Економіка міжнародного туризму

Вступ.

1. Економічне значення міжнародного туризму. Місце України в розвитку міжнародного туризму.

2. Поняття та показники вимірювання рентабельності підприємства туристичної індустрії.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає доход у скарбницю. Не говорячи вже про те, що “годує” ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше зв'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті доходу туризм є ще й одним з могутніх факторів посилення престижу країни, росту її значення в очах світового співтовариства і рядових громадян.

Після здобуття Україною незалежності, туристична діяльність почала поставати з пеплу. Перші шість років незалежності України були надзвичайно важливими для розвитку туризму в Україні в зв’язку з такими проблемами:

1. Складність виходу на зовнішній ринок;

2. Нестабільність законодавства;

3. Нестача спеціалістів даного напряму;

4. Податковий тиск;

5. Нестабільність валюти.

Тільки за останні чотири роки розвиток туризму в Україні значно активізувався. За ці роки стрімко зросла кількість підприємств які надають зовнішні та внутрішні туристичні послуги. Надання послуг по туризму всередині держави дещо відстає від зовнішніх. Це пов’язано з неконкурентноздатністю нашої туристичної інфраструктури залишеної нам СРСР. Однак на даний час ми бачимо, що формується нова база для розвитку туризму в Україні. Таким чином є надія, що через 8-10 років наші курорти не будуть нічим гірші за відомі курорти Європи.

1. Економічне значення міжнародного туризму. Місце України в розвитку міжнародного туризму

Туристична діяльність у розвинутих країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 1995 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам одержали 58 млрд. дол., Франція й Італія - по 27 млрд. дол., Іспанія -25 млрд. дол.

В Україні туристичний бізнес розвивається з переважною орієнтацією на виїзд. Переважна більшість діючих у нас туристичних фірм воліють займатися відправленням своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їхня частина працює на залучення гостей в Україну - тобто усе робиться так, що капітал від тур. бізнесу спливає за рубіж.

В даний час індустрія туризму є однієї з найбільше що динамічно розвиваються форм міжнародної торгівлі послугами. В останні 20 років середньорічні темпи росту числа прибуттів іноземних туристів у світі склали 5,1%, валютних надходжень - 14%. Згідно даним всесвітньої туристичної організації, у 1995 році у світі було зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярда доларів (без обліку надходжень від міжнародного транспорту). У цілому обсяги валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.

За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі. По різних підрахунках, до 2008 року ця галузь стане ведучою експортною галуззю у світі. Очікується, що при збереженні сформованих темпів росту число міжнародних подорожей до 2007 року досягне 900 млн. чоловік, а до 2010 року збільшиться і складе порядку 937 млн. чоловік.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні фактори:

Економічний ріст і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок і поїздок з пізнавальними цілями.

Удосконалювання усіх видів транспорту здешевило поїздки.

Збільшення числа найманих робітників та службовців у розвитих країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня.

Інтенсифікація праці й одержання працюючими більш тривалих відпусток.

Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привело до розширення міжособистісних зв'язків між і усередині регіонів.

Розвиток сфери послуг стимулювало розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес в області телекомунікацій.

Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей. [2, c. 105-107]

Значення туризму у світі постійно зростає, що пов'язано зі зрослим впливом туризму на економіку окремої країни. В економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

1. Міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості.

Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.

Міжнародний туризм сприяє диверсифікованості економіки, створюючи галузі, що обслуговують сфери туризму.

З ростом зайнятості в сфері туризму ростуть доходи населення і підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. У такий спосіб міжнародний туризм варто розглядати, співвідносячи з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей , уступаючи нафтовидобувній промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний доход країн світу від міжнародного туризму складав 7% від загального обсягу світового експорту і 3% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистісних контактів зростає.

Міжнародний туризм у світі вкрай не рівномірний, що порозумівається в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм одержав у західноєвропейських країнах. На долю цього регіону приходиться понад 70% світового туристичного ринку і близько 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менш 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація по туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) і країни що є, в основному, приймаючих туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія).

Подібний розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило за собою створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їхнє число входять: спеціалізовані установи системи Організації Об'єднаних Націй (ООН), організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні комерційні, національні і регіональні організації по туризму.

Відповідно до Статуту ОТ, цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення світу, добробуту, поваги і дотримання прав людини поза залежністю від раси, підлоги, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в області туризму.

СОТ прийняла ряд декларацій в області міжнародного туризму, серед яких:

— Манільська декларація про туризм у світі (1980);

— Документ Акапулько (1982);

— Хартія по туризму і Кодекс поводження туриста (Софія, 1985);

— Гаазька декларація по туризму (1989).

До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного туризму епізодично, відносяться Конференція ООН по туризму і подорожам, економічний і соціальна Рада (ЕКОСОС). Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ), Міжнародна асоціація транспортної авіації (ІАТА). [4, c. 131-134]

Під туристичною індустрією розуміється сукупність виробничих, транспортних і торгових підприємств, що роблять і реалізують туристичні послуги і товари туристичного попиту.

З розвитком масового організованого туризму і переходом його на нову основу, що спирається на розвиту туристичну індустрію і сучасні засоби транспорту, відбулися деякі зміни у формах організації міжнародного туризму.

По-перше, істотно зросло число роздрібних фірм, що пропонують туристичні послуги турагентів і позбавлених найчастіше юридичної і господарської незалежності.

По-друге, змінився характер діяльності туристичних оптових фірм, що перетворилися в туроператорів, що пропонують повний комплекс послуг у виді інклюзив - турів.

По-третє, з'явилися великі корпорації, засновані на капіталі транспортних, торгових, страхових компаній і банків, що здійснюють операції по представленню туристичних послуг клієнтам.

Усі вищезгадані категорії фірм відрізняються друг від друга по функціях і характеру діяльності.

Туристичні агентства — це роздрібні фірми, що виконують роль посередників між туроператорськими фірмами й обслуговуючими підприємствами, з одного боку, і клієнтами-туристами, з іншої. Турагенства або організують тури, пропонованими туроператорськими фірмами, або займаються наданням окремих видів послуг індивідуальним чи туристам групам обличчя, установлюючи безпосередні зв'язки з транспортними організаціями, готельними корпораціями, екскурсійними бюро. Продаж турів здійснюється за цінами, установлюваним туроператорами і зазначеним у їхніх проспектах. За реалізацію інклюзивів-турів турагенства одержують визначена комісійна винагорода від туроператорів.

Реалізація окремих видів послуг здійснюється за цінами, установлюваним їхніми виробниками, а за надання розрізнених послуг турагенства можуть установлювати визначені націнки до роздрібних цін виробника. Більшість турагенств знаходиться в сфері впливу великих туристичних оптових фірм, авіаційних компаній, готельних корпорацій і торгових фірм.

Туроператорскі фірми — це насамперед оптові фірми, що виступають посередниками між підприємствами туристичної індустрії і турагенствами. Вони реалізують тури від свого імені через турагенства або безпосередньо клієнтам. У процесі організації поїздок туроператори встановлюють зв'язку з підприємствами розміщення, харчування, транспорту, культурно-просвітительськими установами й екскурсійними бюро. Часто туроператори орендують на основі довгострокових контрактів готелю й інших засобів розміщення, літаки, автобуси, забезпечуючи їхнє максимальне завантаження й одержуючи значні знижки.

Туроператорські фірми в залежності від використовуваного виду транспорту підрозділяються на, що спеціалізуються на організації турів з використанням спеціально обладнаних літаків; автобусних екскурсій; залізничних екскурсій; морських круїзів і подорожей у яку-небудь одну чи країну спеціалізованих турів.

Туристичні корпорації — це великі підприємства, що шляхом участі поєднують широке коло фірм, що представляють різні види туристичних послуг. Вони в значній мірі монополізували ринок і перетворилися в могутні міжгалузеві виробничо-господарські комплекси, що включають підприємства всіляких галузей промисловості, що обслуговують туристичний бізнес, транспортні банківські, страхові й інші компанії і реалізуючі тури через широку мережу туроператорів і турагенства в різних країнах.

Оснащення найсучаснішими автоматизованими системами керування і зв'язки дозволяє їм оперативно вивчати і задовольняти потреби й інтереси туристів. Найбільшого розвитку подібні великі компанії досягли в розвитих капіталістичних країнах. В Франції, наприклад, на частку 13 найбільших туристичних корпорацій приходиться 50% реалізованих турів, у германії 3 найбільші туристичні корпорації “TUI”, “Nekkerman” і “ITS” зосередили у своїх руках 70% ринку.

Крім великих корпорацій, у дійсні час одержали широкий розвиток готельні комплекси, що надають туристам послуги не тільки по їх розміщенню, але і широкий комплекс інших послуг, наприклад, харчування в ресторані при отеленні, надання залів для проведення нарад, придбання квитків на транспорт, виклик таксі, екскурсійне обслуговування, організація розваг, торгівля сувенірами й іншими товарами.

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної діяльності.

Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:

  • визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;
  • визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;
  • спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;
  • визначення основ безпеки туризму;
  • нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);
  • ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;
  • встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;
  • організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;
  • визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;
  • участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.

2. Поняття та показники вимірювання рентабельності підприємства туристичної індустрії

Прибуток будь-якого підприємства виміряється абсолютною величиною, тобто сумою, що виступає узагальнюючим підсумковим показником господарсько-фінансової діяльності. Однак абсолютна величина прибутку не характеризує рівень ефективності діяльності підприємства в цілому та ефективності використання його ресурсів і дотримання режиму економії. Тому для оцінювання ефективності економічної діяльності підприємства, характеристики рівня раціональності використання його ресурсів і витрат використовується відносний показник, який називається рентабельністю.

Прибуток як абсолютний синтетичний показник визначається на основі розподілу доходу з урахуванням діючої системи оподаткування доходу і прибутку.

Сума прибутку - це перевищення доходів над витратами, податковими й обов'язковими платежами, а рентабельність визначається як відсоткове відношення суми отриманого прибутку до якого-небудь іншого показника (рис. 1).

Система рентабельності охоплює дві групи показників:

- рентабельність діяльності підприємства;

- рентабельність використовуваних ресурсів. Рентабельність діяльності характеризує, скільки прибутку припадає на одиницю виручки (доходу) від реалізації турпослуг або на одиницю витрат підприємства. Рентабельність виручки являє собою частку прибутку в середній ціні турпродукту (послуги).

Розрахунок показників рентабельності туристичних підприємств залежить від виду їх діяльності.

Для туроператора розраховується рентабельність у відсотках до виручки (доходу) від реалізації турпродукту та окремих послуг (Р°"р) за формулою

де Пч - чистий прибуток туроператора;

Дч - чистий доход (виручка) від реалізації туроператора.

Для турагентської діяльності розраховується рентабельність комісійної винагороди за формулою

де Пч - чистий прибуток турагента;

KBкомісійна винагорода турагента.

Рентабельність витрат визначається як відношення суми прибутку підприємства до суми його витрат за певний період і виражається у відсотках. Цей показник характеризує ефективність поточних витрат підприємства, їхню окупність і величину прибутку, що припадає на одиницю витрат.

Особливе місце в оцінюванні ефективності витрат займає рентабельність, обчислена до фонду оплати праці, яка означає, скільки чистого прибутку підприємства припадає на 100 грн заробітної плати трудового колективу. Формула для розрахунків цього показника не залежить від виду підприємства і має такий вигляд:

де Рфоп - рентабельність фонду оплати праці, %;

ФОП - фонд оплати праці підприємства.

Однак показники рентабельності діяльності підприємств не характеризують економічну ефективність використання їхніх ресурсів. Рентабельність діяльності може бути високою навіть при низькій ефективності використання ресурсів. Тому використовується друга група показників рентабельності, які визначаються як відношення прибутку до середньої вартості певних видів ресурсів, виражене у відсотках.

Виняток складає лише рентабельність використання трудових ресурсів (Ртр), яка розраховується як відношення прибутку до середньооблікової чисельності працівників підприємства:

де Чоб - середньооблікова чисельність працівників.

Цей показник характеризує величину прибутку, яку забезпечує підприємству один середньообліковий працівник. Він виражається в гривнях на одного працівника.

Рентабельність основних фондів (Р0ф) підприємства визначається за формулою:

де ОФп, ОФк - відповідно основні фонди на початок і кінець періоду.

Рентабельність оборотних активів розраховується аналогічно рентабельності основних фондів з тією лише різницею, що в знаменнику використовується середня сума оборотних активів.

Рентабельність капіталу підприємства може розраховуватися стосовно сукупного капіталу, авансованого в діяльність підприємства, або окремих його складових:

- рентабельність сукупного капіталу ск):

- рентабельність власного капіталу вк):

де ВКп, ВКК - відповідно власний капітал на початок і кінець періоду;

- рентабельність чистого оборотного капіталу чок):

де ЧОКп, ЧОКк - відповідно чистий оборотний капітал на початок і кінець періоду;

- рентабельність перманентного капіталу пк):

де ПКп, ПКК - відповідно перманентний капітал на початок і кінець періоду.

Чистий оборотний капітал - це сума власного оборотного капіталу, а до перманентного капіталу відноситься той капітал, що знаходиться в довгостроковому розпорядженні підприємства. Величина перманентного капіталу (ПК) дорівнює сумі всіх джерел власного капіталу і довгострокових кредитів на певну дату:

де Кдс - сума довгострокових кредитів.

Усі показники рентабельності можна розраховувати як на основі чистого прибутку, так і оподаткованого прибутку.

Розрахунки рентабельності за даними чистого прибутку дозволяють оцінити вплив податкових та інших обов'язкових платежів на рентабельність.


Висновки

Сьогодні з упевненістю можна затверджувати, що туризм став одним з найважливіших соціально-економічних і культурно-політичних явищ ХХ століття, значимо окремих держав, що впливають на становлення, регіонів. Планомірний і цілеспрямований розвиток профільних і зв'язаних з ним видів діяльності об'єктивно розглядається як фактор зниження соціально-економічної напруженості. Однак, не дивлячись на таке, досить оптимістичне розуміння значення індустрії, проте , в умовах трансформації, не можна не констатувати існування цілого ряду проблем, що коштують перед його основними структурними групами.

На тлі деякої стабілізації національної економіки України і поступового закріплення її ринкового характеру, компоненти індустрії туризму підійшли до даного етапу з недозволеними організаційними, управлінськими, економічними, фінансовими й іншими проблемами, характерними для перехідного періоду. При цьому в більшому ступені криза торкнулася базисних елементів, що визначають ефективність індустрії туризму в цілому. І, насамперед складового ринку готельних послуг.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регу-лювання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Людмила Агафонова, Ольга Агафонова,; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Знання України, 2002. - 351с.

2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг: Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: Навчальний посібник/ Вікторія Бабарицька, Оксана Малиновська,. - К.: Альтерпрес, 2004. - 286 с.

3. Бриггс С. Маркетинг в туризме: учбовий посібник; Сьюзен Бриггс,; Пер. с англ. М. Ю. Зарицкой. - 2-е англ. изд.. - К.: Знання-Прес, 2005. - 358 с.

4. Кабушкин Н. Менеджмент туризма: Учеб. пособие для студ. вуз./ Николай Кабушкин,. - 2-е изд., пе-рераб.. - Мн.: Новое знание, 2001. - 430 с.

5. Квартальнов В. Стратегический менеджмент в туризме: Современный опыт управления/ Валерий Квартальнов,; Пpедисл. Ю.П.Анискина; Рос. международ. академия туризма. - М.: Фи-нансы и статистика, 2000. – 489 с.

6. Немоляева М. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра: науково-популярна література/ М. Э. Немоляева, Л. Ф. Ходорков. - М.: Междунар. отношения, 1995.

7. Смолій В. Енциклопедичний словник-довідник з туризму: словник/ Валерій Смолій, Володимир Федорченко, Валерій Цибух,; Ред. В. К. Федорченко; Київський університет туризму, економіки і права. - К.: Слово, 2006. - 367 с

8. Туризм как вид деятельности: Учебник для студентов высш. учебн. заведений/ И. В. Зорин, Т. П. Каверина, В. А. Квартальнов. - 2-е изд., перераб.. - М.: Финансы и статистика, 2005. - 286 с.

загрузка...
Top