Вступ.

1. Економічні погляди А.Сен-Сімона.

2. Сенсімоністи й походження колективізму.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Французький мислитель Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа (1760—1825) був яскравим представником пізнього утопічного соціалізму. Його економічні ідеї знайшли відображення у творах "Про промислову систему" (1821), "Катехізис промисловців" (1824), "Нове християнство" (1825) та ін.

Обґрунтовуючи еволюційно-історичний підхід до вивчення людського суспільства, вчений, на відміну від представників класичної школи, не визнавав капіталістичний устрій вічним та природним. Він звертав увагу на те, що "майбутнє складається із останніх членів відомого ряду, перші члени якого становлять минуле. Добре вивчивши перші члени, легко встановити наступні; таким чином із минулого, яке добре спостерігається, легко можна вивести майбутнє".

Відтак К.А. Сен-Сімон розробив оригінальну схему історичного прогресу. Він стверджував, що у процесі еволюції людство послідовно проходить рабовласницьку, феодальну і промислову епохи. Процес зміни одного суспільного устрою іншим відбувався у результаті складного процесу переплетення розвитку знань і продуктивної діяльності. Ключовими факторами поступального розвитку суспільства, на думку вченого, є наука та індустрія. XVIII ст. ввійшло в історію як епоха Просвітництва. Просвітництво — ідейна течія та широкий культурний рух у Європі та Північній Америці кінця XVII—XVIII ст., засновані на ідеї про вирішальну роль розуму та науки у пізнанні та перетворенні людського суспільства. Вважаючи неуцтво, неосвіченість, мракобісся та релігійний фанатизм основними причинами людського нещастя, просвітителі виступали проти феодально-абсолютитського режиму, за громадянську рівність, політичну свободу та суспільний прогрес.

1. Економічні погляди А.Сен-Сімона

У словах Сен-Сімона, на думку М. Туган-Барановського, у зародку міститься одне з найважливіших соціологічних узагальнень новітньої доби — вчення про суспільний клас як основний елемент сучасного суспільства і про класову боротьбу як природний результат класової будови суспільства. Сен-Сімон визнавав дві основні рушійні сили розвитку суспільства: прогрес людського знання і розвиток економіки.

Думки, висловлені в першій праці, були блискуче розвинуті в інших творах Сен-Сімона: "Промислова система", "Промисловий катехизм" і "Нове християнство". У "Промисловій системі" Сен-Сімон подав талановитий опис філософії європейської історії, визначив роль окремих класів і верств у суспільному розвитку. Наприклад, у середньовіччі провідну роль відігравали духовенство і військова аристократія, промисловість перебувала у зародковому стані. Однак поступово промисловість розвивалась, а разом з нею зміцнювались позиції промисловців. До їхніх рук переходила і політична влада. Основою майбутнього суспільства повинна стати промислова система, — такий висновок зробив Сен-Сімон.

Сен-Сімон уважав, що завдання партії промисловців полягає у створенні нового господарського і суспільного ладу, в якому працюючі класи посідають панівне становище відповідно до їхньої переваги у створенні багатства і знання. Якщо досі суспільні системи ґрунтувались на гнобленні людини людиною, монопольних привілеях, то промислова система повинна знищити всілякі суспільні привілеї та надати можливість зовсім вільно розвиватись людським здібностям, праці й таланту.

Під промисловим класом Сен-Сімон розумів не тільки робітників, але й підприємців. Його думка не сягнула антагонізму між працею і капіталом. Однак він постійно виступав на захист робітників і бідних. У "Новому християнстві" та інших творах Сен-Сімон закликав допомогти біднішому класові. Держава, — писав він, — повинна, передусім, подбати про долю пролетаріату, дати працездатним гарантовані місця роботи, а нездатним до праці — утримання. Досягти такого стану треба мирними заходами. Сен-Сімон ніколи не закликав до насильства. "Нові християни, — твердив він, — можуть стати мучениками, але вони ніколи не будуть катами"[1, c. 467-468].

Помираючи, Сен-Сімон сказав учням, що все його життя підсумовується однією думкою: забезпечити всім людям якомога більше можливостей розвитку їхніх здібностей, і вказав спосіб, яким можна цього досягти, а саме — організацією окремої партії робітників. Ці погляди розвивали послідовники Сен-Сімона. Програма сенсімоністів була сформульована так: "Ми прагнемо до знищення всіх спадкових привілеїв, без винятку; ми прагнемо задовольнити робітників і припинити паразитуюче існування за їхній рахунок; ми прагнемо, щоб повагу, пошанування, добробут мали лише ті, хто годує суспільство, освічує, підвищує його своїм надходженням — інакше кажучи, виробникам, ученим, артистам; ми прагнемо до того, щоб жниво належало тому, хто посіяв, щоби плоди праці робітничих класів не поглинали класи, які нічого не роблять, нічого не знають, нічого не люблять, крім самих себе; ми хочемо суспільного ладу, повністю заснованого на принципі: від кожного — за його здібностями, кожній здібності — за її справи; ми хочемо поступового знищення всіх податків, котрі праця сплачує бездіяльності під різними назвами — орендної плати, найманої плати, відсотків на капітал".

Сен-Сімон розкрив соціологічний закон розвитку суспільства, яким згодом сповна скористався Огюст Кант. Так зване матеріалістичне розуміння історії, яким пізніше так хизувалися К. Маркс і його прихильники, також належить Сен-Сімону. Правда, Сен-Сімон був не моністом, як Маркс, а дуалістом: він не вважав еволюцію господарства вирішальним моментом суспільної еволюції і, поряд з розвитком господарства, в ролі самостійної рушійної сили ставив розвиток людського знання.

Збереження приватної власності як інституту, що "слугує основою суспільної будівлі". К.А. Сен-Сімон стверджував, що за умов індустріалізму власність буде знаходитися під контролем суспільства і даватиме власнику право на централізовано виділену із суспільного продукту винагороду на капітал. "Індустріальна рівність, — писав учений, — буде заснована на тому, що кожен буде здобувати із суспільства користь, прямо пропорційну суспільному становищу, тобто своїй позитивній здатності — застосуванню, яке він буде робити своїми засобами, у які слід включити… і його капітали".

Обґрунтовуючи необхідність законодавчого регулювання відносин власності, вчений зазначав, що "закон, який встановлює владу і форму управління, не має такого значення і такого впливу на добробут нації, як закон, який встановлює власність і регулює користування нею". Гостро критикуючи "усі права, засновані на народженні і всякого роду привілеях", вчений був переконаний, що багатство повинна успадковувати не сім´я, а держава, оскільки це сприятиме прогресивному розвитку людства "до стану асоціації, яка невпинною зростає".

Зміна функцій держави у напрямку керівництва речами замість керівництва людьми. Наголошуючи на тому, що "метою суспільної організації повинно бути найкраще застосування для задоволення потреб людини знань, здобутих науками, мистецтвами і ремеслом, поширення цих знань, їх розвиток і якнайбільше нагромадження", вчений вбачав роль уряду у тому, щоб "захистити працюючих від непродуктивних дій бездіяльних людей і забезпечити їм охорону і свободу у їх виробничій діяльності". Він був переконаний, що "основні закони повинні бути спрямовані на те, щоб ясно встановити і шляхетно комбінувати справи, які необхідно буде виконувати суспільству з метою фізичного і морального вдосконалення існування усіх його членів"[4, c. 146-147].

Рушійною силою економічного розвитку вчений вважав освічених людей. Він заперечував революційні методи переходу до нового суспільства і наголошував на можливості мирного і швидкого переходу до омріяного ідеалу. Першочерговим завданням, на думку вченого, мало стати створення партії промисловців, яка разом з королівською владою, шляхом часткових реформ,, покликана була сприяти усуненню спадкової знаті, викупу земель у землевласників та поліпшенню становища селян. Водночас К.А. Сен-Сімон писав, що запропоновані ним зміни "зовсім не ворожі королівській владі, законності і навіть божественному праву; навпаки, вони безпосередньо спрямовані на те, щоб дати королю більше спокою і, відповідно, більше щастя". Відтак вчений надавав величезного значення пропаганді ідей справедливого суспільства "нового християнства", здатного об´єднати на шляху до життя "в щасливіших умовах".

Отже, все найсуттєвіше, що характеризує соціалізм як у галузі критики капіталізму, так і щодо позитивних вимог було накреслено школою Сен-Сімона[2, c. 229-230].

2. Сенсімоністи й походження колективізму

Сен-Сімон — натхненний пророк індустріалізму. Майбутнє суспільство базуватиметься на індустрії, яку Сен-Сімон розуміє широко. Індустріалом він називає кожного, хто не ухилятиметься від суспільно корисної праці у будь-якій сфері: виробництва, обігу чи розподілу. Праця є складовою суспільної індустрії. У цій системі немає місця лише для феодальних елементів і ледарів. Для Сен-Сімона індустріальна система — це не лише нові можливості виробництва, що згодом забезпечуватиме всі потреби, а й зміна соціального середовища, умови для формування якого підготувала ще капіталістична індустрія.

Завдяки асоціації приватна власність трансформується в колективну. Попервах Сен-Сімон не відмовляє асоціації в праві на приватну власність. Спочатку виробництво стане суспільним лише в межах асоціації, відносини між окремими асоціаціями будуватимуться на приватних засадах. Але в майбутньому, коли все суспільство стане єдиною асоціацією, він передбачає остаточне усуспільнення, націоналізацію власності.

Сен-Сімон обмежує колективним управлінням асоціацією вповноваженими індустріалами. Виконавчу владу буде доручено палаті депутатів, її буде також наділено повноваженнями опрацьовувати закони, що стосуватимуться виключно проблем зростання добробуту країни.

Політика, не зникне, змінить свою сутність. Вона стане позитивною наукою про виробництво, тобто такою наукою, змістом якої буде дослідження найбільш сприятливих для розвитку виробництва умов.

Економічний уряд прийде на зміну політичному, відбуватиметься управління речами замість управління людьми. Як працею, так і Капіталом розпоряджатиметься асоціація в особі створених нею колегій та рад. Керуватимуть асоціацією лише найбільш обдаровані й досвідчені вчені та підприємці. Перші розроблятимуть відповідні наукові настанови, а другі втілюватимуть ці настанови в життя. Шляхи переходу до індустріального ладу.

Досягнення мети є, за Сен-Сімоном, можливим лише тоді, коли за справу візьметься держава, і поряд із функцією організатора асоціацій виконуватиме також функцію духовного перевиховання членів суспільства, сприятиме відновленню суспільної моралі. Саме ідеї та доктрини мають стати вирішальними агентами соціальної трансформації.

Перевихований капіталіст-підприємець, усвідомивши, якої шкоди завдає суспільству приватний спосіб виробництва та розподілу, сам сформує, користуючись своїм капіталом, асоціацію, де власність і розподіл наберуть справедливих форм, перебуватимуть під контролем членів асоціації.

Сісмонді не лише критикує капіталізм, він розробляє проект його реформування. Якщо розвиток виробництва за умов конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до загострення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї економічного лібералізму, що її пропагували класики[7, c. 243-244].

Держава має втручатися в економічне життя. Передовсім треба (наскільки це можливо) відновити поєднання праці та власності. Для цього Сісмонді пропонує поділити виробництво між дрібними власниками, повернутись до дрібного виробництва і в сільському господарстві, і в промисловості. Однак шляхів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив. Сісмонді проти радикальних реформ, він оголошує себе противником комунізму, а його соціальні вимоги обмежуються необхідністю запровадження робітничого законодавства.

Отже, на думку Сен-Сімона, лише свідома діяльність забезпечує порядок і добробут суспільства.

Сен-Сімону пощастило зібрати навколо себе багатьох справді талановитих людей, які пропагували його ідеї. До його перших учнів належали Огюстен Тьєрі, який був його секретарем, брати Євгеній та Оленд Родрігеси. Згодом до них приєдналися Анфантен і Базар. Після смерті Сен-Сімона вони заснували газету «Виробник», що5 поширювати ідеї свого вчителя. Вони, також, стали засновниками свого роду наукового товариства. Базару, наприклад, доручили публічний виклад сенсімоністської доктрини в цілому лекційному курсі. Згодом ці лекції було опубліковано в двох томах під назвою «Виклад доктрини Сен-Сімона». Але це вже було соціальне вчення, яке дещо різнилося від доктрини Сен-Сімона.

Сен-Сімон не вимагав негайного скасування інституту власності, а його послідовники дотримувались поглядів Сісмонді і Прудона, ототожнюючи приватну власність з крадіжкою, експлуатацією, несправедливістю. Причини криз та анархії вони пояснювали тим, що власність розпорошена, належить різним людям, що її господарями через успадкування можуть стати ті, хто не має найменшого уявлення про виробництво, потреби споживання і ресурси, про розподіл знарядь праці.

Використовуючи теорію вартості, сенсімоністи формулюють теорію експлуатації. Вони вважають, що в основпкапіталістичного нагромадження лежить неоплачена частка праці найманих робітників, але розрізняють прибутки від праці підприємця і прибутки від власності. За підприємцем вони визнавали право тільки на той прибуток, що є результатом управлінської праці, інші його види, які отримують не зайняті у виробництві землевласники та капіталісти у вигляді ренти, розцінювали як частку, відібрану в тих, кого позбавлено засобів виробництва. тому послідовники Сен-Сімона і пропонували реформувати приватну власність, побудувати економіку на засадах колективізму. Держава стає єдиним власником усіх знарядь праці, вона розподілятиме їх відповідно до суспільних потреб та ін-тересів. Уряд на зразок величезного центрального банку з численними філіями стане розпорядником усіх капіталів, постачаючи в найвіддаленіші місця необхідні засоби. Він також призначатиме здібних людей для управління капіталами і винагороджуватиме їх відповідно до їхньої праці. Але це не означатиме, що власність зникне остаточно: навпаки, вона тільки змінить свої форми, стане організованою, колективною, забезпечуватиме інтереси виробництва й рівність. Право приватної власності поширюватиметься лише на предмети особистого споживання[12, c. 217-218].

Шлях до колективізму сенсімоністи бачили у скасуванні закону про успадкування власності і поступовій передачі права на спадок державі. Промисловість також із рук приватних підприємців поступово має перейти у власність держави.

Рівність, якої вимагали сенсімоністи, вони бачили, головне, у розподілі за працею в інтересах розвитку суспільного виробництва.

Водночас сенсімоністи розуміли й необхідність суспільних фондів споживання, сподіваючись, що частину прибутку, яка має рентну природу, за соціалізму буде використано для задоволення «загальних потреб нового суспільства».

Сенсімоністи передбачали, що для розвитку соціалізму важливе значення матимуть великі централізовані банки, зростатиме роль кредиту й централізації підприємств як основи централізованого економічного керівництва з тим, щоб пристосувати виробництво до споживання, чого не може зробити конкуренція.

У вченні сенсімоністів закладено основи майже всіх конструктивних ідей соціалізму XIX ст.

На тлі розвитку ідей класичної політекономії доктрини Сен-Сімона і його послідовників стали альтернативним ученням, виводили предмет і метод дослідження за традиційно прийняті межі.

Так, класики розрізняли політичну економію і науку про соціальний устрій суспільства. Приватну власність вони розглядали як об'єктивно визначене суспільне явище, що перебуває поза межами аналізу. Розподіл багатств вони не зв'язували з власністю, розуміючи його як поділ річного прибутку між факторами виробництва. Їх цікавило, як саме визначається рівень процента, ренти та заробітної плати.

У сенсімоністів проблема розподілу багатств полягає у визначенні ролі власності в цьому розподілі. Вони наголошували, що доходи в капіталістичному суспільстві залежать від того, як розподіляється між людьми приватна власність. Економісти-класики і сенсімоністи по-різному уявляли протилежність між суспільними і приватними інтересами. Класики протиставляли інтерес споживачів (загальний) інтересу виробників (приватний). Сенсімоністи (а за ними й усі соціалісти) протиставляють інтереси трудівників і ледарів (пізніше це буде конкретизовано — робітників та капіталістів, які живуть за рахунок трудящих).

Класики намагалися довести, що об'єктивні закони врівноважують економіку, наприклад, конкуренція обмежує економічний егоїзм і змушує його служити загальному інтересу. Сенсімоністи як засіб для об'єктивного примирення інтересів бачать свідоме координування діяльності, асоціацію суперечливих економічних сил[11, c. 276-277].

Висновки

Протягом останніх десятиліть в офіційній економічній літе-ратурі тоталітарної системи утверджувалася думка про те, що соціалістична ідея включає два етапи розвитку: домарксистський і марксистський. Якщо домарксистський соціалізм був утопійний, то марксистський матеріалізм — науковий. Хибність такого поділу спростував ще М. Туган-Барановський. "Протиставлення науки утопії, — твердив учений, — недоречне у тому, що наука і утопія аж ніяк не є суперечливими поняттями… утопія — це ідеал. І ідеал, і наука однаковою мірою необхідні для життя. Ідеал дає нам верховні цілі нашої діяльності, наука вказує засоби для здійснення цих цілей…".

Очевидно, з цих позицій потрібно оцінювати теоретичну спадщину видатних соціалістів-утопістів, серед яких чільне місце посідає Клод Анрі де Ревруа Сен-Сімон (1760—1825). Нащадок старовинного французького шляхетного роду, він здобув добру освіту. 3 17 років був на військовій службі. Згодом, будучи у званні полковника, Сен-Сімон подорожував країнами Європи. Тоді він взявся за перо, проповідував загальну любов: "Люди повинні ставитись один до одного, як брати".

Уже в першій своїй праці Сен-Сімон висловив глибокі думки. Він звертався до трьох класів, з яких складалося суспільство. Перший клас рухає вперед людську думку; другий за своєю суттю консервативний і є опорою порядку; третій — ворожий панівному ладу, заснованому на нерівності й підлеглості, вимагає нового устрою, основу якого повинна становити рівність.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.