Адміністративно-правові засади діяльності вищих навчальних закладів МВС України з питань морально-правового виховання курсантів
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ВНЗ МВС УКРАЇНИ З ПИТАНЬ МОРАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ КУРСАНТІВ
1.1. Діяльність ВНЗ МВС України як об’єкт адміністративно-правового регулювання
1.2. Сутність та система морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС України
1.3. Мета, завдання, функції та методи діяльності ВНЗ МВС України щодо морально-правового виховання курсантів
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2.ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОРАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ КУРСАНТІВ ВНЗ МВС УКРАЇНИ
2.1.Нормативно-правові засади морально-правового виховання у ВНЗ МВС України
2.2.Адміністративно-правовий статус суб’єктів морально-правового виховання у ВНЗ МВС України
2.3. Адміністративно-правові засоби морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України
2.4.Шляхи удосконалення адміністративно-правових засад діяльності ВНЗ МВС України з питань морально-правового виховання курсантів
Висновки до розділу 2
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасний стан соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку України, її прагнення стати повноправним членом світової спільноти, зумовлює необхідність підвищення духовно-культурного та морального розвитку населення, рівня правової освіченості громадян на основі надбань вітчизняної та зарубіжної юридичної та психолого-педагогічної науки, передового досвіду організації виховної роботи серед населення. Досягти цього можливо за умови належного функціонування національної системи освіти, розбудова якої та її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні.
Вищі навчальні заклади МВС України (далі — ВНЗ МВС) є невід’ємною складовою системи вищої національної освіти, а їх головним завданням має стати виховання майбутнього правоохоронця, формування та розвиток у нього високої моральності та правової свідомості й культури, що у комплексі визначають зміст морально-правового виховання. Останнє є одним із чинників успішної службової діяльності правоохоронця, оскільки формує у нього повагу до правових актів, свідому дисципліну, почуття обов’язку перед народом. У зв’язку з цим освітньо-виховній діяльності ВНЗ МВС у цілому, і такому її напрямку, як морально-правове виховання зокрема, повинна приділятися належна увага з боку держави, адже від рівня професіоналізму та особистих якостей їх випускників залежать долі людей.
Сьогодення української міліції не можна назвати сприятливим, адже кризові явища у суспільстві негативно позначаються на результативності її професійної діяльності. Це і низький рівень матеріального забезпечення персоналу ОВС, і плинність кадрів та небажання випускників працювати за обраним фахом, і цілеспрямований вплив кримінальних угруповань на окремих працівників ОВС з метою схилення їх до аморальних вчинків та професіональної зради тощо. У зв’язку з цим питання морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України набувають особливої гостроти й актуальності, адже їх пріоритетним завданням має стати не тільки фахова підготовка персоналу для служби в органах внутрішніх справ України, а, передусім, — виховання майбутнього правоохоронця, який володітиме необхідним обсягом професійних знань, умінь та навичок, високими морально-психологічними якостями, сформованими духовно-моральними принципами та стійкими життєвими орієнтирами для служби в органах внутрішніх справ України.
Сучасна система морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС не позбавлена суттєвих недоліків. Питання морально-правового виховання як у загальнодержавних, так і у відомчих нормативних актах окремим напрямком виховного процесу не визначені, наслідком чого є відсутність програмних та концептуальних правових актів з цих питань. Недосконалою залишається побудова виховного процесу у сфері морально-правового виховання, потребують перегляду мета, завдання, функції, форми та засоби морально-правового виховання, система суб’єктів, які його здійснюють, та їх повноваження, а також організаційні основи його забезпечення.
Таким чином, необхідність удосконалення сучасної системи морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України, з одного боку, та відсутність комплексних наукових досліджень з цієї проблематики – з іншого, обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження адміністративно-правових засад діяльності вищих навчальних закладів МВС України з питань морально-правового виховання курсантів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пп. 4.2, 5.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., п. 6.5 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2005 р.
Мета і завдання дослідження.Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної діяльності ВНЗ МВС у сфері морально-правового виховання курсантів визначити його сутність, систему та особливості, сформувати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо діяльності ВНЗ МВС та вдосконалення нормативно-правових актів із зазначених питань.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання: визначити особливості діяльності ВНЗ МВС як об’єкта адміністративно-правового регулювання; з’ясувати сутність та систему морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС; уточнити мету, завдання, функції та методи діяльності ВНЗ МВС України щодо морально-правового виховання курсантів; охарактеризувати нормативно-правові засади морально-правового виховання у ВНЗ МВС; дослідити адміністративно-правовий статус суб’єктів морально-правового виховання у ВНЗ МВС; з’ясувати сутність та систему адміністративно-правових засобів морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС; визначити шляхи удосконалення адміністративно-правових засад діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів; сформулюватирекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практичної діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів.
Об’єктом дослідженняє суспільні відносини, які складаються у процесі морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС.
Предмет дослідженняадміністративно-правові засади діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів.
Методи дослідження.Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлене системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1, 2). Порівняльно-правовий метод використано для визначення особливостей діяльності ВНЗ МВС як об’єкта адміністративно-правового регулювання (підрозділ 1.1), уточнення системи морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС (підрозділ 1.2) та характеристики системи адміністративно-правових засобів морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС (підрозділ 2.3). Системно-структурний метод використано для уточнення мети, завдань, функцій та методів діяльності ВНЗ МВС України щодо морально-правового виховання курсантів (підрозділ 1.3), характеристики адміністративно-правового статусу суб’єктів морально-правового виховання у ВНЗ МВС (підрозділ 2.2) та розгляду проблемних питань правового забезпечення морально-правового виховання у ВНЗ МВС (підрозділ 2.1). Статистичний і документальний аналіз та метод соціологічного опитування застосовувались для визначення недоліків правового та організаційного забезпечення діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів (розділи 1, 2).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, педагогіки, психології та інших гуманітарних наук, зокрема, В.Б. Авер’янова, М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, М.І. Іншина, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Косаревської, С.М. Легуши, І.П. Марчука, Н.П. Матюхіної, О.В. Негодченка, В.Л. Ортинського, Є.Я. Оспіщєва, О.І. Остапенка, В.П .Пєткова, С.В. Пєткова, В.А. Пєтухова, В.М. Плішкіна, Г.О. Пономаренко, В.В. Посметного, В.Л. Регульського, О.П. Рябченко, В.І. Ряшко, О.Ю. Синявської, О.Ф. Скакун, І.М. Совгіра, О.В. Тімченка, В.О. Тюріної, О.В. Червякової, С.М. Ярового, О.Н. Ярмиша та ін.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів. Інформаційною та емпіричною основою дослідження стало узагальнення практичної діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням адміністративно-правових засад діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
— дістали подальшого розвитку питання, пов’язані зі з’ясуванням місця та особливостей діяльності ВНЗ МВС у сфері виховання курсантів, у зв’язку з чим обґрунтовано, що їх пріоритетним завданням має стати не тільки фахова підготовка персоналу для ОВС України, а, чи не передусім — виховання майбутнього правоохоронця з високими морально-психологічними якостями;
— розроблено поняття діяльності ВНЗ МВС, під яким пропонується розуміти організовану, цілеспрямовану та скоординовану роботу усіх учасників навчально-виховного процесу, що спрямована на забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня та спеціалізації;
— з нових позицій розглянуто правовий статус ВНЗ МВС, до елементів якого віднесено мету і завдання їх діяльності, функції, повноваження та відповідальність;
— обґрунтовано, що мораль і право є взаємозалежними, такими, що доповнюють одне одного, у зв’язку з чим запропоновано об’єднати моральне та правове виховання в одне комплексне поняття „морально-правове виховання”, яке визначено як процес цілеспрямованої діяльності суб’єктів виховного процесу, який спрямований на формування та розвиток такої особистості майбутнього працівника ОВС, якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості та культури;
— вперше сформульовано мету, завдання та функції морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС, уточнено його систему, до елементів якої віднесено: суб’єкти морально-правового виховання; об’єкти морально-правового виховання; виховні заходи та засоби їх здійснення;
— удосконалено поняття мети, завдань, функцій та методів діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів;
— удосконалено характеристику нормативно-правових засад морально-правового виховання у ВНЗ МВС, які визначено як сукупність нормативно-правових актів, що визначають мету, принципи, завдання, функції та засоби морально-правового виховання курсантів, правовий статус суб’єктів такого виховання, їх організаційно-штатну структуру, організацію діяльності та інші питання, відповідно до яких здійснюється цей напрямок виховної роботи у ВНЗ МВС;
— вперше визначено систему суб’єктів морально-правового виховання у ВНЗ МВС, уточнено їх адміністративно-правовий статус та зазначено, що кожен із них є невід’ємною складовою комплексного процесу морально-правового виховання, оскільки робить свій специфічний внесок у справу формування та розвитку особистості майбутнього працівника ОВС;
— удосконалено класифікацію повноважень суб’єктів морально-правового виховання, які об’єднано у такі групи: загально-виховні, спеціальні та організаційні;
— вперше з’ясовано сутність та визначено особливості адміністративно-правових засобів морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС, які класифіковано за такими ознаками, як правовий ефект; суб’єкт застосування; об’єкт, на який спрямовано виховний вплив; форма впливу;
— виявлено проблеми та прогалини в діяльності ВНЗ МВС у сфері морально-правового виховання та запропоновано конкретні шляхи їх вирішення;
— сформульовані конкретні пропозиції та рекомендації щодо внесення змін і доповнень до низки нормативних актів з досліджуваних питань, а саме до: Національної доктрини розвитку освіти, Положення про вищий навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ України, Положення про порядок організації та проведення виховної роботи з перемінним складом вищих навчальних закладів МВС України, Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України, Програми реформування системи освіти МВС України. Також обґрунтовано необхідність розроблення Положення про організацію морально-правового виховання персоналу ОВС та Методичних рекомендацій з питань морально-правового виховання персоналу ОВС; запропоновано їх можливу структуру та зміст.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, щовони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть використовуватись:
— у науково-дослідній сфері – основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретико-правових питань діяльності ВНЗ МВС щодо морально-правового виховання курсантів;
— у правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів з питань діяльності ВНЗ МВС щодо морально-правового виховання курсантів;
— у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективністьдіяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів;
— у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати під час підготовки підручників та навчальних посібників з дисциплін „Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”, „Основи управління в ОВС України”, вони уже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін у Харківському національному університеті внутрішніх справ.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на трьох науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 25 травня 2005 р.), „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 12 травня 2006 р.), „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 25 травня 2007 р.), а також на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри адміністративної діяльності ОВС і кафедри адміністративного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.
Публікації.Основні результати дисертаційного дослідження викладено у п’яти наукових статтях в наукових журналах і збірниках наукових праць, а також у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Розділ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ВНЗ МВС УКРАЇНИ З ПИТАНЬ МОРАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ КУРСАНТІВ
1.1. Діяльність ВНЗ МВС України як об’єкт адміністративно-правового регулювання
Проголошення Конституцією України не тільки права на освіту, а й забезпечення державою вільного і всебічного розвитку особистості та створення умов для її самореалізації [1] поставило на порядок денний переосмислення цілей та завдань попередніх традицій виховання. Про важливість виховання як невід’ємної складової національної освіти неодноразово наголошувалося у загальнодержавних правових актах [2-10.]. Наприклад, у Національній доктрині розвитку освіти зазначається, що „національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета — виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури” [4;п.5].
У цілому погоджуючись із таким визначенням місця виховання у системі освіти та його метою, вважаємо, що суб’єктом виховання є не лише молодь як це зазначено у Національній доктрині розвитку освіти, а й інші категорії громадян за віковою градацією, оскільки виховання, як і освіта, повинні здійснюватися протягом усього життя.
У ст. 22 Закону України „Про вищу освіту” виховання особистості віднесено до головних завдань ВНЗ, до системи яких входять і ВНЗ МВС [11]. Загалом, реформування системи МВС України має на меті створення якісно нової української міліції, яка б відповідала сучасним світовим стандартам, а також поетапне перетворення системи Міністерства внутрішніх справ у цивільне правоохоронне відомство європейського типу [12]. А беручи до уваги те, що майбутнє української міліції — це теперішні курсанти та слухачі ВНЗ МВС, особливого значення набуває подальший розвиток та удосконалення системи відомчої освіти, яка також потребує якісних змін, про що неодноразово наголошувалося у нормативних актах МВС України [13; 14]. Зокрема, наказом МВС України від 15 березня 2006 р. № 263 були затверджені Програма реформування системи освіти МВС України та Концепція розвитку системи освіти МВС України, в яких наголошено на необхідності модернізації змісту відомчої освіти, яка повинна відповідати сучасним критеріям і стандартам, на підвищенні якості підготовки фахівців, на забезпеченні нерозривності навчального і виховного процесу, який повинен бути спрямований на формування в курсантів і слухачів почуття значущості їх майбутньої професії [14].
Сучасна система відомчої освіти складається з достатньої кількості потенційно потужних ВНЗ МВС [15, с.4-5; 16, с.5], пріоритетним напрямком діяльності яких є навчальний та виховний процеси. Розглядаючи діяльність ВНЗ МВС за цими напрямками, зазначимо, що в роботах науковців дані питання були висвітлені, проте основна увага приділялась організації та плануванню навчального процесу, тоді як виховний процес аналізувався фрагментарно, без конкретизації його окремих форм, методів, адміністративно-правових засобів та суб’єктів.
Розглядаючи діяльність ВНЗ МВС як об’єкт адміністративно-правового регулювання, необхідно підкреслити, що адміністративне право регулює, насамперед, суспільні відносини у сфері державного управління, яке у науці адміністративного права визначається як нормотворча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади, що здійснюється з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах, а також внутрішньоорганізаційна діяльність апарату всіх державних органів щодо забезпечення належного виконання покладених на них завдань, функцій і повноважень [17, с.60]. Як вказує Ю.П. Битяк, норми адміністративного права регулюють відносини, що виникають як у процесі реалізації виконавчої влади, так і здійснення державного управління за межами цієї гілки влади [18, с.23]. В.К. Колпаков та О.В. Кузьменко визначають такі відносини як стійкі правові зв’язки між суб’єктами і об’єктами публічного (в основному державного) управління, що виникають у результаті дії адміністративно-правових норм [19, с.34].
Очевидно, що ВНЗ МВС може виступати як у ролі суб’єкта, так і об’єкта державного управління. Як підкреслює О.М. Бандурка, „об’єкт управління — це те, на що спрямований свідомий, планомірний, організований, систематичний вплив суб’єкта управління. Метою такого впливу є спрямування об’єкта по шляху певного розвитку, надання йому стану впорядкованості, якісного визначення, відповідності певним вимогам чи ознакам. Суб’єкт управління — це структурно окреслені спільноти людей з органами управління, які формуються ними, та керівним складом (на персональному рівні), наділені управлінськими функціями та здійснюють управлінську діяльність” [20, с.11].
Отже, ВНЗ МВС виступає як суб’єкт державного управління відносно свого постійного та перемінного складу та підпорядкованих йому структурних органів (підрозділів, служб). Об’єктом управління ВНЗ МВС виступає стосовно відповідних органів виконавчої влади, зокрема таких як Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Вища атестаційна комісія України тощо.
На нашу думку, особливості діяльності ВНЗ МВС як об’єкта адміністративно-правового регулювання, насамперед, зумовлені: метою їх утворення та діяльності; специфічним характером завдань, функцій та повноважень, які вони виконують (реалізують); їх організаційно-штатною структурою; спеціальним порядком їх утворення, реорганізації та ліквідації; характером зовнішніх та внутрішньоорганізаційних взаємозв’язків, які виникають під час їх діяльності; особливим статусом суб’єктів навчально-виховного процесу; системою управління ВНЗ МВС України, його специфічними формами та методами; характером та видами адміністративно-правових відносин, які складаються під час їх діяльності.
Деяким із наведених вище питанням, які визначають особливість ВНЗ МВС як об’єкта адміністративно-правового регулювання ми присвятили окремі підрозділи дисертації, інші ж розглянемо у цьому підрозділі. Однак, перед безпосереднім аналізом цих складових адміністративно-правового регулювання ВНЗ МВС необхідно визначити саме поняття „вищий навчальний заклад системи МВС”, оскільки у відомчих нормативних актах з досліджуваних питань його дефініцію не подано. Але, відомо декілька визначень поняття вищого навчального закладу. Наприклад, у Законі України „Про вищу освіту” вищий навчальний заклад визначено як „освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність” [11,ст. 1].
Як бачимо, навіть у визначенні поняття „вищий навчальний заклад” законодавець зазначає, що він „забезпечує…виховання осіб… відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти”, що в черговий раз підкреслює важливість виховання в діяльності вищих навчальних закладів. Важливим, на нашу думку, є також закріплення того, що таке виховання повинно здійснюватися, з одного боку, відповідно до покликання, інтересів та здібностей осіб, які навчаються, з іншого – відповідно до нормативних вимог у галузі вищої освіти. Тобто, діяльність вищих навчальних закладів повинна задовольняти як потреби (інтереси) осіб, які навчаються, так і потреби (інтереси) держави. Вважаємо, що засвоєння змісту виховного процесу можливе тільки у тому разі, якщо вихованець відчуває, що цілі виховання співпадають з його власними цілями.
У цьому ж Законі дістали визначення і такі поняття, як „вищий навчальний заклад державної форми власності”, „вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим”, „вищий навчальний заклад комунальної форми власності”, „вищий навчальний заклад приватної форми власності” [11,ст. 1], сутність та особливість яких полягає у закріпленні суб’єкта, яким було засновано той чи інший навчальний заклад, та з якого бюджету фінансується його діяльність.
У Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні під вищим закладом освіти розуміється „заклад, що надає вищу освіту і визнаний компетентним органом Сторони як такий, що належить до її системи вищої освіти, після закінчення якого слухачу присвоюється кваліфікація з вищої освіти” [21, с. 258].
У Положенні про державний вищий навчальний заклад, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074, зазначено, що таким є „суб’єкт освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави” [22; п.1].
Подібне розуміння вищого навчального закладу міститься у Положенні про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України, затвердженому наказом МВС від 1 квітня 1998 р. № 231 [23; п.1.1], яке у цілому повторює (дублює) основні положення вище зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України.
В одному із тлумачних словників української мови вищий навчальний заклад визначається як „навчальна установа, яка дає вищу освіту” [24, с.54].
Аналіз наукової літератури дозволив зробити висновок, що окремі автори пропонують власні, дещо відмінні від законодавчого визначення поняття вищого навчального закладу (вищого закладу освіти). Так, О.В. Червякова, зазначаючи, що Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України у цілому враховує вимоги українського законодавства у сфері освіти, визначає його, як „освітній заклад, який має статус юридичної особи і реалізує професійні освітні програми вищої професійної освіти у сфері правоохоронної та інших видів діяльності, що входять до компетенції Міністерства внутрішніх справ України” [25, с.47].
Подібне визначення поняття вищого навчального закладу пропонує С. Гончаренко, розуміючи під таким „освітню установу, яка має статус юридичної особи й реалізує професійні освітні програми вищої професійної освіти” [26, с.54].
На думку дисертанта, наведені вище поняття потребують певного уточнення. Так, із поняття, запропонованого О.В. Червяковою, доцільно вилучити слова „у сфері правоохоронної діяльності та інших видів діяльності”, оскільки, якщо вказувати на конкретні види діяльності, то треба говорити і про правотворчу, правозастосовну, контрольно-наглядову та інші види діяльності, відомі теорії права [27, с.90]. Крім того, ВНЗ МВС реалізують не лише освітні програми правоохоронної діяльності, як вказує О.В. Червякова, і не лише освітні програми вищої професійної освіти, як вказує С. Гончаренко, а реалізують вказані програми одночасно. У зв’язку з цим пропонуємо визначити вищий навчальний заклад МВС України як освітню установу, що має статус юридичної особи і реалізує професійні освітні програми вищої професійної освіти та програми фахових замовлень Міністерства внутрішніх справ України. Вважаємо за доцільне щойно сформульованим поняттям доповнити Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України [23].
Необхідним для подальшого дослідження є визначення поняття діяльності ВНЗ МВС. Загалом поняття „діяльність” використовується залежно від цілей та потреб, у зв’язку з чим широковживаними є такі поняття, як „матеріальна діяльність”, „суспільно-політична діяльність”, розумова діяльність”, „духовна діяльність” тощо [28, с.210]. Кожен ВНЗ МВС здійснює різні види діяльності відповідно до завдань, що стоять перед ним, у першу чергу, здійснюючи освітню діяльність. У Законі України „Про вищу освіту” поняття „освітньої діяльності” визначено як діяльність, пов’язану з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа [11, ст.1]. А відповідно до ст.22 цього ж Закону, основною метою діяльності вищого навчального закладу є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовки фахівців для потреб України.
Отже, можна зробити висновок, що діяльність вищого навчального закладу МВС України — це організована, цілеспрямована та скоординована робота усіх учасників навчально-виховного процесу, яка спрямована на забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня та спеціалізації.
Згідно з п. 1.3 Положення про вищий навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ України, до ВНЗ МВС належать: університет; академія; інститути; коледжі; училища [23]. Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки фахівців, способів реалізації освітньо-професійних програм у системі МВС України можуть діяти ВНЗ таких рівнів акредитації: 1) ВНЗ першого рівня акредитації (училища), які готують фахівців на базі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікації молодший спеціаліст; 2) ВНЗ другого рівня акредитації (коледжі), які готують фахівців на базі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікації молодший спеціаліст, бакалавр; 3) ВНЗ третього та четвертого рівнів акредитації (інститути, академії, університети), які готують: фахівців на базі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікації бакалавр, спеціаліст, магістр; на основі вищої освіти — фахівців з присудженням наукових ступенів кандидата та доктора наук у встановленому порядку [23; п.1.4].
Спеціальності, спеціалізації та відповідні їм освітньо-кваліфікаційні рівні, за якими організується підготовка персоналу у ВНЗ, повинні відповідати Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. № 507 [29].
За спеціалізаціями підготовка у ВНЗ МВС здійснюється у таких напрямках: карний розшук, боротьба з економічною злочинністю, боротьба з незаконним обігом наркотиків, підготовка слідчих, експертів-криміналістів, дізнавачів, фахівців ОВС на транспорті, дільничних інспекторів, працівників державних автомобільних інспекцій, психологів, керівних кадрів, працівників апаратів та спеціалістів для роботи в аналітичних інформаційних підрозділах [30].
Відповідно до ст.27 Закону України „Про вищу освіту”, створення, реорганізація та ліквідація ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації державної форми власності здійснюється Кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація та ліквідація ВНЗ першого і другого рівнів акредитації державної форми власності здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки та іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади [11].
У п. 1.14 Положення про вищий навчальний заклад МВС зазначено, що незалежно від їх статусу вони мають право на добровільних засадах об’єднуватися в комплекси та інші типи об’єднань у встановленому порядку. Порядок створення, реорганізації та ліквідації зазначених комплексів (об’єднань) встановлює МВС України за погодженням з Міністерством освіти України [23].
Структура ВНЗ МВС визначається відповідно до Положення про вищий заклад освіти МВС України та його Статуту і затверджується Міністерством внутрішніх справ України. Основними структурними підрозділами ВНЗ МВС є: філії, інститути, факультети, кафедри, курси тощо [23; п.3.3]. М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка та О.Н. Ярмиш доповнюють даний перелік і такими структурними підрозділами: ректорат; Вчена рада; навчальний відділ ВНЗ; бібліотека ВНЗ; відділ програмного забезпечення та комп’ютерних мереж; відділ організації наукової роботи; редакційно-видавничий відділ; секретаріат Вченої ради; відділ докторантури, ад’юнктури, магістратури; відділ по роботі з персоналом; перший відділ (секретаріат); фінансово-економічний відділ та господарський відділ; науково-дослідні лабораторії [31, с.39-63].
Відповідно до п. 3.9 Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України, ВНЗ у своєму складі можуть мати підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством. У п. 3.10 цього ж Положення зазначено, що вищий навчальний заклад може створювати за погодженням з МВС України: курси, факультети суміжних і додаткових професій та ін.; підрозділи, що надають платні освітні послуги. Такі підрозділи безпосередньо підпорядковуються ректору вищого закладу освіти, який відповідно до його Статуту призначає керівника, визначає напрями їх основної діяльності, порядок фінансово-господарської діяльності, структуру управління та умови використання матеріально-технічної бази, що належить базовому вищому закладу освіти. Порядок надання платних освітніх послуг визначається Положенням про підготовку фахівців, освітянські та наукові послуги на платних засадах у наукових і вищих закладах освіти МВС України [23].
Для обміну досвідом з питань навчально-методичної роботи при провідних вищих навчальних закладах можуть створюватися кабінети педагогічної майстерності, науково-методичні лабораторії, центри, навчальні полігони.
ВНЗ діє на підставі власного статуту, який має містити: повну назву, юридичну адресу, дату прийняття рішення про створення; права та обов’язки власника (власників); обсяг цивільної правоздатності вищого навчального закладу; обсяг основних засобів (розмір статутного фонду), наданих власником (власниками); порядок утворення, діяльності та повноваження органів управління ВНЗ, права та обов’язки керівника; порядок обрання представників до органів громадського самоврядування; джерела надходження та порядок використання коштів та іншого майна ВНЗ; порядок звітності, контролю за здійсненням фінансово-господарської діяльності; концепцію освітньої діяльності; порядок внесення змін до статуту ВНЗ; порядок реорганізації та ліквідації ВНЗ [23; п.20].
Рівень акредитації ВНЗ МВС, освітньо-кваліфікаційні рівні, за програмами яких здійснюється підготовка курсантів (слухачів), змінюються виключно за результатами акредитації. За результатами акредитації ВНЗ видаються сертифікати, у яких зазначено назву напряму або спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії сертифіката, а також юридична адреса ВНЗ, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси.
Для забезпечення своєї діяльності ВНЗ наділено правовим статусом. Загалом категорія правового статусу є однією із центральних в теорії права та усіх без винятку галузевих юридичних науках, що обумовлено багатозначністю цього юридичного явища. Найбільш проблемним є визначення елементного складу правового статусу суб’єкта будь-яких правових відносин, зокрема і адміністративно-правових. Вважаємо, що під елементами правового статусу необхідно розуміти його складові, які у сукупності складають змістовну правову (юридичну) характеристику суб’єкта правовідносин, вказують на його специфіку, відмінність від інших суб’єктів.
Науковці називають різну кількість елементів правового статусу, інколи об’єднують їх у певні блоки. Так, Д.Н. Бахрах зазначає, що адміністративно-правовий статус складається з трьох блоків: 1) цільового, який визначає норми про цілі, завдання і функції та принципи діяльності; 2) організаційно-структурного, який складається з правових приписів, що регламентують порядок утворення, реорганізацію, ліквідацію органу, його структуру, лінійну і функціональну підпорядкованість; 3) компетенції, як сукупності владних повноважень і підвідомчості [32, с.85]. А.А. Стародубцев пропонує розглядати правовий статус за такими блоками: а) цільовий; б) структурно-організаційний; в) функції та повноваження; г) функціональний; д) відповідальність [33, с.86].
Детально правовий статус ВНЗ розглянуто у роботі Н.С. Барабашевої [34] та дисертаційному дослідженні О.В. Червякової [25]. Так, Н.С. Барабашева зазначає, що „Правовий статус ВНЗ – це своєрідна правова модель вищого навчального закладу, що має чітке функціональне призначення” [34, с.12], а також вказує, що правовий статус вищого навчального закладу регламентує його положення як суб’єкта адміністративно-правових відносин [34, с.13]. О.В. Червякова адміністративно-правовий статус ВНЗ визначає як „модель, яка створена системою взаємопов’язаних правових розпоряджень та характеризує положення закладу в суспільстві стосовно до держави, її органів, інших осіб” [25, с.25-26]. На думку вченої, „головне функціональне призначення статусу — правове забезпечення життєдіяльності ВНЗ в інтересах вирішення завдань, які стоять перед ним” [25, с.25-26].
О.В. Червякова та Н.С. Барабашева визначають та характеризують окремі елементи правового статусу ВНЗ. Так, О.В. Червякова доповнює запропоновану Н.С. Барабашевою систему елементів правового статусу ВНЗ такими елементами як: 1) загально-правова характеристика ВНЗ; 2) адміністративно-правові засади організації його діяльності; 3) компетенція; 4) адміністративна правосуб’єктність [25, с.25-26].
Вважаємо, що до елементів правового статусу вищих навчальних закладів МВС необхідно віднести мету та завдання їх діяльності, функції, повноваження та відповідальність. Так, згідно з п. 1.1 Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України, метою освітньої діяльності ВНЗ МВС є задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави та замовлень відомства [23]. Пропонуємо цей пункт закінчити такими словами: „у фахівцях відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня та спеціалізації”.
Пунктом 2.1 цього ж Положення до головних завдань вищого навчального закладу МВС віднесено:
— впровадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну роботу;
— забезпечення умов для оволодіння системою знань про людину, природу і суспільство; формування соціально зрілої, творчої особистості, виховання морально, психічно сталого і фізично здорового покоління громадян, формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю суспільства, держави і людства, забезпечення високих етичних норм, атмосфери доброзичливості й взаємної поваги у стосунках між співробітниками, викладачами та слухачами;
— забезпечення набуття слухачами знань у галузі юридичної діяльності, підготовка їх до виконання професійних обов’язків;
— підготовка для органів внутрішніх справ фахівців з вищою освітою відповідно до кваліфікаційних вимог;
— забезпечення виконання умов відомчого замовлення та інших угод на підготовку фахівців з вищою освітою;
— організація та проведення фундаментальних та прикладних досліджень актуальних проблем удосконалення діяльності органів внутрішніх справ;
— підготовка науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, підвищення кваліфікації викладацького складу, перепідготовка фахівців ОВС та підвищення кваліфікації керівних кадрів МВС України [23].
Як бачимо, перед ВНЗ МВС поставлено великий обсяг завдань, переважна більшість яких безпосередньо стосується організації навчально-виховного процесу. Тому вважаємо за необхідне звернути увагу на думку, висловлену Л.О. Бєловою, яка вказує на те, що завдання освіти полягає не тільки у тому, щоб дати вузькопрофесійну підготовку, озброїти студента певною сумою знань, яка забезпечить йому благополуччя в житті. Завдання освіти, на думку автора, полягає в тому, щоб сформувати інтерес до знань, потребу в навчанні й постійному самовдосконаленні, усвідомлення необхідності навчатися протягом усього життя і забезпечити цей процес можна лише за допомогою цілеспрямованої, послідовної виховної роботи, що базується на глибокій теоретико-методологічній основі [35, с.353]. Подібну точку зору висловлює О.Н. Ярмиш, зазначаючи, що „головне завдання, що постає перед працівниками освітніх закладів системи МВС, — навчити курсантів мистецтву самоосвіти, аби вони самі могли здобувати знання. Саме тому під час вивчення правових дисциплін акцент має ставитися не стільки на знанні закону, скільки на вмінні розуміти його, здатності витлумачити, аби зрештою правильно застосовувати… Тільки у такий спосіб можна виховати фахівців, які не лише знатимуть закон, а й творчо його застосовуватимуть” [36, с.6].
Із вищевказаного можемо зробити висновок, що пріоритетним завданням ВНЗ МВС є не тільки фахова підготовка персоналу для органів внутрішніх справ України, а в першу чергу — виховання майбутнього правоохоронця.
Функції ВНЗ системи МВС у Положенні про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України не визначені. Проте, аналіз завдань ВНЗ МВС дав змогу до таких віднести: навчальну; методичну; наукову; виховну та економічну. Так, навчальна функція вищих навчальних закладів системи МВС полягає у здійсненні освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів та спеціалізацій. Навчальна функція реалізується у формі лекцій, індивідуальних занять, семінарів, практичних занять, самостійної підготовки, консультацій, навчальної практики та інших форм навчання.
Методична функція спрямована на забезпечення навчально-виховного процесу методичною літературою (планами, програмами, лекціями, навчальними посібниками тощо), а також на підвищення професійної майстерності професорсько-викладацького складу ВНЗ, впровадження сучасних ефективних форм і методів здійснення навчального процесу.
Наукова функція реалізується під час проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, спрямованих на розв’язання найбільш важливих проблем діяльності органів внутрішніх справ. Як зазначено у п. 8.3 Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України, наукова діяльність є одним із головних засобів досягнення державних стандартів якості підготовки фахівців з вищою освітою та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, що реалізуються за рахунок: інтеграції навчального процесу, науки та виробництва; підготовки фахівців на основі використання досягнень науково-технічного прогресу та залучення слухачів (курсантів) до участі в науково-дослідних і проектно-конструктоських роботах, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету і за договорами із замовником; організації наукової та науково-виробничої роботи у взаємозв’язку з навчальним процесом та у межах діяльності конструкторських і проектних бюро, наукових центрів тощо; проведення олімпіад (конкурсів) слухацької творчості; залучення провідних вчених і науковців до здійснення навчального процесу [23].
Економічна функція ВНЗ полягає у фінансовому та матеріально-технічному забезпеченні освітньої діяльності. Вищому навчальному закладу на правах, визначених законодавством, належать: грошові кошти, майно, інші об’єкти власності, передані йому фізичними та юридичними особами у формі дарунку, пожертвування або за заповітом; надходження коштів від власної діяльності та придбані на ці кошти об’єкти власності. ВНЗ МВС має право самостійно використовувати майно, передане йому в оперативне управління, створювати асоціації, комплекси та інші об’єднання, в тому числі з підприємствами, установами і громадськими організаціями відповідно до законодавства України. Фінансування ВНЗ МВС здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а також додаткових джерел фінансування, якими є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів, відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані ВНЗ на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; дотації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян, та інші кошти. ВНЗ користується банківським кредитом і несе відповідальність за виконання кредитних договорів і дотримання фінансової дисципліни згідно з чинним законодавством, він має самостійний баланс та рахунки в установах банків. [23; п.10]
Виховна функція ВНЗ МВС України, яка є безпосереднім предметом нашого дослідження, полягає у цілеспрямованому формуванні правосвідомості, загальної культури та особистих якостей працівника органів внутрішніх справ України відповідно до загальнолюдських морально-етичних норм, а також вимог службової діяльності. Більш детально зміст цієї функції буде розкрито під час уточнення сутності та системи морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС, визначення завдань ВНЗ щодо морально-правового виховання курсантів, аналізу правових засад виховної роботи у ВНЗ МВС, характеристики адміністративно-правового статусу суб’єктів виховної роботи у ВНЗ МВС, розгляду адміністративно-правових засобів виховної роботи у ВНЗ МВС України.
Повноваження (права та обов’язки) ВНЗ МВС України як центральний елемент їх правового статусу отримали нормативне закріплення у Положенні про вищий заклад освіти МВС України. Так, у п. 2.2 цього Положення зазначено, що ВНЗ МВС має право: визначати зміст освіти з урахуванням державних стандартів та освітньо-професійних програм, установлених для вищих закладів освіти відповідних рівнів акредитації; визначати форми та засоби проведення навчально-виховного процесу відповідно до ліцензованої освітньої діяльності; визначати організаційну та управлінську структуру і подавати її на затвердження до МВС, формувати штатний розпис та встановлювати посадові оклади постійного складу; проводити необхідну ротацію науково-педагогічних та наукових кадрів; створювати у встановленому порядку структурні підрозділи; розробляти та затверджувати у встановленому порядку навчальні плани та програми підготовки фахівців ОВС відповідних кваліфікацій на основі державного замовлення і кваліфікаційних характеристик та своєчасно вносити до них корективи; визначати обсяг навчального навантаження професорсько-викладацького складу; залучати на умовах сумісництва (погодинної оплати) наукових співробітників, фахівців практичних підрозділів ОВС для забезпечення навчальної та наукової роботи; формувати плани видань навчально-методичної та наукової літератури; розробляти та запроваджувати власні програми наукової діяльності; здійснювати самостійну видавничу діяльність у встановленому порядку; отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо) від органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, громадян і благодійних фондів; укладати угоди про спільну діяльність з підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами для виконання статутних завдань відповідно до законодавства; розвивати власну соціальну базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних і культурних закладів; здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт основних фондів; користуватися пільгами, встановленими законодавством для вищих закладів освіти; користуватися банківськими кредитами і позичками згідно із законодавством; брати участь у діяльності міжнародних організацій; отримувати за результатами акредитації додаткові права та пільги, передбачені для закладів відповідного рівня [23].
На відміну від прав ВНЗ, їх обов’язки у Положенні про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ чітко не визначені. Проте, його аналіз дозволив до таких віднести: дотримання вимог законодавчих та відомчих актів з питань освітньої діяльності; дотримання державних стандартів освіти; забезпечення безпечних умов проведення освітньої діяльності; дотримання фінансової дисципліни та збереження державного майна; забезпечення соціального захисту учасників навчально-виховного процесу; дотримання договірних зобов’язань з іншими суб’єктами освітньої, виробничої, наукової діяльності та громадянами, у тому числі за міжнародними угодами. Наприклад, останній із обов’язків ВНЗ деталізується у Типовому договорі про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, відповідно до якого ВНЗ зобов’язується: забезпечити теоретичну та практичну підготовку фахівця згідно з навчальними планами та програмами і вимогами освітньо-кваліфікаційних рівнів; створити умови для навчання особи та розробити програми для успішного проходження нею практики і стажування в підрозділах замовника; забезпечити особу харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами МВС України; забезпечити можливість користування особою бібліотеками, читальними залами, навчальною та методичною літературою, комп’ютерною технікою, об’єктами спортивно-оздоровчого, соціально-побутового та культурного призначення; здійснювати переведення особи на іншу спеціалізацію підготовки, змінювати термін чи форму її навчання лише за її згодою та клопотанням замовника; щороку інформувати особу про розмір фактичних витрат, пов’язаних з її утриманням; після закінчення навчання й отримання відповідної кваліфікації видати особі документ про освіту встановленого зразка, направлення на роботу відповідно до рішення державної комісії з персонального розподілу випускників, нагрудний знак та грошові виплати, передбачені відповідними нормативно-правовими актами; після відрахування особи (закінчення навчання) затвердити розрахунок фактичних витрат на її підготовку за весь термін навчання [37].
За невиконання хоча б одного з наведених вище обов’язків ВНЗ, як юридична особа, або його керівник можуть бути притягнені до одного з видів юридичної відповідальності. Так, ВНЗ як юридична особа несе відповідальність за невиконання головних завдань освітньої діяльності, вимог стандартів освіти, що є підставою для позбавлення його ліцензії. ВНЗ несе відповідальність за невиконання кредитних договорів і недотримання фінансової дисципліни, а також за порушення правил і норм у сфері електроенергетики, водокористування, медичних, санітарно-епідеміологічних та інших правил. У п. 6.2 Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України зазначено, що „відповідальність за виконання покладених на вищий заклад освіти завдань, результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна, переданого вищому закладу освіти у користування та володіння, несе ректор вищого навчального закладу МВС України” [23].
Виконання завдань та функцій, покладених на ВНЗ МВС, а також реалізація наданих їм повноважень потребує чіткого управління їх діяльністю, яке умовно можна звести до двох видів: зовнішнє та внутрішнє управління, характеристика яких, на нашу думку, також є необхідною умовою з’ясування особливостей ВНЗ як об’єкту адміністративно-правового регулювання. Так, відповідно до ст.17 Закону України „Про вищу освіту”, управління у галузі вищої освіти здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки; іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; Вищою атестаційною комісією України; органами влади Автономної Республіки Крим; органами місцевого самоврядування; власниками вищих навчальних закладів [11]. Отже, центральними органами державного (зовнішнього) управління вищим навчальним закладом МВС України є: Міністерство освіти і науки України (далі –МОН України), Міністерство внутрішніх справ України та Вища атестаційна комісія України (далі – ВАК).
МОН України разом з МВС України: беруть участь у здійсненні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів; у здійсненні ліцензування та акредитації ВНЗ МВС; здійснюють контрольні функції за дотриманням вимог якості вищої освіти; організовують вибори, затверджують та звільняють з посади керівників ВНЗ МВС; затверджують статути ВНЗ МВС.
ВАК як центральний орган державного управління ВНЗ МВС організовує і здійснює атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів ВНЗ МВС, формує спеціалізовані вчені ради у ВНЗ МВС та контролює їх діяльність, керує роботою щодо присудження наукових ступенів, присвоєння звань старшого наукового співробітника працівникам ВНЗ МВС.
Для координації діяльності системи ВНЗ МВС створюється рада ректорів ВНЗ, яку також можна віднести до системи органів зовнішнього управління, адже рада ректорів не є структурним підрозділом певного ВНЗ МВС [23; п. 4.12].
У національних ВНЗ в обов’язковому порядку створюється Наглядова рада, яка розглядає шляхи перспективного розвитку даного ВНЗ, надає допомогу його керівництву в реалізації державної політики у галузі вищої освіти і науки, здійснює громадський контроль за діяльністю керівництва ВНЗ, забезпечує ефективну взаємодію ВНЗ з органами державного управління, науковою громадськістю, суспільно-політичними та комерційними організаціями в інтересах розвитку вищої освіти” [11, ст.35].
Систему внутрішнього управління ВНЗ МВС пропонуємо розглядати як дворівневу. До першого рівня входить керівник (ректор) ВНЗ МВС та посадові особи, яким відповідно до законодавства дозволено делегувати частину прав та обов’язків керівника ВНЗ МВС. До таких осіб відносяться: проректори, що відповідають за певні напрямки діяльності, здійснюють безпосереднє керівництво навчальною, науково-методичною, науковою та адміністративно-господарською діяльністю ВНЗ МВС.
Розглядаючи другий рівень системи внутрішнього управління ВНЗ МВС ми знайшли деякі неточності. Так, у ст. 34 Закону України „Про вищу освіту” [11] компетенція Вченої ради як органу системи управління розглядається в окремій статті й не відноситься до переліку дорадчих органів, як це вказано в п. 4.7 Положення про вищий заклад освіти МВС України [23]. Тобто, відповідно до Закону України „Про вищу освіту”, у ВНЗ МВС України третього та четвертого рівнів акредитації функціонує Вчена Рада як самостійний орган управління та робочі органи, у ВНЗ МВС України першого та другого рівнів акредитації існує дорадчий орган Педагогічна рада та робочі органи. Вважаємо, що відповідні зміни необхідно внести і до п. 4.7 Положення про вищий навчальний заклад МВС України.
Отже, для розгляду найбільш важливих питань навчальної, науково-дослідної, виховної та організаційної діяльності у ВНЗ МВС України створюються: Вчена рада ВНЗ МВС України, вчені ради відповідних структурних підрозділів ВНЗ МВС України (навчально-наукових інститутів, філій, факультетів, тощо); робочі органи – ректорат, оперативна нарада факультету; приймальна комісія. До суб’єктів другого рівня системи управління ВНЗ ми також відносимо збори трудового колективу, органи слухацького (курсантського) самоврядування, начальників усіх структурних підрозділів, що функціонують у ВНЗ МВС.
Питання управління виховним процесом у ВНЗ МВС будуть охарактеризовані у наступних підрозділах дисертації, а до того необхідно розглянути пропозиції про перепідпорядкування відомчих навчальних закладів МВС України МОН України. На нашу думку, таке підпорядкування є необґрунтованим, тому що:
1. На наше глибоке переконання, повинні існувати різні організаційні форми вищої освіти, які б вільно конкурували у межах країни. Це сприятиме не тільки поглибленню спеціалізації відомчої вищої освіти, але й постійному взаємозбагаченню існуючих організаційних форм освітянської діяльності.
2. МВС України не матиме можливості впливати на формування професорсько-викладацького складу, сотні найдосвідченіших практиків, здатних до педагогічної діяльності та наукового пошуку, будуть „втрачені” для системи підготовки кадрів органів внутрішніх справ. Забезпечити спеціалізовану підготовку може тільки колектив, який максимально наближений до практичної діяльності.
3. Найтяжчим наслідком перепідпорядкування стане розрив зв’язків вищої школи з практикою. Завдяки тісному зв’язку системи ВНЗ МВС із практичними органами курсанти мають можливість проводити виробничу практику, брати особисту участь у слідчих діях, оперативно-розшукових заходах та інших видах оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ, боротися зі злочинністю, забезпечувати громадський порядок. Внаслідок цього випускники ВНЗ МВС приходять до органів внутрішніх справ, як правило, належно адаптованими до майбутньої службової діяльності, що повністю буде втрачено у разі перепідпорядкування цих ВНЗ МОН України.
4. Цивільний статус студентів унеможливить навчання з цілого ряду спеціальних дисциплін, зокрема таких, як: оперативно-розшукова діяльність, тактико-спеціальна підготовка, управління в органах внутрішніх справ, вогнева підготовка та інших. Значно нижчою за рівнем стане за таких умов і фізична підготовка.
5. Втрата ВНЗ МВС відомчої приналежності матиме і тяжкі негативні наслідки морально-виховного характеру. Зникне дух корпоративізму в кращому розумінні цього слова, буде втрачено можливість виховання майбутніх працівників на кращих прикладах історії правоохоронної діяльності. У цивільному ВНЗ неможливе проходження служби особами, що навчаються, і як наслідок, вони не матимуть елементарних навичок щодо майбутньої професійної діяльності.
6. Служба в ОВС передбачає наявність спеціальних якостей працівника. Зараз створена розгалужена система відбору, яка найбільш активно діє саме в період навчання у ВНЗ МВС. Забезпечується як виховання необхідних рис, так і відсіювання на основі глибокої профілізації осіб, професійно та за моральними якостями непридатних до служби в органах внутрішніх справ.
7. У ВНЗ МВС гарантується працевлаштування випускників за фахом.
Вважаємо, що наведені вище міркування переконливо свідчать про недоцільність підпорядкування відомчих навчальних закладів МВС України МОН України.
Таким чином, відомча освіта є необхідною складовою державної системи освіти в Україні, а її головним завданням повинно стати створення максимально сприятливих умов для духовного і морального зростання та виховання персоналу, який володітиме необхідним обсягом професійних знань, умінь та навичок, високими морально-психологічними якостями, сформованими духовно-моральними принципами та стійкими життєвими орієнтирами для роботи в органах внутрішніх справ України.
1.2. Сутність та система морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС України
Виховання здійснюється протягом усього життя та передбачає реалізацію виховних заходів багатьма суб’єктами, провідне місце серед яких займають ВНЗ, зокрема і системи МВС України. Період навчання у ВНЗ МВС — це не просто засвоєння певного обсягу спеціальних дисциплін а, в першу чергу, формування особистості майбутнього представника державної влади.
Аналіз відомчих нормативних актів з питань виховної роботи у ВНЗ МВС України [38-41], дозволив зробити висновок, що вона здійснюється у таких напрямках: правове, професійне, моральне, патріотичне, естетичне, фізичне та трудове виховання, а також зміцнення дисципліни та законності серед персоналу ОВС. Але, на думку дисертанта, пріоритетними напрямками виховної роботи є саме моральне та правове виховання. Адже знання законів та підзаконних правових актів, повага до них є однією з головних професійних вимог у діяльності правоохоронця, без якої неможливо прийняти законне управлінське рішення. Необхідною професійною якістю та вимогою до сучасного працівника ОВС України (дільничного, слідчого, оперативного співробітника, працівника патрульної служби тощо), яких готує ВНЗ МВС України, є правова культура, культура управління людьми, вміння поєднувати довіру до людини з високою вимогливістю та відповідальністю, а також неухильне дотримання положень правових актів. Отже, правове виховання, насамперед, спрямоване на формування і розвиток у працівників ОВС поваги до законів та підзаконних актів, прищеплення їм особистої відповідальності за виконання вимог правових актів.
У свою чергу, моральне виховання вимагає від працівника ОВС ставитися до громадян справедливо, уважно, доброзичливо, неупереджено, з почуттям поваги до їх людської гідності; не допускати жодних проявів дискримінації, жорстокого або принизливого ставлення до людей; поважати природне право людини на життя, законні права на свободу думки, совісті, самовираження, збереження здоров’я, мирного зібрання, володіння майном тощо; постійно бути готовими до надання людям допомоги і захисту в межах службових повноважень та виходячи із загальнолюдських морально-етичних позицій; у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності і внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, і, зокрема, мовної; поважати загальнолюдські морально-етичні цінності, а також честь і гідність особи.
Але, як показують дослідження, під час практичної діяльності у значної частини випускників ВНЗ МВС виникають труднощі в активному і творчому підході до виконання службових обов’язків. Причиною цього є не тільки недостатня професійна підготовка, але й слабке знання правових актів, що регулюють інші сфери суспільних відносин, окрім діяльності ОВС України. Як підкреслює Є.А. Пєвцова „сьогодні можна зустріти освічених, але не вихованих, в тому числі і в правовому розумінні людей” [42, с.33]. Такої ж думки дотримується і В.Я. Тацій, який, вказуючи на недостатній рівень знань молоді у таких галузях права, як Конституційне право України, цивільне право, фінансове, податкове тощо, наголошує на тому, що така молодь не зможе „займати активну громадянську позицію” і „брати участь у політичному житті та управлінні державними справами” [43, с.31].
Про важливість правового та морального виховання згадується у переважній більшості нормативних актів з питань освітньої діяльності [2-11 ін.]. Наприклад, у ст. 41 Закону України „Про вищу освіту” зазначено, що „навчально-виховний процес забезпечує можливість інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та вихованої особистості [11].
У п. 5 Національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 34, зазначено, що метою національного виховання є „…виховання моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури” [4]. Пропонуємо цей пункт Указу Президента доповнити і таким видом виховання, як правове.
В Указі Президента України „Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя” від 15 березня 2002 р. № 258 зазначено, що захист моральності, утвердження в суспільстві загальнолюдських гуманістичних цінностей, здорового способу життя, докорінне вдосконалення системи духовного, морально-етичного, патріотичного, правового, естетичного та екологічного виховання, перш за все молоді та дітей, забезпечення реалізації відповідних конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист прав та інтересів дитини, підвищення суспільного значення сім’ї, утвердження шанобливого ставлення до жінки, постійна турбота про підростаюче покоління, його виховання, широке залучення до цієї загальнонародної справи творчих спілок, органів місцевого самоврядування, всієї громадськості є на сучасному етапі одним із найпріоритетніших напрямів діяльності Кабінету Міністрів України, всіх центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, навчальних закладів, засобів масової інформації та правоохоронних органів [44].
З метою подальшого розвитку в державі правової освіти та виховання громадян у дусі поваги до закону і прав людини, Кабінет Міністрів України затвердив Положення про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення, основними завданнями якої є розроблення пропозицій щодо координації діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, навчальних та культурних закладів, наукових установ, видавництв та видавничих організацій, засобів масової інформації у сфері правової освіти населення; надання методичної допомоги органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, об’єднанням громадян, навчальним та культурним закладам, науковим установам, видавництвам та видавничим організаціям, засобам масової інформації у підвищенні правосвідомості та правової культури населення; розробка пропозицій (рекомендацій) щодо удосконалення правової навчально-виховної роботи; поширення досвіду з питань правової освіти населення [45; п. 2].
Ознайомившись із відповідною науковою літературою з досліджуваних питань, зазначимо, що морально-правове виховання не було предметом окремого дослідження. Були висвітлені окремі аспекти, як морального, так і правового виховання, які здебільшого характеризувались із педагогічної точки зору або ж із точки зору теорії права [46-55 та ін.], а що стосується організації та правових засад здійснення морально-правового виховання, то даний аспект залишився нерозглянутим.
Спочатку з’ясуємо сутність морально-правового виховання. Взагалі поняття „сутність” є категорією філософською, яка „виражає головне, основне, визначальне у предметі, таке, що зумовлене глибокими, необхідними внутрішніми зв’язками і тенденціями розвитку, пізнається на рівні теоретичного мислення. Сутність завжди виступає як внутрішній зміст явищ” [56, с.679]. Важливим для з’ясування сутності морально-правового виховання є визначення його поняття та змісту, які розкриваються через його мету, завдання та функції.
Відразу ж зазначимо, що поняття морально-правового виховання у нормативних актах та спеціальній науковій літературі відсутнє. Отже, спробуємо сформулювати його самостійно, у зв’язку з чим пропонуємо розглянути правове і моральне виховання окремо.
Наприклад, М.К. Подберезький вказує, що актуальність правового виховання підвищується в умовах демократичного розвитку суспільства, бо воно вимагає індивідуального розв’язання багатьох питань суспільного і індивідуального життя [53, с.86]. На необхідності та важливості правового виховання персоналу органів внутрішніх справ наголошує С.С. Сливка, зазначаючи: „Ким би не працював співробітник міліції – слідчим, дільничним інспектором, чи постовим, — він завжди повинен бути (і фактично є) носієм певної сукупності правових знань” [ 57, с.7].
Правове виховання передбачає знання своїх прав і обов’язків та відповідальність за їх недотримання. Воно орієнтоване на виховання шанобливого ставлення до законів і Конституції України, прав людини, а також на критичне ставлення до осіб, які їх порушують.
О.Ф. Скакун підкреслює, що правове виховання — це цілеспрямований вплив на людину, з метою формування у неї правової культури та правомірної поведінки [27, с.479]. Такий підхід реалізується у випадку, коли правове виховання здійснюється у школі, в родині чи в навчальних закладах не юридичної спрямованості. Ми ж розглядаємо правове виховання у ВНЗ МВС, що готують спеціалістів для роботи в органах внутрішніх справ, які є представниками державної влади та гарантами закону, що лише посилює роль правового виховання.
У науковій літературі з досліджуваних питань пропонуються різні визначення правового виховання. Так, П.В. Макушев характеризує правове виховання як „систематичну і цілеспрямовану діяльність державних органів та громадських організацій, юридичних закладів, що має формувати у майбутнього юриста правову свідомість та сумлінне ставлення до законів нашої держави” [50, с.156].
С.М. Легуша зазначає, що правове виховання – це „цілеспрямована, організована, послідовна та системна діяльність з боку державних органів, інших учасників правовиховного процесу з метою формування у курсантів необхідного рівня правової свідомості, правової і професійної культури, свідомого ставлення до виконання вимог нормативних актів, законослухняності, службової дисципліни, правомірної поведінки, прагнення до соціально-правової активності” [49, с.14].
В.Л. Ортинський та В.І. Ряшко під правовим вихованням у ВНЗ МВС України розуміють „систему цілеспрямованого впливу всього навчально-виховного процесу, орієнтованого на формування правової свідомості і культури як важливого підґрунтя становлення особистості” [54, с.154].
У роботах російських науковців правове виховання визначено як „цілеспрямований процес формування правосвідомості та правової культури персоналу, поваги і свідомого виконання законів, статутів та інших правових актів” [58, с.16-19].
Як бачимо, наведені вище визначення хоча й по-різному інтерпретовані, але їх зміст зводиться до одного – правове виховання спрямоване на формування правової свідомості та правової культури особистості. Тому, вважаємо за необхідне уточнити сутність цих понять. Так, на думку В.Л. Ортинського та І.В. Ряшко, „правова свідомість — це форма суспільної свідомості, яка розглядається як система правових ідей, теорій, поглядів, понять, уявлень, почуттів, основаних на знанні існуючого права, ставленні до нього і його норм, а також на поглядах і уявленнях про бажане право” [54, с.149].
П.В. Макушев правову культуру визначає як „систему правових знань, умінь, навичок, емоцій, почуттів і вольових компонентів, що виявляються у правомірній діяльності і поведінці” [59, с.8].
Правова культура, на думку В.Я. Тація, „поєднує гуманістичні соціальні ідеали та практичні навички, загальнолюдські та правові цінності з практичною діяльністю, спрямованою на втілення у життя вимог законності” [43, с.30-37].
Правове виховання, як і кожен процес, має свою мету. Ознайомившись із тематичною літературою, ми звернули увагу на роботу С.М. Легуші [49, с.7], який вказує, що „метою правового виховання курсантів є формування належного рівня правової свідомості, правової і професійної культури та професійної підготовки; виховання законослухняної поведінки, службової дисципліни та правомірної поведінки, а також соціально-правової активності курсантів; прищеплення курсантам поваги до Батьківщини, обраного фаху, бажання та готовності розбудовувати українську державу, вірно служити її народові; формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості; профілактика причин, наслідків і явищ правового нігілізму серед цієї категорії населення”, виділяючи при цьому три аспекти (напрямки) досягнення цієї мети:
1) „освітній — набуття достатнього рівня правових і професійних, знань про положення, норми і принципи Конституції України, законодавство держави та галузі права, правові норми та приписи, норми, що містяться в статутах, наказах, настановах та інших нормативних документах”, які курсант повинен набути у галузі юриспруденції та в професійній сфері шляхом отримання їх на лекціях, практичних заняттях тощо.
2) „виховний (у вузькому розумінні) — прищеплення, з одного боку, поважного ставлення до всіх правових приписів, а з іншого — свідомого, сумлінного, беззаперечного їх виконання”, коли норми права стають не просто знаннями курсанта, а його переконаннями у професійному та повсякденному житті шляхом проведення роз’яснювальної роботи викладачами та курсовими офіцерами на задану тематику та шляхом самовиховання.
3) „практичний — відображення вміння застосовувати надані правові і професійні знання у практичній діяльності, тобто чітко орієнтуватися в законодавстві, вміти знаходити та використовувати необхідні правові норми та приписи, надані їм законом права та виконувати покладені на них обов’язки, реалізовувати в межах повноважень завдання та функції держави”, коли курсант чи випускник під час проходження стажування або працюючи в практичних органах, вміло застосовує та використовує отримані у ВНЗ МВС знання, вміння та навички.
Вищенаведене дає підстави зробити висновок, що метою правового виховання у вищому навчальному закладі МВС України є формування високого професійного рівня правової свідомості і правової культури курсантів, що забезпечить бездоганне дотримання ними правових актів різної юридичної сили як під час безпосереднього виконання службових обов’язків, так і у повсякденному житті, прищеплення їм почуття особистої відповідальності за їх виконання.
Визначивши мету правового виховання, підходимо до необхідності визначити завдання, які воно виконує. Наприклад, у науковій літературі до його основних завдань відносять: „1) виховання поваги до прав і свобод людини, її гідності, усвідомлення ролі працівників органів внутрішніх справ у реалізації і забезпеченні її прав і свобод; 2) сприяння закріпленню у свідомості курсантів правових установок, правових переконань, правових навичок, правових вмінь і правових почуттів; 3) вироблення необхідного правового мислення, волі, вмілого реагування у складних екстремальних ситуаціях”.
На нашу думку, наведений вище перелік завдань правового виховання доцільно доповнити і такими:
1) формування почуття справедливості і нетерпимості до злочинів та інших правопорушень;
2) формування поваги до законного вирішення всіх питань як прояву вищої справедливості та гуманізму;
3) формування непохитної стійкості до кримінальних спокус, яке є особливо актуальним, адже прийшовши у практичні підрозділи після закінчення відомчого навчального закладу, випускник зазнає певних матеріальних труднощів, що пов’язані, як правило, з невисокою заробітною платнею та з відсутністю житла. Звідси і випливають порушення законів та спокуса незаконного заробітку, що мають різні назви „хабар”, „корупція”, „зловживання службовим становищем” тощо. Вважаємо, що фундамент стійкості до кримінальних спокус повинен закладатися саме в роки навчання у ВНЗ МВС.
У процесі досягнення мети і завдань реалізуються покладені на правове виховання функції. Теоретики права називають такі функції правового виховання: передача вихованцям певної суми правових знань, навичок та вмінь; формування правових ідей, почуттів, переконань; вироблення правової установки на правомірну поведінку [27, с.481].
У цілому погоджуючись із таким переліком функцій правового виховання, пропонуємо доповнити його і регулятивною функцію. Таким чином, функціями правового виховання, на нашу думку, є такі:
1) пізнавальна, яка забезпечує передачу курсантам певної суми правових знань, навичок та вмінь;
2) оцінювальна, яка забезпечує формування правових ідей, почуттів, переконань, вироблення правової установки на правомірну поведінку;
3) Регулятивна, сутність якої полягає в корекції девіантної поведінки, подоланні негативних якостей і рис характеру курсантів.
Необхідно погодитися з думкою С.С. Сливки у тому, що правове виховання тісно пов’язане з моральним, яке повинно мати свою теоретичну основу, глибина розробки якої визначає зміст, ефективність, результативність практичної виховної діяльності [57, с.132]. Це перш за все пов’язано з тим, що як право, так і мораль спрямовані на регулювання поведінки людини. Загальна закономірність взаємодії права і моралі полягає у тому, що норми права віддзеркалюють норми моралі. Але норми моралі мають набагато ширшу сферу відносин, ніж відносини, що регулюються правовими нормами. Моральна свідомість встановлює загальні правила поведінки людей у суспільстві, виконання яких забезпечується суспільною думкою, самодисципліною особистості. А поведінку суб’єктів правовідносин регулює держава як правомірну чи навпаки, про що вказується у нормативних актах. Проте вважати, що моральне виховання вичерпує усі завдання правового, було б помилково, адже такий підхід може спричинити недооцінку права, його оцінювальної та регулятивної функції.
М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка та О.Н. Ярмиш вказують, що „з давніх часів в педагогіці закріпилось положення про вирішальну роль морального виховання в розвитку особистості. Тільки воно забезпечує формування у неї доброчинного характеру і хорошого ставлення до людей” [31, с.261]. Моральне виховання робить вагомий внесок у справу формування у майбутніх правоохоронців адекватного ставлення до праці (підвищує свідомість); розвиває духовні потреби, формує специфічний підхід до пізнання явищ життя. „Цінність моралі у системі МВС полягає у тому, що вона істотно знижує в особистості рівень соціального конформізму, сліпого наслідування уже існуючій думці” – зазначає С.С. Сливка [57, с.132].
У Концепції розвитку системи освіти МВС України підкреслюється, що одним із головних завдань розвитку галузевої освіти є формування у випускників галузевих навчальних закладів високих професійних і морально-психологічних якостей працівника міліції як громадянина-патріота України [12]. Посилення уваги до морального виховання підкреслюється і у Програмі розвитку виховання в системі освіти України на 2003-2012 роки, де особливу увагу приділено ролі морального виховання [60].
Необхідно також підтримати думку Л.О. Бєлової та Є.А. Подольської, які зазначають, що „найважливішою складовою виховання є моральність особистості. Вона містить такі гуманістичні риси, як доброта, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду” [61, с.19].
Ознайомившись із думками науковців [31, с.261; 48, с.33-39; 62] щодо визначення сутності та поняття морального виховання, більш обґрунтованим вважаємо те, яке пропонують М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка та О.Н. Ярмиш визначаючи його як „цілеспрямований процес формування у людини етичних знань, моральних потреб, ідейно-моральних переконань, моральних якостей і почуттів, стійких та звичних норм поведінки, які відповідають моральному ідеалу на основі засвоєння норм і принципів моралі та участі в практичній діяльності” [31, с.261].
Беручи до уваги таке розуміння морального виховання, можна сформулювати мету морального виховання у ВНЗ МВС України, якою, на нашу думку, є формування у курсантів моральних основ життя та основ майбутньої діяльності в якості працівника правоохоронного органу України.
Як вірно, на нашу думку, відзначає В.І. Московець, моральне виховання у ВНЗ МВС України повинно здійснюватися на основі стандартів Ради Європи щодо працівників міліції. „В першу чергу, це виховання у майбутніх правоохоронців гуманного ставлення до людей, яке базується на принципах чуйності, поваги, поважного ставлення до їхніх проблем” [63, с.6].
Мета морального виховання конкретизується через систему його завдань. Наприклад, фахівці Відділення теорії та історії педагогіки Академії педагогічних наук України (далі — АПН України) та Інституту з проблем виховання АПН України розглядають систему завдань морального виховання у чотирьох напрямах [61, с.20]:
1. Виховання морально-ціннісного ставлення до людей: доброти, милосердя, чуйності, терпимості, миролюбності, доброзичливості, допомоги іншим, делікатності, тактовності, ввічливості, вміння прощати і просити пробачення, протистояти проявам несправедливості, жорстокості, зла.
2. Виховання почуття любові до Батьківщини: поваги та гордості за своїх батьків, рід, народ, місце, де народився, живеш, освоєння традицій, обрядів, історії та культури свого народу, усвідомлення приналежності до української держави, українського народу; шанування історії свого народу, країни. Ознайомлення з правилами взаємодії людей у сім’ї, суспільстві, традиціями толерантності, миролюбності, безконфліктного проживання з іншими народами; ознайомлення з моральними цінностями українського народу, загальнолюдськими цінностями.
3. Виховання працелюбності: вміння та бажання працювати, відповідальність за результат своєї та чужої праці; вимогливість до себе, обов’язковість, добросовісність, охайність, вміння працювати з іншими, повага до праці інших.
4. Виховання ціннісного ставлення до власного „Я”: самоповага, скромність, вимогливість, відповідальність, критичність, самокритичність, почуття гордості та сорому.
Щойно наведене дає підстави для висновку, що моральне виховання охоплює і такі напрямки виховної роботи, як патріотичне, громадянське, трудове та естетичне виховання. Вважаємо за доцільне навести визначення їх понять. Так, В.Ф. Сергєєва, В.Є. Прокопчук та Н.В. Балабуха характеризують патріотичне виховання як „формування патріотичних почуттів…, вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання Української держави” [62, с.20-21]. У Національній програмі патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, до завдань патріотичного виховання віднесені: формування всебічно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної особистості, здатної до самовдосконалення та самореалізації, виховання у неї почуття відповідальності, високої духовності; утвердження конституційних положень про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю; утвердження в масовій свідомості громадян історично притаманних українському народові високих моральних цінностей, спрямованих на засвоєння кращих зразків вітчизняної та світової духовної спадщини; забезпечення духовно-морального розвитку населення, виховання патріотизму, високої політичної культури та трудової моралі, використання зусиль громадян у суспільно корисних справах, сприяння утвердженню соціального оптимізму в світогляді населення; запобігання негативному впливу на свідомість громадян інформації, яка містить елементи жорстокості, бездуховності, насильства; впровадження в суспільну свідомість переваг здорового способу життя, формування національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості [8].
Як зазначають М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка та О.Н. Ярмиш, „громадянське виховання полягає у вихованні людини, яка готова жити і діяти в умовах демократичного суспільства, прагнути до його зміцнення і розвитку” [31, c.256]. Громадське виховання також визначається, як „процес оволодіння особистістю системою національних і загальнолюдських цінностей, формування патріотизму, відповідальності за долю нації, держави, розвитку психологічної готовності та практичної здатності людини служити інтересам держави, вносити власний вклад у реалізацію національної ідеї” [8;п.1].
В.Ф. Сергєєва, В.Є. Прокопчук та Н.В. Балабуха під трудовим вихованням розуміють „формування творчої, працелюбної особистості, умілого господаря, що володіє відповідними навичками та вміннями, професійною майстерністю, на основі сучасних знань про ринкову економіку може самостійно віднайти застосування власних здібностей у системі виробництва, науки, освіти” [62, с.20-21]. До основних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації трудового виховання, Національною програмою патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства віднесені: 1) сприяння перекваліфікації, набуттю суміжних професій та отриманню необхідних знань для розвитку малого бізнесу молоддю, яка втратила роботу; 2) розширення мережі таборів праці та відпочинку і спортивно-оздоровчих таборів для учнівської та студентської молоді; 3) сприяння організації та діяльності учнівських виробничих бригад, учнівських трудових об’єднань, шкільних лісництв; 4) активізація діяльності міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, професійно-технічних навчальних закладів, пов’язаної з розширенням переліку професій, які здобувають у них учні, з урахуванням потреб всеукраїнського та регіональних ринків праці [8; п.п.28-30,34].
В.Н. Лавриненко зазначає, що естетичне виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи у молоді естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь власноручно примножувати культурно-мистецьке надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне у повсякденному житті [64].
Розглянувши поняття та складові морального виховання, пропонуємо до його завдань віднести:
1). прищеплення курсантам знань і розуміння сутності змісту норм моралі, її важливості в житті людей, у державотворенні та службовій діяльності;
2). формування особистих звичок моральної поведінки на службі та в побуті;
3). закріплення почуття вірності Присязі працівника ОВС України, Кодексу честі працівника ОВС, Етичному кодексу працівника ОВС, любові до своєї професії, відданості, відповідальності, добросовісності під час виконання службових обов’язків;
4). виховання прагнення до укріплення авторитету та поважності професії працівника органів внутрішніх справ;
5). розвиток усвідомлення ролі працівника органів внутрішніх справ у реалізації та забезпеченні прав і свобод громадян;
6). прищеплення необхідності формування високої вимогливості до себе, своєї поведінки, порядності, чесності, прагнення до постійного самовдосконалення.
Відповідно до завдань, моральне виховання виконує певні функції, до яких пропонуємо віднести пізнавальну та регулятивну. Зокрема, пізнавальна функція полягає у передачі знань про мораль, цінність дотримання її норм у суспільстві; формуванні вірного сприйняття обов’язків правоохоронця і ролі норм моралі в його професії. Регулятивна функція полягає у недопущенні аморальної поведінки чи скоєння правопорушень.
Психологи вказують, що „одна із проблем морального виховання полягає у тому, що воно не завжди перетворюється в життя: знання моральних норм не завжди означає, що їх будуть дотримуватись” [65, с.415]. Тому, на наш погляд, моральне виховання слід розглядати в тандемі з правовим вихованням. Такої ж думки дотримується і Л.В. Твердохліб, який зазначає, що більш високий рівень розвитку напрямків виховання, спостерігається, якщо їх розглядати у сполученні з іншими напрямками виховної роботи [66, с.91].
Як було зазначено вище, мораль та право є взаємозалежними, такими, що доповнюють одне одного. У зв’язку з цим пропонуємо об’єднати процеси морального та правового виховання в одному комплексному понятті „морально-правове виховання”, прищеплення якого є одним із чинників успішної роботи правоохоронця. Адже морально-правове виховання працівника правоохоронних органів формує у нього повагу до правових актів, свідому дисципліну, почуття обов’язку перед народом. Воно допомагає формуванню активної життєвої позиції у правоохоронній роботі, формуванню морально-психологічної готовності міліціонера до самоуправління, регулюється, захищається, стимулюється нормами права, підвищує професійну етику, сприяє становленню повноцінного громадянина.
Необхідність морально-правового виховання зумовлене і такими обставинами:
— невисоким рівнем фінансового та матеріального забезпечення працівника ОВС, фактичною відсутністю пільг, що призвело до втрати привабливості служби в ОВС;
— плинністю персоналу ОВС, небажанням працювати за обраною спеціальністю;
— низьким рівнем правової культури і вихованості населення;
— появою нових видів злочинів та інших правопорушень;
— підвищенням навантажень і екстремальності у службовій діяльності;
— цілеспрямованим впливом криміналітету на працівників ОВС та схилення їх до аморальних вчинків та зради інтересам служби.
Розглянувши окремо правове і моральне виховання та обґрунтувавши необхідність їх об’єднання в один термін „морально-правове виховання курсантів”, пропонуємо під таким розуміти процес цілеспрямованої діяльності суб’єктів виховного процесу, який спрямований на формування та розвиток такої особистості майбутнього працівника ОВС, якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості й культури.
У цілому морально-правове виховання становить собою виховну діяльність (відносини), основними складовими якої є вихователь (група вихователів) і вихованець (група вихованців) та процес їх взаємодії між собою.
Визначивши поняття морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС, пропонуємо до його завдань віднести:
— Формування у курсанта ставлення до людини як до найвищої цінності, виховання у нього поваги до її прав, свобод і законних інтересів, її честі та гідності.
— Прищеплення поваги до законів та підзаконних актів, особистої відповідальності за виконання вимог правових актів, вірності Присязі працівника ОВС України, Кодексу честі працівника ОВС, Етичному кодексу працівника ОВС.
— Формування у курсанта любові до своєї професії, відданості народові України, добросовісності під час виконання службових обов’язків.
— Усвідомлення необхідності бездоганного виконання курсантом службового обов’язку та дотримання законності й дисципліни.
— Вироблення у курсанта необхідного правового мислення, формування зрілого фахівця, який характеризується високим ступенем розвитку морально-вольових якостей особистості.
— Доведення до свідомості курсанта важливості ролі і значення професії працівника правоохоронних органів у житті людини та держави.
— Вироблення у курсанта справедливого, уважного, доброзичливого та неупередженого ставлення до людей.
— Переконання курсанта в необхідності у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності і внутрішньої дисциплінованості та культури.
— Формування нетерпимості до злочинів та інших правопорушень, а також стійкості до кримінальних спокус.
Завдання морально-правового виховання реалізуються у його функціях, під якими пропонуємо розуміти напрями впливу морально-правового виховання на свідомість, волю та поведінку курсанта. До таких функцій відносимо: пізнавальну, регулятивну, ідеологічно-виховну, формуючо-розвиваючу та комунікативну. Розглянемо їх детальніше. Так, пізнавальна функція спрямована на ознайомлення курсантів із сутністю моралі та правових вчень. Регулятивна – регулює поведінку курсанта. Ідеологічно-виховна – забезпечує розуміння та шанобливе ставлення до кращих традицій ОВС України і почесної професії правоохоронця. Формуючо-розвиваюча — забезпечує розвиток творчих здібностей та пошук варіативних підходів у вирішенні завдань, що покладені на ОВС України. Комунікативна – забезпечує ставлення курсанта до людини відповідно до норм моралі, Кодексу честі, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ України; розвиває потребу у співчутті та допомозі тому, хто потрапив у біду; допомагає вільному спілкуванню з оточуючими.
Морально-правове виховання, як і будь-який інший виховний процес має свої складові, які утворюють його систему. З філософської точки зору система — це сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія. Системою є окремі предмети або явища реальної дійсності, мислення і пізнання, які складаються з реально виділених частин, об’єднаних в єдине ціле [56,с.626]. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що система морально-правового виховання — це сукупність основних елементів процесу морально-правового виховання, що забезпечує його порядок та організацію.
Система морально-правового виховання складається з таких елементів:
1). суб’єктів морально-правового виховання;
2). об’єктів морально-правового виховання;
3). сукупності виховних заходів та засобів їх здійснення.
Відомчими наказами МВС України [38-41] визначено перелік осіб, що займаються організацією та керівництвом виховної роботи у ВНЗ МВС України. Так, згідно із п. 7 Концепції виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України такими суб’єктами є: ректор ВНЗ МВС України, керівники структурних підрозділів та їх заступники, проректор роботи з персоналом та підпорядковані йому структури виховної, соціальної роботи та дозвілля [38].
У п. 1.4 Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України зазначено, що виховна робота в органах внутрішніх справ здійснюється: керівниками органів і підрозділів — відносно безпосередньо підпорядкованого особового складу; працівниками апаратів роботи з персоналом — відповідно до загальних обов’язків; помічниками заступників начальників органів і підрозділів роботи з персоналом з організації виховної роботи та старшими інспекторами з виховної роботи; громадськими організаціями, створеними в органах і підрозділах ОВС відповідно до законодавства; наставниками — відносно закріплених за ними працівників; органами місцевого самоврядування, релігійними, громадськими та іншими позасистемними організаціями [40].
Пункт 6 Положення про порядок організації та проведення виховної роботи з перемінним складом ВНЗ МВС також визначає коло осіб, які займаються керівництвом виховної роботи у ВНЗ МВС, серед яких: керівники факультетів та курсів, працівники апаратів роботи з персоналом, громадські формування ВНЗ МВС України, наставники – куратори академічних груп, ректор ВНЗ МВС України, проректор по роботі з персоналом, відділ роботи з персоналом [41].
Як бачимо, у наведених вище відомчих нормативних актах не згадується професорсько-викладацький склад, який, на нашу думку, має бути одним із головних суб’єктів виховання. Але разом з тим, у нормативних актах з питань визначення та обліку навантаження на професорсько-викладацький склад виховна робота з курсантами (слухачами) передбачена як окремий вид їх організаційної діяльності [67; п.3].
До суб’єктів виховної роботи необхідно також віднести начальників усіх рівнів, оскільки відповідно до ст. 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України вони несуть персональну відповідальність за стан службової дисципліни, зобов’язані бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов’язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу, особливу увагу приділяти вивченню індивідуальних якостей підлеглих, дотриманню статутних відносин між ними, створенню здорового морально-психологічного клімату в колективі, його згуртуванню, своєчасному запобіганню порушенням службової дисципліни та виявленню причин їх учинення, формуванню нетерпимого ставлення до порушників, враховуючи при цьому думку колективу та громадськості [68].
Беручи до уваги положення наведених вище відомчих правових актів з питань виховної роботи, пропонуємо до суб’єктів морально-правового виховання у ВНЗ МВС віднести: керівників (начальників) усіх рівнів (ректор, проректори, керівники інститутів, факультетів та інших структурних підрозділів ВНЗ, їх заступники, начальники курсів та їх заступники, командири навчальних взводів та інші, у назвах посад, які вони обіймають, є слово „керівник” або „начальник”); працівників підрозділів виховної, соціальної роботи та дозвілля; працівників підрозділів роботи з персоналом; професорсько-викладацький склад; наставників; ветеранів ОВС; громадські формування ВНЗ МВС.
Більше того, на нашу думку, і курсант може виступати в ролі суб’єкта виховання стосовно себе, якщо розглядати його в аспекті самовиховання. Як зазначає О.І. Федоренко, „позитивний результат виховання досягається при органічному злитті зовнішнього виховання (зовнішнього педагогічного впливу) і самовиховання особистості” [69, с.184]. Отже, виховання особистості може здійснюватись шляхом взаємодії курсанта та вихователя, внаслідок впливу колективу і шляхом самовиховання. Під „впливом колективу” мається на увазі виховання під час спілкування так би мовити „із собі подібними” (обмін інформацією, пошук проблем та шляхів їх вирішення). Наприклад, як відзначає Л.В. Твердохліб, „у школі нового типу повинні плануватись, організовуватись такі види життєдіяльності, які б в оптимальній мірі збагачували б їх соціально і особистісно значимими цінностями” [66, с.91]. У ВНЗ МВС, як зазначалось вище, діють громадські формування, які і є тією ланкою, що допомагає курсанту проявити себе як організатора, творчу особистість і т. ін. Що стосується самовиховання, то завдяки йому курсант систематично та свідомо спрямовує свою діяльність на вироблення та удосконалення якостей, необхідних у роботі працівника ОВС України. Тобто курсант бере безпосередню участь у процесі свого виховання, а отже його також можна вважати суб’єктом виховання.
Процесу самовиховання курсантів ВНЗ МВС присвячено низку наукових робіт: О.М. Бандурки, В.О. Тюріної, О.І. Федоренко [70], П.В. Макушева [50], І.П. Марчука [51], В.М. Монастирського [71], В.А. Сухомлинського [72], В.Л. Ортинського і В.І. Ряшко [54] та ін. Аналіз цих та інших наукових праць, дозволив виділити декілька напрямків самовиховання курсантів: валеологічний, морально-духовний, інтелектуальний, культурно-етичний та професійний.
Так, валеологічне самовиховання полягає у виховуванні в собі потреби слідкування за здоров’ям, гармонійним розвитком тіла та формування активної життєвої позиції. Іноді особа звертає увагу на недоліки, коли вони становлять якусь проблему для неї, наприклад зайва вага, незадовільні фізичний стан, хвороба тощо. Але курсант, який сумлінно виконував розпорядок дня під час навчання, не захоче мати гірший вигляд чи здоров’я закінчивши ВНЗ, і вже сам себе буде виховувати у цьому напрямку без додаткового впливу вихователів. Вважаємо, що під час навчання спонукаючим важелем у розвитку валеологічного напрямку було б створення у відомчих закладах сучасно обладнаних спортивних майданчиків, тренажерних залів, басейнів тощо.
Морально-духовнийнапрямок самовиховання полягає у самостворенні свого внутрішнього світу, визначенні життєвих цілей та цінностей, виробленні шляхів їх досягнення. Для курсанта важливо бачити себе активним членом колективу, не залишатись не поміченим, найти спосіб самовираження як особистості. Проблема полягає у тому, що не кожен знаходить цей спосіб, вважаючи, що ВНЗ МВС України існує лише для отримання спеціальних знань і що участь у суспільному житті є лише формальністю. Але, якщо кожен курсант зрозуміє, що через нинішню свою поведінку він моделює власне майбутнє, тоді органи внутрішніх справ отримають набагато краще підготовлених спеціалістів. Наприклад, активно займаючись у наукових товариствах, виступаючи на конференціях, курсант виховує в собі уміння викласти свої думки на папері, а потім висловити їх на публіці та довести їх сутність. А працюючи в практичних підрозділах він зможе не просто використати ці навички, але й грамотно сформулювати й висловити конкретні пропозиції щодо удосконалення діяльності ОВС.
Що стосується інтелектуального напрямку самовиховання, то сама назва говорить за себе. Це самостійна робота курсанта над розвитком і удосконаленням мислення, пам’яті, мовлення, уяви, сприйняття оточуючого світу. Тобто, працюючи над собою у цьому напрямку, курсант засвоює знання шляхом отримання інформації, вивчаючи нові дисципліни на заняттях, а також на курсових зборах, із засобів масової інформації тощо.
Культурно-етичнийнапрямок самовиховання являє собою самостійну роботу курсанта над корекцією своєї поведінки з обов’язковим врахуванням загальноприйнятих культурно-етичних норм. Така робота здійснюється шляхом засвоєння культурних цінностей (знайомство з творами літератури, мистецтва, музикою), шляхом формування етичних смаків та створення власного іміджу. Створення власного іміджу — важливий процес у самовихованні, курсант починає розуміти, що він майбутній офіцер, що його поведінка та зовнішній вигляд повинні відповідати певним стандартам. Саме завдяки роботі над собою у цьому напрямку курсант розвивається як інтелігентна, вихована особистість.
Професійний напрямок самовиховання характеризується засвоєнням та удосконаленням певних вмінь та навичок, які необхідні в роботі працівника органів внутрішніх справ. Значно краще зрозуміти необхідність розвитку у цьому напрямку курсантові допомагають вихователі. Велику роль у світогляді курсанта відіграють зустрічі з практичними працівниками. Організовуючи такі зустрічі курсові офіцери, куратори, викладачі спільно з працівниками практичних ОВС пояснюють усю складність та розкривають особливості обраної професії, дають зрозуміти курсанту, що удосконалюючи себе зараз, у майбутньому він стане справжнім професіоналом.
Незважаючи на те, що курсант може розглядатись як суб’єкт виховання, в першу чергу він є об’єктом виховання. Адже основним завданням ВНЗ МВС є виховання майбутнього працівника органів внутрішніх справ. Детально суб’єкти морально-правового виховання будуть розглянуті у п.2.2 дисертації.
Наступними елементом системи морально-правового виховання у ВНЗ МВС є виховні заходи та засоби їх здійснення. Як зазначає О.І. Федоренко, „виховний захід — це сукупність різного роду виховних впливів, що відповідають певним вимогам (матеріальним, духовним, розумовим та ін.) і мають єдину комплексну виховну мету” [69, с.185].
Беручи до уваги визначення виховної роботи з персоналом органів внутрішніх справ України, подане у Положенні про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України, як „сукупності організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, культурно-просвітницьких та соціальних заходів” [40; п.1.1], можна зробити висновок, що заходами виховання є: організаційні, морально-психологічні, інформаційні, педагогічні, культурно-просвітницькі та соціальні заходи. Ці заходи реалізуються під час таких форм виховної роботи з персоналом: наставництво; індивідуальна виховна робота з працівниками; соціально-гуманітарна підготовка персоналу; інформування працівників щодо питань внутрішньої та зовнішньої політики України, проведення лекцій з питань міжнародного становища, історії та культури українського народу, міжконфесійних проблем, зустрічей з представниками депутатського корпусу різних рівнів, держадміністрацій, політологами, економістами, вченими, представниками творчої інтелігенції; організація роботи з розвитку самодіяльної художньої творчості в колективах органів і підрозділів внутрішніх справ, навчальних закладах МВС, проведення фестивалів, концертів, оглядів-конкурсів колективів художньої самодіяльності, виставок робіт самодіяльних художників та інших заходів, у тому числі із залученням членів сімей працівників; організація урочистих культурно-масових заходів на честь знаменних дат і подій; духовно-просвітницька робота; зв’язки з творчими спілками, установами та організаціями з питань шефства над органами внутрішніх справ; бесіди, лекції, диспути з питань професійної етики, культури поведінки та спілкування з громадянами; виховання засобами наочної агітації; забезпечення виховного впливу на особовий склад можливостей громадських формувань, які створені та діють в органах і підрозділах внутрішніх справ відповідно до чинного законодавства; виховання особового складу на кращих традиціях органів внутрішніх справ, і конкретних прикладах сумлінного ставлення до роботи кращих працівників ОВС та ветеранів; цілеспрямоване використання виховного впливу засобів масової інформації (у першу чергу — відомчих); єдина система заохочень та стягнень з метою стимулювання ефективності службової діяльності, дотримання працівниками вимог законодавства, наказів та статутів; пропаганда здорового способу життя; організація масових спортивних заходів з працівниками та членами їх сімей; організація роботи відомчих закладів культури, бібліотек, музеїв та куточків історії міліції органу, підрозділу [40; п.3].
До основних форм реалізації організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, культурно-просвітницьких та соціальних заходів виховання під час індивідуально-виховної роботи з персоналом ОВС у Методичних рекомендаціях з організації та проведення індивідуальної виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України віднесені: особистий приклад; співбесіда; індивідуальне доручення і завдання; індивідуальна допомога (особливо молодим працівникам); індивідуальний контроль; заслуховування звітів і повідомлень працівників, оцінка їх оперативно-службової діяльності; використання можливостей виховного впливу колективу; відвідування працівника за місцем його проживання (за його згодою ) з метою вивчення: морально-психологічного стану в сім’ї працівника; міжособистісних взаємин між членами родини, їх впливу на виконання службових обов’язків; матеріального забезпечення та побутових умов проживання; виявлення фактів пияцтва або вживання наркотичних речовин, наявності особистого автотранспорту, зброї, їх реєстрації у відповідних органах та порядку використання, зайнятості поза службою і т. ін.; використання засобів пропаганди та агітації; надання практичної допомоги з метою формування у працівника стійкої суспільної орієнтації, розширення його світогляду, вміння спілкуватись з різними категоріями людей тощо; використання засобів дисциплінарного та морального впливу (поєднання заохочень та покарань); ознайомлення зі станом здоров’я працівника (заняття фізичною підготовкою, результати проходження щорічного медичного огляду тощо) [73; п.5].
Проаналізувавши заходи виховної роботи та форми їх реалізації, які передбачені окремими відомчими нормативними актами з питань виховної роботи в ОВС, та ознайомившись з річними планами відділів з виховної та соціально-психологічної роботи, інститутів та факультетів Харківського національного університету внутрішніх справ (далі -ХНУВС), вважаємо, що такими заходами у ВНЗ мають бути:
— Організація та проведення урочистих зборів з приводу прийняття Присяги працівника органів внутрішніх справ.
— Проведення урочистих зборів ВНЗ МВС України (курсу, факультету, інституту), присвячених екскурсу в історію міліції, історію навчального закладу за участю засновників, провідних науковців ВНЗ та працівників практичних підрозділів ОВС України; з нагоди свят – Дня Конституції України, Дня Незалежності України, Дня міліції України тощо.
— організація оформлення наочної агітації на стендах курсу, факультету, інституту (художнє оформлення державної символіки України, Присяги працівника ОВС, Етичного кодексу та Кодексу честі працівника ОВС);
— обрання активу курсу, створення громадських формувань;
— залучення курсантів (слухачів) до участі у заходах художньої самодіяльності навчального закладу;
— доведення і роз’яснення положень Конституції України, Закону України „Про міліцію”, Дисциплінарного Статуту ОВС України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність працівника органів внутрішніх справ, та контроль за їх вивченням;
— організація та проведення вечорів питань та відповідей про порядок проходження служби в органах внутрішніх справ України (із запрошенням працівників практичних органів);
— роз’яснення сутності моралі, її значення в житті людей, у державотворенні та в професійній діяльності органів внутрішніх справ;
— організація відвідування курсантами театрів, музеїв, культурних та історичних місць міста, регіону, де вони навчаються;
— доведення до курсантів соціально-економічної, правової, політичної ситуації в країні з використанням телебачення, радіо, матеріалів періодики;
— залучення до занять у спортивних секціях навчального закладу, організація спортивних змагань між навчальними групами, факультетами, інститутами;
— ознайомлення з основними положеннями гуманітарних, юридичних та соціально-економічних дисциплін;
— допомога відстаючим у навчанні;
— обговорення питань, що хвилюють курсантів (слухачів);
— проведення конкурсу кращої кімнати в гуртожитку;
— випуск „Бойових листків”, інших настінних газет;
— організація зустрічей з працівниками практичних підрозділів ОВС;
— проведення загальних та індивідуальних бесід з курсантами (слухачами) за наступними темами: а) внутрішній розпорядок в розташуванні курсу; б) дисципліна та взаємовідносини між курсантами; в) правила поведінки у ВНЗ та за його межами; г) збереження здоров’я, дотримання належного санітарного стану в житлових кімнатах та місцях загального користування; д) збереження службового посвідчення;
— закріплення за навчальними групами кураторів; за окремими курсантами під час їх стажування та практики – наставників;
— використання засобів дисциплінарного та морального впливу;
— відвідування курсантів за місцем проживання;
— проведення тематичних вечорів, бесід, дискусій на тему „Морально-професійна етика працівника ОВС”; приведення в приклад високоморальних вчинків конкретних працівників ОВС;
— проведення зборів курсу, факультету, інституту для розгляду та аналізу негативних та позитивних дій (вчинків) конкретних осіб, що працюють в практичних підрозділах.
Розглядаючи один з наведених пунктів“ознайомлення з основними положеннями гуманітарних, юридичних та соціально-економічних дисциплін”, необхідно звернути увагу на питання, яке потребує переосмислення та нового підходу. Це – мовна підготовка та культура поведінки курсантів.
Проблемами мовної підготовки студентства займались: В.П. Бех [74, с.3-14], В.М. Бойчук [75, с.113-117], В.М. Васильченко [ 76, с.147-152], М.М.Ісаєнко [77, с.109-111], В.М. Карпунов та О.М. Литвинов [ 78, с.139-142], О.Ф. Юрчук [79, с.333-340] та ін. дослідники. Наприклад, В.М. Карпунов та О.М. Литвинов вказують на те, що соціально-гуманітарні дисципліни та мовна підготовка у ВНЗ МВС України сприймаються як другорядні дисципліни, і „це навіть не потребує доказів чи аргументації” [78, с.139]. Вважаємо, що такий стан речей є недопустимим, адже ВНЗ МВС готують персонал, робота якого безпосередньо залежить від ролі людського фактора. За даними дослідження О.Ф. Юрчука мовний аспект у професійній діяльності працівника ОВС займає від 50 до 98% робочого часу [79, с.333-340]. Слідчий, оперативний працівник чи дільничний, виконуючи свої повноваження, повинні вміти знайти спільну мову як і з потерпілим, так і з правопорушником, вже не кажучи, про те, що допит чи складання процесуальних документів потребують відповідних знань та особливої уваги, вміння спілкування та переконливого доведення своїх думок. Але досвід свідчить, що переважна більшість курсантів навіть на заняттях не можуть точно сформулювати відповідь, і не тому, що не знають предмета, а тому, що мовний запас і культура мовлення перебувають на надто низькому рівні, до того ж існує так званий „страх перед аудиторією”. Вчені зазначають, що „юрист, який покликаний забезпечувати законність і не вміє вербально (словесно) довести правоту своєї позиції, опиняється за межами своєї професії. В його руках — доля людини, яка може бути помилково звинувачена; він спроможний захистити суспільство від злочинця. І невправне володіння словом автоматично означає в цій ситуації безвідповідальність і непрофесіоналізм” [76, с.149-150]. Ми також погоджуємося з М.М. Ісаєнко, який зазначає, що „особливо важливо розвивати у курсантів як майбутніх працівників правоохоронних органів комунікативну компетенцію, тобто здатність творчо, цілеспрямовано, грамотно використовувати мову з урахуванням комунікативної спрямованості” [77, с.109].
Необхідно підтримати О.Ф. Юрчука, який акцентує увагу на тому, що питанням підготовки до професійного спілкування у ВНЗ МВС України приділяється занадто мало уваги, мовна підготовка забезпечується вивченням трьох дисциплін – це курс „Ділової української мови” (36 год.), „Риторики” (26 год.), „Юридичного документування” (36 год.), і як приклад проводить аналогію між ВНЗ МВС України та юридичними навчальними закладами США, Великої Британії, Швеції, Нідерландів та В’єтнаму, в яких студенти протягом усього періоду навчання у закладі вивчають 45 дисциплін мовної спрямованості (вступ до мовознавства, публічне спілкування, політична промова, полемічна майстерність, судові діалоги тощо), та з шести із них складають іспити для отримання диплому правника [79, с.333-340].
У 2001 р. у магістратурі Національної академії внутрішніх справ України була введена в курс навчання дисципліна „Психологія спілкування”, розрахована на 54 години. У процесі її викладання кандидат філологічних наук О.Ф. Юрчук переконався у необхідності посилення уваги до дисциплін мовної спрямованості, що підтвердилось проведеним анкетуванням, у якому 100% опитуваних вказували на те, що під час здобуття вищої освіти їм не надавалися знання такого роду [79, с.333-340].
Дане дослідження було проведене у 2001 р. Проте, ми знову звертаємо увагу на проблеми мовної підготовки, хоча тенденція збільшення годин викладання даних дисциплін існує, підтвердженням чого є типовий навчальний план підготовки бакалаврів у ВНЗ МВС на 2006-2007 навчальний рік, у якому мовна підготовка забезпечується такими дисциплінами: українська мова професійного спрямування у першому семестрі (54 год.), риторика у другому семестрі (36 год.), юридичне документознавство у сьомому семестрі (54 год.). Як бачимо, кількість годин зросла, але на жаль не відбулось розширення кола відповідних дисциплін. Також хотілося б звернути увагу на те, що українська мова професійного спрямування вивчається на першому році навчання. На нашу думку, це не виправдано, адже вивчення даної дисципліни передбачає оперування професійною лексикою, якою в цей час курсант ще не володіє. Отже, мовна підготовка у ВНЗ МВС потребує переосмислення та нових підходів щодо її реалізації у навчально-виховному процесі. На нашу думку, було б доцільно курс риторики розширити та вивчати у першому семестрі, а українську мову професійного спрямування вивчати у п’ятому семестрі, після ознайомлення з основами профілюючих дисциплін.
Важливим під час навчання у ВНЗ є прищеплення курсантам культури поведінки, під якою у науковій літературі розуміють „вчинки та форми спілкування людей, засновані на моральності, естетичному смаку та додержанні певних норм та правил” [64, с.332]. Працівник органів внутрішніх справ є представником державної влади. Його зовнішній вигляд, поведінка перебувають у центрі уваги пересічних громадян, громадян, які звертаються за допомогою, представників криміналітету тощо. Повага, авторитет, престиж професії правоохоронця досягаються не тільки завдяки кількості розкритих злочинів, а й завдяки вмінню подати себе у тій чи іншій ситуації. Як зазначає В.Н. Лавриненко, діловий етикет є найважливішою стороною професіональної поведінки ділової людини. Знання етикету, культури поведінки є ключовими умовами для успішної роботи будь-якої установи [64, с.333]. Йдеться про елементарні правила етикету, які повинна знати кожна людина. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне передбачити у навчально-виховному процесі ВНЗ МВС обов’язковий курс лекцій „Культура сучасної людини, світський та діловий етикет”.
Заходи виховання, як правило, здійснюються за допомогою засобів, які визначаються як „спеціальна дія, що дає можливість здійснити що-небудь, досягти чогось; спосіб. Те що служить знаряддям у якійсь дії, справі” [80, с.213]. Засобами здійснення заходів морально-правового виховання виступають: загальносуспільні правові акти; правові акти, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ; література юридичної та моральної спрямованості (підручники, навчальні посібники, науково-практичні посібники, електронні варіанти літератури тощо); засоби масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення тощо); наукові конференції, бесіди, лекції, диспути, „круглі столи”, вечори питань-відповідей, консультації тощо.
До засобів морально-правового виховання необхідно віднести і методи, які використовуються для вирішення завдань морально-правового виховання. Як вірно, на нашу думку, зазначають В.Ф. Сергєєва, В.Є. Прокопчук та Н.В. Балабуха, „успіх виховання залежить від правильного вибору методів виховання та вмілого їх використання” [62, с.30].
У науковій літературі методам виховання приділяється багато уваги. Так, наприклад, В.М. Синьов, О.І. Пометун, І.В. Кривіша та М.О. Супрун характеризують методи виховання як „способи педагогічної діяльності, що спрямовані на реалізацію мети виховання” [81, с.46]. На думку В.Ф. Сєргєєвої, В.Є. Прокопчука та Н.В. Балабухи методи виховання – „це шляхи, засоби, за допомогою яких реалізується мета виховання. Вони диференціюються, насамперед, залежно від того, які саме якості особистості вони формують [62, с.30].
На нашу думку, під методами морально-правового виховання необхідно розуміти способи впливу суб’єктів виховної роботи на свідомість, волю та почуття об’єкта виховання (курсанта) з метою формування у нього високих моральних та професійних якостей. За допомогою цих методів здійснюється процес формування таких рис особистості курсанта, що відповідають меті та завданням морально-правового виховання, які ми сформулювали вище.
Методи морально-правового виховання можуть бути різними, оскільки залежать від багатьох обставин: особливостей суб’єкта, який їх застосовує, та об’єкта, до якого вони застосовуються, кількості таких об’єктів тощо. Наприклад, у Методичних рекомендаціях з організації та проведення індивідуальної виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України до таких віднесені: діагностична бесіда; спостереження; діагностичний експеримент; стимулювання; вивчення документації; переконання; узагальнення незалежних характеристик; об’єктивна оцінка діяльності та поведінки працівників; надання допомоги в побудові системи уявлень та переконань; навчання; примус [73;п.4].
У педагогічній літературі [62, с.3] виділяють три групи методів виховання: перша група – методи формування навичок і звичок громадської поведінки, досвіду суспільних відносин. Це привчання курсантів до прийнятих у суспільстві норм громадської поведінки: творчі та ділові ігри, спрямовані на здобуття досвіду суспільних відносин і норм громадської поведінки; змагання; організація суспільно-корисної діяльності студентів; друга група — методи формування свідомості: розповідь, пояснення, лекції, бесіди, диспути, оцінка дій студента, пробудження в нього почуття сорому, честі, совісті, приклад педагога; третя група — методи заохочення й покарання: стимулювання розвитку якостей особистості, які схвалюються в суспільстві.
До основних методів виховання у ВНЗ МВС В.Л. Ортинський та В.І. Ряшко [54, с.14-15] відносять: переконання, приклад, вправи, змагання, критику й самокритику, заохочення і стягнення. Розглянемо, як такі методи застосовуються під час морально-правового виховання.
Метод переконання полягає у сприйнятті курсантом певної інформації та в добровільному, свідомому її засвоєнні. Використовується під час індивідуальних та групових бесід, на лекційних та практичних заняттях. Базується на такому доведенні інформації суб’єктом морально-правового виховання, коли дана інформація перетворюється у власні переконання курсанта. Наприклад, курсовий офіцер, доводячи до курсанта вимоги Кодексу Честі працівника органів внутрішніх справ України, викладає дану інформацію не у наказовій формі, а пояснює і дає зрозуміти, що працівник правоохоронних органів може поводитися саме так і ніяк інакше.
Метод прикладу полягає у цілеспрямованому впливі суб’єктів морально-правового виховання на об’єкт. Використовується постійно, незалежно від виду діяльності, яку здійснює суб’єкт. Базується на особистому авторитеті та прикладі суб’єкта морально-правового виховання. Курсовий офіцер, викладач чи інший суб’єкт морально-правового виховання повинен своєю поведінкою, зовнішнім виглядом подавати приклад курсанту, і не тільки у робочий час, а і у поза робочий також.
Метод вправ передбачає спонукання курсанта до засвоєння теоретичних знань. Використовується під час лекційних та семінарських занять; диспутів; самопідготовки; під час проходження стажування. Базується на отриманні інформації, її вивченні, засвоєнні та застосуванні. Суб’єкт виховного процесу, надаючи певну інформацію, наприклад, з правових наук чи основ моралі, перевіряє стан її засвоєння та вміння її застосування.
Метод змагань полягає у спонуканні курсанта проявити себе, бути активним, кращим. Використовується під час індивідуальних бесід; колективних обговорень та в повсякденному житті. Базується на приведенні позитивних прикладів; наданні індивідуальних доручень. Наприклад, під час організації та проведення спортивних змагань чи конкурсу художньої самодіяльності, брейн-рингів чи конкурсу „Краща кімната”.
Метод критики і самокритики характеризується виявленням недоліків у курсанта суб’єктом морально-правового виховання чи самим об’єктом (у випадку самовиховання). Використовується під час індивідуальних та колективних бесід. Базується на виявленні помилкових рішень чи протиправної поведінки. Наприклад, начальник курсу, проводячи курсові збори вказує на курсантів, що відстають у навчанні. Або коли курсант, сам розуміючи свої недоліки, невдоволений собою.
Метод заохочення полягає в активному стимулюванні, спонуканні курсанта до позитивної професійної та творчої діяльності. Повний перелік заохочень міститься у ст. 9 Дисциплінарного Статуту ОВС України [68]. Використовується під час колективних зібрань та в індивідуальній роботі з курсантами. Здійснюється за допомогою суспільного визнання успіхів курсантів, нагородження, задоволення їх духовних потреб.
Метод стягнення виявляється через такі заходи впливу на особистість, що створюють негативний емоційний настрій. Перелік дисциплінарних стягнень міститься у ст. 12 Дисциплінарного Статуту ОВС України [68]. Використовується під час колективних зібрань.
Крім зазначених, методами морально-правового виховання є також діагностична бесіда, спостереження, діагностичний експеримент, вивчення документації, узагальнення незалежних характеристик, об’єктивна оцінка діяльності та поведінки, надання допомоги та навчання [73; п.4], які здебільшого використовуються під час індивідуально-виховної роботи.
Так, діагностична бесіда полягає в особистому спілкування з підлеглим з метою залучення його до співробітництва та отримання певної інформації про його особистість. При вмілому проведенні бесіди можна виявити особисті переживання курсанта, його оцінку стану справ у колективі, ставлення до найближчого оточення та керівників. Як підсумок, визначається своєрідний „діагноз”, на основі якого і буде здійснюватись подальша індивідуальна робота з конкретною особою.
Спостереженняпередбачає наявність чіткої мети та детальної фіксації результатів. Під час вивчення індивідуальних особливостей, як правило, застосовується вибіркове спостереження, у ході якого виявляються певні риси, особливості поведінки, якості особистості. Ці спостереження фіксуються у щоденнику, записниках, журналах тощо.
Діагностичний експериментдозволяє виявити здатність курсанта сприймати виховний вплив та відповідати на нього змінами поведінки в позитивному напрямку.
Вивчення документаціївідображає хід та результати формування світогляду курсанта, його загальної та спеціальної професійної підготовки тощо. Цей метод дає можливість проаналізувати за певний термін виховного впливу рівень отримання професійних умінь та навичок, засвоєння морально-етичних норм, правил етикету, а також відстежити динаміку розвитку колективу. Отримані результати порівнюються з підсумками минулої діяльності, що дозволяє виявити тенденції та внести корективи в організацію та здійснення виховної роботи.
Узагальненнянезалежних характеристик відбувається під час збирання, вивчення, узагальнення та аналізу якомога більшого числа відомостей про курсанта. При цьому інформація надходить від найближчого оточення, керівників, колег тощо.
Об’єктивна оцінкадіяльності та поведінки курсанта полягає в психологічному впливі, що реалізується за допомогою обговорення, аналізу, узагальнення та об’єктивної оцінки діяльності й поведінки, спрямованих на усунення наявних помилок та негативних проявів, розвиткові відповідальності за свою поведінку та результати діяльності колективу.
В основі такого методу, як надання допомоги в побудові системи уявлень та переконань, закладено активізацію мислення, пам’яті та пізнавальних процесів з метою розширення уявлень про те чи інше явище, об’єкт, проблему.
Метою методу навчання є формування необхідних для вирішення професійних завдань знань, умінь, навичок. У даному випадку йдеться не про один вчинок курсанта, а про систему його вчинків, певну лінію поведінки [73; п.4].
Деякі з розглянутих вище методів виховної роботи, а саме — переконання, заохочення (стимулювання), примус (стягнення), покарання — є альтернативними, тобто такими, які використовуються різними науками: педагогікою, психологією, соціологією та низкою правничих наук, зокрема і адміністративним правом.
Адміністративно-правові засоби виховної роботи у ВНЗ МВС, до яких відносимо методи переконання, заохочення та примусу, більш детально будуть розглянуті у п. 2.3 дисертації.
Розглянувши сутність та систему морально-правового виховання у ВНЗ МВС, приходимо до висновку, що воно є важливою та необхідною складовою виховного процесу. Педагоги підкреслюють, що „ми будуємо правове демократичне суспільство з високою культурою відносин між людьми, які повинні володіти почуттям соціальної справедливості, сумлінністю та свідомою дисципліною. Відповідно, що таке суспільство обумовлює необхідність моральної вихованості кожної людини” [82, с.184]. С.С. Сливка підкреслює, що від рівня загальної культури, компетентності, чесності, поваги до права, відданості обов’язку залежить не тільки юридично грамотна реалізація міліціонером правових норм, але й громадська думка довкола його функцій у суспільстві, соціально-психологічний клімат у трудовому колективі, нарешті престиж права, закону, що служить народові” [57, с.8]. Тому для досягнення умов, на які вказують автори, необхідно дослідити завдання та функції ВНЗ МВС у сфері морально-правового виховання курсантів як основного об’єкта виховного процесу.
1.3. Мета, завдання, функції та методи діяльності ВНЗ МВС України щодо морально-правового виховання курсантів
Реформування системи освіти МВС України передбачає підвищення якості виховання і розвитку особистості майбутнього правоохоронця, що зазначено у низці загальнодержавних та відомчих нормативних актів, зокрема указах Президента України „Про національну доктрину розвитку освіти” від 17 квітня 2002 р. № 347 [4], „Про невідкладні заходи щодо забезпечення та розвитку освіти України” від 4 липня 2005 р. [6], наказах МВС України „Про реформування галузевої системи освіти та забезпечення ступеневої підготовки фахівців для органів внутрішніх справ України” від 15 березня 2006 р. № 263 [14], „Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України” від 25 листопада 2003 р. № 1444 [83] та ін.
У цих та інших нормативних актах вказується на необхідність створення такої системи підготовки працівників органів внутрішніх справ, яка забезпечить ринок праці висококваліфікованим персоналом з високими особистими, моральними та професійними якостями. Наприклад, у п. 5.2 Концепції розвитку системи освіти МВС України, затвердженій наказом МВС України від 15 березня 2006 р. № 263, зазначено, що в процесі надання вищої освіти основна увага науково-педагогічного та командно-начальницького складу відомчих ВНЗ повинна зосереджуватися на забезпеченні нерозривності навчального і виховного процесу, який спрямований на формування в курсантів і слухачів почуття значущості їх майбутньої професії. Особливе значення надається самоосвіті й самовихованню, потребі та вмінню постійно вдосконалювати рівень професіоналізму, прогнозувати службову і творчу кар’єру [84].
Як вірно, на нашу думку, підкреслює В.О. Тюріна, світове співтовариство чекає від української педагогічної інтелігенції унікальної моделі освіти, яка дозволила б, наскільки це можливо, поєднати в собі технологізм процесу навчання і виховання з глибокою духовністю, що традиційно притаманна українській культурі [85, с.34].
Виховання курсантів — це процес, яким необхідно керувати, організовувати і направляти його в потрібне русло. Розглядати питання організації морально-правового виховання ми будемо у площині теорії соціального управління, адже, як відомо, соціальне управління — це наука, що досліджує процеси управління в людських колективах.
Адміністративісти поділяють соціальне управління на державне та громадське управління [18, с.7], а деякі з них виокремлюють ще корпоративне та приватне управління [19, с.12]. Зокрема, як зазначають В.К. Колпаков та О.В.Кузьменко, корпоративне управління здійснюється з метою реалізації корпоративних інтересів; приватне управління здійснюється з метою досягненя приватних інтересів [19, с.12]. Громадське управління здійснюється органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян та іншими недержавними організаціями [18, с.7].
Саме державне управління науковці характеризують як „самостійний вид державної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань держави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом” [18, с.7], або, як „нормотворчу і розпорядчу діяльність органів виконавчої влади, що здійснюється з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах, а також внутрішньоорганізаційну діяльність апарату всіх державних органів щодо забезпечення належного виконання покладених на них завдань, функцій і повноважень [17, с.60].
В дисертації розглядається такий вид державного управління, як управління у галузі соціально-культурного будівництва, а саме, державне управління у сфері відомчої освіти України на прикладі вищих навчальних закладів МВС України. Так, у ст. 17 Закону України „Про вищу освіту” зазначено, що управління в галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюється: спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки; іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; Вищою атестаційною комісією України; органами влади Автономної Республіки Крим; органами місцевого самоврядування; власниками вищих навчальних закладів; органами громадського самоврядування [11].
Функціями державного управління у сфері освіти, зокрема й вищої, наділені Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України. Для реалізації покладених на них функцій зазначені суб’єкти мають відповідні повноваження, які можна об’єднати у три групи: нормотворчі, установчі та контрольні.
У п. 4.1 Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України зазначено, що управління вищим навчальним закладом здійснюється на основі суміщення прав МВС України та керівництва вищого навчального закладу, розмежування повноважень, поєднання єдиноначальності та самоврядування, реалізації прав власника на використання свого майна [23]. Наприклад, Міністерство внутрішніх справ України як орган управління відомчою освітою створює нормативно-правову базу для діяльності вищого навчального закладу; забезпечує соціально-правовий захист учасників навчально-виховного процесу; організує отримання або придбання нерухомого майна та обладнання, необхідного для провадження освітньої діяльності, згідно з установленими нормативами; забезпечує формування державного (відомчого) замовлення та проведення державної акредитації вищого навчального закладу; встановлює вимоги до змісту, рівня і обсягу освіти; здійснює інформаційне забезпечення освітньої діяльності ВНЗ.
Проте, ВНЗ МВС є самостійним суб’єктом державного управління, про що зазначено в Законі України „Про вищу освіту” [11] та Положенні про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України [23], уособлюючи представницькі повноваження держави стосовно морально-правового виховання курсантів. Адже, як вказують В.К. Колпаков та О.В. Кузьменко „головна особливість суб’єкта – це те, що ним є держава у цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, державних органів” [19, с.16]. Тобто, держава через національну систему освіти України, в тому числі й через відомчу, реалізує свої завдання у даній галузі. Завдання держави сформульовані у Конституції України, законах України, постановах Верховної Ради України, указах і розпорядженнях Президента України, постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Детально розглядати нормативну базу, відповідно до якої здійснюється державна політика у галузі відомчої освіти, будемо у підрозділі 2.1 дисертації.
Отже, якщо ВНЗ МВС України розглядаємо як суб’єкт державного управління, то виникає інше питання: „Хто чи що є об’єктом у даному випадку?”. Звернемось знову до теоретиків адміністративного права, які вказують на те, що безпосередніми об’єктами державного управління, щодо яких здійснює вплив той чи інший конкретний суб’єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління [19, с.16].
Відповідно до п. 2.1 Положення про вищий навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ, одним із головних завдань ВНЗ МВС України є впровадження освітньої діяльності, яка включає і виховну [23]. А це означає, що підвідомчою сферою вищого навчального закладу МВС України, яка потребує організації, є виховна діяльність. Тобто, можемо говорити про те, що об’єктом у нашому випадку є процес морально-правового виховання, що здійснюється у ВНЗ МВС.
Розглядаючи діяльність ВНЗ МВС у площині державного управління, ми повинні розкрити зміст його управлінської діяльності, який, на думку В.Б. Авер’янова, складається з таких елементів: а) цілей та завдань; б) функцій; в) методів [17, с.260]. З чим погоджуємося і ми. Зокрема, В.Б. Авер’янов вказує на те, що цілі та завдання — це „уявлення про напрями та очікувані наслідки управлінської діяльності”; „у цілях відтворюються більш тривалі та значущі, ніж у завданнях, показники діяльності” [17, с.260].
О.М. Бандурка вважає, що „ціль, мета – це бажаний стан об’єкта впливу чи кінцевий бажаний результат процесу управління і саме від реальності, законності та правильності її визначення залежить бажаний результат” [20, с.16], а „завдання – реальні, конкретні питання, які потрібно вирішувати для досягнення мети” [20, с.15].
У п. 1.1 Положення про вищий заклад освіти МВС [23] конкретизуються мета та завдання ВНЗ МВС стосовно усіх направлень його діяльності, які ми проаналізували вище. Тут же хочемо розглянути мету, завдання, функції та методи діяльності ВНЗ МВС як суб’єкта саме морально-правового виховання.
Визначення мети діяльності ВНЗ МВС у сфері морально-правового виховання курсантів розглядаємо як основу (фундамент), яка дозволить дослідити функціонування усієї системи управління закладом у рамках виховного процесу. Вважаємо, що для визначення цієї мети необхідно вирішити одну з проблем, якою, на думку Л.О. Бєлової, є нечітке формулювання цілей, завдань, принципів і напрямків виховної діяльності, тобто саме тих складових, які мають стати основою нової виховної системи. Необхідно погодитись з авторам і в тому, що доки ця проблема не буде розв’язана у загальнодержавному масштабі, ми не зможемо говорити про ефективність виховної роботи, натомість будемо лише пожинати наслідки конфлікту між соціальною адаптацією та відокремленням особистості [86, с.20].
Вважаємо, що головна проблема діяльності ВНЗ МВС, як і всієї системи освіти у цілому, полягає насамперед у тому, що ми ніяк не можемо змінити „минулу” систему виховання, яка була наповнена радянською ідеологією, а коли ідеологія втратила своє значення, то утворилась прогалина, яка й досі не заповнена. Тобто система освіти сьогодні, у тому числі й відомча, спрямована насамперед на передання знань та навичок, а, на нашу думку, її головний напрямок – виховання та організація його процесу – перебуває у другорядній позиції. Таку ситуацію повинні виправити саме вищі навчальні заклади, які так би мовити „підсумовують” попередню виховну діяльність інших суб’єктів виховання.
Перед тим як сформулювати мету діяльності ВНЗ МВС щодо морально-правового виховання курсантів, пропонуємо розглянути мету самого виховання (виховної діяльності) в ОВС. Так, у п. 1.2 Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України № 1458 від 25 листопада 2003 р., зазначено, що метою виховної роботи є цілеспрямоване формування правосвідомості та особистісних якостей працівників органів і підрозділів внутрішніх справ України до загальнолюдських, національно-патріотичних та морально-етичних норм і вимог служби [40]. У п. 1.2 Положення про наставництво в органах внутрішніх справ України, яке є організаційною формою виховання, зазначено, що „метою наставництва є забезпечення оптимальної адаптації працівника як фахівця до умов служби, цілеспрямоване формування та розвиток професійних та особистих якостей, необхідних для виконання основних завдань, визначених Законом України „Про міліцію” [87].
Що стосується мети діяльності ВНЗ МВС, у сфері морально-правового виховання курсантів, то такою, на нашу думку, є висока організація процесу морально-правового виховання курсантів, оскільки лише при такій його організації можливим є досягнення загальної мети виховання, яка сформульована у вказаних вище відомчих нормативно-правових актах.
У відомчих нормативних актах визначено завдання виховання (виховної роботи чи діяльності). Так, наприклад, відповідно до п. 2 Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України, такими визнано: використання людського фактора для забезпечення підвищення ефективності службової діяльності працівників органів внутрішніх справ; виховання особового складу органів внутрішніх справ у дусі патріотизму, відданості українському народу та його традиціям, високої дисциплінованості, усвідомлення і бездоганного виконання кожним працівником службового обов’язку, дотримання законності; формування в працівників органів внутрішніх справ високої правової культури, прагнення набути високу професійну майстерність; сприяння підвищенню культурного та загальноосвітнього рівня працівників, естетичному вихованню особового складу; створення умов для духовного збагачення працівників; оволодіння працівниками професійною етикою, навичками культури поведінки та спілкування з громадянами; узагальнення і поширення позитивного досвіду роботи, форм і методів навчання і виховання особового складу [40].
У Методичних рекомендаціях з організації та проведення індивідуальної виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України до завдань індивідуальної виховної роботи віднесено: виховання персоналу у дусі патріотизму, відданості Українському народу, його традиціям; прищеплення йому шляхом диференційованого підходу високих професійних, фізичних, морально-етичних, естетичних та загальнолюдських якостей; формування високої правової культури, дисциплінованості, прагнення набути високого рівня професійної майстерності; забезпечення якісного виконання працівниками своїх функціональних обов’язків, піднесення ефективності їх оперативно-службової діяльності та боєздатності шляхом цілеспрямованого використання науково обґрунтованих форм і методів виховання [73; п.3].
Вважаємо, що в інтересах досягнення мети морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС повинні вирішувати такі завдання:
— розширення зв’язків із загальноосвітніми навчальними закладами;
— удосконалення системи морально-правового виховання у ВНЗ МВС;
— формування кадрового потенціалу: створення ефективної системи підготовки персоналу, що займається виховною роботою у ВНЗ МВС, стимулювання зацікавленості суб’єктів морально-правового виховання, забезпечення належного контролю за їх діяльністю;
— розвиток демократичного стилю функціонування ВНЗ МВС: розвиток діяльності громадських формувань; створення умов для саморозвитку особистості майбутніх правоохоронців, їх ініціативності;
— створення сучасної матеріально-технічної бази морально-правового виховання у ВНЗ МВС.
Визначивши мету та завдання морально-правового виховання курсантів, ми знову звертаємось до праць теоретиків адміністративного права, у яких зазначено, що якщо мета та завдання державного управління відповідають на питання „що робити”?, то виникає питання „як робити”?, на що дають відповідь функції управління [88, с.120]. Наприклад, як зазначають російські вчені, „саме завдяки функціям досягається мета управління, тому що виконання функцій, різних за змістом, але взаємопов’язаних, складають сутність управління соціальною системою” [89, c.157].
Розробка проблематики функцій суб’єктів державного управління є важливим напрямком адміністративного права, оскільки вони визначають організаційну будову системи їх органів, тобто їх організаційну і функціональну структури, безпосередньо пов’язані із їх соціальним призначенням та певною роллю у суспільстві та державі. Зміна функцій суб’єктів державного управління тягне за собою зміну їх структури. Отже, проблема функціональної характеристики є однією з найважливіших у теорії та практиці діяльності державних органів.
У науковій літературі пропонуються різні визначення поняття „функція управління”. Так, Ю.П. Битяк розглядає функцію управління як „певний напрям спеціалізованої діяльності виконавчої влади, зміст якої характеризується однорідністю та цільовою спрямованістю” [18, с.123]. В.Б.Авер’янов визначає функції управління як відносно самостійні та якісно однорідні складові діяльності виконавчої влади, що характеризуються цільовою спрямованістю [17, с.262]. Л.В. Коваль — як „відокремлену частину державно-управлінської діяльності, якій властива певна єдність змісту і яка здійснюється на основі закону спеціально створеними органами виконавчої влади, специфічними методами для проведення у життя завдань державного управління” [90, с.26-27].
Як бачимо, обов’язковим критерієм визначення функцій управління є їх цільова спрямованість. Ознайомившись із поглядами вчених на дану категорію, нам видається більш зрозумілим їх тлумачення, яке подає професор В.Б. Авер’янов, який вважає, що цільова спрямованість функції управління — це найважливіший аргумент на користь визначення самостійності тієї чи іншої функції і що для виділення окремих функцій відповідної установи вирішальне значення має певний вид завдань [17, с.262]. Вчений розмежовує завдання на кілька типових груп: суспільно значущі (публічні), об’єктні, спеціалізовані, технологічні та вказує на те, що для цільової спрямованості функцій вирішальне значення має наявність спеціалізованих завдань [17, с. 262].
У науці адміністративного права зарубіжних країн можна помітити ототожнення функцій і завдань управління. Так, французький вчений Б. Гурне зазначає, що в системі понять термін „завдання” є синонімом терміна „функція”, який використовується для визначення діяльності будь-яких установ незалежно від мети їх створення або від стратегічних цілей, які стоять перед ними [91, с.19].
Розмежовуючи завдання і функції, необхідно зважати на те, що завдання – це те, що вимагає виконання, а функції – те, як ці завдання виконуються, яким способом, у якій формі, що у комплексі об’єднується такою категорією, як напрямки діяльності. Функції є похідними від завдань, однак менш абстрактними у порівнянні з ними. Отже, кожна окрема функція повинна бути направлена на досягнення і реалізацію конкретного завдання.
В адміністративному праві відсутній єдиний підхід щодо класифікації функцій управління. Так, одні вчені вказують на недоцільність та абстрактність класифікації функцій [92, с.149], інші ж обґрунтовують її доцільність та необхідність [17-19; 90; 93; 94 та ін.]. Другу точку зору поділяємо і ми. Наприклад, Ю.М. Старилов виділяє наступні основні функції сучасної виконавчої влади: 1) правозастосовну; 2) правозахисну; 3) соціально-економічну; 4) функцію забезпечення законності й дотримання конституційного порядку в країні; 5) регулятивну; 6) нормотворчу; 7) охоронну (юрисдикційну) [93, с.100-101]. В.М. Плішкін, за призначенням завдань, для виконання яких вони здійснюються, поділяє функції органів внутрішніх справ як системи управління, на основні, ресурсні (забезпечувальні, допоміжні, другорядні) та управлінські (організаційні, загального керівництва, штабні) [94, с.260]. Подібну точку зору щодо класифікації функцій підтримує переважна більшість науковців.
В.Б. Авер’янов пропонує розглядати функції управління за таким критерієм, як цільова спрямованість „відповідно до життєво важливих потреб кожного керованого об’єкта” [17, с.263]. У зв’язку з цим вчений пропонує розділити функції відповідно до завдань на такі види: цілевстановлюючі (прогнозування, планування тощо), ресурсозабезпечувальні (фінансування, стимулювання, кадрове забезпечення тощо), організаційно-регулятивні (керівництво, координація, організація, регулювання, контроль тощо), трансформаційні функції (організаційне проектування, реорганізація, організаційний розвиток, раціоналізація, організаційна діагностика тощо) [17, с.263].
Такий підхід щодо класифікації функцій управління є більш обґрунтованим, а тому обираємо його для розгляду функцій ВНЗ МВС щодо морально-правового виховання.
Так, функція прогнозування характеризується систематичним дослідженням стану морально-правового виховання у ВНЗ МВС, а також змін, які відбуваються у його динаміці. Ця функція здійснюється завдяки роботі окремих ланок виховного процесу: курсів, інститутів, кафедр, відділів з виховної роботи, тощо. Кожна з цих ланок має певний обсяг завдань, який дозволяє їм брати участь у виховному процесі та позитивно впливати на стан морально-правового виховання курсантів. Проаналізувавши таку інформацію, ВНЗ МВС може визначити тенденцію подальшого поліпшення стану морально-правового виховання.
Функція планування полягає у визначенні завдань окремих суб’єктів морально-правового виховання курсантів та засобів їх реалізації. Ця функція знаходить своє вираження у планах роботи суб’єктів виховної роботи та ВНЗ МВС у цілому. Відповідно до плану роботи відомчого навчального закладу розробляються плани роботи структурних підрозділів ВНЗ. Так, наприклад, на навчальних курсах чи в інститутах ведеться документація, що відображає діяльність підрозділу — це плани виховної роботи, плани заходів по зміцненню дисципліни і законності, документація громадських формувань (плани роботи на місяць, протоколи засідань тощо). У таких планах конкретизується загальна концепція розвитку морально-правового виховання, визначаються завдання, які потребують виконання, строки та конкретні виконавці.
Відповідно до п. 4.1 Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України, основні заходи виховної роботи включаються окремим розділом до плану роботи служб, органів і підрозділів та відповідних планів кадрового забезпечення на півріччя. За їх підготовку відповідають заступники керівників служб, органів і підрозділів роботи з персоналом. Індивідуальна виховна робота планується та обліковується у відповідному журналі, який ведуть керівники, які її здійснюють. Палаци культури, клуби, музеї, громадські формування планують та узагальнюють проведену виховну роботу самостійно [40].
У п. 7.2 Методичних рекомендацій з організації та проведення індивідуальної виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України зазначено, що планування проведення індивідуальної виховної роботи здійснюється керівниками перш за все стосовно підлеглих, які схильні до порушень дисципліни і законності, мають стягнення, а також молодих працівників тощо. Таке планування здійснюється на основі аналізу морально-психологічного клімату в колективі, стану дисципліни і законності, висновків останньої атестації працівників, результатів їх службової діяльності, індивідуальних особливостей тощо [73].
Функція фінансування — це той напрям діяльності, що створює умови для забезпечення реалізації завдань ВНЗ з питань морально-правового виховання. Це створення належних побутових умов проживання курсантів, обладнання приміщень для навчання, забезпечення речовим майном, забезпечення навчальними матеріалами, в тому числі підручниками, наочними матеріалами, виділення необхідних коштів для поповнення фондів бібліотек і музеїв ВНЗ для відвідування культурно-масових заходів тощо.
Функція кадрового забезпечення спрямована на вирішення завдань щодо формування кадрового потенціалу суб’єктів виховної роботи ВНЗ МВС. Здійснюючи таку функцію, відомчий навчальний заклад повинен враховувати фактичний стан персоналу, який займається виховною роботою, їх освіту та спеціалізацію, моральні якості, авторитет тощо. Наприклад, відповідно до п.3.3 Положення про наставництво в органах внутрішніх справ України, наставники добираються із числа підготовлених працівників, з досвідом роботи, високими показниками в службовій діяльності, які користуються авторитетом в особового складу та мають нахил до виховної роботи і навички роботи з персоналом. Наставники можуть також добиратись із числа ветеранів органів внутрішніх справ, котрі перебувають на пенсії і мають значний досвід роботи, високий кваліфікаційний рівень та бажання працювати з молодими працівниками. Кандидатури наставників в обов’язковому порядку погоджуються зі службою психологічного забезпечення [87].
Функція стимулювання спрямована на посилення позитивних тенденцій, що вже мають місце у поведінці особи, а також на формування таких форм життєдіяльності у ВНЗ МВС України, які допомагали б розкритись курсанту як творчій особистості, викликали б у нього бажання здобувати нові знання, самовдосконалювати себе та працювати лише за обраною професією тощо. Ця функція також спрямована на стимулювання зацікавленості своєю роботою суб’єктів виховного процесу (викладачів, курсових офіцерів, кураторів, персоналу відділу з виховної роботи).
Функція організації реалізується під час діяльності органів управління виховним процесом, визначення їх структури, завдань, функцій та повноважень, а також під час методичного забезпечення їх діяльності. Реалізується ця функція і у формі організації роботи з розвитку самодіяльної художньої творчості в колективах органів і підрозділів внутрішніх справ, навчальних закладах МВС, урочистих культурно-масових заходів на честь знаменних дат і подій тощо.
Функція регулювання спрямована на впорядкування діяльності системи управління морально-правовим вихованням у ВНЗ МВС. Завдяки здійсненню даної функції зберігається встановлений порядок взаємодії між суб’єктами морально-правового виховання, здійснюється оперативне керівництво виховним процесом. Ця функція спрямовує процес виховання у тому напрямку, який відображений у планах роботи ВНЗ МВС.
Функція контролю спрямована на отримання інформації про фактичний стан виконання намічених цілей і поставлених відповідно до них завдань, які закріплені у відповідних програмах розвитку ВНЗ МВС, планах морально-правового виховання суб’єктів виховного процесу тощо. Контроль дає можливість не тільки виявити дійсний стан морально-правового виховання, а й виявити певні недоліки та спрямувати його у необхідному напрямку.
Визначивши мету, завдання та функції діяльності ВНЗ МВС щодо морально-правового виховання, ми дійшли до останнього елемента, що характеризує зміст управлінської діяльності у цій сфері, яким є методи управління. У теорії адміністративного права методи управління розглядаються у різних значеннях [18, с.158; 19, с.184; 89, c.165; 95, с.254], але всі вони зводяться до того, що метод — „це спосіб або засіб досягнення поставленої мети” [18, с.158].
У науковій літературі визначено загальні риси методів управління, зокрема наголошено, що вони: органічно пов’язані з цільовим призначенням управлінської діяльності як особливого виду практичної реалізації завдань і функцій держави; виражають владно-організуючий (тобто управлінський) вплив органів виконавчої влади та інших суб’єктів державного управління на відповідні керовані об’єкти; здійснюються у взаємозв’язках між суб’єктами й об’єктами державного управління; використовуються суб’єктами державного управління як засоби реалізації закріпленої за ними компетенції і безпосередньо виражають повноваження державно-владного характеру; завжди мають своїм адресатом відповідні керовані об’єкти (індивідуальні або колективні); у методах управління у відповідному обсязі виявляється державний (публічний) інтерес; адміністративно-правова форма опосередкування методів і вияв їх у правових актах управління, вибір конкретних методів управління прямо залежить не тільки від особливостей організаційно-правового статусу суб’єктів виконавчої влади, а й насамперед від особливостей керованого об’єкта [17, с.297-298].
Управлінська діяльність охоплює великий спектр завдань і функцій, що відповідно збільшує і коло методів їх реалізації, а тому виникає проблема класифікації останніх. Як зазначають В.К. Колпаков та О.В. Кузьменко, „проблема класифікації методів полягає у визначенні критеріїв, ґрунтуючись на яких можна звести ці прийоми до однорідних груп” [19, с.187]. Вчені вважають, що класифікувати методи потрібно відповідно до потреб управління і визначальним при цьому є саме цільова спрямованість їх застосування, наголошуючи на тому, що „найкраще визначеними і детермінованими методами державного управління є переконання, заохочення і примус” [19, с.187].
Як правило, до загальних методів управління науковці відносять: 1) методи переконання та примусу, адміністративного й економічного впливу, нагляду та контролю, прямого й непрямого впливу, регулювання, керівництва та управління (в тому числі оперативного) [18, с.160], або 2) універсальні методи управління (переконання та примус); адміністративні методи та економічні методи [17, с.299-302]. Серед методів управління інколи виділяють і наступні: правові, соціальні (соціально-психологічні), політико-виховні, одноосібні (єдиноначальні) і колегіальні [17, с.299].
Д.М. Бахрах не погоджується з таким підходом до класифікації методів, вважаючи, що вони не відображають різноманітність інструментів впливу державних органів як у внутрішньо-апаратних зв’язках, так і в зовнішніх відносинах з організаціями та громадянами. Вчений пропонує таку їх класифікацію: методи регулятивної та юрисдикційної діяльності. До перших відносяться: структуризація, визначення компетенції, розподіл ресурсів, легалізація, облік, контроль, заохочення, переконання, тимчасове обмеження; до других: вирішення спорів та примус [95, с.254].
Існують також інші точки зору стосовно класифікації методів державного управління. Так, наприклад, М.Г. Шульга розподіляє їх на загальні (переконання та примусу, адміністративного й економічного впливу, нагляду та контролю, прямого й непрямого впливу, регулювання, керівництва та управління) та спеціальні, мотивуючи це тим, що одні методи притаманні всім видам державної діяльності, а інші — лише окремим [18, с.160].
О.П. Коренєв пропонує інший підхід, наголошуючи на тому, що методи переконання та примусу знаходять своє вираження в різних варіантах, їх можна класифікувати за характером впливу на об’єкт: прямі (адміністративні), непрямі (економічні) та соціально-психологічні. Автор вважає, що в різних ситуаціях, галузях, сферах управління може переважати той чи інший метод, і наводить приклади – у сфері управління господарством переважають економічні методи, в соціально-культурній — соціально-психологічні, в управлінні обороною – адміністративні, але всі вони взаємопов’язані та взаємодоповнювані [89, c.165].
Більше нам імпонує точка зору О.П. Коренєва щодо класифікації методів державного управління, оскільки така класифікація дає можливість визначити, які саме методи повинен використовувати ВНЗ МВС під час морально-правового виховання курсантів.
Розглянемо кожен вид методів, наведений О.П. Коренєвим, в умовах реалізації завдань ВНЗ МВС України, але спочатку зауважимо, що основою класифікації методів державного управління є традиційні методи – переконання, заохочення і примусу. Тому вважаємо за доцільне дати їм коротку характеристику. Переконання, на думку Д.М. Бахраха — це „процес послідовно виконуваних дій, що включають у себе такі елементи, як оволодівання увагою, навіювання, вплив на підсвідомість, емоції, збудження бажання” [95, с.260]. Воно є головним методом впливу, який використовується в управлінській діяльності. Стосовно ВНЗ МВС він характеризується тим, що персонал закладу та курсанти, виконуючи свої обов’язки, роблять це добровільно та на основі власного переконання в тому, що поставлені перед ними вимоги є справедливими та необхідними для реалізації завдань даного ВНЗ МВС.
Заохочення – це „спосіб впливу, який через інтерес, свідомість спрямовує волю людини на здійснення корисних вчинків, з точки зору суб’єкта заохочення” [95, с.262]. Ю.П. Битяк розглядає заохочення як одну з форм переконання, зазначаючи, що „останнім часом в Україні все більшого поширення набувають правові форми переконання, заходи заохочення, передбачені правом за зразкове виконання трудових, службових і громадських обов’язків. Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролі переконання як важливого методу регулювання управлінської діяльності й життя усього суспільства” [18, с.161]. ВНЗ МВС під час організації діяльності щодо морально-правового виховання курсантів повинні використовувати заохочення як стимул для їх подальшого самовдосконалення. Види заохочень, що використовує ВНЗ МВС передбачено у ст.9 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України [68].
Примус як метод державного управління застосовується після використання методу переконання і, як зазначає М.Г. Шульга, його застосовують до незначної кількості людей, а саме до тих, хто вчинив правопорушення [18, с.160]. Як зазначає О.М. Бандурка, „адміністративний примус полягає у застосуванні спеціальних заходів впливу (морального, організаційно-правового, матеріального, особистісного та іншого характеру) до керованих об’єктів з метою спонукати, змусити виконати загальнообов’язкові правила” [96, с.193]. А.Т. Комзюк визначає адміністративний примус як „застосування відповідними суб’єктами до осіб, які не перебувають у їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру з метою охорони суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення [97, с.45].
У науковій літературі визначаються особливості адміністративного примусу, зокрема зазначено, що: адміністративний примус використовують у державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності; механізм правового регулювання адміністративного примусу встановлює підстави й порядок застосування відповідних примусових заходів; порядок застосування примусових заходів здебільшого регулюють норми адміністративного права, що включають норми законодавства або адміністративно-правові норми актів виконавчих органів; застосування адміністративного примусу — це результат реалізації державно-владних повноважень органів державного управління, і лише у вийняткових, встановлених законодавством, випадках такі засоби можуть застосовувати суди (судді); адміністративний примус використовують для: а) запобігання вчиненню правопорушень; б) їх припинення; в) притягнення винних до відповідальності [18, с.164-165].
Отже, ВНЗ МВС у своїй діяльності також використовує методи переконання, заохочення та примусу. Зокрема, переконання використовується з метою формування або подальшого розвитку нової якості чи форми поведінки, виходячи із завдань морально-правового виховання. Заохочення спрямоване на посилення позитивних тенденцій, що вже мають місце в поведінці особи. Примус полягає у використанні комплексу різноманітних прийомів і засобів, покликаних певним чином примусити особу до виконання загальноприйнятих вимог. Даний метод під час морально-правового виховання доцільно використовувати, коли інші методи не дали бажаного результату.
Методи переконання, заохочення й примусу, які є визначальними методами управління під час морально-правового виховання курсантів мають розумно поєднуватися, тобто не протистояти одне одному, а доповнювати, підпорядковуватися його загальним цілям та завданням. Правильне розуміння принципу розумного поєднання методів переконання, заохочення й примусу забезпечує досягнення максимально корисних результатів у процесі морально-правового виховання курсантів.
Крім зазначених вище методів морально-правового виховання курсантів, ВНЗ МВС використовують й інші адміністративні методи (регламентаційні, організаційно-стабілізуючі, розпорядчі, дисциплінарні, нормативні та інші) а також економічні та соціально-психологічні методи. Так, економічні методи зорієнтовані на досягнення поставлених цілей за допомогою притаманних управлінню економічних засобів та стимулів, що впливають на економічні інтереси курсантів. Соціально-психологічні методи пов’язані з умовами навчання, побуту, дозвілля курсантів, наданням їм соціальних послуг, залученням у процес управління морально-правового виховання, розвитком у них громадської активності тощо.
Методи, які використовує кожен ВНЗ МВС під час морально-правового виховання, не існують ізольовано один від одного, а постійно взаємодіють. Так, наприклад, планування розвитку життєдіяльності курсантських колективів передбачає використання адміністративних методів, які втілюються в наказах, розпорядженнях керівництва закладу. Або, скажімо, організація забезпечення курсантів і персоналу закладу відповідними умовами для навчання, служби і самореалізації передбачає використання методу матеріально-технічного забезпечення. Даний перелік методів не є вичерпним, він може доповнюватись і удосконалюватись залежно від глибини їх вивчення.
Розглянувши зміст діяльності ВНЗ МВС України у сфері організації морально-правового виховання, основу якої складають її мета, завдання, функції та методи, зазначимо, що досліджені складові потребують постійного перегляду та вдосконалення, а також приведення їх у відповідність до європейських та міжнародних стандартів і вимог морально-правового виховання правоохоронця.
Висновки до розділу 1
1. Відомча освіта є необхідною складовою державної системи освіти в Україні, а її головним завданням повинно стати створення максимально сприятливих умов для духовного і морального зростання та виховання персоналу, який володітиме необхідним обсягом професійних знань, умінь та навичок, високими морально-психологічними якостями, сформованими духовно-моральними принципами та стійкими життєвими орієнтирами для роботи в органах внутрішніх справ України.
2. Пріоритетним завданням ВНЗ МВС є не просто підготовка персоналу для органів внутрішніх справ України, а в першу чергу — виховання майбутнього правоохоронця, яке повинно здійснюватися, з одного боку, відповідно до покликання, інтересів та здібностей осіб, які навчаються, з іншого – відповідно до нормативних вимог у галузі вищої освіти. Тобто діяльність ВНЗ повинна задовольняти як потреби (інтереси) осіб, які навчаються, так і потреби (інтереси) держави. Засвоєння змісту виховного процесу можливе тільки у випадку, якщо вихованець відчуває, що цілі виховання співпадають з його власними цілями.
3. Кожен ВНЗ МВС виступає як суб’єкт державного управління відносно свого постійного та перемінного складу та підпорядкованих йому структурних органів (підрозділів, служб). Об’єктом управління ВНЗ МВС виступає відносно відповідних органів виконавчої влади, зокрема, таких як Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Вища атестаційна комісія України тощо.
4. Особливість діяльності усіх ВНЗ МВС України як об’єкта адміністративно-правового регулювання, насамперед, визначається: метою їх утворення та діяльності; специфічним характером завдань, функцій та повноважень, які вони виконують (реалізують); їх організаційно-штатною структурою; спеціальним порядком їх утворення, реорганізації та ліквідації; характером зовнішніх та внутрішньоорганізаційних взаємозв’язків, які виникають під час їх діяльності; особливим статусом суб’єктів навчально-виховного процесу; системою управління ВНЗ МВС, його специфічними формами та методами такого управління; характером та видами адміністративно-правових відносин, які складаються у процесі їх діяльності.
5. Діяльність ВНЗ МВС визначено як організовану, цілеспрямована та скоординовану роботу усіх учасників навчально-виховного процесу, яка спрямована на забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня та спеціалізації.
6. До елементів правового статусу ВНЗ МВС віднесено мету та завдання їх діяльності, функції, повноваження та відповідальність.
7. Виконання завдань та функцій, покладених на ВНЗ МВС, а також реалізація наданих їм повноважень потребує чіткого управління їх діяльністю, яке умовно можна об’єднати у два види: зовнішнє та внутрішнє управління. До органів державного (зовнішнього) управління ВНЗ МВС віднесено: Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України та Вищу атестаційну комісію України. Систему внутрішнього управління ВНЗ МВС пропонується розглядати як дворівневу. До першого рівня входить керівник ВНЗ МВС України та посадові особи, яким відповідно до законодавства, дозволено делегувати частину прав та обов’язків керівника ВНЗ МВС. До таких осіб відносяться: проректори, що відповідають за певні напрямки діяльності, здійснюють безпосереднє керівництво навчальною, науково-методичною, науковою та адміністративно-господарською діяльністю ВНЗ МВС України. До суб’єктів другого рівня системи управління ВНЗ МВС відносяться: Вчена рада ВНЗ МВС, вчені ради відповідних структурних підрозділів ВНЗ МВС (навчально-наукових інститутів, філій, факультетів, тощо); робочі органи – ректорат, оперативна нарада факультету; приймальна комісія, також збори трудового колективу, органи слухацького (курсантського) самоврядування, начальників усіх структурних підрозділів, що функціонують у складі ВНЗ МВС.
8. Мораль та право є взаємозалежними, такими, що доповнюють одне одного. У зв’язку з цим запропоновано об’єднати процеси морального та правового виховання в одному комплексному понятті „морально-правове виховання”. Морально-правове виховання курсантів визначено як процес цілеспрямованої діяльності суб’єктів виховного процесу, який спрямований на формування та розвиток такої особистості майбутнього працівника ОВС, якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості й культури.
10. До завдань морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС запропоновано віднести: 1) формування у курсанта ставлення до людини як до найвищої цінності, виховання у нього поваги до її прав, свобод і законних інтересів, її честі та гідності; 2) прищеплення поваги до законів та підзаконних актів, особистої відповідальності за виконання вимог правових актів, вірності Присязі працівника ОВС України, Кодексу честі працівника ОВС, Етичному кодексу працівника ОВС; 3) формування у курсанта любові до своєї професії, відданості народові України, добросовісності при виконанні службових обов’язків; 4) усвідомлення необхідності бездоганного виконання курсантом службового обов’язку та дотримання законності і дисципліни; 5) вироблення у курсанта необхідного правового мислення, формування зрілого фахівця, який характеризується високим ступенем розвитку морально-вольових якостей особистості; 6) доведення до свідомості курсанта важливості ролі й значення професії працівника правоохоронних органів у житті людини та держави; 7) вироблення у курсанта справедливого, уважного, доброзичливого та неупередженого ставлення до людей; 8) переконання курсанта в необхідності у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності та внутрішньої дисциплінованості й культури; 9) формування нетерпимості до злочинів та інших правопорушень, а також стійкості до кримінальних спокус.
11. Завдання морально-правового виховання реалізуються у його функціях, під якими пропонуємо розуміти напрями впливу морально-правового виховання на свідомість, волю та поведінку курсанта. До таких функцій відносимо: пізнавальну, регулятивну, ідеологічно-виховну, формуючо-розвиваючу та комунікативну.
12. Систему морально-правового виховання визначено як сукупність основних елементів процесу морально-правового виховання, що забезпечує його порядок та організацію. Вона складається з таких елементів: суб’єктів морально-правового виховання; об’єктів морально-правового виховання; сукупності виховних заходів та засобів їх здійснення.
13. Мовна підготовка у ВНЗ МВС України потребує переосмислення та нових підходів щодо її реалізації у навчально-виховному процесі. На нашу думку, було б доцільно курс риторики розширити та вивчати у першому семестрі, українську мову професійного спрямування вивчати у п’ятому семестрі, після ознайомлення з основами профілюючих дисциплін.
14. Знання етикету, культури поведінки є ключовими умовами для успішної роботи будь-якої установи, мова йде про елементарні правила етикету, які повинна знати кожна людина. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне передбачити у навчально-виховному процесі кожного ВНЗ МВС обов’язковий курс лекцій „Культура сучасної людини, світський та діловий етикет”.
15. Засобами здійснення заходів морально-правового виховання виступають: правові акти загального характеру; правові акти, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ; література юридичної та моральної спрямованості (підручники, навчальні посібники, науково-практичні посібники, електронні варіанти літератури тощо); засоби масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення тощо); наукові конференції, бесіди, лекції, диспути, „круглі столи”, вечори питань-відповідей, консультації тощо.
16. До засобів морально-правового виховання віднесено і методи, які використовуються для вирішенні завдань морально-правового виховання, під якими пропонується розуміти способи впливу суб’єктів виховної роботи на свідомість, волю та почуття об’єкта виховання (курсанта) з метою формування у нього високих моральних та професійних якостей.
17. Визначено, що метою діяльності ВНЗ МВС у сфері морально-правового виховання курсантів є висока організація процесу морально-правового виховання курсантів, оскільки лише при такій його організації можливим є досягнення загальної мети виховання, яка сформульована у відповідних нормативно-правових актах.
18. Для досягнення мети морально-правового виховання курсантів відомчі навчальні заклади повинні вирішувати такі завдання: розширення зв’язків із загальноосвітніми навчальними закладами; удосконалення системи морально-правового виховання; формування кадрового потенціалу: створення ефективної системи підготовки персоналу, що займається виховною роботою у ВНЗ МВС, стимулювання зацікавленості суб’єктів морально-правового виховання, забезпечення належного контролю за їх діяльністю; розвиток демократичного стилю функціонування ВНЗ МВС: розвиток діяльності громадських формувань; створення умов для саморозвитку особистості майбутніх правоохоронців, їх ініціативності; створення сучасної матеріально-технічної бази морально-правового виховання у ВНЗ МВС.
19. До функцій ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання віднесено функції: прогнозування, планування, фінансування, кадрового забезпечення, стимулювання, організації, регулювання та контролю.
20. Найпоширенішими та найважливішими серед методів морально-правового виховання, які використовуються у ВНЗ МВС, є переконання, заохочення та примус. Крім зазначених методів морально-правового виховання ВНЗ МВС використовують й інші адміністративні методи (регламентаційні, організаційно-стабілізуючі, розпорядчі, дисциплінарні, нормативні та інші), а також економічні та соціально-психологічні методи. Методи, які використовує кожен ВНЗ МВС під час морально-правового виховання, не існують ізольовано один від одного, а постійно взаємодіють.
21. У розділі запропоновано зміни та доповнення до нормативно-правових актів з питань морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України, зокрема, до: 1) Національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 34, яку пропонуємо доповнити і таким видом виховання, як правове; 2) Положення про вищий навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ України яке: а) необхідно доповнити поняттям ВНЗ МВС, під яким пропонуємо розуміти освітню установу, що має статус юридичної особи і реалізує професійні освітні програми вищої професійної освіти та програми фахових замовлень Міністерства внутрішніх справ України; б) п.1.1 цього Положення пропонуємо викласти у такій редакції: „Вищий навчальний заклад МВС України є суб’єктом освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави та фахових замовлень відомства у фахівцях відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня та спеціалізації”; в) беручи до уваги те, що обов’язки ВНЗ у цьому Положенні чітко не визначені, пропонуємо до таких віднести: дотримання вимог законодавчих та відомчих актів з питань освітньої діяльності; дотримання державних стандартів освіти; забезпечення безпечних умов проведення освітньої діяльності; дотримання фінансової дисципліни та збереження державного майна; забезпечення соціального захисту учасників навчально-виховного процесу; дотримання договірних зобов’язань з іншими суб’єктами освітньої, виробничої, наукової діяльності та громадянами, у тому числі за міжнародними угодами.
Розділ 2
ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОРАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ КУРСАНТІВ ВНЗ МВС УКРАЇНИ
2.1. Нормативно-правові засади морально-правового виховання у ВНЗ МВС України
Стаття 3 Конституції України проголошує: „людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю” [1]. Отже, можна зробити висновок, що державна політика у всіх сферах життєдіяльності держави в першу чергу повинна спрямовуватись на задоволення потреб та законних інтересів громадян. А це означає, що освіта та виховання молоді є одним із пріоритетних напрямків реалізації державної політики в Україні, що також закріплено у низці концептуальних та програмних правових актах України [2-11].
Як було відзначено вище, складовою частиною національної системи освіти України є ВНЗ МВС, які готують персонал для роботи в органах внутрішніх справ, а їх освітня діяльність повинна бути спрямована не лише на передачу певних суто фахових вмінь та навичок, а перш за все — на формування та розвиток такої особистості майбутнього працівника ОВС, якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості й культури, що досягається у процесі морально-правового виховання, яке є одним із видів виховання та окремим напрямком виховної роботи у ВНЗ МВС. Саме тому в цьому підрозділі дисертації пропонуємо розглянути нормативно-правові засади морально-правового виховання у ВНЗ МВС, основою яких є система правових актів, відповідно до яких здійснюється виховна робота у ВНЗ МВС. Таким чином, під нормативно-правовими засадами морально-правового виховання у ВНЗ МВС пропонуємо розуміти сукупність нормативно-правових актів, які визначають мету, принципи, завдання, функції та засоби (заходи та методи) морально-правового виховання курсантів, правовий статус суб’єктів такого виховання, їх організаційно-штатну структуру, організацію діяльності та інші питання, відповідно до яких здійснюється цей напрямок виховної роботи у ВНЗ МВС.
При розгляді діяльності ВНЗ МВС вже зазначалось, що ці заклади підпорядковуються як МОН України, так і МВС України. Досліджуючи нормативну базу морально-правового виховання у ВНЗ МВС, акцентуємо увагу на тому, що воно здійснюється відповідно до нормативної бази МВС України, яка у свою чергу у сфері виховного та навчального процесу базується на нормативно-правових актах та рекомендаціях Міністерства освіти і науки України та не повинна суперечити їм. Тому вважаємо за доцільне спочатку проаналізувати основні національні та міжнародні, а також відомчі правові акти МОН України з питань організації виховної роботи у цілому і морально-правового виховання зокрема.
Відповідно до Методичних рекомендацій планування виховної роботи із студентами у вищих закладах освіти III-IV рівнів акредитації [98] ВНЗ при плануванні виховної роботи слід керуватись такими нормативно-правовими документами, як: Конституція України [1], Загальна декларація прав людини [99], закони України „Про освіту [100], „Про мови в Українській РСР” [101], Державна національна програма „Освіта” (Україна XXI століття) [102]; регіональні програми практичної реалізації Державної національної програми „Освіта” (Україна XXI століття), Указ Президента України від 12 вересня 1995 р. № 832 „Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні” [2], Постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074 „Про затвердження Положення про державний вищий навчальний заклад” [22], Концептуальні засади гуманітарної освіти в Україні (вища школа) [103], Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти [104], Рекомендації Всеукраїнського семінару заступників ректорів з гуманітарної освіти та виховання в закладах освіти III — IV рівнів акредитації (Київ, 9-11 листопада 1997 р.) [105], Інформаційно-методичний лист від 9 липня 1998 р. № 1/9- 280 „Про підготовку до 1998/99 навчального року вищих навчальних закладів” [106] та інші нормативно-правові документи і методичні рекомендації.
Проаналізувавши ці Методичні рекомендації, які були підготовлені майже десять років тому, ми дійшли висновку, що вони не враховують положення тих нормативно-правових актів та рекомендацій, які було прийнято в період з 1998 по 2007 рр. Частина актів, про які йдеться у цих Методичних рекомендаціях, а саме Рекомендації Всеукраїнського семінару заступників ректорів з гуманітарної освіти та виховання в закладах освіти III — IV рівнів акредитації (Київ, 9 — 11 листопада 1997 р.), Інформаційно-методичний лист від 9 липня 1998 р. № 1/9- 280 „Про підготовку до 1998/99 навчального року вищих навчальних закладів”, втратили свою актуальність. Крім того, у переліку правових актів та рекомендацій, який подано у цих Методичних рекомендаціях, не згадується Закон України „Про вищу освіту”, а також відсутня логічна послідовність у визначені їх ієрархії, оскільки Укази Президента України розміщені після нормативних актів Кабінету Міністрів України та регіональних суб’єктів правотворчої діяльності.
Проаналізувавши нормативно-правову базу за період 1998-2007 рр., вважаємо, що перелік правових актів, поданий у Методичних рекомендаціях планування виховної роботи із студентами у вищих закладах освіти III-IV рівнів акредитації” [98], доцільно було б доповнити і такими: Законом України „Про вищу освіту” [11]; указами Президента України „Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні” від 9 жовтня 2001 р. № 941 [3], „Про Національну доктрину розвитку освіти” від 17 квітня 2002 р. № 347 [4], „Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України від 17 лютого 2004 р. № 199 [5], „Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” від 4 липня 2005 р. № 1013 [6]; постановами Кабінету Міністрів України „Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства” від 15 вересня 1999 р. № 1697 [8], „Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки” від 8 вересня 2004 р. № 1183 [9], „Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки” від 12 липня 2006 р. № 396-р. [10]; Методичними рекомендаціями про організацію управління виховним процесом у вищих закладах освіти [107]; Листом Міністерства освіти і науки України „Про основні завдання вищих навчальних закладів України на 2006/2007 навчальний рік” [108]; Програмою розвитку виховання в системі освіти України на 2003-2012 роки [60]; Концепцією виховної роботи в умовах функціонування системи безперервної освіти [109].
Доцільно розглянути згадані вище нормативні акти, адже вони відображають державну політику у галузі освіти, виховання та морально-правового виховання молоді зокрема, і відповідно до них здійснюється виховний процес у навчальних закладах усіх рівнів та напрямів, у тому числі й у ВНЗ МВС.
Конституція Українияк головний юридичний акт країни закріплює і регулює найважливіші сторони життя суспільства і держави. Вона має усі властивості закону, є частиною чинного права, але частиною особливою. Її особливість полягає в тому, що вона не просто закон, а Основний Закон. Конституція як засадничий елемент чинного права є і його вершиною, і його стрижнем, і базою поточної правотворчості. Вона – найбільш стабільний юридичний акт, що має найвищу юридичну силу. Таке місце Конституції у правовій системі, її особлива юридична природа обумовлені, в першу чергу, характером і колом суспільних відносин, які вона покликана регламентувати. Такого широкого предмета правового регулювання (суспільні відносини, пов’язані із закріпленням основ державного ладу, найважливіших державних інститутів, суспільного устрою, основ правового статусу громадян, системи власності, соціально-економічних і політичних відносин тощо) не має жоден інший нормативний акт, крім Основного Закону [97, с.68].
Конституція України як основний закон держави закріпила право кожної людини на вільний і всебічний розвиток особистості та право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток вищої та післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг студентам [1;ст. ст. 23,53]. У ст. 92 Конституції передбачено, що основи виховання та освіти визначаються виключно законами України (п.6). У Конституції України визначаються основні повноваження органів державної влади у різних сферах життєдіяльності держави, у тому числі й у сфері освіти (ст.ст. 85, 106, 116) [1].
У Загальній декларації прав людини наголошено на тому, що освіта повинна спрямовуватись на всебічний розвиток людської особистості, на поглиблення поваги до прав людини та її основних свобод. У декларації зазначено, що освіта має сприяти взаєморозумінню, терпимості й дружбі між усіма народами, расовими та релігійними групами, а також повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй у справі підтримання миру [99].
У Законі України „Про освіту” знову ж таки наголошується на тому, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості, розвиток її талантів, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Стаття 8 даного Закону вказує на те, що навчально-виховний процес у всіх закладах освіти є вільним від втручання політичних партій, громадських та релігійних організацій і що належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі у навчально-виховному процесі [100].
У ст. 28 Закону України „Про мови в Українській РСР” [101] зазначено, що навчальна і виховна робота у ВНЗ ведеться українською мовою. Для підготовки національних кадрів у навчальних закладах можуть створюватися групи з навчанням відповідною національною мовою. В цих навчальних закладах також можуть створюватись групи і з російською мовою навчання. В усіх групах з російською мовою навчання та неукраїномовних навчальних закладах, незалежно від їх відомчого підпорядкування, забезпечується вивчення української мови.
У ст. 22 Закону України „Про вищу освіту” „забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України” віднесено до головних завдань вищих навчальних закладів, до системи яких входять і ВНЗ МВС [11]. Відповідно до ст. 41 цього ж Закону навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах забезпечує можливість „інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та вихованої особистості” [там же].
Ознайомившись з Указом Президента України від 12 вересня 1995 р. №832 „Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні” [2] підкреслимо, що переважна більшість завдань, що стояли перед державою в галузі реформування вищої освіти у 1995 р., як і раніше, залишаються актуальними. Про це свідчить проведений нами порівняльний аналіз даного нормативного акта з Указом Президента України від 4 липня 2005 р. № 1013 „Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” [6], в якому і через десятиліття після прийняття Указу № 832 порушуються практично ті ж самі питання. Наприклад, у п. 1.1 Указу Президента України від 12 вересня 1995 р. № 832 йдеться про необхідність розробки концепції реформування вищої освіти на перехідному етапі до ринкової економіки, а в Указі Президента України від 4 липня 2005 р. № 1013 — „про необхідність розробки Концепції реформування освіти в Україні, що враховуватиме перспективи інтеграції України до Європейського Союзу” [6; п.1]. Те ж саме стосується „необхідності аналізу та прогнозування потреб держави у спеціалістах тієї чи іншої сфери обслуговування”, „забезпечення ВНЗ сучасним матеріальним та технічним обладнанням”, „підтримки та збереження науково-педагогічних кадрів” тощо, про які йдеться у цих правових актах. [6; п.п. 2-3].
В Указі Президента України „Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні” від 9 жовтня 2001 р. № 941 вказано на необхідність „активізувати разом із Академією педагогічних наук України проведення наукових досліджень з проблем позашкільної освіти і виховання, вирішити питання про створення центрів з наукового супроводження позашкільної освіти і виховання, впровадження у практику діяльності позашкільних навчальних закладів новітніх наукових розробок і освітніх технологій” [3; п.3].
У Національній доктрині розвитку освіти, затвердженій Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347 зазначено, що „національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета — виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури” [4; п.5].
Указом Президента України „Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України від 17 лютого 2004 р. № 199[5] визначено заходи щодо вдосконалення системи управління вищою освітою, впорядкування мережі вищих навчальних закладів з урахуванням загальнодержавних та регіональних потреб у фахівцях з вищою освітою, а також заходи щодо підвищення соціального забезпечення студентів, яке також відіграє не останню роль у моральному вихованні особистості.
У Державній національній програмі „Освіта (Україна XXI століття)”, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів від 3 листопада 1993 р. № 896 „виховання особистості для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації” визначено метою цього програмного документа [102]. У програмі також зазначено, що національне виховання в українській державі має бути спрямоване на формування у молоді й дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, що воно є органічним компонентом освіти і охоплює усі складові системи освіти.
Згідно з цією Програмою, головна мета національного виховання полягає у набутті молодим поколінням соціального досвіду, успадкуванні духовних надбань українського народу, досягненні високої культури міжнаціональних взаємин, формуванні у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
До пріоритетних напрямків реформування виховання Програмою віднесені: формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну; виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших чеснот; формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я; забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації; формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.
У п. 5 цієї Програми зазначено, що міністерства і відомства, у підпорядкуванні яких є навчальні заклади, місцеві державні адміністрації повинні розробляти галузеві та регіональні програми практичної реалізації Державної національної програми „Освіта (Україна XXI століття)”, створювати необхідні умови та постійно здійснювати організаційну роботу щодо їх виконання. До таких програм можна віднести Програму розвитку виховання в системі освіти України на 2003-2012 рр. [60] та Концепцію виховної роботи в умовах функціонування системи безперервної освіти [109]. Так, Програма розвитку виховання в системі освіти України на 2003-2012 рр. визначає цілі, завдання і напрямки удосконалення організації виховання в системі освіти, а також першочергові заходи, пов’язані з розвитком виховної практики освітніх установ [60]. Концепція виховної роботи в умовах функціонування системи безперервної освіти була розроблена для вироблення цілісного підходу до виховної роботи, створення єдиної системи виховного впливу, що забезпечить оптимальні можливості для постійного духовно-морального удосконалення та самовдосконалення особистості [109].
Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про державний вищий навчальний заклад” від 5 вересня 1996 р. № 1074[22] визначає види вищих навчальних закладів, їх завдання, структуру, засади управління ними тощо. Також у Положенні визначаються права та обов’язки керівників закладу, учасників навчально-виховного процесу та ін. А „забезпечення умов для формування соціально зрілої, творчої особистості; виховання морально, психічно і фізично здорового покоління громадян; формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю суспільства, держави і людства; забезпечення високих етичних норм, атмосфери доброзичливості й взаємної поваги у стосунках між працівниками, викладачами та студентами” у п. 17 цього Положення визначено головними завданнями усіх ВНЗ [22].
Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1999 р. № 1697, спрямовувалась на: поліпшення патріотичного виховання громадян України; формування всебічно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної особистості, здатної до самовдосконалення та самореалізації, виховання у неї почуття відповідальності, високої духовності; координацію діяльності органів виконавчої влади усіх рівнів, громадських і релігійних організацій, навчальних і культурно-просвітницьких закладів, пов’язаної з патріотичним вихованням, розвитком духовності захистом моралі та формуванням здорового способу життя; утвердження конституційних положень про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. А її основними завданнями були: утвердження в масовій свідомості громадян історично притаманних українському народові високих моральних цінностей, спрямованих на засвоєння кращих зразків вітчизняної та світової духовної спадщини; забезпечення духовно-морального розвитку населення, виховання патріотизму, високої політичної культури та трудової моралі, використання зусиль громадян у суспільно корисних справах, сприяння утвердженню соціального оптимізму в світогляді населення; запобігання негативному впливу на свідомість громадян інформації, яка містить елементи жорстокості, бездуховності, насильства, порнографії, пропагує тютюнопаління, наркоманію, пияцтво, антисоціальну поведінку; впровадження в суспільну свідомість переваг здорового способу життя, формування національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості [8].
У Постанові Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки” від 8 вересня 2004 р. № 1183 [9] наголошувалося на необхідності: створення сучасної нормативно-правової бази для розвитку вищої освіти; удосконаленні управління та організаційної структури системи вищої освіти з урахуванням підвищення рівня мобільності студентів, випускників, науково-педагогічних працівників і науковців вищих навчальних закладів на ринку освітніх послуг та ринку праці, підвищення економічності та результативності системи вищої освіти; створення умов для ефективної освітньої діяльності через формування необхідного ресурсного забезпечення, посилення ролі університетів як осередків інтеграції системи вищої освіти у європейський і світовий освітній простір; посилення соціального партнерства та сприяння інтеграційним процесам з іншими освітніми галузями, науковими установами, роботодавцями; розширення доступу громадян до здобуття вищої освіти, вдосконалення механізму добору та залучення обдарованих дітей до навчання у вищих навчальних закладах, надання випускникам можливості для працевлаштування за фахом, продовження освіти у подальшому; диверсифікації вищої освіти та збільшення обсягів підготовки і перепідготовки фахівців в умовах прискорення структурного та інноваційного розвитку економіки; забезпечення інноваційного розвитку вищої освіти та його випереджувального характеру; поглиблення міжнародного співробітництва, входження системи вищої освіти в європейський і світовий освітній та науковий простір, розширення участі вищих навчальних закладів, науковців і студентів у міжнародних освітянських і наукових проектах; здійснення заходів щодо соціального захисту учасників навчально-виховного процесу [9].
В Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. №396, однією з причин погіршення стану справ у сфері освіти названо „неспрямованість навчально-виховного процесу на всебічний розвиток особистості, задоволення її потреб, виховання свідомого громадянина, патріота, забезпечення запитів суспільства та ринку праці у конкурентоспроможних, компетентних та відповідальних фахівцях [10].
У Концептуальних засадах гуманітарної освіти в Україні зазначено, що гуманітарна освіта в Україні вказує на єдність навчання та виховання, на те, що завдяки поєднанню даних понять держава може досягти бажаного результату, а саме — виховання особистості як громадянина і патріота України. На такий результат повинна бути спрямована робота всіх ланок навчально-виховного процесу, всіх освітніх установ та організацій. Зміст гуманітарної освіти спрямований на всебічний розвиток людини, виховання національно свідомого громадянина, патріота своєї Батьківщини, поширення та пропаганду гуманістичних цінностей [103].
У Національній програмі виховання дітей та молоді [104] визначено сучасні засади виховання (мету, принципи, основні напрямки, зміст технологій); науково-методичні, організаційні, кадрові, інформаційні умови розвитку виховної роботи. Національна програма виховання дітей та молоді дає можливість навчальним закладам розробляти локальні системи виховних заходів, які відповідатимуть культурологічним орієнтаціям, етнічним особливостям, профілю й типу навчального закладу і є актуальними в конкретних соціально-економічних умовах регіону.
У Методичних рекомендаціях про організацію управління виховним процесом у вищих закладах освіти [107] вказано, що пріоритетним напрямком в організації виховного процесу вищої школи має стати індивідуальний підхід до виховання особистості студентів, стимулювання їх внутрішніх зусиль до саморозвитку і самовиховання, духовного пошуку, створення виховуючого середовища, широке залучення студентів до здобутків духовної та моральної культури нації. Також визначаються функції окремих суб’єктів виховної роботи, таких як ректор, рада з організації виховної роботи, відділ з навчально-виховної роботи, студентська рада. В даних рекомендаціях наголошено на тому, що в ідеальній перспективі ВНЗ повинні стати школою саморозвитку, самоуправління, самодисципліни, свідомої відповідальності, співробітництва та творчості викладачів і студентів [там же].
В Основних завданнях вищих навчальних закладів України на 2006/2007 навчальний рік [108] наголошено на необхідності посиленої уваги щодо питань виховної роботи, розвитку студентського самоврядування та його участі у прийнятті управлінських і організаційних рішень, створення умов для функціонування органів студентського самоврядування, надання їм фінансової та матеріальної підтримки.
Проаналізувавши загальнодержавні нормативні акти, які визначають засади виховного процесу у ВНЗ України, перейдемо до розгляду нормативно-правової бази, що регламентує морально-правове виховання у ВНЗ МВС. Так, на сьогодні основним нормативно-правовим актом, відповідно до якого функціонують органи та підрозділи внутрішніх справ України, є Закон України „Про міліцію” [110]. У ст. 3 цього Закону зазначено, що діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості… У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов’язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних чи громадських об’єднань. А це означає, що і навчально-виховний процес у ВНЗ МВС повинен бути вільним від політизації, на що також вказано у ст. 8 Закону України „Про освіту” [100], але у цій же статті говориться, що належність особи до будь-якої політичної партії не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі. Однак, дана норма не поширюється на учасників навчально-виховного процесу у ВНЗ МВС.
У ст.5 Закону України „Про міліцію” зазначено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом, міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт. Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагає іншого. А у п.6 ст.10 цього Закону зазначено, що працівники міліції зобов’язані брати участь у правовому вихованні населення [110]. Наведені вище положення Закону України „Про міліцію” вказують на необхідність та важливість морально-правового виховання працівників ОВС.
У ст. 1 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України [68] зазначено, що службова дисципліна в ОВС України досягається шляхом „виховання в особи високих моральних і ділових якостей”. У ст. 7 цього законодавчого акта визначено обов’язки рядового і начальницького складу ОВС, частина з яких безпосередньо пов’язана з метою та завданнями морально-правового виховання. Це обов’язки: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; у службовій діяльності бути чесним, об’єктивним і незалежним від будь-якого впливу громадян, їх об’єднань та інших юридичних осіб; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють [там же].
Те ж саме стосується і керівників ОВС, які зобов’язані бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов’язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу; особливу увагу приділяти дотриманню статутних відносин між підлеглими, створенню здорового морально-психологічного клімату в колективі, його згуртуванню, своєчасному запобіганню порушенням службової дисципліни та виявленню причин їх учинення [68; ст.8]. Виконання особами рядового та начальницького складу вище зазначених обов’язків вимагає якісного морально-правового виховання персоналу органів внутрішніх справ.
Етичний Кодекс працівника органів внутрішніх справ України[111] та Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України [112] по суті є тими нормативно-правовими актами, що визначають основу етичних та моральних норм, відповідно до яких працівник органів внутрішніх справ виконує свої обов’язки протягом усієї службової діяльності. Частина таких обов’язків, (зокрема, ставитися до громадян справедливо, уважно, доброзичливо, неупереджено, з почуттям поваги до їх людської гідності, не допускаючи при цьому жодних проявів дискримінації; не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, поважати їх природне право на життя, законні права на свободу думки, совісті, самовираження, збереження здоров’я, мирного зібрання, володіння майном тощо; повсякчас бути готовими до надання людям допомоги і захисту в межах службових повноважень та виходячи із загальнолюдських морально-етичних позицій; у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності та внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, і зокрема мовної) передбачає моральне виховання персоналу ОВС, інша частина обов’язків вказує на необхідність правового виховання (безперечно і неухильно поважати та захищати права і свободи людини і громадянина; неухильно керуватись законодавством України, виконувати норми Дисциплінарного Статуту; виявляти стійкість, принциповість, непримиренність у боротьбі зі злочинністю та ін).
Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України [23] за структурою та змістом подібне до Положення про державний вищий навчальний заклад [22], але існують деякі розбіжності, на яких хочемо акцентувати увагу.
Так, по-перше, у п. 18 Положення про державний вищий навчальний заклад визначено повноваження органів управління освітою, у підпорядкуванні яких перебувають вищі навчальні заклади, а у Положенні про вищий заклад освіти МВС даний пункт відсутній. Вважаємо, що повноваження органів управління освітою, у підпорядкуванні яких перебувають ВНЗ МВС, необхідно закріпити окремим пунктом.
По-друге, п. 20 Положення про державний вищий навчальний заклад [22], має назву „Вищий навчальний заклад несе відповідальність за …”, а відповідний йому п. 2.3 Положення про вищий заклад освіти МВС України [23] має назву „Вищий навчальний заклад відповідає за…”, тобто він відповідає, але не несе відповідальності. Йдеться про близькі але не тотожні варіанти відповідальності. Дані категорії, на нашу думку, доцільніше визначати під назвою „відповідає за …”, як це визначено у Положенні про вищий навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ України, адже поняття самої відповідальності є набагато ширшим, оскільки мова може йти про фінансову, адміністративну, кримінальну відповідальність тощо.
Концепція виховної роботи у ВНЗМВС України [38] визначає мету, завдання, принципи, зміст, напрямки та організаційні форми виховної роботи у відомчих навчальних закладах. Проаналізувавши цей нормативно-правовий акт, зазначимо, що у ньому відсутнє визначення самого поняття „виховна робота у ВНЗ МВС України”, хоча він і визначає концептуальні засади виховної роботи. Зокрема, у п. 1 цієї Концепції зазначено, що вона є документом, який визначає загальнотеоретичні основи організації виховного процесу у ВНЗ МВС.
Поняття „виховна робота з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України”, „індивідуальна виховна робота з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України” та „виховна робота з перемінним особовим складом ВНЗ МВС України” визначаються відповідно у Положенні про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженому наказом МВС України № 1458 від 25 листопада 2003 р. [40; п.1.1], Методичних рекомендаціях з організації та проведення індивідуальної виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України [73; п.1.1] та Положенні про порядок організації та проведення виховної роботи з перемінним складом вищих навчальних закладів МВС України [41; п.1.1].
Положення про порядок організації та проведення виховної роботи з перемінним складом вищих навчальних закладів МВС України [41] та Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України[40] фактично дублюють Концепцію виховної роботи у ВНЗ МВС України [38]. У зв’язку з цим, пропонуємо на базі вказаних вище нормативно-правових актів розробити один нормативний акт, розширивши та конкретизувавши при цьому форми, методи та напрямки виховної роботи, які використовуються під час виховної роботи окремо з перемінним складом та окремо з постійним складом ОВС, а також визначити перелік суб’єктів, які беруть участь у цих видах виховної роботи та їх повноваження.
Метою Програми реформування системи освіти МВС України є приведення системи освіти МВС України у відповідність до вимог, критеріїв, принципів, стандартів Болонського процесу. Ця програма передбачає створення єдиного освітнього середовища через систему навчальних закладів МВС України та практичних підрозділів на базі закритої телекомунікаційної мережі; введення кредитно-модульної системи організації навчального процесу; запровадження нового механізму відбору та цільової підготовки працівників ОВС для проходження служби в сільській місцевості [113]. Проаналізувавши цю Програму, зазначимо, що у ній не порушуються питання виховного процесу. Але ми вважаємо, що реформуючи систему освіти, впроваджуючи нові технології навчання, було б доцільно звернути увагу на стан виховання у навчальних закладах МВС України.
У Концепції розвитку системи освіти МВС України [84] визначені мета, цілі й основні завдання розвитку галузевої освіти; засади функціонування і розвитку системи освіти, в яких підкреслюється, що навчально-виховний процес у ВНЗ МВС України спрямований на реалізацію змісту освіти з обов’язковим набуттям знань, умінь і навичок роботи за специфікою правоохоронних органів. Також у даній Концепції наголошено на тому, що для вдосконалення структури та змісту підготовки працівників ОВС України необхідно забезпечити єдність навчально-виховного процесу та практичної діяльності. У п.5.2 цієї ж Концепції зазначається, що при наданні вищої освіти основна увага науково-педагогічного та командно-начальницького складу галузевих вищих навчальних закладів повинна зосереджуватися на забезпеченні нерозривності навчального і виховного процесу, спрямованого на формування в курсантів і слухачів почуття значущості їх майбутньої професії. Особливе значення надається самоосвіті й самовихованню, потребі та вмінню постійно вдосконалювати рівень професіоналізму, прогнозувати службову і творчу кар’єру .
У Методичних рекомендаціях з організації та проведення індивідуальної виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України визначено поняття індивідуальної виховної роботи, принципи її проведення, завдання, основні методи та форми, тощо [73]. На нашу думку, дані рекомендації є тим документом, у якому досить доступно визначено сутність і зміст індивідуальної виховної роботи з особовим складом органів внутрішніх справ.
Положення про психолого-педагогічне супроводження навчально-виховного процесу у ВНЗ МВС України[39] підкреслює важливість і значимість психолого-педагогічного супроводження навчально-виховного процесу ВНЗ МВС України, яке повинно забезпечувати органи і підрозділи внутрішніх справ кваліфікованим та психологічно стійким персоналом. Положення регламентує діяльність служб психолого-педагогічного супроводження навчально-виховного процесу, визначає їх завдання та функціональні обов’язки керівника та працівників даних служб [там же].
Таким чином, розглянувши нормативно-правові засади виховного процесу у ВНЗ МВС України у цілому, і такого його напрямку, як морально-правове виховання курсантів зокрема, зробимо такі висновки: по-перше, його основою є система загальнодержавних та відомчих нормативних актів, у зв’язку з цим їх доцільно об’єднати у дві групи: зовнішні (загальнодержавні) та внутрішні (відомчі) правові акти; по-друге, виховна робота у ВНЗ МВС України здійснюється відповідно до чинного законодавства України у галузі освіти і не заперечує його вимог, хоча існують деякі розбіжності, на які ми звернули увагу; по-третє, предмет правового забезпечення виховного процесу у ВНЗ МВС України у цілому, і такого його напрямку, як морально-правове виховання курсантів зокрема, складають його цілі, принципи, завдання, форми та методи, правовий статус суб’єктів у цій сфері, порядок взаємодії між ними, контроль за якістю виховного процесу та організаційно-правові основи його забезпечення; по-четверте, питання морально-правового виховання як у загальнодержавних, так і у відомчих нормативних актах розглядаються фрагментарно, оскільки окремим напрямком виховного процесу не визнаються, що, на нашу думку, потребує перегляду та внесення відповідних змін до чинного законодавства. Крім того, беручи до уваги надзвичайно важливе значення морально-правового виховання у формуванні особистості працівника ОВС, про що йшлося у підрозділі 1.2 дисертації, пропонуємо розробити проект Положення про організацію морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України (назва умовна), в якому були б визначені: його поняття, цілі, принципи, завдання та функції; тематика; форми, заходи та методи морально-правового виховання; система суб’єктів, які його здійснюють, та їх повноваження, а також організаційні основи його забезпечення. Щойно наведені складові морально-правового виховання персоналу ОВС, які повинні увійти до змістовної частини зазначеного Проекту, були сформульовані автором у підрозділі 1.2 дисертації. Ці напрацювання, можна було б взяти за основу під час розробки Проекту.
2.2. Адміністративно-правовий статус суб’єктів морально-правового виховання у ВНЗ МВС України
Досліджуючи виховний процес у відомчих навчальних закладах системи МВС, ми наголошували на важливості суб’єктів морально-правового виховання, адже вони є безпосередніми виконавцями головного завдання, що стоїть перед ВНЗ МВС – виховання майбутнього правоохоронця. Тому необхідно уточнити їх види та адміністративно-правовий статус.
Виховний процес можна охарактеризувати, як цілеспрямовані дії суб’єктів виховної роботи, спрямовані на досягнення загальної мети, що стоїть перед ними. Мета досягається завдяки вірно орієнтованій та налагодженій роботі усіх ланок, що задіяні для її досягнення. А це означає, що виховний процес повинен бути належним чином організований та скерований. Тому наше дослідження розгортається в адміністративно-правовій площині, а суб’єктів виховної роботи розглядаємо, в першу чергу, як суб’єктів адміністративного права, адже адмініструвати по суті означає управляти, організовувати, керувати.
Необхідно погодитися з Д.М. Бахрахом у тому, що „питання визначення суб’єктів галузі права відноситься до числа найбільш важливих і проблемних в юридичній науці. Від його вирішення залежить предмет і метод правового регулювання, обсяг прав і обов’язків, межа дії норм загальної частини галузі, її принципів” [114, с.41]. У теорії права в цілому та науці адміністративного права зокрема з’ясуванню сутності суб’єкта права та суб’єкта правовідношення, визначенню його елементного складу присвячено багато праць [17, с. 189-195; 18, с. 57-67; 19, с. 62-167; 27, с. 345-374; 115, с. 201-209; 116, с. 79-87; 117, с. 83-102; 118, с. 233-237; 119, с. 21-29, с. 85-87; 120, с. 240-244; 121, с. 63-75; 122, с. 355-361; 123, с. 376-401; 124, с. 308-318 та ін.], однак єдиного розуміння з цих питань так і не знайдено. Наприклад, на думку Д.М. Бахраха, суб’єктами адміністративного права треба вважати учасників управлінських відносин, яких адміністративно-правові норми наділили правами та обов’язками, здатністю вступати в адміністративно-правові відносини [125, с.3]. Вчений поділяє суб’єктів адміністративного права на два види: індивідуальні та колективні. До індивідуальних відносить: громадян, іноземців та осіб без громадянства, службовців (але не державних службовців: „державні службовці виражають волю колективного суб’єкта, діють від його імені та в його інтересах і не можуть розглядатись як індивідуальні суб’єкти, хоча державні службовці можуть вступати в правовідносини, як індивідуальні суб’єкти, наприклад у випадку, коли посадова особа притягається до адміністративної відповідальності”) [125, с.9 ], осіб, що навчаються, та студентів. Колективних суб’єктів права науковець зводить у чотири групи: організації, структурні підрозділи організацій, трудові колективи та складні організації.
В.Б. Авер’янов вказує на те, що „суб’єкти адміністративного права – це учасники суспільних відносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні (суб’єктивні) обов’язки, встановлені адміністративно-правовими нормами” [17, с.189]. Вчений поділяє їх на: фізичних осіб (громадяни України, іноземці, особи без громадянства); юридичних осіб (органи виконавчої влади, державні органи, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи, організації в особі їх керівників, які очолюють органи управління цих підприємств, установ, організацій); колективних суб’єктів (структурні підрозділи державних і недержавних органів, підприємств, установ, організацій, деякі інші громадські утворення).
О.М. Бандурка [96, с.95] та Ю.П. Битяк [18, с.57-122] зазначають, що до суб’єктів адміністративного права належать: громадяни України; іноземці, особи без громадянства; органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; державні службовці; громадські організації, господарські об’єднання та товариства.
Необхідним є також розмежування понять „суб’єкт права” та „суб’єкт правових відносин”. Як зазначає С.С. Алексєєв, „суб’єкти права – це особи, що мають правосуб’єктність, тобто громадяни, організації, громадські об’єднання, які можуть бути носіями прав та обов’язків, брати участь у правовідносинах” [126, с. 70]. Вважаємо, що суб’єкти права і суб’єкти правовідносин – це різні категорії. Суб’єкт права – це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав та обов’язків, що має потенційну можливість участі у правовідносинах, тоді як суб’єкт правовідносин – це реальний учасник правовідносин. Суб’єкти права виступають як особи, що мають правосуб’єктність. Іншими словами, це громадяни, організації, громадські об’єднання, які можуть бути носіями юридичних прав та обов’язків, а відтак, брати участь у правовідносинах. У конкретному випадку суб’єкт права може і не бути учасником правовідносин. Суб’єкт права має потенційну можливість вступати у правовідносини, для чого він наділяється об’єктивним правом відповідною правосуб’єктністю.
Беручи до уваги те, що метою цього підрозділу є характеристика адміністративно-правового статусу суб’єктів морально-правового виховання, до яких раніше було віднесено: керівників (начальників) усіх рівнів (ректор, проректори, керівники інститутів, факультетів та інших структурних підрозділів ВНЗ, їх заступники, начальники курсів та їх заступники, командири навчальних груп та інші, у назві посад, які вони обіймають, є слово „керівник” або „начальник”); працівників підрозділів виховної, соціальної роботи та дозвілля; працівників підрозділів роботи з персоналом; професорсько-викладацький склад; наставників; ветеранів ОВС; громадські формування ВНЗ МВС України, вважаємо за доцільне визначити, до якого виду суб’єктів адміністративного права належить кожен із них. Крім того, на нашу думку, і курсант є суб’єктом виховання стосовно себе, якщо розглядати його в аспекті самовиховання.
Зазначені вище суб’єкти є внутрішньовідомчими, оскільки входять до організаційно-штатної структури ОВС. Проте, до суб’єктів морально-правового виховання (у широкому їх розумінні) необхідно також віднести: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, які є зовнішніми суб’єктами. Їх особливість полягає в тому, що вони приймають правові акти (як нормативні, так і індивідуальні) та управлінські рішення з питань морально-правового виховання.
Для визначення адміністративно-правового статусу суб’єктів виховної роботи доцільно обрати підхід, запропонований Д.М. Бахрахом, відповідно до якого вони поділяються на індивідуальних та колективних [125, с. 3-20].
Таким чином, із вище зазначених суб’єктів (як зовнішніх, так і внутрішніх) індивідуальним суб’єктом адміністративного права є лише курсант. Інші ж — ректор, проректори, керівники інститутів, факультетів та інших структурних підрозділів ВНЗ, їх заступники, начальники курсів та їх заступники, командири навчальних груп, працівники підрозділів виховної, соціальної роботи та дозвілля, працівники підрозділів роботи з персоналом, професорсько-викладацький склад, наставники, ветерани ОВС — є колективними суб’єктами, оскільки діють від імені навчального закладу. Як зазначає Д.М. Бахрах, колективний суб’єкт — це організаційно і юридично єдиний колектив, правосуб’єктність якого реалізують уповноважені особи як у зовнішніх, так і внутрішньо-організаційних відносинах [125, с.10], що в черговий раз підкреслює обґрунтованість віднесення до колективних суб’єктів і таких із них, як ректор, проректори, керівники інститутів, факультетів та інших структурних підрозділів ВНЗ, їх заступники, начальники курсів та їх заступники, командири навчальних груп, працівники підрозділів виховної, соціальної роботи та дозвілля, працівники підрозділів роботи з персоналом, професорсько-викладацький склад, наставники, ветерани ОВС. Наприклад, ректор ВНЗ МВС, як його керівник, відповідно до п. 6.1 Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України [23], „представляє ВНЗ МВС України в державних та інших органах”, „самостійно вирішує питання діяльності закладу”, „відповідає за покладені на ВНЗ завдання, результати фінансово-господарської діяльності тощо”. Тобто, ректор ВНЗ МВС уособлює весь спектр завдань та результатів діяльності ВНЗ МВС як у зовнішніх відносинах, так і у внутрішньо організаційних.
Визначивши, до якого виду суб’єктів адміністративного права належить кожен із суб’єктів морально-правового виховання, перейдемо до характеристики їх адміністративно-правового статусу. Взагалі, слово „статус” у перекладі з латини означає правове становище (сукупність прав та обов’язків) фізичної або юридичної особи [127, с. 626]. У теорії права поняття правового статусу тлумачиться по-різному [27, с. 409; 128, с. 59; 129, с.163], але думки теоретиків права збігаються у тому, що основою правового статусу будь-якого із суб’єктів правовідносин є закріплені законодавством та гарантовані державою права та обов’язки. Таку точку зору підтримуємо і ми.
Правовий статус особи може бути загальним, спеціальним та індивідуальним. Так, загальний статус визначає основні права та обов’язки особи як громадянина. Спеціальний статус визначає місце особи у суспільстві відповідно до роду діяльності, якою займається ця особа, що визначається спеціальним (родовим) характером наданих їй прав та передбачених обов’язків. Індивідуальний статус базується на індивідуальних правах та обов’язках особи в певний момент часу.
Характеризуючи суб’єктів морально-правового виховання у ВНЗ МВС, хотілося б зазначити, що персонал, який його здійснює, крім загального та індивідуального статусу має спеціальний статус державного службовця. Хоча на законодавчому рівні це питання залишається неврегульованим, оскільки, з одного боку, у ст. 16 Закону України „Про міліцію” зазначено, що „особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції” [110], з іншого – працівникам міліції не присвоюються ранги державних службовців, як того вимагає ст. 26 Закону України „Про державну службу” [130]. Проте, автор поділяє думку, висловлену у Концепції адміністративної реформи в Україні, про те, що „у перспективі до специфічних видів державної служби доцільно віднести військову, дипломатичну, митну та інші види служби у відповідних державних органах оборони, внутрішніх і закордонних справ, безпеки, прокуратури, судочинства” [131 п.3]. Подібна пропозиція висловлена і в інших концептуальних документах. Так у п. 3 Концепції розвитку законодавства про державну службу вказано на необхідність „забезпечення системного правового врегулювання всіх форм державної служби, включаючи державну службу в органах законодавчої та виконавчої влади, в судах, органах прокуратури, на дипломатичній службі, державній прикордонній службі, державній митній службі, інших державних органах, а також у міліції, Збройних Силах України, установах служби виконання покарань” [132].
Питання правового статусу державних службовців були предметом досліджень багатьох вчених [133-149 та ін.]. Так, наприклад, А.Г. Кабанець та Л.Г. Шамаєва визначають правовий статус державного службовця як „сукупність прав, обов’язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави” [133, с.25]. В.К.Шкарупа, М.В. Коваль, О.П. Савчук, Л.П. Самофалов та М.О. Мацелик вказують на те, що „адміністративно-правовий статус державних службовців передбачає акцент на таких його елементах: посадові права та обов’язки; обмеження та пільги за посадою; відповідальність за виконання посадових повноважень” [138, с.95]. В.С. Венедиктов та М.І. Іншин, дійшли висновку, що „статус державного службовця в Україні – це встановлені і гарантовані державою міри необхідної і можливої поведінки державного службовця у сфері державно-службових відносин”. [136, с.21] Науковці вважають, що статус державного службовця передбачає: наявність в останнього повноважень і можливості виступати в межах своєї компетенції від імені держави через державні органи; безпосередню причетність по роду роботи до підготовки, прийняття і проведення в життя державно-управлінських рішень; поєднання нормативно-регламентованої діяльності з можливістю прийняття вольових рішень на основі регулюючих її правових норм і суб’єктної інтерпретації ситуації.
В.М. Манохін, досліджуючи адміністративно-правовий статус державного службовця [134, с.37-47], вказує на те, що призначення адміністративно-правового статусу державного службовця – це організація державної діяльності у сфері виконавчо-розпорядчої та інших видах державної діяльності. На думку вченого, вся діяльність державного службовця сконцентрована в єдиному понятті – „посада”, вона виступає організаційною формою, що визначає та юридично закріплює основний зміст його адміністративно-правового статусу. Подібну точку зору висловлюють також інші науковці. Наприклад, В.Б. Авер’янов зазначає, що посада, яку займає державний службовець, визначає зміст його діяльності і правове становище. Від посади залежить обсяг, форми і методи участі державного службовця у практичному здійсненні компетенції державного органу, де він працює” [17, с.313].
Поняття державного службовця охоплює велику кількість посад. Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну службу”, „посада — це визначена структурою та штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень” [130]. Категорія „посада” досить детально була охарактеризована у дослідженні Н.В. Янюк [150, с. 33], яка дійшла висновку, що “посада державної служби – це встановлена у нормативному порядку первинна структурна одиниця державного органу, державної установи чи підприємства, за якою закріплено коло службових обов’язків та відповідних їм прав, здійснення яких відбувається за рахунок коштів Державного бюджету, а у випадку неналежного їх виконання чи невиконання – настає службова відповідальність” [150, с.43].
Ю.М. Козлов [151, с.59] під „посадою” розуміє службове місце, яке визначає правовий статус особи, що її займає; коло її службових прав, обов’язків, межі відповідальності за реалізацію наданих прав та виконання обов’язків, а також професійні та кваліфікаційні вимоги.
Ознайомлюючись із відповідними працями науковців, ми звернули увагу на дослідження С.В. Шестакова [135], який, розглядаючи адміністративно-правовий статус працівників органів внутрішніх справ, значне місце відводить історичному екскурсу щодо визначення поняття правового статусу. Характеризуючи точки зору науковців стосовно даної категорії, вчений доходить висновку, що майже усі науковці виокремлюють у складі правового статусу права та обов’язки, відносно решти елементів їх думки істотно відрізняються. Сам дослідник вважає, що „до елементів адміністративно-правового статусу суб’єктів права належать обов’язки, права та юридична відповідальність” [135, с.25]
Перейдемо до безпосереднього розгляду адміністративно-правового статусу кожного із суб’єктів морально-правового виховання курсантів окремо, під час якого основна увага буде приділена характеристиці їх прав та обов’язків, які складають його основу. Так, особливе місце серед суб’єктів морально-правового виховання займає керівник (ректор) ВНЗ МВС України. Адміністративно-правовий статус ректора ВНЗ МВС України закріплений у Законах України „Про освіту” [100], „Про вищу освіту” [11], Положенні про державний вищий навчальний заклад [22], Положенні про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України [23], Дисциплінарному Статуті органів внутрішніх справ України [68], Положенні про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України [152], Статуті ВНЗ МВС України, в посадових інструкціях керівників ВНЗ МВС та інших нормативно-правових актах, що регламентують діяльність ВНЗ МВС.
Проаналізувавши зазначені вище та інші правові акти, можемо зробити висновок, що посада ректора як керівника ВНЗ МВС передбачає виконання значного обсягу завдань, які стосуються підготовки молодих спеціалістів, організації навчальної та виховної роботи, наукової роботи, фінансово-господарської діяльності, соціально-правового захисту персоналу ВНЗ тощо. Тому, характеризуючи адміністративно-правовий статус ректора як суб’єкта виховної роботи, основну увагу приділимо його повноваженням (правам та обов’язкам) саме у сфері морально-правового виховання.
Використання терміна „повноваження” для характеристики прав та обов’язків посадових осіб є найбільш доцільним, оскільки їх права та обов’язки характеризуються єдністю, позаяк права одночасно є обов’язками, адже вони використовуються в інтересах служби, а обов’язки — правами, оскільки інакше обов’язки неможливо буде здійснити. Крім того, юридична відповідальність посадових осіб настає як за перевищення наданих прав, так і за невиконання передбачених обов’язків, а деякі із повноважень посадових осіб, наприклад, такі, як застосування заходів морального та матеріального заохочення, притягнення до дисциплінарної відповідальності; видання наказів і розпоряджень, здійснення контролю тощо є одночасно правами та обов’язками посадових осіб.
Наприклад, як зазначає О.П. Альохін, „службові права та обов’язки державних службовців мають єдність, своєрідність якої полягає у тому, що їх права одночасно є обов’язками, тому що вони повинні використовуватися в інтересах служби” [153, с.145]. А.П. Герасимов пропонує не виділяти в законі окремо права та обов’язки міліції, „оскільки право при відповідних обставинах стає обов’язком працівника міліції і навпаки” [154, с.463]. Як приклад об’єднання прав та обов’язків одним терміном „повноваження” можна привести законодавство деяких зарубіжних країн. Так, у законодавчих актах, які регулюють правовий статус поліції ФРН та Великобританії, використовується термін „повноваження”, а права та обов’язки взагалі не згадуються [155; 156].
Подібний підхід використаний у законодавчих актах, які визначають правовий статус керівника (ректора) ВНЗ у цілому та ВНЗ МВС зокрема. Так, у ст.32 Закону України „Про вищу освіту” зазначено, що „керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень…”. Те ж саме стосується Положення про державний вищий навчальний заклад [22] та Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України [23], у яких права та обов’язки керівника вищого навчального закладу подаються у несистематизованому порядку, тобто як повноваження.
Отже, до повноважень ректора ВНЗ МВС України у сфері морально-правового виховання курсантів необхідно віднести такі: відраховувати та поновлювати на навчання слухачів (курсантів); розробляти і подавати на затвердження вченій раді Правила внутрішнього розпорядку закладу; застосовувати заходи морального та матеріального заохочення; притягати до дисциплінарної відповідальності; видавати накази і розпорядження з питань морально-правового виховання; виділяти майно та кошти закладу на проведення заходів з питань морально-правового виховання; визначати та затверджувати функціональні обов’язки працівників закладу, які відповідають за морально-правове виховання; контролювати виконання планів і програм з питань морально-правового виховання, якість навчально-виховної та культурно-масової роботи.
Проректори ВНЗ МВС Україниздійснюють безпосереднє керівництво підкерованою їм сферою (навчально-методичною, науковою, адміністративно-господарською тощо). Як керівники (начальники), що відповідають за ці напрямки діяльності ВНЗ МВС, вони також: „несуть персональну відповідальність за стан службової дисципліни…, зобов’язані бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов’язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу, особливу увагу приділяти вивченню індивідуальних якостей підлеглих, дотриманню статутних відносин між ними, створенню здорового морально-психологічного клімату в колективі, його згуртуванню, своєчасному запобіганню порушенням службової дисципліни та виявленню причин їх учинення, формуванню нетерпимого ставлення до порушників, враховуючи при цьому думку колективу та громадськості” [68; п.8].
Посада начальника інституту (факультету) як керівника підрозділу включає виконання досить різнобічних завдань, але всі вони більшою чи меншою мірою мають виховну спрямованість. Це такі завдання: підтримання ділових контактів з територіальними органами внутрішніх справ України з метою забезпечення належного відбору абітурієнтів; перевірка змісту документів, що подані абітурієнтами до приймальної комісії, визначення їх відповідності встановленим вимогам; проведення особистого прийому та співбесід з абітурієнтами; інформування курсантів про завдання ВНЗ МВС України, його структуру, навчальний план, права та обов’язки курсантів, основні види навчальних занять, їх розклад, правила внутрішнього розпорядку, правила проживання в гуртожитку та інші питання діяльності ВНЗ МВС України та Інституту; організація урочистого посвячення в курсанти ВНЗ МВС України; організація роботи Вченої ради Інституту з питань виховної діяльності; сприяння громадським організаціям у проведенні культурно-масових і спортивних заходів, урочистих зборів, присвячених знаменним датам, вечорів відпочинку, днів Інституту і т. ін.; сприяння оперативному інформуванню курсантів з питань зовнішньої та внутрішньої політики України, правильному розумінню ними повсякденних проблем суспільного розвитку, формування у курсантів необхідних якостей майбутнього працівника ОВС України; організація зустрічей з працівниками практичних підрозділів правоохоронних органів, співробітниками прокуратури, ветеранами ОВС, керівниками органів внутрішніх справ; подання пропозицій керівництву ВНЗ МВС України про заохочення курсантів Інституту, а також про застосування дисциплінарних стягнень відносно курсантів Інституту; організація регулярних зустрічей з курсантами-практикантами з питань нового законодавства, організації науково-дослідної роботи, написання дипломних робіт, а також вдосконалення практики; організація урочистих заходів з випуску молодих фахівців; організація обрання та сприяння роботі органів громадського самоврядування в проведенні культурно-масових і спортивних заходів, вечорів відпочинку, днів Інституту і т. ін.; подання пропозицій ректору ВНЗ МВС України про призначення із науково-педагогічного персоналу кураторів навчальних груп, контроль за їх роботою, сприяння їм у проведенні виховних і культурно-масових заходів серед курсантів; сприяння оперативному інформуванню курсантів з питань зовнішньої та внутрішньої політики України, правильному розумінню ними повсякденних проблем суспільного розвитку, формуванню у курсантів необхідних якостей майбутнього фахівця; направлення подань громадським формуванням на курсантів, які допускають порушення навчальної та службової дисципліни щодо застосування до них заходів громадського впливу.
Заступник начальника Інституту (факультету)як суб’єкт морально-правового виховання: забезпечує виконання вимог розпоряджень, наказів МВС України, ректора і проректорів ВНЗ МВС України та начальника Інституту з питань морально-правового виховання; бере участь у плануванні морально-правового виховання в Інституті; забезпечує здійснення організаційно-методичного керівництва в роботі кураторів-наставників навчальних груп; аналізує морально-психологічний стан курсантів, стан дисципліни та законності на навчальних курсах, і на основі цього проводить заходи з виховання курсантів у дусі високої свідомості та чіткого виконання службового обов’язку; забезпечує проведення спортивно-масових та оздоровчих заходів серед особового складу Інституту; формує у підлеглих моральну і психологічну готовність до виконання службового обов’язку, вірності Конституції України та її народу, дисциплінованості та відповідальності; стимулює внутрішні зусилля курсантів до саморозвитку й самовиховання, духовного пошуку, виховання особистості, залучення їх до здобутків духовної і моральної культури нації; виховує курсантів у дусі свідомого, творчого ставлення до навчання; формує у перемінного складу світогляд, політико-правову, морально-естетичну, екологічну культуру, патріотизм, гуманізм, дисциплінованість, ініціативу; контролює та бере участь у щомісячному підбитті підсумків дисциплінарної практики, культурно-масової та спортивної роботи, додержання розпорядку дня та внутрішнього порядку на курсах; організовує виступи перед особовим складом Інституту, ветеранів органів внутрішніх справ, випускників Інституту, зустрічі з учасниками війни, представниками творчої інтелігенції; підтримує високу активність роботи органу громадського самоврядування перемінного складу на курсах Інституту; контролює дотримання курсантами встановленої форми одягу, віддання честі, культури поведінки на території ВНЗ МВС та за його межами; надає практичну допомогу заступникам начальників навчальних курсів в організації культурно-масової, спортивної та виховної роботи з курсантами; спільно з кафедрами планує та проводить такі заходи, щоб кожна лекція, семінарське чи лабораторне заняття не тільки переслідували мету забезпечити навчальний процес та високий рівень викладання, а й були невідривні від виховної роботи, спрямованої на набуття курсантами, крім професійних, ще й високих моральних якостей.
Як суб’єкт морально-правового виховання начальник курсу: забезпечує планування морально-правового виховання; готує та представляє у встановленому порядку подання про присвоєння курсантам чергових спеціальних звань; складає атестації та службові характеристики на курсантів; організовує раціональне розміщення курсантів і вимагає від них дотримання внутрішнього порядку; здійснює контроль за дотриманням розпорядку дня особовим складом курсу; веде облік особового складу курсу, дисциплінарної практики, успішності курсантів; організовує підбиття підсумків навчання курсантів щоденно, щотижнево, щомісячно, за семестр, навчальний рік; організовує та контролює самостійну роботу курсантів; здійснює контроль за відвідуванням курсантами занять; керує вихованням всього особового складу курсу; забезпечує формування та діяльність громадських формувань; здійснює відбір зі складу курсантів кандидатів для призначення на посади командирів навчальних груп та відділень, відповідальних за інші напрямки; вивчає ділові та моральні якості курсантів, їх успіхи та недоліки у вивченні навчальних програм, аналізує дисциплінарну практику та вживає заходи з підвищення успішності та дисципліни на курсі; щомісячно проводять збори курсу з підведення підсумків навчання, дисциплінарної практики, побуту, дозвілля, суспільної роботи; бере участь у проведенні бесід (анкетувань) курсантів та аналізі їх результатів; слідкує за зовнішнім виглядом та виправкою курсантів; проводить заняття зі стройової підготовки, вивчення Статутів органів внутрішніх справ України та інших законодавчих актів.
Характеризуючи адміністративно-правовий статус заступників начальника курсу, зазначимо, що посада заступника начальника курсу передбачена лише на першому курсі, а посада заступника начальника курсу з виховної та соціальної роботи — протягом усього періоду навчання курсантів. Тобто, на першому курсі існує дві посади заступника начальника курсу, але з різними напрямами роботи. Розглянемо окремо кожну з них.
Заступник начальника курсуяк суб’єкт морально-правового виховання: систематично проводить індивідуальну виховну роботу з підлеглими; здійснює супроводження процесу адаптації курсантів; контролює психоемоційний стан курсантів, попереджає випадки їх психічного та фізичного перевантаження; вивчає динаміку міжособистісних стосунків курсантів, реагує на погіршення морально-психологічного клімату в кімнатах, вживає необхідних заходів для його корекції; надає допомогу командирам навчальних взводів в організації та проведенні з курсантами занять, які спрямовані на дотримання службової дисципліни; застосовує психопрофілактичні заходи, спрямовані на попередження надзвичайних подій; підтримує внутрішній порядок на курсі; планує, організовує та забезпечує проведення спортивно-масової роботи; взаємодіє з науково-педагогічним складом щодо отримання більш змістовної інформації про особливості поведінки курсантів, засвоєння ними навчального матеріалу, мотивації до отримання знань та служби в ОВС; виконує інші разові доручення керівництва Інституту, які відносяться до його компетенції і спрямовані на забезпечення морально-правового виховання; забезпечення зв’язків з місцевими органами державної влади, громадськими організаціями, засобами масової інформації, творчими спілками, культурними центрами з метою вирішення соціальних проблем курсу, виховання особового складу, зміцнення дисципліни; виховання у підлеглих свідомого ставлення до виконання службових обов’язків.
Як суб’єкт морально-правового вихованнязаступник начальника навчального курсу з виховної та соціальної роботи: забезпечує виконання вимог розпоряджень та наказів МВС України, ректора ВНЗ МВС, начальника Інституту та начальника навчального курсу, які стосуються морально-правового виховання курсантів; бере участь у здійсненні організаційно-методичного керівництва роботи кураторів-наставників навчальних груп; аналізує морально-психологічний стан курсантів, стан дисципліни та законності на навчальному курсі та на основі цього здійснює заходи з виховання курсантів у дусі високої свідомості та чіткого виконання службового обов’язку; забезпечує дієвість та високий художньо-естетичний рівень стінної преси курсу, навчальних груп та наглядної агітації на курсі; забезпечує проведення спортивно-масових та оздоровчих заходів серед особового складу курсу; організовує та проводить інформаційну та культурно-виховну роботу, спрямовуючи її на згуртування колективу курсу у вирішенні навчальних та службових завдань, зміцнення принципу єдиноначальництва та дисципліни; формує у підлеглих моральну і психологічну готовність до виконання службового обов’язку, вірності Конституції України та її народу, дисциплінованості та відповідальності; стимулює внутрішні зусилля курсантів до саморозвитку й самовиховання, духовного пошуку, виховання особистості, широке її залучення до здобутків духовної й моральної культури нації; формує у перемінного складу світогляд, політико-правову, морально-естетичну, екологічну культуру, патріотизм, гуманізм, дисциплінованість, ініціативу; контролює та бере участь у щомісячному підбитті підсумків дисциплінарної практики, культурно-масової та спортивної роботи, додержання розпорядку дня та внутрішнього порядку на навчальному курсі; організовує виступи перед особовим складом навчального курсу ветеранів органів внутрішніх справ, випускників Інституту, зустрічі з військовими ветеранами, представниками творчої інтелігенції; підтримує високу активність роботи органу громадського самоврядування перемінного складу на навчальному курсі; контролює додержання курсантами встановленої форми одягу, віддання військової честі, культури поведінки на території ВНЗ та за її межами; надає практичну допомогу заступникам начальників навчальних курсів в організації культурно-масової, спортивної та виховної роботи з курсантами.
Посада командира навчального взводу передбачена лише на першому курсі. Як суб’єкт морально-правового виховання командир навчального взводу: здійснює безпосереднє керівництво навчальним взводом; проводить з особовим складом взводу заняття зі стройової підготовки та статутів органів внутрішніх справ України; формує у підлеглих моральну і психологічну готовність до виконання службового обов’язку, вірності Конституції України та її народу, дисциплінованості та відповідальності за причетність до органів внутрішніх справ; орієнтує внутрішні зусилля курсантів на саморозвиток і самовиховання, духовний пошук, виховання особистості, широке їх залучення до здобутків духовної і моральної культури нації; виховує курсантів у дусі свідомого, творчого ставлення до навчання; формує у перемінного складу світогляд, політико-правову, морально-естетичну, екологічну культуру, патріотизм, гуманізм, дисциплінованість, ініціативу; виховує особовий склад взводу у дусі поваги до служби в ОВС, набутого фаху, бережливого ставлення до майна взводу; забезпечує додержання підлеглими службової дисципліни; контролює їх зовнішній вигляд, виконання правил носіння форменого одягу та додержання правил особистої гігієни; підтримує постійний зв’язок з науково-педагогічним складом з питань морально-правового виховання курсантів.
Ознайомившись із повноваженнями курсових офіцерів щодо морально-правового виховання курсантів, варто підкреслити значимість цієї ланки виховного процесу і звернути увагу на те, що існують певні проблеми, які виникають під час практичної реалізації наданих їм повноважень. Дані проблеми та можливі шляхи їх вирішення будуть розглянуті автором у підрозділі 2.4 дисертації.
Працівники підрозділів виховної, соціальної роботита дозвілля наділені найбільшим обсягом повноважень з питань морально-правового виховання. Зокрема, вони: здійснюють заходи щодо формування в особового складу моральної готовності до виконання службового обов’язку, вірності Конституції України та її народу, дисциплінованості та відповідальності за причетність до органів внутрішніх справ; організовують заходи з формування у курсантів та студентів ВНЗ світоглядної, політико-правової, морально-естетичної культури, патріотизму, гуманізму, дисциплінованості, ініціативи тощо; здійснюють заходи з вивчення історичної та культурної спадщини України, оформлення відповідної наочної агітації, надають допомогу у цій роботі структурним підрозділам ВНЗ МВС; координують діяльність громадських формувань та гуртків художньої самодіяльності ВНЗ МВС, надають їм практичну і методичну допомогу в плануванні та повсякденній роботі; надають керівникам структурних підрозділів допомогу в організації культурно-масової роботи та роботи соціального напрямку; беруть участь у розробці нормативних документів, що регламентують виховну, соціальну та духовно-просвітницьку роботу з особовим складом ВНЗ МВС; удосконалюють форми культурно-масової і морально-естетичної роботи; проводять фестивалі, концерти, огляди-конкурси народної творчості, виставки робіт самодіяльних художників та інші заходи, у тому числі із залученням членів сімей курсантів, студентів та працівників навчального закладу; надають практичну допомогу в роботі наставників та кураторів навчальних груп; організовують шефські роботи над будинками дитини, школами-інтернатами, пам’ятниками загиблим під час Великої Вітчизняної війни; на особистому прикладі подають зразок виконання службового і громадського обов’язку; виявляють, узагальнюють, розповсюджують і впроваджують у життя передовий досвід виховної роботи з особовим складом в структурних підрозділах ВНЗ МВС; проводять співбесіди з курсантами з питань морально-правового виховання; клопочуться перед керівництвом ВНЗ МВС України про заохочення курсантів, а також вносять пропозиції про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності; проводять інструктивно-методичні наради з окремими категоріями курсантів; аналізують і узагальнюють практику виховної та соціальної роботи, передовий досвід, проведення семінарів, нарад, науково-практичних і методичних конференцій, готують огляди, методичні посібники і рекомендації з цих питань; організовують роботу з вирішення питань соціального захисту курсантів; організовують роботу з інформування курсантів стосовно питань внутрішньої і зовнішньої політики держави, проведення лекцій з питань міжнародного становища, історії та культури українського народу, міжконфесійних проблем; проводять зустрічі з представниками депутатського корпусу різних рівнів, держадміністрацій, політологами, економістами, вченими, представниками творчої інтелігенції.
Підкреслимо, що підрозділи виховної, соціальної роботи та дозвілля є саме тими суб’єктами морально-правового виховання, завдяки яким життєдіяльність ВНЗ МВС повинна бути різноманітною, цікавою та насиченою різноплановими заходами з морального та правового виховання, а їх діяльність — спрямованою на формування та розвиток такої особистості майбутнього працівника ОВС, якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості й культури.
Працівники підрозділів роботи з персоналом як суб’єкти морально-правового виховання: вивчають ділові та моральні якості курсантів; здійснюють контроль за виконанням наказів, директив і вказівок керівництва МВС України та ВНЗ з питань морально-правового виховання; проводять службові розслідування за фактами надзвичайних подій серед курсантів; організують та здійснюють заходи щодо профілактики порушень законності в діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ та надзвичайних подій серед курсантів; ведуть облік порушень законності й надзвичайних подій серед курсантів, здійснюють аналіз та узагальнення такої інформації; організовують роботу щодо здійснення наставництва над курсантами; беруть участь в організації вивчення і сприянні вирішенню соціально-побутових проблем курсантів; вживають організаційних заходів щодо проведення культурно-масової та просвітницької роботи з курсантами; здійснюють пропаганду міліцейських традицій і ритуалів; сприяють розвитку художньої самодіяльності, всебічному духовному збагаченню курсантів, формуванню у них високої професійної культури й етики; забезпечують тісну взаємодію з творчими спілками, державними установами, міністерствами, відомствами, громадськими організаціями з метою залучення їх потенціалу для посилення виховного впливу на курсантів.
Професорсько-викладацький складВНЗ МВС як суб’єкт морально-правового виховання: планує виховну роботу з перемінним персоналом ВНЗ; розробляє, організовує та впроваджує у навчальний процес новітні навчально-виховні технології; прививає курсантам любов до України, виховує їх у дусі патріотизму і поваги до Конституції та законодавства України; особистим прикладом утверджує повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших чеснот; виховує у курсантів повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни.
Наставники (куратори)добираються з числа професорсько-викладацького складу ВНЗ МВС, які користуються авторитетом у особового складу та мають здібності до виховної роботи. Призначення кураторів здійснюється наказом керівника ВНЗ МВС. Наставники можуть також добиратись із числа ветеранів органів внутрішніх справ, котрі перебувають на пенсії й мають значний досвід роботи, високий кваліфікаційний рівень та бажання працювати з молодими працівниками. Кандидатури наставників в обов’язковому порядку погоджуються зі службою психологічного забезпечення. Із цієї категорії створюється резерв наставників, їх кандидатури обговорюються на зборах колективу, де вони працюють, а ветеранів — на засіданні ради ветеранів та затверджуються керівником служби, органу, підрозділу. Закріплення наставників здійснюється наказом керівника органу, підрозділу враховуючи висновки психолога щодо психологічної сумісності наставника та підшефного [87; п.2].
Як суб’єкти морально-правового виховання наставники (куратори): повинні знати вимоги законодавства України, основні нормативно-правові акти, які регламентують проходження служби в органах внутрішніх справ, і керуватися ними у своїй діяльності; складати та затверджувати після погодження з психологом у керівника органу піврічний план індивідуальної роботи з навчання та виховання підшефного (підшефних); допомагати підшефному (підшефним) в оволодінні обраною професією, роз’яснювати йому особливості проходження служби; ознайомлювати підшефного (підшефних) з історією та традиціями колективу; принципово реагувати на порушення дисципліни підшефним (підшефними), використовуючи форми громадського впливу, надавати індивідуальну допомогу з метою успішної його адаптації до умов проходження служби в органах внутрішніх справ; вимагати від підшефного (підшефних) сумлінного ставлення до навчання та служби; вносити керівництву органу пропозиції стосовно заохочення або накладення стягнень на підшефного (підшефних); організовують та беруть участь у проведенні дозвілля курсантів.
Вище зазначені повноваження характерні і для ветеранів ОВС, яких ми також можемо розглядати як суб’єктів морально-правового виховання, коли вони залучаються як наставники та під час здійснення виховних заходів..
Ознайомившись з повноваженнями професорсько-викладацького складу і наставників (кураторів), можемо зробити висновок, що досить значна роль у виховному процесі всередині ВНЗ МВС відводиться саме їм. Адже виховання курсантів здійснюється як під час навчального процесу, так і в позанавчальний час. На нашу думку, інститут наставництва (кураторства) у ВНЗ МВС України — це форма безпосередньої і постійної участі авторитетних осіб у виховній роботі. Але останнім часом він перетворився на формальність. Детальніше дану проблему буде висвітлено у підрозділі 2.4 дисертації.
До суб’єктів морально-правового виховання ми також віднесли громадські формування ВНЗ МВС України. Так, відповідно до Положення про порядок організації та проведення виховної роботи з перемінним складом вищих навчальних закладів МВС України [41; п.4.12], у ВНЗ МВС рекомендується створення таких органів громадського самоврядування: комітети у справах молоді, ради зборів курсів та факультетів, студентські ради, ради молодших командирів, ради кімнат відпочинку (народознавчі світлиці), ради відмінників (на старших курсах), жіночі ради (при наявності значної кількості дівчат — курсантів), господарсько-побутові ради курсів, редакційні колегії стінних та сатиричних газет, батьківські комітети, спорторганізатори курсу та навчальних груп.
Розглянемо кожного з них окремо, адже діяльність даних формувань, не характеризується у нормативних актах з виховної роботи в органах внутрішніх справ. Так, Рада молодших командирів створюється з командирів навчальних груп та відділень. Своєю роботою дана рада має допомагати не тільки керівництву інституту (факультету) чи курсу, а й професорсько-викладацькому складу у зміцнені дисципліни, підвищенні організованості, додержанні правил внутрішнього розпорядку. Молодший командир — це керівник, який завдяки своєму авторитету та знанням повинен впливати на „мікроклімат” та внутрішні процеси у навчальній групі. Курсант, який займає дану посаду, повинен розуміти всю важливість та відповідальність свого становища, адже він має можливість набуття досвіду в якості керівника.
Рада народознавчої світлиці курсускладається з найбільш досвідчених курсантів, активістів культурно-навчальної роботи. До складу ради мають увійти також редакційні колегії стінних, сатиричних газет та редактори „Бойових листків”. Головним завданням ради народознавчої світлиці повинна бути активна допомога керівництву курсу в патріотичному та естетичному вихованні курсантів. Беручи участь у роботі ради народознавчої світлиці, курсант не тільки сам збагатиться духовно, а й допоможе іншим усвідомити необхідність виховувати себе як патріота та всебічно розвинуту особистість.
Рада відмінниківскладається з представників навчальних груп (курсантів, які своєю поведінкою та навчанням можуть подавати приклад іншим). Завданням цієї ради має бути підвищення якості навчання і зміцнення навчальної дисципліни серед курсантів, а також допомога відстаючим у навчанні. Рада відмінників має особливий вплив на курсанта, адже громадська думка та критика справляє суттєвий вплив на поведінку правопорушника.
Господарчо-побутова радаскладається з особливо відповідальних представників навчальних груп і має допомагати керівництву курсу підтримувати належний стан житлових приміщень, місць загального користування та території, що закріплена за навчальним курсом. Панує думка про те, що дане формування є простою формальністю, але це помилка. Члени саме цієї ради є негласними „господарями” підрозділів.
Жіноча рада створюється з метою вирішення проблем, які стосуються інтересів дівчат — курсантів. Наявність у ВНЗ МВС таких рад повинна допомагати керівникам підрозділів додатково виявляти недоліки побутових, санітарно-гігієнічних умов. До основних завдань цього формування, в першу чергу, повинна входити допомога дівчатам першокурсницям в адаптації до умов навчання і служби у ВНЗ МВС.
Спортивно-масова радаскладається з представників навчальних груп, як правило курсантів, що професійно займаються певним видом спорту. Завданням цієї ради має бути залучення курсантів до спортивних секцій, пропагування здорового способу життя, організація спортивних змагань між групами, курсами, факультетами, інститутами. Цікавим є те, що спорторганізатори своєю поведінкою та зовнішнім виглядом спонукають певну категорію курсантів до дій, спрямованих на покращення своєї фізичної форми (інтенсивні заняття фізичними вправами) та самопочуття (що стосується шкідливих звичок).
Батьківські комітетистворюються з метою тісної співпраці керівництва курсу з батьками курсантів, залучення останніх до виховної роботи, всебічного вивчення та надання керівництву курсу максимально об’єктивної інформації про потреби та запити курсантів. Батьківський комітет повинен створюватись на добровільній основі. Комітети мають тісно співпрацювати з іншими батьками, радитись, визначаючи проблеми, що хвилюють курсантів, та повідомляти про них керівництво курсу, інституту (факультету), знаходити шляхи їх вирішення. По можливості допомагати покращити санітарно-побутові умови проживання в гуртожитку. Зазначимо, що важливим елементом у вихованні курсантів є вплив батьків, тому їх співпраця з керівництвом курсу, інституту (факультету) є необхідним „ланцюжком” у системі виховної роботи в кожному ВНЗ МВС.
Ради зборів курсів та факультетівстворюються для забезпечення дієвого самоврядування в курсантських колективах, для вдосконалення навчального та виховного процесу, зміцнення дисципліни, розширення матеріально-технічної бази. До складу ради повинні входити голови громадських формувань курсів. Діяльність рад зборів курсів та інститутів (факультетів) відрізняється від інших формувань своєю різносторонньою спрямованістю. Мається на увазі можливість розглядати проблеми внутрішнього характеру кожної з рад та водночас недоліки, що стосуються курсу чи інституту (факультету) в цілому.
Студентські радистворюються з метою активізації виховної роботи з курсантами та студентами ВНЗ МВС. До складу студентської ради входять представники громадських формувань курсів. Студентські ради, як і ради зборів курсів та інститутів (факультетів), повинні організовувати роботу громадських формувань курсів, заслуховувати на своїх засіданнях курсантів, які не виконують навчальні плани та тих, що скоїли порушення навчальної дисципліни.
Комітет у справах молоді– це координаційний орган інститутських (факультетських) та курсових громадських організацій всередині ВНЗ МВС. До складу Комітету повинні входити голови рад зборів інститутів (факультетів), голови студентських рад, представники жіночих рад інститутів (факультетів). Комітети у справах молоді повинні розглядати питання, що стосуються загальних подій та заходів, що відбуваються у ВНЗ МВС, життя курсантських колективів, також обговорювати події, що відбуваються в державі, проблеми, які хвилюють курсантів на даному етапі навчання, вносити пропозиції керівництву ВНЗ МВС про вдосконалення навчально-виховної роботи та діяльності громадських організацій закладу. Також, під час зборів курсанти будуть мати можливість обмінятись досвідом роботи у своїх формуваннях.
Підкреслимо, що кожному курсантові, який бере участь у діяльності розглянутих вище громадських формувань, надається унікальна можливість не просто здобути певні знання та навички, що необхідні у його майбутній професії, а й підготувати себе до самостійної роботи, проявити та розвивати у собі командирські та організаторські здібності. Надається можливість розкрити себе у різних напрямках, адже навчання у ВНЗ МВС України — це той проміжок, часу під час якого курсант закладає „фундамент” свого майбутнього. Хтось виявить у собі організаторські здібності, хтось якості вправного господарника, але головним є те, що у кожного є можливість розвивати і удосконалювати свої особисті якості та здібності. Важливо, що громадські формування взаємодіють між собою, участь у диспутах в обговоренні та вирішенні проблем дає можливість курсанту відчути себе складовою частиною колективу закладу. ВНЗ МВС — це ніби маленька країна, яка має на меті виховати офіцера, який своїми вчинками доведе, що людина в погонах — це в першу чергу захисник прав і свобод особи та громадянина, що він є патріотом своєї держави.
Вище зазначені громадські формування становлять основу студентського (слухацького, курсантського) самоврядування, яке, відповідно до ст. 38 Закону України „Про вищу освіту”, „сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника, вирішує питання, що належать до його компетенції” [11]. У п. 5.4 Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України до основних завдань органів слухацького самоврядування віднесені: забезпечення і захист прав та інтересів слухачів (курсантів); забезпечення виконання слухачами (курсантами) своїх обов’язків; сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності слухачів (курсантів); сприяння у створенні необхідних умов для проживання і відпочинку слухачів (курсантів); створення різноманітних слухацьких гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами; організація співробітництва із слухачами (курсантами) інших вищих закладів освіти і молодіжними організаціями; сприяння проведенню серед слухачів (курсантів) соціологічних досліджень; сприяння працевлаштуванню випускників; участь у вирішенні питань міжнародного обміну слухачами (курсантами) [23].
Перелік завдань органів слухацького самоврядування необхідно доповнити і таким, як виховання особистості курсанта відповідно до загальнолюдських, національно-патріотичних та морально-етичних вимог, особистості якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості й культури.
Цікавою є створена у Харківському національному університеті внутрішніх справ (далі ХНУВС) система органів курсантського та студентського самоврядування. До неї входять Курсантська (студентська) рада Університету, Президія Курсантської (студентської) ради Університету; Курсантські (студентські) товариства Університету; Представництва Курсантської (студентської) ради Університету на навчальних курсах.
Органи курсантського та студентського самоврядування ХНУВСяк суб’єкти морально-правового виховання наділені такими повноваженнями: поширюють інформацію з питань діяльності органів курсантського та студентського самоврядування ВНЗ МВС; залучають курсантів та студентів до активної участі у життєдіяльності ВНЗ МВС України; забезпечують виконання курсантами та студентами своїх обов’язків, запобігають вчиненню ними порушень дисципліни та правил внутрішнього розпорядку; надають спільно з відповідними структурними підрозділами ВНЗ МВС інформаційну, правову, психологічну та іншу допомогу курсантам та студентам; взаємодіють з викладачами, кураторами навчальних груп, кафедрами, начальниками навчально-наукових інститутів, керівництвом ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання; ініціюють та допомагають в організації дозвілля курсантів та студентів шляхом проведення конференцій, конкурсів, свят, вечорів відпочинку, спортивно-масових заходів тощо; аналізують та узагальнюють зауваження і пропозиції курсантів та студентів щодо організації навчального процесу, соціально-побутових проблем та інших питань життєдіяльності ВНЗ МВС, виносять їх на розгляд керівництва закладу з пропозиціями щодо їх вирішення; звітують перед курсантами та студентами Університету про виконану роботу; захищають права та представляють спільні інтереси курсантів і студентів ВНЗ МВС у зовнішніх відносинах; готують та подають до Вченої ради ВНЗ МВС, керівництва та до структурних підрозділів закладу пропозиції щодо розвитку та вдосконалення форм і методів морально-правового виховання; вносять пропозиції щодо залучення коштів ВНЗ МВС для реалізації заходів морально-правового виховання; вирішують питання про входження органів курсантського та студентського самоврядування ВНЗ МВС до регіональних, всеукраїнських та міжнародних об’єднань, спілок та союзів, укладають з ними в установленому порядку відповідні угоди за погодженням з ректоратом ВНЗ МВС; ставлять питання перед керівництвом навчально-наукових інститутів про доцільність подальшого перебування у ВНЗ МВС курсантів та студентів, які: не виконують в повному обсязі навчальну програму відповідно до фахової спрямованості та освітньо-кваліфікаційного рівня; систематично грубо порушують правила внутрішнього розпорядку, службову дисципліну; не дотримуються вимог Присяги працівника ОВС та вимог Етичного кодексу працівника ОВС; вживають заходи впливу щодо курсантів та студентів, серед яких: зобов’язання принести публічне вибачення; громадський осуд; оголошення суворого попередження; клопотання перед керівництвом навчально-наукових інститутів про оголошення догани, позбавлення чергового звільнення; письмове інформування батьків, а також керівництва комплектуючих органів внутрішніх справ України про якість навчання та поведінку курсанта чи студента ВНЗ МВС; клопочуться перед керівництвом ВНЗ МВС про оголошення подяки, нагородження особистою фотокарткою біля розгорнутого Прапору ХНУВС, нагородження цінним подарунком, присвоєння чергового спеціального звання курсантам та студентам; беруть участь у вирішенні спірних питань, пов’язаних із накладенням дисциплінарних стягнень на курсантів та студентів, що порушили правила внутрішнього розпорядку ВНЗ МВС.
До суб’єктів морально-правового виховання ми віднесли курсантів, адміністративно-правовий статус яких визначено Законами України „Про освіту” [100], „Про вищу освіту” [11], „Про міліцію” [110], Дисциплінарним Статутом органів внутрішніх справ України [68], Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України [152], Наказом МВС України № 505 від 13 вересня 1994 р. „Про статус слухачів та курсантів вищих навчальних закладів МВС України” [157] та Правилами внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.
Поняття курсанта визначено у ст.53 Закону України „Про вищу освіту” відповідно до якого „курсант – це особа, яка в установленому порядку зарахована до військового вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів” [11] та у Наказі МВС України № 505 від 13 вересня 1994 р. „Про статус слухачів та курсантів вищих навчальних закладів МВС України”, відповідно до якого „курсанти — це особи рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ і військовослужбовці внутрішніх військ, які навчаються у навчальних закладах” [157; п.1.1.2].
Як суб’єкт самовиховання курсант: безкоштовно проживає у казармі чи гуртожитку ВНЗ МВС; отримує стипендію та соціальний захист, інше матеріально-технічне забезпечення відповідно до норм, штатів і табеля належності, що розробляються МВС України; безкоштовно обслуговується у медичних закладах ГУМВС (УМВС), на території яких розташовані навчальні заклади; отримує доступ до інформації у всіх галузях знань; бере участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представляє свої роботи для опублікування; бере участь у діяльності органів громадського самоврядування ВНЗ МВС, в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, організації побуту та дозвілля; користується бібліотеками ВНЗ МВС та іншими інформаційними фондами; спортивною, культурно-освітньою базою закладу; оскаржує дії керівництва, педагогічних та інших працівників ВНЗ МВС; дотримується правил Кодексу Честі та Етичного Кодексу працівника ОВС України; виконує графік та плани навчального процесу ВНЗ МВС України; оволодіває знаннями та навичками, передбаченими професійними характеристиками з обраної спеціальності; зберігає службову таємницю, що стала відома під час навчання чи проходження стажування у практичних підрозділах ОВС України; береже майно ВНЗ МВС; шанобливо ставиться до службового посвідчення, залікової книжки та носіння форменого одягу; бере участь у життєдіяльності ВНЗ МВС.
У цьому підрозділі дисертації ми визначили, до якого виду суб’єктів адміністративного права відносяться суб’єкти морально-правового виховання та охарактеризували їх адміністративно-правовий статус, основою якого є їх повноваження (права та обов’язки), які доцільно об’єднати у такі групи: 1) загально-виховні, які стосуються усіх напрямків виховної роботи у ВНЗ; 2) спеціальні, які пов’язані з використанням заходів морально-правового виховання; 3)організаційні, спрямовані на забезпечення виховного процесу у цілому та морально-правового виховання зокрема. Необхідно зазначити і те, що кожен із досліджуваних нами суб’єктів є невід’ємною частиною всього процесу морально-правового виховання, оскільки вносить свій специфічний вклад у формування та розвиток такої особистості майбутнього працівника ОВС, якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості й культури. Також вважаємо за необхідне ще раз акцентувати увагу на важливості самовиховання, оскільки зусилля кожного із суб’єктів морально-правового виховання можуть бути марними, якщо у виховному процесі не буде зацікавлений сам курсант.
2.3. Адміністративно-правові засоби морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України
Морально-правове виховання передбачає використання різноманітних підходів до його здійснення, характеризує суб’єктів, які його здійснюють, та сприяє виконанню одного з головних завдань вищого навчальну закладу — виховання майбутнього покоління України. Морально-правове виховання, як і будь який послідовний соціальний процес, не може здійснюватись саме по собі, воно реалізується за допомогою використання певних засобів. Саме тому, предметом дослідження цього підрозділу будуть адміністративно-правові засоби виховної роботи, які раніше у науковій літературі не розглядались.
У філології поняття „засіб” характеризується як: 1) спосіб, прийом, захід, якась спеціальна дія, що дає можливість здійснити щось; 2) те, що служить знаряддям у якійсь дії, справі” [158, с.96]; або „засіб – якась спеціальна дія, що дає можливість здійснити, що-небудь, досягти чогось, спосіб; механізми, пристрої і т. ін., необхідні для здійснення чого-небудь, для якоїсь діяльності” [159, с.326]. Філософська наука конкретизує дане поняття і розглядає засіб як „сукупність предметів, ідей, явищ та способів дій, які є неодмінною умовою реалізації цілі” [56, с.206]. У правничій літературі під „засобом” розуміють прийом, спосіб, предмет для досягнення будь-якої мети [17-19; 161-162; 163, с.44; 164; 165, с.263; 166, с.15; 167, с.137; 168, с.199; 169, с.3; 170, с.21]. Наприклад, як зазначає А.А. Стародубцев, „засоби частіш за все називаються способами, тоді як для забезпечення дисципліни вживається термін „методи” [33, с.55]. Разом із тим в адміністративно-правовій літературі під методами управління розуміють способи, прийоми цілеспрямованого впливу суб’єкта управління на об’єкт, здійснення управлінських функцій, а в більш узагальненому вигляді – це способи, прийоми, засоби досягнення мети [171, с.72]. Необхідно погодитись із А.А. Стародубцевим у тому, що для характеристики здійснення управлінської діяльності використовуються терміни „методи”, „способи”, „прийоми”, „засоби”, які втілюються в певні „форми” — будь-яке зовнішнє виявлення конкретних однорідних дій, що здійснюються з метою реалізації тих чи інших функцій. У зв’язку з цим вчений робить висновок, що ці поняття однорідні й можуть вживатися як синоніми. Тобто з точки зору змісту між ними немає ніякої різниці [33, с.55].
На нашу думку, засоби – це, перш за все, умови досягнення мети. А як відомо, способом досягнення мети виступає метод, який виражається у певних прийомах та діях, тобто в засобах. Саме тому ми робимо висновок, що адміністративно-правові засоби морально-правового виховання у ВНЗ МВС це — форми реалізації методів, які використовуються суб’єктами морально-правового виховання під час здійснення ними своїх повноважень.
Основними методами морально-правового виховання є метод переконання, заохочення та примусу, які ми проаналізували у пунктах 1.2 (під час розгляду системи морально-правового вихованням курсантів ВНЗ МВС України) та 1.3 (під час розгляду методів діяльності ВНЗ МВС України щодо морально-правового виховання курсантів) дисертації.
Отже, методи переконання, заохочення та примусу реалізуються під час використання відповідних засобів, які, як ми з’ясували раніше, є формами їх реалізації. Наприклад, як зазначено у науковій літературі, „забезпечення державної, в тому числі й службової дисципліни, здійснюється широкою системою організаційних та правових категорій, які в сукупності представляють засоби забезпечення дисципліни, а також систему цих засобів” [160, с.26].
Як правило, науковці виокремлюють соціальні, економічні та організаційно-правові засоби управлінської діяльності [160; 161; 172, с.76-108; 173, с. 6-47, с. 283-323; 174 с. 6-13; 175 с. 256-320]. Соціальні засоби передбачають створення (забезпечення) нормальних умов праці та побуту; поліпшення медичного обслуговування; приділення уваги відпочинку та дозвіллю працівників; економічні – спрямовані на матеріальне забезпечення і стимулювання; поліпшення матеріально-технічного постачання тощо; організаційно-правові – на підбір та розстановку кадрів; підвищення кваліфікації кадрів; здійснення контролю; підвищення рівня організації службової діяльності та на її правове забезпечення.
Пропонуємо класифікувати адміністративно-правові засоби морально-правового виховання, які використовуються під час застосування методів переконання, заохочення та примусу за такими ознаками:
а) за наявністю правового ефекту;
б) за суб’єктом застосування;
в) за об’єктом, на який спрямована виховна дія;
г) за формою впливу.
Так, за наявністю правового ефекту адміністративно-правові засоби морально-правового виховання можна поділити на нормативні та організаційні. Під час застосування методів морально-правового виховання відповідні суб’єкти реалізують розпорядчі повноваження, змістом яких є виконання вимог закону й організація застосування правових норм, а в передбачених законом випадках здійснюють адміністративну юрисдикцію (наприклад, притягнення до дисциплінарної відповідальності). Така діяльність пов’язана з виданням правових актів, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки, тобто ведуть до виконання, зміни або припинення адміністративних правовідносин між суб’єктом і об’єктом управління. Отже, нормативні засоби реалізуються під час розробки, вдосконалення та скасування правових норм, які містяться у нормативних чи індивідуальних актах. Так, наприклад, нормативним актом у ВНЗ МВС є наказ ректора, що регламентує внутрішній розпорядок закладу. Індивідуальним актом може бути наказ ректора про заохочення курсанта. У теорії права нормативні акти визначаються як такі, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов’язковими; індивідуальні (ненормативні) – такі, що породжують права і обов’язки лише у тих конкретних суб’єктів, яким вони адресовані у конкретному випадку [27, с.312]. Нормативні засоби морально-правового виховання охоплюються предметом правового забезпечення виховного процесу у ВНЗ МВС у цілому, і такого його напрямку, як морально-правове виховання курсантів, зокрема, і визначають його цілі, принципи, завдання, форми та методи, правовий статус суб’єктів у цій сфері, порядок взаємодії між ними, контроль за якістю виховного процесу та загальні організаційно-правові основи його забезпечення.
Як зазначає Ю.П. Битяк, „значна частина діяльності не втілюється в правову форму, не пов’язана з виданням правових актів і здійсненням юридично значущих дій, тобто не породжує, не змінює та не припиняє адміністративних правовідносин. Ця частина діяльності є не правовою, а організаційною формою, яка безпосередньо не викликає юридичних наслідків” [18, с.133]. Організаційні засоби морально-правового виховання полягають у підготовці та здійсненні виховних заходів. Проте, вони мають велике значення у виховній роботі ВНЗ МВС, адже виховний процес здебільшого не пов’язаний з виданням правових актів і здійсненням юридично значущих дій, а його зміст складають виховні заходи, які у переважній більшості випадків не породжують, не змінюють та не припиняють адміністративних правовідносин. Однак застосування організаційних засобів часто передбачає використання правових, наприклад, видання наказу про проведення конкурсу – огляду курсантської самодіяльності ВНЗ МВС України. Організаційними засобами морально-правового виховання у ВНЗ МВС України є курсові, інститутські, загальноуніверситетські збори (наради, конференції), на яких розглядаються відповідні питання. Організаційні засоби реалізуються постійно, вони спрямовані на створення умов культурного, правового виховання курсантів, виховання дисциплінованої поведінки та ін. Вони також реалізуються під час бесід, нарад з питань дисципліни, зустрічей з ветеранами органів внутрішніх справ і т.д.
За суб’єктом застосування адміністративно-правові засоби морально-правового виховання поділяємо відповідно до особи (групи осіб), яка в межах своєї компетенції їх здійснює. Незважаючи на те, що в підрозділі 2.2 дисертаційного дослідження ми визначили систему безпосередніх суб’єктів морально-правового виховання, суб’єктами застосування адміністративно-правових засобів може виступати весь персонал ВНЗ МВС. Адже життєдіяльність курсанта у ВНЗ МВС досить різноманітна, і він має справу не лише з викладачами, курсовими офіцерами, тощо, а й з методистами, з працівниками різних служб, де несе службу в добових нарядах. Наприклад, виконуючи свої функціональні обов’язки у добовому наряді по їдальні, курсант перебуває у підпорядкуванні керівника даної служби, який має право заохотити чи накласти стягнення або своїм особистим прикладом чи порадою донести до свідомості курсанта те, на що спрямований весь виховний процес у закладі.
За об’єктом на який спрямована виховна дія, адміністративно-правові засоби морально-правового виховання поділяємо на персоніфіковані та загальні. Персоніфіковані засоби морально-правового виховання спрямовані на застосування методу до певної особи чи групи осіб. Загальні засоби не мають конкретного адресата і їх застосування поширюється на загальний об’єкт виховання, який підвідомчий певному суб’єкту виховної роботи. Так, персоніфікованими засобами морально-правового виховання є проведення індивідуальних бесід з курсантами, профілактика девіантної поведінки окремих із них тощо. Як зазначає С.М. Яровий, „у відомчих навчальних закладах у процесі індивідуального виховного впливу на особистість слухача чи курсанта доцільним є використання як методів вивчення особистості, так і методів індивідуального впливу на неї”. До методів вивчення особистості слухача чи курсанта вчений відносить такі традиційні методи, як пізнавальна бесіда, спостереження, експеримент, узагальнення думок інших осіб, вивчення характеристик, документів, анкетування, тестування, аналіз результатів діяльності, листування з батьками [176, с.106]; до основних методів індивідуального виховного впливу на особистість слухача чи курсанта: індивідуальне переконання, індивідуальне навіювання, метод прикладу, метод тренування, індивідуальне заохочення та індивідуальний примус, метод покарання [176, с.112].
Загальними засобами можуть виступати нормативні акти, відповідно до яких проводиться виховна робота у закладі; або, якщо розглядати загальні виховні засоби у роботі начальника курсу, то ними виступають збори курсу з вирішення певних питань, проведення парково-господарського дня, ознайомлення всього особового склад курсу з нормативно-правовими актами тощо.
За формою впливу на об’єкт управліннязасоби морально-правового виховання можуть бути прямими та непрямими. Для прямого впливу характерні такі ознаки: директивність, наказовий характер прямих (безпосередніх) начальників; однозначність команди, яка, як правило, не залишає підлеглим можливості вибору варіантів; існування багатьох норм та вказівок, які покликані найбільш повно регулювати діяльність підлеглих; стимулювання, яке здійснюється на розсуд керівника (начальника) органів внутрішніх справ за точне і неухильне виконання наказів та вказівок, поведінку підлеглого, а іноді навіть за слухняність, готовність виконати будь-який законний наказ; широке використання елементів примусу.
Методам непрямого впливу властиві такі особливості: керівний вплив здійснюється через створення ситуацій, які становлять інтерес, через інтереси курсантів; управлінські акти уповноважують на певні дії; у підлеглих є можливість вибору одного з кількох або навіть багатьох варіантів поведінки; юридичними нормами закріплений автоматично діючий механізм стимулювання.
Запропонувавши декілька підходів до класифікації адміністративно-правових засобів морально-правового виховання, вважаємо, що доцільним буде розгляд таких засобів залежно від суб’єкта їх застосування, повноваження яких були охарактеризовані у попередньому підрозділі дисертації. Адже засоби, які використовуються під час морально-правового виховання, безпосередньо залежать від адміністративно-правового статусу суб’єкта, який їх реалізує. Крім того, беручи до уваги те, що адміністративно-правові засоби морально-правового виховання – це форми реалізації відповідних методів морально-правового виховання, до яких ми віднесли переконання, заохочення і примус, вважаємо за доцільне розглянути як такі засоби використовуються під час застосування того чи іншого методу.
Отже, ректор ВНЗ МВС України, застосовуючи метод переконання, використовує такі засоби виховної роботи:
— індивідуальні та колективні бесіди;
— особистий приклад;
— виступи на загальних зборах, нарадах, конференціях ВНЗ МВС, тощо;
— організація зустрічей курсантів з видатними діячами держави у цілому та міліцейського відомства зокрема;
— запровадження та забезпечення функціонування конкурсів-оглядів художньої самодіяльності серед інститутів (факультетів) закладу;
— встановлення правил внутрішнього розпорядку в навчальному закладі;
— запровадження традицій у навчальному закладі.
Метод заохочення передбачає використання таких засобів:
— оголошення подяки;
— нагородження грошовою винагородою;
— нагородження цінним подарунком;
— нагородження Почесною грамотою Міністерства внутрішніх справ України;
— занесення на „Дошку пошани”;
— нагородження відзнаками Міністерства внутрішніх справ України;
— дострокове присвоєння чергового спеціального звання;
— присвоєння спеціального звання, вищого на один ступінь від звання, передбаченого займаною штатною посадою;
— нагородження особистою фотокарткою курсанта або слухача, сфотографованого біля розгорнутого прапора навчального закладу;
— направлення батькам курсанта листа з подякою;
— надання дозволу на позачергове звільнення з розташування навчального закладу;
— надання короткострокової відпустки тривалістю до п’яти діб;
— дострокове зняття дисциплінарного стягнення;
— поновлення на навчанні.
Якщо розглядати використання методу примусу у ВНЗ МВС, то він застосовується у вигляді накладання дисциплінарних стягнень та інших примусових заходів, зокрема, ректор ВНЗ МВС України застосовує:
— усне зауваження;
— зауваження;
— догану;
— сувору догану;
— пониження у спеціальному званні;
— відрахування з ВНЗ МВС.
Подібні засоби морально-правового виховання можуть реалізовувати проректори ВНЗ МВС України, які здійснюють безпосереднє керівництво підвідомчою їм сферою (навчально-методичною, науковою, адміністративно-господарською тощо). Відповідно, застосування ними засобів морально-правового виховання також безпосередньо стосується напрямку діяльності, за який вони відповідають.
Начальник інституту(факультету) під час застосування методу переконання використовує такі засоби морально-правового виховання:
— індивідуальні та колективні бесіди;
— особистий приклад;
— організація та виступи на загальних інститутських зборах, шикуваннях, конференціях, святах тощо;
— ознайомлення особового складу інституту з наказами та розпорядженнями МВС України, ректора ВНЗ МВС України;
— присутність та прийняття участі в засіданнях курсантських громадських формувань інституту (засідання ради зборів відмінників чи молодших командирів, тощо);
— організація зустрічей з практичними працівниками, ветеранами ОВС України;
— інформування курсантів про завдання ВНЗ МВС, його структуру, навчальний план, права та обов’язки курсантів, основні види навчальних занять, їх розклад, правила внутрішнього розпорядку, правила проживання в гуртожитку та інші питання діяльності ВНЗ МВС та інституту;
— сприяння громадським організаціям у проведенні культурно-масових і спортивних заходів, урочистих зборів, присвячених знаменним датам, вечорів відпочинку, днів нституту і т. ін.;
— інформування курсантів з питань зовнішньої та внутрішньої політики України;
— подання пропозицій ректору ВНЗ МВС про призначення із науково-педагогічного персоналу кураторів навчальних груп, контроль за їх роботою, сприяння їм у проведенні виховних і культурно-масових заходів серед курсантів;
— запровадження традицій інституту;
— ініціювання проведення культурно-масових та спортивних заходів в інституті.
Застосовуючи метод заохочення, начальник інституту (факультету) використовує такі засоби:
— оголошення подяки;
— дострокове зняття дисциплінарного стягнення;
— направлення батькам курсанта листа з подякою;
— клопотання перед керівником ВНЗ МВС про занесення курсанта на „Дошку пошани” закладу, про присвоєння курсанту чергового спеціального звання; про нагородження почесною фотокарткою біля розгорнутого прапора навчального закладу;
— надання дозволу на позачергове звільнення;
— нагородження почесною грамотою інституту.
Метод примусу, як зазначалось раніше, застосовується у формі дисциплінарних стягнень, які перераховані у ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС України, а також інших заходів, які мають примусовий характер (наприклад, перевірка документів, огляд – особистий огляд і огляд речей, вилучення речей і документів тощо). Такі заходи є примусовими, оскільки застосовують незалежно від волі й бажання курсантів, і пов’язані насамперед із порушенням курсантом правил внутрішнього розпорядку у ВНЗ, іншою його протиправною поведінкою. Необхідно також відзначити й те, що начальник інституту не має права відраховувати курсанта з ВНЗ МВС України, а тільки подати клопотання про це керівнику навчального закладу.
Заступник начальника інституту (факультету),застосовуючи метод переконання, використовує такі засоби морально-правового виховання:
— індивідуальні та колективні бесіди;
— особистий приклад;
— ознайомлення особового складу інституту з наказами МВС України, ректора ВНЗ МВС України та начальника інституту;
— підтримка та розвиток традицій, що склались в інституті;
— допомога курсантським громадським формуванням;
— організація екскурсій, відвідання музеїв, виставок тощо курсантами інституту;
— ініціювання та проведення конкурсів, змагань між особовим складом інституту;
— ініціювання та проведення спортивних свят, оздоровчих заходів в інституті;
— організація виступів ветеранів ОВС, випускників інститутів, зустрічі з учасниками війни, представниками творчої інтелігенції;
— здійснення організаційно-методичного керівництва в роботі кураторів (наставників) навчальних груп;
— аналіз морально-психологічного стану курсантів, стану дисципліни та законності в навчальних курсах.
Заступник начальника інституту під час застосування методу заохочення використовує такі засоби виховної роботи:
— оголошення подяки;
— дострокове зняття дисциплінарного стягнення;
— направлення батькам курсанта листа з подякою;
— вручення білетів на святкові заходи, що відбуваються в місті розташування ВНЗ МВС;
— звільнення від господарських робіт;
— клопотання перед начальником інституту про надання короткострокової відпустки;
— клопотання перед начальником інституту про занесення курсанта на „Дошку пошани” закладу, про присвоєння курсанту чергового спеціального звання; про нагородження почесною фотокарткою біля розгорнутого прапора навчального закладу;
— нагородження почесною грамотою інституту.
Заступник начальника інституту, застосовуючи метод примусу, використовує такі ж засоби виховної роботи, як і начальник інституту.
Начальник навчального курсу, заступники начальника навчального курсу, командири навчальних взводів під час застосування методу переконання використовують такі засоби морально-правового виховання:
— індивідуальна та колективна бесіда;
— особистий приклад;
— організація, проведення курсових зборів (Дня дисципліни, підбиття підсумків навчання, дисциплінарної практики, побуту, дозвілля, тощо);
— виступи на курсових зборах;
— підтримка та розвиток функціонування громадських формувань курсу;
— видання наказів та розпоряджень, що характеризують ті чи інші події на курсі;
— ознайомлення курсантів з наказами та розпорядженнями МВС України та керівництва ВНЗ МВС;
— організація та проведення спортивних заходів на курсі;
— організація та проведення конкурсів серед особового складу курсу;
— організація та проведення заходів з нагоди святкування певних подій;
— організація та проведення зустрічей з практичними працівниками ОВС України, випускниками ВНЗ МВС, ветеранами;
— залучення курсантів до роботи у волонтерських загонах (допомога дітям-сиротам, одиноким людям похилого віку тощо);
— організація відвідання культурних та історичних місць держави;
— здійснення організаційно-методичного керівництва роботи кураторів (наставників) навчальних груп.
Метод заохочення реалізується під час застосування таких засобів, як:
— оголошення подяки;
— дострокове зняття дисциплінарного стягнення;
— направлення батькам курсанта листа з подякою;
— вручення білетів на святкові заходи, що відбуваються в місті розташування ВНЗ МВС України;
— звільнення від господарських робіт;
— клопотання про надання короткострокової відпустки;
— клопотання про занесення курсанта на „Дошку пошани” закладу, про присвоєння курсанту чергового спеціального звання; про нагородження почесною фотокарткою біля розгорнутого прапора навчального закладу;
— підготовка та представлення подання про присвоєння курсантам чергових спеціальних звань.
Професорсько-викладацький складпід час застосування методу переконання використовує такі засоби морально-правового виховання:
— особистий приклад;
— індивідуальні та колективні бесіди;
— залучення курсантів до роботи в наукових секціях;
— розгляд конкретних питань на прикладі окремих вчинків практичних працівників чи відомих постатей в історії ОВС України;
— проведення „круглих столів”, диспутів, конференцій.
Метод заохочення у роботі професорсько-викладацького складу передбачає використання таких засобів:
— позитивна оцінка;
— усна похвала;
— клопотання перед керівництвом курсу про заохочення курсанта;
— екзамен „автоматом”.
Застосовуючи метод примусу, професорсько-викладацький склад використовує такі засоби:
— негативна оцінка;
— усне зауваження;
— клопотання перед керівництвом курсу про застосування стягнення.
Наставник (куратор)академічної групи під час застосування методу переконання використовує такі засоби морально-правового виховання:
— особистий приклад;
— індивідуальні та колективні бесіди;
— організація дозвілля;
— ознайомлення з цікавими та повчальними подіями, що мали місце у практичних підрозділах ОВС України.
Застосовуючи метод заохочення та примусу, куратори (наставники) клопочуться перед керівництвом курсу про заохочення чи стягнення курсантів.
Працівники підрозділів виховної, соціальної роботи та дозвілля, а також підрозділів роботи з персоналом,застосовуючи метод переконання, використовують такі засоби морально-правового виховання:
— особистий приклад;
— індивідуальні та колективні бесіди;
— організація та проведення розважальних заходів (фестивалів, концертів, оглядів творчості тощо);
— залучення курсантів до роботи у громадських формуваннях ВНЗ МВС України;
— надання практичної та методичної допомоги громадським формуванням закладу;
— залучення курсантів до роботи в будинках дитини, школах, інтернатах;
Метод заохочення та примусу працівниками цих підрозділів реалізується під час клопотання перед керівництвом курсу про заохочення чи стягнення курсантів, а також під час застосування інших заходів (взяття на профілактичний облік, проведення примусових профілактичних бесід тощо).
Громадські формуванняВНЗ МВС України як суб’єкт морально-правового виховання, застосовуючи метод переконання, використовують такі засоби:
— пропагування та залучення курсантів до активної діяльності в органах студентського (курсантського, слухацького) самоврядування;
— особистий приклад;
— проведення роз’яснювальної роботи серед курсантів з питань дисципліни та внутрішнього порядку у підрозділах;
— організація зборів з оцінки тих чи інших подій, що відбуваються в державі, навчальному закладі чи конкретному підрозділі;
— ініціювання та допомога в урізноманітненні курсантського дозвілля.
Якщо розглядати метод заохочення в діяльності громадських формувань, то він характеризується використанням таких засобів:
— оголошення подяки курсантам, які мають активну життєву позицію та зразкову поведінку;
— клопотання перед керівництвом ВНЗ МВС про оголошення подяки, нагородження особистою фотокарткою біля розгорнутого Прапора ВНЗ МВС, нагородження цінним подарунком, присвоєння чергового спеціального звання.
Метод примусу реалізується під час застосування таких засобів:
— зобов’язання курсанта принести публічне вибачення;
— оголошення громадського осуду;
— оголошення суворого попередження;
— клопотання перед керівництвом структурних підрозділів про оголошення догани.
Курсант, якщо розглядати його в аспекті самовиховання, застосовує лише метод переконання, адже бажання виховувати себе може виникнути тільки в разі внутрішнього розуміння необхідності самовдосконалення. Застосовуючи даний метод, курсант використовує такі засоби:
— використання позитивного прикладу своїх однокурсників, старших товаришів, курсових офіцерів, керівників ВНЗ МВС України тощо;
— використання інформації, отриманої під час участі у виховних заходах, що проводяться у навчальному взводі, інституті, ВНЗ МВС;
— використання інформації з питань морально-правового виховання під час лекцій, практичних занять;
— відвідання спеціальних місць (спортивних майданчиків, бібліотек, музеїв тощо).
Підбиваючи підсумок характеристиці засобів морально-правового виховання, хочемо зазначити, що їх реалізація та ефективність залежить не тільки від адміністративно-правового статусу суб’єктів, які їх застосовують, а багато в чому саме від їх конкретного виду, комплексного застосування декількох засобів, відповідності того чи іншого засобу морально-правового виховання вчинку курсанта. Кожен суб’єкт відповідно до своїх повноважень має право застосовувати ті чи інші засоби, але головним важелем виступає бажання та вірний підхід до їх використання. На практиці зустрічаються випадки формального застосування морально-правових засобів, наприклад, незацікавленість кураторів у здійсненні своїх повноважень або неоголошення наказу про заохочення чи стягнення. Такі помилки не повинні мати місце у виховній роботі, оскільки мають негативні наслідки. Наприклад, у випадку незацікавленості кураторів втрачається довіра курсанта до особи наставника, тим самим порушується виховний баланс, адже на інститут кураторства покладено важливі завдання щодо морально-правового виховання курсантів. Не оголошення наказів про заохочення чи стягнення спонукає нерозуміння курсантом своєї позитивної чи негативної поведінки. Вважаємо, що одним із шляхів підвищення якості застосування засобів морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС, підвищення їх об’єктивності, і, як наслідок, — ефективності, буде розроблення відповідних методичних рекомендацій, в яких необхідно навести їх систему та повноваження суб’єктів виховної роботи щодо їх застосування. Передувати розробці таких методичних рекомендацій повинні соціологічні дослідження за участю як курсантів, так і їх керівників (начальників) з метою визначення доцільності та ефективності застосування того чи іншого виховного засобу.
2.4. Шляхи удосконалення адміністративно-правових засад діяльності ВНЗ МВС України з питань морально-правового виховання курсантів
Будучи невід’ємною складовою системи національної освіти ВНЗ МВС відчувають на собі ті ж самі проблеми та недоліки, що мають місце сьогодні в державі в цілому та освітній діяльності, одним із напрямків якої є виховання, зокрема. Про недосконалість сучасної системи освіти, виховання та такого його напрямку, як морально-правове виховання, неодноразово наголошувалося у правових актах різних суб’єктів правотворчості [2-10; 13; 14], відповідна проблематика досліджувалась у науковій літературі [176-181] та висвітлювалась у періодиці [15; 16; 36; 182]. Так, у Державній національній програмі „Освіта (Україна XXI століття)”, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. № 896, зазначено, що існуюча в Україні система освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу. Це виявляється передусім у невідповідності освіти запитам особистості, суспільним потребам та світовим досягненням людства; у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності; у спотворенні цілей та функцій освіти; бюрократизації всіх ланок освітньої системи [102].
В основних напрямках реформування вищої освіти в Україні, затверджених Указом Президента України від 12 вересня 1995 р. № 832, підкреслено, що „вища освіта перебуває нині в глибокій кризі. Катастрофічно не вистачає коштів. Спостерігається відплив педагогічних і викладацьких кадрів. Падає зацікавленість у набутті фундаментальної освіти. Різко знизилися вимоги до рівня освіченості, загальної культури, не вистачає підручників, посібників, інших засобів навчання” [2].
У Національній доктрині розвитку освіти, затвердженій Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347, наголошено на тому, що „стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави… Критичним залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки” [4; п.1].
До проблем сучасної системи національної освіти та такого її напрямку, як виховання, зокрема, Концепцією Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки віднесені: недосягнення європейського рівня якості та доступності освіти; неспрямованість вітчизняної освіти на утвердження національної ідеї і патріотизму, невідповідність освіти вимогам формування громадянського суспільства, демократизації, відкритості та прозорості; обмеженість фінансування освіти, що призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів та їх соціальної інфраструктури; неспрямованість навчально-виховного процесу на всебічний розвиток особистості, задоволення її потреб, виховання свідомого громадянина, патріота; зниження престижу педагогічної праці, що призвело до відпливу перспективної творчої молоді в інші галузі економіки та за межі України; відсутність відповідальності за якість освіти з боку тих, хто причетний до її забезпечення; відсутність постійного та дієвого моніторингу якості освіти, а також оцінювання діяльності вищих навчальних закладів та оприлюднення його результатів [10].
Переважна більшість із вище зазначених проблем характерна і для ВНЗ МВС, одним із головних завдань яких є виховання майбутнього правоохоронця, формування та розвиток у нього високої моральності та правової свідомості й культури. Морально-правове виховання є одним із чинників успішної службової діяльності правоохоронця, оскільки формує у нього повагу до правових актів, свідому дисципліну, почуття обов’язку перед народом. У зв’язку з цим освітньо-виховній діяльності ВНЗ МВС повинна приділятись належна увага з боку держави, адже від рівня професіоналізму та якостей їх випускників залежать долі людей. Не випадково предметом дослідження даного підрозділу став пошук можливих шляхів удосконалення адміністративно-правових засад діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів.
Адміністративно-правові засади діяльності ВНЗ МВС України– це організаційні та нормативні основи, які урегульовані нормами адміністративного законодавства і відповідно до яких функціонує ВНЗ МВС. У даному випадку розглядаємо основи такого напряму діяльності ВНЗ, як морально-правове виховання. У попередніх підрозділах дисертації було уточнено сутність та систему морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС, визначено завдання та функції ВНЗ МВС щодо морально-правового виховання курсантів, розглянуто адміністративно-правовий статус суб’єктів виховної роботи у ВНЗ МВС та охарактеризовано засоби виховної роботи, які вони використовують під час морально-правового виховання курсантів.
Досліджуючи зазначені вище та інші питання у цій сфері, автором виявлені певні недоліки та проблеми як у правовому забезпеченні, так і в організації діяльності ВНЗ з питань морально-правового виховання курсантів.Крім того, у грудні 2007 року дисертантом було проведено соціологічне дослідження безпосередньо серед курсантів Харківського національного університету внутрішніх справ, основною метою якого було визначення існуючих проблем у виховному процесі вищого навчального закладу МВС України. Всього було опитано 300 респондентів з яких 150 респондентів перебували на другому інші 150 на четвертому році навчання. Основними принципами проведеного дослідження були конфіденційність та анонімність: 1) в анкетах в основному використовувалися запитання закритого типу; 2) опитування проводилось методом роздавального анкетування; 3) повнота і правильність заповнення анкет не перевірялись (незаповнені або неправильно заповнені анкети під час обробки вилучались); 4) анкети знеособлювалися і про це завчасно попереджувались опитувані; 5) створювалися умови, щоб при заповненні анкети кожен респондент працював самостійно. Сукупність застосованих правил, як показало дослідження, посилює його обґрунтованість та достовірність.Частину таких недоліків та проблем (теоретичних, правових та організаційних) розв’язано у попередніх підрозділах, інші пропонуємо визначити та запропонувати шляхи їх розв’язання у цьому, так би мовити, „підсумковому” підрозділі.
Для пошуку шляхів удосконалення організаційних та правових основ виховного процесу у ВНЗ МВС у цілому, та такого його напрямку, як морально-правове виховання зокрема, спочатку визначимо проблеми та прогалини в діяльності ВНЗ МВС у цій сфері, і вже відштовхуючись від них будемо пропонувати можливі підходи до їх вирішення.
До таких проблем ми відносимо:
1. Незадовільний стан довузівської підготовки та професійного відбору [183; 184, с.6; 185, с.5; 186, с.11; 187, с.18], у зв’язку з чим до ВНЗ потрапляють „випадкові” курсанти, які за моральними якостями та базовими знаннями, уміннями та навичками не відповідають вимогам майбутньої професії правоохоронця. Однією з причин такого стану справ є те, що головним критерієм відбору до відомчих навчальних закладів системи МВС України є оцінки з відповідних дисциплін, а духовні потреби абітурієнтів, їхні ідеали, творчі здібності, моральні якості не враховуються.
У зв’язку з цим доцільно:
1) розробити таку систему професійного відбору, яка передбачатиме і враховуватиме вказані вище дані про абітурієнта; необхідно розширити перелік запитань, які міститимуться у відповідних тестових завданнях з цих питань;
2) розширити взаємозв’язки ВНЗ МВС із загальноосвітніми середніми закладами, що посилить розвиток ранньої професійної орієнтації молоді на основі оптимізації діяльності міліцейських коледжів, ліцеїв, спеціальних класів у школах та дозволить забезпечити готовність молоді свідомо пов’язати своє життя з професією правоохоронця. У профорієнтаційній роботі основними суб’єктами повинні стати працівники ОВС, які, спілкуючись зі школярами, зобов’язані точно, з урахуванням специфіки професії правоохоронця пояснити сутність та важливість професії міліціонера, особливості навчання та проходження служби в органах внутрішніх справ України, специфіку соціально-правового захисту персоналу ОВС. Пропонуємо під час таких зустрічей у школах, ліцеях, коледжах використовувати як засіб агітації спеціально створені відеоролики, які відображатимуть життя того чи іншого ВНЗ МВС, адже не кожен школяр може собі дозволити в силу різних на те причин та обставин відвідати ВНЗ в „День відчинених дверей”.
2. Відсутність єдиної відомчої програми виховної роботи зі слухачами та курсантами ВНЗ МВС України, яка є проблемою не окремого навчального закладу, а проблемою всієї відомчої освіти. Створення такої програми, на нашу думку, було б досить доцільним і раціональним з точки зору організації процесу виховання у відомчих навчальних закладах. Така програма повинна передбачати мету та завдання виховного процесу, його напрямки, правовий статус суб’єктів виховання, заходи та засоби виховання тощо. Необхідно створити робочу групу фахівців, до якої увійдуть педагоги, психологи, юристи, які займаються проблемами виховання у ВНЗ МВС. Така робоча група зможе професійно, з урахуванням усіх тонкостей та специфіки відомчих навчальних закладів розробити загальну програму виховної роботи для всіх ВНЗ МВС України. На основі такої Програми необхідно розробити проект Положення про організацію морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України (назва умовна), структуру та зміст якого ми визначили у підрозділі 2.1 дисертації.
3. Використання адміністративно-командних методів під час морально-правового виховання. Традиційна система морально-правового виховання у ВНЗ МВС, як і вся система органів внутрішніх справ, базується на основі суворої субординації та чіткого підпорядкування, що у свою чергу є однією з причин гальмування вільного розвитку особистості курсанта, прищеплення йому самостійності та відповідальності. З одного боку, виховний процес спрямований на виховання курсанта як особистості, з іншого – чіткий розпорядок дня, вимоги службової дисципліни, сувора субординація тощо у деякій мірі нівелюють основну мету та завдання виховної роботи. Головна проблема полягає в тому, що курсант, у першу чергу, сприймається як підлеглий, про що свідчить проведене автором соціологічне дослідження (див. додаток А.6), що негативно відображається на процесі формування вільної особистості; тягне за собою породження недостатньої уваги до таких основних життєвих понять, як любов, дружба, вірність тощо, і, як результат, настає збіднення гуманістичного аспекту морально-правового виховання. Подолати недоліки авторитарної системи виховання відразу неможливо, але якщо підвищити вимоги до якості педагогічної та гуманітарної освіти суб’єктів морально-правового виховання, насамперед курсових офіцерів — це створить сприятливі умови для формування особистості, її життєвої позиції та творчої самореалізації під час правоохоронної діяльності. Питання посилення гуманітарної підготовки суб’єктів морально-правового виховання обумовлюється ще й тим, що проблеми виховання існують не в інтелектуальній сфері вихователя, а в його морально-емоційному сприйнятті.
Пропонується також посилити гуманітарну підготовку і самих курсантів, під час якої особлива увага повинна відводитися вивченню таких дисциплін, як філософія, історія, етика, мораль тощо. Необхідно організувати волонтерські загони з числа бажаючих курсантів для допомоги дітям-сиротам, дітям-інвалідам, одиноким людям похилого віку та іншим соціально незахищеним верствам населення. Такі заходи дозволять пробудити у курсантів бажання допомагати оточуючим, що у подальшому позитивно відобразиться на здійсненні ними службових повноважень. Про важливість сервісної складової у професійній діяльності представників влади у цілому, й працівників ОВС зокрема неодноразово наголошувалося у науковій літературі [188-191; 192, с.109-110], її важливість та значення поділяємо і ми.
З організаційної точки зору створення волонтерських загонів повинно передбачати вузьку спрямованість. Наприклад, загін допомоги дітям-сиротам повинен займатися опікою одного або декількох дитячих будинків. Така опіка буде виявлятись у тому, що курсанти у вільний від навчання час допомагатимуть наведенню порядку на території дитячого будинку, ініціюватимуть збори коштів чи дитячих іграшок, одягу тощо, для дітей-сиріт, організовуватимуть розважальні заходи у таких закладах і т. ін.
Використання адміністративно-командних методів під час морально-правового виховання недостатньо враховує проблеми самих курсантів. У зв’язку з цим пропонуємо систематично проводити курсантську науково-практичну конференцію „Проблеми молоді очима курсантів”. У матеріалах даної конференції можна було б виявити досі непомічені проблеми курсантського життя, що потребують серйозного педагогічного осмислення. Серед можливих тематик такої конференції пропонуємо такі: „Взаємовідносини курсантів та викладачів як одна з проблем демократизації життя у ВНЗ МВС України”, „Психологічний клімат у навчальній групі очима курсантів”, „Внутрішній світ курсанта”, „Національна самосвідомість курсанта”, „Любов у системі цінностей курсанта” тощо.
4. Формальне ставлення до морально-правового виховання. Ця проблема, насамперед, полягає у тому, що персонал, який безпосередньо займається виховною роботою (ректор, проректори, керівники інститутів, факультетів та інших структурних підрозділів ВНЗ, їх заступники; курсові офіцери; працівники підрозділів виховної, соціальної роботи та дозвілля; працівники підрозділів роботи з персоналом; професорсько-викладацький склад; наставники; громадські формування ВНЗ МВС України) вважає, що час навчання у відомчому навчальному закладі — це переважно вивчення спеціальних дисциплін, у зв’язку з чим виховна робота зводиться до здійснення формальних виховних заходів та ведення відповідної документації. Дана проблема виникає через непідготовленість персоналу ВНЗ до педагогічної роботи, небажання шукати нові підходи для організації виховних заходів. Частково дану проблему може вирішити раціональний підбір та відбір кандидатів на такі посади з відповідною педагогічною та психологічною освітою, а також підвищення рівня їх матеріального забезпечення. Необхідно організовувати конференції, тренінги, конкурсні програми для персоналу, який виконує завдання морально-правового виховання. У перспективі необхідно запровадити конкурсний порядок зайняття посад особами, які безпосередньо будуть здійснювати виховну роботу в ОВС, в першу чергу це стосується курсових офіцерів. Як результат ми отримаємо конкуренцію між персоналом різних ВНЗ МВС України, а конкуренція — це шлях до успіху. Такі заходи дозволять обмінюватись досвідом, піднімуть „бойовий дух” та інтерес до своєї професії.
5. Відсутність взаємодії між ВНЗ МВС України та практичними підрозділами, що направляють курсантів на навчання. Подолання розриву між практичними органами та відомчими навчальними закладами — це проблема, наслідки якої є однією з причин небажання випускників працювати в системі ОВС України, про що свідчать результати проведеного нами соціологічного дослідження, відповідно до якого 12,4% респондентів не бажають працювати в ОВС України після закінчення ВНЗ МВС (див. Додаток А.1).
Визначальну роль у формуванні свідомості майбутнього правоохоронця відіграє проходження стажування та практики в практичних підрозділах органів внутрішніх справ [193; 194, с.197]. Підтвердженням цього є результати проведеного нами соціологічного дослідження, в якому 64,8% респондентів зазначили, що період проходження стажування в підрозділах ОВС вплинув на бажання працювати за обраною спеціальністю (див. Додаток А. 2). Саме в цей період курсант має можливість чітко уявити і зацікавитись роботою слідчого, дільничного, оперативного працівника тощо. Нормативна база, що регламентує проходження стажування курсантів у практичних підрозділах ОВС України [195; 196], повністю задовольняє потреби і вимоги сьогодення. Але справа у тому, що має місце звичайне нехтування і незацікавленість керівників практичних підрозділів у вихованні персоналу для своїх підрозділів. Теж саме стосується і наставників, які, виконуючи свої безпосередні службові обов’язки, не мають можливості виконувати покладені на них обов’язки наставників. Курсант, у десяти випадків із ста, використовується як „кур’єр”, що розносить повістки та інші документи, вивчаючи не нюанси своєї професії, а місцевість, у якій проходить стажування (див. Додаток А.3). Таке ставлення з перших днів породжує негативне враження, що часто переростає в неповагу до обраної професії. Пропонується не тільки посилити контроль з боку МВС України та ВНЗ МВС України стосовно проходження стажування та практики, а передбачити моральні й матеріальні стимули для наставників (наприклад, зменшення навантаження, надання додаткових відпусток, збільшення розміру грошового забезпечення тощо). Якість наставництва необхідно оцінювати за результатами стажування чи практики. Наприклад, викладач кафедри, на якій відбувається захист матеріалів практики, відзначив, що курсант добре володіє матеріалом, проявив творчий, нестандартний підхід до розкриття кримінальної справи, і, як результат, від імені ВНЗ МВС надсилає листа з подякою наставнику, який протягом періоду стажування займався вихованням свого підшефного.
6. Невирішеність деяких питань соціального та правового захисту персоналу ВНЗ МВС України [197-200]. Основна і визначальна роль у процесі морально-правового виховання курсантів відводиться персоналу ВНЗ МВС. Але відсутність пільг, матеріальних стимулів, незадовільний рівень грошового та матеріально-технічного забезпечення суб’єктів морально-правового виховання негативно впливає на їх службову діяльність, морально-емоційний стан, зменшує ініціативність та творчий підхід до виховного процесу. Дана проблема потребує серйозного осмислення, адже курсові офіцери, персонал відділів виховної, соціальної роботи та дозвілля, професорсько-викладацький склад так само, як і курсанти, потребують відповідної турботи і піклування. В першу чергу це питання забезпечення житлом, програми підтримки молодих сімей, що працюють у ВНЗ МВС, пільгове кредитування та ін. Вважаємо, що одним із головних важелів, які спонукають особу до здійснення своїх повноважень не формально, а із завзяттям, з ініціативою, є впевненість у завтрашньому дні та усвідомлення своєї значимості й захищеності з боку держави, що потребує значного підвищення рівня соціально-правового забезпечення персоналу ОВС.
7. Недооцінка ролі курсових офіцерів у процесі морально-правового виховання курсантів. У посадових інструкціях начальника курсу та заступника начальника курсу з виховної та соціальної роботи вказано на те, що на ці посади призначається офіцер, який володіє досвідом організаторської та навчально-виховної роботи з особовим складом. Але часто зустрічаються випадки, коли на такі посади призначається особа, яка прийшла з практичних підрозділів органів внутрішніх справ або не знайшла собі „більш кращого місця” у ВНЗ, не реалізувала себе під час викладацької діяльності, не володіє навичками виховної та педагогічної роботи, а іноді навіть не має уявлення про ті завдання, що стоять перед ним. Підбір та відбір персоналу для зайняття посад курсових офіцерів потребує якісного оновлення, що в котре знайшло підтвердження у результатах проведеного нами соціологічного дослідження (див. Додатки А.4, А.5, А.7). Це помилка не окремих керівників ВНЗ, а всієї відомчої освіти. Пропонуємо запровадити систематичні заняття у школах курсових офіцерів, під час яких вони отримували б необхідні педагогічні, соціальні та психологічні знання, уміння та навички. Зазвичай, виховання курсових офіцерів — це більшою мірою самовиховання, ніж налагоджена система. Було б доцільним відродити заняття із функціональної підготовки, яка є невід’ємною складовою системи службової підготовки для усього персоналу, який професійно займається виховною роботою. Треба зробити так, щоб вимоги і вимогливість не залежали від особистості, її вихованості та знань, а були рівними і однаковими у всіх взводах, на всіх курсах, факультетах, в усіх інститутах ВНЗ МВС.
Особа, яка займає посаду курсового офіцера, має вищу освіту, але тут важливо враховувати саме спеціальність. Адже слідчий чи викладач мають зовсім інші обов’язки, ніж курсовий офіцер, що безпосередньо займається вихованням курсанта. Повинна існувати програма на зразок профільної підготовки офіцера, яка буде включати підготовку особи відповідно до посади, яку вона буде займати, включаючи і перекваліфікацію (наприклад, із заступника начальника курсу на начальника курсу, факультету тощо).
Розглядаючи курсових офіцерів як суб’єктів морально-правового виховання, вважаємо, що досить вагомий внесок у формування особистості майбутнього правоохоронця робить саме ця ланка виховного процесу. Наука психологія обґрунтовує значення та дієвість прикладу. А курсовий офіцер має бути тією особою, на яку рівняються і хочуть бути схожими. Налагодження механізму роботи всієї системи виховання у підрозділі в цілому, і такого його напрямку, як морально-правове виховання — це відповідальна і складна робота, адже результат роботи курсового офіцера вимірюється не показником успішності під час навчання курсанта, не документацією, що ведеться в підрозділі й не кількістю проведених виховних заходів. А вимірюється подальшою долею його вихованця, який, закінчивши вищий навчальний заклад, потрапляє у доросле життя, наслідуючи свого першого вчителя.
8. Формальність інституту кураторства. Під час проведеного нами анкетування 24,2% респондентів вказали на те, що не знають в обличчя, ім’я та прізвище свого куратора (див. Додаток А.8), а на питання, як часто ви зустрічаєтесь зі своїм куратором, 24,1% опитуваних відповіли, що таких зустрічей не відбувалось (див. Додаток А.9). Вважаємо, що дана ситуація,в першу чергу, викликана незацікавленістю професорсько-викладацького складу у цьому напрямку роботи. По-перше, виховна робота, і такий її напрямок, як морально-правове виховання, займає досить багато часу, якого, як відомо, завжди бракує. По-друге, керівництво ВНЗ МВС не створює відповідних умов для розвитку інституту кураторства, свідченням чого є відсутність матеріальної зацікавленості кураторів, непроведення тематичних конференцій, семінарів, круглих столів з питань кураторства тощо. Для відродження цієї форми виховної роботи не потрібно приймати нормативні акти, шукати нові методи їх діяльності. Вважаємо: це питання є суто організаційним, для вирішення якого необхідна воля та бажання керівників ВНЗ МВС, які мають достатньо можливостей, щоб зацікавити персонал, який виконує функції кураторства.
9. Незабезпеченість прав курсантів. Розгляд даної проблеми обумовлений тим, що курсанти ВНЗ МВС — це майбутнє ОВС України, і забезпечення їх прав (створення відповідних умов проживання, навчання, матеріально-технічного забезпечення, здорового морально-психологічного клімату та ін.) повинно бути одним із пріоритетних напрямків діяльності не тільки окремих ВНЗ МВС, а всієї відомчої системи освіти. Необхідно подивитися на курсантське життя зі сторони організації їх життєдіяльності, виявити існуючі проблеми та допомогти зрозуміти причини небажання курсантів у майбутньому працювати в органах внутрішніх справ України.
По-перше, 95,26% курсантів — це особи, що вступили до лав органів внутрішніх справ України після закінчення загальноосвітнього середнього навчального закладу, 2,7% після закінчення спеціалізованих ліцеїв ОВС України, і досить незначний процент, а саме 2,04% — це молоді особи, що пройшли військову строкову службу або мають стаж роботи у практичних підрозділах ОВС України. А це означає, що ВНЗ МВС мають справу з особами, яких багато в чому можна назвати дітьми, і завданням ВНЗ МВС у даному випадку є допомога в адаптації у новому (зовсім іншому) соціумі. Таку функцію у ВНЗ МВС беруть на себе відділи психологічного забезпечення, покликані сприяти професійній самоідентифікації та соціально-психологічній адаптованості курсантів до умов навчання; курсові офіцери, як особи, що найбільше часу проводять поруч із курсантами; професорсько-викладацький склад. На практиці ми зустрічаємось з проблемою непідготовленості персоналу (про що зазначалось вище) до здійснення такої функції. Адже курсант не може дозволити собі просто прийти й порадитись з інспектором відділу психологічного забезпечення, розповісти про свої проблеми. Така ж ситуація має місце у взаємовідносинах з курсовими офіцерами та іншими суб’єктами морально-правового виховання (див. Додатки А.4, А.5, А.6, А.7).
Керівництво кожного ВНЗ МВС затверджує розпорядок дня закладу. Накази, що регламентують розпорядок дня навчальних закладів, встановлюють режим, відповідно до якого курсант має право розраховувати свій час та його використання. Але на практиці досить частими є порушення даного права (залучення курсантів до господарських робіт, збільшення кількості парково-господарських днів, виконання незапланованих обов’язків з охорони громадського порядку тощо) (див. Додатки А.10, А. 11), при цьому не враховується час, відведений для самопідготовки в бібліотеках, які працюють максимум до 19. 00. І, як результат, отримуємо незадовільні оцінки, наряди поза чергою, заборони звільнень і, в кінцевому підсумку — пригнічений психологічний стан курсанта, що у свою чергу позначається на бажанні працювати в органах внутрішніх справ.
Розглядаючи незабезпечення прав курантів ВНЗ МВС як одну з причин небажання працювати в органах внутрішніх справ, ми не можемо не підкреслити існуюче на сьогодні невдоволення практичних працівників органів внутрішніх справ своїм правовим та соціальним становищем. Частина курсантів — це діти працівників ОВС України, які на прикладі власної сім’ї відчувають незахищеність з боку держави. Частина ж з них знайомиться з реаліями життя правоохоронця під час проходження стажування, у цей період курсант розпочинає аналізувати і шукати своє місце у державному апараті. І останнім часом знаходить його не в лавах органів внутрішніх справ, а в інших держаних чи комерційних структурах. Саме тому забезпечення прав і свобод курсантів у період навчання у ВНЗ МВС має важливе значення, адже якщо курсант ще в роки навчання не відчує піклування та поваги до обраної професії, то марними будуть сподівання, що підрозділи органів внутрішніх справ України поповняться професіоналами.
10. Відсутність дієвої системи оцінювання результатів морально-правового виховання у ВНЗ МВС України. Дана проблема мотивована тим, що ВНЗ МВС України не мають розроблених критеріїв оцінювання роботи суб’єктів виховного процесу. Існують плани роботи того чи іншого підрозділу, що відображають завдання, які необхідно здійснити; плани виховних заходів на певний період, тощо. Результат виконання даних планів можна побачити у відповідних звітах суб’єктів виховної роботи, де вказується дата виконання, відповідальний за здійснення та відмітка „виконано” або у результатах перевірки відділу виховної, соціальної роботи та дозвілля, які відповідно базуються на оцінюванні документації з виховної роботи того чи іншого підрозділу. А головний критерій оцінки – думка (сприйняття, задоволення) курсанта не враховується, адже документально оформлений стан виховної роботи не завжди відповідає дійсності. Тому пропонуємо розробити таку систему оцінювання виховної роботи, яка враховувала б не тільки її кількісні, а й якісні показники, максимально відображала реальність здійснення і результативність виховного процесу та виявляла існуючі недоліки.
11. Відсутність загальнодержавного нормативно-правового акту, що визначає основи діяльності відомчих (спеціалізованих) вищих навчальних закладів України. Нагальність прийняття Закону України “Про відомчі (спеціалізовані) вищі навчальні заклади України” мотивується необхідністю чіткого правового регулювання на законодавчому рівні діяльності даних закладів освіти, враховуючи їх специфіку. А саме: відбір абітурієнтів, фінансування закладів, проходження служби персоналом ВНЗ і т. ін. У підрозділі 2.1 дисертаційного дослідження, характеризуючи нормативно-правові засади морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС, ми неодноразово звертали увагу на певні розбіжності між загальнодержавними та відомчими нормативно-правовими актами, відповідно до яких функціонують ВНЗ МВС. Прийняття запропонованого Закону України дозволить відрегулювати дані неточності та систематизує основні положення діяльності ВНЗ МВС України.
Висновки до розділу 2
1. Нормативно-правові засади морально-правового виховання у ВНЗ МВС України визначено як сукупність нормативно-правових актів, які визначають мету, принципи, завдання, функції та засоби (заходи та методи) морально-правового виховання курсантів, правовий статус суб’єктів такого виховання, їх організаційно-штатну структуру, організацію діяльності та інші питання, відповідно до яких здійснюється цей напрямок виховної роботи у ВНЗ МВС.
2. Основою нормативно-правового забезпечення виховного процесу у ВНЗ МВС у цілому, і такого його напрямку, як морально-правове виховання курсантів, зокрема, є система загальнодержавних та відомчих нормативних актів, у зв’язку з чим їх об’єднано у дві групи: зовнішні (загальнодержавні) та внутрішні (відомчі) правові акти.
3. Предмет правового забезпечення виховного процесу у ВНЗ МВС у цілому, і такого його напрямку, як морально-правове виховання курсантів, зокрема, складають його цілі, принципи, завдання, форми та методи, правовий статус суб’єктів у цій сфері, порядок взаємодії між ними, контроль за якістю виховного процесу та організаційно-правові основи його забезпечення.
4. Питання морально-правового виховання як у загальнодержавних, так і у відомчих нормативних актах розглядаються фрагментарно, оскільки окремим напрямком виховного процесу не визнаються, що, на нашу думку, потребує перегляду та внесення відповідних змін до чинного законодавства.
5. До суб’єктів морально-правового виховання у ВНЗ МВС України віднесено: керівників (начальників) усіх рівнів (ректор, проректори, керівники інститутів, факультетів та інших структурних підрозділів ВНЗ, їх заступники, начальники курсів та їх заступники, командири навчальних груп та інші, у назві посад, які вони обіймають, є слово „керівник” або „начальник”); працівників підрозділів виховної, соціальної роботи та дозвілля; працівників підрозділів роботи з персоналом; професорсько-викладацький склад; наставників; ветеранів ОВС; громадські формування ВНЗ МВС. Крім того, на нашу думку, і курсант є суб’єктом виховання стосовно самого себе, якщо розглядати його в аспекті самовиховання. Зазначені вище суб’єкти є внутрішньовідомчими, оскільки входять до організаційно-штатної структури ОВС. Кожен із таких суб’єктів є невід’ємною частиною всього процесу морально-правового виховання, оскільки вносить свій специфічний вклад у формування та розвиток такої особистості майбутнього працівника ОВС, якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості й культури.
6. Основою адміністративно-правового статусу суб’єктів морально-правового виховання у ВНЗ МВС України є їх повноваження (права та обов’язки), які об’єднано у такі групи: 1) загально виховні, які стосуються усіх напрямків виховної роботи у ВНЗ; 2) спеціальні, які пов’язані з використанням заходів морально-правового виховання; 3) організаційні, які спрямовані на забезпечення виховного процесу у цілому та морально-правового виховання зокрема.
7. До суб’єктів морально-правового виховання (у широкому їх розумінні) необхідно також віднести: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, які є зовнішніми суб’єктами, а їх особливість полягає у тому, що вони приймають правові акти (як нормативні, так і індивідуальні) та управлінські рішення з питань морально-правового виховання.
8. Адміністративно-правові засоби морально-правового виховання визначено як форми реалізації методів, які використовуються суб’єктами морально-правового виховання під час здійснення ними своїх повноважень.
9. Адміністративно-правові засоби морально-правового виховання, які використовуються під час застосування методів переконання, заохочення та примусу, класифіковано за такими ознаками: 1) за наявністю правового ефекту (нормативні та організаційні); 2) за суб’єктом застосування (відповідно до особи (групи осіб), яка в межах своєї компетенції їх здійснює); 3) за об’єктом, на який спрямована виховна дія (персоніфіковані та загальні); 4) за формою впливу (прямі та непрямі).
10. Реалізація та ефективність засобів морально-правового виховання залежить не тільки від адміністративно-правового статусу суб’єктів, які їх застосовують, а багато в чому саме від їх конкретного виду, комплексного застосування декількох засобів, відповідності того чи іншого засобу морально-правового виховання вчинку курсанта. Кожен суб’єкт відповідно до своїх повноважень має право застосовувати ті чи інші засоби, але головним важелем виступає вірний підхід до їх використання. Одним із шляхів підвищення якості застосування засобів морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС, підвищення їх об’єктивності, і, як наслідок – ефективності, буде розроблення відповідних методичних рекомендацій, в яких необхідно навести їх систему та повноваження суб’єктів виховної роботи щодо їх застосування. Передувати розробці таких методичних рекомендацій повинні соціологічні дослідження за участю як курсантів, так і їх керівників (начальників) з метою визначення доцільності та ефективності застосування того чи іншого виховного засобу.
11. До проблем та прогалин у діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання віднесені: незадовільний стан довузівської підготовки та професійного відбору; відсутність єдиної відомчої програми виховної роботи зі слухачами та курсантами ВНЗ МВС; використання адміністративно-командних методів під час морально-правового виховання; формальне ставлення до морально-правового виховання; відсутність взаємодії між ВНЗ МВС та практичними підрозділами, що направляють курсантів на навчання; невирішеність деяких питань соціального та правового захисту персоналу ВНЗ МВС; недооцінка ролі курсових офіцерів у процесі морально-правового виховання курсантів; формальність інституту кураторства; незабезпеченість прав курсантів; відсутність дієвої системи оцінювання результатів морально-правового виховання у ВНЗ МВС; відсутність загальнодержавного нормативно-правового акту, що визначає основи діяльності відомчих (спеціалізованих) вищих навчальних закладів України. По кожній із зазначених вище проблем запропоновано конкретні шляхи їх вирішення.
12. У розділі запропоновано зміни та доповнення до нормативно-правових актів із зазначених питань, зокрема: 1) Положення про вищий навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ України: а) необхідно доповнити окремим пунктом, у якому були б визначені повноваження органів управління освітою, у підпорядкуванні яких перебувають вищі навчальні заклади МВС; б) перелік завдань органів слухацького самоврядування, які визначені у п. 5.4 цього Положення, необхідно доповнити і таким, як виховання особистості курсанта відповідно до загальнолюдських, національно-патріотичних та морально-етичних вимог, якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості й культури; 2) у зв’язку з тим, що Положення про порядок організації та проведення виховної роботи з перемінним складом ВНЗ МВС України та Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України фактично дублюють Концепцію виховної роботи у ВНЗ МВС України, пропонуємо розробити на їх основі один новий нормативний акт, розширивши та конкретизувавши при цьому форми, методи та напрямки виховної роботи, які використовуються під час виховної роботи окремо з перемінним складом та окремо з постійним складом ОВС, а також визначити перелік суб’єктів, які беруть участь у цих видах виховної роботи, та їх повноваження; 3) у Програмі реформування системи освіти МВС України серед заходів щодо забезпечення реформування системи вищої освіти МВС України необхідно передбачити й ті, які стосуються виховання у цілому та морально-правового виховання персоналу ОВС зокрема; 4) беручи до уваги надзвичайно важливе значення морально-правового виховання у формуванні особистості працівника ОВС, пропонуємо розробити проект Положення про організацію морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України (назва умовна), в якому були б визначені: його поняття, цілі, принципи, завдання та функції; тематика; форми, заходи та методи морально-правового виховання; система суб’єктів, які його здійснюють, та їх повноваження, а також організаційні основи його забезпечення.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та новий підхід до вирішення наукової проблеми – визначення сутності діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів, визначення змісту адміністративно-правового забезпечення морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС та шляхів удосконалення адміністративно-правових засад діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання курсантів. Основним завданням дослідження було визначення на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної діяльності ВНЗ МВС сутності, системи та особливостей морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС, формування науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо діяльності ВНЗ МВС у сфері морально-правового виховання курсантів та вдосконалення нормативно-правових актів із зазначених питань.
У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, педагогіки та психології, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення адміністративно-правових засад діяльності вищих навчальних закладів МВС України з питань морально-правового виховання курсантів.
Характеризуючи діяльність ВНЗ МВС України з питань морально-правового виховання курсантів, акцентовано увагу на тому,що пріоритетним завданням ВНЗ МВС є не просто підготовка персоналу для органів внутрішніх справ України, а в першу чергу — виховання майбутнього правоохоронця.
Розглядаючи ВНЗ МВС як об’єкт адміністративно-правового регулювання, визначено особливості його діяльності. Так як у відомчих нормативних актах з досліджуваних питань визначення поняття “вищий навчальний заклад МВС”та “діяльність вищого навчального закладу МВС” не подано, в дисертації запропоновано авторські визначення даних понять.
Оскільки права ВНЗ МВС знайшли своє закріплення у Положенні про вищий заклад освіти МВС України, а обов’язки чітко не визначені, на основі аналізу даного нормативного акту їх було конкретизовано.
Зазначено, що виконання завдань, покладених на ВНЗ МВС потребує чіткого управління, яке умовно було поділено на зовнішнє і внутрішнє управління. Характеризуючи кожен із суб’єктів управління знайдено певні неточності у нормативно-правових актах та запропоновано внести зміни до останніх.
З’ясовуючи сутність та систему морально-правового виховання курсантів вперше було визначено поняття морально-правового виховання під яким розуміється процес цілеспрямованої діяльності суб’єктів виховного процесу, який спрямований на формування та розвиток такої особистості майбутнього працівника ОВС, якій притаманні висока моральність та відповідний рівень правової свідомості й культури; визначено його завдання та функції.
Систему морально-правового виховання розглянуто як сукупність основних елементів процесу морально-правового виховання, що забезпечує його порядок та організацію, до таких елементів віднесено: суб’єктів морально-правового виховання; об’єктів морально-правового виховання; сукупність виховних заходів та засобів їх здійснення. Окремо розглянуто та конкретизовано кожен з даних елементів. Зазначено, що курсант може розглядатись не тільки в якості об’єкту морально-правового виховання, а ще й в ролі суб’єкта, якщо розглядати його в аспекті самовиховання.
Характеризуючи заходи морально-правового виховання, звертається увага на питання, які на думку автора потребують переосмислення та нового підходу, а саме це – мовна підготовка та культура поведінки курсантів.
Вперше сформульовано мету та завдання, у новому аспекті подано функції та методи діяльності ВНЗ МВС щодо морально-правового виховання, які розглянуто у площині державного управління, а саме, державне управління у сфері відомчої освіти України на прикладі вищих навчальних закладів МВС.
Визначаючи мету діяльності ВНЗ МВС, як основу (фундамент), що дозволяє дослідити функціонування усієї системи управління закладом у рамках виховного процесу, було виявлено, на думку автора, головну проблему діяльності не тільки ВНЗ МВС, а й всієї системи освіти у цілому. Дана проблема полягає у тому, що “минула”система виховання, була наповнена радянською ідеологією, а коли ідеологія втратила своє значення, то утворилась прогалина, яка й досі не заповнена. Тобто система освіти сьогодні, у тому числі й відомча, спрямована насамперед на передання знань та навичок, а її головний напрямок – виховання та організація його процесу – перебуває у другорядній позиції. Таку ситуацію повинні виправити саме вищі навчальні заклади, які так би мовити „підсумовують” попередню виховну діяльність інших суб’єктів виховання.
Оскільки у відомчих нормативних актах завдання ВНЗ МВС щодо морально-правового виховання курсантів не визначені, а є лише загальні завдання виховання (виховної роботи чи діяльності), завдання індивідуальної виховної роботи тощо, автором самостійно було визначено перелік першочергових завдань ВНЗ щодо морально-правового виховання. Відповідно до завдань були визначені та охарактеризовані функції ВНЗ МВС щодо морально-правового виховання. Встановлено, що в процесі морально-правового виховання ВНЗ МВС використовують адміністративні методи (регламентаційні, організаційно-стабілізуючі, розпорядчі, дисциплінарні, нормативні та інші), а також економічні та соціально-психологічні методи. Зазначено, що основою класифікації даних методів є традиційні методи державного управління (переконання, заохочення та примус).
Характеристику нормативно-правових засад морально-правового виховання у ВНЗ МВС здійснено як порівняльний аналіз між зовнішніми (загальнодержавними) та внутрішніми (відомчими) правовими актами. Визначено, що нормативно-правові засади морально-правового виховання у ВНЗ МВС — це сукупність нормативно-правових актів, які визначають мету, принципи, завдання, функції та засоби (заходи та методи) морально-правового виховання курсантів, правовий статус суб’єктів такого виховання, їх організаційно-штатну структуру, організацію діяльності та інші питання, відповідно до яких здійснюється цей напрямок роботи у ВНЗ МВС. Були виявлені розбіжності між загальнодержавними та відомчими нормативними актами, запропоновано ряд змін та доповнень до даних нормативно-правових актів.
Розглядаючи суб’єктів морально-правового виховання, визначено до якого виду суб’єктів адміністративного права кожен з них належить; їх адміністративний статус охарактеризовано через повноваження (права та обов’язки) відповідно до займаної посади, які об’єднано у такі групи: 1) загально-виховні; 2) спеціальні; 3) організаційні.
Вперше визначено поняття адміністративно-правових засобів морально-правового виховання у ВНЗ МВС, а саме – це форми реалізації методів, які використовуються суб’єктами морально-правового виховання під час здійснення ними своїх повноважень. Запропонована їх авторська класифікація: 1) за наявністю правового ефекту (нормативні та організаційні); 2) за суб’єктом застосування (відповідно до особи (групи осіб), яка в межах своєї компетенції їх здійснює); 3) за об’єктом, на який спрямована виховна дія (персоніфіковані та загальні); 4) за формою впливу (прямі та непрямі).
Визначаючи шляхи удосконалення адміністративно-правових засад діяльності ВНЗ МВС з питань морально-правового виховання, автором визначено проблеми та прогалини в діяльності ВНЗ МВС у цій сфері, і відштовхуючись від них запропоновано можливі підходи до їх вирішення.
У дисертації запропоновано зміни та доповнення до нормативно-правових актів із зазначених питань, зокрема до: Національної доктрини розвитку освіти, Положення про вищий навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ України, Положення про порядок організації та проведення виховної роботи з перемінним складом вищих навчальних закладів МВС України, Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України, Програми реформування системи освіти МВС України.
Беручи до уваги надзвичайно важливе значення морально-правового виховання у формуванні особистості працівника ОВС пропонується розробити проект Положення про організацію морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України (назва умовна), в якому були б визначені: його поняття, цілі, принципи, завдання та функції; тематика; форми, заходи та методи морально-правового виховання; система суб’єктів, які його здійснюють, та їх повноваження, а також організаційні основи його забезпечення.
Також наголошується на нагальності прийняття Закону України “Про відомчі (спеціалізовані) вищі навчальні заклади України”, що мотивується необхідністю чіткого правового регулювання на законодавчому рівні діяльності даних закладів освіти, враховуючи їх специфіку. А саме: відбір абітурієнтів, фінансування закладів, проходження служби персоналом ВНЗ і т. ін.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Про Основні напрями реформування вищої освіти в Україні: Указ Президента України від 12 вересня 1995 р. № 832, // Урядовий кур’єр. – 1995 — № 141-142. – 21 вересня.
3. Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні: Указ Президента України від 9 жовтня 2001 р. № 941, // Офіційний вісник України. — 2001. — № 41. – ст. 1845
4. Про Національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України від17 квітня 2002 р. № 347, // Офіційний вісник України. – 2002. — № 16. – ст. 860.
5. Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України: Указ Президента України від17 лютого 2004 р. № 199, // Офіційний вісник України . – 2004. — № 7. – ст. 392.
6. Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні: Указ Президента України від 4 липня 2005 р. № 1013, // Офіційний вісник України. – 2005. — № 27. – ст. 4542.
7. Про Програму правової освіти населення України: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. № 366, // Зібрання постанов Уряду України. – 1995. — № 8. – ст. 198.
8. Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1999 р. № 1697, // Офіційний вісник України. – 1999. — № 37. – ст. 1869
9. Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 р. № 1183, // Офіційний вісник України. – 2004. — № 36. – ст. 2405.
10. Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. № 396-р, // Офіційний вісник України. – 2006. — № 28. – ст. 2035.
11. Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. — № 20. — Ст.134.
12. Проект Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України. – К.: МВС України, 2007. – 27 с.
13. Про затвердження Програми реформування освітянської діяльності МВС України: наказ МВС України від 20 жовтня 2003 р. № 1213
14. Про реформування галузевої системи освіта та забезпечення ступеневої підготовки фахівців для органів внутрішніх справ: наказ МВС України від 15 березня 2006 р. № 263.
15. Рік оновлення. Рік надій // Іменем Закону. – 2006. — № 5. – С.4-5.
16. Вузи МВС: цифри та факти // Іменем Закону. – 2006. — № 23. – С.5-6.
17. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник.: У 2-х т.: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). — К.: Вид. „Юридична думка”, 2004. — 584 с.
18. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
19. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
20. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. — Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
21. Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні // Збірка договорів ради Європи. Українська версія. – К.: Парламентське видавництво, 2000. — 654 с.
22. Про затвердження Положення про державний вищий навчальний заклад: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074, // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. — № 17. – ст. 483.
23. Положення про вищий заклад освіти міністерства внутрішніх справ України, затверджено наказом МВС України від 1 квітня 1998 р. № 231.
24. Яременко В., Сліпушко О. Новий тлумачний словник української мови. – Том І: А – Є. – К: АКОНІТ, 1998. – 388 с.
25. Червякова О.В. Організаційно-правові аспекти управління вищим навчальним закладом МВС України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. — Харків, 2002. — 208 с.
26. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. — 376 с.
27. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
28. Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. – Мн.: Изд. В.М.Скакун, 1998. — 896 с.
29. Про затвердження Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих закладах освіти за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. № 507, // Офіційний вісник України. – 1997. – с.
30. Про оголошення набору на навчання до вищих навчальних закладів МВС України у 2006 р.: Наказ МВС України від 16 березня 2006 р. № 264.
31. Ануфрієв М.І., Бандурка О.М., Ярмиш О.Н. Вищий заклад освіти МВС України: Науково-практичний посібник. — Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. — 369 с.
32. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов. – М.: БЕК, 1996. – 368 с.
33. Стародубцев А.А. Організаційно-правові питання діяльності інспекцій особового складу щодо зміцнення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ: Дис … канд. юрид. наук: 12.00.07 — Харків, 1999. – 185с.
34. Барабашева Н.С. Правовой статус вузов в СССР. – М., 1979. – 216 с.
35. Бєлова Л.О. Шляхи модернізації освітньої системи в Україні // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. — № 29. — С.352-357.
36. Ярмиш О. „Знання не отримують, ними оволодівають” // Іменем Закону. – 2003. -№ 24. – С.6-7.
37. Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 14 травня 2007 р. № 150.
38. Про затвердження Концепції виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України: наказ МВС України № 1279 від 30 листопада 2002 р.
39. Положення про психолого-педагогічне супроводження навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах МВС України: наказ МВС України № 1460 від 24 листопада 2003 р.
40. Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України: наказ МВС України № 1458 від 25 листопада 2003 р.
41. Положення про порядок організації та проведення виховної роботи з перемінним складом вищих навчальних закладах МВС України: наказ МВС України № 1279 від 30 листопада 2002 р.
42. Певцова Е.А. Формирование правового сознания у школьной молодежи: состояние, проблемы и перспективы // Государство и право. — 2005. — № 4. – С.31-37.
43. Тацій В.Я. Правове виховання студентства як елемент формування правової держави // Виховання в контексті соціальної адаптації студентства: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф.-семінару кер. ВНЗ та вчен.-дослідників із пробл. виховання студентства в сучас. умовах, Харків, 7 листопада. 2003 р.: У 2 ч. / М-во освіти і науки України, Нар. укр. акад. та ін.; [Редкол.: В.І. Астахова (відп. ред.) та ін.]. – Х.: Вид-во НУА. — 2003. – Ч. 1. –с. 30-37.
44. Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя: Указ Президента України від 15 березня 2002 р. № 258, Офіційний вісник України. – 2002. — № 12. – ст. 555.
45. Положення про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. № 366, Зібрання постанов уряду України. – 1995. — № 8. – ст. 198.
46. Бабкин В.Д. Правовое воспитание студентов. – К.: Вища школа, 1983. – 51 с.
47. Косаревська О.В. Формування професійної правової свідомості курсантів на початковому етапі навчання у ВНЗ МВС України: Автореф. Дис … канд. педагог. наук. – Одеса, 2003. – 23 с.
48. Кітура А. Морально-етичне та правове виховання молоді, формування свідомості та мотивації поведінки // Виховання української еліти в системі національної освіти України: Матеріали наук.-практ. конф.(19-20 червня 1997 р.). – Львів: За вільну Україну, 1997. – С.33-39.
49. Легуша С.М. Сутність, функції і механізм правового виховання курсантів ВНЗ МВС України: Автореф. Дис … канд. юрид. наук: 12.00.01. — К, 2002. – 19 с.
50. Макушев П.В. Проблеми виховання та самовиховання майбутніх юристів // Науковий вісник національної академії внутрішніх справ. – 2000. — № 1. – С.157-160.
51. Марчук І.П. Формування професійно-моральних якостей майбутніх працівників правоохоронних органів у ВНЗ МВС України: Автореф. Дис … канд. педагог. наук. – Кіровоград, 2005. – 23 с.
52. Матвєєв С.В. Правовое воспитание сотрудников органов внутренних дел // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 1998. – Вип.. 1. – С. 218-232.
53. Подберезький М.К. Правове виховання як педагогічна проблема: наукові записки кафедри педагогіки / Ред. колегія: І.І. Залюбовський / гол. ред. / Л.І. Нечепоренко / відп. секретар /, О.А. Кобенко, А.В. Донцов. – Вип. І. — Харків: ХДУ, 1996. – 145 с.
54. Ортинський В.Л., Ряшко В.І. Актуальні проблеми виховання курсантів у вищих навчальних закладах системи МВС України: Навч.- метод. посібник. – Львів, 2006. – 272 с.
55. Шмоткін О.В. Деякі питання формування правової культури юристів // Науковий вісник ДЮІ МВС України. — 2001. — № 3 (6). – С. 321-324.
56. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. — 2 вид., перероб. і доп. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 800 с.
57. Сливка С.С. Основні аспекти прояву соціальної культури працівників міліції. – Львів: ПТУ № 58, 1992. – 134 c.
58. Маюров Н.П. Воспитательно-правовая работа как средство поддержания служебной дисциплины в органах милиции: история и современность // „Черные дыры” в российском законодательстве. М., 2004. — № 4. – С. 16-19.
59. Макушев П.В. Професійна правосвідомість і правова культура дільничного інспектора міліції (шляхи формування і удосконалення): Автореф. Дис … канд. юрид наук: 12.00.01. — К., 2004. – 23 с.
60. Програма розвитку виховання в системі освіти України на 2003-2012 роки // Виховання особистості в умовах безперервної освіти: досвід виховної роботи у вищих навчальних закладах Харківського вузівського центру: Матер. колегії Голов. упр. освіти і науки Харківської обл. держ. адміністрації (30 березня 2004 р.) / За заг. ред. Л.О. Бєлової, Є.А.Подольської. – Х.: Вид-во НФаУ, 2004. – С.8-37.
61. Виховання особистості в умовах безперервної освіти: досвід виховної роботи у вищих навчальних закладах Харківського вузівського центру: Матер. колегії Голов. упр. освіти і науки Харківської обл. держ. адміністрації (30 березня 2004 р.) / За заг. ред. Л.О. Бєлової, Є.А. Подольської. – Х.: Вид-во НФаУ, 2004. – 196 с.
62. Сєргєєва В.Ф. Прокопчук В.Є. Балабуха Н.В. Виховна робота в сучасному вищому закладі освіти: Метод. рекомендації . – Луцьк: Ред. вид. „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – 110 с.
63. Московець В.І. Виховна робота в Національному університеті внутрішніх справ: проблеми та перспективи // Теорія і практика виховної роботи в ОВС України: Матеріали науково-практичної конференції. 1-2 жовтня 2004 року, Харків. – Х.: Вид. Нац. ун. Внутр. справ. — 318 с.-ст. 3-7.
64. Психология и этика делового общения: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Н. Лавриненко. – 4-е изд., перераб. и доп. – М: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 415 с.
65. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб.: Питер, 2000. – 656 с.
66. Твердохліб Л.В. Соціально-гуманітарні умови підготовки майбутніх правоохоронців у школах нового типу // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. – 2001. — № 5 (37). — С.91.
67. Про затвердження норм часу для планування та обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів: Наказ МОН України № 450 від 7 серпня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. — № 35. – ст. 1655
68. Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22 лютого 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. — №12. — Ст.791.
69. Федоренко О.І. Напрямки виховної роботи з курсантами НУВС / Теорія і практика виховної роботи в ОВС України: Матеріали науково-практичної конференції 1-2 жовтня 2004 року, Харків. – Х.: Вид. Нац. ун. внутр. справ, 2004. – 320 с. – ст. 183-188.
70. Бандурка О.М., Тюріна В.О., Федоренко О.І. Основи психології та педагогіки: Підручник. – Харків: Вид-во Ун – ту внутр. справ, 2003. – 336 с.
71. Монастирський В.М. Соціально-педагогічна характеристика процесу самовдосконалення майбутніх правоохоронців // Організація процесу професійного самовдосконалення курсантів ВНЗ МВС України: Науково-методичні рекомендації. – Донецьк: Донецький юридичний інститут МВС України при ДонНУ, 2005. — 80 с.
72. Сухомлинский В.А. О воспитании. — М.: Политиздат, 1973. — 272 с.
73. Методичні рекомендації з організації та проведення індивідуальної виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України // Організація роботи з персоналом в органах внутрішніх справ України: Метод. посібник. — К.: РВВ МВС України, 2002. — 348 с.
74. Бех В.П. Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки працівників органів внутрішніх справ України в умовах європейського вибору // Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції: Зб. мат. міжнар. конференції (11-12 квіт. 2003 р.). – К: Вид-во НАВСУ, 2003. – С.3-14.
75. Бойчук В.М. Деякі питання мовної компетенції працівників правоохоронних органів // Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції: Зб. мат. міжнар. конференції (11-12 квіт. 2003 р.). – К: Вид-во НАВСУ, 2003. – С.113-117.
76. Васильченко В.М. Проблеми і перспективи мовної освіти працівників ОВС // Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції: Зб. мат. міжнар. конференції (11-12 квіт. 2003 р.). – К: Вид-во НАВСУ, 2003. – С.147-152.
77. Ісаєнко М.М. Роль культури мовлення у формуванні комунікативних умінь курсантів вузів МВС // Наука і освіта. — 1998. — № 4-5. – С. 109-111.
78. Карпунов В.М., Литвинов О.М. Методологічні проблеми гуманітарної освіти фахівців у вищих навчальних закладах МВС України // Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції: Зб. мат. міжнар. конференції (11-12 квіт. 2003 р.). – К: Вид-во НАВСУ, 2003. – С.139-142.
79. Юрчук О.Ф. Професійне спілкування у навчальній та службовій діяльності працівника ОВС: сучасний стан та перспективи // Науковий вісник ДЮІ МВС України. – 2001. — № 3 (6) – С.333-340.
80. Тлумачний словник української мови. / Уклад: Ковальова Т.В., Коврига Л.П. – Харків: Синтекс, 2005. – 672 с.
81. Синьов В.М., Пометун О.І., Кривуша В.І., Супрун М.О. Основи теорії виховання: Навч. посібник / За заг. ред. академіка АПН України В.М. Синьова. – К.: РВВ КІВС, 2001. – 140 с.
82. Харламов И.Ф. Педагогика: Компакт. учеб. курс: Для студентов ун-тов и пед. ин-тов / И.Ф. Харламов. – Мн.: Университетское, 2001. – 272 с.
83. Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України: наказ МВС України від 25 листопада 2003 р. № 1444.
84. Концепція розвитку системи освіти МВС України: Затверджена наказом МВС України від 15 березня 2006 р. № 263.
85. Тюріна В.О. Сучасні проблеми виховання курсантів ВНЗ МВС України // Організація виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України. — Харків.: Вид-во Нац. ун – ту внутр. справ, 2002. – С.30-37.
86. Бєлова Л.О. Управління процесом становлення національної системи виховання у вищій школі України // Виховання в контексті соціальної адаптації студентства: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф.-семінару кер. ВНЗ та вчен.-дослідників із пробл. виховання студентства в сучас. умовах, Харків, 7 листоп. 2003 р.: У 2 ч. / М-во освіти і науки України, Нар. укр. акад. та ін.; [Редкол.: В.І. Астахова (відп. ред.) та ін.]. – Х.: Вид-во НУА, 2003. – Ч. 1. – С.16-21.
87. Положення про наставництво в органах внутрішніх справ України, затверджено наказом МВС України № 1458 від 25 листопада 2003 р.
88. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997 – 400 с.
89. Коренев А.П. Административное право Росси: Ученик: В 3-х ч. – Ч. 1. — М.: МЮИ МВС России; Изд-во „Щит-М”, 1999. – 280 с.
90. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. – 3-є вид. – К.: Вентурі, 1998. – 208 с.
91. Гурне Б. Державне управління Пер. з франц. В.Шовкуна. — К.: Основи,1993. — 165 с.
92. Попов Г.Х. Проблемы теории управления. – М.: Наука, 1974. – 346 с.
93. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права: В 3 т. — Т. I: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. — М.: Изд. — НОРМА (Издательская группа НОРМА- ИНФРА М), 2002. — 728 с.
94. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. Ю.Ф. Кравченка. – К.: НАВСУ, 1999. – 702 с.
95. Бахрах Д.М. Административное право России: Учебник для вузов. – М.: НОРМА, 2002. – 443 с.
96. Адміністративне право України / За заг. ред. О.М. Бандурки: Підручник. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 480 с.
97. Комзюк А.Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції України: Дис … д-ра юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2002. – 408 с.
98. Методичні рекомендації планування виховної роботи із студентами у вищих закладах освіти III-IV рівнів акредитації: Лист Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 1998 р. № 1/9 – 303 // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 1998. — № 17-18.
99. Загальна декларація прав людини: Прийнято резолюцією 217А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948р.// Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – С.18-24.
100.Про освіту: Закон України від 23 травня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 34. — Ст. 451.
101.Про мови в Українській РСР: Закон України від 28 жовтня 1989 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. — № 45. – Ст.631.
102.Державна національна програма „Освіта” (Україна XXI століття): Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. № 896. // Вища освіта в Україні: Норм.- правове регулювання. – К.: 2003. с. 52-93.
103.Концептуальні засади гуманітарної освіти в Україні (вища школа) // Молодь і закон: Зб. нормативних документів і актів з проблем виховання студентської молоді. – К., 1997. – 340 с.
104.Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти/ Молодь і закон: Зб. нормативних документів і актів з проблем виховання студентської молоді. — К., 1997. – С. 237-250.
105.Рекомендації Всеукраїнського семінару заступників ректорів з гуманітарної освіти та виховання в закладах освіти III — IV рівнів акредитації (Київ, 9-11 листопада 1997 р.). – К., 1997. – 34 с.
106.Про підготовку до 1998/99 навчального року вищих навчальних закладів: Інформаційно-методичний лист від 9 липня 1998 р. № 1/9- 280 – К., 1998. – 45 с.
107.Методичні рекомендації про організацію управління виховним процесом у вищих навчальних закладах: Лист Міністерства освіти і науки України від 12 січня 1999 р. № 1/11 – 61 // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 1999. — № 3-4.
108.Про основні завдання вищих навчальних закладів України на 2006/2007 навчальний рік: Лист Міністерства освіти і науки України від 30 серпня 2006 р. № 1/9 – 550 // http//www.liga.net.
109.Концепція виховної роботи в умовах функціонування системи безперервної освіти // Виховання особистості в умовах безперервної освіти: досвід виховної роботи у вищих навчальних закладах Харківського вузівського центру: Матер. колегії Голов. упр. освіти і науки Харківської обл. держ. адміністрації (30 березня 2004 р.) / За заг. ред. Л.О. Бєлової, Є.А. Подольської. – Х.: Вид-во НФаУ, 2004. – С.38-51.
110.Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990р.// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
111.Етичний Кодекс працівника органів внутрішніх справ України: затв. на засіданні Колегії МВС України 5 жовтня 2000 року № 7 КМ / 8.
112.Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України: затв. наказом МВС України № 18 від 11 січня 1996 року.
113.Програма реформування системи освіти МВС України: наказ МВС України від 15 березня 2006 р. № 263.
114.Бахрах Д.М. Система субъектов советского административного права // Советское государство и право. – 1986. — № 2. — С.41-48.
115.АлексеевС.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 320с.
116.Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права. – К.: Основа, 2007. – 188 с.
117.Спиридонов Л.И. Теория государства и права: Учеб. пособие. – М.: Проспект, 1995. – 300 с.
118.Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. -3-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
119.Погребной И.М., Шульга А.М. Теория права: Учеб. пособие. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1998. – 148 с.
120.Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Кузьмин, В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1995. — 384 с.
121.Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. — М.: Новый Юрист, 1999. — 240 с.
122.Теория государства и права /Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 595 с.
123.Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов. 3-е изд. – М.: Новый Юрист, 1998. – 624 с.
124.Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. В.Г. Стрекозова. – М.: Итнтерстиль, 2001. – 377 с.
125.Бахрах Д.М. Субъекты советского административного права // Субъекты советского административного права: Меж вуз. сб. науч. трудов, Темплан. – 1985. — С.3-20.
126.Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
127.Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : „Укр. енциклопедія”, 1998 – 736 с.
128.Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. — М.: РАГС, 1996. – 312 с.
129.Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. — М.: Юристь, 1997. — 345 с.
130.Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. — № 52. — Ст. 490.
131.Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – 25 липня.
132.Про схвалення Концепції розвитку законодавства про державну службу: Указ Президента України від 5 січня 2005 року № 1/2005 // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiev.ua.
133.Кабанець А.Г. Шамаєва Л.Г Державна служба: Конспект лекцій. – Харків: Вид-во ХДЕУ, 2002. – 72 с.
134.Манохин В.М. Государственный служащий как субъект административного права // Субъекты советского административного права: Меж вуз. сб. научных трудов, Темплан. – 1985. – С.37-47.
135.Шестаков С.В. Адміністративно-правовий статус працівника міліції: Дис … канд. юрид. наук: 12.00.07. – Харків‚ 2003. – 205 с.
136.Венедиктов В.С., Іншин М.І. Статус працівників органів внутрішніх справ України як державних службовців: Наук.-практ. посібник. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 188 с.
137.Шамхалов Ф. Теория государственного управления / Феликс Шамхалов. – М.: ЗАО „Издательство „Экономика”, 2002. – 638 с.
138.Шкарупа В.К., Коваль М.В., Савчук О.П., Самофалов Л.П., Мацелик М.О. Адміністративне право України: Конспект лекцій. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – 248 с.
139.БахрахД.Н. Государственная служба: основные понятия, ее составляющие, содержание, принципы // Государство и право. – 1996. – №12. – С.10-18.
140.Старилов Ю.Н. Институт государственной службы: содержание и структура // Государство и право. — 1996. — №6. — С.14-24.
141.ПетришинО.В. Державна служба як проблема теорії держави і права // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №1. – С.21-34.
142.Оболенський О.Ю. Державна служба: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 344 с.
143.Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: Монографія. — X.: Право, 2005. — 304 с.
144.Ноздрачев А.Ф. Государственная служба: Учебник. — М.: Статут, 1999. – 591 с.
145.Манохин В.М. Служба и служащий в Российской Федерации: правовое регулирование. — М.: Юрист, 1997. – 296 с.
146.Атаманчук Г.В. Методологические предпосылки концепции государственной службы РФ Государственная служба РФ: первые шаги и перспективы. — М.: Статус, 1997. — С.3-45.
147.Біла Л.Р. Організація державної служби в Україні: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Юрид. літ., 2000. – 260 с.
148.Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Відавничий Дім „Ін Юре”, 1999. – 242 с.
149.Нечипоренко В.О., Охотский Е.В. Настольная книга государственного служащего. Комментарий к федеральному закону „Об основах государственной службы Российской Федерации”. — М.: Экономика, 1999. – 676 с.
150.Янюк Н.В. Адміністративно-правовий статус посадової особи: Дис … канд. юрид. наук – Львів, 2002. – 168 с.
151.Козлов Ю.М. Административное право: Учебник. – М.: Юристь, 1999. — 320 с.
152.Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. №114// Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. — К., 1993. — С.438 — 464
153.Административное право Российской Федерации / А.П. Алехин, Ю.М. Козлов, А.А. Кармолицкий. – М.: ТОО “Теис”, 1994. – Ч.1. – 269 с.
154.Герасимов А.П. Закономерности управления правоохранительной деятельностью социалистического государства: методологические основы анализа и использования (по материалам органов внутренних дел): Дис. … д-ра. юрид. наук. – М.: Академия МВД СССР, 1989. – 446 с.
155.Антонов И.П. Полиция Германии: история и современность: Учеб. пособие. – М.: Акад. упр. МВД России, 2000. – 144 с.
156.Code of Practice for the Exercise by Police Officers of Statutory Powers of Stop and Search // Lewenson H., Fairweather F. Police powers a practitioners guide. – 2nd ed. – London: Legal Action Group, 1995. – 528 p.
157.Про статус слухачів та курсантів вищих навчальних закладів МВС України: Наказ МВС України від 13 вересня 1994 р. № 505.
158.Новий тлумачний словник української мови: у 4-х т. — Т.2 / Уклад.: В.Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт. – 1998. — 910 с.
159.Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і голов. ред. Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
160.Синявська О.Ю. Засоби забезпечення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України (організаційно-правові питання): Дис … канд. юрид. наук: 12.00.07. — Харків, 2001. — 216 с.
161.Оспіщєв Є.Я. Організаційно-правове забезпечення службової дисципліни курсантів вищих навчальних закладів МВС України: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 – Харків. – 2004. – 210 с.
162.Коптєв П.Б. Організаційно-правові засади діяльності підрозділів по роботі з персоналом ОВС: Дис … канд. юрид. наук: 12.00.07. — Харків, 2006. — 212 с.
163.БезсмертнийО.К., ПєтковВ.П., ФроловО.С. Порядок попередження про намір застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та фізичної сили з боку працівників міліції// Вісник університету внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С.44-55.
164.Голосніченко І.П. Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права. — К.: Вища школа, 1991. — 207 с.
165.Масляніцин В.І. Застосування співробітниками міліції спеціальних засобів адміністративного припинення – актуальна проблема сьогодення // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спеціальний випуск. – Луганськ: Луганський інститут внутрішніх справ, 2000. – С. 263-267.
166.Заєць А. Конституційно-правові засоби обмеження держави контролю над владою // Вісник Академії правових наук України. — 1998. — № 36. — С.15-28.
167.ПушкінО.А., СкакунО.Ф. Захист суб’єктивних прав громадян як один із засобів забезпечення порядку в громадських місцях// Проблеми охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: ХІВС, 1995. – С.137-139.
168.Зайцев Ю. Вичерпання національних засобів правового захисту: критерії кваліфікації // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. — 2000. — №2. — С.199-203.
169.Станік С. Оптимізація правотворчої діяльності як правового засобу утвердження прав і свобод людини // Право України. – 1999. — № 5. – С.3-7.
170.Юзьков Л.П. Засоби правового впливу в сфері державного управління // Вісник Київського ун-ту. – 1983. — №4. – С.21-25.
171.Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. – Харків: НЮА України ім. Я. Мудрого, 1996. – 160 с.
172.Державне управління: Навч. посібник. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. — К.: Знання-Прес, 2003. — 343 с.
173.Малиновський В.Я. Державне управління: Навч. посібник. – Луцьк: Вежа, 2000. – 558 с.
174.Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За. ред. Авер’янова В.Б.. – К., 1999. – 51 с.
175.Государственное управление: основы теории и организации: Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2002. Т. 1 – 364 с.
176.Яровий С.М. Організаційно-правове забезпечення виховної роботи в закладах освіти МВС України: Дис … канд. юрид. наук: 12.00.07. – Харків, 2003. – 192 с.
177.Буланов Н.М., Бачковский Н.С. Морально–психологическая подготовка курсантов учебных подразделений МВД, УВД. – М.: МВД СССР, 1975. – 23 с.
178.МакаренкоП.В. Соціально-психологічні аспекти формування особистості фахівця системи ОВС // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип. 5. – С.254-259.
179.Гавриленко Д.А. Дисциплина, мораль, право. – Минск: Наука и техника, 1983. – 215 с.
180.Захарин Ю.М. Морально-психологический фактор и труд следователя организация работы следователей. Вып. 5.- М., 1972. – 64 с.
181.Білоус В.Т. Співвідношення моральних чинників та методів оперативно-розшукової діяльності у боротьбі з організованою злочинністю // Вісник Львівського університету внутрішніх справ. – Львів, 2001. – № 3. – С. 27–43.
182.Шакун В.І. Громадянське суспільство: Моральність і злочинність // Юридичний вісник України. – 2002. – 29 березня. – С.8–9.
183.Совгір І.М. Організаційно-правове регулювання довузівської підготовки кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України: Дис … канд. юрид. наук: 12.00.07. – Харків, 2003. – 172 с.
184.Стешенко Л. Створити… правоохоронця // Іменем Закону . – 2004. — № 41. – С.6-7.
185.Німецька молодь мріє про поліцію // Іменем Закону. – 2005. — № 30. – С.5.
186.Скавуляк В.І. Відомча система освіти Міністерства внутрішніх справ України вимагає удосконалення // Інформаційний бюлетень Республіканського навчально-методичного центру. — 1995. — №1. – С. 11-17.
187.Лукашевич В.Т. Готувати фахівців відповідно до потреб замовника та на високому освітньому рівні // Інформаційний бюлетень Республіканського навчально-методичного центру. – 1995. — № 1. – С. 18-24.
188.Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П.Тимошук. — К.: Факт, 2003. — 496 с.
189.Оцінка якості адміністративних послуг / Тимощук В.П., Юрмач А.В. — К.: Факт, 2005. — 88 с.
190.Вдосконалення організації надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування м. Львова. — Львів: Видавництво „ТеРус”, 2003. — 60 с.
191.Скільки повинні коштувати населенню та підприємцям послуги держави / Інститут конкурентного суспільства. — К.: АДЕФ-Україна, 2003. — 88 с.
192.Гаращук В. Управлінські послуги — новий інститут чи нова помилка? // Вісник АПрН України. — 2001. — № 3 (26). — С. 109-114.
193.Петухов В.А. Організаційно-правові аспекти проходження практики та стажування в підрозділах МВС України: Автореф. дис … канд. юрид. наук: 12.00.07.- Х.: НУВС, — 2003.- 20 с.
194.Глушков В.А., Лукьянчиков Е.Д. Стажировка в практических органах, как форма закрепления теоретических знаний слушателей // Актуальные проблемы преподавания цикла административно-правовых дисциплин в вузах МВД СССР: Сб. научных трудов. – К.: КВШ им. Ф.Е. Дзержинского, 1984. – С.197-201.
195.Положення про проходження практики курсантами (слухачами) вищих закладів освіти МВС України: Наказ МВС України від 20 грудня 1997 р. № 920.
196.Про посилення контролю за проходженням практики курсантами вищих навчальних закладів МВС України: Вказівка МВС України від 6 листопада 2006 р. № 918.
197.Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. — Изд. пятое, перераб. и дополн. с учетом изменений действующего законодательства. — Х.: Одиссей, 2005.- 432 с.
198.Лапка О.Я. Соціально-правовий захист працівників міліції України (адміністративно-правовий аспект): Дис. … канд. юрид. наук. – 12.00.07. – К., 2003. – 210 с.
199.АнуфрієвМ.І., ВенедиктовВ.С., ІншинМ.І. Соціально-правовий захист працівників ОВС України: Науково-практичний посібник.— Харків: Вид. Ун-ту внутрішніх справ, 2000. — 102 с.
200.Мельник К.Ю. Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ (проблеми теорії та практики): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – Харків, 2003. – 202 с.
201.Миськів Л.І. Роль та місце громадських формувань у системі виховної роботи вищих навчальних закладів МВС України // Наше право. – 2005. — № 1. – С.114-116.
202.Миськів Л.І. Організація морально-правового виховання курсантів у ВНЗ МВС України // Наше право. – 2006. — № 2. – С. 29-32.
203.Миськів Л.І. Діяльність ВНЗ МВС України як об’єкт адміністративно-правового регулювання // Наше право. – 2007. — №2. – С. 27-30.
204.Миськів Л.І. Сутність та зміст морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС України // Наше право. – 2007. — № 3. – С. 58-63.
205.Миськів Л.І. Проблеми морально-правового виховання курсантів ВНЗ МВС України // Наше право. – 2008. — № 1. – С. 60-65.
ДОДАТКИ
Додаток А
А Н К Е Т А
Шановний курсанте!
Вам запропонована анкета з питань визначення існуючих проблем у виховному процесі вищого навчального закладу МВС України. Отримані від Вас відповіді використовуватимуться суворо анонімно та в узагальненому вигляді в науковому дослідженні. Запрошуємо Вас з повагою віднестися до нашої роботи і взяти участь у запропонованому Вам соціологічному дослідженні.
Вдячні Вам за допомогу!
1. На якому курсі Ви навчаєтесь?
— на другому;
— на четвертому.
2. Чи бажаєте Ви після закінчення вищого навчального закладу МВС України працювати за обраною спеціальністю?
— так; — ні.
3. Чи вплинув період проходження стажування у практичних підрозділах ОВС України, на бажання працювати за обраною спеціальністю?
— так; — ні.
4. Чи виконували Ви під час проходження стажування в практичних підрозділах ОВС України свої безпосередні обов’язки (якщо, ні, назвіть вид завдань, які Ви виконували)?
— так;
— ні_________________________.
5. Чи маєте Ви можливість поділитись своїми проблемами та порадитьсь стосовно їх вирішення з курсовим офіцером (начальником курсу, заступником начальника курсу, командиром взводу)?
— так; — ні.
6. Які, на Вашу думку, методивихованнянайчастіше використовують курсові офіцери?
— заохочення;
— переконання;
— стягнення;
— особистий приклад;
— інші методи ___________________.
7. На Вашу думку, під час навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі МВС України, курсант у більшості випадків, сприймається як підлеглий чи як особистість?
— як підлеглий;
— як особистість.
8. Які риси, на Вашу думку, притаманні курсовим офіцерам, під час спілкування з курсантами?
— стриманість;
— справедливість;
— бажання допомогти;
— грубість;
— надмірність;
— інші риси ____________________;
9. Чи знаєте Ви в обличчя, ім’я та прізвище свого куратора – наставника?
— так; — ні.
10. Як часто Ви зустрічаєтесь зі своїм куратором – наставником?
— раз в місяць;
— раз в семестр;
— таких зустрічей не відбувалось.
11. Чи відчуваєте Ви задоволення під час відвідання заходів, що організовуються в університеті, в інституті, на курсі (концертні програми, відвідання театрів, музеїв, тощо)?
— так, відвідую із задоволенням;
— ні, не відчуваю задоволення, адже відвідую їх у примусовому порядку.
12. Як часто Вас, Ваш навчальний взвод залучають до наведення порядку на території вищого навчального закладу?
— раз на тиждень;
— два рази на тиждень;
— більше ніж два рази на тиждень;
13. Який час із розпорядку дня, використовується для наведення порядку на території вищого навчального закладу?
— час відведений на самопідготовку;
— особистий час;
— іноді час відведений для навчальних занять;
— всі вказані вище відповіді;
14. Чи приймаєте Ви участь у громадському житті університету (є членом наукового товариства ХНУВС, берете участь у діяльності художньої самодіяльності, є членом однієї з курсантських Рад, тощо)?
— так;
— ні.
Додаток А.1
Розподіл відповідей на запитання анкети "Чи бажаєте Ви після закінчення ВНЗ МВС України працювати за обраною спеціальністю?"
|
Навчальний курс Відповідь |
Другий |
Четвертий |
Загальний відсоток |
|
Так |
87,5% |
87,7% |
87,6% |
|
Ні |
12,5% |
12,3% |
12,4% |
Додаток А.2
Розподіл відповідей на запитання анкети " Чи вплинув період проходження стажування у практичних підрозділах ОВС України, на бажання працювати за обраною спеціальністю?"
|
Навчальний курс Відповідь |
Другий |
Четвертий |
Загальний відсоток |
|
Так |
62,5% |
67,7% |
64,8% |
|
Ні |
37,5% |
32,3% |
35,2% |
Додаток А.3
Розподіл відповідей на запитання анкети " Чи виконували Ви під час проходження стажування в практичних підрозділах ОВС України свої безпосередні обов’язки?"
|
Навчальний курс Відповідь |
Другий |
Четвертий |
Загальний відсоток |
|
Так |
90,25% |
88,8% |
90,4% |
|
Ні |
9,75% |
21,2% |
9,6% |
Додаток А.4
Розподіл відповідей на запитання анкети "Чи маєте Ви можливість поділитись своїми проблемами та порадитьсь стосовно їх вирішення з курсовим офіцером (начальником курсу, заступником начальника курсу, командиром взводу)?"
|
Навчальний курс Відповідь |
Другий |
Четвертий |
Загальний відсоток |
|
Так |
68,75% |
60,1% |
64,8% |
|
Ні |
31,25% |
39,9% |
35,2% |
Додаток А.5
Розподіл відповідей на запитання анкети " Які, на Вашу думку, методи виховання найчастіше використовують курсові офіцери?"
|
Навчальний курс |
Заохочення |
Переконання |
Стягнення |
Особистий приклад |
Інші методи |
|
Другий |
40% |
37,5% |
38,75% |
20% |
2% |
|
Четвертий |
15,3% |
53,8% |
41,5% |
18,4% |
3% |
|
Загальний відсоток |
28,9% |
44,8% |
40% |
19,3% |
2,75% |
Додаток А.6
Розподіл відповідей на запитання анкети " На Вашу думку, під час навчально-виховного процесуу вищому навчальному закладі МВС України, курсант у більшості випадків, сприймається як підлеглий чи як особистість?"
|
Навчальний курс |
Як підлеглий |
Як особистість |
|
Другий |
70% |
30% |
|
Четвертий |
83% |
17% |
|
Загальний відсоток |
75,9% |
24,1% |
Додаток А.7
Розподіл відповідей на запитання анкети " Які риси, на Вашу думку, притаманні курсовим офіцерам, під час спілкування з курсантами?"
|
Навчальний курс |
Стриманість |
Справед-ливість |
Бажання допомогти |
Грубість |
Надмір-ність |
Інші риси |
|
Другий |
37,5% |
45% |
37,5% |
7,5% |
25% |
5,5% |
|
Четвертий |
50,76% |
26,55% |
21,53% |
9,2% |
13,8% |
0,7% |
|
Загальний відсоток |
43,4% |
36,5% |
30,3% |
8,3% |
20% |
6,2% |
Додаток А.8
Розподіл відповідей на запитання анкети " Чи знаєте Ви в обличчя, ім’я та прізвище свого куратора – наставника?"
|
Навчальний курс Відповідь |
Другий |
Четвертий |
Загальний відсоток |
|
Так |
73,75% |
78,4% |
75,8% |
|
Ні |
26,25% |
21,6% |
24,2% |
Додаток А.9
Розподіл відповідей на запитання анкети "Як часто Ви зустрічаєтесь зі своїм куратором – наставником?"
|
Навчальний курс |
Раз в місяць |
Раз в семестр |
Таких зустрічей не відбувалось |
|
Другий |
43,75% |
31,25% |
25% |
|
Четвертий |
53,8% |
23% |
23,2% |
|
Загальний відсоток |
48,3% |
27,6% |
24,1% |
Додаток А.10
Розподіл відповідей на запитання анкети " Як часто Вас, Ваш навчальний взвод залучають до наведення порядку на території вищого навчального закладу?”
|
Навчальний курс |
Раз на тиждень |
Два рази на тиждень |
Більше ніж два рази на тиждень |
|
Другий |
7,5% |
0% |
92,5% |
|
Четвертий |
69,2% |
6,2% |
24,6% |
|
Загальний відсоток |
35,2% |
2,75% |
62,05% |
Додаток А.11
Розподіл відповідей на запитання анкети " Який час із розпорядку дня, використовується для наведення порядку на території вищого навчального закладу?”
|
Навчальний курс |
Час відведений на самопідготовку |
Особистий час |
Іноді час вівде-дений для навча-льних занять |
Всі вище вказані відповіді |
|
Другий |
16,25% |
27,5% |
2,5% |
57,5% |
|
Четвертий |
39,46% |
45,6% |
3% |
11,9% |
|
Загальний відсоток |
26,2% |
33,4% |
2% |
38,4% |