Судові та правоохоронні органи

1. Судова влада, її зміст, порядок реалізації, функції.

2. Правосуддя, порядок здійснення правосуддя.

3. Завдання органів суду.

Список використаної літератури.

1. Судова влада, її зміст, порядок реалізації, функції

Судова влада – це діяльність всіх створених у державі судів, яка реалізується з допомогою притаманних їм і законодавчо засобів з метою впливу на поведінку суб’єктів права та суспільні відносини за участю цих суб’єктів.

Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов’язковість виконання рішення суду, що вимагає від державних органів, посадових осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади.

Судова влада займає особливе місце в системі державної влади. Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі “ механізму стримувань і противаг”, який полягає у тому, що органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу діяльності. Крім того ВРУ разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи – призначені суддів. Але суди їм не підлеглі і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків та інших судових рішень.

У свою чергу Конституційний Суд України наглядає за конституційністю законів, прийнятих ВРУ, що має наслідком втрату ними чинності з моменту прийняття.

Взаємовплив вплив судової влади та органів виконавчої влади проявляється у тому, що суд може скасовувати суперечливі Конституції та законам України акти органів державного управління; розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління. Відповідно до ст. 19 Закону України “Про судоустрій”, в Україні створюються адміністративні суди, що розглядатимуть адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами в сфері державного управління (справи адміністративної юрисдикції).

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду.

Власне, головне призначення судової влади – вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною, рівноправною, паритетною.

Судова влада функціонує на засадах:

  • незалежності
  • самостійності
  • відокремленості
  • виключності
  • підзаконності

Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів, посадових осіб в її діяльність є неприпустимим. При вирішенні справ судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення доказами поданими сторонами у справі[4, c. 56-57].

Самостійність судової влади означає:

  • суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;
  • судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи чи державного органу;
  • вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є обов’язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов’язкові для виконання на території України;
  • діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльність суду, а лише сприяє їй.

Відокремленість судової влади означає те, що суди не входять до будь-якої іншої системи державних органів, займають особливе місце в державному механізмі.

Виключність судової влади полягає у неможливості делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.

Підзаконність судової влади означає те, що у своїй діяльності судді керуються виключно Конституцією та законами України. Підкорення суддів лише законові відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Законами врегульовані компетенція, порядок утворення, структура, функції судів, питання їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв’язання такого спору і суд не вправі відмовити в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку.

Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом процес, порядок її здійснення.

Отже, судова влада: 1) здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя);

2) є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади.

3) реалізується за визначеною законом процедурою[3, c. 161-163].


2. Правосуддя, порядок здійснення правосуддя

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Правосуддя становить основний зміст судової влади і полягає у розгляді судами в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ, а також справ конституційної юрисдикції і законному, обґрунтованому, справедливому їх вирішенні.

Свої повноваження судова влада здійснює через правосуддя – діяльність судів по розгляду і вирішенню кримінальних, цивільних, сімейних, трудових, адміністративних та господарських справ. Така діяльність відбувається у відповідній формі судочинства – встановленого законом порядку здійснення правосуддя.

Таким чином, правосуддя – це діяльність судів по розгляду і вирішенню різної категорії справ, а судочинство – встановлений законом порядок здійснення правосуддя.

Правосуддя має місце тоді коли суд повно з’ясував усі істотні обставини справи, правильно застосував закон і постановив законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення у справі.

Правосуддя – це особливий вид державної діяльності , що здійснюється судом на підставі закону, зміст якої становить розгляд і вирішення судових справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави, а результатом якого є постановлення правосудного судового рішення, яке має загальнообов’язковий характер.

З точки зору теорії права здійснення правосуддя є правозастосовчою діяльністю, що ґрунтується на суворому дотримані закону, тому вирішення відповідного спору з порушенням закону чи постановлення неправосудного рішення не можна назвати правосуддям. Тому дуже важливим є те щоб суд здійснював правосуддя на засадах верховенства права, забезпечувався захист прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.

Перелічені завдання суду конкретизовані у відповідному процесуальному законодавстві.

Наприклад здійснення судом правосуддя у кримінальних справах спрямоване на: викриття осіб, винних у вчиненні злочинів, притягнення до відповідальності та їх справедливе покарання; захист осіб від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих; охорону прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яким злочином заподіяно шкоду.

Завданням здійснення правосуддя у цивільних і господарських справах є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб – учасників цивільних і господарських правовідносин.

Поняття судової влади значно ширше поняття правосуддя, тому що судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, - наприклад усі суди і судові структури зобов’язані узагальнювати судову практику й аналізувати судову статистику. На основі таких узагальнень Пленум Верховного Суду України приймає керівні роз’яснення з питань застосування законодавства обов’язкові для виконання усіма судами загальної юрисдикції. Надалі Пленум контролює виконання судами цих постанов. (згадати про окремі ухвали суду).

Усі зазначені вище і багато інших повноважень суду є проявом судової влади, але виходить за рамки правосуддя[1, c.49-51].

Судочинство – це діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб’єктів, які реалізують свої права та обов’язки, вступаючи у процесуальні відносини із судом. Залежно від характеру матеріальних правовідносин з приводу яких виник спір судочинство є: конституційне, цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне.

Отже, правосуддя здійснюється:

  • суб’єктом його здійснення є лише суд;
  • правосуддя здійснюється іменем держави;
  • його сутність полягає у розгляді і вирішенні цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ у формі судових засідань за участю сторін та інших учасників процесу, який проводиться на засадах змагальності.
  • правосуддя здійснюється в чіткій процесуальній формі;
  • правосуддя здійснюється з пріоритетом судової підвідомчості (роз’яснити).

Принципи здійснення правосуддя - закріплені в законі основні державно-політичні та правові ідеї щодо завдань і порядку здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів по всіх категоріях справ. Порушення принципів здійснення правосуддя є підставою для скасування судового рішення у справі.

Принципи здійснення правосуддя визначаються ст. 129 Конституції України та Законом України " Про судоустрій України", кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством України. Розгляньмо ці принципи.

Здійснення правосуддя тільки судом. Суд, - єдиний орган у державі, наділений правом здійснювати правосуддя. Будь-які інші державні органи або громадські організації не можуть виконувати функцій суду.

Законність. Правосуддя в Україні здійснюється в повній відповідності з законодавством України. У випадках, передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують законодавство відповідно до порядку, встановленого цими угодами.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду й характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Забезпечення доведеності вини. Особа, яка скоїла правопорушення, може бути притягнута до відповідальності лише за умови доведеності її вини в судовому засіданні. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (презумпція невинності). Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність у вчиненні злочину. Обвинувачення не може базуватися на доказах, одержаних незаконним способом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості. Сторони в процесі здійснення судочинства мають рівні права. Обвинувальний ухил у процесі розгляду кримінальних справ є неприпустимим.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Тільки представник спеціального державного органу - прокуратури має право здійснювати цю функцію в процесі кримінального судочинства. При цьому прокурор керується лише вимогами закону та об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Розгляд справ у всіх судах України є відкритим. Слухання справ у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, установлених законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства. Рішення судів з усіх категорій справ проголошуються публічно. Перебіг судового процесу фіксується з допомогою магнітозапису та відеознімання.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Сторони мають право оскаржити рішення суду першої інстанції у справі в порядку апеляції, тобто оскарження рішення або вироку у справі, що не набрали законної сили, у вищу судову інстанцію, яка має право переглянути справу по суті, або касації, тобто оскарження рішення або вироку у справі, що не набрали законної сили, у вищу судову інстанцію, яка перевіряє їхні законність та обґрунтованість і затверджує рішення або вирок у справі чи скасовує його та повертає справу на повторний розгляд у суд першої інстанції.

Рішення, вироки та ухвали, винесені судовими колегіями Верховного Суду України, а також постанови суддів Верховного Суду України є остаточними і не підлягають апеляційному чи касаційному оскарженню . Вони можуть бути переглянуті лише після набрання ними чинності в порядку судового нагляду[6, c. 81-83].

Обов'язковість рішень суду. Рішення або вирок суду у справі проголошуються від імені держави, мають силу закону та є обов'язковими для виконання на території України всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими організаціями та окремими громадянами.

Переважно колегіальний порядок розгляду справ у всіх судах. У суді першої інстанції кримінальні й цивільні справи розглядаються судом у складі трьох суддів, двох суддів і трьох народних засідателів або суддею одноособове у випадках, передбачених Кримінально-процесуальним і Цивільним процесуальним кодексами України.

Розгляд справ у судових колегіях обласних судів, Київського міського суду в касаційному порядку, а в судових колегіях Верховного Суду України - в касаційному порядку й порядку нагляду здійснюється у складі трьох суддів. Президія обласного. Київського міського суду розглядає справи за наявності більшості членів президії. Пленум Верховного Суду України розглядає справи за наявності не менш як 2/3 його складу.

Національна мова судочинства. Судочинство в Україні провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі, але не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою.

Рівні права народних засідателів і суддів у здійсненні правосуддя. Народні засідателі у здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Участь у судочинстві представників громадських організацій і трудових колективів. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку, встановленому законодавством України, допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів. Недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований чи утримуватися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених кримінально-процесуальним законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його уповноважені на те законом органи можуть удатися до тримання особи під вартою як до тимчасового запобіжного заходу, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин із моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість із моменту затримання захищати себе особисто чи користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право будь-коли оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини належить негайно повідомити родичів заарештованого чи затриманого.

Недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку в процесі здійснення кримінального судочинства інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, установлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку.

Охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо.

Законом можуть бути визначені також інші принципи судочинства в судах окремих судових юрисдикцій[7, c. 44-46].


3. Завдання органів суду

Суд – це конкретний державний орган, юрисдикція якого поширюється на визначене адміністративно-територіальне утворення; структурне утворення Збройних Сил України ( гарнізон, регіон, вид ЗСУ ); спори і справи, що підлягають розгляду судом відповідно до його спеціалізації (система спеціалізованих судів ). Специфіка суду як органу судової влади полягає і в тому, що його діяльність при розгляді судових справ суворо регламентована відповідними кодексами та іншими правовими актами. Основна мета такої суворої регламентації – забезпечення законного, обґрунтованого та справедливого вирішення судових справ.

Судова система побудована за принципом територіальності – вона пристосована до адміністративно – територіального устрою.

Суди загальної юрисдикції створюються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження і статус суду визначається з урахуванням принципів територіальності і спеціалізації. Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погоджена з Головою Верховного Суду чи головою вищого спеціалізованого суд, з урахуванням обсягу роботи суду, і в межах витрат, затверджених у Державному бюджеті на утримання судів.

Будь-який окремо взятий суд є структурною частиною судової системи України.

Судова система – це сукупність всіх судів, яка об’єднаних у відповідності з їх компетенцією, завданнями і цілями організації та функціонування, побудована на принципі територіальності та спеціалізації та ґрунтується на конституційних засадах правосуддя.

В Україні діє два види судів – Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, при цьому суди загальної юрисдикції утворюють систему судів, а Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Будь-які інші державні і недержавні утворення, в тому числі у назві яких звучить слово “ суд “ ( третейські суди, Міжнародний комерційний арбітраж), не належать до судової системи і органів судової влади.

Система судів загальної юрисдикції складається з загальних і спеціалізованих судів окремих юрисдикцій.

Загальні суди – це місцеві суди ( району, району у місті, міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів ), апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові суди регіонів, апеляційний суд ВМС України, Апеляційний суд України.

Спеціалізованими судами є господарські та адміністративні суди. Ці суди окремо становлять підсистему, що входить до системи судів загальної юрисдикції.

Господарські суди України складаються з місцевих господарських судів (суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя), апеляційних господарських судів у відповідних округах ( Указом Президента України “ Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України “ створено 7 апеляційних господарських судів, серед яких і Львівський апеляційний суд, який поширює свої повноваження на територію Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської. Львівської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької областей ), Вищого господарського суду.

Адміністративні суди складаються з місцевих адміністративних судів у округах, апеляційних адміністративних судів у округах, Вищого адміністративного суду[2, c. 71-73].

Найвищим судовим органом судів загальної юрисдикції згідно ст.. 125 Конституції України є Верховний Суд України.

Загалом всі суди судової системи України мають однакові завдання та принципи організації і діяльності, керуються однаковим матеріальним і процесуальним законодавством, але наділені власною компетенцією.

За загальним правилом, судова система майже усіх країн світу будується у співвідношенні з адміністративно-територіальним поділом країни. При цьому можуть застосовуватися і змішані елементи судової системи – утворення спеціалізованих судів тощо. Чинна судова система України також побудована відповідно до наявного адміністративно-територіального поділу. Виняток з цього загального правила складають військові суди, в основі побудови яких лежить не адміністративно-територіальний поділ держави, а, в основному, види військових формувань та їх завдання.

Відповідно до Конституції України і Закону України «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції становлять місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, і немає інших судів, які входили б до його системи. Він вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів. У зв’язку з цим він займає особливе місце в судовій системі України і до судів загальної юрисдикції не відноситься.

Місцеві суди діють у межах району, міста (крім міст районного підпорядкування), району в місті, декількох районів чи району та міста одночасно. До місцевих судів відносяться також військові суди гарнізонів, господарські суди Автономної Республіки Крим, областей; міст Києва і Севастополя.

Апеляційні суди діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Функціями апеляційних інстанцій наділені також вищі спеціалізовані суди щодо рішень апеляційних судів, ухвалених як судів першої інстанції.

Функції касаційних судів покладаються на вищі спеціалізовані суди та відповідні палати Верховного Суду України. У касаційному порядку можуть перевірятися: 1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

Таким чином, за Конституцією України передбачається, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Форми і завдання судової діяльності визначаються інстанційністю. Під судовою інстанцією розуміється суд (або його структурний підрозділ), що виконує ту чи іншу судову функцію з розгляду судових справ (прийняття рішення по суті, розгляд скарг і подань). Для забезпечення всебічного, повного і об’єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють: суди першої інстанції; суди апеляційної інстанції; суди касаційної інстанції.

Судом першої інстанції називають суд, який розглядає справу по суті і вирішує її остаточно шляхом винесення вироку в кримінальних справах чи рішення у цивільних справах.

Апеляційні – це ті суди, які за скаргами і поданнями перевіряють законність і обґрунтованість постановлених судами першої або апеляційної інстанції судових рішень, які ще не вступили в законну силу. Апеляційними судами в Україні є відповідні палати в кримінальних і цивільних справах обласних апеляційних судів, апеляційні військові суди, Апеляційний суд України, апеляційні спеціалізовані суди та вищі спеціалізовані суди (щодо рішень апеляційних спеціалізованих судів, постановлених у першій інстанції).

Касаційні суди – це суди, які вправі перевірити законність і обґрунтованість постановлених у справі судових рішень, які набули законної сили. Касаційними судами нашої держави є вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України[6, c. 93-95].


Список використаної літератури

  1. Бойко В. Ф., Євдокимов В. О., Юлдашев О. Х. Право людини на правосуддя (судове право України): Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003.
  2. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи // Право України. — № 4. — 2003.
  3. Прилуцький С. В. Актуальні питання статусу незалежного судді // Держава і право: Зб. наук. праць. Вип. 9-к. — К., 2001. — С. 159–167.
  4. Селіванов А. О. Організація судової влади в Україні. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
  5. Семаков Г. С., Кондракова С. П. Нотаріат в Україні: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2001.
  6. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
  7. Судові та правоохоронні органи України: Зб. законодавчих і нормативних актів. — К., 2003.
загрузка...
Top