1. Відмінність адвокатської та нотаріальної діяльності від підприємницької.

2. Організаційні форми діяльності адвокатури та нотаріату.

3. Оподаткування приватного адвоката, нотаріусів та їх помічників.

4. Оподаткування адвокатських об’єднань, адвокатських бюро та об’єднань нотаріусів.

5. Оподаткування адвокатської та нотаріальних діяльності за законодавством іноземних держав.

6. Список використаної літератури.

1. Відмінність адвокатської та нотаріальної діяльності від підприємницької

Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

Підприємництво (юридична практика) і адвокатська діяльність — практично те саме, відрізняються тільки суб’єктом. Якщо консультації та роз’яснення з юридичних питань надає підприємець — це підприємництво, а якщо адвокат — адвокатська діяльність. Як уже згадувалося, через наявність професіональних прав гарантій, адвокат при обслуговуванні суб’єктів господарювання має перед юристом-підприємцем конкурентну перевагу. Проте термінологічна еквілібристика деяких представників адвокатури, які продовжують стверджувати, що, мовляв, адвокати юридичних послуг не надають, перевагу цю зводить нанівець. Адже відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на валові витрати можна віднести вартість послуг, але не допомоги. Таким чином, борці за чистоту адвокатської «неприбутковості» забезпечують інтереси настільки нелюбимих ними «фахівців» краще за будь-який Конституційний суд. Адже заборона на віднесення у валові витрати платежів адвокатам може запросто позбавити адвокатуру корпоративних клієнтів.

Відповідно до ст. 1 Закону “Про адвокатуру”, адвокатура є громадським об'єднанням. З правової точки зору законодавець тут зробив помилку, яка спричинила нові проблеми реформування адвокатури. Правовий аналіз свідчить, що адвокатура, як правове співтовариство, не може бути визнана громадською організацією вже тому, що вона виконує покладені на неї державою спеціальні функції захисту та представництва, а її діяльність регулюється Конституцією України, спеціальним Законом “Про адвокатуру”, іншими законодавчими та нормативними актами. Виконання вказаних функцій не може забезпечуватися лише на громадському рівні.

Механічне віднесення адвокатури до громадської організації суперечить Закону України “Про об'єднання громадян”, згідно з яким такі об'єднання формуються не за професійними ознаками, а виходячи із єдності інтересів. Відповідно до цього закону громадяни об'єднуються для реалізації й захисту особисто їм належних прав та свобод. Адвокатура ж діє для захисту й представництва конституційних прав і законних інтересів членів суспільства та юридичних осіб. Тому вона відрізняється від громадської організації своїми функціями й організаційними засадами, правами і обов'язками та іншими ознаками (які, однак, багато в чому подібні).

Саме спеціальний характер діяльності адвокатури, спрямований на задоволення потреб не її членів, а, насамперед, людини і громадянина, відрізняє адвокатуру від громадської організації.

Для вірного розуміння правової природи адвокатури та її діяльності, слід у законодавчому порядку дати визначення таких понять, як: адвокатура, адвокат, адвокатська діяльність, право на адвокатську діяльність, правова допомога, надання правової допомоги, заробіток адвоката (гонорар), індивідуальна адвокатська діяльність, адвокатське об'єднання, адвокатське бюро, контора, фірма, помічник адвоката, стажист і т.п.

Надзвичайно гострими для адвокатури є проблеми економічного та фінансового характеру. Абсолютно необґрунтованим є віднесення конституційної функції адвокатури, пов'язаної з поданням правової допомоги (що є основою адвокатської діяльності), до розряду “адвокатських послуг”. Таке “тлумачення” та “розуміння” адвокатури призвело до безпідставного поширення на адвокатську діяльність оподаткування за схемою оподаткування підприємницької діяльності. Різниця ж між “допомогою” і “послугами” має істотне значення при визначенні специфіки адвокатської діяльності та її оподаткування. Як фізичні особи, адвокати завжди сплачували з свого заробітку суми прибуткового податку та зборів у пенсійний фонд і фонд соціального страхування. Проте, адвокатські об'єднання, за старим законодавством ніколи не оподатковувалися. Таких підхід є вірним й дотепер, оскільки метою діяльності адвокатських об'єднань є організаційне забезпечення адвокатської діяльності, а не отримання прибутку. Вони фінансуються за рахунок адвокатських внесків, які є прямими витратами, безпосередньо пов'язаними із здійсненням адвокатської діяльності і оподаткуванню не підлягають.

Повертаючись до функції нотаріальної діяльності, яка характеризується одночасно як правоохоронна, правозахисна та правозастосовча, та оцінюючи правовий статус приватних нотаріусів, можна дійти висновку, що їх діяльність базується на матеріальній основі. Вчинюючи нотаріальні дії, приватні нотаріуси одночасно забезпечують власні інтереси. Це зумовлюється необхідністю за власний рахунок сплачувати заробітну плату персоналу, формувати страхову заставу, орендувати приміщення, здійснювати придбання обладнання та меблів тощо. Тому вважати, що нотаріус не має на меті одержання матеріального задоволення від наслідків своєї діяльності, в наш час неможливо.

Але відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 1998 р. № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» отримання відповідного доходу приватним нотаріусом не повинно розцінюватися як підприємницька діяльність, що має на меті одержання прибутку. Приватний нотаріус використовує в першу чергу власну працю, яка є основою відповідного доходу. При цьому вчинення нотаріальних дій є виконанням державної функції щодо охорони і захисту безспірних прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави.

Питання про правовий статус приватного нотаріуса ставиться в теоретичних джерелах, але воно не знайшло свого відображення в законодавстві про нотаріат. Так, частиною 3 ст. 17 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що державна нотаріальна контора є юридичною особою, а статус приватних нотаріусів законом не визначений. Як розцінювати правовий статус приватного нотаріуса? Це питання виникає не тільки при визначенні можливості віднесення приватного нотаріуса до суб'єктів підприємницької діяльності, а також для оцінки оподаткування результатів його діяльності та, безумовно, зумовлюється необхідністю в деяких випадках встановлювати відповідальність приватного нотаріуса за адміністративні правопорушення, а також за злочини тощо.

Для правильного визначення статусу приватного нотаріуса проаналізуємо правові засади оподаткування результатів його діяльності. Так, при встановленні критеріїв обкладання податками виникає доволі складна ситуація, оскільки оподаткування приватної нотаріальної діяльності має здійснюватись згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»[3], а не відповідно до Декрету «Про податок на прибуток підприємств і організацій». Тобто приватні нотаріуси сплачують податок як приватні особи. Коли ж більш докладно аналізувати питання щодо застосування конкретних норм цього Декрету, що визначають конкретні ставки податку, то вирішується воно методом від супротивного. Приватні нотаріуси не належать до громадян, які одержують доходи від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності у зв'язку з трудовими відносинами, а тому до їх оподаткування не може застосовуватись розділ II Декрету. Не може для оподаткування доходу приватного нотаріуса застосовуватись й розділ III Декрету, що встановлює особливості оподаткування доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної роботи (служби, навчання). Тому доходи приватного нотаріуса повинні оподатковуватися за правилами розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» як доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розд. II та III зазначеного Декрету.

Таким чином, відбувається правовий парадокс, оскільки приватний нотаріус як фізична особа вправі приймати на роботу секретаря, прибиральницю, здійснювати господарську діяльність, укладати цивільно-правові угоди, метою яких є забезпечення професійної діяльності. В той же час постає запитання, на яких же принципах ґрунтуються трудові відносини між нотаріусом та особами, які працюють у нього. Це зумовлюється не просто контрактною основою, а й необхідністю сплачувати відповідні внески до пенсійного фонду тощо.

Ст. 1 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Але будь-яка діяльність за ст. 43 Конституції України здійснюється за вільним вибором або за вільною згодою. Для набуття ж статусу приватного нотаріуса не тільки необхідний вільний вибір та самостійна ініціатива, а й потрібно мати вищу юридичну освіту, пройти стажування, внести страхову заставу, зареєструвати свою діяльність, тобто для зайняття нотаріальною діяльністю треба забезпечити додержання усіх умов, передбачених законом.

Праця приватного нотаріуса, безумовно, є систематичною, оскільки навіть суміщення його діяльності з науковою та викладацькою дозволяється лише у вільний від роботи час. Дане положення визначає відповідну прерогативу професійних обов'язків нотаріуса по відношенню до інших видів діяльності.

Таким чином, суттєва відмінність нотаріальної діяльності від підприємницької закладена в характері нотаріальної функції, яка орієнтована на виконання державного замовлення щодо сприяння всім особам в юридичне грамотній і безпечній реалізації їх найважливіших прав. Це положення разом із сукупністю обов'язків нотаріуса та способами добору відповідних фахівців, що набувають статус нотаріусів, визначає відмінність цієї сфери діяльності від інших.

Одним з критеріїв підприємницької діяльності є конкуренція. Але перед аналізом можливості існування конкуренції серед нотаріусів треба констатувати, що правовий статус приватного нотаріуса законодавством фактично не визначений, а за нормативними актами, які регулюють питання оподаткування, він розцінюється як фізична особа. Отже, існує лише положення про те, що вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку, яке не конкретизується відповідними умовами в Законі України «Про нотаріат».

В російській юридичні літературі існує думка, що наявність в одному регіоні державних і приватних нотаріусів викликає протистояння двох систем нотаріату та впливає на якість обслуговування населення і організацій. В той же час таку ситуацію неможливо вважати виправданою, оскільки всі нотаріуси — це особи, наділені публічною владою, серед яких недоречна конкурентна боротьба або суперництво в погоні за клієнтом. Така точка зору є теоретичною, але не об'єктивною. Реальна картина на сьогодні полягає в тому, що державні нотаріуси в Україні розгублені і не знають, що їх чекає у майбутньому, а тому не конкурують. Вони шукають шляхи захисту власних інтересів, виконуючи покладені на них обов'язки без «зайвого» натхнення. Мабуть, для них питання щодо існування державного нотаріату є вирішеним. Вони чекають нового закону «Про нотаріат».

2. Організаційні форми діяльності адвокатури та нотаріату

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають розрахунковий та інші рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку — і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

3. Оподаткування приватного адвоката, нотаріусів та їх помічників

Поняття незалежної підприємницької діяльності для цілей оподаткування дане в п. 1.9 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон № 889): незалежна професійна діяльність — це діяльність … адвокатів, приватних нотаріусів … за умови, що такі особи не є найманими робітниками або суб’єктами підприємницької діяльності.

Оподаткування адвокатської діяльності здійснюється за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності за встановленим єдиним податком.

Обставини з приводу оподаткування адвокатської діяльності є одними з найбільш цікавих моментів у чинному законодавстві. Закон України «Про адвокатуру» не визначає конкретних норм оподаткування адвокатської діяльності, залишаючи врегулювання цих відносин загальним нормативно-правовим актам. З огляду на таке, виникло багато протиріч та дискусій з приводу правильності застосування податкового законодавства. Державна податкова адміністрація України своїми листами від 25.03.2005 р. № 2014/Г/17-3115, від 04.04.2005 р. № 2191/Р/17-3115, від 19.04.2005 р. № 3678/Л/17-3115, від 16.02.2006 р. № 879/С/17-0715, від 27.04.2007 р. № 2094/т/17-0715 зазначає, що у Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб» немає спеціального розділу (групи статей), де б тематично було висвітлено особливості оподаткування доходів осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, зокрема, індивідуальну адвокатську діяльність. Виходячи з цього, порядок оподаткування доходів осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, охоплюється загальними нормами Закону, за винятком випадків, якщо ці особи на законних підставах зареєстровані суб'єктом підприємницької діяльності. Такими листами, компетентний державний орган підтверджує можливість здійснювати адвокатську діяльність в якості суб'єкта підприємницької діяльності при цьому зауважуючи про існування прогалин у сфері податкового законодавства.

Як особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність, приватні нотаріуси належать до групи «самозайнятих осіб». Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02.09.93 р. (далі — Закон № 3425) нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних і громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою та посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім тієї, яка передбачена абз. 2 ст. 4 Закону № 3425 (складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, надавати роз’яснення з питань здійснення нотаріальних дій і консультації правового характеру), а також викладацькою та науковою діяльністю у вільний від роботи час.

Ст. 32 Закону № 3425 установлено, що з доходу приватного нотаріуса утримується податок за ставками, установленими чинним законодавством України. Пріоритетним Законом для оподаткування доходів фізичних осіб є Закон № 889 (п. 22.2 Закону № 889). Законом № 889 не визначені особливості оподаткування доходів осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, однак на них поширюються вимоги Закону № 889 щодо порядку визначення загального оподатковуваного податком доходу, ведення книги обліку доходів і витрат, надання податкової соціальної пільги щодо найманих осіб, обов’язків декларування і строків сплати податку (п. 22.2 Закону № 889).

Відповідно до п. 1.3 «з» Закону № 889 як дохід визначений дохід від здійснення незалежної професійної діяльності на території України. Таким чином, доходи приватного нотаріуса — це сума коштів, що сплачує клієнтами за здійснення нотаріальних дій і надання додаткових послуг правового й технічного характеру (лист ГНАУ від 01.06.05 р. № 5079/до/17-3115).

Загальний річний оподатковуваний дохід складається із суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року (пункт 4.1 Закону № 889). Таким чином, доходи приватних нотаріусів обкладаються податком за загальними нормами, установленими Законом № 889 для фізичних осіб (п. 7.1 з урахуванням п. 22.3). В 2006 році — 13% від об’єкта оподаткування.

Відповідно до пп. 5.4.2 і пп. 6.3.3 «е» Закону № 889 безпосередньо до доходів приватного нотаріуса податковий кредит і податкова соціальна пільга не застосовуються, оскільки приватний нотаріус не є найманою особою і не одержує заробітну плату в розумінні Закону № 889 (п. 1.1 і п. 1.3 «д» Закону № 889).

На приватних нотаріусів поширюється обов’язок відповідно до пп. 19.1 «а» Закону № 889 вести облік доходів і витрат в обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу у випадку, якщо такий платник податку зобов’язаний за Законом № 889 подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення зайво сплачених податків. Наказом ДПАУ від 16.10.03 р. № 490 «Про затвердження форми обліку доходів і витрат платника податку з доходів фізичних осіб і Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу» затверджена форма Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу (далі — Книга) і Порядок ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу (далі — Порядок). У Книзі підлягають обліку всі доходи (платежі), отримані приватним нотаріусом від фізичних та юридичних осіб за надані послуги правового або технічного характеру та здійснені нотаріальні дії щодо кожного клієнта. При заповненні Книги в графі «Джерело отриманого доходу…» необхідно проставляти назву і код — для юридичної особи, прізвище, ім’я, по батькові й ідентифікаційний номер — для фізичної особи, та їхні адреси. Причому чинне законодавство передбачає здійснення подвійної реєстрації певних відомостей, як у реєстрі нотаріальних дій, так і в Книзі.

Для цілей нарахування податку з доходів приватного нотаріуса об’єктом оподаткування буде не чистий річний оподатковуваний доход (як для фізичних осіб), а відповідно до п. 3.1 і пп. 5.4.2 Закону № 889 він визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу, отриманого протягом звітного року як заробітна плата, на суму податкового кредиту такого звітного року. Тобто Закон № 889 прирівнює дохід приватного нотаріуса до одержання зарплати. Перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту платників, які одержують заробітну плату, зазначений в п. 5.3 Закону № 889. Разом з тим цей перелік не охоплює витрат, пов’язаних з економічною сутністю процесу організації та здійснення нотаріальної діяльності. Законом № 3425 установлені певні вимоги до робочого місця й організації роботи приватного нотаріуса — нотаріус повинен працювати в нотаріальній конторі (у власному або орендованому приміщенні, що має відповідати вимогам щодо збереження таємниці виконуваних нотаріальних дій (ст. 8 Закону № 3425)). Приміщення має бути сертифіковане, оснащене сигналізацією. Нотаріус зобов’язаний забезпечити схоронність архіву та печаток.

Тому всі витрати, пов’язані з експлуатацією нотаріальної контори (оренда плата, платежі за надані комунальні послуги, інші обов’язкові платежі) включаються до складу витрат приватного нотаріуса, на суму яких він має право зменшити свій дохід.

Для своїх найманих робітників приватні нотаріуси є страхувальниками (п. 5 ст. 14 Закону № 1058). Максимальна величина фактичних витрат на оплату праці, з яких утримуються страхові внески, дорівнює 10 розмірам прожиткового мінімуму, установленого для працездатного населення.

4. Оподаткування адвокатських об’єднань, адвокатських бюро та об’єднань нотаріусів

Оскільки Конституцією України функцію адвокатури визначено як надання “правової допомоги” , а не надання “адвокатських послуг”, то на адвокатську діяльність безпідставно було поширено оподаткування за схемою оподаткування підприємницької діяльності.

Різниця між цими термінами має істотне значення при визначенні специфіки адвокатської діяльності та її оподаткуванні. Метою діяльності адвокатських об'єднань є організаційне забезпечення адвокатської діяльності, а не одержання прибутку. Вони фінансуються за рахунок адвокатських внесків, призначених для прямих витрат, безпосередньо пов'язаних зі здійсненням адвокатської діяльності, і не повинні оподатковуватися.

Слід законодавчо встановити, що адвокатські утворення можуть бути як неприбутковими організаціями, так і суб’єктами господарської діяльності, на вибір адвокатів, що їх створюють. Новим законом має бути передбачено, що адвокати мають право надавати клієнтам юридичні послуги. До діяльності адвокатів і адвокатських утворень, які за своїм характером є господарською (підприємницькою), має застосовуватися законодавство, що регулює підприємницьку діяльність.

Оподаткування доходів від здійснення індивідуальної адвокатської діяльності передбачено Законом України від 22.05.2003 р. "Про податок з доходів фізичних осіб". Згідно з пунктом 1.9 статті 1 зазначеного Закону, діяльність адвокатів визначено як незалежну професійну діяльність. Проте Закон не містить спеціального розділу чи окремих статей де було б висвітлено особливості оподаткування доходів осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, зокрема індивідуальну адвокатську діяльність. Виходячи з цього, порядок оподаткування адвокатів охоплюється загальними нормами Закону, що на практиці породжує безліч питань щодо правозастосування окремих положень Закону. До сьогодні чітко не прописані норми, що регулюють склад витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів від незалежної професійної діяльності самозайнятих осіб, до яких відноситься така категорія платників податків, як адвокати.

Невирішеним залишається питання обрання спрощеної системи оподаткування особами, що здійснюють незалежну професійну діяльність, з огляду на те, що адвокатська діяльність не є підприємницькою, та ряд інших питань щодо порядку оподаткування адвокатів (адвокатських утворень).

5. Оподаткування адвокатської та нотаріальних діяльності за законодавством іноземних держав

Адвокат іноземної держави може надавати правову допомогу в Україні лише з законодавства країни, у якій він отримав статус адвоката.

Право на надання такої правової допомоги виникає з моменту включення адвоката іноземної держави за рішенням ВПА до Єдиного реєстру адвокатів, що діють в Україні, та видачі йому Свідоцтва встановленого ВПА зразка.

При наданні правової допомоги, на адвоката іноземної держави поширюються чинне законодавство та Правила адвокатської етики, що діють в Україні, а також їх діяльність регулюється міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України в порядку та організаційних формах, передбачених розділами 3 — 5 цього Закону.

Право на надання правової допомоги в Україні адвокатом іноземної держави, включеним до Єдиного реєстру адвокатів, що діють в Україні, може бути припинено рішенням ВПА у разі порушення ним чинного законодавства України, Правил адвокатської етики або втрати статусу адвоката іноземної держави.

Рішення ВПА про припинення права на надання правової допомоги в Україні тягне за собою виключення адвоката іноземної держави із Єдиного реєстру адвокатів, що діють в Україні. ВПА повідомляє відповідний національний орган, який надав йому статус адвоката, про порушення ним законодавства України чи Правил адвокатської етики і про виключення його з Єдиного реєстру адвокатів, що діють в Україні.

Діяльність юристів зарубіжних країн, пов’язана з представництвом інтересів юридичних та фізичних осіб в судах України, наданням цим особам правової допомоги тощо регулюється відповідним процесуальним законодавством України, і не в кожному випадку потребує наявності для цих цілей статусу саме адвоката. Тому, на нашу думку, доцільно було б вносити зміни щодо діяльності іноземних юристів на території України до процесуального законодавства (Цивільного процесуального, Господарського процесуального кодексів тощо).

Можливо, слід звернутися і до досвіду деяких європейських держав, за законодавством яких адвокатом може бути будь-який громадянин відповідної держави, який є університетським викладачем права (вимоги щодо складання кваліфікаційного іспиту та стажування до таких осіб не висуваються).

Підводячи підсумки викладу проблем оподаткування адвокатури, необхідно підкреслити значення міжнародних, у тому числі європейських стандартів, адвокатури, а дорівнює позитивного досвіду закордонних держав для вдосконалювання організації й діяльності адвокатур, забезпечення принципів її незалежності й відповідальності як публічно-правового інституту надання кваліфікованої юридичної допомоги і її страхування.

Список використаної літератури

1. Адвокати й адвокатські об’єднання в Україні: Довідник/ Спілка адвокатів України, Академія адвокатури України; Укл. К. В. Гутаріна, Ред. В. В. Медведчук, Т. В. Варфоломеєва, О. Л. Жуковський. — К.: Ред. журн. "Адвокат", 2003. — 459 с.

2. Адвокатура в Україні: Збірник офіційних нормативних актів/ Спілка адвокатів України, Ін-т адвокатури при Київ. ун-ті ім. Т.Шевченка; Відп. ред. В.В.Медведчук. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 205 с.

3. Адвокатура України: правове регулювання і судова практика: Практичний посібник для адвоката/ Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабинеті Міністрів України (Київ); Ред.: С. Ф. Сафулько, О. Д. Святоцький. — К.: Ін Юре, 2003. — 767 с.

4. Адвокатура України : Навч. посібник: У 2 кн./ За ред. Світлани Фурси; Центр правових досл. Фурси. — К.: КНТ: Видавець Фурса С. Я.. — 2007. — Кн. 1. — 2007. — 938 с.

5. Воронова Л. Фінансове право України: Підручник/ Лідія Воронова,; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент: Моя книга, 2006. — 440 с.

6. Податкова політика в Європейському Союзі: збірка/ Пер. з англ. В.Мардак; Представництво Європейської Комісії. — К., 2001. — 42 с.

7. Податкове право: Навчальний посібник/ Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, Д. А. Кобильнік; За ред. М. П. Кучерявенка; М-во освіти і науки України . — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 399 с.

8. Святоцький О. Адвокатура: Історія і сучасність: монографія/ Олександр Святоцький, Віктор Медведчук. — К.: Ін Юре, 1997. — 319 с.

9. Ткаченко Н. Податкові системи країн світу та України. Облік і звітність: Навчально-методичний посібник/ Надія Ткаченко, Тетяна Горова, Наталія Ільєнко,; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2004. — 553 с.

10. Фіолевський Д. Адвокатура: Підручник/ Дмитро Фіолевський,; Мін-во освіти і науки України, Донецький ун-т економіки та права. — К.: Алерта: Прецедент, 2007. — 485 с.

11. Фурса С. Адвокат у цивільному процесі: Науково-практичний посібник/ Світлана Фурса, Євген Фурса,; Центр правових досліджень Фурси. — К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2006. — 447 с.