Актуальність теми. Конституція України (ст. 17) визначає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави. Основним правоохоронним органом спеціального призначення, що забезпечує недоторканість державного кордону та охорону суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, є Державна прикордонна служба України. Вона здійснює охорону державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, охорону суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, бере участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидіє незаконній міграції на державному кордоні України в межах контрольованих прикордонних районів. Однією з основних функцій даної служби є контрольна діяльність, а також пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів, виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Разом з тим на сьогодні територія України залишається основним шляхом транзиту нелегальних мігрантів і є частиною Центральноєвропейського маршруту, одного з п’яти транскордонних маршрутів нелегальної міграції, що ведуть з усього світу до країн Європейського Союзу. Треба відзначити, що тільки за перше півріччя 2011 р. на кордоні виявлено 3262 незаконних мігрантів, з яких 12,9% осіб затримано за незаконне перетинання державного кордону, виявлено й вилучено 320 одиниць зброї, понад 56,2 тисячі боєприпасів, майже 100 кілограмів наркотичних речовин, 3,38 кілограма вибухових речовин, контрабандних товарів на суму понад 153,12 мільйона гривень, припинено діяльність 84 злочинних груп та затримано понад 350 порушників, які займались протиправною діяльністю.

Вищеперераховані негативні явища стали можливими у зв’язку з недосконалістю нормативно-правової бази, яка врегульовує цю сферу діяльності, дублюванням функцій органів, що здійснюють прикордонний контроль, відсутністю чіткого механізму взаємодії публічних органів управління, на які покладено функції здійснення охорони державного кордону, ігноруванням та пасивністю запровадження зарубіжного досвіду щодо регулювання прикордонного контролю. Все це зумовлює необхідність перегляду засад адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю в Україні та істотно актуалізує необхідність наукового дослідження вказаної проблематики.

Важливу роль при проведенні дослідження відіграли наукові праці відомих вітчизняних і зарубіжних дослідників адміністративного права і процесу, зокрема: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, А.П. Клюшніченка, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, М.Я. Маслєннікова, Н.Г. Саліщевої, А.О. Селіванова, В.Д. Сорокіна, Ю.О. Тихомирова, А.П. Шергіна, О.М. Якуби та ін.

Однак нині відсутні комплексні монографічні праці, в яких би повно та всебічно розглядалася проблема адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю, а у виконаних наукових дослідженнях зазначена проблема аналізувалася фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики, без відповідного комплексного підходу.

Викладене вище свідчить про актуальність і необхідність  узагальнення теоретичного та емпіричного матеріалу, оцінки сучасних тенденцій розвитку адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю, відповідно, обґрунтування на цій підставі способів вирішення поставлених перед дослідженням завдань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до указів Президента України від 16 червня 2006 р. №546 «Про Концепцію розвитку Державної прикордонної служби України на період до 2015 року», від 15 вересня 2005 р. №1278 «Про Національну доктрину розвитку освіти», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 р. №347 «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років», Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2010 рік. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ 27 листопада 2010 року (протокол №18).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі досягнень науки адміністративного права та норм чинного законодавства України, вітчизняного та зарубіжного досвіду, а також узагальнень практики його застосування здійснити аналіз адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю, а також сформулювати відповідні пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та практики його застосування в зазначеній сфері.

Мета дослідження зумовила вирішення таких завдань:

• визначення місця прикордонного контролю в системі державного контролю;
• характеристика генезису прикордонного контролю;
• виокремлення видів прикордонного контролю;
• здійснення характеристики нормативно-правових особливостей адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю;
• з’ясування змісту та специфіки діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю;
• розгляд взаємодії публічних органів управління щодо прикордонного контролю;
• узагальнення зарубіжного досвіду правового регулювання прикордонного контролю та практики його застосування;
• розроблення конкретних пропозицій до національного законодавства та практичних рекомендацій щодо адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері організації та здійснення прикордонного контролю.

Предмет дослідження – адміністративно-правове регулювання прикордонного контролю.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.

За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат у сфері прикордонного контролю, наприклад, запропоновано дефініції «контроль», «державний контроль», «прикордонний контроль», «пункт пропуску через державний кордон» (підрозділи 1.1, 1.3). Для визначення місця прикордонного контролю в системі державного контролю та дослідження природи прикордонного контролю (підрозділ 1.2) використано історико-правовий метод, метод єдності логічного та історичного‚ методи аналізу та синтезу (підрозділи 1.1, 1.2). Системно-структурний, логіко-семантичний, структурно-функціональний методи застосовані для дослідження суб’єктів адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю (підрозділ 2.2) та специфіки взаємодії публічних органів управління щодо прикордонного контролю (підрозділ 2.3). Порівняльно-правовий метод дав можливість дослідити нормативно-правове регулювання сфери прикордонного контролю (підрозділ 2.1), зарубіжний досвід правового регулювання прикордонного контролю (підрозділ 3.1). Шляхом застосування методів класифікації та групування досліджено види прикордонного контролю (підрозділ 1.3). За допомогою соціологічного, статистичного методів і методу документального аналізу визначено недоліки адміністративної відповідальності в зазначеній сфері, узагальнено юридичну практику, проаналізовано емпіричну базу Міністерства внутрішніх справ України, Департаменту охорони державного кордону Державної прикордонної служби. Здійснено анкетування 350 осіб, які проходили прикордонний контроль  (підрозділи 2.1, 3.1). Компаративний метод використано для вироблення пропозицій стосовно вдосконалення законодавства, на підставі якого здійснюється адміністративно-правове регулювання прикордонного контролю (підрозділи 2.1, 2.2, 3.2).

Нормативною основою роботи є Конституція України, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти‚ що регулюють відносини у сфері прикордонного контролю. Дисертант звертався до законодавства деяких зарубіжних країн, позитивний досвід яких може бути застосовано в Україні.

Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані практичної діяльності Державної прикордонної служби за 2010 та 2011 роки; б) статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України за 2010 р. та перше півріччя 2011 р.; в) результати анкетування 350 осіб, у тому числі працівників Державної прикордонної служби, а також пересічних громадян щодо організації та здійснення прикордонного контролю; г) політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

• визначено дефініції «правове регулювання прикордонного контролю України», «організація прикордонного контролю», «суб’єкт організації прикордонного контролю», «спрощений пункт пропуску», «взаємодія публічних органів управління щодо організації прикордонного контролю», «приватний прикордонник», а також здійснено класифікацію видів прикордонного контролю, зокрема, в залежності від предмету, режиму пропуску через державний кордон осіб, виду сполучень та суб’єктів адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю з урахуванням їх компетенції;
• виділено основні чинники, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю України;
• сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін та доповнень до деяких чинних нормативно-правових актів України, зокрема, КУпАП, законів України «Про прикордонний контроль», «Про державний кордон», «Про Державну прикордонну службу»;

удосконалено:

• дефініції «контроль», «державний контроль», «прикордонний контроль», «пункт пропуску через державний кордон», «кордон», «державний кордон», «організація», «суб’єкти публічного управління»; «особливості організації прикордонного контролю»;
• систему правових санкцій за вчинення адміністративних проступків у сфері прикордонного контролю;
• компаративні підходи щодо адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю та перспективи розвитку цього правового явища в нашій державі;

набули подальшого розвитку:

• пропозиції щодо вдосконалення суб’єктів організації прикордонного контролю: запропоновано доповнити їх суб’єктами громадського контролю «приватні прикордонники».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

• у законодавчій роботі: запропоновано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Законів України «Про прикордонний контроль», «Про державний контроль» (акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 17.06.2011 р.);
• у практичній діяльності органами Державної прикордонної служби з метою сприяння підвищенню ефективності прикордонного контролю в контексті системи державного управління у сфері прикордонної безпеки (акт впровадження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.09.2011 р.);
• у навчальному процесі: можуть бути використані під час підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчально-юридичних дисциплін, як «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність» (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 27.06.2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом у формі доповідей на науково-практичних конференціях: «Державний контроль: нові погляди на його сутність та призначення» (м. Київ, 2011 р.), «Сучасний стан та перспективи розвитку адміністративно-правової науки» (м. Київ, 2011 р.), «Екзестенційні виміри філософсько-антропологічного пізнання: творча спадщина В. Шинкарука» (м. Київ, 2011 р.), «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 6 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 4 тезах доповідей науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 217 сторінок. Список використаних джерел налічує 195 найменувань і займає 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1. «Теоретичні засади адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Місце прикордонного контролю в системі державного контролю» досліджено поняття контролю, державного контролю та визначено місце прикордонного контролю в системі державного контролю. Аргументовано положення про те, що прикордонний контроль є видом державного контролю, який здійснюється Державною прикордонною службою та може мати як відомчий, так і надвідомчий характер.

При дослідженні змісту прикордонного контролю відзначені особливості адміністративно-правового статусу таких органів, як Державна прикордонна служба та Адміністрація Державної прикордонної служби. Автор стверджує, що Адміністрація Державної прикордонної служби, яку очолює Голова Державної прикордонної служби України, є центральним органом управління Державної прикордонної служби та центральним органом виконавчої влади в справах охорони державного кордону. Водночас Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, головною функцією якого є здійснення в установленому порядку прикордонного контролю та пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення. Тобто стверджується, що Адміністрація Державної прикордонної служби здійснює загальний державний контроль у досліджуваній сфері, а Державна прикордонна служба виконує державний контроль, який може мати як відомчий, так і надвідомчий характер.

У підрозділі 1.2. «Природа прикордонного контролю» досліджено генезис прикордонного контролю, виокремлено шість етапів становлення та розвитку даного виду контролю: 1) первіснообщинний; 2) часи Козацької держави; 3) дореволюційний; 4) післяреволюційний; 5) радянський; 6) сучасний.

Акцентовано увагу на визначенні понять «державний кордон» та «прикордонний контроль». Автором наведено власну дефініцію «прикордонний контроль» та виокремлено його ознаки і особливості. Так ознаками прикордонного контролю є таке: 1) є видом державного контролю; 2) реалізується шляхом застосування системи засобів та способів; 3) здійснюється уповноваженими на те органами публічного управління; 4) має визначені підконтрольні об’єкти; 5) метою є перевірка законних підстав перетину державного кордону; 6) за порушення встановленого законом порядку здійснення даного виду контролю настає юридична відповідальність. Особливості прикордонного контролю такі: по-перше, входить до системи державного контролю та є його видовим елементом; по-друге, для його реалізації застосовується система правових засобів та способів (перевірка, спостереження); по-третє, здійснюється публічним органом управління – Державною прикордонною службою; по-четверте, об’єктами виступають  особи, вантажі, транспортні засоби; по-п’яте, під час його проведення перевіряється законність перетину державного кордону; по-шосте, в разі порушення порядку здійснення прикордонного контролю особу притягують до юридичної відповідальності.

У підрозділі 1.3. «Види прикордонного контролю» наведено різні підходи до класифікації прикордонного контролю. Автором визначено, що в залежності від предмету прикордонного контролю він поділяється на контроль: а) осіб; б) транспортних засобів; в) вантажів. В залежності від режиму пропуску через державний кордон осіб, прикордонний контроль слід поділити на контроль: а) громадян України; б) іноземців; в) осіб без громадянства; г) вищих посадових осіб держави; д) членів офіційних делегацій. За  видами сполучень прикордонний контроль можна поділити на контроль: а) автомобільних транспортних засобів; б) водних транспортних засобів; в) залізничних транспортних засобів; г) повітряних транспортних засобів.

Розділ 2. «Особливості адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Нормативно-правове регулювання прикордонного контролю» встановлено, що нормативно-правовою базою досліджуваної сфери діяльності є закони України «Про прикордонний контроль», «Про державний кордон України», «Про Державну прикордонну службу, «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з прикордонних питань», «Про громадянство України», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Зауважено, що, не зважаючи на позитивну динаміку формування законодавчої бази в цій сфері, є необхідність у посиленні відповідальності осіб за порушення правил прикордонного режиму їх транспортними засобами, вантажами, також акцентовано увагу на необхідності запровадження дієвих механізмів притягнення до відповідальності посадових і службових осіб та інших суб’єктів, які беруть участь в охороні державного кордону та здійснюють контрольні функції.

Разом з тим в роботі досліджено систему нормативно-правових актів в сфері прикордонного контролю, які видані Президентом України, Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Доведено, що діючі норми несуть суперечливий зміст, мають прогалини щодо регулювання зазначеної сфери діяльності. Для покращення ситуації, пов’язаної з реалізацією основної функції Державної прикордонної служби, автором запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтями: «Порушення правил здійснення прикордонного контролю особами, їх транспортними засобами, вантажами»; «Порушення вимог щодо організації прикордонного кордону посадовими особами, військовослужбовцями та учасниками громадських організацій з охорони громадського порядку та охорони державного кордону України»; «Порушення правил здійснення прикордонного кордону посадовими особами, військовослужбовцями та учасниками громадських організацій з охорони громадського порядку та охорони державного кордону України» та відповідно передбачити певні санкції за вчинення таких порушень.

Крім КУпАП, автором запропоновано зміни до Законів України «Про прикордонний контроль», «Про державний кордон України», які дадуть можливість підвищити ефективність прикордонного контролю.

У підрозділі 2.2. «Суб’єкти адміністративно-правового регулювання  прикордонного контролю» визначено, що під суб’єктами адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю слід розуміти підрозділи і служби органів Державної прикордонної служби та інших органів публічної адміністрації, які беруть безпосередню участь в організації прикордонного контролю з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері охорони державного кордону.

На підставі детального аналізу компетенції суб’єктів адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю автором запропоновано розділити їх на суб’єктів загальної компетенції та суб’єктів спеціальної компетенції. До суб’єктів загальної компетенції належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, військові формування, утворені відповідно до законів України, а також відповідні правоохоронні органи (крім спеціалізованих); місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; підприємства, установи та організації; об’єднання громадян України. До суб’єктів спеціальної компетенції належать Державна прикордонна служба України, Збройні Сили України, Служба безпеки України, митні органи, органи внутрішніх справ, громадські формування з охорони державного кордону. Слід зазначити, що під час інтерв’ювання на питання «Чи потрібно при здійсненні охорони державного кордону залучати громадські організації?» 60,0% респондентів відповіли «так, потрібно»,  40,0%  –  «ні, не потрібно». Більшість опитаних осіб, які дали ствердну відповідь, аргументували свою думку тим, що залучення громадських організацій до участі в охороні державного кордону не лише позитивно вплине на результати роботи відповідних правоохоронних органів, але й буде мати допоміжний вплив, таким чином підвищуючи обороноздатність України.

У підрозділі 2.3. «Специфіка взаємодії публічних органів управління щодо прикордонного контролю» запропоновано авторську дефініцію «взаємодія публічних органів управління щодо організації прикордонного контролю», а також виділено ознаки такої взаємодії, а саме: а) є різновидом діяльності; б) передбачає наявність декількох (не менше двох) суб’єктів (учасників); в) характеризується змістом вирішуваних завдань; г) урегульованість нормативно-правова (законодавча); д) публічні органи взаємодії можуть бути як організаційно підпорядковані один одному, так і мати самостійні права та обов’язки; е) дії суб’єктів взаємодії при здійсненні прикордонного контролю повинні мати спільну мету; є) систематичність та стійкість зв’язків при взаємодії.

Доведено, що в залежності від кількості суб’єктів, що співпрацюють у сфері організації прикордонного контролю, взаємодію можна поділити на парну, коли суб’єктів двоє; групову, коли суб’єктів багато; міжгрупову – взаємодія між групами; суб’єктно-групову – взаємодія суб’єкта з групою.

Досліджено вказані види взаємодії відповідно досліджуваної сфери діяльності. Визначено особливості та специфіку взаємодії Державної прикордонної служби як спеціального публічного органу, головним завданням якого є здійснення прикордонного контролю, та таких публічних органів, як Державна митна служба, Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова адміністрація, Служба безпеки, Збройні сили України, прокуратура, громадські організації з охорони державного кордону; також виокремлено взаємодію з органами суміжних держав.

Аргументовано положення про те, що, по-перше, специфіка взаємодії органів Державної прикордонної служби та органів Державної митної служби щодо організації прикордонного контролю полягає в здійсненні безпосередньої перевірки особистих документів осіб, документів на транспортний засіб, який перетинає державний кордон, встановленні законних підстав для перетину державного кордону та дотриманні норм чинного законодавства щодо здійснення прикордонного контролю; по-друге, специфікою взаємодії органів Державної прикордонної служби та органів внутрішніх справ є вчинення необхідного обсягу правових дій, які спрямовані на попередження, виявлення та запобігання правопорушень особами, їх транспортними засобами та вантажем, що виникають при проходженні прикордонного контролю; по-третє, специфіка взаємодії органів Державної прикордонної служби та Державної податкової адміністрації України полягає насамперед у характері діяльності (економічному), яку вони здійснюють, та у видах незаконних вчинків, попередження, виявлення та розкриття яких є їхнім основним завданням; по-четверте, специфікою взаємодії органів охорони державного кордону та Служби безпеки України щодо організації прикордонного контролю є повноцінне та всебічне забезпечення безпеки держави та її громадян, а також захист від неправомірної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; по-п’яте, специфіка взаємодії органів прикордонної служби та органів Збройних сил України полягає в об’єднанні зусиль та скоординованій діяльності щодо захисту повітряного простору держави та в узгодженій співпраці щодо охорони та захисту підводного простору в межах територіального моря України; по-шосте, специфіка взаємодії органів прокуратури України та органів  охорони державного кордону щодо організації прикордонного контролю полягає в проведенні перевірки додержання норм законодавства органами публічного управління, які безпосередньо беруть участь у здійсненні прикордонного контролю; по-сьоме, специфіка взаємодії органів Державної прикордонної служби та громадських організацій щодо організації прикордонного контролю полягає в добровільності, безоплатності надання власних послуг членами громадських організацій з охорони державного кордону органам Державної прикордонної служби з метою охорони державного кордону та сприяння зазначеним органам у попередженні, виявлені та розкритті протиправних вчинків; по-восьме, специфіка взаємодії органів Державної прикордонної служби України та суміжних держав полягає в боротьбі з організованою злочинністю, міжнародним тероризмом та іншими негативними явищами не лише в Україні, а і в світі, тому даний вид взаємодії має не лише внутрішньодержавний характер, але й міжнародний.

Розділ 3. «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Зарубіжний досвід правового регулювання прикордонного контролю, основні передумови та пріоритети його запозичення для України» приділено увагу здійсненню прикордонного контролю таких держав, як Російська Федерація, Республіка Білорусія, Республіка Польща, Словацька Республіка, водночас акцентовано увагу на досвіді члену Європейського Союзу, учасниці «великої сімки» та члену НАТО Федеративної Республіки Німеччина. Слід відзначити, що за результатами проведеного опитування, 91,4 % респондентів вважають, що при організації та здійсненні прикордонного контролю потрібно звертати увагу та запозичувати позитивний та передовий міжнародний досвід, а 8,6 % опитаних вважають, що це робити не потрібно.

На основі проведеного аналізу міжнародного адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю зазначених країн було сформульовано низку пропозицій щодо запозичення позитивного досвіду та вдосконалення цього виду регулювання в Україні. Зокрема, було запропоновано запозичити досвід Федеративної Республіки Німеччина в частині, що стосується, по-перше, здійснення технічного та кадрового забезпечення Державної прикордонної служби (застосування новітніх технологій, підбір професійного, висококваліфікованого кадрового персоналу, транспортні засоби та інші); по-друге, врегулювання на законодавчому рівні питання, що стосуються відповідальності за порушення правил здійснення прикордонного контролю, як особами, що вчиняють ці порушення, так і особами, які їм в цьому допомагають (наприклад, штраф, громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт); по-третє, запровадження «приватних прикордонників», під якими слід розуміти суб’єктів приватного управління з охорони державного кордону, які мають на меті вчиняти дії щодо охорони державного кордону, сприяти публічним органам управління щодо здійснення прикордонного контролю та діяльність яких здійснюється на платних (безоплатних) засадах.

Доведена необхідність внесення змін та доповнень до Закону України «Про прикордонний контроль», зокрема, пропонується доповнити його розділом «Приватні суб’єкти організації прикордонного контролю» та включити до нього дві статті «Повноваження та компетенція зведених загонів громадських формувань» та «Повноваження та компетенція спеціалізованих загонів (груп) сприяння Державній прикордонній службі України».

У підрозділі 3.2. «Ефективність адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю» досліджено поняття «ефективність адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю», під яким автором розуміється цілеспрямована, свідома, систематизована діяльність органів публічного управління, однією з функцій яких є організація та здійснення прикордонного контролю з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Обґрунтовано перелік основних факторів, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю, а саме:

1) правильне визначення мети; 2) подальше вдосконалення чинного законодавства; 3) виконання органами публічного управління своїх функцій та повноважень щодо здійснення прикордонного контролю; 4) можливість застосування спрощеної системи пропуску через державний кордон та здійснення прикордонного контролю; 5) врахування засобів досягнення цілей правових норм і соціальної корисності самих норм; 6) послідовна інтенсифікація правового регулювання; 7) належний рівень правосвідомості і правової культури.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукових завдань, що полягало в комплексному та правовому аналізі адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю та формулюванні на цій основі відповідних теоретичних новел і практичних рекомендацій щодо вдосконалення низки положень нормативно-правових актів. Найбільш важливими є такі висновки:

1. Визначено, що прикордонний контроль − це вид державного контролю, який полягає в застосуванні системи засобів та способів уповноваженими на те суб’єктами органів публічного управління по відношенню до підконтрольних об’єктів, які перетинають державний кордон України, з метою визначення законних підстав для здійснення такої операції відповідно до вимог законодавства України.
2. Визначено особливості прикордонного контролю, зокрема: належить до системи державного контролю та є його видовим елементом; для його реалізації застосовується система правових засобів та способів (перевірка, спостереження); здійснюється публічним органом управління – Державною прикордонною службою; об’єктами виступають особи, вантажі, транспортні засоби; встановлює законність перетину державного кордону.
3. Подано класифікації прикордонного контролю. Виділено такі види прикордонного контролю в залежності від його предмету: а) осіб; б) транспортних засобів; в) вантажів; в залежності від режиму його здійснення: а) громадян України; б) іноземців; в) осіб без громадянства; г) посадових осіб; д) членів офіційних делегацій; в залежності від видів сполучень: а) автомобільних транспортних засобів; б) водних транспортних засобів; в) залізничних транспортних засобів; г) повітряних транспортних засобів.
4. Встановлено, що правове регулювання прикордонного контролю − це система правових норм, що містяться в актах різної юридичної сили, які визначають порядок організації прикордонного контролю, правовий статус суб’єктів та об’єктів прикордонного контролю, а також процедуру здійснення прикордонного контролю.
5. Визначено організацію прикордонного контролю як обґрунтовану законом виконавчо-розпорядчу діяльність публічних органів, спрямовану на протидію незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
6. Встановлено, що суб’єкти організації прикордонного контролю − це підрозділи і служби органів Державної прикордонної служби та інших органів публічної адміністрації, які беруть безпосередню участь в організації прикордонного контролю з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері охорони державного кордону.
7. Обґрунтовано положення про те, що взаємодія публічних органів управління щодо організації прикордонного контролю − це узгоджені і взаємопов’язані за метою, завданнями, місцем, часом, способами виконання завдань спільні дії безпосереднього суб’єкта здійснення прикордонного контролю (Державної прикордонної служби) та підпорядкованих їй структурних підрозділів (департаментів), а також інших публічних органів управління (митних, податкових, органів внутрішніх справ та інших), які виконують свої функції у відносинах субординації та координації для досягнення поставленої спільної мети, діяльність яких урегульована відповідними нормативно-правовими актами.
8. Запропоновано виділяти такі ознаки взаємодії публічних органів управління щодо організації прикордонного контролю: а) є різновидом діяльності; б) передбачає наявність декількох (не менше двох) суб’єктів (учасників); в) характеризується змістом вирішуваних завдань; г) нормативно-правова (законодавча) урегульованість; д) публічні органи взаємодії можуть бути як організаційно підпорядковані один одному, так і мати самостійні права та обов’язки; е) дії суб’єктів взаємодії при здійсненні прикордонного контролю повинні мати спільну мету; є) систематичність та стійкість зв’язків при взаємодії.
9. Встановлено, що приватні прикордонники – це суб’єкти з охорони державного кордону, які наділені правом від імені держави вчиняти дії щодо охорони державного кордону, сприяти публічним органам управління щодо здійснення прикордонного контролю та діяльність яких здійснюється на платних (безоплатних) засадах.
10. Обґрунтовано думку про те, що ефективність адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю – це наслідок цілеспрямованої, свідомої, систематизованої діяльності органів публічного управління, однією з функцій яких є здійснення прикордонного контролю з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон. Так, за результатами анкетування, 28,6% опитаних вважають, що головним чинником, що впливає на ефективність організації та здійснення прикордонного контролю публічними органами, є наявність висококваліфікованих спеціалістів; 27,1% віддають перевагу технічному забезпеченню підрозділів, 25,7% – рівню фінансування з державного бюджету, 12,8% – географічному розташуванню; 5,8%  не замислювалися над цим питанням.
11. До основних факторів, що визначають ефективність адміністративно-правового регулювання прикордонного контролю, запропоновано відносити такі: правильне визначення мети; подальше вдосконалення чинного законодавства; виконання органами публічного управління своїх функцій та повноважень щодо здійснення прикордонного контролю; можливість застосування спрощеної системи пропуску через державний кордон та здійснення прикордонного контролю; врахування засобів досягнення цілей правових норм і соціальної корисності самих норм; послідовна інтенсифікація правового регулювання; належний рівень правосвідомості та правової культури.
12. На основі проведеного аналізу правової бази, якою врегульовано сферу діяльності прикордонного контролю, встановлено відповідні прогалини та колізії. З метою їх усунення запропоновано внести зміни та доповнення до:

• Кодексу України про адміністративні правопорушення: ст. «Порушення правил здійснення прикордонного контролю особами, їх транспортними засобами, вантажами»; ст. «Порушення правил здійснення прикордонного кордону посадовими особами, військовослужбовцями та учасниками громадських організацій з охорони громадського порядку та охорони державного кордону України»;
• Закону України «Про прикордонний контроль»: доповнити розділ чотири ст. «Публічні органи управління, які взаємодіють між собою щодо організації прикордонного контролю», «Органи Державної митної служби; «Органи Міністерства внутрішніх справ України», «Органи Державної податкової адміністрації України», «Органи Служби безпеки України», «Органи Збройних сил України», «Органи Прокуратури України», «Громадські організації з охорони державного кордону», «Співпраця з правоохоронними органами суміжних держав щодо організації прикордонного контролю»; розділ «Приватні суб’єкти як учасники здійснення прикордонного контролю» ст. «Повноваження та компетенція зведених загонів громадських формувань», «Повноваження та компетенція спеціалізованих загонів (груп) сприяння Державній прикордонній службі України», «Приватні прикордонники»; розділ «Суб’єкти організації прикордонного контролю» зі ст. «Повноваження та компетенція загальних суб’єктів організації прикордонного контролю», «Повноваження та компетенція спеціальних суб’єктів організації прикордонного контролю», а також внести зміни та доповнення до ст. 1, 2, 11;
• Закону України «Про державний кордон України», до ст. 11. «Контроль при перетинанні державного кордону України».

 Список опублікованих автором праць  за темою дисертації 

1. Лавринець А.Є. Роль та місце прикордонного контролю в системі державного контролю України / А.Є. Лавринець // Митна справа. – 2011. – № 3 (75). – С. 84–89.
2. Лавринець А.Є. Особливості взаємодії органів Державної прикордонної служби України та інших публічних органів управління / А.Є. Лавринець // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2011. – № 3. ­ –С. 66–
3. Лавринець А.Є. Суб’єкти організації прикордонного контролю / А.Є. Лавринець // Митна справа. – 2011. – № 4 (76). – С. 16–
4. Лавринець А.Є. Діяльність Адміністрації Державної прикордонної служби щодо здійснення прикордонного контролю / А.Є. Лавринець // Юридичний вісник Причорномор’я. – 2011. – № 3 (3). – С. 86–
5. Лавринець А.Є. Правове регулювання організації прикордонного контролю в Україні / А.Є. Лавринець // Науково-практичний журнал Ради Національної безпеки і оборони України. – 2011. – № 24. – С. 305–
6. Лавринець А.Є. Поняття, ознаки та особливості прикордонного контролю України / А.Є. Лавринець // Наука і правоохорона. – 2011. – № 2. – С. 163–
7. Лавринець А.Є. Державні пріоритети щодо регулювання соціальних інститутів / А.Є. Лавринець // Сучасний стан та перспективи розвитку адміністративно-правової науки : матеріали V науково-практичного семінару. – К. : ВБ «Аванпост-прим», 2011. – С. 39–
8. Лавринець А.Є. Співвідношення понять «Адміністрація Державної прикордонної служби» та «Державна прикордонна служба» / А.Є. Лавринець // Екзестенційні виміри філософсько-антропологічного пізнання: творча спадщина В. Шинкарука : матеріали науково-практичної конференції. – К. : Університет сучасних знань, 2011. – С. 36–
9. Лавринець А.Є. Правове регулювання прикордонного контролю Німеччини: основні передумови та пріоритети його запозичення для України / А.Є. Лавринець // Правові реформи в Україні : матеріали ІІІ всеукр. наук.-теорет. конф. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2011. – Ч. 1. – С. 128–
10. Лавринець А.Є. Контрольно-наглядова функція державної інспекції / А.Є. Лавринець // Державний контроль: нові погляди на його сутність та призначення : матеріали круглого столу. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2011. – С. 100–