Місцеві податки

Вступ.

1. Сутність та призначення муніципального оподаткування, його властивості.

2. Комунальний податок, порядок визначення середньоспискової чисельності працівників.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку, встановленого статтею 15 Закону України "Про систему оподаткування" і статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" та в межах установлених Декретом граничних розмірів ставок, крім збору на проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

В межах своєї компетенції, органи місцевого самоврядування мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Платники зобов'язані сплачувати місцеві податки і збори, відповідно до вимог рішення органу місцевого самоврядування про впровадження платежу і тільки після набрання чинності цього рішення.

Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Надміру сплачені платниками суми місцевих податків і зборів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються їм згідно з чинним законодавством.

Іноземні юридичні особи та громадяни сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.


1. Сутність та призначення муніципального оподаткування, його властивості

Місцеве оподаткування в ринкових країнах в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування.

Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи:

1) Власні місцеві податки встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевого союзу. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові.

2) Надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.

3) Податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевими властями (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за видачу різного роду документів органами місцевої влади).

4) Податки, які відображають політику місцевих властей, головним чином, це екологічні податки, значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів[12, c. 38].

Місцеві податки і збори є невід'ємною частиною податкової системи держави, Тому особливу увагу при здійсненні податкової реформи приділяють правовому регулюванню місцевого оподаткування, що є одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування.

Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах.

Доходи органів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) складаються з таких видів.

1. Податки і збори, сформовані й закріплені на державному рівні:

а) податки, встановлення і справляння яких здійснюється виключно на державному рівні, а кошти яких цілком надходять до місцевих бюджетів (податок на землю, прибутковий податок);

б) податки, сформовані як відрахування від загальнодержавних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, частина акцизного збору), і які регулюються також тільки на державному рівні.

2. Податки і збори, що закріплюються на державному рівні, а сформовані на місцях органами самоврядування — власне місцеві податки і збори (ринковий збір, податок на рекламу, готельний збір, тощо).

3.Місцеві неподаткові доходи, що також поповнюють доходи місцевих бюджетів і відображають фіскальну функцію (пені, ліцензійні збори).

Правове регулювання місцевих податків і зборів має певну специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому. По-перше, держава визначає вичерпний перелік таких обов'язкових платежів, коло платників, об'єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території. По-друге, місцеві органи влади, peaлізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таке положення забезпечує захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску згори (держави). Таким чином, місцеві податки і збори — це обов'язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів[9, c. 102-104].

При законодавчому регулюванні системи місцевих податків і зборів слід враховувати низку факторів: 1) закріплення за місцевими бюджетами таких доходних джерел, що забезпечували б стабільне надходження доходів і фінансування власних повноважень місцевих органів; 2) сполучення інтересів держави і місцевого самоврядування, при обмеженні необґрунтованого впливу державної влади на місцеве оподаткування; 3) доцільність та обґрунтованість уведення місцевих податків і зборів на відповідній території; 4) домірність сум коштів, що надходять до бюджетів від таких податків і зборів з витратами по їхньому справлянню тощо.

До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності місцевих податків і зборів. Сьогодні коло нормативно-правових актів, що регулюють місцеве оподаткування, становить певну систему, до якої входять: Конституція України, Закон України «Про систему оподаткування», Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори», Закон України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», акти президента, рішення органів місцевого самоврядування тощо. Отже, регулювання місцевого оподаткування здійснюється як податковими законами, так і цілою низкою інших нормативних актів, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування, специфіку побудови бюджетної системи і взаємини її структурних елементів, а також актами місцевих органів. При цьому необхідно звернути увагу на основні проблеми регулювання справляння місцевих податків і зборів.

Основою законодавства про місцеві податки і збори є Конституція України, якою закріплюються вихідні положення щодо регулювання місцевого оподаткування, а саме у п. 1 ст. 143 закріплено право територіальних громад безпосередньо через органи місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону.

Закон України «Про систему оподаткування» має загальне значення для регулювання місцевого оподаткування. Стаття 15 цього Закону встановлює вичерпний перелік місцевих податків і зборів, до яких належать: 1) податок з реклами; 2) комунальний податок, 3) готельний збір, 4) збір за паркування автотранспорту; 5) ринковий збір; 6)збір за видачу ордера на квартиру; 7) курортний збір; 8) збір за участь у бігах на іподромі; 9) збір за виграш на бігах на іподромі; 10) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 11) збір за право використання місцевої символіки; 12) збір за право проведення кіно - і телезйомок; 13) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 14) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 15) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг; 16) збір з власників собак. Цей перелік місцевих податків і зборів трохи відрізняється від переліку, закріпленого Декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори»[1], у якому також зазначено податок з продажу імпортних товарів[5, c. 11-13].

Крім того, вищевказаним Законом закріплено положення, відповідно до якого місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння і порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому встановлено обов'язковість введення деяких податків і зборів (наприклад, комунального податку, ринкового збору, збору за паркування автотранспорту тощо), за наявності об'єктів оподаткування чи умов, з якими пов'язано введення цих податків і зборів.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» характеризує конкретні види податків і зборів, закріплює граничні розміри ставок, розкриває механізм їх обчислення, вилучення, джерела і порядок їхньої сплати, а також повноваження місцевих органів самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів, а саме повноваження з розробки й затвердження положень, що встановлюють конкретні ставки платежів, порядок обчислення і сплати місцевих податків, ведення пільгових ставок, надання окремим категоріям платників відстрочок, розстрочок чи звільнення їх від сплати за такими платежами тощо.

Зазначимо, що сьогодні при встановленні місцевих податків і зборів часто не беруть до уваги положення загальнодержавного законодавства, а саме: відбувається введення не передбачених Законом України «Про систему оподаткування» податків і зборів; у прийнятих положеннях про справляння окремих видів місцевих податків і зборів неточно окреслюються коло платників, об'єкти оподаткування, змінюються граничні ставки платежів; не вводяться місцевими органами передбачені як обов'язкові податки і збори; не враховується економічний, соціальний, демографічний розвиток окремих регіонів держави тощо. Існування цих порушень указує на нагальну потребу удосконалення правового регулювання місцевої системи оподаткування як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Вбачається, рішення всіх цих проблем стане можливим із прийняттям Податкового кодексу України.

Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року "Про місцеві податки і збори". Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети.

Місцеві податки:

- комунальний податок;

- податок на рекламу.

Місцеві податки — це встановлювані місцевими Радами народних депутатів, відповідно до переліку, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори» та Законом України «Про систему оподаткування», обов'язкові платежі юридичних осіб та громадян до бюджетів місцевого самоврядування.

Деякі місцеві податки стягуються обов'язково. Місцеві податки запроваджуються з метою залучення коштів до місцевих бюджетів і витрачаються на фінансування об'єктів соціально-культурного розвитку території (шкіл, лікарень, дитячих садків тощо), підпорядкованих місцевій Раді, заходів по соціальному захисту населення, фінансування правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування. Чинним законодавством передбачено вичерпний перелік місцевих податків, які можуть запроваджуватись органами місцевого самоврядування на їх території. До них належать податок на рекламу, комунальний податок.

Кошти, отримані від місцевого оподаткування, надходять лише до бюджетів місцевого самоврядування[2, c. 141-143].


2. Комунальний податок, порядок визначення середньоспискової чисельності працівників

Платниками комунального податку є лише юридичні особи (фізичні особи не являються платниками комунального податку). Однак на сьогоднішній момент існують виключення і для деяких юридичних осіб.

Комунальний податок - це обов'язковий місцевий податок, який нараховується на основі неоподаткованого мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих.

Платниками комунального податку є:

- суб'єкти господарювання, незалежно від форми власності, що є юридичними особами (крім обласного управління Національного банку України), включаючи підприємства з іноземними інвестиціями і їх філії, та інші відокремлені підрозділи, які мають відокремлений баланс і розрахунковий рахунок у банку, міжнародні неурядові організації та міжнародні об'єднання з місцезнаходженням у місті Харкові;

- розташовані та території міста філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб, які знаходяться за межами міста, і ведуть відокремлений баланс та мають рахунок у банку;

- організації та установи, які не знаходяться на господарському розрахунку, включаючи бюджетні установи, але одержують доходи від господарської (комерційної) діяльності та від наданих платних послуг, сплачують комунальний податок за чисельність працівників, які займаються цією діяльністю.

Не сплачують комунальний податок:

- сільськогосподарські підприємства;

- бюджетні організації та заклади;

- планово-дотаційні підприємства, що отримують дотацію з бюджету[8, c. 65-66].

Не є платниками комунального податку організації, що існують лише на членські внески та пожертвування, й інші юридичні особи, яким згідно з чинним законодавством надані пільги по комунальному податку.

Звільняються від сплати комунального податку:

- громадські організації ветеранів війни та підприємства ветеранів війни, на яких не менш 60% від середньооблікової чисельності працюючих, визначеної згідно з п. 2 розділу ІІІ цього Положення, складають учасники бойових дій та учасники війни;

- громадські організації та підприємства сліпих в частині фонду оплати праці, нарахованого на чисельність працюючих інвалідів зору І та ІІ груп;

- громадські організації, в яких відсутні штатні працівники та фонд оплати праці не створюється;

- підприємства та організації, зайняті утриманням житлового фонду комунальної власності територіальної громади міста Харкова, житлово-будівельні кооперативи, житлові кооперативи (КВЕД 70.20.0);

- об'єднання (товариства, асоціації) співвласників багатоквартирних будинків (КВЕД 70.32.0).

При розрахунку сум комунального податку враховується середньооблікова (середньоспискова) чисельність працівників та встановлений на дату розрахунку розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Зайнятий працівник враховується тільки один раз (по місцю основної роботи), незалежно від строку трудового договору та тривалості робочого часу, тобто сумісники в розрахунок чисельності не входять.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний період (місяць) розраховується підсумком чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, з 1 по 30 або 31 число, включаючи святкові (неробочі) та вихідні дні, та діленням розрахованої суми на число календарних днів звітного місяця.

Щодо сплати цього податку підприємствами, які тимчасово не ведуть виробничу діяльність, але при цьому подають до статистичних органів звітність про середньоспискову чисельність штатних працівників спискового складу за відповідний період, то питання сплати ними, звільнення їх від сплати або надання відстрочки у сплаті цього податку таким підприємствам, з урахуванням їх виробниче - фінансового стану, відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, що впроваджують місцеві податки і збори. Теж саме стосується і неприбуткових організацій[11, c. 32-33].

Рішенням органу місцевого самоврядування може бути встановлено базовий податковий (звітний) період для комунального податку, який дорівнює календарному кварталу, тому розрахунок податку повинен подаватися протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу. Сплата комунального податку здійснюється щомісяця авансовими внесками до 15 числа наступного місяця.

Сума комунального податку у повному обсязі, обчислена відповідно до розрахунку за звітний квартал (з урахуванням фактично сплачених авансових внесків за місяці цього кварталу), повинна бути внесена платником протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

Якщо рішенням органу місцевого самоврядування передбачено, що розрахунок комунального податку подається і сам податок сплачується щомісяця, то базовий податковий (звітний) період для податку у такому випадку дорівнюватиме місяцю. Розрахунок комунального податку повинен подаватися платниками до податкових органів протягом 20 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного періоду, а сплачуватися податок повинен протягом 10 календарних днів після граничного терміну подання розрахунку. У разі неподання розрахунку в цей термін платник сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приклад

На підприємстві середньооблікова чисельність штатних працівників за 1 півріччя 2001 р. становила:

- січень - 5 чол., лютий - 4 чол., березень - 5 чол., квітень - 6 чол., травень - 6 чол., червень- 5 чол.

Середньооблікова чисельність становить: (5+4+5+6+6+5)=31 чоловік. ?. Середньомісячна чисельність дорівнює : 31 чоловік : 6 місяців = 5,17=5 чоловік. Розрахунок суми комунального податку за І півріччя 2001 р.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 до 30 або 31 (для лютого — до 28 або 29 числа), включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні, та ділення одержаної суми на кількість календарних днів звітного місяця. Чисельність працівників облікового складу за вихідний або святковий (неробочий) день приймається на рівні облікової чисельності працівників за попередній робочий день[13, c. 121-123].

Середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

В частині першій ст. 23 Декрету чітко вказано, що юридичні особи, в тому числі неприбуткові організації, мають сплачувати комунальний податок „за рахунок доходу (прибутку), що залишається в їх розпорядженні, але не більше 10% оподаткованого доходу (прибутку)”. Якщо неприбуткова організація не отримує інших доходів, крім звільнених від податку на прибуток підприємств відповідно до пп. 7.11.2-7.11.7 Закону про оподаткування прибутку підприємств № 334/94, то не існує й законного джерела сплати нею комунального податку. Про що і треба поставити відмітку в податковому розрахунку.

Адже органи місцевого самоврядування іноді включають суму комунального податку до собівартості продукції (товарів, послуг), як це вчинила, скажімо, Київрада в п. 6 Положення про комунальний податок від 23.05.1995 р. Хоча Положення звільняє від сплати податку деякі неприбуткові організації у м. Києві, подібна норма суперечить Стандарту бухгалтерського обліку (ПСБО) 16 „Витрати”, у п. 18 якого комунальний податок включено до складу адміністративних витрат, а не собівартості.

Включення комунального податку до собівартості суперечить також частині другій ст. 23 Декрету. В цій частині перелічено місцеві податки і збори, що можна відносити до собівартості: це податок з реклами, збори за паркування автотранспорту і за право користування місцевою символікою, а також ринковий збір. Тому включати суму комунального податку до собівартості неправомірно, тим більше для неприбуткових організацій, котрі не реалізують товарів чи послуг[14, c. 85-87].


Висновки

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства.

Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Порядок сплати і ставку комунального податку визначають органи місцевого самоврядування. Порядок обчислення середньоспискової чисельності працюючих регулюється Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженою наказом Мінстату України від 07.07.95 р. №171 та зареєстрованою в Мін’юсті України 07.08.95 р. за №287/ 823.

Згідно з роз’ясненням Мінстату та податкових органів України, для розрахунку комунального податку необхідно визначати та використовувати показник середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу.

До спискового складу включаються всі працівники, які прийняті на постійну, сезонну, а також на тимчасову роботу строком на один день і більше, з дня зарахування їх на роботу. Не включаються до облікового складу працівники, які не перебувають у штаті цього підприємства (в тому числі прийняті для виконання разових спеціальних робіт, прийняті на роботу за сумісництвом).


Список використаної літератури

1. Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки й збори" від 20.05.1993 року № 56-93 із змінами та доповненнями

2. Бескид Й. М. Місцеві податки та збори у доходах місцевих бюджетів України // Наукові записки. - Тернопіль, 2004. - Вип.13, ч.1. - С.140–145.

3. Вишневський В. Місцеві податки і збори у ринковій економіці//Фінанси України. - 2001. - № 1. - C. 11-20

4. Владимиров К. М. Місцеві фінанси: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю "Фінанси" / К. М. Владимиров, Н. Г. Чуйко, О. Ф. Рогальський. - Херсон : ОЛДІ-плюс, 2006. - 351 с.

5. Данилов О. Місцеві податки і збори : шляхи їх удосконалення в Україні //Вісник податкової служби України. - 2000. - № 45. - C. 11-13

6. Дмитренко Г. Проблеми перспективи пристосування місцевих податків в Україні до вимог Європейського Союзу // Управління сучасним містом. - 2003. - №10-12 (12). - С.166-170.

7. Іваненко В. О. Місце та роль місцевих податків і зборів у забезпеченні місцевого самоврядування //Фінанси України. - 2005. - № 4. - С.32-34.

8. Кофлан В. Правові основи місцевого оподаткування Україні: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Державна податкова адміністрація України. - Ірпінь, 2002. – 234 с.

9. Кульчицький М.І. Місцеві бюджети і механізм їх формування // Фінанси України. – 2001. - № 9. – С. 102-105.

10. Мельник П. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика держави/ П.Мельник //Фінанси України. - 1998. - № 6. - C. 101-103

11. Місцеві податки в запитаннях та відповідях//Податки та бухгалтерський облік. - 2007. - 4 жовтня. - C. 24-34

12. Ославський М. Основні засади правового регулювання системи місцевого оподаткування в Україні // Юридична Україна. - 2006. - № 4. - С. 38-42.

13. Рева Т. М. Місцеві фінанси / Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, Н. В. Кучкова. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 207 с.

14. Сазонець І. Управління місцевими фінансами: навчальний посібник / Ігор Сазонець, Тетяна Гринько, Ганна Придатко. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 261 с.

загрузка...
Top