Фонди коштів держави в системі публічних фондів коштів представлені насамперед коштами державного бюджету та державних позабюджетних фондів. Доцільно до такого типу фондів відносити й фонди коштів суб’єктів, які утворені виключно для здійснення спеціальної діяльності. Перш за все йдеться про фонди коштів центральних банків держав (Національного банку України) та фонди державних унітарних підприємств й установ. Фонди органів місцевого самоврядування охоплюють такі кошти:

1)       місцевих бюджетів; 2) позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування; 3) комунальних банків і підприємств та установ, які існують на комунальній формі власності. Консолідовані фонди коштів передбачають участь в акумуляції грошових коштів держави, територіальних громад, інших суб’єктів, які реалізують публічні інтереси у фінансовій діяльності. Саме тому консолідовані фонди коштів утворюються за рахунок бюджетних коштів (державного й місцевих), коштів позабюджетних фондів (державних та органів місцевого самоврядування), коштів фондів спеціального страхування.

З огляду на викладене нам імпонує погляд О.Ю. Грачової, яка до публічних фондів грошових коштів пропонує відносити такі: 1) федеральний бюджет та бюджети суб’єктів федерації (або державний і місцеві бюджети, залежно від форми державного устрою кожної конкретної країни); 2) державні позабюджетні фонди; 3) фонди грошових коштів Центрального банку країни та інших кредитних організацій, заснованих на державній власності; 4) фонди грошових коштів державних та унітарних підприємств і державних установ [3, с. 12].

Незважаючи на те, що закріплений різний підхід до визначення місця і класифікації публічних фондів коштів (як окремої складової фінансової системи держави або невід’ємного елемента бюджетної системи), діяльність таких фондів має ґрунтуватися на вихідних началах, основоположних вимогах — принципах їх функціонування. У цій ситуації необхідно враховувати, що завдяки «різноманіттю» складових публічних фондів принципи їх функціонування матимуть комплексний характер.

Це пов’язано з тим, що до принципів функціонування публічних фондів коштів можна віднести наступні: 1) принципи фінансового (бюджетного) права; 2) принципи бюджетної системи; 3) принципи формування бюджетів; 4) принципи бюджетного устрою; 5) специфічні принципи, які характерні лише для публічних фондів держави.

О.А. Ногіна зазначає, що принципи, відповідно до яких функціонує єдина бюджетна система держави, відіграють важливу роль для формування бюджетів такого різновиду публічних фондів як державні позабюджетні фонди. Водночас науковець підкреслює, що деякі принципи бюджетної системи держави не можуть бути застосовані до бюджетів державних позабюджетних фондів. По-перше, йдеться про те, що певні принципи непридатні щодо бюджетів таких фондів (наприклад, принцип рівності бюджетних прав у відносинах із Російською Федерацією). По-друге, втілення ряду принципів під час формування бюджетів фондів мають змістовні особливості, які обумовлені специфічним режимом їх фінансових коштів і побудовою системи управління такими коштами (зокрема, принцип загального (сукупного) покриття видатків бюджетів або принцип адресності й цільового характеру бюджетних коштів). По-третє, окремі принципи трансформуються в нові, характерні саме для бюджетів державних позабюджетних фондів принципи, такі як принцип організаційної відокремленості бюджетів державних позабюджетних фондів або ж принцип територіального здійснення видатків [9, с. 158].

Як ми вже зазначали, принципи публічних грошових фондів коштів об’єднують у собі деякі загальні принципи права, принципи фінансового права, принципи бюджетної системи, принципи формування бюджетів і принципи позабюджетних фондів коштів. Пропонуємо в якості принципів публічних фондів виокремлювати такі: 1) принцип законності; 2) принцип пріоритету публічних інтересів; 3) принцип цільового використання коштів; 4) принцип самостійності; 5) принцип справедливості; 6) принцип відповідальності.

На наше переконання, принцип законності виступає одним з основоположних принципів права. Варто погодитись із твердженням Х.В. Пешкової, яка пропонує розглядати вказаний принцип в аспекті реалізації трьох умов. По-перше, йдеться про верховенство законодавчого акта щодо інших правових актів. По-друге — про рівність суб’єктів перед законом, по-третє — забезпечення суб’єктам повного й реального здійснення своїх прав за допомогою незалежного й ефективного правосуддя [2, с. 172].

Щодо принципу пріоритету публічних інтересів (деякі науковці пропонують визначати цей принцип як збалансованість публічних і приватних інтересів суб’єктів), коли йдеться про принципи функціонування публічних фондів, публічний інтерес має розглядатися як суспільний, що підтримується державою. При цьому держава має сприяти реалізації суспільних інтересів та будь-яким чином захищати їх, суспільні й державні інтереси мають співпадати.

Принцип цільового використання коштів полягає в тому, що кошти публічних фондів використовуються лише на цілі, визначені нормами чинного законодавства, що регулює спрямованість відповідних публічних фондів коштів, тобто кошти відповідного фонду не можуть бути використані на цілі, які не передбачені конкретним нормативним актом.

Принцип самостійності забезпечується закріпленням за конкретним публічним фондом відповідних джерел доходів та правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України.

Щодо принципу справедливості, то йдеться про те, що діяльність кожного конкретного публічного фонду коштів має бути побудована на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. Необхідно пам’ятати, що поняття справедливості нерозривно пов’язане з поняттям рівності. Останнє найчастіше визначається як забезпечення рівних умов для реалізації прав, інтересів та обов’язків.

Принцип відповідальності за порушення вимог законодавства полягає в застосуванні санкцій до учасників правовідносин, пов’язаних із функціонуванням публічних фондів грошових коштів. На наш погляд, застосування наведеного принципу сприятиме раціональному використанню коштів, що акумульовані в таких фондах, також «посиленню» законності.

Необхідно враховувати, що всі вказані принципи перебувають у тісному взаємозв’язку, однак при цьому важливо пам’ятати про те, що принципи повинні відповідати вимогам повноти, взаємної незалежності та несуперечності [2, с. 28]. Вимога повноти полягає у відповідності назви принципу його змісту та конкретним правовим реаліям, які є предметом правового регулювання, що охоплюються принципом. Під вимогою несуперечності мається на увазі узгодженість із нормами Конституції та міжнародного права, а також протиріч між принципами взагалі. Взаємна незалежність принципів визначається рівною юридичною силою кожного конкретного принципу та їх якісною визначеністю. 

Висновки

Отже, коли мова йде про публічно-правове банківське регулювання, то майже переважною залишається позиція заперечення його фінансово-правової природи. Основними аргументами на користь такої позиції є правильні твердження про те, що кредитні ресурси комерційних банків, як правило, не належать державі, не призначені для прямого фінансування функцій держави, а відносини між банком і клієнтом, як правило, реалізуються в приватно-правових формах.

З іншого боку, потрібно враховувати, що Національний банк випускає кошти в обіг через кредитні ресурси комерційних банків, оскільки Національному банку України заборонено здійснювати емісію шляхом надання коштів державі та іншим суб’єктам.

Інший переважний шлях формування кредитних ресурсів банків – це залучення коштів у суб’єктів господарювання та фізичних осіб на рахунки та вклади. Незважаючи на винятково цивільно-правовий характер правочинів щодо залучення коштів банком, системне тлумачення законодавства дозволяє дійти висновку про обов’язкову мобілізацію коштів суб’єктів господарювання — юридичних осіб у банківську систему (обмеження на операції готівкою, встановлення лімітів залишку готівки в касах тощо), тобто, не встановлюючи публічного обов’язку зберігати гроші в якому-небудь конкретному банку, законодавець фактично встановлює обов’язок зберігати гроші в банківській системі та поповнювати її сукупні кредитні ресурси. Тенденції розвитку правового регулювання вказують на те, що зараз розрахунки готівкою навіть за участю громадян обмежуються законодавством, що спонукає їх звертатися до послуг банків. Масовий і значною мірою обов’язковий характер мобілізації коштів у банківську систему, а також відсутність у суб’єктів, що надають такі гроші, юридичної можливості впливати на визначення напрямків подальшого використання залучених банком коштів, об’єктивно породжує необхідність захисту суспільного публічного інтересу шляхом нормативної регламентації правил раціонального використання кредитних ресурсів, а відповідні фонди коштів набувають риси суспільного надбання та особливий публічний характер. Таке регламентація здійснюється за допомогою форм регулювання банківської діяльності, встановлених статтею 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Причому зазначене регулювання спрямоване не лише на захист інтересів вкладників та кредиторів банків, а також й на створення умов розширення ресурсної бази банків як обов’язкового фактора макроекономічної стабільності. 

Література

1. Арбузов С., Щербакова О. Стан і перспективи розвитку грошово — кредитного ринку України: [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc gum/vnbu/2012 6/2012 06 1.pdf
2. Бодрова Н. Е. Валютний ринок: стан, проблеми, перспективи / Н. Е. Бодрова // Економіка. — 2012. — № 1. -с. 102 — 114
3. Журавка О. Ф. Сучасні тенденції розвитку валютного ринку України [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum /pprbsu/2011 31/11 31 09.pdf
4. Рибаченко К. В. Моделювання стану валютного ринку України [Електронний. ресурс] — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/
5. Стан валютного ринку України в серпні 2012 року (статистика) [Електронний. ресурс] — Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish /article?art id=99779
6. Чухно А. А. Природа сучасних грошей, кредиту та грошово-кредитної політики / А. А. Чахно // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 9. — С. 184-189.
7. Нечай А.А. Правові проблеми регулювання публічних видатків у державі: авто- реф. дис. … докт. юрид. наук : 12.00.07 / А.А. Нечай ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2005.-40 с.
8. Лукашев О.А. Класифікація публічних фондів коштів в контексті побудови системи фінансового права / О.А. Лукашев // Форум права. — 2009. — № 3. — С. 403-407.
9. Финансовое право : учебник / под ред. проф. Е.Ю. Грачевой. — М. : Право и закон, КолосС, 2003. — 381 с.
10. Нечай А.А. Правові проблеми регулювання публічних видатків у державі : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.07 / А.А. Нечай ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2005. -558 с.