Ваххабізм і тероризм

Вступ.

1.Суть та значення ваххабізму, етапи розвитку.

2. Проблема ваххабізму. Тероризм ісламістських терористичних організацій ваххабітського спрямування.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Слід зазначити, що сьогодні на перший план у світі вийшов тероризм ісламістських (фундаменталістських) угрупувань ваххабітського спрямування. Ще донедавна термін “ваххабізм” був відомий лише вузькому колу східнознавців, ісламознавців та релігєзнавців. Однак в останні роки загроза розповсюдження “ваххабізму”, який прикривається Ісламом для досягнення своїх корисних цілей, набула актуальності у всьому світі. Ідеологія “ваххабізму” стала основою відомих міжнародних терористичних організацій “Брати Мусульмани”, “Джамаат ісламі”, “Хезб-ут-Тахрір” та ін. Пресловуті «ваххабіти» замішані майже в усіх конфліктах, що мають місце на території колишнього СРСР. Не є винятком і Україна, яка стала об’єктом зацікавленості низки міжнародних місіонерських та релігійних організацій. В число таких структур увійшли і ісламські закордонні клерикальні центри, основним напрямом діяльності яких є пропаганда і розповсюдження ісламу ваххабітського спрямування, як-то “WАМУ” (Міжнародна асамблея мусульманської молоді), “Всесвітня ісламська ліга”, “Ісламська конференція” та ін. Під виглядом місіонерів на територію нашої держави стали прибувати емісари зазначених організацій для розповсюдження ідей “ваххабізму” в Україні. Ваххабізм є нетрадиційною для України ісламською сектою, діяльність якої на території нашої держави засуджують більшість представників духовенства традиційного ісламу, а особливо керівник Духовного управління мусульман України Ахмед Тамім.

1.Суть та значення ваххабізму, етапи розвитку

Терміном «ваххабізм» прийнято називати релігійно-політичну секту, що виникла в Аравії в середині 18 ст. на основі вчення Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба. Це вчення згодом стало ідеологією першої держави Саудитів та здійснило помітний вплив на становлення і розвиток так званої «фундаменталістської» тенденції серед мусульман-сунітів. Термін «ваххабіти» ніколи не застосовувався самими його послідовниками. Більш того, вони категорично відкидали і відкидають правомірність його вживання, називаючи себе “муваххідун” – “послідовники єдинобожжя” або “салафітами” – “прихильниками початкового ісламу”. Проте терміни «ваххабізм», «ваххабіти» вперше зустрічаються ще в мусульманських авторів-сучасників, які вели полеміку з Мухаммадом ібн Абд аль-Ваххабом. Звідси він власне і був запозичений та уведений в наукову термінологію західними дослідниками. [5, c. 21]

Головним стрижнем вчення Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба є суворе слідування єдинобожжю - “таухид” та очищення ісламського віровчення від чисельних нововведень - ”бідаат”. У цілому, це вчення являє собою розвиток принципів ханбалістського толку ісламу в їх крайньому виразі. Самі ваххабіти не визнають “мазхаби” - толки в ісламі та виступають за те, щоб мусульмани діяли в усіх випадках так, як це було за часів Пророка Мухаммада. В суспільно-політичній сфері “ваххабізм” проповідує єдність своїх послідовників, виступає за суворе дотримання традицій та морально-етичних принципів, характерних для мусульманського суспільства на зорі ісламу, закликає до озброєного “джихаду”, як проти невіруючих та багатобожників, так і проти мусульман, які відступили від принципів ранньомусульманського суспільства. Останніх ібн Абд аль-Ваххаб вважав “багатобожниками” в більшій мірі, ніж людей, які ще не прийшли в Іслам. Для ваххабізму є характерним релігійний фанатизм поєднаний з екстремізмом і фундаменталізм у практиці боротьби зі своїми політичними та релігійними опонентами. Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб народився в 1703 (1704) р. в містечку Айян в центральній Аравії, помер в 1786 р. Його батько був мусульманським суддею (каді). На ранніх етапах свого життя ібн Абд аль-Ваххаб чимало мандрував, жив в Хіджазі, Басрі. Він цікавився різними школами ісламу, займався богословськими науками. Стосовно цього періоду життя ібн Абд аль-Ваххаба існує кілька версій. Так, за однією з них, юний Ваххаб зустрів у Басрі британського шпигуна Хамфера (від Міністерства по справам колоній), який відчувши в юнакові амбітність, неабиякі здібності і жагу до лідерства, запропонував йому заснувати нову “таріка” - релігійну течію. За цією версією головна мета даної пропозиції з боку спецслужб Великобританії - злам ісламу з середини на основі створення перекручених течій та сект, необхідність релігійної реформи під гаслом очищення ісламу від нововведень, внесення розколу та ворожнечі серед мусульманського населення. [2, c. 45]

З самого початку “ваххабізм”, спрямований проти загальноприйнятого на той час розуміння ісламу, його норм і традицій, зіштовхнувся з неприйняттям та протидією з боку багатьох релігійних та політичних сил. Неприйняття “ваххабізму” основною масою сунітських вчених пояснюється не лише догматичними розходженнями, а й тим, що дух цього вчення був по різним причинам принципово стороннім традиціоналістському розумінню релігії.

У 30-40 рр. 18 ст. вчення Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба отримало підтримку шейхів племен Неджда, зокрема принца Мухаммада ібн Сауда із роду Мусайліма, а з часом його сина Абдуль-Азіза ібн Сауда, для яких було важливо примусити людей повірити нібито в «пророчеську місію їх роду», адже це давало їм владу та політичний вплив, яких вони не могли здобути протягом століть. У 18 ст. Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб активно включається в політичну боротьбу на Аравійському півострові, де “ваххабізм” стає пануючою ідеологією зароджуючоїся держави саудидів - майбутньої Саудівської Аравії. Після Аравії, де позиції ваххабізму дуже зміцнили, це вчення поширилося на Північну і Східну Африку, Індію. Постійні наступальні походи ваххабітів на сусідні території, що супроводжувалися насадженням своєї ідеології та руйнуванням всього того, що є проявом «багатобожжя», жорстокістю по відношенню до тих, хто не приймає їх погляди, викликали опір та страх у багатьох арабських племен. Незадоволення мусульман, які сповідували традиційний іслам викликав похід “ваххабітів” на Кербелу та руйнування гробниці імама Хусейна, онука Пророка Мухаммада. Через ці акції політична активність “ваххабітів” зустрічала доволі сильний опір.

Проте, вже на межі 19-20 ст. ваххабістські ідеї зайняли певне місце в думках деякої частини мусульман. Ці ідеї почали використовувати в якості прапора антиколоніальної боротьби в Аравії, Індостані та в деяких інших регіонах ісламського світу. В той же час, ваххабітська програма, що займала специфічне місце в ісламі, яка далеко неоднозначно сприймалася самими мусульманами, не змогла дати ефективне стратегічне бачення виходу з того кризового становища, в якому опинився світ ісламу.

Що стосується положень вчення Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба, які викладені в його богословських творах, то вони отримали неоднозначну оцінку, адже вони містять в більшості “аяти” з Корану, “хадіси” Пророка Мухаммада та висловлювання його сподвижників - “асхабів”, тобто все те, на чому ґрунтується догматика та релігійна практика ісламу. Очевидно, що вчення ваххабізму не отримало б такого негативного забарвлення, якби воно залишалось в середині релігійно-ідеологічного поля та не перейшло в сферу суспільних і політичних дій.

Необхідно відмітити, що сама по собі логіка повернення до першоджерел для виправлення недоліків, принесених часом та людською недовершеністю, є цілком законною, з точки зору релігійної свідомості. Більш того, для мусульманської цивілізації подібна логіка являє собою базову модель, що забезпечує збереження та розвиток духовної традиції та соціально-релігійної свідомості. Протягом всієї історії ісламу звернення до першоджерел, до фундаменту традиції виступало як засіб подолання кризи та занепаду в переломний період. Проте реальне подолання цієї кризи могло бути досягнуте лише при цілком адекватному розумінні Одкровення не тільки з погляду букви, але і з погляду духу ісламського вчення. Ця духовно-історична місія здійснювалася великими подвижниками, на яких була покладена сакральна функція відновлення (тадждід), відповідно до “хадісу” про те, що Бог посилає обновників (муджаддідун) Умми кожне сторіччя.

В даному випадку звертає на себе увага специфіка інтерпретації ібн Абд Аль-Ваххабом першоджерел ісламу і його розуміння самого процесу очищення віри. У його богословських міркуваннях явно домінує прагнення до спрощеного, буквального розуміння Корана і Сунни, що часто призводить до тенденційних висновків. У свою чергу, у соціальній практиці такий підхід призводив і призводить до крайнього фанатизму й екстремізму як у релігійних справах, так і в питаннях життя суспільства.

Характерним прикладом такої логіки є тлумачення “аятів” Корана, що засуджують ідолопоклонство, стосовно до поширеного серед мусульман звичаю відвідання могил пророків і праведників (зіярат), суфійської практики “тавассуль” - звернення до Бога з проханням прийняти “дуа” заради пророків і праведників (аулія). Такі дії порівнюються ваххабітами з ідолопоклонством, а мусульмани, що діють таким чином, звинувачуються в невірі і багатобожжі. Відповідно, проти таких мусульман ними припускається застосування радикальних дій, аж до фізичного знищення під виглядом “джихаду”. У цьому ж зв’язку ваххабіти суворо засуджують і забороняють відвідання могили Пророка Мухаммада у Медині, святкування Мауліда - дня народження Пророка Мухаммада, розцінюючи це як незаконне нововведення і християнське запозичення, що необґрунтовано завищує статус Пророка в очах віруючих.

Соціальна доктрина послідовників ібн Абд аль-Ваххаба має яскраво виражений тип організації, із внутрішньою дисципліною набагато більшою, ніж у звичайній мусульманській громаді, яскраво вираженим єдино начальством.

Така модель робить ваххабістську громаду не просто релігійним товариством, а особливою, часом воєнізованою релігійно-політичною організацією. Згодом ці принципи були використані в практиці сучасних мусульманських релігійно-політичних організацій ваххабітського спрямування.

Проте головний центр ваххабістської доктрини лежить не в релігійній і навіть не в соціальній, а, скоріше, у політичній площині. Найважливішим моментом цієї доктрини є специфічне уявлення про “джихад” як непримиренну боротьбу проти язичників. До останніх відносять і мусульман, які не розділяють ваххабістські ідеї та, на думку ваххабітів, не відповідають дуже суворим рамкам, встановленими цією течією на підставі уривчастих цитат із Корана і хадисів, розтлумачених у відповідності до цілком визначених цілей та задач. Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб вважав таких мусульман багатобожниками, звинувачував їх у невері, відступі від істиного ісламу, а відповідно «їх кров та майно не забороненими”, що дозволяло їх вбивство і пограбування, хоча згідно традиційній ісламській догматиці це є право самого Всевишнього, який - дав їм життя та не відповідає основоположним принципам ісламу.

У творах Мухамада ібн Абд аль-Ваххаба акцент робиться саме на необхідності покарання, наводяться всілякі аргументи щодо обов’язковості озброєного ”джихаду” проти “зрадливих” і т.п. На певному етапі в практику ваххабітів увійшла тотальна руйнація надгробків на могилах праведників, які поважаються мусульманами, спалення книг богословів, не згодних з їхнім вченням. Переконання ваххабітів у тому, що їхні противники - “кяфіри”, навіть якщо вони є мусульманами, виправдувало нетерпимість і жорстокість відносно них Одночасно такий фанатизм об’єднував та дисциплінував ваххабітів, створюючи релігійно-ідеологічне виправдання цілком антиісламським по своєму духу і характеру діям. Завдяки цьому вчення ібн Абд аль-Ваххаба з самого початку стало ідеологією військової експансії, грабіжницького набігу. Згодом ця логіка, відповідно до якої виправдується вбивство іновірця і просто опонента, лягла в основу терористичної діяльності т.зв. “мусульманських фундаменталістів” та ісламістських терористичних організацій ваххабітського спрямування.

Необхідно зазначити, що прояви подібної релігійної і політичної логіки зустрічалися в ісламській історії і раніше. Вперше тезу про можливість обвинувачення в невірі мусульман і необхідності ведення проти них “джихаду” висунули Харіджити. Ця логіка вводила вбивство такого “віровідступника” у релігійний принцип. Саме від руки харіджитів загинув сам імам Алі та його сини Хасан і Хусейн.

У більш пізні часи деякі риси, подібні до ваххабістської доктрини, проявилися в діяльності ханбалістського теолога XIV століття ібн Таімії, до авторитету якого в галузі догматики відсилають ваххабістські автори, і який здійснив істотний вплив на ібн Абд аль-Ваххаба в галузі догматики та богословської теорії.

При деяких розходженнях між ібн Таімієм, харіджитами та ваххабітами, вони залишаються типологічно схожими явищами. [1, c. 48-52]

2. Проблема ваххабізму. Тероризм ісламістських терористичних організацій ваххабітського спрямування

Аналізуючи історичне значення й історичну проблему ваххабізму можна відзначити, що в епоху кризи традиційного суспільного укладу та традиційної релігійності ідеологи цього руху виробили специфічну модель реакції на процеси розкладання та спаду і значною мірою, хоча й аж ніяк не цілком, визначили характер подальшого внутрішньої реформації мусульманського світу. При цьому не можна не звернути увагу на ту обставину, що запропонована ними логіка релігійного і політичного перетворення дійсності значною мірою суперечить духу загальноприйнятої мусульманської традиції. Що стосується ваххабізму, в цілому, то нічого страшного в цьому вченні не було б як би його головною рисою не була б крайня непримиренність по відношенню до не мусульман та мусульман - послідовників інших течій. Адже для ваххабіта мусульманином є лише ваххабіт і ніхто інший. До того ж, якби все обмежилось розбіжностями та протистоянням в сфері релігійних переконань, інакше кажучи, ідеологічною боротьбою, то відношення до ваххабізму не було б таким ворожим. Адже саме крайній радикалізм в поглядах та застосування способів озброєної боротьби організаціями ваххабітського спрямування, викликає сильну протидію, як з боку офіційних владних структур, так і з боку традиційних мусульманських організацій та самих мусульман. У цій ситуації ваххабіти претендуючи на особливу ортодоксальність, виявилися, по суті, сектантами, які, використовуючи терористичні методи для досягнення своїх цілей, протипоставили себе іншому мусульманському співтовариству. [2, c. 46]

Розглядаючи тероризм ісламістських терористичних організацій ваххабітського спрямування необхідно згадати про одного з найвидатніших сучасних теоретиків ісламського фундаменталізму та ідеолога єгипетської терористичної організації “Брати мусульмани” - Сеїда Кутуба.

В книзі «Цінності ісламської уяви» Кутуб звинувачує в невірі сучасне мусульманське суспільство, яке, за його думкою, лише на словах демонструє свою відданість ісламу. Наприкінці 60-х років Сеїд Кутуб, віддаючи в цілому пріоритет агітаційній діяльності шляхом релігійного проповідування, виказує думку про те, що спроби протидіяти ісламу необхідно придушувати силою. З таким теоретичним обґрунтуванням насильницьких методів “Брати Мусульмани” в 1965-1966 рр. готували терористичні акції проти представників уряду.

Саме Аль-Ваххаб і Сеїд Кутуб є теоретиками екстремістських (фундаменталістських) течій. Сьогодні ідеї Мухамада ібн аль Ваххаба та Сеїда Кутуба перетворюють в життя - Усама Бен Ладен, Айман аз-Завахірі, Мухамад Ата, Мула Омар, Емір Хаттаб та Шаміль Басаєв та ін.

У концептуальному плані зміст (суть) сучасного екстремізму (фундаменталізму) ваххабітського спрямування як релігійно-політичного вчення зводиться до:

- невід’ємність релігії та суспільства;

- відродження ісламу в первозданній чистоті, його очищення від нововведень;

- пріоритет ідеології та духу панісламізму;

- відродження халіфату;

- утвердження в усіх мусульманських країнах ісламського правління.

Необхідно відмітити ще один вагомий факт, що відрізняє його від так званого «простого» фундаменталізму: якщо стратегічною метою є побудова суто ісламської держави - встановлення мирними або насильницькими методами суспільної установи на принципах шаріату (в країнах, де переважає мусульманське населення), то кінцева мета - створення всесвітньої ісламської держави.

У відповідності до програмних настанов “Братів Мусульман”, організація, яка поставила собі за мету створення ісламської держави, повинна пройти три стадії:

1) Стадія ознайомлення – “мархалят ат тааріф” - час полулегальної діяльності, коли організація, не притягуючи до себе уваги, проводить серед населення просвітницьку діяльність, займається благодійністю подалі від міських центрів, у провінції.

2) Стадія структуризації – “мархалят ат так він” - період відбору найбільш відданих братів, здатних без сумнівів та страху в ім’я релігійних переконань приймати участь у джихаді.

3) Стадія реалізації – “мархалят ат тан-фіз” - коли пропаганда джихаду за віру переходить до фази «джихаду без поступок та поблажливостей».

У той же час, організації ваххабітського спрямування, такі як “Брати мусульмани”, “Хамас”, “Хезб-ут-Тахрір” для досягнення своїх цілей виділяють ряд етапів розповсюдження ваххабітської ідеології в інших країнах:

Перший – впровадження в суспільстві ідей ваххабізму шляхом навчання молоді, надання гуманітарної допомоги, будівництва мечетей, медресе інших культових споруд;

Другий – підбір та збільшення чисельності прихильників в мусульманських громадах;

Третій – впровадження ваххабітів на керівні пости в мечетях та медресе;

Четвертий – після формування сильної фінансової та кадрової бази вони заявляють про себе як про політичну силу.

П’ятий – організація масових безпорядків, проведення терористичних актів, захоплення влади.

Діяльність таких організацій як “Брати Мусульмани”, “ХАМАС” і т.п. є широко відомою в світі. До того ж після ознайомлення з їх програмними настановами можна чітко уявити масштаби та рівень загрози, що містить в собі їх діяльність. Як вже зазначалося, ці організації поширюючи ваххабтську ідеологію, старанно працюють над реалізацією своїх цілей. Схема їх діяльності досить проста (всього п’ять стадій) та й досить ефективна ( прикладів «гарячих точок» чимало). [8, c. 24-26]

Після розпаду СРСР на території колишніх Республік, в тому числі Україну, адже на її території проживає велика кількість мусульман, направилась велика кількість місіонерів, проповідників ваххабітської течії ісламу для яких відкрилися чималі можливості для збільшення кількості своїх послідовників та реалізації своїх ідей.

На сьогоднішній день на території України діє кілька духовних центрів (ДУМУ, ДУМК, ДЦМГУ), що об’єднують мусульманські громади, два ісламських університети (у Києві та Донецьку), існують окремі незалежні громади, чисельні недільні школи, діє дві Партії мусульман України, функціонує міжобласна громадська асоціація «Арраїд».

Не зупиняючись на історичному аспекті (появі, розвитку) всіх цих релігійних установ, розглянемо деякі з них з точки зору проявів екстремізму (фундаменталізму) ваххабітського спрямування та діяльності певних організацій про які йшлося вище.

Нині в АРК діють такі установи, як «Всесвітня ісламська Ліга», «Саар-Фаундейшн», циркулює пропагандистська література з емблемою «WАМУ». Всі ці організації фінансуються Саудівською Аравією, активно співробітничають з мусульманськими громадами та культурними центрами України, надають їм широку фінансову та матеріальну допомогу, створюють нові мусульманські організації.

Як вже йшлося, погляди прихильників ваххабізму та інших течій ісламу досить суттєво розрізняються. Але це не заважає Саудівській Аравії поширювати свої погляди: відкриваючи ті чи інші релігійні установи королівство відкриває безкоштовні школи, проводить лекції з основ ісламу, де викладачами є випускники Мекки. Зазвичай на цих заняттях більшу увагу приділяється молоді, яка не має належної освіти та отримує духовну освіту вперше. Найбільш обдарованих учнів нагороджують стипендіями («Всесвітня ісламська Ліга» призначила 981 стипендію для мусульман, які проживають за кордоном), відправляють на навчання до Саудівської Аравії. Таким чином підготовлюється мусульманська громада цілком зорієнтована на ідеї ваххабізму. Ця схема підготовки кадрів простежується як в Україні так і в інших республіках колишнього СРСР, де більшість мусульманського населення, з відомих причин, не має мінімальних знань з ісламу і, отже, з радістю зустрічає ваххабітських місіонерів, які швидко набирають авторитет, особливо серед молоді, яка цілком знаходячись під їх впливом, не бере до уваги не відповідності та суперечливості деяких моментів їх догматики істинному ісламу.

«Всесвітня ісламська Ліга» окрім розповсюдження ісламу займається збором інформації щодо ситуації в мусульманському середовищі. Так, нею підтримуються активні контакти з керівництвом ДУМК та Меджлісу, через яких до Саудівської Аравії постійно надходить вичерпна інформація про кримськотатарський національний рух, а також про соціально-політичну обстановку в Криму. Загалом вся діяльність організацій ваххабітського спрямування проходить згідно тої схеми, про яку йшлося вище. Так, до розповсюдження ісламу в Україні активно задіяні студенти-вихідці з арабських країн. Вони проводять заняття з арабської мови, лекції з основ ісламу, вчать читати Коран, розповсюджують книги, а також аудіо та відеоматеріали ваххабітського спрямування, що надходять переважно з Саудівської Аравії.

На даний час, в Україні зафіксована діяльність установ, пов’язаних з деякими терористичними організаціями (“Брати Мусульмани”, “Хамас”, “Хезб-ут-Тахрір” та ін.), які стоять на платформах “ваххабізму”. Активізувала свою діяльність міжобласна асоціація іностудентів «АРРАЇД», члени якої сповідують ваххабістський напрям ісламу. Під егідою “АРРАЇДу” в різних містах України створено та діють такі організації, як: «Аль-Манар» - Харків, «Аль-Фаджр» - Запоріжжя, «Аль-Нур» - Київ, «Аль-Масар» - Одеса, «Ансар Фаундейшн» та інші, в таких містах, як Дніпропетровськ, Луганськ, Полтава. [2, c. 46-47]

Висновки

"Ваххабізм" – термін, яким позначають певний агрегатний стан ісламу, що сформувався в соціальних низах. До слова, цей термін не має жодного стосунку до офіційної релігійної ідеології, яка виникла в Саудівській Аравії, отож, як сказали б в Одесі, "вони навіть не однофамільці". Поняття, що його позначає термін "ваххабізм", є конгломератом рудиментарних канонічних норм і вимог, які перші місіонери ісламу безуспішно намагалися експортувати і запровадити на Кавказі та в Центральноазіатському регіоні. Реанімація цих постулатів сталася внаслідок повної втрати віруючими довіри до релігійних інститутів, які діють під патронатом держав, у зв'язку з відмовою цих інститутів рішуче стати на бік простого народу в його претензіях до чинної влади.

У певному сенсі можна говорити про те, що розширення ареалу впливу ваххабістських орденів є реакцією "народних низів" у відповідь на пожорсткішання репресивних заходів, які перетворилися на останній аргумент влади, нездатної на діалог зі своїм власним народом. Адже саме соціально-економічні, правові, культурні, демографічні, екологічні реалії південних зон Казахстану і Киргизії, зумовлені вкрай низьким рівнем розвитку, потребують докорінних змін. Що ж стосується інкубаційної території ваххабізму та похідних від нього форм "протестного руху" – Ферганської долини, то про вкрай скрутну соціально-економічну ситуацію, що склалася в цьому субрегіоні, говорилося більш ніж достатньо.

Що ж стосується іншого терміна – "ісламський екстремізм" (в іншій редакції – "тероризм"), то слід зазначити, що аналізувати соціально-політичний феномен, який за ним стоїть, неможливо лише в площині його конфесійної належності до ісламу. Відтак для уникнення термінологічної плутанини і додержання понятійної коректності було б правильним вивести іслам за рамки аналізу, оскільки будь-який тероризм не має до релігії жодного стосунку. За іншого підходу довелося б асоціювати баскських, ірландських і латиноамериканських терористів з католицизмом, а російських "чорносотенців" – з православ'ям. Тож якщо вже шукати асоціацій, то типологічно найближчим до тероризму соціально-політичним явищем є все-таки атеїзм.

Список використаної літератури

1. Бибикова О. Феномен "ваххабизма // Азия и Африка сегодня. - 1999. - № 8. - C. 48-52

2. Ваххабізм і ваххабіти // Людина і світ. - 1999. - № 8. - C. 45-47

3. Гафарли М. Два с половиной века ваххабизма : В Саудовской Аравии исламские фундаменталисты правили недолго.Теперь они добрались до России // Независимая газета. - 1999. - 16 сентября. - C. 10

4. Игнатенко А. Правоверность, доказываемая ненавистью : Ваххабизм в изложении его сторонников // Независимая газета. - 2001. - 14 сентября. - C. 11

5. Маевская Л. Осторожно экстремизм. - Москва, 2002.

6. Максименко В.И. Фундаментализм и экстремизм в исламе // Ислам и исламизм. М., 1999.

7. Малашенко А. Ваххабизм не ветвь ислама, а нефтяная труба// За рубежом. - 1999. - № 41. - C. 5

8. Саватеев А. "Ваххабит" "Ваххабиту" рознь : Социально-экономические основы политического ислама в современном Дагестане// Азия и Африка сегодня. - 2002. - № 3. - C. 24-26

загрузка...
Top