Творчість Рембрандта

Вступ.

1. Творчість Р.Рембрандта.

2. Аналіз його творів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Великий Рембрандт, улюблений багатьма й багатьма ненавидимий, зробив революцію в живописі багатої Голландії XVІІ століття. Подібно метеору виник він серед майстрів, слухняних волі замовників, які завжди вимагали портретної подібності, елегантних квадратних інтер'єрів з підлогами в клітинку й жінок у чіпцях.

Син Хармена Герритсзоона ван Рейну й Неелтген Виллемсдохтер ван Зейдтброук народився в Лейдене 15 липня 1606 року на батьківському млині, розташованої поруч із рікою Рейн, звідки й прізвисько "ван Рейн".

В 1632 році Рембрандт остаточно переселяється в Амстердам, що був у той час центром культурного й художнього життя Голландії XVІІ століття.

Рембрандт залишив нам численні картини на біблійні й міфологічні сюжети, портрети, натюрморти, пейзажі й офорти. Портретна творчість Рембрандта величезна, він створив велику кількість чудових портретів своїх сучасників, близьких і друзів. Багато писав і малював Рембрандт і самого себе. Маловідомий "Автопортрет з борідкою, що відростає," з Музею мистецтв у Сан-Паулу доповнює галерею створених Рембрандтом автопортретів. Портрет написаний у середині 1630- х років. Це самі щасливі для Рембрандта роки - час успіху в публіки, поклоніння учнів, одруження з улюбленою жінкою Саскії ван Ейленбюрх. Можна припустити, що репродуцируемый автопортрет був виконаний за традицією, що йде від Відродження, як весільний. Якщо зрівняти його з виконаним приблизно в цей же час портретом "Саския ван Эйленбюрх у молодості" (або інакше "Саскія в капелюшку"), що зберігається тепер у Дрезденській галереї, то стане очевидно, що вони, імовірно, були задумані як парні


1. Творчість Р.Рембрандта

Творчість Рембрандта Харменса ван Рейна (1606–1669) знаменує найвищий розквіт голландського мистецтва XVII століття й одну з вершин світового мистецтва взагалі. Демократичне й істинно гуманне, перейняте гарячою вірою в торжество справедливих життєвих початків, воно втілило в собі самі передові й життєстверджуючі ідеї свого часу. Художник підняв образотворче мистецтво на нову ступінь, збагативши його небувалою життєвістю і психологічною глибиною. Рембрандт створив нову мальовничу мову, у якій головну роль грали тонко розроблені прийоми світлотіні і насичений, емоційно напружений колорит. Духовне життя людини стало відтепер доступне зображенню засобами реалістичного мистецтва.

Рембрандт виступив новатором у багатьох жанрах. Як портретист, він став творцем своєрідного жанру портрету-біографії, де довге життя людини і його внутрішній світ розкривалися у всій своїй складності і суперечливості. Як історичний живописець, він перетворив далекі античні і біблійні легенди в зігріту високим гуманізмом розповідь про реальні земні людські почуття і відносини.

Середина 1630-х років – час найбільшої близькості Рембрандта до загальноєвропейського стилю бароко, пишного та гучного, насиченого театральним пафосом і бурхливим рухом, контрастами світла й тіні, суперечливим сусідством натуралістичних і декоративних моментів, чуттєвості і жорстокості.

Всі портрети, виконані в 1630-ті, демонструють спостережливість і тонкість Рембрандта, які зближають його з ван дер Хелстом і Кейсером, а також з Ван Дейком і Рубенсом. Картини, написані їм, як правило, на рівному ясно-сірому тлі, часто мають овальний формат (портрети пастора Елісона і його дружини, 1634, Музей образотворчих мистецтв, Бостон; подружжя Солманс, 1634, збори Ротшильда, Париж). Вони вражають прямим поглядом моделі, величезною пластичною силою, досягнутої спрощенням чорно-білої гармонії й світлотіні. Ці портрети, завжди повні достоїнства, обертають на себе увага динамічною невимушеністю й композицією. У порівнянні з лейденськими роботами їх більше гладка фактура, пози, символічна ритміка рук (одна рука часто навмисно не показана) і поворот голови нагадують скороминущість і мінливість бароко.

Сюжети античної міфології надихнули Рембрандта на створення декількох дивних добутків, у яких сила його уяви одержала більшу волю, багато в чому стимульовану торжествуючою естетикою барокко. Старі сюжети, глибоко гуманізовані, одержують у його творчості нове життя й небувалий розвиток ("Викрадення Прозерпіни", Берлін-Далем, музей; "Викрадення Європи", 1632, Нью-Йорк, музей Метрополітен; "Викрадення Ганимеда", 1635, Дрезден, Картинна галерея; "Діана й Актеон", 1635, Вестфалия, замок Реде). Але вершиною цієї серії міфологічних полотен є, безсумнівно, "Даная" (1636, Санкт-Петербург, Державний Ермітаж), сама прекрасна "одаліска" Рембрандта, дивний приклад злиття людяності й поезії, настільки властивого всій творчості художника.

Початок нового періоду в житті і творчій діяльності майстра було відзначено двома важливими подіями, що відбулися в 1642 році: передчасною смертю Саскії, гаряче коханої дружини, що залишила йому однорічного сина, і створенням картини «Нічний дозор» – великого групового портрета амстердамських стрільців, найвідомішого твору майстра.

Сімейна трагедія і завершення відповідального замовлення поставили Рембрандта перед складними проблемами особистого і творчого життя. Художник виходить з цієї кризи ще більш змужнілим і навченим. Його мистецтво стає серйозніше, зібраніше й глибше, а головне, у ньому все чіткіше проступає інтерес до внутрішнього життя людини, до того, що діється в його душі.

В другому варіанті, тобто в 1646–1647 роках, Даная одержала і заглиблену психологічну характеристику, завдяки якій розкрився таємний внутрішній світ жінки, уся складна і суперечлива гама її почуттів і переживань. «Даная», таким чином, – наочний конкретний приклад становлення знаменитого рембрандтівского психологізму.

Творчість Рембрандта 1650-х років відзначено насамперед осягненнями в області портрету. Зовні портрети цього періоду відрізняються, як правило, великим розміром, монументальними формами. спокійними позами. Моделі звичайно сидять у глибоких кріслах, поклавши на коліна руки і повернувшись прямо до глядача. Світлом виділені обличчя і кисті рук. Це завжди літні, навчені довгим життєвим досвідом люди – старі і баби з печаткою невеселих дум па особах і нелегкої праці на руках. Подібні моделі давали художникові блискучі можливості показати не тільки зовнішні прикмети похилого віку, але і духовний вигляд людини. У зборах Ермітажу ці роботи добре представлені

незамовленими портретами: «Старий у червоному», «Портрет бабусі» і «Портрет старого єврея».


2. Аналіз його творів

У барочний період написане «Зняття з хреста» (1634). Картина ілюструє євангельську легенду про те, як Йосип Аримафейский, Никодим та інші учні і близькі Христа,одержавши дозвіл Пілата, зняли вночі тіло Христа, загорнули його в багату плащаницю і поховали. Легенда розказана Рембрандтом із приголомшливою життєвою правдою. Трагічна смерть вчителя і сина принесла учасникам події глибоке горе. Художник вдивляється в обличчя, намагаючись проникнути в душі людей, прочитати реакцію кожного на те, що відбувається. Схвильовано передає він непритомність Марії, матері Христа, плач і стогони жінок, страждання і скорботу чоловіків, переляк і цікавість підлітків.

У цьому творі Рембрандт відштовхувався від відомої картини Рубенса тієї ж назви, використовуючи окремі композиційні мотиви великого фламандця і прагнучи перевершити його у вираженні щиросердечних рухів героїв.

Іншим важливим досягненням цієї картини, поряд з індивідуалізацією почуттів діючих осіб, з'явилося використання світла для досягнення цілісності багатофігурної композиції. Три головних моменти легенди – зняття з хреста, непритомність Марії і розстеляння плащаниці – освітлені трьома різними джерелами світла, інтенсивність яких убуває згідно зі зменшенням значення сцени.

У тісному зв'язку з еволюцією творчості Рембрандта в 1640-і роки варто розглядати й один з найголовніших добутків художника – «Данаю», хоча на картині стоїть дата 1636. На створення образа Данаї, легендарної грецької царівни, заточеної своїм батьком, щоб уникнути передвіщеної йому загибелі від руки онука, Рембрандта надихнула його перша любов – Саскія. Але через десять років, як показали новітні дослідження, художник, незадоволений первісним рішенням, істотно переробляє образ головної героїні. Моделлю для остаточного варіанту картини послужила йому, очевидно, Гертьє Діркс, молода вдова, що оселилася в будинку Рембрандта після смерті Саскії спочатку як нянька однорічного Титуса, а потім і на правах повної господарки. Таким чином, голова, права рука й у значній мірі тіло Данаї, що очікує у своїй темниці коханого (по легенді, закоханий в Данаю Зевс проникнув до неї у вигляді золотого дощу), а також фігура баби-служниці виявилися написаними заново, у сміливій широкій манері середини і другої половини 1640-х років.

Майже всі інші деталі картини залишилися такими, якими були написані в 1636 році, характерним для попереднього періоду акуратним мазком.

Значним змінам піддався і колорит картини. У первісному варіанті панували холодні тони, типові для середини 1630-х років. Замінивши золотий дощ першого варіанта золотим світлом, що як би передвіщає появу закоханого бога, Рембрандт виконує тепер центральну частину картини в теплому тоні з золотавою охрою і червоною кіновар'ю як домінанти.

В 1642 році - в один із самих плідних у житті Рембрандта - було створене полотно "Давид і Іонафан", яким справедливо пишається Державний Ермітаж. Картина написана на біблійний сюжет. Цар Саул задумав убити воєначальника Давида. Царський син Іонафан зі свого друга про грозившого нього небезпеки. Зустрівшись таємно за містом, вони попрощалися, і Давид біг у гори. Добуток це повно теплого почуття й краси. Яскраве сяйво висвітлює Давида й Іонафана, іскриться на багатих східних одягах, кидає світлі відблиски на прикраси, на дорогоцінний перев'яз і золотий меч. Обидві фігури так і виділяються на темному тлі. Звідки ж міг з'явитися цей потік золотавого світла? Це - уособлення високої любові, як небесний промінь, що пробивається крізь морок ворожнечі й ненависті.

Ми не знаємо імені людини, що послужили моделлю для портрету «Старий у червоному». Рембрандт писав його двічі: у портреті 1652 року (Національна галерея, Лондон) він зображений сидячим в кріслі з підлокітниками, у глибокій замисленості склонившим голову на праву руку; ермітажний варіант трактує ту ж тему – людина наодинці зі своїми думами. Цього разу художник застосовує строго симетричну композицію, зображуючи нерухомо сидячого старого у фас. Але тим помітніше рух думки, ледь уловима зміна виразу обличчя: воно здається то суворим, то більш м'яким, то втомленим, то раптом осяяним припливом внутрішньої сили й енергії. Те ж відбувається і з руками: вони здаються то судорожно стиснутими, то лежачими знесилено.

Художник досягає цього насамперед завдяки блискучій майстерності світлотіні, що у залежності від її сили і контрастності вносить у зображення елегійну розслабленість або драматичну напругу. Величезну роль грає при цьому і манера нанесення фарби на полотно. Порите зморшками обличчя старого і вузлуваті натруджені руки знаходять художню виразність завдяки грузлому місиву фарб, у якому жирні мазки, що переплітаються, передають структуру форми, а тонкі лесировки додають їй рух і життя.

Безіменний старий у червоному з підкресленим достоїнством, силою духу і шляхетністю став вираженням нової етичної позиції художника, який відкрив, що цінність особистості не залежить від офіційного положення людини в суспільстві.

До середини 1660-х років Рембрандт завершує свій найпроникливіший витвір – «Повернення блудного сина». Його можна розглядати як заповіт Рембрандта-людини і Рембрандта-художника. Саме тут ідея всепрощаючої любові до людини, до принижених і стражденних – ідея, якій Рембрандт служив усе своє життя, – знаходить найвище, найдосконаліше втілення. І саме в цьому добутку ми зустрічаємося з усім багатством і розмаїтістю мальовничих і технічних прийомів, що виробив художник за довгі десятиліття творчості.

Обірваний, знесилений і хворий, покинутий друзями, з'являється син на порозі рідної домівки і тут, в обіймах батька, знаходить прощення і розраду. Безмірна світла радість цих двох – старого, що утратив усякі надії на зустріч із сином, і сина, охопленого соромом і каяттям, що ховає обличчя на грудях батька, – складає головний емоційний зміст шедевру. Мовчучи, вражені, застигли мимовільні свідки цієї сцени.

Художник гранично обмежує себе в кольорі. У картині домінують золотисто-охристі, кіноварно-червоні і чорно-коричневі тони при нескінченному багатстві найтонших переходів усередині цієї скупої гами. У нанесенні фарб на полотно беруть участь і кисть, і шпатель, і черешок кисті; але і це Рембрандту здається недостатнім – він наносить фарби на полотно безпосередньо пальцем (так написана, наприклад, п’ятка лівої ноги блудного сина). Завдяки розмаїтості прийомів досягається підвищена вібрація барвистої поверхні – фарби то горять, то блищать, то глухо жевріють, то як би світяться зсередини, і жодна деталь, жоден, навіть самий незначний, куточок полотна не залишає глядача байдужим.

Тільки навчена величезним життєвим досвідом людина і великий художник міг створити цей геніальний і простий шедевр.

У «Поверненні блудного сина» нічого не відбувається і нічого не вимовляється – усі було сказано, передумано, вистраждано дуже давно, у роки довгого чекання, але є радість зустрічі, тихої і світлої...

«Повернення блудного сина» було останнім великим здобутком майстра. У 1669 році Рембрандт помер.


Висновки

Рембрандт - поет страждання й жалю. Все скромне, нужденне, всіма забуте йому близько й дорого. Сюжети свої він вибирав у житлах ремісників, серед небагатої обстановки домівки простолюдина; на його картинах ми бачимо нещасних хворих, убогих і калік. Хто хоч раз уважно вивчив "Милосердного самарянина" (музей Лувра), ніколи не забуде цього чудового добутку.

Рембрандт створив чудові картини майже у всіх жанрах, користувався різноманітною технікою (живопис, малюнок, офорт). Найбільший майстер, він вплинув на багатьох відомих художників.

Ореол слави навколо ім'я Рембрандта не померк і після його смерті, він одержав щире визнання як один з видатних живописців всіх часів.

По психологічних нюансах у портретах художник ставиться до кращих портретистів Бароко ("Портрет Саскії", "Нічний дозор").

Творчість Рембрандта вплинула на розвиток світового образотворчого мистецтва.

Майстер виконав більше 400 картин (не вважаючи численних незбережених творів), а також 287 гравюр і тисячі малюнків. Серйозний, реалістичний живопис, що говорить серцю, знайшов собі найбільшого творця в особі Рембрандта.


Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Багновская Н. Культурология : Учеб. пособие/ Нела Багнов-ская,; М-во образования РФ, Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова . -М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2005. -297 с.

3. Бокань В. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вуз./ Во-лодимир Бокань,; Межрегион. акад. управл. персоналом. -К.: МАУП, 2000. -134 с.

4. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2004. -763 с.

5. Культурологія: Навчальний посібник/ І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т хар-чових технологій. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.

6. Культурология: История мировой культуры/ Под ред. А.Н.Марковой. -2-е изд., переработ. и доп.. -М.: Культура и спорт: ЮНИТИ, 2000. -575 с.

7. Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник/ Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова,; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. -Вид. 2-е, перероб. та доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -390 с.

8. Поліщук Є. Історія культури : Короткий довідник/ Євген Поліщук,. -К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. -181 с.

9. Шевнюк О. Культурологія : Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. -К.: Знання-Прес, 2004. -353 с.

загрузка...
Top