Умисне вбивство

Вступ.

1. Поняття убивства та його види.

2. Умисне вбивство.

3. Умисні вбивства, вчинені на замовлення: історія та сучасність

4. Тактика розслідування замовлених вбивств.

Задача 1.

Задача 2.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Життя людини, відповідно до ст. З Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До них КК відносить різні види умисних вбивств (статті 115- 118), вбивство через необережність (ст. 119), доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129).

Вбивство - це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.

За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115-118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство.

Мета: охарактеризувати умисне вбивство.

Завдання:

1.розкрити поняття убивства та його види;

2. дати визначення умисному вбивству;

3.показати умисні вбивства, вчинені на замовлення;

4. визначити аспекти тактики розслідування замовлених вбивств.

1. Поняття убивства та його види

У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині - це позбавлення її життя [7, с. 227].

Об'єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство - це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.

З об'єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосовуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо).

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа медичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосовує необхідного лікування.

Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку - смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Вбивство - це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.

Суб'єкт вбивства - будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені статтями 115-117, і 16-ти років - за вбивства, передбачені статтями 118 і 119 [7, с. 229].

За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115-118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин [7, с. 230].

2. Умисне вбивство

Умисне вбивство без обтяжуючих, і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) - ч. 1 ст. 115 - має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116-118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші [8, с. 192].

Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 - позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) - ч. 2 ст. 115. Обтяжуючі обставини перераховані в пунктах 1-13 ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 досить наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) передбачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.

Вбивство однієї людини і замах на життя іншої не може розглядатися як закінчений злочин - вбивство двох або більше осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 або за ч. 1 ст. 115 незалежно від послідовності злочинних дій. Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 [8, с. 194].

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбито дитину до 14 років або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліфікація злочину не залежить від строку вагітності та життєздатності плоду.

Умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні організації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивство заручника може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його перевезення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника є самостійним злочином і кваліфікується за ст. 147 або 349 [8, с. 194].

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. ,115). У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страждання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю.

Судова практика виходить з того, що про ознаку особливої жорстокості може свідчити також вчинення злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховати вбивство.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. Встановлення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки поняття «жорстокість» не є медичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо, вчиняючи вбивство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб). Судова практика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, кваліфікує за п. 5 ч. 2 ст. 115.

Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, тілесних ушкоджень іншим особам слід додатково кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, вчинено умисне вбивство двох або більше осіб, винний підлягає відповідальності за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 155.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. б ч. 2 ст. 115) здійснюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-якої матеріальної вигоди (грошей, майна, майнових прав, прав на житлову площу тощо) або з наміром позбутися матеріальних витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.). Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою зайняти більш високооплачувану посаду.

Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не може бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства.

Верховний Суд України виходить з того, що умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 308 або ч. З ст. 313 як розбій.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) матиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираженої неповаги до суспільства, зневаги до правил співжиття та норм моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивства та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, то вчинене ним належить кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 і ст. 296. Хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною частиною статей 296 і 119.

При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного. Невстановлення конкретних мотивів вбивства не є підставою для кваліфікації злочину як вчиненого з хуліганських мотивів.

Верховний Суд України в своїй практиці виходить з того, що умисне вбивство, вчинене з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на грунті особистих відносин, незалежно від місця його здійснення, не повинно кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбивство вчинене в зв'язку з виконанням службового чи громадського обов'язку. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти виконання особою покладених на неї обов'язків у державній чи громадській установі, на підприємстві, в організації. Потерпілим при цьому може бути не тільки службова особа, а й інші працівники, які виконують службові функції, та їх близькі родичі. Виконання громадського обов'язку - це будь-яка корисна для суспільства діяльність громадянина.

Відповідальність за вбивство в зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства. Таким чином, не обов'язково, щоб вбивство було вчинене саме в момент виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку.

Посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112, а вбивство чи замах на вбивство працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку - за ст. 348. Так само і вбивство чи замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, а також захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, - відповідно за статтями 379 і 400.

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст.115). Винний може переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений злочин або лише обставини, які впливають на кваліфікацію та міру покарання. Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину винний може здійснювати як до, так і в процесі вчинення наміченого злочину. Наприклад, випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, яка має докази злочину, охоплюються п. 9 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство, поєднане із згвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115). Винний може здійснити вбивство в процесі самого зґвалтування або задоволення статевої пристрасті для того, щоб придушити опір потерпілої або з садистських мотивів. Але таке вбивство може мати місце і після здійснення цих злочинів, щоб приховати злочин і уникнути відповідальності. Вбивство і зґвалтування або задоволення статевої пристрасті можуть бути вчинені як одною, так і різними особами (наприклад, при груповому приставанні).

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115) - це вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на майно та ін.) чи нематеріального характеру (звільнення від кримінальної відповідальності, розв'язання різних життєвих проблем і та ін.). Якщо вбивство на замовлення зумовлене виплатою винагороди або іншими матеріальними благами, вчинене вимагає додаткової кваліфікації за п. б ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115) має місце, якщо воно вчинене спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство може бути вчинене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей, тому безпосереднім виконавцем вбивства може бути і один учасник групи. За цим пунктом ч. 2 ст. 115 належить кваліфікувати і умисне вбивство, вчинене організованою групою або злочинною організацією, тому що ці форми співучасті імпліцитно містять в собі також ознаки, властиві групі, яка діє за попередньою змовою. У разі вчинення вбивства злочинною організацією (її учасниками) кваліфікація злочину настає за сукупністю ст. 225 і п. 12 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115). Йдеться про умисне вбивство, вчинене хоча б у другий раз. Вчинення вбивства, передбаченого статтями 116-118, не дає підстав розглядати наступне умисне вбивство як повторне. Умисне вбивство, якому передувало умисне заподіяння смерті, що охоплюється статтями інших розділів КК (терористичний акт, диверсія, бандитизм, посягання на життя працівника правоохоронного органу та ін.), кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115. Цей пункт застосовується незалежно від того, чи був винний засуджений за раніше вчинене вбивство.

Якщо особу, яка вчинила повторне вбивство, за жодне з них не було засуджено, останнє вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115, а вчинене раніше кваліфікується самостійно.

Незакінчене вбивство (або співучасть в ньому) також створює повторність.

Умисне вбивство не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинене вбивство погашена чи знята у встановленому порядку, а також якщо закінчилися строки давності за попереднє вбивство.

Перелік обтяжуючих обставин, вказаних в ч. 2 ст. 115, є вичерпним. Якщо умисне вбивство вчинене за обтяжуючих обставин, перерахованих у двох або більше пунктах ч. 2 ст. 115, то при його кваліфікації мають вказуватися всі пункти.

Умисне вбивство за ч. 2 ст. 115, карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 ч 2 ст. 115.

Умисне вбивство за пом'якшуючих обставин: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116). У цьому випадку має місце особливий психічний стан винного - фізіологічний афект: короткочасна інтенсивна емоція, що значно послаблює контроль особи над своїми вчинками, здатність усвідомлювати їх, керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що виключає осудність суб'єкта.

Умовою застосування ст. 116 є сильне душевне хвилювання, викликане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.

Насильство при цьому може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення побоїв, позбавлення волі та ін.), так і психічним (загроза заподіяти фізичну, моральну, майнову шкоду), але тільки протизаконним. Останнє може за своїм характером надавати суб'єкту право на необхідну оборону. Вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, але за умови, що воно було результатом перевищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати не за ст. 116, а за ст. 118, як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Якщо душевне хвилювання було викликане не потерпілим, а іншими особами, ст. 118 не може бути застосована.

Відповідальність за ст. 116 настає також у випадках, якщо протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа, що спричинили сильне душевне хвилювання особи, яка вчинила вбивство, були спрямовані не на неї особисто, а щодо третіх осіб - близьких або навіть сторонніх.

Склад злочину, передбаченого ст. 116, має місце лише у випадку, якщо умисел на вбивство виник раптово в стані фізіологічного афекту, і був виконаний, коли винний ще знаходився в такому стані.

При вбивстві, передбаченому ст. 116, умисел може бути прямим і непрямим.

Покарання за злочин: за ст. 116 - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117). Відповідальність матері пом'якшується за умови, що вбивство дитини було вчинене під час пологів або одразу після них, тобто законодавець обмежує здійснення цього злочину певним нетривалим проміжком часу, доки особливий психічний і фізичний стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями. В інших випадках відповідальність за вбивство матір'ю своєї дитини настає на загальних підставах.

Момент виникнення умислу у матері вбити новонароджену дитину на кваліфікацію злочину, що розглядається, не впливає.

Суб'єктом цього злочину може бути тільки мати. Співучасники у вбивстві матір'ю новонародженої дитини несуть відповідальність за статтями 27 і 115. Обставини, що пом'якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

Покарання за злочин: за ст. 117 - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118). Заподіяння смерті нападаючому при захисті від суспільне небезпечного посягання виключає кримінальну відповідальність, якщо при цьому не були перевищені межі необхідної оборони. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони не виключає такої відповідальності, але пом'якшує її. Так само вирішується питання і при затриманні злочинця.

Перевищенням меж необхідної оборони, відповідно до ч. З ст. 36, визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Так само перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця при умисному заподіянні йому смерті згідно з ч. 2 ст. 38 визнається явна невідповідність вчиненого небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 р. (з наступними доповненнями та змінами) у справах, пов'язаних із застосуванням законодавства про необхідну оборону, виходить з того, що при розв'язанні питання про наявність перевищення меж оборони необхідно враховувати не лише відповідність або невідповідність знарядь і засобів захисту та нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час; раптовість нападу; неготовність до його відвернення; кількість нападаючих, і тих, хто захищається; їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

Ті ж фактори слід враховувати і при розв'язанні питання про перевищення заходів із затримання злочинця (тяжкість злочину, обстановку, в якій відбувається затримання і т. д.).

При цьому слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і особа, яка затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного суспільне небезпечним посяганням (що часто виникає раптово), не завжди може точно оцінити відповідність заподіяної шкоди (в цьому випадку позбавлення життя нападаючого чи злочинця) небезпечності посягання чи вчиненого затриманим злочину або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У цьому випадку відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або заходів із затримання злочинця виключається (ч. 4 ст. 36) [8, с. 203].

З суб'єктивної сторони злочин, який розглядається, може бути вчинений тільки умисно.

3. Умисні вбивства, вчинені на замовлення: історія та сучасність

Основними завданнями, що постають перед юридичною наукою і державою, є забезпечення дотримання прав і свобод громадян. У статті 27 Конституції України зазначено: “Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини” [1, с. 45].

На сьогодні широкого розповсюдження набули особливо небезпечні злочини, а саме: серійні вбивства, терористичні акти, вбивства на замовлення. Особливість суспільної небезпеки умисних вбивств, вчинених на замовлення, полягає в тому, що вони завдають шкоди, яка не має відповідного еквіваленту, – людина позбавляється найціннішого – життя, найбільш небезпечним способом, найбільш небезпечними засобами.

Умисне позбавлення життя – вбивство, у тому числі на замовлення, існує віддавна і постійно супроводжує людство. У зводі законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) знаходимо: “Якщо жінка дозволила вбити свого чоловіка із-за іншого чоловіка, то цю жінку повинні посадити на палю” [1, с.45].

У державі шумерів судові рішення записували на глиняних табличках. Одне з таких рішень свідчить про те, що жреця Лу Інніна було вбито на замовлення жінки. Разом з трьома виконавцями до смертної кари засудили і вдову [1, с.45].

Наведені приклади демонструють вбивства на замовлення на побутовому ґрунті, але в літературних пам’ятках Стародавнього Сходу збереглися відомості про вбивства правителів держав з метою захоплення влади.

Збереглися літописи, що засвідчували подібні факти і в історії Київської Русі. Особливо відзначився на початку XI ст. князь Святополк, який після смерті 15 липня 1015 р. князя Володимира вирішує вбити своїх братів з метою одноособового захоплення влади [1, с.46].

Розглянемо деякі подробиці вбивств на замовлення з метою з’ясування суті цих негативних явищ. Святополк вирішив першим вбити князя Бориса і доручає вчинення цього вбивства вишгородському боярину Путшу, який безпосередньо організовує вбивство князя та його слуг.

Злочини, вчинені на замовлення, не є винаходом нашого часу. Зазначені вбивства відомі здавна, їх вчинення мало різні цілі – посягання на життя і здоров’я особи, її майнові права й інтереси, перешкоджання діяльності або здійсненню планів, дискредитація підозрюваної особи.

До 90-х років умисні вбивства, вчинені на замовлення, були рідкісним явищем і пов’язувалися з міжособистісними стосунками (ревнощі, помста, особиста антипатія і т. п.), тобто, вчинювалися переважно на побутовому ґрунті. Злочини зазначеної групи до 1990 р. складали понад 85 %, у статистичній звітності вони спеціально не виділялися і практично не відрізнялися від звичайних побутових вбивств способами, засобами вчинення, ступенем складності і методикою розслідування. Результативність їх розкриття була достатньо високою і складала у середньому не менше 70 %. Якщо побутові вбивства на замовлення відомі давно, то вбивства у сфері бізнесу як легального, так і “тіньового”, можна вважати явищем відносно новим (розповсюдження набули в основному з початку 1990 р.).

Однією з основних відмінностей сучасних убивств на замовлення є їх мотивація, пов’язана з фізичним усуненням комерційних чи політичних конкурентів, злочинних авторитетів, злочинних угруповань, між якими встановилося суперництво, інших осіб, що стоять на шляху досягнення матеріальної вигоди. У зв’язку з цим на зміну ножу й сокирі приходить бойова вогнепальна зброя і вибухові пристрої, а вбивства частіше за все вчиняються найманцями-професіоналами, для яких зазначене стало “роботою”.

Твердження – “Попит породжує пропозицію” – перейшло зі сфери бізнесу у злочинну діяльність. Газети тепер переповнено об’явами: “Виконаю будь-яке конфіденційне доручення”, “Спортсмен шукає можливість заробити 2000 доларів” [1, с. 47].

На сьогодні великі банківські і страхові компанії, фірми мають служби “безпеки”, що виконують функції “роботи” з боржниками, конкурентами, використовуючи будь-які методи. Можна сказати, що виконання умисних вбивств на замовлення поставлено на “технологічний потік”.

Жертвами вбивств на замовлення стають відомі політичні діячі, представники законодавчої та виконавчої влади, бізнесмени, підприємці. З’явилися нові мотиви вбивств, пов’язані з боротьбою за розподіл сфер впливу між кримінальними структурами, злочинними формуваннями, помстою рекетирів, приватизацією майна, посередницькою діяльністю, переслідуванням кредиторів і т. ін. Всі наведені та інші негативні явища спричинили появу нового виду вбивць (кілерів), які виконують вбивства на замовлення за платню. Слід зазначити, що поряд з кілерами, які виконують вбивства на замовлення, з’явилися ще й замовник та посередник. Практика свідчить, що при вчиненні вбивств на замовлення злочинці все частіше використовують технічні засоби, вогнепальну зброю та вибухівку.

Виходячи з викладеного, слід визнати, що розкриття умисних вбивств, вчинених на замовлення, залишається одним із найважливіших завдань правоохоронних органів.

Вивчення та аналіз практики діяльності ОВС України за 1990–2000 рр., свідчить, що їх ефективність є ще невисокою, а рівень попередження та розкриття вбивств на замовлення – досить низьким. Це засвідчує про той факт, що у практичній діяльності з попередження зазначених злочинів існує коло питань, що потребують глибокого і всебічного вивчення з метою розробки рекомендацій для вдосконалення прийомів і методів боротьби з цим явищем. Заходи, здійснювані законодавчими та правоохоронними органами, не дозволяють вчасно реагувати на негативні зміни у криміногенному середовищі та швидко перебудовувати роботу з попередження, розкриття та розслідування умисних вбивств, вчинених на замовлення. Вбивства на замовлення стали “типовим ринковим товаром”. Відбувається реалізація умов комерційного договору: злочинні наміри роботодавця здійснює виконавець за заздалегідь визначеними умовами. За гроші наймають вбивць[4, с.57].

Вчинення членами організованих злочинних угруповань вбивств на замовлення пов’язане переважно із дезорганізацією розвитку нормальних ринкових відносин, недосконалістю їх правового регулювання, особливо у сфері приватизації, фінансово-кредитній, комерційної діяльності та їх ліцензування, оподаткування; озброєністю, технічною оснащеністю, фінансовим забезпеченням, загостренням конфліктів між злочинними угрупуваннями через розподіл сфер злочинного впливу, активним створенням злочинними об’єднаннями власних комерційних структур і використанням їх для вчинення злочинів у сфері економіки.

Звіт перед українським народом (про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України у 2000 році) колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Ф. Кравченка дає таку статистику: у 2000 р. на території країни зареєстровано 4,8 тис. умисних вбивств. Як показує аналіз, переважна більшість убивств (до 70 %) вчинено на побутовому ґрунті та з корисливих мотивів, серед яких: заволодіння майном та коштами, боротьба за розподіл та перерозподіл сфер економічного та територіального впливу, усунення конкурентів та кредиторів [4, с.57].

За статистичними даними МВС України, у 2000 р. було зареєстровано 28 вбивств на замовлення. Ефективність їх розкриття становить 97,6 %.

Одним з чинників, що впливає на тенденцію зростання ступеня тяжкості небезпеки посягань насильницького характера, є вчинення насильницьких злочинів із застосуванням вогнепальної зброї і вибухових речовин. Упродовж 2000 року з їх використанням було зареєстровано, відповідно, 173 та 5 вбивств. Враховуючи цю обставину, Міністерством внутрішніх справ України розроблено і впроваджено у практику нові методи розкриття таких злочинів, що уможливило суттєво зменшити їх кількість (кількість убивств, вчинених із застосуванням вогнепальної зброї, порівняно з 1999 р., зменшилася на 14,4 %, а вчинених із використанням вибухівки – більше ніж на третину). Кількість злочинів, при вчиненні яких застосовувалися вогнепальна зброя та вибухівка, скоротилася з 1,5 тис. у 1998 році до 1 тис. – у 2000 р. [4, с.58].

Вищенаведені статистичні дані вже не відповідають реаліям сьогодення, тому інформація часто перекручується завдяки посадовим особам, які отримують, аналізують та надають статистичні дані.

За приклад варто розглянути підходи до формування масиву статистичних даних:

1) неповнота реєстрації вбивств, що наявна через об’єктивні фактори (неінформованість потерпілого, обмежені можливості ініціативного розкриття, розслідування злочинів і т. д.);

2) вогнепальне поранення, у результаті якого потерпілий вмер у лікарні, а не на місці замаху на нього, реєструється не як вбивство, а як тяжке тілесне ушкодження, що призвело до смерті. Наведений підхід є одним із видів латентної злочинності, “погранична” латентна злочинність є, як правило, наслідком помилкової або умисно невірної кваліфікації більш тяжкого злочину як менш тяжкого;

3) збільшення кількості безвісті зниклих, доля яких залишається нез’ясованою;

4) виправдання підсудного у судовому засіданні по кримінальній справі про вбивство, що надійшла до суду, або наявність обставини, що виключають його кримінальне переслідування, а злочин за статистикою вважається вже розкритим;

5) виявлення невпізнаного трупа, встановлення причини смерті не можливе, випадіння факту з графи вбивств;

6) непоодинокі випадки необґрунтованого відхилення або халатного відношення до реєстрації злочинів. Перший та п’ятий приклади-підходи дають характеристику справжній латентній злочинності, а четвертий і шостий – штучній. Зрозуміло, що наведений перелік не є вичерпним, а містить значно більшу кількість об’єктивних та суб’єктивних факторів, що не дозволяють відобразити ідеальний стан речей. Коли врахуємо всі перелічені обставини, то “статистична картина вбивств” істотно зміниться.

За даними МВС Російської Федерації, у 1992 р. названих вбивств було виявлено 102, у 1993 р. – 228, 1994 р. – 562, 1995 р. – 560. При цьому рівень розкриття злочинів залишається дуже низьким і в зазначені періоди не був вищим за 11,8 %: 1992 р. – 10,7 %, 1993 р. – 11,8 %, 1994 р. – 5,6 %, 1995 р. – 10,7 % [4, с.58].

За даними Генеральної прокуратури, у 1997 р. було вчинено 133 вбивства на замовлення також і в результаті “злочинних розборок”. А.П. Снєгерьов, і М. Колошко, посилаючись на дані МВС України, наводять такі показники вбивства представників комерційних структур (однієї з основних категорій потерпілих за справами про вбивства на замовлення): у 1991 р. вбито 38 чоловік, 1992 – 51, 1993 – 87, 1994 – 161, 1995 – 210, 1996 – 156; за даними Б.В. Тимошенка, у 1996 р. розкритим виявилося кожне четверте вбивство на замовлення, за даними Генеральної прокуратури України, рівень розкриття склав: у 1996 р. – 28,5 %, 1997 – 50,4 % [4, с.59].

На основі наведеного можна дійти до висновку, що статистика часто не відображає реальної ситуації з умисними вбивствами на замовлення та іншими видами злочинів проти особи через різні об’єктивні та суб’єктивні фактори.

Аналіз стану попередження, розслідування та розкриття умисних вбивств, вчинених на замовлення, дозволяє стверджувати, що зміни, які відбулися у суспільно-економічному становищі України, відбилися як на структурі та рівні злочинності в цілому, так і на окремих її видах.

Умисні вбивства, вчинені на замовлення, є характерним явищем не тільки для України, а й для інших країн Європи і світу. У законодавстві нашої держави донедавна за Кримінальним кодексом 1960 р. законодавчого визначення поняття “вбивство” не було, а існували лише думки та напрацювання вчених-юристів з цього приводу. Новий Кримінальний кодекс України 2001 р. у ст. 115 дає тлумачення терміну “вбивство”, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а у ч. 2 п. 11 вже передбачено кримінальну відповідальність за умисне вбивство, вчинене на замовлення.

Наприклад, Кримінальний кодекс Російської Федерації теж дає визначення поняття “вбивство” та “умисне вбивство, вчинене на замовлення”. Вбивство визначається як умисне завдання смерті іншій людині, а за обтяжуючу обставину, передбачену п. “з” ст. 105 КК РФ, настає відповідальність за вбивство з корисливих спонукань або на замовлення [4, с.59].

Кримінальне законодавство Іспанії також містить норми про відповідальність за вчинення вбивства: ст. 138 – 143, а у ст. 139 передбачено відповідальність особи, що завдала смерть іншій людині за плату, винагороду або за обіцяння. У статті 23 серед обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність, іспанський законодавець виділяє злочин, вчинений за плату, винагороду або за обіцяння [4, с.59].

З плином часу, в умовах складної суспільно-політичної, економічної обстановки боротьба зі злочинами проти життя і здоров’я особи набуває особливо важливого характеру, актуальність попередження та розкриття умисних вбивств, вчинених на замовлення, залишається незмінною.

4. Тактика розслідування замовлених вбивств

В Україні вбивства на замовлення вчинялися ще за радянських часів, але вони були поодинокими й здійснювалися, як правило, на побутовому ґрунті.

Перші вбивства, що по всіх канонах підходять під визначення ”замовлені”, були зареєстровані та розкриті в Україні у 1989 р. Так, у Полтаві гр-ка А, щоб позбутися чоловіка, старшого її на 29 років, найняла раніше судиму особу та школяра, які вбили її чоловіка, за що одержали від неї 400 крб. У Мелітополі жінка, не бажаючи розмінювати квартиру з розлученим чоловіком, найняла двох раніше судимих осіб вчинити вбивство. У Лисичанську потерпілу гр-ку Р замовила власна дочка. Оскільки після смерті матері їй дісталися квартира і автомашина, трьом виконавцям вона сплатила 5000 крб.

Ці перші класичні вбивства були логічним продовженням звичайної “битовухи”. Як правило, замовники – найближчі родичі жертв, які заважали добратися до бажаних матеріальних благ. Мотиви на поверхні – корисливі. Виконавці – дилетанти, частіше усього – з кримінального середовища. Засіб і знаряддя вбивства – примітивні. У більшості, злочинці вдиралися до квартири або чекали на жертву поруч з нею, вбивство вчиняли за допомогою сокири, молотка чи ножа. Такі злочини не були складними і досить швидко розкривалися.

1990 рік характеризується зростанням соціальної напруги, загостренням економічних і політичних проблем, зростанням загальної злочинності на 14,7 % порівняно з 1989 р., а по лінії кримінального розшуку – на 18 %. Значне зростання відбулося завдяки тяжким, насильницьким злочинам. У 1990 році було зареєстровано 421 організоване злочинне угруповання і 1600 їх учасників, якими було вчинено 25 умисних вбивств, між злочинними угрупованнями відбулось 212 разбірок, у злочинців вилучено 171 одиниця вогнепальної зброї [11, с. 67].

Саме у 1990 році з’явилися вбивства “на замовлення”, суттю яких було вже продовження бізнесу іншими засобами. Так, директору Одеського виробничо-технічного підприємства гр-ну Ц заважав голова кооперативу “Інтерсофт” гр-ин П. Через посередника гр-нин Ц находить раніше судимого гр-на К, який очолює групу кілерів із трьох чоловік. Виконавці, приспавши жертву хлороформом, вивезли його на дачу, де тримали протягом трьох днів. Заволодівши ключима від квартири, злочинці забрали там печатку і штамп кооперативу, гроші та цінності на суму понад 1 млн крб. Ще через три дні вивезли потерпілого і причепивши до поясу гирю, втопили в річці.

У 1991 році подібних вбивств “на замовлення” покотилася ціла хвиля. Так, 7 жовтня 1991 р. у м. Сімферополі з автомата АКМ і пістолета був розстріляний у своїй машині житель Дагестану, підприємець гр-нин А. 7 листопада з автомату і пістолету вбитий гр-нин К і тяжко поранений гр-нин М – обидва співвласники магазину “Леко”. 9 листопада на порозі власного будинку у момент виходу з машини, розстріляний з автомату житель м. Одеси П і тяжко поранена директор СП “Інтербуд” гр-ка Б.

З цього часу вбивство “на замовлення” стало надійним способом розв’язання всіх проблем. На зміну вбивцям–дилетантам прийшли професіонали, які майстерно володіють вогнепальною зброєю. Улюбленою зброєю українських кілерів стають автомат Калашнікова, пістолет “ТТ”, снайперська гвинтівка, саморобна вибухівка [11, с. 67].

Відтепер вбивства “на замовлення” стали впізнаватися по почерку – зрешечені автоматними чергами або злетіли в повітря “Мерседеси” і джипи, або декілька пострілів в упор, у під’їзді чи на порозі квартири і обов’язково “контрольний постріл” у голову.

Вбивства “на замовлення”, використання насильства для досягнення своїх цілей по суті є однією з класичних ознак організованої злочинності. Пік вбивств “на замовлення” (210) прийшовся на 1995 рік – час кривавого перерозподілу сфер впливу організованих злочинних угруповань. Відомо, що попит породжує пропозицію, а тому чекати довго появи організованих злочинних груп, які спеціалізуються тільки на “кілерстві” довго чекати не довелося. Органами внутрішніх справ такі групи почали виявляться, починаючи з 1997 року.

Саме боротьба за сфери впливу організованих злочинних угруповань, загострення конкурентних відносин серед кримінальної частини підприємців, потреба в наданні силового тиску і навіть фізичного знищення призвели до існування таких груп.

Аналіз кримінальних і оперативно-розшукових справ за фактами вбивств “на замовлення” свідчить, що поширеними мотивами вчинення таких злочинів є усунення конкурента, політичного чи іншого супротивника, співробітника правоохоронних органів, журналіста, свідка, відкрита боротьба за розподіл сфер впливу, зведення рахунків у кримінальному світі, залякування потенційних супротивників, помста, ревнощі, повернення боргу, заволодіння правом на житло, майном тощо.

Слідчо-оперативна практика свідчить про поширеність з’ясування певних відносин шляхом вчинення запеклих збройних “розбірок” між конкуруючими організованими злочинними угрупованнями у ресторанах, кафе-барах, у громадських місцях та приміських зонах (Автономна Республіка Крим, Київська, Одеська, Донецька обл., м. Київ та ін.). Слід зазначити, що близько 90 % вбивств “на замовлення” мають чітко визначений економічний підтекст.

Розподіл, а згодом і перерозподіл сфер впливу в новій ринковій економіці призвів до того, що в подальшому вбивство на замовлення перестало бути прерогативою лише стрімко зростаючих вітчизняних організованих злочинних угруповань. Смерть, як і усе, стала товаром, що має визначений грошовий еквівалент залежно від того кого “замовляють”. У країні з’явилися люди, спроможні сплачувати цей еквівалент, а якщо з’явився попит, то і пропозиція довго себе чекати не змусила.

Практика доводить, що слідчі побоюються кваліфікувати вбивство за вчинене “на замовлення” навіть за достатніх підстав для цього через зростаючі вимоги по розкриттю.

Як свідчить практика, мотиви вчинення вбивств “на замовлення” різні. Головні з них – ліквідація конкурента і розв’язання проблемних ситуацій. До них належать такі: усунення суперника у справах; перерозподіл сфер впливу злочинними угрупованнями; звільнення від кредитора; отримання права на майно та ін.

До ознак, які можуть свідчити про вбивство на замовлення слід віднести:

- професійні дії виконавця – “кілера”: постріли з дальньої відстані, враження життєвоважливих органів, наявність так званого контрольного пострілу;

- відкритий характер вбивств і зухвалість злочинців, вбивство в людному місці, вдень, за наявності охорони;

- використання автоматичної або напівавтоматичної зброї, у тому числі кустарної чи спеціальної;

- залишення зброї на місці вбивства або на шляху втечі (при “розбірках” зброя рідко залишається, як правило, при втечі або поспішному відході);

- залишення і знищення використаного автотранспорту, досить часто викраденого;

- врахування і використання деталей розпорядку життя і діяльності жертви під час організації вбивства;

- неприйняття заходів для ховання трупа. При вбивствах “на замовлення” труп, як правило, ховають лише тоді, коли замовник і жертва перебували в близьких стосунках (партнерство, знайомство, родина), або мотив вбивства дуже наявний, або відомий стороннім [12, с. 458].

Про “замовлений” характер вбивства можуть свідчити відомості про особу потерпілого, оперативна інформація про пошук найманих вбивць, погрози і спроби вимагання, повідомлення засобів масової інформації та ін.

Слід зазначити, що між вбивствами “на замовлення” і вбивствами, що вчиняються внаслідок протистояння злочинних угруповань, є багато спільного (відкритість і зухвалість, використання вогнепальної зброї та вибухових пристроїв тощо), а тому і розрізняти їх складно. Водночас вбивства “на замовлення” і вбивства на “розбірках” мають певні особливості. Вбивства “на замовлення” – це завжди виконання окремого доручення, а що стосується “розбірок”, то вони можуть вчинятися у двох варіантах: зустріч конкуруючих угруповань, які закінчуються перестрілкою, і розправа з представниками іншого ворожого угруповання “на замовлення” (силами своїх бойовиків або за допомогою найманих вбивць).

До ознак вбивств, вчинених при “розбірках”, належать:

- наявність і виявлення зовнішніх прикмет “назрівання” напруги, що фіксуються правоохоронними органами у певному районі, присутність акцій залякування, погроз тощо.

- наявність на місці події багатьох постраждалих, різних слідів застосування зброї, вивіз з місця події загиблих і поранених, значної загрози для сторонніх громадян і т. ін.

Головним засобом вчинення вбивств “на замовлення” є вогнепальна зброя та вибухові пристрої (до 97 %). Досить рідко використовується ніж, отрута, удавка. В останні роки прослідковується тенденція зниження використання вибухових пристроїв. Вибір конкретної зброї та вибухових пристроїв залежить від плануємих умов реалізації замаху. До уваги береться відстань, з якої буде вестися стрілянина, спосіб закладки і приведення в дію вибухового пристрою. Наводяться такі дані про дистанцію кілерів: до 1 м – 25,5 % випадків, до 10 м – 21,8 %, понад 10 м – 52,7 %. Це доводить, що виконавці безпосередньо не контактують з жертвою та його охороною. До того ж, для пострілів з більшої відстані необхідні висока майстерність і професіоналізм.

Кожний із елементів підготовки вбивства “на замовлення” залишає достатньо чіткі сліди – ознаки або вказують на шляхи і канали їх встановлення, але для цього важливо бажання, наполегливість та вміння.

Вбивство “на замовлення”, як правило, здійснюється стороною-виконавцем з корисливих мотивів, якщо потерпілий позбавляється життя за одержану чи обіцяну грошову або майнову винагороду, а також з іншої матеріальної зацікавленості (звільнення від обов’язків майнового характеру, передача права на певне майно тощо). Однак, умисне вбивство слід розглядати як вчинене на замовлення й тоді, коли замовник за вчинене виконавцем вбивство зобов’язується в межах угоди вчинити на користь останнього i дії немайнового характеру, наприклад, допомогти уникнути кримінальної відповідальності тощо. Не виключаються ситуації, коли замовник умисного вбивства бере на себе обов’язок вчинити на користь виконавця дії як майнового, так i немайнового характеру.

Пункт 11 статті 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, вчинене за попереднім зговором групою осіб або організованою групою.

Під умисним вбивством, вчиненим організованою групою, розуміється, вбивство, здійснене стійким об’єднанням принаймні трьох осіб, які спеціально зорганізувались для спільної злочинної діяльності [1, абз. 2 п. 26].

Під час вчинення умисного вбивства організованою групою всі її учасники (члени), що брали в ньому участь, визнаються співвиконавцями злочину незалежно від ролі, яку вони при цьому виконували. Тому дії учасників організованої групи, які безпосередньо не брали участі у позбавленні життя потерпілого, але забезпечували скоординовану діяльність групи під час вчинення умисного вбивства (наприклад, розробляли план убивства, доставляли зброю в певне місце, полегшували проникнення до місця перебування потерпілого, “страхували” безпосереднього виконавця тощо), необхідно розглядати як спiввиконавство в умисному вбивстві, вчиненому організованою групою, i кваліфікувати за п. 11 ст. 115 без посилання на ст. 27 КК України. Конкретна роль кожного з учасників організованої групи, що вчинила умисне вбивство, має бути врахована при призначенні йому покарання.

Для кваліфікації вчиненого за п. 11 ст. 115 КК України достатньо наявності однієї з спеціальних обтяжуючих обставин умисного вбивства.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно за п. “а” і “б” ст. 93 КК України 1961 року (за КК України п. 6,7 ст. 115). Як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно також одночасно кваліфікуватися за пунктами “а”, “б”, “ж” ст. 93 КК України 1961 року (за КК України пп. 1, 8, 9 ст. 115). Поряд з тим слід мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад, при вчиненні умисного вбивства на замовлення) така кваліфікація можлива” [2, п. 20].

Суб’єктом вбивства “на замовлення” є фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку. На відміну від навмисних вбивств, у даному злочині суб’єктами є замовник, посередник i найманець.

Сучасній правовій науці i, тим більше, слідчій практиці необхідне точне визначення вбивства “на замовлення”. Лише воно здатне упорядкувати в систему численні, різнопланові підходи до вбивства “на замовлення” як особливо небезпечного злочину та зорієнтувати правоохоронні органи на боротьбу з ними.

22 квітня 1998 року о 21-ій год. у вантажному ліфті на рівні третього поверху будинку № 13 по вул. Суворова в м. Києві було знайдено мертвого чоловіка із чотирма вогнепальними пораненнями – мешканця цього будинку, народного депутата Верховної Ради України минулого скликання, голову Біржового комітету Української міжнародної валютної біржі Гетьмана В.П., 1935 року народження.

Перші два постріли з пістолета “ТТ” не влучили в ціль, три поранення було нанесено в живіт, контрольний постріл – у голову.

Крім того, трапляються випадки, коли вбивство розкрито, виконавця встановлено, але він не називає замовника і “бере все на себе”. Для такого встановлення на початковому етапі розслідування і проводиться юридична кваліфікація характеру вчиненого вбивства. Водночас з позиції більш ефективного та якісного розслідування це дуже важливо, оскільки правильна орієнтація “на замовлений” характер вбивства дозволить повною мірою використати специфічні особливості методики розслідування вбивств “на замовлення” для повного, об’єктивного та всебічного встановлення обставин вчиненого злочину.

У 2001 році за м’якістю покарання скасовано вироки відносно 733 осіб, змінено із пом’якшенням покарання без зміни кваліфікації – стосовно 2433 осіб. По деяких справах відверто простежується зацікавленість суддів і навіть прокурорів у пом’якшені покарання. Наприклад, по одній справі злочинець гр-нин У з хуліганських спонукань спочатку наніс неповнолітньому потерпілому два удари ножем у спину, а коли той став тікати і кликати по допомогу, наздогнав його і наніс ще 39 ударів в різні життєво важливі органи (голову, грудну клітину, живіт та ін.) але потерпілий все ж не помер виключно завдяки особливостям організму потерпілого та своєчасно наданої медичної допомоги.

Із матеріалів справи стає зрозумілим, що злочинець завдавав дуже багато ударів значної сили. За висновком судово-медичної експертизи, більшість поранень була небезпечною для життя.

Незважаючи на такі обставини, Черкаський обласний суд перекваліфікував дії винного з пп. ”б”, “е” ст. 17, ст. 93 КК на ч.3 ст. 206 і ч.1 ст. 101 КК і засудив до 5 років позбавлення волі[12, с. 461-463].

Суддя, яка розглядала цю справу в березні 1998 р., брала участь у розгляді у складі президії того ж обласного суду протесту прокурора на постанову районного суду про скасування санкції на арешт гр-на У. При цьому протест було задоволено. Згідно ж зі ст.54, 55 КПК України вона не могла брати участь у розгляді даної справи. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України вирок суду скасовано і справу повернено на новий судовий розгляд.

Задача 1.

Зимін зі своїм сусідом Нестеренком розпивали спиртні напої в квартирі останнього. Дружина Нестеренка, побачивши чоловіка та його товариша в стані алкогольного сп`яніння, почала їх лаяти. Несторенко намагався виштовхнути дружину із кімнати, де вони знаходилися, але це ще більше обурило її, і вона, схопивши кухонний ніж, ударила чоловіка в живіт. У лікарні з`ясувалося, що лезо ножа проникло в черевну порожнину, але не пошкодило внутрішніх органів. Через 3 дні Несторенко виписався з лікарні, а ще через 7 днів закінчив амбулаторне лікування і вийшов на роботу.

Кваліфікуйте дії дружини Нестеренка.

Дії дружини Несторенка можна кваліфікувати за ст.125п.1. Кримінального Кодексу України

Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, - карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Задача 2.

Під час допиту у кабінеті слідчого Ковальов, якому була обрана міра запобіжного заходу – взяти під варту, скориставшись неуважністю слідчого Мельниченка, взяв зі столу скляну попільницю і з помсти вдарив нею його по голові, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження. Побачивши, що потерпілий у непритомному стані , Ковальов скористався цим, знищив матеріали кримінальної справи і втік через вікно.

Кваліфікуйте дії Ковальова.

Дії Ковальова можна кваліфікувати за ст. 393 п.1. Кримінального Кодексу України.

Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти

1. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Висновки

У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині.

Вбивство - це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.

Суб'єкт вбивства - будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені статтями 115-117, і 16-ти років - за вбивства, передбачені статтями 118 і 119.

За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115-118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин.

Умисне вбивство без обтяжуючих, і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) - ч. 1 ст. 115 - має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116-118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші.

Список використаних джерел

  1. Дідківська Н.А. Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення за кримінальним правом деяких зарубіжних держав // Вісник Верховного Суду України. -2004. -№ 1. - С. 45-47
  2. Дідківська Н.А. Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (особливості змісту окремих ознак та деякі питання кваліфікації // Вісник Верховного Суду України. -2005. -№ 1. - С. 40-44
  3. Ковальський В. С. Кримінальне право України: Посібник. -К.: Прецедент, 2006. -147, с.
  4. Короленко М. Кримінальна відповідальність за умисні вбивства за обтяжуючих обставин в Україні та інших державах // Вісник Верховного Суду України. -2003. -№ 4. - С. 57-59
  5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. -Х.: Право, 1997. -366, с.
  6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. -К.: Юридична думка , 2004. -351, с.
  7. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. -К.: Юрінком Інтер, 1999. -891 с.
  8. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник. -К.: Юридична думка , 2004. -654, с.
  9. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. -К.: Юрінком Інтер, 2005. -478 с.
  10. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ Ред.: С.С. Яценко,. -4-те вид., перероб. та доп.. -К.: А.С.К., 2005. -841, с.
  11. Остапенко Л.Проблемні питання кваліфікації умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони // Підприємництво, господарство і право. -2003. -№ 6. - С. 67-70.
  12. Савченко А. В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій. -К. : Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2006. -635, с.
  13. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія. -К. : Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2005. -491, с.
загрузка...
Top