Актуальність теми. Конституція України передбачає існування інформаційної сфери  як особливої системи суспільних відносин, що виникають в усіх галузях життєдіяльності суспільства та держави.

Інформаційні технології мають складну структуру, одним із компонентів якої є програмне забезпечення, що в сучасних умовах «технологічного розвитку» суспільства стало предметом незаконних посягань. Це спричинено стрімким зростанням попиту на програмне забезпечення, без якого неможливий розвиток сучасного інформаційного суспільства, а також збільшенням обігу коштів у цій сфери. За даними міжнародного дослідницького агентства IDS у 2005 р. обіг програмного забезпечення в Україні оцінювався в 800 млн. грн., у 2006 р. – 962 млн. грн., у 2007 р. – 1 млрд. 112 млн. грн., у 2008 р. – 1 млрд. 301 млн. грн., у 2009 р. – 1 млрд. 465 млн. грн., у 2010 р. – 1 млрд. 620 млн. грн. (загальна динаміка зростання складає 21,0 %). У 2010 р. вітчизняні збитки від встановленого «піратського» програмного забезпечення складали 921,1 млн. грн., що становить 32,0 % світових збитків від зазначеного незаконного роду діяльності. Зрозуміло, така ситуація зумовлює необхідність посилення діяльності органів публічної адміністрації з питань протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення, подоланню піратства в зазначеній сфері.

Потреба в протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення в Україні підтверджується опитуванням працівників органів внутрішніх справ та громадян. За результатами проведеного інтерв’ювання 86,6 % користувачів програмного забезпечення (472 особи) вважають, що разом з придбанням електронно-обчислювальної машини отримується і весь комплекс програм, необхідний для офісної роботи, що не відповідає дійсності. Крім того, значна кількість респондентів (90,5 % або 496 осіб) зазначили недостатню ефективність засобів адміністративно-правової протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення. Отже, подальшого вдосконалення потребує правовий механізм зазначеної сфери діяльності та систематизація повноважень публічної адміністрації під час протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення.

Теоретичною основою дисертації стали положення, які містяться в працях зарубіжних та вітчизняних вчених у різних галузях юридичної науки й адміністративного права та процесу, зокрема: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Ю.М. Батуріна, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, Л.В. Борисової, В.Б. Вехова, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, О.Б. Гельб, Є.В. Додіна, В.І. Жукова, У.В. Зініної, Р.А. Калюжного, В.К. Колпакова, Т.О. Коломоєць, А.П. Коренєва, О.В. Кузьменко, І.Е. Маміофе, Н.Ю. Моченова, І.А. Носової, І.Д. Пастуха, Ю.Н. Старилова, Ю.А. Тихомирова та ін.

Однак, незважаючи на наявність наукових праць, присвячених зазначеній проблематиці, поза увагою вчених залишилися принципові питання, що стосуються адміністративно-правового механізму протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення, а також адміністративної відповідальності в зазначеній сфері. Отже, сучасний стан теорії та практики незаконного використання і розповсюдження програмного забезпечення, а також відсутність комплексних монографічних досліджень, присвячених проблемі адміністративно-правової протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення, зумовили вибір теми, визначення мети і завдань дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Указу Президента України від 27 квітня 2001 р. № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні», Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2002 р. № 247-р, Програми розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні на 2010-2014 роки, схваленої рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності від 14 грудня 2009 р. № 14, Програми співробітництва між Кабінетом Міністрів України і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності на 2010-2012 роки від 30 червня 2010 р., п.14 Додатку 3, п. 6.11 Додатку 6, п. 11 Додатку 8, Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка практичних рекомендацій і пропозицій з удосконалення національного законодавства щодо підвищення ефективності адміністративно-правової протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення.

Згідно з поставленою метою визначені такі завдання дослідження:

• визначити поняття «програмне забезпечення», його види та місце в системі об’єктів інтелектуальної власності;
• охарактеризувати основні чинники, що сприяли виникненню незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення;
• визначити види та особливості незаконного використання та розпорядження програмного забезпечення;
• з’ясувати стан правового регулювання протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення;
• визначити суб’єктів протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення та напрямки підвищення ефективності їх діяльності;
• визначити адміністративно-правові засоби протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення;
• охарактеризувати адміністративні правопорушення у сфері незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення;
• визначити зміст адміністративної відповідальності за незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення;
• охарактеризувати стадії провадження по справах незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення;
• надати практичні рекомендації щодо шляхів вдосконалення адміністративно-правової протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення.

Предмет дослідження – адміністративно-правова протидія незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення в Україні.

Методи дослідження. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження було використано різні наукові методи, зокрема: діалектичний – для дослідження теоретичних і нормативних положень адміністративно-правової протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення в Україні (у всіх розділах); класифікації та групування – для здійснення класифікації видів програмного забезпечення (підрозділ 1.1) та видів незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення (підрозділ 1.3); історико-правовий – для визначення місця програмного забезпечення в системі об’єктів інтелектуальної власності (підрозділ 1.1); структурно-функціональний – для дослідження особливостей діяльності суб’єктів протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення (підрозділ 2.2); порівняльно-правовий – для дослідження нормативно-правового регулювання протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення, особливостей адміністративної відповідальності за незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення (підрозділи 2.1, 3.2); структурно-логічний – для аналізу адміністративно-правових засобів у сфері протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення (підрозділ 2.3); статистичний та документального аналізу – для визначення ефективності адміністративної відповідальності в зазначеній сфері (підрозділи 3.1, 3.2); компаративний та моделювання – для вироблення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, за яким здійснюється протидія незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення, та рекомендацій щодо практики його застосування (підрозділ 2.2); аналіз і синтез – для визначення стадій адміністративного провадження в справах про незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення (підрозділ 3.3). Ці та інші методи наукового пізнання використовувалися у взаємозв’язку, що сприяло проведенню всебічного аналізу, обґрунтуванню теоретичних висновків та практичних рекомендацій.

Нормативною основою відповідно до напрямку дисертаційної роботи є Конституція України, закони України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України та інших центральних органів виконавчої влади.

Емпіричну базу роботи становлять: а) статистичні дані Державного департаменту інтелектуальної власності за 2003-2010 роки; б) статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України за 2005-2010 роки; в) результати анкетування 545 осіб (420 працівників ГУМВС України в АР Крим і УМВС України в Кіровоградській області та 125 громадян).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за своїм характером і змістом дисертація є однією з перших в Україні праць, яка присвячена комплексному та системному дослідженню питання адміністративно-правової протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення. У дисертації сформульовано ряд концептуально нових положень і висновків, зокрема:

вперше:

• запропоновано дефініції «програмне забезпечення», «адміністративно-правові засоби протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення», «адміністративна відповідальність за незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення»;
• визначено види незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення, а саме: а) продаж комп’ютерної техніки разом з незаконно встановленим програмним забезпеченням; б) надання доступу через мережу до контрафактного програмного забезпечення; в) тиражування і розповсюдження примірників програмного забезпечення на носіях інформації без дозволу власника авторських прав;
• аргументовано необхідність прийняття уніфікованого нормативно-правового акта, яким би було визначено основні засади протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення, зокрема, Закону України «Про захист програмного забезпечення від незаконного використання та розповсюдження» та сформульовано низку конкретних пропозицій щодо внесення змін та доповнень до деяких чинних нормативно-правових актів України, зокрема, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про авторське право і суміжні права»;

удосконалено:

• дефініції «комп’ютерна програма», «програма для ЕОМ», «програмний продукт» та «програмний засіб»;
• класифікацію чинників, що сприяли виникненню незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення, серед яких виділені та охарактеризовані економічні, політичні, правові, психологічні, організаційні, технічні, фізичні, програмні;

набули подальшого розвитку:

• пропозиції щодо компетенції суб’єктів протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення та напрямків підвищення ефективності їх діяльності;
• характеристика складів адміністративних проступків у сфері незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення;
• зміст стадій провадження в справах незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

• у науково-дослідній сфері: теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть стати основою для подальших наукових досліджень у галузі адміністративного права з питань протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення;
• у правотворчості: в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій до чинного законодавства щодо вдосконалення положень нормативно-правових актів, якими врегульована зазначена сфера діяльності (акт впровадження Кіровоградської міської ради від 11.07.2011 р.);
• у правозастосовній діяльності: теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть застосовуватись органами внутрішніх справ щодо протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення (акт впровадження УМВС України в Кіровоградській області від 12.07.2011 р.);
• у навчальному процесі: при викладанні та вивченні курсів «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», «Управління в органах внутрішніх справ», «Основи управління в ОВС», «Організація та тактика діяльності міліції громадської безпеки», «Безпека життєдіяльності, основи охорони праці», «Цивільне право», а також у науково-дослідній роботі курсантів і слухачів (акт впровадження Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ від 07.07.2011 р., акт впровадження Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ від 14.07.2001 р.).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми загалом, окремі її аспекти, узагальнення і висновки були оприлюднені у формі доповідей на всеукраїнській науково-практичній конференції «Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України» (м. Запоріжжя, 2006 р.), науково-теоретичній конференції «Актуальні проблеми науки та юридичної практики очима молодих учених» (м. Київ, 2007 р.), науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (м. Харків, 2007 р.), всеукраїнській курсантсько-студентській науковій конференції «Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства» (м. Львів, 2007 р.), міжвузівській науково-практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми юридичної науки та правоохоронної діяльності очима майбутніх юристів» (м. Сімферополь, 2007 р.), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правої держави» (м. Одеса, 2011 р.) тощо.

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 4 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 10 тезах доповідей науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок. Список використаних джерел налічує 230 найменувань і займає 22 сторінки. 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи 

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1. «Теоретичні засади використання та розповсюдження програмного забезпечення в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття програмного забезпечення та його місце в системі об’єктів інтелектуальної власності» проаналізовано вказане поняття та визначено його співвідношення з іншими поняттями, які іноді вживаються як синоніми; зазначено, що в чинному українському законодавстві вживаються терміни «програмне забезпечення», «комп’ютерне програмне забезпечення», «комп’ютерна програма», «програма для ЕОМ», «програмний продукт» та «програмний засіб». Поняття «програмне забезпечення» є більш широким і використовується як для позначення комп’ютерних програм, так і їх матеріалів з додатками (наприклад, інструкція користувача).

Здійснено розмежування термінів «програмне забезпечення», «комп’ютерна програма», «програма для ЕОМ» та встановлено відсутність принципової різниці між ними, водночас відзначено, що слід враховувати деякі їх риси.

Особливість програмного забезпечення як об’єкту інтелектуальної власності виявляється в тому, що його захист здійснюється за допомогою авторського, патентного права, договірного права, промислового зразку, конфіденційної інформації, «ноу-хау».

У підрозділі 1.2. «Причини та умови незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення» на основі проведеного дослідження здійснено класифікацію основних причин та умов незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення, до яких віднесено: а) економічні: висока вартість ліцензійного програмного забезпечення, надзвичайно висока рентабельність незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення; низька купівельна спроможність зайнятого населення та ін.; б) політичні: недостатня підтримка держави розвитку національного наукового потенціалу; надзвичайно ліберальна державна політика у сфері боротьби з порушеннями прав на об’єкти інтелектуальної власності тощо; в) правові: незавершеність правової регламентації статусу програмного забезпечення, в тому числі щодо його використання в мережі Інтернет, захисту авторських особистих немайнових та майнових прав розробників програмного забезпечення тощо; г) психологічні: безвідповідальність і корисливі інтереси користувачів програмного забезпечення, проблема інсайдерів); д) організаційні: відсутність комплексної державної програми захисту програмного забезпечення, відсутність механізму моніторингу стану охорони та захисту програмного забезпечення на державному рівні, недостатність контролю за дотриманням вимог щодо захисту програмного забезпечення, недостатнє використання в роботі сертифікованих технічних та програмних засобів тощо; е) технічні: відсутність засобів ефективного маркування програмного забезпечення, відносна простота знищення або заміни авторських знаків або знаків правовласників, низький рівень спеціального технічного забезпечення правоохоронних органів та ін.; є) фізичні: недостатнє використання механічних систем безпеки, таких як металеві шафи, сейфи, номерні охоронні спецпакети; ж) програмні: недостатнє застосовування криптографічних методів захисту, недостатнє використання програмного забезпечення розмежування доступу, контролю звернення до ресурсів та реєстрації подій тощо.

У підрозділі 1.3. «Види та особливості незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення» досліджено та згруповано основні види незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення. Відзначено, що незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення здійснюється здебільшого саме шляхом вчинення дій опосередкованого доступу. Способи опосередкованого доступу розподілено на дві підгрупи: перша – способи подолання парольного та іншого захисту з метою подальшого несанкціонованого підключення до чужої системи; друга – способи безпосереднього, електромагнітного та інших видів перехоплення інформації.

Значну увагу приділено незаконному відтворенню програмного забезпечення, яке є найбільш поширеним видом незаконного використання. Визначено основні загрози для держав у разі поширення незаконного використання і розповсюдження програмного забезпечення, серед яких –  загроза економічній безпеці та економічні збитки, інформаційна загроза, кримінологічна загроза зростання злочинності неповнолітніх, посилення криміналізації окремих верст суспільства, комп’ютерне піратство.

Розділ 2. «Адміністративно-правовий механізм протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Правові основи протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення» здійснено аналіз нормативно-правової бази, якою врегульовано протидію незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення, доведено, що чинні норми мають суперечливий зміст та прогалини стосовно її регулювання. Запропоновано поділити систему законодавства щодо регулювання відносин у сфері програмного забезпечення на дві частини: міжнародне законодавство та національне (вітчизняне) законодавство. До міжнародного законодавства віднесено Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, угоду TRIPS, типові положення про охорону програмного забезпечення обчислювальних машин, Директиви Європейського Союзу «Про правову охорону програм ЕОМ» та «Про охорону баз даних». До національного (вітчизняного) законодавства належать закони України «Про авторське право і суміжні право», «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про оподаткування прибутку підприємств» та інші.

Обґрунтовано необхідність прийняття Закону України «Про захист програмного забезпечення від незаконного використання та розповсюдження», в якому мають міститись такі положення: визначення основних термінів у цій сфері; розмежування понять «майнові права на програмне забезпечення», «розпорядження майновими правами на програмне забезпечення», «використання майнових прав на програмне забезпечення», «користування майновими правами на програмне забезпечення» та інших; регулювання відносин між працівником та роботодавцем з приводу розподілу майнових прав на програмне забезпечення, створене під час існування трудових відносин; встановлення порядку та процедури оформлення й форм переходу майнових прав від працівника до роботодавця на створене програмне забезпечення; встановлення відповідальності за правопорушення в зазначеній сфері та інші положення.

У підрозділі 2.2. «Суб’єкти протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення» проаналізовано діяльність зазначених суб’єктів та відзначено, що підвищенню ефективності їх діяльності має сприяти, по-перше, координація діяльності зазначених органів влади в розробленні та впровадженні заходів запобігання правопорушенням у досліджуваній сфері, по-друге, впровадження державної цільової програми легалізації програмного забезпечення, що використовується органами державної влади. Вищезазначене підтверджується матеріалами опитування працівників ГУМВС України в АР Крим та громадян, серед яких 82,0% (527 осіб) вказали, що в практичній роботі використовують неліцензійне програмне забезпечення.

На підставі детального аналізу компетенції суб’єктів протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення запропоновано розподілити їх на суб’єктів загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) та суб’єктів спеціальної компетенції (Державна служба інтелектуальної власності, Громадська рада з питань науки, науково-технічного, інноваційного розвитку та інтелектуальної власності, Міністерство внутрішніх справ України).

У підрозділі 2.3. «Адміністративно-правові засоби протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення» відзначено, що для усунення причин та умов незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення потрібно розробити та впровадити комплекс взаємопов’язаних адміністративно-правових засобів протидії. Одні з них мають реалізовуватися на державному та відомчому рівні, а інші – на локальному рівні. Доведено, що на державному рівні має бути розроблена загальнодержавна програма легалізації програмного забезпечення, а на відомчому – програма, яка б передбачала прийняття підзаконних нормативних актів, спрямованих на недопущення встановлення незаконно придбаного програмного забезпечення, введення обов’язковості функціонування ліцензійного програмного забезпечення, на розробку та здійснення комплексу заходів щодо оцінки захисту програмного забезпечення підприємств, закладів та установ.

Встановлено, що на локальному рівні найбільш ефективними можуть бути наступні засоби: по-перше, створення за допомогою технічних засобів спеціальних комп’ютерних програм, які б ускладнили проникнення до програмного забезпечення (наприклад, жорстка прив’язка програми до конкретної ЕОМ; використання інсталяційних дискет, які б не допускали несанкціонованого копіювання із запитом до кожного завантаження програми коду чи ключа; використання кожним законним користувачем свого паролю); по-друге, створення служб комп’ютерної безпеки, основним завданням яких є попередження несанкціонованого доступу до ЕОМ, своєчасного виявлення таких спроб, захист програмного забезпечення в разі проникнення в нього.

Розділ 3. «Адміністративна відповідальність як засіб протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Адміністративні правопорушення в сфері незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення» здійснено детальний розгляд складів адміністративних правопорушеннь у сфері незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення у сфері незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення можливі такі види адміністративних правопорушень: 1) порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності; 2) незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.

Встановлено, що загальним об’єктом адміністративних правопорушень у сфері незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення є суспільні відносини, що охороняються адміністративно-правовими санкціями; родовим об’єктом є суспільні відносини, що виникають внаслідок вчинення проступків, що посягають на встановлений порядок реалізації особистих немайнових та майнових прав, які належать суб’єктам права програмного забезпечення, в тому числі права на їх використання та розповсюдження.

Розглянуто та детально проаналізовано об’єктивну сторону, суб’єкт адміністративного правопорушення у сфері незаконного використання програмного забезпечення та суб’єктивну сторону, яка характеризується наявністю обов’язкової ознаки – вини.

У підрозділі 3.2. «Адміністративна відповідальність за незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення» зазначено, що адміністративна відповідальність за незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення є окремим видом адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, що має особливості, які обумовлюються предметом правопорушення, обставинами та способом його вчинення.

Притягнення до адміністративної відповідальності за незаконне використання і розповсюдження програмного забезпечення виражається в застосуванні до особи правопорушника заходів, передбачених санкціями статей 51-2 та 164-9 КУпАП. Внаслідок невідповідності адміністративних стягнень, передбачених вказаними статтями, сучасним соціально-економічним умовам ефективність адміністративної відповідальності є недостатньою, що виявляється в низькому розмірі штрафних санкцій відносно прибутку за здійснення даного роду незаконної діяльності. Оптимізації відповідальності за зазначені правопорушення буде сприяти збільшення розмірів штрафів за вчинення правопорушень у зазначеній сфері.

У підрозділі 3.3. «Провадження в справах про порушення правил використання та розповсюдження програмного забезпечення» з’ясовано, що вказане провадження здійснюється у відповідності до встановлених адміністративно-правових норм, проте порушення, що мають місце в практичній діяльності (відсутність детального переліку вилученої продукції в судових справах, не встановлення осіб потерпілих) значно ускладнюють встановлення законності судових рішень.

У вказаному виді провадження виділено стадії адміністративного розслідування, судового розгляду справи, перегляду постанови суду (факультативна), виконання постанови суду. Процесуальні дії кожної стадії поділено на етапи. Так стадія адміністративного розслідування має наступні етапи: а) прийняття рішення про початок провадження і порушення справи про адміністративне правопорушення, пов’язане з порушенням правил використання та розповсюдження програмного забезпечення; б) встановлення фактичних обставин справи і складання протоколу про адміністративне правопорушення; в) направлення матеріалів для розгляду до суду. Запропоновано зміни до чинного законодавства (до КУпАП та Митного кодексу України).

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукових завдань, що полягає в комплексному та правовому аналізі адміністративно-правової протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення в Україні, а також у формулюванні на цій основі відповідних теоретичних новел і практичних рекомендацій щодо вдосконалення низки положень нормативно-правових актів. Найбільш важливими є такі висновки:

1. Встановлено, що програмне забезпечення – це сукупність програмних документів (програм, процедур, правил, інструкцій, описів та іншої документації), необхідних для управління комп’ютерною системою. Програмне забезпечення за своєю правовою природою є особливим продуктом інтелектуальної власності, який, з одного боку, має ознаки, характерні для охорони об’єктів авторського права (є конкретним і формалізованим вираженням ідеї, результатом інтелектуальної творчості, має конкретне вираження у вигляді певного фізичного об’єкту), а з іншого – ознаки науково-технічного досягнення, оскільки базується на логічних операціях, вирішує аналітичні завдання та виконує обслуговуючу функцію; в процесі експлуатації програмного продукту здійснюється його коректування та модифікація, що відрізняє його від інших об’єктів інтелектуальної власності.
2. Доведено, що головними причинами та умовами виникнення незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення є такі: економічні, політичні, правові, психологічні, організаційні, технічні, фізичні, програмні. Так, за результатами інтерв’ювання, серед причин та умов, що сприяють незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення, 27,0% респондентів виділили економічні, 21,0% – політичні, 18,0% – правові, 12,0% – психологічні, 9,0% – організаційні, 5,0% – технічні, 4,0% – фізичні, 4,0% – програмні.
3. З’ясовано види незаконного використання програмного забезпечення, а саме: а) незаконне відтворення програмного забезпечення; б) використання запатентованого програмного забезпечення без реєстрації, дозволу або сплати за користування; в) користування програмним забезпечення через суб’єкта, який надає такі послуги, без дозволу або сплати за дану послугу; г) несанкціоноване копіювання, зміна або знищення програмного забезпечення тощо. Видами незаконного розповсюдження програмного забезпечення є такі: а) продаж комп’ютерної техніки разом із незаконно встановленим програмним забезпеченням; б) надання доступу через мережу до контрафактного програмного забезпечення, до шкідливих програм, до програм зняття захисту з цифрового компоненту; в) тиражування і розповсюдження примірників програмного забезпечення на носіях інформації без дозволу власника авторських прав; г) незаконне розповсюдження програмного забезпечення через телекомунікаційні мережі (Інтернет, електронна пошта тощо).
4. Обґрунтовано положення про те, що правова основа протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення складається з національного та міжнародного рівнів регулювання окремих напрямків діяльності. Зазначено, що на сьогодні положення щодо протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення закріплені фрагментарно, лише в декількох актах і переважно через загально-правові категорії. З метою усунення цього недоліку автором запропоновано прийняття Закону України «Про захист програмного забезпечення від незаконного використання та розповсюдження» та розроблено структуру проекту цього Закону.
5. Встановлено, що одним із напрямків підвищення ефективності діяльності суб’єктів протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення є здійснення координації діяльності зазначених органів щодо, по-перше, розроблення та впровадження заходів запобігання правопорушенням у досліджуваній сфері, по-друге, впровадження державної цільової програми легалізації програмного забезпечення, що використовується органами публічної адміністрації.
6. Обґрунтовано таке визначення: під адміністративно-правовими засобами протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення слід розуміти сукупність встановлених адміністративно-правовими нормами прийомів і способів, за допомогою яких органи публічної адміністрації впливають на відносини у сфері використання та розповсюдження програмного забезпечення з метою регулювання цих відносин та виконання поставлених соціальних та державних завдань. Адміністративно-правові засоби протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення реалізовуються на таких рівнях: державний, відомчий, локальний.
7. Встановлено, що адміністративні правопорушення, визначені в КУпАП, являють собою лише порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності та незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних. Проте, невпинний розвиток інформаційно-комунікаційних систем та глобальної мережі Інтернет обумовлюють появу нових правопорушень щодо використання та розповсюдження програмного забезпечення, що вимагає постійної наукової розробки та доповнення переліку об’єктів зазначеної сфери, що охороняються.
8. Доведено, що адміністративна відповідальність за незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення − це застосування до осіб‚ які вчинили проступки у сфері незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення, адміністративних санкцій, що спричиняють для винних осіб обтяжливі наслідки майнового та немайнового характеру і застосовуються спеціально уповноваженими органами та їх посадовими особами на підставах і в порядку, встановленому нормами адміністративного права. Наслідки майнового характеру, визначені в КУпАП, не відповідають сучасним соціально-економічним умовам і не є обтяжливими, саме тому обґрунтовано необхідність збільшення штрафних санкцій за правопорушення в зазначеній сфері.
9. Обґрунтовано думку про те, що вдосконаленню змісту провадження в справах про незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення буде сприяти, по-перше, закріплення в КУпАП підстав для порушення справи про адміністративний проступок у справах про незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення; по-друге, визначення адміністративного затримання особи, яка вчинила правопорушення, як обов’язкового заходу забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення; по-третє, визначення спеціальної експертизи щодо контрафактної продукції як обов’язкової процесуальної дії.
10. Окреслено прогалини та колізії в діючому в цій сфері законодавстві. З метою їх усунення обґрунтована необхідність прийняття Закону України «Про захист програмного забезпечення від незаконного використання та розповсюдження» та запропоновано його структуру. Також запропоновано низку змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів, зокрема, до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Митного кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права»; обґрунтовано необхідність прийняття актів, які б чітко визначали державні стандарти захисту програмного забезпечення від таких дій: а) несанкціонованого доступу; б) впливу шкідливих програм; в) передачі даних; г) «витоку» інформації по технічним каналам; д) впливу зовнішніх факторів, а також визначали вимоги щодо оформлення документації на програмне забезпечення та стандарти щодо термінів і визначень.

 Список опублікованих автором праць за темою дисертації 

1. Хилько І.Ю. Удосконалення діяльності працівників оперативних підрозділів міліції по боротьбі з організованою злочинністю у сфері порушення прав інтелектуальної власності / І.Ю. Хилько // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. Проблеми вдосконалення оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ у напрямку боротьби з організованою злочинністю. – Спеціальний випуск № 2. – Частина 2. – Луганськ : ЛДУВС, 2007. – C. 153–156.
2. Хилько І.Ю. Національні правові основи протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення / І.Ю. Хилько // Кримський юридичний вісник. – 2010. – № 2 (9). – Частина І. – С. 283–289.
3. Хилько І.Ю. Адміністративна відповідальність за незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення / І.Ю. Хилько // Кримський юридичний вісник. – 2010. – № 1 (8). – Частина ІІ. – С. 269–274.
4. Хилько І.Ю. Загальна характеристика причин незаконного використання та розповсюдження програмного забезпечення / І.Ю. Хилько // Митна справа. – 2011. – № 4. – С. 82–
5. Хилько І.Ю. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх в сфері високих інформаційних технологій / І.Ю. Хилько // Проблеми протидії злочинності неповнолітніх : мат. всеукр. наук.-практ. конференц., (м. Кіровоград, 20-21 квітня 2006 р.) – Кіровоград : Кіровоградський юридичний інститут ХНУВС, 2006. – С. 76–77.
6. Хилько І.Ю. Накладення арешту на локальні обчислювальні мережі, їх огляд та виїмка як запорука повноти збирання доказів / І.Ю. Хилько // Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України : мат. всеукр. наук.-практ. конференц., (м. Запоріжжя, 25-26 травня 2006 р.). – Запоріжжя : Юридичний ін-т ДДУВС, 2006. – С. 125–128.
7. Хилько І.Ю. Деякі питання адміністративно-правової охорони програмного забезпечення в Україні / І.Ю. Хилько // Актуальні проблеми науки та юридичної практики очима молодих учених : тези доповідей наук.-теор. конференц. / [за ред. О.М. Джужі]. – К. : Київський національний університет внутрішніх справ, 2007. – С. 33–35.
8. Хилько І.Ю. Удосконалення адміністративно-правової охорони програмного забезпечення в Україні / І.Ю. Хилько // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених : матеріали наук.-практ. конференц., (м. Харків, 25 травня 2007 р.). – Харків : Вид-во ХНУВС, 2007. – С. 138–140.
9. Хилько І.Ю. Удосконалення механізму протидії переміщенню контрафактних товарів через митний кордон України / І.Ю. Хилько // Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання) : тези доп. та повідомл. всеукр. курсант.-студ. наук. конференц., (м. Львів, 9 листопада 2007 р.). – Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – С. 164–166.
10. Хилько І.Ю. Деякі аспекти вдосконалення адміністративно-правової охорони комп’ютерних програм / І.Ю. Хилько // Актуальні проблеми юридичної науки та правоохоронної діяльності очима майбутніх юристів : матер. міжвузів. наук.-практ. конф. молодих учених, (м. Сімферополь,
    16-17 травня 2007 р.). – Вип. 1. – Ч. 1. – 2007. – Сімферополь : Кримський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, 2007. – С. 11–12.
11. Хилько І.Ю. Проблеми філософського розуміння поняття «інтелектуальна власність» / І.Ю. Хилько // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права : тези доп. наук.-теор. конференц., (м. Київ, 26січня 2008 р.) / [редкол.: Є.М. Моісеєв, О.М. Джужа, М.В. Костицький та ін.; передмова О.М. Джужі]. – К. : Київський нац. ун-т внутр. справ, 2008. – С. 173–174.
12. Хилько І.Ю. Стадії адміністративного провадження у справах про незаконне використання та розповсюдження програмного забезпечення / І.Ю. Хилько // Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правохоронних органів : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (м.Сімферополь, 10 грудня 2009 р.). – Сімферополь : Кримський юридичний інститут ОДУВС, 2009. – С. 159–161.
13. Хилько І.Ю. Адміністративно-правові засоби протидії незаконному використанню та розповсюдженню програмного забезпечення / І.Ю. Хилько // Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (м. Сімферополь, 2010 р.) – Сімферополь : Кримський юридичний інститут ОДУВС, 2010 – С. 120–122
14. Хилько І.Ю. Підвищення ефективності адміністративно-правової охорони програмного забезпечення / І.Ю. Хилько // Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правої держави : матеріали ІІІ міжнародної наук.-практ. конфер., (м. Одеса, 21 квітня 2011 р.). – Одеса : ОДУВС, 2011. – С. 146.