Світова економіка

1. Структура світової економіки за рівнем ВВП на душу населення, експортною орієнтацією, рівнем зовнішньої заборгованості, темпами економічного зростання.

2. Види зовнішньоторгівельних посередників.

3. Зміст та структура світової та валютної системи.

Список використаної літератури.

1. Структура світової економіки за рівнем ВВП на душу населення, експортною орієнтацією, рівнем зовнішньої заборгованості, темпами економічного зростання

Світова економіка – це сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини.

Світова економіка – це складна система, що характеризується множинністю її складових елементів, ієрархічністю, багаторівневістю, структурністю. Основу системи складає міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Кожна з цих фаз світового відтворювального процесу як у глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав у залежності від їхнього місця і ролі в цілому впливає на функціонування усієї світової господарської системи. Світова економіка як система має загальну мету – задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується в силу різних соціально-економічних умов.

Світова економіка як система не може розвиватися без визначеного порядку, заснованого на нормах міжнародного публічного і приватного права, що регулюють економічні відносини між державами, економічними об'єднаннями, юридичними і фізичними особами. Дотримання встановлених конвенційних і звичайних норм забезпечується самими державами і колективними формами контролю за дотриманням міжнародного права, яким займаються різного роду міжнародні організації. Ці правила уточнюються і переглядаються відповідно до потреб розвитку світових продуктивних сил і окремих підсистем і елементів. Світове господарство є історичною і політико-економічною категорією, тому що кожному конкретному історичному етапові властиві визначені масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура. Світове господарство являє собою складну економічну систему. Його суб'єктами виступають транснаціональні компанії, національні господарства, міжнародні інтеграційні об'єднання, що самі є системами з властивим тільки їм регулюванням.

Суб'єктами світової економіки є: національні господарства, регіональні (зональні) інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації, інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, банки, холдинги і т. ін.). Для суб'єктів характерні як взаємодія, так і протистояння[2, c. 42-43].

Галузева структура економіки являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і відіграють специфічну роль у процесі розширеного виробництва. Традиційно галузева структура світової економіки подається таким чином:

1. Промисловість.

2. Сільське господарство.

3. Будівництво.

4. Виробнича інфраструктура.

5. Невиробнича інфраструктура (сфера послуг).

Така класифікація заснована на міжнародних стандартах формування структурних елементів світової економіки: вона виходить з Міжнародної стандартної галузевої класифікації усіх видів економічної діяльності і Міжнародної стандартної класифікації занять, що, у свою чергу, є складовими частинами системи національних рахунків.

Кожна з цих базових галузей може далі підрозділятися на укрупнені галузі, підгалузі і види виробництва. Галузеві пропорції, або галузева структура, являють собою співвідношення питомих ваг окремих галузей.

Первинні галузі – сільське господарство і видобувна промисловість.

Вторинні галузі – обробна промисловість, електроенергетика і будівництво, що використовують сировину первинних галузей.

Третинний сектор – сфера послуг (фінанси, страхування, освіта, культура, наука, охорона здоров'я, ділові й інші послуги), транспорт, торгівля і зв'язок[1, c. 37].

Для аналізу економічного становища світу використовується цілий ряд показників, що характеризують динаміку і стан світової економіки. Основний з них – валовий світовий продукт (ВСП) – виражає загальний обсяг кінцевих товарів і послуг, зроблених на території всіх країн світу незалежно від національної приналежності діючих там підприємств у визначений період часу. Облік кінцевої продукції передбачає виключення повторного рахунку сировини, напівфабрикатів, інших матеріалів, палива, електроенергії і послуг, використаних у процесі її виробництва.

Показник ВСП виражає загальну активність у світі й окремих країнах. З іншого боку, його складові частини охоплюють основні сфери, галузі і фактори економічного розвитку. Так, розгляд за основними складовими частинами використання ВСП дає уявлення про основні сектори попиту, а аналіз ВСП за виробництвом показує зміни як структури всього господарства, так і основних галузей. ВСП дає можливість визначити місце країни і регіонів у світовому виробництві, суспільну продуктивність праці в різні періоди часу, але не може використовуватися як показник потенціалу окремих видів виробництва, рівня технології або добробуту населення.

У кожній окремо узятій країні розраховується валовий внутрішній продукт (ВВП). Він підраховується на основі системи національних рахунків (СНР), що побудована на концепції продуктивного характеру усіх видів діяльності. Вона являє собою сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності і відображає основні макроекономічні зв'язки внутрішнього і зовнішнього секторів національних господарств.

СНР постійно удосконалюється. У 1993 р. ООН затвердила нову стандартну СНР (попередня була прийнята в 1968 р.). В українську практику СНР стала впроваджуватися з 1988 р. (ще за СРСР), що зумовило проведення величезної роботи з перерахування основних макроекономічних показників розвитку країни й істотно змінило картину структури національного господарства, динаміки і темпів його розвитку.

Центральним показником СНР є ВВП, другий за значущістю показник – валовий національний продукт (ВНП). Вони відображують результати діяльності в двох сферах народного господарства – матеріального виробництва і послуг, – і визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяць). Підраховуються в поточних або постійних цінах.

Основна відмінність полягає в тому, що ВВП підраховується за так званою територіальною ознакою, ВНП – за національною.

ВВП – це сукупна вартість продукції сфери матеріального виробництва і послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни.

ВНП – це сукупна вартість всього обсягу продукції і послуг у національній економіці незалежно від місцезнаходження національних підприємств даної країни.

ВНП = ВВП + чистий факторний дохід.

Чистий факторний дохід – це різниця доходів від використання факторів виробництва, що знаходяться за рубежем у власності резидентів, і виплат нерезидентам за використання належних їм факторів виробництва в даній країні, тобто різниця між прибутком і доходами резидентів за рубежем і нерезидентами в даній країні. Звичайно для розвинутих країн ця різниця невелика і складає близько 1% від ВВП[9, c. 67-68].

Підрахунок ВВП/ВНП проводиться за трьома принципами: за виробництвом, використанням і доходами.

ВВП за виробництвом (за галузями) – це сума доданої вартості за всіма галузями національної економіки. Дозволяє виявити співвідношення і роль окремих галузей у створенні ВВП. Динаміка за ряд років дозволяє виявити зміни структури ВВП, динаміку розвитку окремих галузей національної економіки і характер економічної політики в країні. Додана вартість або умовно чиста продукція окремих галузей являє собою різницю між вартістю валової продукції і сумою поточних виробничих витрат, тобто вартість, привнесену в процесі виробництва на тому чи іншому його етапі. Вона складається з перенесеної на продукт амортизації основних фондів, заробітної плати, прибутку, податків. Останні враховуються при підрахунку в поточних цінах.

ВВП за використанням (за витратами) – це сума усіх витрат на купівлю загального обсягу зробленої в даному році продукції. Включає наступні статті:

кінцеві споживчі витрати (товари першої необхідності, предмети споживання тривалого користування та ін.);

кінцеві витрати органів державного керування (державні витрати на купівлю продукції підприємств і купівлю ресурсів для потреб держави, тобто сума витрат держави на виплату заробітної плати держслужбовцям і на закупівлю товарів і послуг);

валові капіталовкладення, валові накопичення і зміна запасів матеріальних оборотних коштів;

сальдо експорту та імпорту (різниця), тобто частина ВВП направляється на експорт і частина витрачається на імпорт товарів і послуг.

ВВП за доходами – це сума доходів, отриманих у країні від виробництва продукції даного року (сума доходів від економічних ресурсів, використаних у процесі виробництва суспільного продукту за певний час). Включає наступні статті:

  • заробітну плату найманих робітників;
  • прибуток фірм і корпорацій;
  • доходи некорпоративних підприємств, що знаходяться в індивідуальній власності, і доходи працівників вільних професій;
  • рентні платежі (доходи від власності – землі, нерухомості та ін.);
  • відсоток на позичковий капітал (виплати за капітал, використаний при виробництві ВВП);
  • амортизаційні відрахування – відрахування на створення грошового фонду, що відшкодовує знос основних фондів, які беруть участь у створенні ВВП;
  • непрямі податки – ПДВ, акцизи, мита та ін., – тобто незароблений дохід, що одержує держава шляхом збільшення цін для свого утримання.

З ВВП, підрахованого за доходами, віднімаються державні субсидії. ВВП/ВНП, підраховані за доходами і за витратами повинні бути рівні.

Головна вимога при підрахунку ВВП/ВНП полягає в запобіганні повторного рахунку, тобто щоб враховувалася тільки кінцева продукція.

Кінцева продукція – це товари і послуги, що купуються споживачами для кінцевого користування. Проміжна продукція – це товари і послуги, що проходять подальшу переробку або перепродаються кілька разів, перш ніж потрапити до споживача.

Тому для виключення повторного рахунку ВВП/ВНП повинні виступати як вартість кінцевих товарів та послуг і включати тільки вартість, що додається на кожній стадії обробки.

Додана вартість (ДВ) – це вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, яка охоплює реальний внесок підприємства в створення вартості конкретного продукту, тобто зарплату, прибуток і амортизацію конкретного підприємства.

ДВ = ВПП – ПМВ + амортизаційні відрахування,

де ВПП – валовий продукт підприємства (ринкова ціна випущеної продукції);

ПМВ – поточні матеріальні витрати.

У СНР до складу доданої вартості входять: амортизація, зарплата, прибуток корпорацій і некорпоративних підприємств, отримана ними рента, відсоток на позичковий капітал і непрямі податки на бізнес.

ВВП завищує обсяг виробництва на вартість річних амортизаційних відрахувань і на суму непрямих податків, тому не може відображувати, що виробництво реально додало до добробуту суспільства в даному році. Для цього існують показники чистий національний продукт (ЧНП) і національний дохід (НД).

За допомогою ЧНП виміряється загальний річний обсяг виробництва товарів і послуг, що країна зробила і спожила у всіх секторах свого національного господарства.

ЧНП = ВВП – амортизаційні відрахування.

Національний дохід – це знову створена за рік вартість, що характеризує, що додало виробництво даного року до добробуту суспільства.

НД = ЧНП – сума непрямих податків + субсидії.

Сума податків значна. Вони включаються в ринкові ціни товарів та послуг і сплачуються кінцевим споживачем. Субсидії діють на ціни протилежним чином – вони знижують їх на власну величину. Показник національного доходу приблизно відповідає поняттю зробленого національного доходу. Відзначимо, що для будь-якого національного господарства важливі доходи, які надходять у його розпорядження. Сума доходів, що надходить у розпорядження даної країни, підраховується як різниця між чистим внутрішнім продуктом і сальдо доходів підприємств і громадян даної країни за рубежем і доходами іноземців у цій країні. Цей показник приблизно відповідає поняттю використаного національного доходу.

Валовий національний розподільний дохід (ВНД) – це ВНП, що використовується для накопичення та споживання і включає чисті трансферти з-за кордону[7, c. 117-119].

2. Види зовнішньоторгівельних посередників

Посередники - це фізичні особи та фірми, які сприяють обігу товарів і послуг на внутрішніх та зовнішніх ринках. Посередниками є юридичні або фізичні особи, які знаходяться поміж іншими контрагентами комерційної діяльності і виконують функцію їх зведення один з одним для обміну товарами, послугами, інформацією. Контрагентами, як правило, виступають виробники товарів, гуртові і роздрібні споживачі. [3, c. 98]

Посередницька діяльність інтегрує в собі численні функції і задачі, реалізація яких багато в чому забезпечує товарний обіг, а саме:

• планування обсягів закупівлі та її організації, оскільки посереднику важливо визначити, що купити, в кого саме, в якій кількості, за якої ціни, в який час;

• організацію перепродажу придбаних товарів з метою отримання запланованого обсягу прибутку;

• пошук і вибір найкращого партнера серед виробників (постачальників) і покупців для здійснення угоди;

• організацію і здійснення товаропросування і процесу торгівлі з врахуванням забезпечення ефективності угод;

• прогнозування і постійний моніторинг ринкових змін і активне використання сукупних чинників, які впливають на максимальне задоволення запитів споживачів і одержання доходу з врахуванням інтересів партнерів;

• виконання широкого кола послугу царині підготовки комерційної інформації, організації сервісу при кінцевому споживанні товарів, а також щодо використання транспортних засобів, забезпечення фінансових, страхових та інших численних операцій в системі товаропросування.

Посередництво, будучи одним з видів господарської, економічної діяльності, вимагає для здійснення своєї діяльності залучення певних ресурсів: природних, трудових, основних засобів, інформаційних, фінансових. Крім цього необхідні також певні умови і чинники. Умовами здійснення посередницької діяльності є наявність засад ринкової економіки і відсутність загроз економічній безпеці країни. [7, c. 28-29]

До чинників здійснення посередницької діяльності відносяться основні засоби: земельні ділянки, будинки, споруди, склади, приміщення, обладнання для зберігання і переробки вантажів, різні види транспорту. Крім того потрібні офіси, засоби зв'язку, комп'ютерна техніка, без яких у сучасних умовах неможлива ефективна посередницька діяльність. Важливим чинником посередницької діяльності є наявність достатнього стартового грошового капіталу, який потрібен для придбання основних і оборотних засобів.

До чинників здійснення посередницької діяльності слід також відносити науково-технічні досягнення (ноу-хау) та інформаційні ресурси і насамперед маркетингову інформацію, без яких посередництво втрачає сенс і буде збитковим. В процесі здійснення посередницької діяльності доцільно також враховувати чинник часу, оскільки тривалість будь-якої посередницької операції суттєво впливає на її ефективність.

Із наведеного випливає, що посередництво є складовою виробничого, сервісного, торговельного, фінансового підприємництва і тому можна виокремити посередництво у таких сферах: виробничо-сервісній, торговельній, фінансово-кредитній.

Основними сферами підприємницької діяльності посередницьких організацій є наступні:

1) виробничо-сервісні - процеси, пов'язані з безпосереднім рухом вантажів до власних складів, забезпеченням їх зберігання, транспортуванням до покупця, фасуванням, підсортуванням, пакуванням, після продажним обслуговуванням тощо;

2) комерційні (торговельні за суттю) - це процеси, які пов'язані зі зміною форм власності, тобто з купівлею-продажем товарів. До комерційних процесів слід також віднести ті, які сприяють нормальному функціонуванню торговельного механізму, а саме: організацію маркетингових досліджень, оцінку кон'юнктури ринку, основних конкурентів, формування дійової реклами, ціноутворення тощо, тобто усе те, що відноситься до маркетингової діяльності.

Комерційні операції є основними в посередницькій діяльності і представляють сукупність послуг, пов'язаних із обігом товарів, їх купівлею і наступним продажем. Саме комерційні операції створюють умови виробничим підприємствам і фірмам для організації: збуту готової продукції, закупівлі вихідної сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, необхідного для виробничого процесу обладнання, здійснення маркетингової діяльності.

До першого виду операцій посередницької діяльності слід відносити також деякі інші, що пов'язані із виконанням додаткових торговельних і експлуатаційних послуг, які в останній час домінують при врахуванні інтересів клієнтів посередників в процесі купівлі-продажу товарів. Саме ці операції передпродажного, продажного і післяпродажного обслуговування зараз багато в чому визначають досягнення комерційного успіху в посередницькій діяльності. [10, c. 101-103]

Види посередницьких послуг. Посередницькі послуги поділяються на:

  • технологічні (збереження, підсортування, фасування, упакування, маркірування, експедирування);
  • комерційні (реклама, інформація, торгово-посередницькі, комісійні);
  • організаційні (консультації по формуванню асортименту, якості, організації продажу, маркетингу).

Посередники спричинюють угоди: купівлі-продажу, поставки, підряду, розвитку орендних та лізингових операцій, забезпечення виробничої та збутової кооперації, надання страхових, транспортних, побутових та інших послуг. Посередництво за економічною сутністю включає широке коло маркетингово-фінансових послуг, а саме, з пошуку контрагентів, підготовки і здійснення угоди, кредитування сторін і надання покупцям гарантій оплати товару, страхування товарів при їх транспортуванні, проведення рекламних та інших заходів щодо просування товарів на ринки, виконання митних формальностей, здійснення інших операцій. Крім того, посередництво може включати й деякі технологічні операції, які пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу, а саме, здійснення транспортно-експедиторських операцій, зберігання, фасування, пакетування, розлив у посуд, упаковка, перепакування, фасування, передпродажний сервіс і доробка, підсортування, проведення технічного післяпродажного обслуговування товару.

Посередницькі фірми є незалежними юридичними особами, не бувають виробниками або кінцевими споживачами продукції, що знаходиться в обороті, і здійснюють будь-які операції з товаром на своє розуміння.

За даними міжнародних джерел 75-80% світового обороту товарів та послуг здійснюється за участю посередників. І зараз важко знайти підприємця, який би не користувався послугами посередників чи сам не виступав в ролі посередника при здійсненні купівлі-продажу, оренди, лізингу, підряду, інших комерційних операцій. Майже немає такої галузі комерційної діяльності, пов'язаної із обміном товарами і послугами, у якій би посередники не відігравали вирішальної ролі.

Посередницькі фірми займаються в основному комерційною діяльністю, хоча найбільш великі з них інколи виконують й виробничі операції, пов'язані з додатковою обробкою закуплених товарів, які потім реалізуються, транспортуванням вантажів, страхуванням. Однак ці функції все одно підпорядковані здійсненню комерційних операцій. Такі фірми мають, як правило, власну матеріально-технічну базу: склади, демонстраційні зали, роздрібні магазини.

Посередники юридично незалежні від виробників, споживачів та інших організацій. їх з ними пов'язують договірні відносини. Збутові і закупівельні відділи у складі однієї юридичної особи посередниками не являються. У той же час як виробники, так і споживачі часто створюють посередницькі організації у формі дочірніх підприємств, в котрих вони володіють контрольними пакетами акцій, і практично керують їх діяльністю у власних інтересах. Але з юридичної точки зору такі посередники теж є незалежними.

В розвинутих країнах ринкові відносини стимулюють спеціалізацію і вишикують оптимальні ланцюги посередників, виштовхуючи із свого середовища зайві ланки і знижуючи тим самим витрати обігу.

Будь-яка посередницька діяльність здійснюється в основному з метою отримання прибутку і таким чином вона носить комерційний характер. Виходячи з цього, посередницька діяльність є поняттям, близьким за змістом до комерційної діяльності, але вони нетотожні поміж собою. Так, посередницька діяльність не обов'язково може здійснюватися на комерційних засадах, тобто з метою отримання прибутку. Це може бути, наприклад, благодійна діяльність, діяльність безприбуткових посередницьких організацій. У такому разі посередник не є комерсантом. У той же час, не всілякий комерсант є посередником. Наприклад, будь-яке підприємство, що виробляє продукцію у вигляді товару, тобто для продажу, переслідує комерційну мету, але не є посередником, оскільки не займає серединного, проміжного положення в акті товарообміну. Сюди можна віднести підприємства промисловості, будівництва, агропромислового комплексу тощо. Потому комерційна діяльність - більш широке поняття ніж суто посередницька діяльність, яке включає не тільки процес посередництва як такий, але й комерційне придбання і комерційну реалізацію товарів і послуг. [6, c. 94-96]

3. Зміст та структура світової та валютної системи

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світового господарства[7, c. 85-87].

Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.

Світовий грошовий товар виступає носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних розрахунках стали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). У 70-х роках з'являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці — СДР та ЕКЮ.

Сукупність всіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю. Це золото, вільнооборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші[9, c. 268-270].

Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Валютні курси можуть бути фіксованими (твердими) і плаваючими (гнучкими). В основі фіксованого валютного курсу лежить монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні курси не зв'язані з монетними паритетами, а визначаються шляхом зіставлення паритетів купівельної сили валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однакового "кошика" товарів.

Третім елементом світової валютної системи виступають валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035 г) становила в 1837—1934 рр. — 20, 67 дол. США, 1934—1968 рр. — 35 дол., у 1968 р. вона була підвищена до 38 дол. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. Цей ринок проіснував до серпня 1971 р., коли офіційна ціна на золото була ліквідована. Нині ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.

Розширення кредитних відносин привело до необхідності формування власне валютних ринків, які існують на основі розгалуженої системи банківських взаємозв'язків провідних країн розвинутої ринкової економіки та міжнародних і регіональних валютно-фінансових установ. У своїх функціях продавця та покупця іноземної валюти, з одного боку, та органів, які здійснюють розрахунки із закордонними контрагентами, з іншого, банки та інші валютно-фінансові установи у своїй сукупності утворюють міжнародний валютний ринок. Поряд із ним функціонує євровалютний ринок, який виник на основі транснаціоналізації спеціальних рахунків приватних банків провідних країн світу.

Четвертий елемент світової валютної системи — це міжнародні валютно-фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом зі своїми філіями — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім агентством з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) — утворює групу Світового банку, банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку та ін.

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, які обслуговують міжнародні економічні, політичні та культурні відносини, а грошова операція, завдяки якій у певній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і можуть бути використані за кордоном, є вже операцією валютною.

Еволюція функціональних форм світових грошей повторює з певним відставанням шлях розвитку національних грошей — від золотих до кредитних грошей. Підтвердженням цього є той факт, що в умовах, коли золото виконувало всі функції грошей, грошова і валютна системи — національна і світова — були тотожні, з тою лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, за висловом К. Маркса, "національні мундири" і приймались до оплати на вагу. Іншим прикладом дії вказаної закономірності є базування світової валютної системи у XX ст. на одній або декількох валютах провідних країн світу[3, c. 158-160].

Головне завдання світової валютної системи полягає в ефективному опосередкуванні платежів за експорт й імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної господарської діяльності, створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці, забезпеченні безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва. Через світову валютну систему здійснюється перелив економічних ресурсів з однієї країни в іншу або ж цей процес блокується, розширюється чи звужується ступінь національної самостійності країни, а також переміщуються економічні труднощі (інфляція, безробіття) з одних країн до інших.

Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або навпаки — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів[6, c. 314-315].

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top