НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

КУРИЛО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

 

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

 

Спеціальність: 12.00.07 — адміністративнеправоі процес;

фінансове право; інформаційне право

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

 

Київ — 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми дослідження. Курс держави на пріоритетність охорони прав, свободі законних інтересів громадян, забезпечення верховенства права в усіх сферах суспільного життя вимагає підвищення ефективності функціонування усіх ланок державного апарату. Становлення і подальший розвиток демократії нерозривно пов’язаний з удосконаленням правового регулювання суспільних відносин, значне місце серед яких належить адміністративним правовідносинам.

Одним із стратегічно важливих напрямків економічної діяльності в Україні був і лишається аграрний сектор економіки, процес реформування якого сьогодні ще не закінчився. Навіть за стабільних економічних умов він залишається особливим за своїми виробничими факторами, за продукцією, що у ньому виробляється. Однією із сторін сільськогосподарського виробництва є те, що його продукція – продукція особливого роду, основну частину якої складають продукти харчування для населення. Це покладає на державу відповідальність за правильну, високоефективну організацію контролю за якістю сільськогосподарської продукції: продуктів харчування, харчових та кормових добавок, концентратів і т.д. Державний контроль якості сільськогосподарської продукції має принципово важливе державне значення, оскільки зазначені чинники безпосередньо впливають на здоров’я та, навіть, життя людей. Уже тільки цього достатньо, щоб зрозуміти, що об’єктивно вплив норм саме адміністративного права є значним в аграрному секторі економіки, оскільки відносини щодо контрольної діяльності держави за своїм змістом є саме адміністративними правовідносинами.

Таким чином, визначення сутності та особливостей адміністративно-правових відносин в аграрному секторі економіки, функцій та завдань діяльності органів виконавчої влади у галузі сільського господарства, відповідних правових засобів, що ними використовуються у процесі діяльності, розробка аргументованих пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення їхньої діяльності мають важливе як теоретичне, так і практичне значення та обумовлюють актуальність комплексного, системного дослідження широкого кола питань, які лежать у межах адміністративних правовідносин у галузі сільського господарства та пов’язані, зокрема, з правозастосовчою діяльністю органів державного управління сільським господарством.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного аграрного університету у межах Державної науково-технічної програми „Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України” та в контексті проведення в нашій державі адміністративно-правової реформи. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з організаційно-управлінськими аспектами наукової теми „Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U002510) та адміністративно-правовими аспектами НДР „Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції” (номер державної реєстрації 0106U004241), керівником якої є дисертант.

Мета і завдання дослідження.Метою дисертаційного дослідження є розробка на основі аналізу адміністративно-правових відносин у сільському господарстві України їх теоретичної концептуальної моделі, обґрунтування існування та пропозиція введення у науковий обіг адміністративно-правової науки інституту адміністративних правочинів; розробка і формування висновків і пропозицій з удосконалення адміністративно-правового регулювання правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади у галузі сільського господарства.

Для досягнення поставленої у дисертаційному дослідженні мети визначені такі основні завдання: з’ясування соціально-правового змісту та проблем державного управління сільським господарством у сучасних умовах; розробка на основі дослідження сутності адміністративно-правових відносин у сільському господарстві України сучасної концептуальної моделі адміністративних прововідносин у галузі; удосконалення системи принципів реалізації виконавчої влади у галузі сільського господарства; обґрунтування існування та пропозиція введення у науковий обіг теорії адміністративного права категорії та інституту адміністративних правочинів, їх класифікація; удосконалення системи суб’єктів адміністративної юрисдикції у сільському господарстві та їх адміністративно-юрисдикційних повноважень; удосконалення на основі аналізу складів адміністративних деліктів у галузі сільського господарства змісту структурних складових відповідних адміністративно-правових норм; дослідження проблеми законності надання адміністративних послуг та розробка концептуальної правової конструкції паритетності сторін у відносинах державної влади і суб’єктів аграрного бізнесу; визначення шляхів удосконалення адміністративної відповідальності службових та посадових осіб органів управління у галузі сільського господарства як підстави паритетності таких відносин; удосконалення системи принципів надання адміністративних послуг у галузі сільського господарства; розробка рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових засад правозастосовчої діяльності органів адміністративної юрисдикції у галузі сільського господарства; розробка проектів законодавчих та відомчих нормативно-правових актів, спрямованих на удосконалення адміністративно-правового регулювання сільського господарства.

Об’єктом дослідженняє адміністративні правовідносини у сільському господарстві України в умовах розвитку та зміцнення ринкових відносин та зміни соціальних пріоритетів у державі.

Предмет дослідженнястановлять доктринальні ідеї та наукові підходи до розуміння юридичної природи адміністративно-правових відносин у сільському господарстві, норми чинного адміністративного законодавства та практика їх застосування у сільському господарстві, а також теоретико-методологічні та адміністративно-правові основи діяльності органів державної виконавчої влади у галузі сільського господарства України та застосування ними заходів адміністративної відповідальності.

Загальна гіпотезадисертаційного дослідження базується на конституційних нормах про відповідальність держави перед людиною за свою діяльність і утвердження прав і свобод людини як головного обов’язку держави, та про рівність усіх форм власності, у тому числі і в процесі здійснення підприємницької діяльності. Реалізація адміністративно-правових норм у галузі сільського господарства повинна забезпечувати рівність умов для усіх суб’єктів підприємницької діяльності, що є запорукою успішного розвитку як самого підприємництва, так і системи державного управління ним.

Методи дослідження.Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання: діалектичний метод наукового пізнання та наукові методи тлумачення норм права, системного, історичного, статистичного, нормативно-порівняльного, формально-логічного, структурно-функціонального аналізу досліджуваних правових явищ.

Їх застосування характеризується системним підходом, що дало можливість дослідити проблеми в єдності їх юридичної форми і соціально-правового змісту: обгрунтувати концептуальну модель адміністративних правовідносин у сільському господарстві, дати визначення категорії „адміністративних правочинів”, обґрунтувати існування інституту адміністративних правочинів та запропонувати введення їх у науковий обіг теорії адміністративного права.

У роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено сутність категорії адміністративних правочинів, особливості адміністративно-правових відносин в аграрному секторі економіки (розділ 1). Методи класифікації, групування, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для проведення класифікації досліджуваних правових категорій (розділи 1, 2, 3, 4), за допомогою документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного методів з’ясовувалася специфіка діяльності органів адміністративної юрисдикції у сільському господарстві (розділи 2, 3). Порівняльно-правовий та структурно-логічний методи використовувалися для визначення напрямків удосконалення теоретико-правових засад надання адміністративних послуг.

Емпіричну основу дослідженнясклали чинне законодавство України з питань регулювання адміністративно-правових відносин у галузі сільського господарства, а також земельних ресурсів та екологічної діяльності, безпосередньо пов’язаних з сільськогосподарським виробництвом; норми, що визначають правові засади діяльності органів державного управління у галузі сільського господарства та застосування ними заходів адміністративної відповідальності. У дослідженні використовувалося законодавство деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання діяльності органів адміністративної юрисдикції у сільському господарстві може бути використано в Україні. Інформаційну основу дослідження становлять також статистичні матеріали, довідкові видання, узагальнення практичної діяльності органів адміністративної юрисдикції у сільському господарстві, політико-правова публіцистика.

У дисертаційній роботі використаний особистий досвід здобувача у нормотворчій діяльності у сфері адміністративно-правового регулювання сільськогосподарської галузі, а також консультаційній діяльності у міжнародних проектах Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку у сфері земельних ресурсів.

Науково-теоретичне підґрунтядисертаційного дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних науковців-адміністративістів В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Д.Н. Бахраха, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука,  П.В. Діхтієвського, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, А.А. Кармолицького, С.В. Ківалова, В.В. Коваленка, М.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Є.Б. Кубка, О.В. Кузьменко, Є.В. Курінного, О.О. Майданник, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, В.П. Пєткова,В.М. Поповича,  В.Й. Развадовського, О.П. Рябченко, В.І. Семчика, В.Ф. Сіренка, М.С. Студенікіної, В.В. Цвєткова, В.О. Шамрая, А.П. Шергіна, В.К. Шкарупи та інших; правознавців-аграрників, земельників та екологів, фахівців з інших галузей права: А.П. Гетьмана, В.Г. Гончаренка, В.П. Жушмана, В.М. Єрмоленка, А.М. Колодія, В.В. Костицького, В.В. Носіка, В.П. Пастухова, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, А.М. Статівки, В.Ю. Уркевича, Р.О. Халфіної, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, В.З. Янчука та інших, а також вчених-економістів аграрників, представників науки державного управління, філософів.

Наукова новизна одержаних результатівполягає у тому, що дисертаційна робота є першим комплексним науковим дослідженням теоретичних проблем адміністративно-правових відносин у сільському господарстві України у поєднанні з практичними проблемами правозастосовчої та адміністративно-юрисдикційної діяльності органів державної виконавчої влади у галузі сільського господарства та застосування ними заходів адміністративної відповідальності, спрямованим на подальший розвиток теорії адміністративного права шляхом формування нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, категорій і понять, внесення науково-обґрунтованих пропозицій по удосконаленню чинного адміністративного законодавства України у галузі сільського господарства.

У результаті проведеного дослідження отримано низку наукових положень та висновків, що містять наукову новизну та виносяться на захист:

Уперше:

— запропонована концептуальна модель адміністративно-правових відносин у галузі сільського господарства, в основу якої покладені найбільш значущі для суспільства види адміністративно-правових відносин; у межах такої моделізапропоновані: теоретичне визначення адміністративно-правових відносин в аграрному секторі, теоретичне визначення та пропозиція введення у теорію адміністративного права категорії „адміністративний правочин” та інституту адміністративних правочинів; проведена класифікація останніх;

— виділені критерії розмежування предметів регулювання адміністративних та аграрних правовідносин;

— обґрунтований принцип забезпечення продовольчої безпеки в державному управлінні аграрним сектором економіки країни та, відповідно, система принципів державного управління цією економічною галуззю доповнена принципом забезпечення продовольчої безпеки;

— охорона майна сільськогосподарських товаровиробників визначена як комплекс обов’язкових організаційно-правових заходів у господарсько-підприємницькій діяльності на усіх стадіях виробничого процесу у сільському господарстві, та одним із важливих напрямів контрольної діяльності держави у галузі сільськогосподарського виробництва;

— обґрунтовані позиції: щодо неконституційності повноважень несудових органів адміністративної юрисдикції по накладенню адміністративних стягнень у вигляді штрафу; про конституційність використання мовою адміністративних правочинів виключно державної – української мови, а в адміністративному процесі, у разі необхідності, залучення перекладача відповідно до норм КУпАП та КАС України;

— запропонованотеоретичне визначення поняття адміністративного правопорушення у сільському господарстві, проведена класифікація адміністративних деліктів у аграрному секторі економіки;

— визначено поняття паритетності сторін адміністративних правовідносин, яка полягає у відповідності взаємних суб’єктивних прав і обов’язків посадової особи та суб’єкта аграрного господарювання;

— обґрунтований висновок про те, що договірна свобода сторін у процесі надання управлінських послуг у галузі сільського господарства є важливою складовою загального процесу демократизації суспільствата доцільність виділення в якості самостійного принципу здійснення державної влади – принципу договірної свободи сторін при наданні адміністративних послуг;

— розробленанизка відомчих нормативно-правових актів МінАП України, а саме: — Положення про свідоцтво на право ведення племінної справи у рибництві; — Положення про контролер-асистентську та експерт-бонітерську службу; — Положення про експерта-бонітера; — Положення про атестацію плідників риб;

удосконалено:

— класифікацію адміністративно-юрисдикційних повноважень державних сільськогосподарських інспекцій; адміністративно-виконавських послуг, що надаються у сільському господарстві;

— систематизацію органів адміністративної юрисдикції в аграрному секторі економіки України;

дістали подальшого розвитку:

— теоретичне визначення принципів державного управління взагалі та принципів державного управління еконо­мікоюі її аграрним сектором;

— теоретичне визначення окремого комплексного правового інституту – інституту адміністративної юрисдикції в аграрному секторі економіки;

— обґрунтування висновку про неконституційність, а відтак незаконність стягнення плати за надання адміністративних послуг державними органами влади;

— обґрунтування висновку про необхідність посилення адміністративної відповідальності посадових осіб у галузі сільського господарства.

Практичне значення одержаних результатівзумовлюється актуальністю та новизною піднятих у дисертаційному дослідженні проблем та полягає у можливості застосування його результатів:

— у науково-дослідній роботі як основа для подальшої розробки проблем теорії адміністративних правовідносин, зокрема і в аграрному секторі економіки;

— у правотворчій діяльності – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані для підготовки низки проектів законодавчих та підзаконних актів, що сприятиме удосконаленню правового регулювання правозастосовчої діяльності органів державного управління у галузі сільського господарства;

— у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну реалізацію органами адміністративної юрисдикції у галузі сільського господарства заходів адміністративної відповідальності;

— у навчальному процесі вищих навчальних закладів – матеріали дисертаційного дослідження доцільно використовувати при підготовці навчальних посібників та підручників з дисциплін „Адміністративне право”, „Адміністративний процес”, „Адміністративна відповідальність” і „Адміністративна юрисдикція в АПК”;

— у правовиховній сфері – положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у роботі з підвищення рівня правової освіченості та правової культури сільського населення та працівників сільськогосподарських підприємств.

Матеріали дисертаційного дослідження впроваджені:

            у нормотворчу діяльність:

—          при підготовці проектів Законів України „Про внесення змін до Закону України „Про охорону прав на знаки товарів і послуг” (зареєстровано в Апараті ВРУ 17 жовтня 2005 р. за реєстраційним номером 8281; лист-підтвердження від 20.10.2005 р. № 41)(дисертанту належить зміни до ст.ст. 1, 5, 6, 16 Закону); „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо захисту прав інтелектуальної власності)” (зареєстровано в Апараті ВРУ 17 жовтня 2005 р. за реєстраційним номером 8289; лист-підтвердження від 20.10.2005 р. № 42) (дисертанту належить доповнення до диспозиції ст. 51-2, а також збільшення розміру штрафної санкції цієї статті);

—          Державного комітету рибного господарства України при розробці відомчих нормативно-правових актів: – положення про свідоцтво на право ведення племінної справи у рибництві; – положення про контролер-асистентську та експерт-бонітерську службу; – положення про експерта-бонітера; – положення про атестацію плідників риб (акт впровадження від 03.10.2007 р. № 4-9-19/4190) (дисертанту належить складова про владні повноваження органів виконавчої влади в галузі рибництва, а також юридична обробка положень);

у правозастосовчу практику:

—     інспектування державними органами системи ветеринарної медицини, що дозволило отримати значний економічний ефект у вигляді відшкодувань (штрафів) до державного бюджету за правопорушення у галузі ветеринарної медицини на території України (акт впровадження від 19.09.2006 р. № 15-3-1-3/3330);

—     діяльності інспекційних органів головного управління агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації (акт впровадження від 10.11.2006 р. № 18-11/2246);

у навчальний процес:

—  при викладанні навчальних дисциплін „Адміністративне право України” та „Адміністративна юрисдикція в АПК” на юридичному факультеті Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства у Національному аграрному університеті (акт впровадження від 01.02.2007 р. № 12);

—   при викладанні навчальних дисциплін „Адміністративне право України”, „Адміністративна юрисдикція в АПК”, „Аграрне право України”, „Земельне право України” у Білоцерківському державному аграрному університеті (акт впровадження від 10.04.2007 р. № 01-12/1469);

—   при викладанні навчальних дисциплін „Адміністративне право України”, „Аграрне право України”, „Земельне право України” у Сумському Національному аграрному університеті (акт впровадження від 02.02.2007 р. № 5);

—  у межах України при підготовці державних реєстраторів прав на нерухоме майно та їх обмежень за проектом Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку „Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру”(Угода між Міжнародним Банком Реконструкції та Розвитку та Україною від 17.10.2003 р.) (лист від 01.04.2005 р.);

—    у межах України для перепідготовки фахівців-землевпорядників за проектом Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку „Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру”(Угода № 4709-UAміж Міжнародним Банком Реконструкції та Розвитку та Україною від 17.10.2003 р.) (акт впровадження від 18.04.2007 р.).

Деякі авторські концептуальні ідеї знайшли втілення у восьми кандидатських дисертаціях за спеціальністю 12.00.07 з різних проблем адміністративно-правового регулювання сільськогосподарської галузі, підготовлених під науковим керівництвом дисертанта (перші 7 з яких захищені, 1 – подана до захисту до спеціалізованої вченої ради), зокрема: Організаційно-правові засади охорони прав на сорти рослин в Україні (М.В. Пушкар); Адміністративно-правове регулювання екологічної діяльності (К.А. Рябець); Правове становище сільськогосподарських інспекцій (О.Ю. Піддубний); Організаційно-правові засади діяльності підрозділів ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів (Ю.В. Ярмоленко); Державний контроль за охороною та використанням земель сільськогосподарського призначення (Т.С. Кичилюк); Організаційно-правові засади охорони прав на торговельну марку (О.П. Світличний); Адміністративна відповідальність за порушення лісового законодавства (Н.В. Марфіна); Організаційно-правові засади діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в Україні (А.М. Долгополов).

Особистий внесок здобувачав одержання наукових результатів, що містяться у дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, усі сформульовані у ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.

Ідеї та розробки, які належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації.

Положення і висновки дисертації були обговорені і схвалені на міжкафедральному семінарі Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету. Результати дисертаційного дослідження в цілому, окремі його аспекти, одержані узагальнення і висновки оприлюднено дисертантом на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема:„Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні” (Київ, 2003); „ConferenceProceedings: GlobalReformsinHigherAgriculturalEducationandResearch: RespondingtoChallengestoQualityandSafetyofFoodandAgriculturalProducts. Sector: Legalguaranteeoftheagro-industrialcomplex” (Київ, 2003); на науково-теоретичному семінарі ННІ земельних ресурсів, правознавства та педагогіки НАУ (Київ, 2004); „Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (Ірпінь, 2003); „Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (Київ, 2004); „Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки” (Біла Церква, 2004); „Перспективные разработки науки и техники” (Белгород, Днепропетровск, 2004); „Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, підвищення продуктивності тваринництва в ринкових умовах їх діяльності” (Київ, 2004); „Сучасний соціокультурний простір 2004” (Дніпропетровськ, 2004); „Сучасні правові проблеми українського державотворення” (Біла Церква, 2005); „Стан та перспективи розвитку аграрного права” (Київ, 2005); „Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005); „Перспективи міжнародної інтеграції АПК України – МІА України 2005” (Київ, 2005); „Проблемы правового регулирования аграрних отношений и развития аграрно-продовольственных рынков в Российской Федерации” (Москва, 2005); „Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання” (Київ, 2005); „Управління земельними ресурсами в контексті стратегії сталого розвитку” (Київ, 2006); „Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст. ” (Біла Церква, 2006); „Аграрний форум 2006” (Суми, 2006); „Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти” (Київ, 2006); „Актуальні проблеми муніципального управління” (Київ, 2006); „Сучасні правові проблеми українського державотворення” (Біла Церква, 2007).

Публікації.Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 69-ти друкованих працях, з яких 47 одноосібних. Серед них 2 одноосібних монографії, 11навчальних посібників (у складі колективів авторів), 30 наукових статтей (із них 20 – у фахових виданнях України з юридичних наук), 21тезадоповідей на наукових конференціях, а також 1 типова програма та 4 методичних розробки.

Кандидатська дисертаціяна тему „Організаційно-правові засади надання охоронних послуг” захищена у 2003 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використано.

Структура та обсяг роботивизначені предметом дисертаційного дослідження, зумовлюються поставленою метою та завданнями. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, поділених на 13 підрозділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (403 найменувань), 13 додатків. Загальний обсяг дисертації 487 сторінок, з яких 378сторінок основного тексту.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначається стан наукової розробки проблеми, мета та завдання, предмет та об’єкт дисертаційного дослідження, формулюється наукова новизна отриманих результатів, розкривається їх теоретичне і практичне значення, викладаються основні положення, які виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1„Теоретико-правові засади здійснення державної виконавчої влади у галузі сільського господарства” містить 4 підрозділи.

У підрозділі 1.1. „Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві”розглянуто існуючі у теорії адміністративно-правової науки сучасні концептуальні погляди на сутність адміністративних правовідносин. Акцентовано увагу на формування і зміцнення в українському суспільстві нової доктрини адміністративного права – доктрини публічно-сервісного права, основним призначенням якого є служіння держави інтересам людини. Висвітлено також зміст аграрних правовідносин. Порівняльний аналіз змісту аграрних та адміністративних правовідносин дозвилив виявити критерії розмежування відповідних галузей права: 1) наявність (чи відсутність) серед суб’єктів правовідносин державного органу, чи органу місцевого самоврядування або громадської організації, наділених владно-розпорядчими державними функціями по відношенню до іншого суб’єкта цих правовідносин; 2) наявність у аграрних правовідносинах управлінського характеру самоврядування і демократії. В цілому результатом дослідження стало формулювання низки теоретичних висновків щодо адміністративних правовідносин у сільському господарстві, зокрема висновку про дуалістичну (подвійну) правову природу деяких норм та підінститутів адміністративного права, що підтверджується наявністю перших не лише в адміністративно-правових актах, а й у нормативно-правових актах інших галузей права, зокрема земельно-правових та екологічно-правових, і, відповідно, врегулюванням ними водночас адміністративно-правових і земельно-правових та адміністративно-правових і екологічно-правових відносин, а також пропозиція концептуальної моделі адміністративних правовідносин у сільському господарстві, в основу якої покладені найбільш значущі для суспільного життя складові (види) адміністративно-правових відносин: — державно-управлінські відносини; — адміністративно-сервісні відносини (відносини з надання адміністративних послуг); — адміністративно-деліктні відносини, що, разом з тим, не заперечує ектраполяцію такої моделі на адміністративні правовідносини в цілому.

Підрозділ 1.2. „Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах” присвячено розкриттю поняття і соціально-правового змісту та дослідженню сучасних проблем державного управління сільським господарством України.

Дослідження понятійного апарату визначило розмежування основних категорій об’єкта дисертаційної роботи: первинним поняттям є сільське господарство, яке розширюється за рахунок обслуговуючих і переробних галузей до аграрного сектору економіки, який у сукупності з соціальною інфраструктурою сільської місцевості складає аграрну сферу.

Перехід до ринкових відносин і ефективне функціонування ринкового механізму можливі лише за умов відмови від командно-адміністративної системи управління. Це, у свою чергу, викликає необхідність змін у методологічних і практичних підходах до способів впливу на організацію виробничих процесів у сільському господарстві. Йдеться насамперед про перехід від управління ними з боку держави та її органів і застосування методів прямого впливу на об’єкти управління до регулювання цими процесами.

З урахуванням зазначеного вище, а також виходячи з науково-обґрунтованих підходів щодо наведеного визначення поняття державного управління, під державним управлінням аграрним сектором економіки слід розуміти цілеспрямований, організуючий і регулюючий вплив держави на діяльність підприємств та організацій, що складають аграрний сектор економіки, через організацію суспільних відносин для забезпечення державної аграрної політики в інтересах громадян держави. Термін державне регулювання аграрним сектором економіки може розглядатися як складова частина державного управління аграрним сектором економіки, яка за умов досягнення сталого розвитку аграрного сектору, стабільності виробництва і реалізації продукції в умовах ринкової економіки має зростати і згодом домінувати. Насамперед державне регулювання аграрним сектором економіки має знайти свій прояв через непрямі економічні важелі впливу за допомогою нормативно-правового забезпечення господарських процесів в аграрному секторі економіки.

У підрозділі 1.3. „Принципи реалізації державної виконавчої влади у галузі сільського господарства” проаналізовані науково-теоретичні підходи до визначенняпринципів державного управління сільськогосподарською галуззю.

Обґрунтовано, що на всі соціально-правові та економічні явища і процеси у суспільстві впливає не лише форма державного устрою, а й, однаковою мірою з незначними відхиленнями, форма правління та державно-правовий режим. Тобто опис закономір­ностей взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом управління, які змінюються відповідно до змін форм дер­жавного устрою, звужує сферу можливих чинників, що впливають на такі відносини. За цих умов її необхідно розширити за рахунок усіх можливих чинників впливу на взаємовідносини між управляючим суб’єктом та об’єктом управління, тобто враховувати також і форму правління та державно-правовий режим, які в сукупності складають форму держави. З огляду на зазначене, дістали подальшого розвитку теоретичні визначення понять „принципи державного управління”, „принципи державного управління економікою”, „принципи державного управління аграрним сектором економіки”.

Проведений аналіз принципів державного управління аграрним сектором економіки України та дослідження його стану у попередніх підрозділах роботи, дають підставу, на наш погляд, виділити найважливіші на сучасному етапі розвитку сільськогосподарської галузі держави принципи державного управління нею: такими є державний аграрний протекціонізм, цільова державна підтримка сільського господарства,забезпечення продовольчої безпеки, рівність усіх форм господарювання, поєднання економічних і соціальних цілей,правова захищеність аграрного підприємництва. Підставою для такого твердження слугує значимість останніх для відродження галузі як потужного економічного напрямку в економічній системі України, що забезпечить не лише розвиток власне, сільськогосподарського виробництва як галузі, а й відновлення соціальної складової аграрної сфери в цілому – зайнятості сільського населення, створення сучасної, гідної життя людини соціально-побутової інфраструктури на селі та збереження і розвиток українського народу.

Проаналізований стан продовольчої безпеки в Україні на межі ХХ та ХХІ століть, що дало підстави обґрунтувати принцип забезпечення продовольчої безпеки в державному управлінні аграрним сектором економіки країни та відповідно удосконалити систему принципів державного управління цією економічною галуззю, доповнивши останню принципом забезпечення продовольчої безпеки.

У підрозділі 1.4. „Теоретичні аспекти визначення поняття і змісту інституту адміністративних правочинів у сільському господарстві України”проведено аналіз правового змісту категорії правочинів. Наголошується, що більш детальний аналіз внутрішнього правового змісту поняття правочину показує певну обмеженість у його традиційному тлумаченні, оскільки правочини потенційно можуть мати місце і у правовідносинах, що виходять за межі цивільно-правових. Йдеться про поняття правочину у ракурсі не лише цивільного права, а й інших галузей права– наприклад у публічному праві, де також може мати місце таке правове явище як правочин.

На підставі проведеного дослідження запропоновано введення у теорію адміністративного права категорії „адміністративний правочин”, виклавши його таким чином: під адміністративним правочином слід розуміти належним чином документально оформлені взаємні правомірні дії фізичних (юридичних) осіб та державних органів, організацій і підприємств чи органівмісцевого самоврядування, або односторонні правомірні дії управомоченої сторони (державного органу, органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб), що ведуть до виникнення, зміни чи припинення адміністративних прав і обов’язків у конкретно визначеної особи (осіб), а також інституту адміністративних правочинів як системи адміністративно-правових норм, що регулюють однорідні адміністративно-правові відносини у частині належним чином документально оформленого встановлення, зміни чи припинення адміністративних правообов’язків для конкретно визначеної особи (осіб). Аналогічне визначення може бути екстрапольоване і на аграрний сектор економіки.

Проведена класифікація адміністративних правочинів; уся сукупність адміністративних правочинів поділена на: – акти управління; – індивідуальні правозастосовчі акти; – адміністративні договори.

На підставі аналізу норм Закону України „Про мови в Українській РСР” обґрунтовується теза про використання мовою адміністративних правочинів виключно державної – української мови, а в адміністративному процесі, у разі необхідності, залучення перекладача відповідно до нормами КУпАП та КАС України.

Розділ 2„Загальна характеристика та перспективи удосконалення адміністративно-юрисдикційної діяльності у сільському господарстві України” складається з 3-х підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Актуальні проблеми здійснення державного контролю у сільському господарстві”досліджено поняття контролю якодного з найбільш поширених і дієвих способів та засобів забезпечення законності і дисципліни в процесі здійснення державної виконавчої влади. Акцентується увага, що основною метою державного контролю в аграрному секторі економіки держави є задоволення інтересів громадян – споживачів продукції агропромислового комплексу, забезпечення їх екологічно чистими, безпечними і доступними продуктами харчування, а також забезпечення інтересів фізичних і юридичних осіб – виробників сільськогосподарської продукції, задоволення їх потреб в якісній сировині та справедливій оплаті за вироблену продукцію.

Доведено, що змiст державного контролю у сiльському господарстві сьогодні охоплює контрольно-наглядовiфункцiї щодо широкого спектру дiяльностiсiльськогосподарських підприємств, органiзацiй, установ, об’єднань не залежно від форм власності та організаційно-правових форм. Він включає як контроль безпосередньо за виробництвом, зберіганням, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, так і контроль за усіма іншими умовами аграрного виробництва, що включає екологічний та земельний контроль, а також інші види державного контролю, що носять загальний характер для усіх об’єктів контролю у державі.

Запропонована класифікація державного контролю в аграрному секторі за галузевою ознакою, за критерієм широти повноважень інспекційних органів виділено.

Розглянутий також досвід діяльності Міжнародної неурядової організації вищих контрольних органів (ІНТОСАІ).

Підрозділ 2.2. „Система суб’єктів адміністративної юрисдикції у галузі сільського господарства України” присвячений дослідженню вітчизняної системи адміністративно-юрисдикційних органів у галузі сільського господарства. Акцентовано увагу, що наукові дослідження діяльності цих органів, їх системи продиктоване насамперед тим, що продукція агропромислового комплексу є продукцією особливого роду, від її якості залежить здоров’я та навіть життя людей і безпека всього суспільства.

Доведено, що адміністративно-юрисдикційна діяльність у сільському господарстві охоплює широке коло об’єктів, які дещо виходять за межі повноважень власне державних сільськогосподарських інспекцій. Тому система органів адміністративної юрисдикції у сільському господарстві не обмежується державними сільськогосподарськими інспекціями. Зважаючи на адміністративно-юрисдикційні повноваження у сфері земель сільськогосподарського призначення, які є невід’ємною частиною аграрного виробництва – його просторовим базисом і основним засобом виробництва, до системи адміністративно-юрисдикційних органів у сільському господарстві України віднесено, крім сільськогосподарських інспекцій також Держекоінспекцію, Держземінспекцію та органи Державного комітету водного господарства України. У межах дослідження проведено низку класифікацій адміністративно-юрисдикційних органів у галузі сільського господарства.

Визначено основні напрями удосконалення діяльності державних сільськогосподарських інспекцій:- посилення ролі та значення інспекцій в охороні навколишнього середовища. Діяльність їх має розглядатися як частина природоохоронної роботи. Сільськогосподарське виробництво, промислова переробка його продукції мають проводитися за суворо науково обґрунтованими нормами та вимогами з впровадженням нових безвідходних технологій, які унеможливили б випуск недоброякісної продукції. Господарювання на землі має спрямовуватися на підвищення її родючості, припинення відведення високопродуктивних угідь на несільськогосподарські потреби, пріоритетне вирішення екологічних проблем; — зміна організаційної побудови інспекцій, вирівнювання їх правових статусів. Державні сільськогосподарські інспекції у своїй діяльності мають більше опиратися на підпорядковані їм обласні та районні інспекції. Проблеми інспекцій повинні носити більш чітко виражений регіональний характер, оскільки кожний регіон має свої природні та соціальні особливості.

У підрозділі 2.3. „Адміністративно-юрисдикційні повноваження державних сільськогосподарських інспекцій”з’ясована природа адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади, що має певні особливості, які розмежовують цю діяльність від інших видів діяльності органів державної виконавчої влади. Юрисдикційні повноваження різних сільськогосподарських інспекцій не є однаковими за обсягом і можуть включати як повний обсяг, тобто право складання протоколу, розгляду справи та винесення рішення щодо притягнення порушника до адміністративної відповідальності, так і обмежений. Проаналізовані повноваження кожної із інспекцій, результатом чого стала класифікація адміністративно-юрисдикційних повноважень державних сільськогосподарських інспекцій.

Висловлена думка, що адміністративна юрисдикція включає в себе як розгляд спорів, які віднесені КАС до компетенції адміністративних судів, так і розгляд справ про адміністративні правопорушення, незалежно від того, чи розглядаються вони судом загальної компетенції, чи спеціально уповноваженим органом виконавчої влади. При цьому діяльність по розгляду спорів, що здійснюється адміністративними судами має визначатися як адміністративна юстиція і входити до адміністративної юрисдикції як частина до цілого. Діяльність по розгляду справ про адміністративні правопорушення в свою чергу має визначатись як судова і позасудова адміністративна юрисдикція. Разом з тим адміністративна юрисдикція органів виконавчої влади та органів судової влади дещо схожі, оскільки всі вони повинні: розглянути спір, самостійно, оцінити його та застосувати певні адміністративні міри.

Досліджено юридичну природу вилучення майна як виду адміністративного стягнення і адміністративного штрафу зокрема. Враховуючи конституційне закріплення принципу верховенства права, дефініції правової категорії майна, визначеної чинним Цивільним кодексом України, зроблений висновок про дискусійність концептуального підходу теорії адміністративного права до інституту адміністративної відповідальності у частині правомірності юрисдикційних повноважень усіх, крім суду, органів адміністративної юрисдикції по накладенню адміністративних стягнень у вигляді штрафу, оскільки наявність таких повноважень у органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (несудових органів) є неконституційною, а тому – незаконною.

Розділ 3 „Теоретичні проблеми адміністративно—деліктних відносин у сільському господарстві” містить 3 підрозділи.

Підрозділ3.1. „Загальна характеристика складів адміністративних деліктів угалузі сільського господарства”присвячений характеристиці складів адміністративних правопорушень угалузі сільського господарства. Розглянуті ознаки адміністративних деліктів у галузі, структура їх складів. Виділено чотири основні групи адміністративних деліктів у галузі сільського господарства, класифікація яких ґрунтується на об’єкті посягання:

1) потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських господарств (ст. 104); порушення порядку та умов ведення насінництва та розсадництва (ст. 104-1); порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур’янами (ст. 105); вивезення матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або відповідну обробку (ст. 106);

2) невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки (ст. 106-1); незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 106-2);

3) порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (ст. 107); порушення законодавства про племінну справу у тваринництві (ст. 107-1);

4) грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки (ст. 108).

Запропоноване теоретичне визначення адміністративного правопорушення у сільському господарстві, під яким слід розуміти протиправне діяння (дія або бездіяльність), яке посягає на встановлений у державі порядок, яким врегульовано суспільні відносини у аграрному секторі економіки, та яке завдає шкоди рослинному, тваринному фонду або містить реальну загрозу її спричинення, за яке законодавством передбачено застосування заходів адміністративного впливу.

У підрозділі 3.2. „Адміністративні санкції за проступки у галузі сільського господарства”досліджено концептуальний підхід держави до питань адміністративного примусу, адміністративної відповідальності та адміністративних стягнень. Акцентована авага, що важливу роль у врегулюванні суспільних відносин, забезпеченні належного правового режиму в державі відіграє інститут адміністративного примусу, вагомою складовою ланкою якого є адміністративні санкції.

Запропонована класифікація адміністративних стягнень у сільському господарстві: -за ступенем визначеності санкції за проступки у сільському господарстві є відносно визначені, оскільки уповноваженому органу надано право визначення розміру адміністративного стягнення в межах, передбачених санкцією правової норми; -за ступенем варіативності санкції за проступки у сфері сільського господарства відносяться до стягнень, що чітко зафіксовані санкцією правової норми і не передбачають можливості вибору серед інших видів; -за тривалістю впливу санкції за проступки у сфері сільського господарства є одномоментними, оскільки застосовуються до винної особи одноразово у повному обсязі – накладенням штрафу. Виключенням є ст. 108 КУпАП, яка передбачає настання відповідальності за грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації у формі позбавлення права керування зазначеними машинами на строк до одного місяця; -за суб’єктом застосування санкції за проступки у сфері сільського господарства можна віднести до стягнень широкого кола суб’єктів застосування, оскільки вони можуть накладатися декількома уповноваженими органами; -за ознакою особи, на яку накладається адміністративне стягнення санкції за проступки у сфері сільського господарства можна віднести до змішаних стягнень, оскільки вони мають універсальний характер і застосовуються як до юридичних так і до фізичних осіб (штраф). Винятком є стаття 108 КУпАП, де суб’єктом адміністративного проступку можуть бути лише механізатори, до яких застосувується адміністративне стягнення у формі позбавлення права керування сільськогосподарськими машинами на строк до одного місяця.

Обґрунтовується теза, що розмежування настання адміністративної відповідальності за проступки, вчинені у галузі сільського господарства, від кримінальної відповідальності залежить від тяжкості наслідків, що настали у результаті вчинення протиправного діяння, та розміру шкоди, яку вони спричинили. У зв’язку з цим, для правильної кваліфікації правопорушень необхідно проаналізувати зміст понять, закріплених у ст. 9 КУпАП та ст. 11 КК України, і тільки після цього, у поєднанні з фактичними обставинами вчинення правопорушення та з урахуванням наслідків протиправних дій, вирішувати питання про притягнення особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Пропонується перегляд розмірів адміністративних штрафів у бік їх істотного збільшення задля адекватності покарання за вчинене протиправне діяння та підвищення результативності превентивної функції адміністративних штрафів. Зазначається також, щоз метою підвищення професіоналізму суб’єктів накладення адміністративних стягнень у процесі накладення адміністративних стягнень, уникнення порушень прав та законних інтересів осіб, що притягаються до адміністративної відповідальності, необхідно реформувати систему органів адміністративно-штрафної юрисдикції, шляхом поступового позбавлення юрисдикційних повноважень адміністративних комісій при виконавчих органах місцевих рад народних депутатів, а також виконавчих комітетів селищних та сільських рад народних депутатів, розширити судову й спеціалізовану сфери застосування штрафів, а у підсумку прийти до судового порядку накладення адміністративного штрафу.

Реалізація зазначених пропозицій на думку автора сприяла б удосконаленню законодавства про адміністративні штрафи як складової адміністративно-деліктного законодавства України та повнішому використанню потенціалу адміністративного штрафу як дієвого важеля зміцнення законності та правопорядку у державі, підвищення правосвідомості населення.

Підрозділ 3.3. „Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади як засіб забезпечення паритетності суб’єктів адміністративних правовідносин в аграрному секторі економіки” присвячений пошуку нових форм взаємодії суб’єктів аграрного господарювання і органів та посадових осіб державної влади у галузі сільського господарства. Такі нові форми вбачаються у реформуванні функціонального навантаження інституту адміністративної відповідальності посадових і службових осіб аграрного сектора. Адміністративні правовідносини в цілому відіграють важливу роль, виступаючи тією віссю, яка поєднує державу і агропромислове виробництво, дозволяє проводити державну аграрну політику, спрямовану на подальший розвиток аграрних відносин.

Пропонується новий погляд на адміністративну відповідальність: не тільки як на ознаку правового статусу посадової і службової особи, але і як на сам зміст адміністративних правовідносин в аграрному секторі, які за своєю суттю здебільшого спрямовані на взаємну відповідальність держави та суб’єктів аграрних відносин, як позитивну, так і ретроспективну. Відзначається, що такий юридичний факт, як притягнення посадової особи – правопорушника до адміністративної відповідальності, зумовлює не тільки відновлення правомірного порядку управління, але також і поновлює права фізичних та юридичних осіб, що були порушені правопорушником. У цьому полягає ще одна важлива ознака адміністративної відповідальності – адміністративна відповідальність як елемент правового статусу посадової особи породжує паритетність між посадовою особою виконавчої влади та об’єктами державного управління в аграрному секторі економіки. Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади в аграрному секторі економіки є гарантією побудови системи належних взаємовідносин по осі орган виконавчої влади – суб’єкти господарювання в галузі. За умови, коли держава майже не здійснює управління сільськогосподарським виробництвом, а відбувається лише регулювання шляхом квотування, ліцензування, податкової політики та інших економічних та адміністративних важелів, суб’єкти господарювання в АПК мають бути озброєні адекватними засобами захисту від можливих зловживань з боку виконавчої влади.

Розділ 4 „Актуальні проблеми сучасного розвитку інституту адміністративних послуг у галузі сільського господарства України”

У підрозділі 4.1. „Поняття та зміст адміністративних послуг у сільському господарстві”досліджується зміст інституту адміністративних послуг у галузі сільського господарства. Аналіз різних підходів, на думку автора, дає підстави зробити висновок про доцільність вживання замість дефініції „управлінські” терміну „адміністративно-виконавські послуги”.

Запропонована класифікація адміністративно-виконавських послуг, що надаються у сільському господарстві, за характером вирішуваних питань:

1)загальні адміністративно-виконавські послуги у сільському господарстві. До таких послуг слід віднести:

   — реєстрацію суб’єктів господарювання, основним видом яких є здійснення сільськогосподарського виробництва;

   — реєстрацію осіб, які ведуть особисте селянське господарство тощо.

2) спеціальні адміністративно-виконавські послуги у сільському господарстві. До таких послуг слід віднести:

— надання аграрним суб’єктам господарювання землі для ведення сільськогосподарської діяльності. Віднесення даної послуги до спеціальної пов’язано насамперед з тим, що апріорі земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва, і відповідно без наявності якого неможливо таким суб’єктам реалізувати свої статутні завдання;

— отримання спеціальних ліцензій на здійснення окремих видів діяльності, наприклад, ліцензій на господарську діяльність з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів тощо, тобто отримання дозвільних документів, які необхідні для здійснення сільськогосподарської діяльності;

— отримання Сертифікатів ветеринарної експертизи тощо, тобто дозвільних документів, які необхідні для реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції та продуктів первинної переробки.

Відзначається характерна особливість адміністративно-виконавських послуг у галузі сільського господарства – характерний суб’єктний склад. Крім загального (для цього виду послуг) суб’єкта в особі органу державної виконавчої влади або органу місцевого самоврядування наявний також і другий спеціальний суб’єкт – суб’єкт аграрного господарювання (юридична особа, основний вид діяльності якої за статутом – здійснення сільськогосподарського виробництва, фермерське господарство, особи, які ведуть особисте селянське господарство).

У підрозділі 4.2. „Проблеми законності надання адміністративних послуг у галузі сільського господарства”аналізується компетенція органів виконавчої влади у галузі сільського господарства щодо надання широкого спектру адміністративно-виконавських послуг через призму законності. Основною проблемою законності адміністративних послуг у галузі сільського господарства визначена відсутність законодавчого врегулювання механізму їх надання. Відзначається також, що споживач послуг, насамперед, стикається з проблемою платності адміністративної послуги, яка, у свою чергу виникає через відсутність загального порядку встановлення цін на них. Платність за адміністративні послуги не характеризується відкритістю й прозорістю, які повинні бути їй притаманні відповідно до Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади. Крім того, сума оплати не завжди відповідає розрахункам по наданій адміністративній послузі, що викликає сумнів у їх об’єктивності. Все вищезазначене призводить до появи випадків хабарництва у сфері дозвільно-розпорядчих відносин.

Основною підставою зазначеного, на думку автора, є недосконале законодавство, яке має свій вияв у відсутності чіткої процедури надання платних адміністративних послуг, невизначеності на законодавчому рівні стандартів якості адміністративних послуг, невизначеності засад діяльності органів державної виконавчої влади у досліджуваній сфері.

Відстоюється позиція В.М. Гаращука, що справляння плати за надання адміністративних послуг характеризується „подвійною оплатою” за рахунок сплати громадянами податків, а потім ще і безпосередньої оплати надання відповідної послуги. Саме це, на думку дисертанта, визначає неконституційність справляння зазначеної плати за надання адміністративно-виконавських послуг органами державної виконавчої влади.

Підрозділ 4.3. „Забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві”присвячений дослідженню новітньої юридичної прикладної проблеми –проблеми забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві. Відзначається, щозабезпечення договірної свободи суб’єктів цих відносин є важливим організаційно-правовим аспектом надання адміністративних послуг у сільському господарстві та важливою складовою загального процесу демократизації суспільства.

Договірна форма регулювання управлінських відносин є досить новою для України. Головною метою впровадження цієї форми правового регулювання управлінських відносин є всебічне забезпечення прав людини та громадянина, інтересів юридичних осіб. Визначення місця свободи договору у цій сфері, чітка регламентація можливого обмеження свободи учасників договору, що не є носіями владних повноважень, дослідження інших аспектів забезпечення договірної свободи у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві повинно забезпечити: створення позитивного іміджу органів державної влади серед учасників аграрного виробництва, формування партнерських відносин між ними; активізацію споживання адміністративних послуг у аграрній сфері; наближення сфери надання адміністративних послуг у сільському господарстві до стану прозорої, чітко організованої системи правовідносин.

Надання адміністративних послуг визначається як особливий вид адміністративних договорів, забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання яких у галузі сільського господарства має два аспекти: 1) забезпечення договірної свободи при укладенні адміністративних договорів про концесію публічної служби (такі договори мають правовстановлюючий характер); 2) забезпечення договірної свободи при споживанні адміністративних послуг у сфері сільського господарства (носять правозастосовчий характер договору). Таким чином важливим завданням науки адміністративного права у найближчий час має стати визначення меж диспозитивності при укладанні адміністративних договорів. Нормативне визначення рівня свободи сторін при укладенні публічно-правового договору дозволить значно впорядкувати сферу їх укладення, створить демократичну правову основу надання управлінських послуг, зробить цей процес більш чітким, зрозумілим та законодавчо врегульованим. Правове регулювання договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у галузі сільського господарства повинно забезпечити доступність та демократичний характер таких послуг в аграрному виробництві та соціальній сфері села.

 

ВИСНОВКИ

 

У результаті проведеного дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у галузі адміністративного, аграрного, земельного, екологічного та цивільного права, автором сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на подальший розвиток теорії адміністративного права шляхом формування нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, категорій і понять, внесення науково-обґрунтованих пропозицій по удосконаленню чинного адміністративного законодавства України. Основні з них такі:

1.  Cформульоване визначення поняття адміністративно-правових відносин в аграрному секторі: під такими слід розуміти врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини у цій галузі у вигляді стійких правових зв’язків між їх сторонами (суб’єктами), що виникають у процесі реалізації ними суб’єктивних прав та обов’язків на підставі приписів адміністративно-правових норм, якими встановлені і гарантовані.

2.   Виділені критерії розмежування предметів регулювання адміністративних та аграрних правовідносин. Ними є:

1)   наявність (чи відсутність) серед суб’єктів правовідносин державного органу, чи органу місцевого самоврядування або громадської організації, наділених владно-розпорядчими державними функціями по відношенню до іншого суб’єкта цих правовідносин;

2) наявність у аграрних правовідносинах управлінського характеру самоврядування і демократії.

Суспільні відносини, одним із суб’єктів яких виступає державний орган, орган місцевого самоврядування або громадська організація, наділені владно-розпорядчими державними функціями по відношенню до іншого суб’єкта цих правовідносин, не залежно від галузевої, функціональної чи територіальної сфери (зокрема такі, що виникають у аграрному секторі), підставно віднести до предмету адміністративного права. Будь-які інші організаційно-управлінські відносини, що виникають у аграрній сфері, одним із суб’єктів яких не виступають зазначені вище суб’єкти права, або у них присутні самоврядування і демократія, підставно відносити до предмету аграрного права.

Наведене дає підставу для висновку про дуалістичну (подвійну) правову природу деяких норм та підінститутів адміністративного права, що підтверджується наявністю перших не лише в адміністративно-правових актах, а й у нормативно-правових актах інших галузей права, зокрема земельно-правових та екологічно-правових, і, відповідно, врегулюванням ними одночасно адміністративно-правових і земельно-правових, та адміністративно-правових і екологічно-правових відносин.

3. Пропонується концептуальна модель адміністративно-правових відносин у сільському господарстві України, яка включає найбільш значущі для суспільства види адміністративно-правових відносин:

— державно-управлінські відносини;

— адміністративно-деліктні відносини;

— адміністративно-сервісні відносини (відносини з надання адміністративних послуг).

4. Принципи державного управління аграрним сектором економіки визначаються як фундаментальні, науково обґрунтовані і здебільшого законодавчо закріплені положення, які відображаютьвідповідні існуючій формі держави об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взає­мовідносин між керівними суб’єктами державного управління аграрним сектором економіки та відповідними об’єктами управління.

Найважливішими на даному етапі розвитку сільськогосподарської галузі держави принципами державного управління нею є:

— державний аграрний протекціонізм;

— цільова державна підтримка сільського господарства;

— забезпечення продовольчої безпеки;

— рівність усіх форм господарювання;

— поєднання економічних і соціальних цілей;

— правова захищеність аграрного підприємництва.

Підставою для такого твердження слугує значимість останніх для відродження галузі як потужного економічного напряму в економічній системі України, що забезпечить не лише розвиток власне галузі як виробництва, а й відновлення соціальної складової аграрної сфери в цілому – зайнятості сільського населення та створення сучасної соціально-побутової інфраструктури на селі.

5. Проведений аналіз стану продовольчої безпеки в Україні на межі ХХ та ХХІ століть дає підстави обґрунтувати принцип забезпечення продовольчої безпеки в державному управлінні аграрним сектором економіки країни та, відповідно, доповнити систему принципів державного управління цією економічною галуззю принципом забезпечення продовольчої безпеки.

Дотримання і реалізація зазначеного принципу у процесі державного управління аграрним сектором економіки держави є об’єктивно необхідним державним кроком, оскільки від того, наскільки суворо і повсякденно він буде діяти, залежить продовольча безпека держави, що конкретизується у стані життєздатності населення держави, а відтак – існуванні українського етносу взагалі.

6. Становлення ринкової економіки в Україні, на жаль, супроводжується деякими негативними похідними, серед яких і тимчасові кризові явища на селі в цілому, і в аграрному виробництві зокрема. В умовах тотального зубожіння села, масового занепаду аграрного виробництва гостро постає питання забезпечення належної збереженості вирощеного урожаю, продукції тваринництва, техніки та інших товаро-матеріальних цінностей на селі. Охорона майна сільськогосподарських товаровиробників, як комплекс організаційно-правових заходів, у таких соціально-економічних умов постає в новому світлі: це питання повинно розглядатися як обов’язкове у господарсько-підприємницькій діяльності на усіх стадіях виробничого процесу у сільському господарстві, а тому повинне стати одним із принципово важливих напрямів контрольної діяльності держави у галузі сільськогосподарського виробництво, що поки що не знайшло належного відображення у діяльності контрольних органів у сільському господарстві.

7. Враховуючи конституційне закріплення принципу верховенства права (ч. 1 ст. 8), непорушність права приватної власності (ч. 4 ст. 41) та застосування конфіскації майна виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ч. 6 ст. 41), дефініції правової категорії майна, визначеної чинним Цивільним кодексом України (ст. 177), визнається дискусійним концептуальний підхід теорії адміністративного права до інституту адміністративної відповідальності у частині правомірності юрисдикційних повноважень усіх, крім суду, органів адміністративної юрисдикції по накладенню адміністративних стягнень у вигляді штрафу, та обґрунтована позиція щодо неконституційності таких повноважень у несудових органів адміністративної юрисдикції.

8. Запропонована систематизація органів адміністративної юрисдикції в аграрному секторі економіки України. З урахуванням об’єднання контрольно-інспекційних органів, підвідомчих МінАП України, назвою „державні сільськогосподарські інспекції”, така систематизація може мати наступний вигляд: систему органів адміністративної юрисдикції в аграрному секторі економіки України складають державні сільськогосподарські інспекції, інспекційні органи Мінохоронприроди та Держкомводгоспу України.

9. Запропоновано введення у теорію адміністративного права категорії „адміністративний правочин”, під яким слід розуміти належним чином документально оформлені взаємні правомірні дії фізичних (юридичних) осіб та державних органів, організацій і підприємств чи органівмісцевого самоврядування, або односторонні правомірні дії управомоченої сторони (державного органу, органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб), що ведуть до виникнення, зміни чи припинення адміністративних прав і обов’язків у конкретно визначеної особи (осіб).

Подане визначення категорії „адміністративний правочин”може слугувати відправною точкою для подальших теоретичних досліджень у галузі адміністративного права та процесу, оскільки має місце у досить широкому колі правовідносин зазначеної галузі.

10. Обґрунтовується позиція про конституційність використання мовою адміністративних правочинів виключно державної – української мови, а в адміністративному процесі, у разі необхідності, залучення перекладача відповідно до нормами КУпАП та КАС України.

11. Запропоноване визначення поняття адміністративного правопорушення у сільському господарстві як протиправного діяння (дія або бездіяльність), яке посягає на встановлений у державі порядок, яким врегульовано суспільні відносини у аграрному секторі економіки, та яке завдає шкоди рослинному, тваринному фонду, або містить реальну загрозу її спричинення, за яке законодавством передбачено застосування заходів адміністративного впливу.

12. Проведена класифікація адміністративних деліктів у аграрному секторі економіки: а) потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських господарств (стаття 104); порушення порядку та умов ведення насінництва та розсадництва (стаття 104-1); порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур'янами (стаття 105); вивезення матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або відповідну обробку (стаття 106); б) невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки (стаття 106-1); незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель (стаття 106-2); в) порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); порушення законодавства про племінну справу у тваринництві (стаття 107-1); г) грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки (стаття108).

Перша група деліктів у сільському господарстві посягає на суспільні відносини у галузі рослинництва, друга – на суспільні відносини у галузі рослинництва особливого роду, порушення яких становить підвищену суспільну небезпеку (наркотична сировина), третя група – на суспільні відносини у галузі тваринництва, четверта – на суспільні відносини у сфері використання технічних засобів, тобто там, де існує підвищена небезпека для життя та здоров’я людини. Критерієм наведеного поділу є видовий об’єкт суспільних відносин.

13. Аналіз наукових розробок дає підставу класифікувати адміністративні стягнення за правопорушення в аграрному секторі економіки:

— за ступенем визначеності санкції за проступки у сільському господарстві є відносно визначені, оскільки уповноваженому органу надано право визначення розміру адміністративного стягнення в рамках, передбачених санкцією правової норми. Навіть санкція статті 108 КУпАП, яка передбачає настання відповідальності за грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації має невизначений характер – позбавлення права керування зазначеними машинами на строк до одного місяця;

— за ступенем варіативності санкції за проступки у сфері сільського господарства відносяться до стягнень, що чітко зафіксовані санкцією правової норми і не передбачають можливості вибору серед інших видів;

— за тривалістю впливу санкції за проступки у сфері сільського господарства є одномоментними, оскільки застосовуються до винної особи одноразово у повному обсязі – накладенням штрафу. Виключенням є ст. 108 КУпАП, яка передбачає настання відповідальності за грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації у формі позбавлення права керування зазначеними машинами на строк до одного місяця;

— за суб’єктом застосування санкції за проступки у сфері сільського господарства можна віднести до стягнень широкого колда застосування, оскільки вони можуть накладатися декількома уповноваженими органами;

— за ознакою особи, на яку накладається адміністративне стягнення санкції за проступки у сфері сільського господарства можна віднести до змішаних стягнень, оскільки вони мають універсальний характер і застосовуються як до юридичних так і до фізичних осіб (штраф). Винятком є стаття 108 КУпАП, де суб’єктом адміністративного проступку можуть бути лише механізатори, до яких застосовується адміністративне стягнення у формі позбавлення права керування сільськогосподарськими машинами на строк до одного місяця.

14. Паритетність сторін адміністративно-правових відносин має інтегрований характер, її гарантії забезпечуються наявністю, з одного боку, механізму оскарження дій, наслідком якого є своєрідна відповідальність посадової особи у вигляді скасування її незаконного рішення та, з іншого – механізму притягнення посадової особи до відповідальності за адміністративне правопорушення, наслідком чого є безпосередні несприятливі наслідки для посадової особи персонально.

Звичайно ж не можна вести мову про юридичну рівність сторін, оскільки це суперечило б фундаментальним засадам адміністративного права. Разом з тим, імперативність в адміністративному праві зовсім не означає диктату однієї сторони і безправ’я іншої. Рівність сторін всерівно існує, але в інший площині, іншому якісному стані, і цей стан, це адміністративно-правове явище визначається автором як паритетність сторін адміністративних правовідносин, яка полягає у відповідності взаємних суб’єктивних прав і обов’язків посадової особи та суб’єкта аграрного господарювання.

Підставою паритетності є не стільки сам факт адміністративної деліктоздатності посадової особи, оскільки це її невід’ємна характеристика, скільки особливий тип взаємовідносин, які складаються саме в процесі повсякденної діяльності службової особи, і який звичайно іменується позитивною адміністративною відповідальністю. Іншими словами, позитивна і ретроспективна відповідальність посадовця в комплексі, постійна наявність першої і загроза виникнення другої у разі неправомірної поведінки, можливість ініціативи суб’єкта аграрного господарювання у порушенні процедури притягнення посадовця до адміністративної відповідальності, кореспондування взаємних суб’єктивних прав і обов’язків у своїй сукупності зумовлюють таку характеристику, характерну рису адміністративних правовідносин в площині службовець – суб’єкт аграрного господарювання, як паритетність сторін адміністративних правовідносин.

15. Аналіз різних підходів дає підстави зробити висновок про доцільність вживання терміну „адміністративно-виконавські послуги”. При цьому ми виходимо з наступних міркувань: перша частина терміну „адміністративні”вказувала б на те, що дана послуга є різновидом „публічної послуги”, тобто на те, що суб’єктом надання таких послуг є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. А природа діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо надання цих послуг витікає із природи діяльності цих органів, маємо на увазі владно-розпорядчу діяльність, оскільки надання таких послуг завжди витікає із повноважень вищезазначених органів; друга частина терміну „виконавські”, як правильно відзначив В.Б. Авер’янов, вказувала б на виконавсько-зобов’язальний аспект діяльності адміністративних органів. Це, у свою чергу, вказує на те, що адміністративний орган зобов’язаний вчинити певні владно-розпорядчі дії пов’язані з реалізацією прав суб’єктів правовідносин, які до них звернулися. Крім того, вказувало б також на те, що суб’єкт правовідносин у цьому випадку стоїть „вище” адміністративного органу і його завдання (адміністративного органу) полягають у якісному виконанні свого обов’язку, адже надання послуги – це задоволення певних потреб суб’єктів правовідносин.

16. Уявляється, що адміністративно-виконавські послуги, що надаються у сільському господарстві, за характером вирішуваних питань підставно класифікувати на:

2)загальні адміністративно-виконавські послуги у сільському господарстві. До таких послуг слід віднести:

            — реєстрацію суб’єктів господарювання, основним видом яких є здійснення сільськогосподарського виробництва;

            — реєстрацію осіб, які ведуть особисте селянське господарство тощо;

2) спеціальні адміністративно-виконавські послуги у сільському господарстві. До таких послуг слід віднести:

            — надання аграрним суб’єктам господарювання землі для ведення сільськогосподарської діяльності. Віднесення даної послуги до спеціальної пов’язано насамперед з тим, що апріорі земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва, і відповідно без наявності якого неможливо таким суб’єктам реалізувати свої статутні завдання;

            — отримання спеціальних ліцензій на здійснення окремих видів діяльності, наприклад, ліцензій на господарську діяльність з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів тощо, тобто отримання дозвільних документів, які необхідні для здійснення сільськогосподарської діяльності;

            — отримання Сертифікатів ветеринарної експертизи тощо, тобто дозвільних документів, які необхідні для реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції та продуктів первинної переробки.

17. Підставною вбачається підтримка позиції В.М. Гаращука [77,с. 109-114], що справляння плати за надання адміністративних послуг характеризується „подвійною оплатою” за рахунок сплати громадянами податків, а потім ще і безпосередньої оплати надання відповідної послуги органом державної виконавчої влади. Саме це визначає неконституційність справляння зазначеної плати. Ст. 6 Конституції України проголошує, що органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у межах встановлених Конституцією і відповідно до законів України; ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Таким чином, громадяни України, сплачуючи податки, виконують свій конституційний обов’язок, а реалізувати право на безкоштовне одержання послуг, яке визначено як Конституцією, так і іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами не можуть. Стає очевидним, що державні органи стягують плату за адміністративні послуги незаконно. Такі послуги, у разі гострої потреби, можуть надавати створені державні підприємства.

18. Договірна свобода сторін у процесі надання управлінських послуг у галузі сільського господарства є важливою складовою загального процесу демократизації суспільства. Потреба у забезпеченні договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг випливає з основних цілей та завдань адміністративної реформи в Україні – трансформації державного управління у сервісне, соціально орієнтоване державне регулювання з переважанням приватних інтересів. Внаслідок прискорення демократичних перетворень в Україні зросла роль та розширилася сфера застосування інститутів приватного права у публічно-правовій сфері. Вітчизняна доктрина адміністративного права повернулася до активної розробки адміністративних договорів.

19. Надання адміністративних послуг є особливим видом адміністративних договорів. Забезпечення договірної свободи сторін у такого роду угодах є важливим аспектом загального режиму законності у сфері надання адміністративних послуг, оскільки обов’язковим учасником таких відносин виступає суб’єкт владних повноважень.

Яскраво виражений імперативний характер порядку односторонньої зміни чи припинення адміністративних договорів потребує перегляду. Особливо це стосується сфери надання адміністративних послуг у сільському господарстві. Концесія публічної служби у цій специфічній галузі народного господарства повинна бути привабливою для залучення матеріальних ресурсів та праці. Фінансові ризики фізичної особи-підприємця, недержавної установи, підприємства, організації, що виконують публічні обов’язки держави з практичної реалізації прав громадян, повинні бути зведені до мінімуму. У випадках припинення договору з підстав захисту публічних інтересів держава повинна забезпечити фінансову рівновагу сторін та відшкодування збитків добросовісному постачальнику адміністративних послуг, викликаних припиненням договору.

20. Враховуючи соціальну роль адміністративних послуг та місце цього інституту в системі адміністративного права України, принцип договірної свободи сторін при наданні адміністративних послуг заслуговує виділення в якості самостійного принципу здійснення державної влади.

Забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг є ознакою соціальної орієнтованості держави та визначає реальне місце демократичних і правових засад у процесі практичного здійснення державної влади.

Гарантування і реальне забезпечення договірної свободи у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві сприятиме створенню позитивного іміджу органів державної влади серед учасників аграрного виробництва, формуванню партнерських відносин між ними, активізації споживання адміністративних послуг у аграрній сфері та наближенню сфери надання адміністративних послуг у сільському господарстві до стану прозорої, чітко організованої системи правовідносин.

 

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, навчальні посібники

1.  Курило В.І. Адміністративні правочини у сільському господарстві України: сучасна парадигма. Монографія. – К.: Магістр XXIсторіччя, 2007. – 312с.

2.   Жмуцький В.В., Курило В.І. Практика розв’язання питань щодо додержання норм земельного законодавства // Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства: Навчальний та науково-практичний посібник / Кол. авт.; За ред. акад. А.П. Гетьмана, В.З. Янчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 624 с. – С. 134—176. (Особистий внесок дисертанта — юридична обробка текстів звернень громадян до органів Держкомзему України).

3.  Земельне право України: Практикум: Навчальний посібник / Курило В.І., Миронець І.М., Харланович А.В., Ковальський Д.В.; За заг. ред. В.І.Курила. – К.: Магістр XXIсторіччя, 2006. – 144 с. (гриф МОН України). (Особистий внесок дисертанта — матеріал щодо звернень громадян до органів Держкомзему України та загальна редакція навчального посібника).

4.  Курило В.І. Законодавство з питань регулювання земельних відносин: Навчально-методичний посібник. – К.: Держкомзем України – Проект МБРР. 2007. – 59 с.

5.  Курило В.І., Моторіна Т.С. Основи земельного права України: Навч. посіб. / За заг. ред. В.З.Янчука.— К.: Магістр XXIсторіччя, 2006. – 160 с.(гриф МОН України). (Дисертантові належить Розділ VI„Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства”).

6.  Курило В.І. Організаційно-правові аспекти схоронності майна сільськогосподарських підприємств. Монографія – К.: НАУУ, 2005. – 92 с. (За темою дисертаційного дослідження – розділ І „Майно аграрних товаровиробників як об’єкт організаційно-правових заходів щодо його схоронності”).

7.  Курило В.І. Організаційно-правові заходи забезпечення схоронності майна сільськогосподарських підприємств // Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства: Навчальний та науково-практичний посібник / Кол. авт.; За ред. акад. А.П.Гетьмана, В.З. Янчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 624 с. – С. 59–70.

8.  Курило В.І. Охорона і раціональне використання земельних ресурсів: Навчально-методичний посібник. – К.: Держкомзем України – Проект МБРР. 2007. – 78 с.

9.  Курило В.І. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства // Правові основи майнових і земельних відносин. Під заг. ред. Єрмоленка В.М. – К.: Магістр XXIстоліття, 2005. – 384 с. – С. 339–357. (гриф МОН України).

10.  Курило В.І., Шкарупа В.К., Піддубний О.Ю. Адміністративна юрисдикція в АПК України: Навчальний посібник / Під ред. В.К.Шкарупи–К.: Магістр-XXIстоліття, 2008. – 688 с. (гриф МОН України). (Дисертантові належить загальна ідея навчального посібника та матеріал щодо повноважень державних сільськогосподарських інспекцій).

11. Основи правознавства. Навчальний посібник / Кол. авт.; За заг. ред. С.І.Бурлаки та В.І.Курила.– К.: Видавництво НАУ, 2006. – 168 с.(Дисертантові належить загальна ідея, матеріал з адміністративного права та загальна редакція навчального посібника).

12.  Правове забезпечення охорони та раціонального використання земельних ресурсів: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.М.Єрмоленко, В.І.Курило, Т.С.Кичилюк; За заг. ред. В.І.Курила. –К.: Магістр-XXIст., 2007. – 248 с. (гриф МОН України). (Дисертантові належить загальна ідея, матеріал щодо державного контролю за викоританням та охороною земель, а також загальна редакція навчального посібника).

13. Правознавство. Навчальний посібник. Кол. авт., за заг. ред. проф. Пастухова В.П. К.: Алерта. – 2006. – 398 с. (гриф МОН України). (Дисертантові належить матеріал з адміністративного права).

 

Статті у фахових виданнях

1. Гойчук О.І., Курило В.І. Продовольча безпека та необхідність її правового забезпечення // Адвокат. – 2006. – № 3. – С. 3–5. (Дисертантові належить правова складова статті).

2. Курило В.І. Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади як засіб забезпечення паритетності суб’єктів адміністративних правовідносин в аграрному секторі економіки// Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 9. – С. 133–137.

3. Курило В.І. Деякі питання адміністративного процесу // Юридична Україна. – 2004. – № 12. – С. 29–31.

4. Курило В.І. Деякі питання застосування норм земельного законодавства // Адвокат. – 2003. – № 6. – С. 19–21.

5. Курило В.І. Деякі питання змісту державного контролю у сільському господарстві України // Адвокат. – 2007. – № 4. – С. 12–15.

6. Курило В.І. Деякі питання структури адміністратьивних правовідносин// Вісник Запорізького юридичного інституту. – № 4(37). – 2006. – С. 47–54.

7. Курило В.І. До питання розмежування предметів аграрного та адміністративного права // Юридична Україна. – 2004. – № 5. – С. 45–48.

8. Курило В.І.До поняття адміністративної юрисдикції у сільському господарстві// Вісник прокуратури – 2007. – № 7. – С. 113–118.

9. Курило В.І. До проблеми конституційності повноважень органів адміністративної юрисдикціїз накладення штрафу// Адвокат. – 2005. – № 2. – С. 3–6.

10. Курило В.І. Забезпечення продовольчої безпеки як принцип державного управління аграрним сектором економіки // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 7. – С. 77–82.

11. Курило В.І. Збереженість сільськогосподарської продукції: організаційно-правові аспекти // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 102–105.

12.  Курило В.І., Кичилюк Т.С. Правове регулювання діяльності інспекційних органів, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення // Вісник Запорізького юридичного інституту. – № 1(34). – 2006. – С. 29–37. (Дисертантові належить обгрунтування системи контрольних органів).

13.  Курило В.І., Марфіна Н.В.Повноваження органів адміністративної юрисдикції у галузі лісового законодавства // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 2. – С. 56–60. (Дисертантові належить теза про неконституційність повноважень позасудових органів адміністративної юрисдикції по стягненню адміністративних штрафів).

14.  Курило В.І.Організаційно-правові аспекти оформлення права власності на земельну ділянку та право земельного сервітуту // Юридична Україна. – 2004. – № 7. – С. 57–59.

15.  Курило В.І., Піддубний О.Ю. Діяльність органів адміністративної юрисдикції в агропромисловому комплексі // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 9. – С. 66–69. (Дисертантові належить загальна ідея систематизації органів адміністративної юрисдикції в агропромисловому комплексі).

16.  Курило В.І. Правове становище сільськогосподарських інспекцій: проблеми удосконалення // Право України. – 1999. – № 6. – С. 87–89.

17.  Курило В.І. Правова характеристика та зміст державного впливу у галузі сільського господарства // Юридична Україна. – 2007. – № 6. – С. 43–47.

18.  Курило В.І. Суб’єкти адміністративної юрисдикції у сільському господарстві// Вісник Запорізького юридичного інституту. – № 1(38). – 2007.– С. 66–75.

19.  Курило В.І. Щодо визначення поняття контрафакції // Право України. – 2006. – № 2. – С. 96–98.

20.  Шкарупа В.К. Курило В.І. Земельні інспекції як органи адміністративної юрисдикції // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. Донецьк. – 2005. – № 2.– С. 119–124. (Дисертантові належить обгрунтування віднесення земельних інспекцій до органів адміністративної юрисдикції).

Статті у інших виданнях

1. Гойчук О.І., Курило В.І. Економіко-правові аспекти продовольчої безпеки // Держава та регіони. Серія: Право. – 2006. – № 2. – С. 23–25.(Дисертантові належить правова складова статті).

2. Курило В.І. Адміністративні правочини: визначення та правовий зміст // Держава та регіони. Серія: Право. – 2007. – № 2. – С. 155–158.

3. Курило В.І., Гулак А.В. Деякі проблеми діяльності сільськогосподарських підприємств кримінально-виконавчої системи України // Держава та регіони. Серія: право – 2006. – № 1. – С. 59–64. (Дисертантові належить загальна характеристика стану сільського господарства України та визначення сільськогосподарських підприємств кримінально-виконавчої системи як найвідсталіших економічно).

4. Курило В.І. Інститут адміністративно-правової відповідальності: стан та перспективи удосконалення // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К., 2002. – Вип. 59. – С. 381–388.

5. Курило В.І. До питання правової підготовки фахівців-аграрників // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К., 2003. – Вип. 68. – С. 9–14.

6. Курило В.І. Адміністративні делікти у сфері земельних правовідносин / www. dn. nauu. kiev. ua.

7. Курило В.І., Пушкар М.В. До проблеми правового регулювання сортів рослин // Інтелектуальна власність. – 2006. – № 1. – С. 20–25.(Дисертантові належить адміністративно-правова складова у статті).

8.  Курило В.І., Пушкар М.В. Захист права інтелектуальної власності на сорти рослин за законодавством України та Російської Федерації // Держава та регіони. Серія: Право. – 2007. – № 1. – С. 155–160. (Дисертантові належить адміністративно-правова складова статті).

9.  Курило В.І., Рибаков Ф.Ю. Реформування селекційно-племінної роботи в рибництві України // Тваринництво України. 2005. – № 7. – С. 3–8.(Дисертантові належить правова складова у статті).

10.  Курило В.І., Рябець К.А. Правове становище органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів // Держава та регіони. Серія: Право. – 2006. – № 2. – С. 43–44.(Дисертантові належить матеріал про вплив негативних чинників на сільськогосподарське виробництво).

Доповіді та тези конференцій

1. Курило В.І. Аграрне право України: дискусія, стан та перспективи розвитку // Стан та перспективи розвитку аграрного права: Матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., присвяченої 80-річчя д.ю.н., проф., акад. АПрН України В.З.Янчука. – Київ, 26-27 травня 2005 р. / Під ред. В.М.Єрмоленка, В.І.Курила. – К.: Магістр-ХХІ сторіччя, 2005. – 304 с. – С. 94–98.

2. Курило В.І. Адміністративні проступки в галузі охорони навколишнього середовища: правова природа, природні та соціальні наслідки // Стан та перспективи розвитку аграрного права: Матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., присвяченої 80-річчя д.ю.н., проф., акад. АПрН України В.З.Янчука. – Київ, 26-27 травня 2005 р. / Під ред. В.М.Єрмоленка, В.І.Курила. – К.: Магістр-ХХІ сторіччя, 2005. – 304 с. – С. 262–264.

3. Курило В.І. Актуальні проблеми юридичного обслуговування науково-дослідних підсобних господарств Національного аграрного університету: Доповідь на науково-виробничому семінарі „Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, підвищення продуктивності тваринництва в ринкових умовах їх діяльності” керівників та спеціалістів навчально-дослідних господарств НАУ 05.02.2004 р. // Юридичний вісник України. Інформаційно-правовий банк. – № 43(487), 23-29 жовтня 2004 р. – С. 25–26.

4. Курило В.И. Актуальные проблемы государственного регулирования, формирования и развития продовольственных рынков в Украине / Проблемы правового регулирования аграрних отношений и развития аграрно-продовольственных рынков в Российской Федерации. Материалы Всероссийской научно-практ. конференции 30.09.05 г.; г. Москва. ФГУ НПП „Росгеолфонд”. – 409 с. – С. 231–237.

5. Курило В.І. Вплив норм адміністративного права на хід аграрної реформи // Матеріали державної наукової конференції „Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки”, 29 квітня 2004 р. – Б.Церква: – 2004. – С. 65–67.

6. Курило В.І. Деякі напрямки реформування адміністративного законодавства України (на прикладі ФРН) // Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Ірпінь: НАДПСУ.– 2004. – С. 234–136.

7. Курило В.І. Деякі проблеми державного управління у галузі сільського господарства // Матеріали VIIIМіжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2005”. Том 47. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – 70 с. – С. 27–29.

8. Курило В.І. До питання адаптації вітчизняного законодавства до стандартів ЄС у галузі безпеки та якості сільськогосподарської продукції / Перспективи міжнародної інтеграції АПК України – МІА України 2005: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005 р. – 120 с. – С. 33–35.

9. Курило В.І. До проблеми мови адміністративних правочинів // Сучасні правові проблеми українського державотворення: Матеріали ІІ державної наукової конференції (26 квітня 2007 р. Біла Церква). – Біла Церква, 2007. – 110 с. – С.24-29.

10.  Курило В.І. Конституція та адміністративне законодавство: вітчизняні реалії / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Сучасний соціокультурний простір 2004”, 20-25 грудня 2004 р. Частина ІІ.– К:. – 2004. – 105 с. – С. 61–64.

11.  Курило В.І., Курило Л.І. Ефективність державного управління у сфері АПК як елемент національної безпеки // Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання. Міжнародна науково-практична конференція (Київ, 7-8 грудня 2005 р.). Збірник наукових праць / Редкол.: С.А.Єрохін, С.І.Пирожков, В.А.Гошовська, В.Ф.Погорілко та ін. – К.: Національна академія управління – Центр перспективних соціальних досліджень, 2005. – 400 с. – С. 4–8. (Дисертантові належть правова складова статті).

12.  Курило В.І., Курило Л.І. Сучасні проблеми сільських територій: Україна – Польща, порівняльний аспект // Актуальні проблеми муніципального управління: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (15.12.2006) / За заг.ред. В.К.Присяжнюка, В.Д.Бакуменка, Т.В.Іванової. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2007. – 266 с. – С. 98–101. (Дисертантові належть правова складова статті).

13.  Курило В.И., Курило Л.И. Организационно-правовые и экономические аспекты экспертной оценки земельных участков в Украине // Материалы научно-практической конференции „Перспективные разработки науки и техники”. Том 7. Право. – Белгород: Руснаучкнига; Днепропетровск: Наука и образование, 2004. – 64 с. – С. 45–48. (Дисертантові належть правова складова статті).

14.  Курило В.І. Місце Держземінспекцій у системі органів управління земельними ресурсами // Матеріали Спільного „Круглого столу – 2005” 25-26 листопада 2005 р., НАУ і ЛАДУ „Управління земельними ресурсами в контексті стратегії сталого розвитку”. Львів: НВФ „Українські технології”, 2005. – 338 с. – С. 322–323.

15.  Курило В.І. Особливості державного управління сільськими територіями, які зазнали радіоактивного забруднення // Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення: Матеріали наукових доповідей та тез вчених правознавців – учасників конференції // 2 квітня 2004 р. – К.: НАУУ. – 2004. – С. 21–26.

16.  Курило В.І. Перспективи розвитку законодавства України щодо адміністративних проступків у сфері лісового законодавства // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст. // Матеріали міжнародної наукової конференції. 27-28 квітня 2006 р. Біла Церква. – С. 149–152.

17.  Курило В.І. Поняття адміністративного правочину // Сучасні правові проблеми українського державотворення. Матеріали державної наукової конференції. 29 квітня 2005 р. Біла Церква. – С. 26–28.

18. Курило В.І. Роль та місце норм адміністративного права в регулюванні аграрних відносин // Стан та перспективи розвитку юридичної науки і освіти: Матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., присвяченої 5-ти річчю створення юридичного факультету Національного аграрного університету (Київ, 17-18 листопада 2006 р.): Зб. наук. пр. / За ред. В.М.Єрмоленка, В.І.Курила, В.О.Шамрая. – К.: Магістр-ХХІ сторіччя, 2007. – 336 с., – С. 189–191.

19. Курило В.І. Теоретичні проблеми розмежування предметів регулювання аграрного та адміністративного права // Наукова доповідьна науково-теоретичному семінарі ННІ земельних ресурсів, правознавства та педагогіки НАУ 24.03.2004 р. // К.: НАУ. 2004. – 8 с.

20.  Курило В.І. Шляхи вдосконалення діяльності державних сільськогосподарських інспекцій в умовах формування та зміцнення аграрного ринку в Україні // Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: Збірник тез доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції 8 липня 2003 р. – К.: Ін-т держави і права ім. Корецького, – 2004. – С. 88–91.

21.  Kurylo V. State control over land usegеand protection as an administrative instrument which can bi a guarantee of agricultural produсts ekological safety // ConferenceProceedings: GlobalReformsinHigherAgriculturalEducationandResearch: RespondingtoChallengestoQualityandSafetyofFoodandAgriculturalProducts. Sector : Legal guarantee of the agro-industrial complex. – Kyiv: NAU. –2003.– P. 220.

 

Типові програми та навчально-методичні розробки

1.   Екологічне право (Основи). Типова програма, затв. 03.08.2005 р. / К.: „Аграрна освіта”. – 2005. – 15 с. (Дисертантові належить тема про юридичну відповідальність у галузі екології).

2.   Адміністративне право України: Бібліографічний довідник: Методичний посібник. Упорядник к.ю.н. В.І.Курило. – К.: НАУУ. – 2004. – 36 с.

3.   Адміністративне право України для студентів юридичних факультетів аграрних ВНЗ: Навчально-методичний комплекс нормативної дисципліни/ Укладачі: М.В.Коваль, В.І.Курило. За ред.В.І.Курило. – К.: НАУУ. 2004. – 84 с. (Дисертантові належить тема про органи державного управління сільським господарством).

4.  Курило В.І. Робоча програма навчальної дисципліни „Адміністративна юрисдикція в АПК”. – К.: НАУ, 2005. – 14 с.

5. Тестові завдання з навчальної дисципліни „Адміністративна юрисдикція в АПК України”: Навчально-методичне видання. Укладач: В.І. Курило. – К.: НАУ. 2006. – 12 с.

 

АНОТАЦІЇ

Курило В.І. Адміністративні правовідносини у сільському господарстві України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступенядоктораюридичних наук за спеціальністю 12.00.07 –адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Національний університетдержавної податкової служби України. –Ірпінь, 2008.

Дисертація є комплексним концептуальним дослідженням теоретико-прикладних проблем системи адміністративних правовідносин у сільському господарстві України. Проаналізовано правову природу адміністративних правовідносин, розкрито сутність таких правовідносин у сільському господарстві як системного соціально-правового явища. Запропоновано концептуальну модель адміністративних правовідносин у сільському господарстві України та низку нових для теорії адміністративного права категорій і інститутів. Розглянуті проблеми контрольної діяльності у сільському господарстві України, зокрема системи суб’єктів адміністративної юрисдикції у галузі сільського господарства та їх повноважень та проведені класифікації. Досліджено адміністративно-деліктні відносини у галузі, адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади визначена як засіб забезпечення паритетності суб’єктів адміністративних правовідносин в аграрному секторі економіки. Проведено наукове дослідження проблем сучасного розвитку інституту адміністративних послуг у сільському господарстві України, визначено його зміст. Важливою складовою загального процесу демократизації суспільства визначається забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві. Розроблено напрями удосконалення адміністративних правовідносин у сільському господарстві України як в частині теорії адміністративного права, так і в частині удосконалення діяльності органів виконавчої влади в аграрному секторі економіки України.

Ключові слова: адміністративні правовідносини; адміністративні правочини у сільському господарстві, державний контроль у сільському господарстві, адміністративні делікти у галузі сільського господарства, паритетність суб’єктів адміністративних правовідносин в аграрному секторі економіки, адміністративні послуги у сільському господарстві.

 

Курило В.И. Административные правоотношения в сельском хозяйстве Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Национальный университетгосударственной налоговой службы Украины. – Ирпень, 2008.

Диссертация представляет собой комплексное концептуальное исследование теоретико-прикладных проблем системы административных правоотношений в сельском хозяйстве Украины. Проанализировано правовую природу административных правоотношений, раскрыта сущность таких правоотношений в сельском хозяйстве как системного социально-правового явления.Исследованы понятие, социально-правовое содержание и принципы государственного управления сельским хозяйством в современных условиях.

Обосновано выделение принципа обеспечения продовольственной безопасности в качестве одного из важнейших принципов государственного управления аграрным сектором экономики государства и, соответственно, система принципов управления этой отраслью дополнена указанным принципом. Выделены наиболее важные на современном этапе развития сельскохозяйственной отрасли государства принципы государственного управления: государственного аграрного протекционизма, целевой государственной поддержки сельского хозяйства, обеспечения продовольственной безопасности, равенства всех форм хозяйствования, единства экономических и социальных целей, правовой защищенности аграрного предпринимательства.

Предложена концептуальная модель административных правоотношений в сельском хозяйстве Украины, в основу которой положены наиболее значимые для общества виды административных правоотношений: — государственно-управленческие отношения; — административно-деликтные отношения; — административно-сервисные отношения, а также ряд новых для теории административного права категорий и институтов. В качестве новелл теории административного права предложено теоретическое определение категории „административное праводействие”, под которым следует понимать надлежащим образом документально оформленные взаимные правомерные действия физических (юридических) лиц и государственных органов, организаций и предприятий или органов местного самоуправления, или односторонние правомерные действия правомочной стороны (государственного органа, органа местного самоуправления или их должностных лиц), призводящие к возникновению, изменению или прекращению административных прав и обязанностей у конкретно определенного лица (лиц); обосновано существование института административных праводействий и предложено введение этих понятий в теорию административного права.

Рассмотрены проблемы контрольной деятельности в сельском хозяйстве Украины, в частности системы субъектов административной юрисдикции в отрасли сельского хозяйства и их полномочий, проведены их классификации. Исследованы административно-деликтные отношения в отрасли, административная ответственность должностных и служебных лиц органов государственной власти определена как способ обеспечения паритетности субъектов административных правоотношений в аграрном секторе экономики. Проведено научное исследование проблем современного развития института административных услуг в сельском хозяйстве Украины, определено его содержание. Важной составной процесса демократизации общества определено обеспечение договорной свободы сторон в процессе предоставления административных услуг в сельском хозяйстве. Разработаны направления усовершенствования административных правоотношений в сельском хозяйстве Украины как в части теории административного права, так и в части усовершенствования деятельности органов исполнительной власти в аграрном секторе экономики Украины.

Ключевые слова: административные правоотношения, административные праводействия в сельском хозяйстве, государственный контроль в сельском хозяйстве, административные деликты в отрасли сельского хозяйства, паритетность субъектов административных правоотношений в аграрном секторе экономики, административные услуги в сельском хозяйстве.

 

Kurylo V.I. Administrative legal relations in agriculture of Ukraine. – Manuscript.

The Dissertation for a Doctor`s Degree in jurisprudence with the speciality 12.00.07. – Administrative Law and Process; Financial Law; Information law. – The National University of State Taxis Service of Ukraine. – Irpin, 2008.

The dissertation encompasses a comprehensive conceptual research of theoretical and applied problems of administrative legal relations system in agricultural of Ukraine. Legal nature of administrative legal relations was analyzed. Substance of given legal relations in agriculture as a system social and legal phenomenon was revealed. Conceptual administrative legal relations model in agricultural of Ukraine and a number of new categories and institutes for administrative law theory were proposed. Problems of control activity in agriculture of Ukraine particularly systems of legal persons of administrative jurisdiction and their authorities in the agricultural field were viewed and classification was developed.

Administrative delictual relations in the given field were analyzed. Administrative responsibility of officials of authority is determined as a mean of parity ensure of legal persons of administrative legal relations in the agrarian field of economics.

Scientific research of problems of modern development of institution of administrative services in agricultural of Ukraine was pursued. Significant constituent of general process of democratisationsociety is determined as an ensuring contractual freedom in a process of render of administrative services in agriculture. Ways of administrative legal relation perfections in agricultural of Ukraine both in the part of theory of administrative law and in the part of perfection activity of bodies of executive power were elaborated.

Key words: administrative legal relation; administrative bargain in agriculture; state control in agriculture; administrative delicts in the agricultural field; parity of legal persons of administrative legal relation in the agrarian sphere of economics; administrative services in agriculture.