referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Аграрний недержавний пенсійний фонд та його роль у розвитку земельних відносин

На думку багатьох фахівців, система недержавного пенсійного забезпечення здатна акумулювати в собі значні суми пенсійних резервів, що повинні розміщуватися лише у високоліквідні активи за напрямами, передбаченими чинним законодавством. Нині в Україні склалася така ситуація, коли цілі галузі економіки потребують інвестиційних ресурсів, але не мають необхідних фінансових інструментів для їх залучення з накопичувальної пенсійної системи. Такою галуззю є сільське господарство. Аграрна сфера потребує створення професійної системи накопичувального пенсійного забезпечення, що дасть змогу утворити додаткову систему підтримки сільських пенсіонерів, акумулювати значні фінансові ресурси та інвестувати їх в агропромисловий комплекс України.

Основу професійної накопичувальної пенсійної системи в сільському господарстві має становити Аграрний професійний недержавний пенсійний фонд (АПНПФ), створений на основі галузевої угоди між об´єднаннями роботодавців, галузевою профспілкою та державними органами. Враховуючи, що джерелом походження пенсійних активів АПНПФ має стати аграрний сектор, то для розміщення цих фінансових ресурсів необхідно розробити фінансові інструменти, які дали б можливість інвестувати ці кошти саме в аграрний сектор для недопущення відпливу капіталу в інші галузі народного господарства.

В умовах високої ризикованості виробництва та нестабільної дохідності такі інвестиції мають бути забезпечені певними активами. Нині в аграрному секторі майже єдиним видом активів, що має стабільну ліквідність, є земля. Тому саме формування ринку землі й розвиток земельних відносин може розв´язати проблему залучення пенсійних активів у сільське господарство.

Проблемами розвитку земельних відносин в Україні та інвестиційного забезпечення аграрного сектора на основі земельної іпотеки займається значна частина вчених-аграрників, серед яких: П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем´яненко, В.Я. Месель-Веселяк, М.М. Федоров, С.О. Смоленська, Ю. Новиков, В. Савич та багато інших. Більшість науковців, що вивчають проблеми кредитного та інвестиційного забезпечення аграрного сектора економіки, зазначають про необхідність запровадження кредитних відносин на основі земельної іпотеки. При цьому авторами досі не враховувались інвестиційні можливості системи накопичувального пенсійного страхування.

Публікації ж науковців із розвитку накопичувального пенсійного забезпечення розкривають загальні напрями інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів, при цьому не розглядаючи проблем аграрної галузі.

Мета статті. Враховуючи наведене, існує нагальна потреба у вирішенні питань інвестування пенсійних активів в аграрну галузь, зокрема, на основі залучення аграрного недержавного пенсійного фонду до земельних відносин. Для цього нами поставлена мета розробити модель функціонування недержавного пенсійного фонду на ринку землі.

Слід зазначити, що відповідно до Земельного кодексу України на відчуження земель сільськогосподарського призначення діє мораторій, який продовжено й на 2008 рік. Це, звичайно, унеможливлює і використання землі як предмета іпотеки, оскільки в умовах неможливості реалізації земельних ділянок земля стає абсолютно неліквідним товаром. Однак існування мораторію лише відстрочує запровадження ринкового обігу земельних ділянок і, як відзначають фахівці, цей час необхідно використати на формування спеціальної інфраструктури ринку земель, підготовку нормативно-правових актів з регулювання земельних відносин та підготовку спеціалістів у даній галузі.

Для нормального функціонування ринку землі необхідне утворення спеціальної інфраструктури, в якій ключові місця повинні займати державний Земельний іпотечний банк і державний Земельний фонд.

Проаналізувавши досвід зарубіжних країн слід відзначити, що операції з іпотечного кредитування й, особливо якщо предметом іпотеки є земля, відокремлені від інших операцій фінансових установ. Найприйнятнішим напрямом розвитку іпотечного кредитування під заставу земельних ділянок, на думку багатьох авторів, є створення єдиного державного Земельного іпотечного банку з відповідною мережею по регіонах, який би здійснював державну політику у сфері кредитування сільськогосподарських товаровиробників.

Залучення коштів аграрної професійної накопичувальної пенсійної системи до діяльності Земельного іпотечного банку може відбуватися внесенням активів АПНПФ у статутний капітал банку (придбання акцій) або ж придбанням боргових іпотечних цінних паперів. Звичайно, найбільш придатним до розміщення пенсійних активів є придбання іпотечних цінних паперів — іпотечних сертифікатів, облігацій чи заставних, оскільки такі цінні папери матимуть фіксовану дохідність і забезпеченість високоліквідним активом — землею.

Але вкладання коштів пенсійної системи в один певний вид фінансових активів є неприпустимим. Згідно із Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», пенсійні активи недержавних пенсійних фондів можна вкладати в цінні папери одного суб´єкта в розмірі, що не перевищує 5 % загальної їх суми. Звичайно, враховуючи надійність і дохідність таких видів цінних паперів, а також гарантованість їх із боку держави, можливо спеціальним нормативно-правовим актом збільшити вказаний норматив для розміщення пенсійних активів системи аграрного професійного пенсійного забезпечення до 10 %, тим більше, що ці суми будуть залишені в аграрному секторі.

Одним із напрямів залучення пенсійних активів до фінансування аграрного сектора є надання можливості АПНПФ прямого кредитування сільськогосподарських суб´єктів господарювання під заставу земельних ділянок. Але згідно із Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», кредитування будь-яких суб´єктів за рахунок пенсійних активів недержавних пенсійних фондів заборонено. Метою такої заборони є забезпечення на законодавчому рівні збереження накопичень громадян на старість. Кредити ж, надані суб´єктам господарювання, хоча і є високодохідними активами, але не задовольняють вимоги накопичувальної пенсійної системи щодо надійності. З появою в торговому обороті такого активу як земля та можливості забезпечення кредитної діяльності заставою цього активу різко збільшується надійність надання кредитів. Переваги землі як об´єкта застави пояснюються незмінним її розташуванням, тенденцією до постійного збільшення вартості. Крім того, сама земельна ділянка як заставлений об´єкт залишається у заставодавця. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов´язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов´язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, ризик неповернення кредиту, заставленого земельною ділянкою, чи несплати відсотків за цим кредитом нівелюється можливістю одержання у власність самої земельної ділянки. При цьому вартість земельної ділянки має перевищувати суму зобов´язань позичальника (наприклад, у Польщі межа кредиту становить 80 % заставної вартості землі, в Угорщині — 70, а в Німеччині — 60% (3/5) вартості земельної ділянки).

Таким чином, розміщення фінансових ресурсів за допомогою іпотеки відповідає вимогам пенсійного законодавства щодо дохідності та надійності пенсійних активів. Отже, такий напрям розміщення пенсійних активів, як надання іпотечних кредитів суб´єктам сільського господарства під заставу земельних ділянок, має бути включений до переліку напрямів інвестування активів НПФ і, зокрема, Аграрного професійного НПФ.

Щодо вимог законодавства про диверсифікованість активів НПФ, то має бути встановлена верхня межа інвестування пенсійних активів НПФ в іпотеку землі. Вважаємо, що для іпотечного кредитування під заставу землі пенсійних активів НПФ може бути застосовано обмеження, аналогічне обмеженню щодо надання кредитів страховими компаніями страхувальникам під заставу викупної суми — 20 % загальної суми активів.

З метою підвищення ліквідності пенсійних активів, розміщених через земельну іпотеку, необхідно забезпечити можливість продажу права вимоги боргу третій особі, що не зобов´язує позичальника до дострокового повернення кредиту і, відповідно, вилучення коштів з аграрної галузі. Для цього необхідно, щоб кредитна угода із заставою земельної ділянки між позичальником та АПНПФ була підкріплена заставною.

Відчуження заставної на земельну ділянку недержавним пенсійним фондом в обмін на грошові потоки може бути проведене на таких умовах:

  • відчуження (продаж) заставної шляхом вчинення індосаменту відповідно до ст. 25 Закону України «Про іпотеку» з компенсацією вартості заставної у встановленому сторонами розмірі;
  • продаж заставної із зобов´язанням зворотного викупу (операція репо) шляхом вчинення індосаменту, в якому встановлюється строк зворотного викупу заставної. При цьому НПФ (власник заставної) та організація, що здійснює викуп, можуть укласти договір, який встановлюватиме інші умови продажу заставної із зобов´язанням зворотного викупу.

Викуп заставних у НПФ може відбуватися будь-якою банківською установою (згідно із чинним законодавством, іпотекодержателями можуть бути лише банки), або ж спеціально утвореним державним іпотечним органом (іпотечним агентством), який би мав право на емісію іпотечних цінних паперів, гарантованих землею.

Облік заставних на земельні ділянки в НПФ, а також заставних, що передані фондом третім особам за операцією репо, повинен вестися банком-зберігачем, з яким Рада НПФ уклала договір про зберігання пенсійних активів, у порядку, встановленому Національним банком України.

Для правового забезпечення земельно-іпотечних відносин АПНПФ необхідно в спеціальному законодавстві з регулювання професійної накопичувальної пенсійної системи в сільському господарстві передбачити:

  • можливість кредитування господарюючих суб´єктів за рахунок пенсійних активів під заставу земельних ділянок; обов´язкове оформлення земельної іпотеки заставними;
  • максимальну величину коштів, що спрямовуються на кредитування на рівні 20 % загальної суми пенсійних активів НПФ (при цьому з розрахунку на одного позичальника — не більше 5%);
  • порядок надходження, відчуження та обліку заставних у НПФ тощо.

Слід зазначити, що навіть за умови визнання землі як об´єкта купівлі-продажу, земельна іпотека нині не дає змоги залучити в аграрну в сферу значних ресурсів. Це пов´язано, передусім, із «розмитістю» права власності на земельні ділянки, тоді як предметом застави в іпотечному кредитуванні може бути лише земля суб´єктів господарювання, що використовується ними на правах власності. Сьогодні понад 70% сільськогосподарських угідь використовується у сільськогосподарському виробництві на правах оренди. Отже суб´єкти господарювання в сільському господарстві, що працюють на орендованій землі, не мають можливості залучення коштів на умовах іпотеки землі. З цього приводу в економічній літературі останніх років висувалася пропозиція як предмет іпотеки використовувати право на оренду землі. Але в таких відносинах виникає низка складнощів, серед яких — проблема обліку й оцінки прав на оренду, визначення попиту на такі права, документальне оформлення операцій із застави права на оренду тощо. Крім того, вартість права на оренду землі значно нижча за вартість самої землі та право на оренду має строковий характер, що залежить від строку договору оренди.

Таким чином, використання права на оренду землі як предмета застави підвищує ризикованість кредитування, знижуючи надійність такого вкладання коштів. Відповідно, надання кредитів під заставу права оренди на земельні ділянки не може виступати напрямом розміщення пенсійних активів АПНПФ. Єдиним способом подолання наведеної ситуації є здійснення кредитування сільськогосподарських товаровиробників на викуп орендованої землі у її власників під заставу цієї ж землі. Сума такого кредиту не може перевищувати 70-80% вартості землі, а отже, до 30% вартості повинен буде сплачувати покупець. Вважаємо, що вказаний напрям кредитування буде найбільш розвиненим на першому етапі запровадження земельної реформи і лише після перерозподілу власності на землю та концентрації земельних ділянок у значних розмірах у приватній власності іпотечне кредитування буде перенаправлене на фінансування поточної діяльності з використання землі.

Принциповим при формуванні системи земельно-іпотечних відносин є питання про надання іпотекодержателю права самому мати землю у власності. Слід відзначити, що надання фінансово-кредитним установам права іпотекодержателя не обов´язково має бути зв´язаним із дозволом їм ставати великими землевласниками. Наприклад, у США іпотечні земельні банки у разі одержання землі в результаті позбавлення заставодержателя права на утримання об´єкта іпотеки, повинні продати таку землю в стислі строки. Схожі процеси у земельно-іпотечних відносинах відбуваються і в інших країнах з розвинутою ринковою економікою.

Законодавство України про недержавні пенсійні фонди дає змогу інвестувати до 10% пенсійних активів у об´єкти нерухомості. У разі запровадження в Україні ринку землі земельні ділянки матимуть власну вартість і стануть відігравати роль об´єктів нерухомості, причому об´єктів, що не втрачають із часом своєї вартості. Тож володіння земельними ділянками недержавними пенсійними фондами має правове підґрунтя. Але необхідно враховувати, що у разі переходу сільськогосподарських земель у власність недержавного пенсійного фонду ці землі будуть виключені із сільськогосподарського виробництва, оскільки сам пенсійний фонд, як й інші фінансові установи, не використовують землю за її основним призначенням — для виробництва сільськогосподарської продукції. Земельні ділянки, звичайно, можуть передаватися пенсійним фондом суб´єктам господарювання на умовах оренди за певну орендну плату, але така діяльність не передбачена чинним законодавством для НПФ.

Отже, залишати одержану землю у володінні НПФ неможливо і нераціонально з погляду використання цієї землі. Одержану в результаті реалізації права на предмет іпотеки землю НПФ повинен або реалізувати господарюючим суб´єктам, або ж передати у розпорядження спеціалізованим організаціям. При цьому перший варіант є досить проблемним, оскільки через високу вартість таких об´єктів нерухомості, як земельні ділянки, може не знайтися платоспроможних покупців і, відповідно, залишається другий варіант єдино можливим.

Таким чином, виникає необхідність формування в державі спеціальних установ (чи однієї установи), які б здійснювали викуп земельних ділянок у суб´єктів, що не бажають, або не мають права на них господарювати з подальшою реалізацією цих ділянок або передачею їх в оренду. В Угорщині, наприклад, такою установою є створений державою спеціальний Земельний фонд, який викуповує земельні ділянки у громадян і заставлені сільськогосподарські угіддя іпотечного банку.

В Україні утворення такого Земельного фонду також є доцільним. До його функцій можна віднести:

  • придбання земельних ділянок у громадян чи юридичних осіб;
  • придбання заставлених сільськогосподарських угідь у державного Земельного
  • іпотечного банку та АПНПФ;
  • управління земельними активами АПНПФ й інших суб´єктів;
  • укрупнення земельних ділянок дрібних землевласників;
  • здійснення обмінних функцій для формування цілісних земельних угідь;
  • реалізація земельних ділянок великим землевласникам;
  • надання земельних ділянок в оренду суб´єктам господарювання;
  • формування цінової політики в галузі земельних відносин тощо.

Таким чином, при наявності Земельного фонду АПНПФ може утримувати у власності земельні ділянки в межах суми, встановленої для розміщення пенсійних активів в об´єкти нерухомості (до 10% активів), які управлятимуться Земельним фондом із відрахуванням орендної плати пенсійному фонду.

Земельний фонд може бути утворений як державна юридична особа з неприбутковим статусом, а початковий капітал — сформований за рахунок бюджетних коштів, а також пенсійних активів АПНПФ. У разі перевищення доходів Земельного фонду над його видатками, сума прибутку має бути розподілена між державою та АПНПФ пропорційно їхній пайовій участі. Частка, що належатиме державі, може бути спрямована на розвиток земельної реформи, а частка АПНПФ — на поповнення пенсійних активів учасників професійної накопичувальної пенсійної системи в сільському господарстві.

Враховуючи можливість АПНПФ мати земельні активи, вважаємо доцільним запровадження в практику накопичувального пенсійного страхування на селі одноразового земельного пенсійного внеску учасників. Це продиктовано тим, що сільські жителі, поряд із відставанням у рівні заробітних плат порівняно з працівниками промисловості та інших сфер, мають і певну перевагу, яка повною мірою може бути реалізована при формуванні ринку землі. Цією перевагою є наявність у селян земельних ділянок, що здаються ними в оренду сільськогосподарським товаровиробникам. За даними на 1 січня 2005 року середній розмір земельної частки одного громадянина в Україні становив 4,01 га. Враховуючи оцінку 1 га сільськогосподарських угідь в Україні на рівні 8 733 грн., можна сказати, що в середньому по країні у одного власника знаходиться земельних активів на суму 35 019 грн., що майже дорівнює мінімальній сумі пенсійних активів, яка необхідна на індивідуальному пенсійному рахунку учасника НПФ на момент виходу на пенсію.

32

Модель роботи АПНПФ на ринку землі

Таким чином, вартість переданої земельної ділянки збільшуватиме суму на індивідуальному пенсійному рахунку учасника АПНПФ. Відповідно, навіть особи, що за віком вже не матимуть права брати участь у загальній накопичувальній пенсійній системі, матимуть можливість одержати додаткові пенсійні виплати з професійної накопичувальної пенсійної системи в аграрному секторі.

Загальна схема взаємодії АПНПФ з іншими суб´єктами ринку землі наведена на рисунку. Звичайно, така схема повною мірою зможе функціонувати лише при набутті досвіду земельного ринку. Навіть після запровадження таких відносин потрібен буде час для встановлення рівноваги попиту і пропозиції на ринку землі, що сприятиме формуванню реальної ціни на земельні ділянки.

Нині землі сільськогосподарського призначення мають досить низьку оцінку і, відповідно, при запровадженні їх продажу на перших етапах ціна земель не відповідатиме їхній реальній вартості. На першому етапі земельної реформи купівля-продаж сільськогосподарських земель має відбуватися під пильним контролем з боку держави. Ключовою ланкою при цьому повинен стати державний Земельний фонд, до функцій якого належить проведення оцінки земельних ділянок з урахуванням попиту і пропозиції на них. Слід відзначити, що з розвитком іпотечного кредитування на купівлю землі ціна на землю зростатиме, оскільки підвищуватиметься платоспроможний попит на неї.

З урахуванням розроблених пропозицій щодо залучення накопичувальної пенсійної системи до земельних відносин, можна запропонувати приблизний план інвестування пенсійних активів АПНПФ в аграрну сферу економіки України (табл.).

План розміщення пенсійних активів Аграрного професійного недержавного пенсійного фонду

Напрями розміщення пенсійних активів

Структура пенсійних активів, %

Земельні ділянки

10

Заставні за земельно-іпотечними кредитами

20

Іпотечні сертифікати та облігації Земельного іпотечного банку

10

Пайові права Земельного фонду

10

Муніципальні облігації

20

Державні облігації

10

Банківські депозити

10

Акції та облігації емітентів у аграрному секторі

10

Усього пенсійних активів

100

Використання такого плану розміщення пенсійних активів АПНПФ дасть змогу мінімізувати розміщення активів у фінансові інструменти неаграрних сфер діяльності. Так, враховуючи емісію муніципальних і державних цінних паперів під фінансування загальнодержавних та регіональних аграрних програм, єдиним напрямом відпливу капіталу з аграрної сфери за наведеним планом є внесення коштів на банківські депозити (10% вартості пенсійних активів). Якщо ж взяти до уваги державну політику зі здешевлення кредитів сільськогосподарським підприємствам, то цілком ймовірно, що й ці кошти будуть спрямовані на поточне кредитування сільського господарства.

Підводячи підсумок проведеній роботі можна відзначити, що система професійного накопичувального пенсійного страхування в аграрній сфері обов´язково повинна бути залучена до земельних відносин, оскільки земля є одним із найліквідніших активів. Розвиток ринку землі дасть можливість розмістити в аграрний сектор половину пенсійних активів, що можуть бути сформовані аграрним пенсійним фондом. З використанням інших фінансових інструментів ця сума може наблизитись і до 100%. Таким чином, буде досягнуто повне уникнення відпливу капіталу з аграрної сфери в інші галузі економіки України через механізми накопичувального страхування.