Актуальність дослідження. Микола Вінграновський був видатною особистістю з унікальним мистецьким талантом. Його обдарування яскраво проявилося в поезії, прозі, акторській діяльності та режисурі. Центральною темою його творчості, починаючи з перших літературних і театральних кроків, було національне світосприйняття, яке виражалося в ключових образах свободи, незалежності, любові й краси.

Не дивно, що одна з центральних вулиць Первомайська, рідного міста митця, носить його ім’я. У 2013 році, за ініціативи «Благодійного фонду імені Миколи Вінграновського», заснованого його сином Андрієм Вінграновським, квітень було проголошено «Місяцем Миколи Вінграновського». Цю акцію підтримали численні громадські діячі, митці, медійні особи та державні установи. У школах проводили поетичні читання, покази фільмів, випускали пам’ятні листівки з цитатами із творів класика. У кінотеатрі «Мегаплекс» у Києві безкоштовно демонстрували найкращі фільми митця, зокрема, відзначену в Каннах стрічку «Повість полум’яних літ».

Об’єктом дослідження є Микола Вінграновський як один з перших представників українського шістдесятництва.

Предметом дослідження є основні ідеї, погляди та особливості творчого спадку Миколи Вінграновського.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1936–1999 роки. Нижня межа визначена роком народження Миколи Вінграновського і початком формування його як шістдесятника. Верхня межа окреслена 1999 роком, що символізує завершення його роботи над останнім фільмом «Гетьман Сагайдачний».

Метою дослідження є простежити роль світогляду та творчості Миколи Вінграновського у формуванні українського шістдесятництва.

Для досягнення мети визначено такі завдання:

• Визначити та охарактеризувати основні ідеї та погляди Миколи Вінграновського;
• Проаналізувати значення його літературної творчості для розвитку українського шістдесятництва;
• Визначити основні ознаки його індивідуального творчого стилю.

Стан наукової розробки. Різні аспекти біографії та творчості М. Вінграновського висвітлені у працях таких дослідників, як А. Афоніна, О. Безручко, Ю. Гладир, Т. Салига, Л. Старовойт, Ю. Бабенко, І. Дзюба, М. Ільницький, І. Коляда, Л. Тарнашинська, Н. Трефяк та інших.

Важливо також згадати про дисертаційні дослідження, які зосереджені на окремих аспектах літературної діяльності Вінграновського. Наприклад, Т. В. Бахтіарова у своїй дисертації аналізує поетичну творчість 60-80-х років, а Д. В. Семичишин досліджує поетичну мову митця. О. О. Каленченко розкриває багатоголосся поетичного дискурсу шістдесятників, включаючи і самого Вінграновського.

Джерельна база дослідження складається з творчого доробку Миколи Вінграновського, зокрема, з його «Вибраних творів у трьох томах» (2004).

Передумови формування Миколи Вінграновського як першого українського шістдесятника

Микола Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в селянській родині на Миколаївщині. Його батько, Степан Миколайович Вінграновський, був уродженцем села Кумар Первомайського району Миколаївської області та заробляв на життя столярною справою. Мати, Зінаїда Олексіївна, походила з містечка Велика Корениха, що підпадало під Одеський повіт Херсонської губернії, згодом нижньої частини міста Миколаєва. Микола був другою дитиною в родині, у Степана та Зінаїди було четверо дітей.

Дитячі роки Миколи припали на один із найтяжчих періодів в історії України: сталінську індустріалізацію та Голодомор 1932–1933 років, а також на часи Другої світової війни, яка залишила глибокий слід у його пам’яті. Маленький Микола став свідком артилерійських обстрілів, відсутності батька та складних побутових умов, що пізніше знайшло відображення в багатьох його поетичних творах. Постійним нагадуванням про війну для нього стало каліцтво, отримане внаслідок необережного поводження з боєприпасами, що не вибухнули, через які він втратив мізинець на правій руці.

Пізніше, згадуючи своє дитинство, Вінграновський зазначав, що найбільше запам’ятав степ, який оточував його зусібіч. Дитячі роки, проведені на природі, значно вплинули на його творчість, яка пронизана любов’ю до всього живого. Автор уважно ставився до найдрібніших деталей і висвітлював такі непомітні явища, як політ бджоли чи відблиск сонця в росі, що надавало його творам особливої чарівності.

Сестра поета згадує, що в їхній родині існували певні традиції. Найголовнішим святом для них був Новий рік, коли обов’язково приносили ялинку, прикрашену іграшками та цукерками, і дарували одне одному скромні подарунки. Різдво святкували більш скромно, вдома. Незважаючи на політичний та ідеологічний контекст того часу, родина також відзначала Великдень. Бабуся Євдокія ходила до церкви на службу, беручи з собою онуків, і вони проводили там усю ніч, а вранці поверталися додому з посвяченими пасками.

Ще одним важливим етапом життя Вінграновського були шкільні роки. Його однокласниця Алла Ільницька-Рожковська згадувала, що разом із Миколою вони часто брали участь у шкільних драматичних та танцювальних гуртках. Він був душею колективу, і саме завдяки йому вони жили як одна велика сім’я. У старших класах школа стала для них другою домівкою, де, крім навчання, активно займалися художньою самодіяльністю, у якій Микола завжди був у центрі подій.

У той час шкільний театральний гурток очолював Кузьма Герасимович Шокотко, а Микола часто брав на себе роль режисера, самостійно обираючи акторів для вистав. Молоді актори ставили п’єси, такі як «Молода гвардія» Фадєєва, «Ревізор» Гоголя, декілька водевілів Чехова, а також п’єсу на колгоспну тематику. З українського класичного репертуару особливо популярною була «Лісова пісня».

Його сестра згадує, що Микола рідко бував удома, адже після школи часто відвідував репетиції драматичного гуртка, де демонстрував майже професійну дикцію, виразний і чіткий голос. Він також брав участь у міських виставах, і під час його виступів у Будинку культури публіка слухала його зі справжнім захопленням. Микола надзвичайно любив читати і часто відвідував міську бібліотеку, що передалося йому від матері, Зінаїди Олексіївни. У них вдома була невелика бібліотека, яка включала два примірники «Кобзаря», з якими Микола ніколи не розлучався. У родині також була велика карта, яку купила мати, і всі діти захоплювалися нею та добре знали географію.

Окрім театру, майбутній митець брав участь у літературній студії, що діяла при редакції газети «Прибузький комунар». О. С. Різниченко згадує, що вони познайомилися в цій студії, яку організував Василь Годований, санітарний лікар і поет. Саме він дав молодим авторам перший поштовх у життя, вперше привівши їх на радіо і надрукувавши їхні твори у «Прибузькому комунарі». Різниченко також зазначає, що Василь Годований ставився до Миколи з недовірою, підозрюючи, що той списує вірші. Якось Микола вирішив пожартувати над ним, запропонувавши перевірити свої знання літератури, прочитавши вірш Сосюри і подивитися, чи впізнає керівник, чий це твір. Коли Годований прослухав вірш, він замислився і сказав: «А тепер, товариші початківці, вийдемо на свіже повітря». Через тиждень, на черговому засіданні студії, він урочисто оголосив, що вірш, прочитаний Миколою, належить Володимиру Сосюрі. Молоді поети доклали багато зусиль, щоб заспокоїти наставника після цього жарту.

Отже, на формування шістдесятницького світогляду Миколи Вінграновського значний вплив мали родинні традиції та непросте дитинство. Форсована колективізація та індустріалізація, Голодомор 1932-1933 років на Миколаївщині, а також Друга світова війна, що пройшлася Україною, розкрили малому Миколі «справедливість» і «милосердя» радянської влади. Уже в школі він активно займався художньою самодіяльністю, був учасником театрального гуртка, багато читав і відвідував літературну студію при газеті «Прибузький комунар». Тому не дивно, що саме важке дитинство та шкільні роки стали основою для формування його як молодого поета-шістдесятника, прозаїка та режисера.