах справи, цілеспрямованість, систематичне планування та спостереження, прагнення до інформативності, здатність переконувати, встановлювати та підтримувати зв’язки. Як видно, деякі риси є результатом навчання та досвіду, а інші — продукт розвитку природних даних людини.

Ряд аналогічних рис підприємництва названо у прийнятому в 1991 році Верховною Радою України законі “Про підприємництво”. Підприємництво, — зазначається в законі, це — самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданих послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Обов’язковою умовою й ознакою підприємництва є свобода економічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі господарської діяльності та джерел її організації, прийняття управлінських рішень, за якими стоять або успіх з прибутком, або банкрутства, як результат збитковості підприємства. Важливість даного закону дуже значна, в цьому нас переконує світовий досвід.

Як відомо, майже кожна розвинута країна з ринковою економічною системою має свою власну економічну модель. Проте орієнтація на “вирощування” підприємництва є для них спільною. Орієнтація на такі тенденції економічного зростання, як поширення впливу НТП в забезпеченні економічного підйому країни, підвищення ролі інформації, неухильне впровадження ролі складного творчого компонента у структурі суспільної праці привели до створення так званої інноваційної моделі економічного розвитку. Дана модель супроводжується значною активізацією рис та елементів підприємницького порядку.

Це зумовлено, по-перше, безпрецедентною популярністю підприємництва, зростанням його масштабів; по-друге — поширенням на всі країни Заходу неконсервативних реформ господарського механізму, найважливішим наслідком яких виступає зростання ступеня економічної свободи підприємництва, врегулювання економіки, політика сприяння малому та середньому бізнесу та заохочення науково-виробничої кооперації, “відкриття” національних господарств для закордонних підприємств; по-третє, виникненням якісно нових сфер та умов для підприємницької ініціативи, що пов’язано, зокрема, з розвитком інформаційної інфраструктури, розвитком мережі організацій, які спеціалізуються на вирощуванні бізнесу (інкубаторів, грюндерських центрів, інноваційних парків).

З початку 60 — 70-х років, і особливо в 80-х формування економічної культури на Заході стає однією з важливих складових господарської стратегії, у зв’язку з чим виникає своєрідний поділ праці між державою та підприємництвом, а в економічній теорії формується новий напрям досліджень. Культура підприємництва і, зокрема, ділова етика виступає одним із елементів загальної економічної культури суспільства і відображає найбільш ефективні, перевірені практикою засоби дій та взаємовідносин — енергію минулого досвіду, цінний морально-мотиваційний ресурс економічного зростання. Рівень та інтенсивність зростання культури є функцією багатьох факторів і насамперед стану економічної системи. Тому з переходом до нової моделі її розвитку, як це відбувається в нашій країні, виникають принципово нові для нашого суспільства типи взаємодії та економічної поведінки господарюючих суб’єктів.

Вихідними цінностями економічної культури за умов інноваційної моделі зростання стають самостійність дій, не традиційність думки, творчий пошук, інтенсивність контактів, взаємоповага індивідів та соціальних груп. Водночас існує протидія розвитку ділової етики, що має своїм підґрунтям економічну злочинність і в суспільстві проявляється в формах недотримань ділових угод, нечесної конкуренції, укриття податків тощо.

Концепція розвитку підприємництва в Україні має такі вихідні принципи: кожен підприємець має вільний вибір видів, напрямів та форм господарювання, самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників та споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін; розпорядження на свій розсуд одержаним доходам, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; право на свій розсуд і ризик здійснювати зовнішньоекономічні зв’язки і розпоряджатися належною підприємцю частиною валютної виручки; свобода вибору найманих робітників. Вилучення у підприємця його власності і оборотних фондів не допускається.

Хоча існуюча нормативно-правова база змогла чітко обмежити права підприємців в нашій країні, створити умови, які б стимулювали створення “ділової хвилі” в нашій економіці вона не змогла і навпаки із збільшенням дефіциту бюджету пропорційно зростає тиск на найактивнішу частину нашої економіки — знову ж таки на підприємництво.

Значною кількістю помилок характеризується політика держави не тільки відносно національного бізнесу, а й по відношенню до іноземного інвестора, якого теж поставили в жорсткі економічні умови, створивши замість позитивного ділового іміджу нашої країни повну протилежність — “анти- імідж”.

Попри всі ці недоліки проблема становлення підприємництва має бути вирішеною — в країні, яка прагне ринкової економіки має культивуватись ринкове мислення у населення. Зараз же створені умови, за яких люди, відучені за 73 роки мислити і працювати виключно на себе, сприймають, а відповідно й відчувають тиск, здійснюваний особливо через засоби масової інформації негативної інформації про умови, в яких існує вітчизняне підприємництво, взаємодію з органами державної влади, центром якого є податкова адміністрація. Такий тиск, очевидно, не лише затримає впровадження реформації суспільного мислення, зміну його якісних пріоритетів, а знищить значну частину талановитих бізнесменів, економістів, фінансистів і просто творчих людей. Макс Вебер писав: “Якщо людина має цінність і не використовує її — вона витрачає свої прибутки” [1,121]. Це означає не тільки втрату тимчасових доходів до нашого “депресивного” бюджету, а й втрати і економічні проблеми протягом ще багатьох років. Асоціальність такої політики очевидна. Між тим, не зважаючи на певне пом’якшення останніх років, загальне ставлення до підприємців не змінилось.

Відокремивши державне підприємництво від приватного, розглянемо його особливі риси. По-перше, воно може бути в формі як прибуткового підприємництва або як безприбуткового інституту — наприклад комунальне господарство, медичне обслуговування, освіта. По-друге державний сектор економіки значною мірою монополізований, отже в процесі реформації Української економіки багато підприємств, орієнтовані на певні замовлення їх втратили, то багато підприємств зараз або збиткові або навпаки отримують надприбутки. Загалом і перші і другі результати неприпустимі. В таких умовах потрібно застосування певної податкової політики і разом з тим активніше проводити приватизацію особливо серед збиткових підприємств. Поява нового господаря безперечно зможе покращити ситуацію на таких підприємствах. Однією з найдавніших проблем в державному секторі економіки була і залишається бюрократизація керівних апаратів підприємств. В цій сфері теж потрібна реформа, яка б змінила положення працюючих колективів.

Паралельно реформації відносин власності необхідно розпочати процес формування культури підприємця. Центральне місце тут займає зміна поглядів людей на роль і місце підприємця в суспільстві. Для розширення соціального підприємницького середовища, розгортання дієвого підприємницького середовища, необхідне залучення все нових і нових людей, здатних відкрити свою справу і раціонально організувати бізнес. Поки що більшість людей психологічно не готова до самостійності. Страх перед новою і незнайомою реальністю відштовхує багатьох від підприємницької діяльності. Головна роль у вирішенні цієї проблеми повинна бути покладена на державу. Система виховання повинна заохочувати людей вже з дитинства до вибору активної життєвої орієнтації і відповідальності за свій вибір, тим самим збільшуючи економічну свободу індивіда. Важливо використати всі національні традиції, які відповідають потребам суспільно-економічного прогресу.

В процесі становлення ринкових відносин в Україні (а це і створення інфраструктур; приватизація власності, введення приватного підприємництва, реформація правової бази) постає проблема готовності нашого суспільства до приватного господарювання. Окрім економічних програм, відповідного правового забезпечення, потрібен ретельний аналіз психологічних, соціокультурних чинників, а саме — культурних цінностей нашого народу, його традицій, звичок, моралі, соціальних якостей людей, перехід до ринкової системи господарювання неможливий без глибоких соціально- психологічних змін у свідомості українського суспільства, переходу людей до нових сенсо-життєвих цінностей.

Наше суспільство значною мірою розшароване за своєю структурою, в першу чергу за економічними інтересами різних соціальних груп населення. Як показують дослідження, найбільш багаточисленними є прихильники західного шляху розвитку, тобто суспільства вільного підприємництва (таку відповідь дали 30.5% респондентів). За економіку змішаного типу, що об’єднує капіталістичний і соціальний сектори, висловились 17.5% респондентів. Цей напрямок, у першу чергу, приваблює робітників великих міст, кваліфікованих працівників старше 40 років. За так званий “оновлений соціалістичний шлях” розвитку на основі різноманітних форм власності висловлюється біля 17% опитуваних. Але слід звернути увагу ще й на той факт, що в процесі падіння життєвого рівня населення все більше людей схильні симпатизувати “соціалістичному шляху” розвитку, котрий, на думку даної групи населення, гарантує економічну і соціальну стабільність. До цієї загальної групи “патріотів” приєднуються також ті, хто виступає за особливий історичний шлях розвитку, відмінний і від капіталістичного і від соціалістичного (11% опитаних). Серед “патріотів” та тих, хто переглядає свою точку зору, переважають люди старших вікових категорій, люди з низькою зарплатою, некваліфіковані працівники, а також жінки та працівники малих міст, тобто та група населення, яка дуже обережно та консервативно відноситься до змін через свій соціальний статус [4, 9]. Отже очевидна поляризація суспільства на прихильників та противників суспільства вільного підприємництва. На жаль, соціологічні дослідження, порівняно з опитуванням громадської думки, висвітлюють ще гіршу картину щодо ситуації, яка зараз склалась в суспільстві, існують певні аспекти даного питання, на які кожна людина звертає увагу, створюючи своє відношення до ринкової економіки в цілому і підприємництва конкретно, а саме: 1) потреба в соціальних гарантіях, соціальній захищеності; 2) свобода економічної (підприємницької) діяльності; 3) становлення до економічної диференціації. На жаль, в сучасних умовах навіть найбільш оптимістично настроєні соціологи констатують невідповідність соціально-економічних передумов щодо створення нової хвилі в суспільному житті — хвилі підприємницької активності. Що ж є головною перепоною тому, щоб активність, ініціативність та новаторство, досягнення економічних успіхів в Україні та за її межами стали реальними? Основні труднощі, пов’язані зі зміною суспільної свідомості, подоланням суспільної свідомості людей стереотипів так званої “соціалістичної економіки”, якою вона насправді повністю не була. Мова йде про нехтування інтересами індивіда на користь суспільних інтересів, відсутність конкретних відносин і т.д. Формування “анти- ринкового синдрому” нашого суспільства певною мірою сприяла своєрідність радянського способу життя, стиль поведінки радянської людини, система укладених радянським укладом культурних цінностей. Взаємовідносини людини і економіки були орієнтовані на натуральні показники, зрівнялівку в розподілі, нав’язливий колективізм, зовнішній контроль за поведінкою індивіда, бюрократичне адміністрування. Всі ці соціокультурні чинники створили у масовій свідомості протиринковий ціннісний фон і адекватний останньому базисний тип особистості.

В особистісному плані антиринкова культура кристалізувалась у вигляді особливої системи людських якостей, загальним підґрунтям яких були відсутність ініціативи, підприємливості, бажання і уміння ризикувати, дефіцит індивідуально-вольового настрою. Саме тому наша людина звикла жити у системі цінностей рівності, де, природньо, тягар рішень лягає не на особистість, а на соціальні інститути, на різні суспільні інстанції, яким людина передавала своє право майбутнього вибору. Людина не стільки сама вирішувала як їй чинити, скільки дотримувалась усталених правил, отримуючи в обмін певний мінімум матеріальних благ. Декілька поколінь радянських людей жили і працювали в соціально- економічних умовах, які підкорялись принципу рівності, адаптувались до них за рахунок вироблених і розвинутих соціальних якостей.

Підсумовуючи вищесказане, можна говорити про певну гіпотетичну модель трансформації людської свідомості, що залежить від рівня і напрямку розвитку науки, яка б дослідила дані проблеми, а також залежить від низки чинників соціально-економічних умов. Без сумніву, більшість схильна сприймати ідеологію ринкової економічної системи, а саме ту ціннісну форму, де головна цінність людського життя — “матеріальний добробут”, а головна інструментальна цінність — економічна свобода. Прихильники ринку повністю поділяють концепцію “гарного життя”, орієнтовану на матеріальний добробут, і розглядають ринкові відносини і відповідні їм форми ринкової поведінки в якості адекватної інструментальної цінності. Разом з тим, життя за правилами економічної свободи знайоме нам не дуже добре скоріше у рамках пропаганди переваг ринкової економіки. І тому все це немала частина суспільства “озирається” на головну цільову цінність минулого, таку як боротьба за ідеали, служіння суспільству, а також на суспільну рівність.

Об’єктивні зовнішні умови праці потребували не просто заповзятливості, а “суперзаповзятливості” українських підприємців, що не могло не датись взнаки на діловій етиці в Українському бізнесі. Як результат, у ділових людей виробилась “вовча натура”, прагнення до нечесного ведення справ, звичка порушувати узгодження. Виявлено іншу симптоматичну обставину — всі ті риси, які громадська думка сприймає як суто негативні, певною частиною бізнесменів трактуються як не тільки позитивні, а й необхідні. Серед них: надмірна працелюбність, що часто призводить до нервових розладів і загального погіршення стану здоров’я підприємців, високі вимоги до персоналу — кожен підприємець бажає раціонально використовувати свої як фінансові, так і людські ресурси, інші проблемні питання пов’язані з діловою етикою підприємців, такі як чесність по відношенню до держави в аспекті виплати податків.

Аналіз основних точок зору на середній опис підприємця допомог виділити 10 основних характеристик, що притаманні більшості підприємців:

1) Підприємці прагнуть відстоювати персональну точку зору;

2) Підприємці досягають успіху завдяки успішній організації виробництва і використання різноманітних ресурсів;

3) Підприємцям притаманна розвинута інтуїція;

4) Підприємці вірять у свої ідеї. Вони перетворюються у джерело мотивації та енергії підприємця і стають основою для подальшого розвитку підприємства;

5) Підприємцям притаманна агресивність і, певною мірою жорстокість;

6) Підприємці можуть “керувати” ризиком, в результаті чого знижується острах у відношенні прийняття рішень;

7) Підприємці є прихильниками зниження значущості проблем, спрощення останніх;

8) Підприємці у своїй більшості бувають нетерплячими і невтомними, вони погано переносять бюрократичні затримки, пов’язані з втратою часу, наприклад на освіту. Ось чому більшість відомих підприємців не прагнуть отримати вчений ступінь;

9) Підприємці впевнені у власному лідерстві і здібностях, але часто не впевнені в інших людях. Через це підприємці нерідко прагнуть всю роботу виконувати самостійно, і бувають поганими організаторами;

10) Підприємці прагнуть бути незалежними і зберігати свою індивідуальність. Тому вони часто мають характеристику бунтівника або поганого колективіста.

Говорячи про взаємодію суспільства, ринку та підприємництва, не можна не зупинитись на проблемі взаємовідношення етики та бізнесу. Багато етичних проблем, що стоять перед бізнесом, є виключно складними, суперечливими і не піддаються простому вирішенню у світі ринку.

Питання ускладнюється ще й тим фактором, що моральні концепції є самі по собі суб’єктом філософського протиріччя. При цьому групи підприємців, що дотримуються радикальних поглядів на те, що є хорошим, а що поганим бізнесом, організуються і здійснюють тиск з метою змінити напрямок діяльності певних компаній [4, 17]. Такий тиск нерідко направлений і на уряд, аби примусити його змінити нові закони щодо бізнесу. Наслідки зазначених протиріч великою мірою залежать від можливості здійснювати політичний тиск або тиск у сфері комерції. Бізнес завжди “знає”, що етичні принципи є діяльними на ринку. Таким чином, якщо торгівля з певними країнами, виробництво протизапліднювальних пілюль, забруднювання річок або дискримінаційна практика проти жінок, зайнятих на виробництві зачіпає певним чином важливий сектор ринку, бізнес завжди буде уникати такої діяльності. Це демонструє не силу морального розуму, а той факт, що бізнес відображає цінності тих, хто здатен здійснювати сильний тиск у сфері політики та комерції.

Можна передбачити, що становлення соціального ринкового господарства сприятиме більшій монолітності суспільства. Як прогнозують вчені, цей монолітний, в принципі, правлячий прошарок буде поділений на дві групи. “Бюрократи від народження”, очевидно, залишаються бюрократами.

Вони складуть потужну частку державного апарату , консервативний прошарок — групу адміністраторів. З другого боку, “підприємці від народження” будуть займатись ринковим господарством і складуть групу менеджерів-інноваторів. Інтереси цих груп деякою мірою співпадатимуть, але не будуть тотожними.

Джерелом етики підприємництва повинні стати школа, родина, засоби масової інформації. Активізація створення нових форм вимагає від уряду, як і від місцевої влади, проведення певної рекламної кампанії. Рекламна кампанія має провести рекламними чи маркетинговими кампаніями; які одночасно досліджують, як сприймається у суспільстві політика уряду стосовно приватного підприємництва. Заохочення ж приватного підприємництва є, передусім, також пропагандою нового стилю життя і нових моральних цінностей.

Єдина соціально-бажана якість, вираженість якої група підприємців визнає як високу, це — “здатність до ризику”. Підтвердити такий висновок можна результатами досліджень західних соціологів і серед особистісних якостей перед веде здатність до ризику як така, що найбільше сприяє успіхові підприємницької діяльності (За п = 97, дослідження проведене Інститутом соціології Національної Академії наук України в 1992 році). Проте, в українських підприємців, які досягли успіху, ця якість поєднується з “мезантропічним” сприйняттям соціального оточення, звідси — відповідний характер взаємодії з ним. А що такі щасливці є трансляторами цінностей для всієї соціальної групи підприємців, то можна очікувати, що аномічні явища в ній ширитимуться і надалі. Дослідження показали, що з ростом соціальної потенції поліпшується оцінка вираженості соціально-бажаних якостей колег чи партнерів і підвищується оцінка вираженості негативних [3, 69].

Конкурентність, як особистісна якість є “вторинною” і може розвиватись тільки на певному цілісно-орієнтованому ґрунті. “Конкурентні” резиденти більше, ніж “слабкі”, орієнтовані на самостійність, здобування високих доходів, стабільність суспільного становища; можливість впливати на людей. “Слабким” у підприємницькій діяльності більше до вподоби можливість робити своє діло (88.7%) належних до цієї групи, у групі “сильних” — 44%, проявити здібності, приносити користь суспільству. Тобто висока конкурентноздатність у підприємців формується на основі цінностей індивідуального успіху, самостійності, престижу, влади. Низька ж — сполучається з цінностями особистого розвитку, соціоцентрични- ми та афілятивними (за X. Хенкаузеном афіляція — спілкування з іншими людьми на рівні, що дає задоволення, захоплює та збагачує обидві сторони). Також встановлено, що “слабкі” більшою мірою задоволені перебігом своєї підприємницької діяльності та життям загалом. Це не пов’язано ані з різницею в доходах, ані з умовами розвитку виробництва. Самооцінка “сильних” нижча ніж у “слабких” лише у двох з усіх досліджуваних аспектів підприємницької діяльності і “можливість бути корисним людям”, “можливість приносити користь суспільству” [3,72].

Але незадоволеність саме цими аспектами підприємницької діяльності зумовлює в осіб з високою соціальною потенцією помітну загальну задоволеність і діяльністю і життям в цілому.

Нарешті, коли йдеться про теперішнього вітчизняного підприємця, слід відзначити кілька негативних рис його соціального обличчя, деякою мірою зумовлених об’єктивними обставинами. Коли настали законодавчі і ідеологічні послаблення у бік ринкових відносин; це збудило підприємницький інтерес у багатьох людей. І відразу ж відбувся “іспит” на відбір та виживання, який поділив наших підприємців на дві категорії — “фарцу” і “ділових людей”. Перші — це численна група нуворішів, які зібрали (незначний) капітал доволі легко, діючи за схемою, відпрацьованою в умовах економічного безладдя та порожнечі споживчого ринку, який вони, збільшившись в об’ємі, хутко заполонили неякісною продукцією. Ділова ж людина відрізняється тим, як вона користується доходом: вона байдужа до предметів розкошу, нехтує одягом, має азартну працездатність, аскетично ставиться до розваг. Можна впевнено прогнозувати, що майбутнє вітчизняного підприємництва за діловими людьми, правдивими бізнесменами.

Які ж конкретні цінності виділяють для себе українські бізнесмени? Довгий період часу підприємництво розвивалось (і цей процес продовжується) в державному руслі, де для просування більше важать мотиви влади, ніж мотиви досягнення. У підприємців же, які діють найуспішніше, високі доходи посідають у структурі цінностей одне з найнижчих місць (лише 26.5% відзначили їхню значущість для себе), але високим є рейтинг стабільності суспільного середовища (42.8% відповідей) — цінності, притаманної більше представникам управлінських структур. При цьому респонденти з домінуючим мотивом “можливість впливати на колег” частіше, ніж інші, відзначають наявність у колег негативних моральних якостей і рідше позитивних, що великою мірою характеризує їхнє ставлення до соціального оточення [3, 77].

Підприємництво має також свої “антицінності”. До них підприємці зараховують: відсутність соціальних гарантів, високий ризик (це відзначили 73,8% опитаних), несхвальне ставлення до бізнесменів значної частини суспільства (21,5%), а також те, що неминуче доводиться мати справу з небесними людьми (36,9%), що немає змоги приносити користь суспільству своєю підприємницькою діяльністю (3,1%) ціни на продукцію вимушено високі (30,8%), не можна здобувати вдосталь доходів (24,6%), розвивати і збільшувати виробництво (41,5%), а ще — рутинність, нецікавість бізнесового процесу (4,6%). Не багато негативних сторін у підприємництві лише 7,0 % опитаних. До всього цього додається “вакуум” довкола підприємницької діяльності, гальмівний вплив, що його чинить соціальне оточення [3, 87]. Також значною вагою користується інформація, що розповсюджується у колах підприємців, та інформація засобів інформації. Складається враження, що підприємці зважають на громадську думку, а це свідчить про їх соціальність, тобто зони прислухаються до громадської думки і, напевне, бажають чути позитивні вислови про підприємництво взагалі і про себе зокрема.

Все вищевказане можна підсумувати в такому викладі: в Україні на відносно низькому рівні знаходяться умови розвитку підприємництва взагалі і конкретно його морально- етичні якості. Це пояснюється складною історією нашої держави, що відбилось на громадській свідомості і створили великий бар’єр до сприйняття ринкового мислення. Не можна говорити про абсолютно нерозвинуту етику підприємництва в Україні як результат небажання розвинути свою власну ділову культуру, тут скоріше складність і протидія суспільства мали свій вплив. На жаль, економічні і правові умови не сприяють розвитку підприємництва і все частіше в діловій пресі постає питання про шляхи подальшого виживання підприємництва в країні. Очевидна величезна різниця між політикою, яка рекламується нашим урядом на словах по відношенню до підприємництва і тією жорсткою політикою батога, хто побажав вкусити “пряника”. Держава лишній раз довела, що “безкоштовний сир існує лише в мишоловці”. А підприємці платять в наш бюджет за можливість працювати далі все більше зростаючу ціну.

Як же виплутатись з цього депресивного стану державної політики відносно підприємництва в Україні? Рецептів існує багато, система ж підприємницького поступу на цивілізаційних засадах в Україні ще не розроблена. Очевидно, слід розпочинати зі зміни оцінок масової свідомості. Важливо провести планомірно розраховану рекламну компанію підприємництва як нового шляху до вільного життя, матеріального добробуту, стабільності і впевненості у майбутньому. Крім того бажане державне стимулювання власників значних фінансових коштів тих самих підприємців до вивчення своїх службовців в бізнес школах, а, можливо, до підвищення кваліфікації спеціалістів, навчання молодих, творчих і потенційно активних підприємців.

Література

1. Вебер Макс. Протестантська етика та дух капіталізму. — К.,1994.
2. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. — Тернопіль, 1993.
3. Пилиленко В.Е. Социальная регуляция трудового поведения. — К., 1993.
4. Пилипенко В.Е., Шевель І. Соціологія підприємництва. — К., 1997.
5. Хайек Ф. Дорога к рабству. — Лондон, 1983.
6. Шумпетер И.А. Капіталізм, соціалізм і демократія. — К.,1995.