Договір купівлі — продажу транспортних засобів

ВСТУП

Актуальність теми. Договір купівлі- продажу — основний вид цивільно-правових зобов’язань, що виникають у товарно-грошовому обороті. Весь шлях, який проходить товар від виробника до споживача, здійснюється на основі цивільно-правових договорів. Ці договори укладаються: між виробниками в різних галузях виробництва, між виробниками та торгуючими організаціями, між особами, які здійснюють оптову та роздрібну торгівлю, між продавцями, які здійснюють роздрібну торгівлю і споживачами т. д. Важливо відзначити, що саме договір купівлі-продажу є основним засобом організації та оформлення цих відносин.

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов’язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона), а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 ЦК).

У цивільно-правовій літературі України поки що відсутні теоретичні комплексні дослідження правових проблем купівлі-продажу транспортних засобів. Водночас практика укладення та виконання договорів купівлі-продажу транспортних засобів виявила чимало правових проблем, пов’язаних як з недоліками в організації ринку землі, так і з недосконалістю правового регулювання договорів купівлі-продажу транспортних засобів. Про це свідчить також судова практика.

Вихідні положення, які дали змогу змістовно висвітлити більшість аспектів роботи, розроблені в працях відомих українських та зарубіжних учених-юристів з питань теорії цивільного права: Ч.Н.Азімова, Д.В.Бобрової, В.В.Борисової, О.В.Дзери, В.М.Коссака, Н.С.Кузнєцової, І.М.Кучеренко, В.В.Луця, Р.А.Майданика, О.Н.Підопригори, О.А.Пушкіна, П.М.Рабіновича, Н.О.Саніахметової, Є.О.Харитонова, Я.М.Шевченко, В.С.Щербини та ін.

Метою дослідження є визначення теоретичних цивільно-правових засад договору купівлі-продажу транспортних засобів, його особливостей і місця в системі цивільно-правових договорів купівлі-продажу, а також розробка рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання цього різновиду цивільно-правового договору.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при укладенні та виконанні договору купівлі-продажу транспортних засобів.

Предметом дослідження є нормативні акти, які регулюють або будуть регулювати договір купівлі-продажу транспортних засобів, практика їх застосування.

Методи дослідження. В роботі були використані: формально-логічний, історико-правовий, функціонально-правовий, статистичний, порівняльного аналізу та інші методи.

За допомогою формально-логічного і порівняльного методів було здійснено аналіз цивільного законодавства України, яким регулюються договори купівлі-продажу транспортних засобів, правове регулювання цього договору в інших країнах, а також межі застосування у цивільному договорі купівлі-продажу транспортних засобів норм транспортного законодавства. Функціонально-правовий метод було застосовано з метою визначення функцій договору, його відповідності нормам цивільного права, суттєвих умов і особливостей договору. Шляхом застосування статистичного методу було з’ясовано стан реалізації цивільного законодавства з питань договорів купівлі-продажу транспортних засобів, його ефективність та перспективи впровадження.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ – ПРОДАЖУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

1.1. Загальна характеристика договору купівлі – продажу як виду цивільно-правових зобов’язань

Договір купівлі- продажу належить до цивільних договорів про передачу речей у власність, оскільки метою є перенесення на покупця права власності на річ. Договір купівлі-продажу покликаний здійснювати наступні основні функції: 1) встановлення юридичного зв’язку між суб’єктами — конкретними учасниками торгівельно-господарських відносин у вигляді системи зобов’язань; 2) визначення змісту і передбачуваних результатів дій, що становлять зміст договору купівлі-продажу; 3) контролю, охорони й захисту суб’єктивних прав та обов’язків сторін з використанням цивільно-правових засобів; 4) стимулювання виробництва товарів і послуг, тому що договір купівлі-продажу є правовим засобом само-регуляції на ринку товарів і послуг; 5) задоволення виробничо-господарських потреб організацій інтересів громадян-споживачів.

Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є зокрема укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Договір купівлі-продажу автомобіля укладений у простій письмовій формі, не у сервісному центрі МВС України та без присутності адміністратора такого органу вважається неукладеним, а за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов’язків.

Оскільки власник автомобіля анулював довіреність, видану на ім’я відповідача, який доводить дійсність зазначеного договору купівлі-продажу, укладеного в простій письмовій формі, то з відповідної дати така особа позбавлена права розпорядження спірним автомобілем, який має бути повернутий власнику.

Суть договору купівлі-продажу заключається у тому, що одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Договір купівлі-продажу може бути як реальним, так і консенсуальним, оплатним, двосторонньовзаємним (сіналагматичним) (від гр. synallagma — взіємовідносини).

Метою договору є перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві. Проте право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. А якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації — з моменту такої реєстрації (ст. 334 ЦК України).

Продавець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права (ст. 658 ЦК України)[2].

До інших випадків реалізації майна не власником законодавець відносить випадки відчуження майна за відсутності на це волі власника. Зокрема, у разі не з’явлення замовника за одержанням виконаної роботи за договором побутового підряду або іншого ухилення від її прийняття підрядник має право продати предмет договору (ст. 874 ЦК України) тощо.

Крім того, власникові не обов’язково особисто брати участь в укладенні договору купівлі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника за договором доручення згідно зі ст. 1000 ЦК України, або комісіонера за договором ко-місії відповідно до ст. 1011 ЦК України, та в рамках деяких інших договорів.

У передбачених законом випадках для укладення договору купівлі-продажу не власником обов’язкова згода самого власника згідно зі ст. 1037 ЦК України), або уповноважених органів (відповідно до ст. 71 ЦК України, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації). У цьому випадку стороною в договорі є власник, а не повірений.

Можливість укладення договору купівлі-продажу фізичними особами визначається обсягом їх дієздатності. Крім того, їх участь в окремих видах зумовлена наявністю у фізичної особи статусу підприємця (наприклад, у договорах поставки або контрактації сільськогосподарської продукції).

Істотною умовою договору купівлі-продажу є умова про предмет. Якщо сторони не дійдуть згоди щодо цієї умови, то договір вважається неукладеним.

У юридичній літературі ведуться дискусії з приводу змісту предмета договору купівлі-продажу. Так, у багатьох наукових виданнях предмет договору купівлі-продажу визначається як товар, що підлягає передачі покупцеві. Проте, як зазначає О.С. Іоффе, предмет (об’єкт) купівлі-продажу неминуче повинен втілюватися не в одному, а в декількох матеріальних, юридичних і вольових об’єктах. При цьому під матеріальними об’єктами він розумів майно, що продається, та сплачену за нього грошову суму; під юридичними об’єктами — дії сторін з передачі майна та сплати грошей; під вольовими об’єктами — індивідуалізовану волю продавця і покупця в межах, установлених законом [5, с. 211]. О.О. Красавчиков до предмета договору купівлі-продажу відносить речі та цінні папери [6, с. 7]. Зокрема, В.В. Вітрянський вважає, що предметом цього договору є дії продавця щодо передачі товару у власність покупця і відповідно дії покупця стосовно прийняття даного товару [7, с. 22]. На думку М.І. Брагінського, предметом договору купівлі-продажу не може вважатися лише товар, бо такий підхід суперечить вченню про предмет договору (зобов’язання). Крім товару, предмет договору купівлі-продажу охоплює ще дії продавця з приводу передачі товару, а також дії покупця щодо його прийняття та оплати [7, с. 23].

Згідно зі ст. 656 ЦК України, предметом до-говору купівлі-продажу може бути: 1) товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (можливість продажу майбутнього врожаю, ненародженої худоби була відома ще римському праву [8, с. 389-390]); 2) майнові права [8, с. 389-390] (наприклад, зафіксовані у цінних паперах); 3) право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру (застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом).

За ЦК України майном як особливим об’єктом вважається річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст. 190).

Щодо правового регулювання договору купівлі- продажу, то законодавець застосовує поняття «товар» у значенні, тотожному поняттю «майно».

Таким чином, предметом договору купівлі- продажу є товар як річ, сукупність речей, а також майнові права, в тому числі право вимоги, та обов’язки.

Єдиним винятком із переліку можливих товарів є гроші (окрім іноземної валюти), що зумовлене природою договору купівлі-продажу.

Як випливає зі змісту ст. 13 Конституції України, не можуть перебувати у приватній власності об’єкти права виключної власності народу України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок певного розміру), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони [10]. Відповідно, названі об’єкти не можуть бути предметом договору купівлі-продажу.

Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені відповідно в додатку № 1 і № 2 Постанови, а відповідно, перелік видів майна, що не може бути взагалі предметом договору купівлі-продажу, та майна, що може бути предметом цього договору, але за умови дотримання спеціального порядку його укладення [11].

Аналіз новел законодавства, а також точок зору правників щодо включення в предмет договору майнових прав і прав вимоги дає можливість дійти висновку, що це навряд чи зніме проблему, яка завжди була і залишається дискусійною в доктрині [13]. На сьогодні в науковій літературі існує декілька точок зору стосовно цієї проблеми, які умовно можна поділити на негативні и позитивні. Одні правники допускають можливість застосування до продажу майнових прав положень інституту купівлі-продажу, хоча й вказують на різну спрямованість цих відносин [14], інші ж взагалі, виходячи з того, що майнові права не можуть бути об’єктом права власності, вказують на сумнівність такого підходу [15, с. 199], вважаючи його юридично некоректним [16, с. 14]. Ми погоджуємось з думкою В.І. Борисової, що слушні обидві точки зору. Безумовно майнові права не можуть бути об’єктом права власності, бо правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Між тим майнові права розподіляються між правом власності і зобов’язальним правом, що зумовлюється функціями, які виконує цивільне право: статичною (розподільчою) і динамічною. Тому особа може, за відплат- ним або безвідплатним договором, передати своє майнове право, включаючи й «право на право», іншій особі, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 12 ЦК) [17, с. 184].

Отже, предмет купівлі-продажу законом визнається істотною умовою для всіх видів договорів. Інші умови відображають правову специфіку конкретного виду договору купівлі-продажу.

До істотних умов договору купівлі-продажу традиційно відносять умову про ціну. Однак ціна не є істотною умовою, оскільки, якщо вона не встановлена у договорі, то визначається виходячи зі зви-чайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору.

Верховна Рада України 21 червня 2012 р. прийняла Закон України «Про ціни і ціноутворення». За ним у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи [21].

Згідно зі ст. 691 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, яка встановлюється або регулюється уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ст. 632 ЦК України).

За загальним правилом, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

До істотних умов договору купівлі-продажу, крім розглянутих вище, належать умови, щодо яких за за-явою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Вони покликані забезпечити важливі інтереси продавця або покупця і можуть стосуватися тари та упаковки, способів доставки товару, додаткових послуг з боку продавця, страхування товару покупцем тощо.

В ЦК України (глава 54) передбачаються такі види договорів купівлі-продажу: а) роздрібна купівля-продаж (§ 2); б) поставка (§ 3); в) контрактація сільськогосподарської продукції (§ 4); г) постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу (§ 5); д) міна (§ 6). Слід зазначити, що в ЦК УРСР 1963 р. договори поставки, міни, контрактації сільськогосподарської продукції регулювалися як самостійні договори цивільного права.

У юридичній літературі відсутній єдиний критерій для виділення окремих видів договору купівлі- продажу. Так, Г.Ф. Шершеневич розрізняв такі окремі види купівлі-продажу: а) продане за зразками; б) продаж на пробу; в) продаж для проби; г) продаж у розстрочку; д) продаж з аукціону [9, с. 152-158].

На думку Н.О. Саніахметової, до окремих видів договору купівлі-продажу, що використовуються у підприємницькій діяльності, належать: договір поставки товарів, договір поставки для державних потреб, договір контрактації, договір енергопостачання, договір продажу підприємства. До числа договорів у сфері підприємництва слід також віднести договір роздрібної купівлі-продажу, за яким одна зі сторін виступає як підприємець і одержує підприємницький прибуток від продажу товарів споживачам [23, с. 32].

Отже, договір купівлі-продажу посідає центральне місце в системі договірних відносин. Особливе значення даного правочину полягає в тому, що він є найпоширенішою підставою переходу права власності. Так, даним договором опосередковується придбання продуктів харчування та одягу, житла та автотранспортних засобів тощо. За допомогою нього здійснюється багато видів підприємницької діяльності, зокрема торговельна.

1.2. Визначення умови про перехід права власності у договорі купівлі-продажу

Одне із призначень договору купівлі-продажу є те, що такий договір виступає підставою переходу права власності на транспортний засіб. Відтак, однією з умов договору є визначення моменту переходу права власності на майно, що передається за договором купівлі-продажу. При цьому момент укладення договору не завжди збігається з моментом виникнення права власності на майно за цим договором, що на практиці породжує випадки зловживання продавцем своїм правом розпорядження річчю, а відтак, призводить до порушення прав покупця за договором купівлі-продажу.

Правильне визначення конкретного моменту виникнення у громадян права приватної власності має важливе теоретичне і практичне значення, адже з цього моменту власник набуває право на захист свого права власності спеціальними, речово-правовими засобами. З цього моменту набувач має право здійснювати повноваження власника щодо володіння, користування та розпорядження набутим майном. Саме сукупність цих повноважень надає набувачеві речі всю повноту влади над нею, при цьому з тріади повноважень власника особливе значення має наявність у нього повноваження саме з розпорядження об’єктом власності. Якщо право володіння та право користування можуть набуватися не тільки власником (наприклад, орендар на підставі договору оренди набуває не тільки право володіння, а й одночасно право користування об’єктом оренди), то право розпорядження майном, як правило, є прерогативою власника і, поєднане з можливістю володіння і користування майном, складає обсяг повноважень власника. Саме право розпорядження дозволяє вирішити юридичну долю речі, в тому числі шляхом укладення правочинів та здійснення інших юридичних актів [1, с. 1].

Чинне цивільне законодавство передбачає правила про визначення моменту виникнення права власності у набувача за договором.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність — це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов’язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Разом з тим позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності.

Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у спорі про визнання права власності є власник — особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред’явлення позову).

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності — це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Водночас, вказана норма Цивільного кодексу носить диспозитивний характер, що дозволяє сторонам на свій розсуд визначити договором будь- який інший момент переходу права власності, який не збігатиметься з моментом передачі речі. Так, сторони можуть прив’язати момент переходу права власності на майно, що передається за договором до моменту здійснення остаточного розрахунку за нього, наприклад, при продажу товару в кредит, або ж до моменту здійснення покупцем або продавцем певних дій.

Відтак, необхідність визначення в договорі умови про момент переходу права власності на товар, що передається за договором купівлі- продажу має місце тоді, коли сторони, у відступ від основного правила, встановленого законом, передбачають інший момент переходу права власності на майно.

При цьому постає питання про правову природу такої умови договору: слід вважати її істотною, звичайною чи випадковою.

Доктрина цивільного права визначає, що істотними визнаються умови, що необхідні і достатні для укладання договору. Відповідно до ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, коли одна зі сторін наполягає на визначенні умови про конкретний момент переходу права власності на товар, то таку умову слід вважати істотною, незалежно від того, чи співпадає вона із волею законодавця, чи містить іншу позицію.

На відміну від істотних, звичайні умови не мають потреби в узгодженні сторін. Звичайні умови передбачені у відповідних нормативних актах і вступають у дію в момент укладення договору в силу того, що сторони уклали договір даного виду. Вважається, що якщо сторони дійшли згоди укласти даний договір, то тим самим вони погодилися і з тими умовами, що містяться у законодавстві про цей договір. Випадковими називаються такі умови, що змінюють або доповнюють звичайні умови.

Відтак, у тому разі, коли сторони взагалі не визначили моменту виникнення права власності у набувача майна за договором, або ж повторили у договорі норму ст. 334 Цивільного кодексу України, то таку умову слід вважати звичайною. В тому разі, коли сторони визначили інший момент виникнення права власності у набувача майна за договором, відмінний від норми закону, то таку умову слід вважати випадковою.

Необхідність визначення в договорі умови про момент переходу права власності на товар, що передається за договором купівлі-продажу постає також у тому разі, якщо річ, що передається за договором є складною. Так при передачі комплекту речей, передача окремих складових частин може відбуватися не одночасно, як з вини однієї зі сторін, так і без вини. При цьому постає питання про те, коли вважати річ переданою. З метою захисту інтересів сторін та для попередження можливих зловживань, необхідно чітко визначити момент переходу права власності, про що сторони мають зазначити у договорі.

Відповідно до ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином, оскільки договір відчуження нерухомого майна підлягає державній реєстрації, то право власності на нього у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Разом з тим, оскільки такий договір підлягає нотаріальному посвідченню, то буквальне тлумачення норми ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України дає змогу говорити, що право власності переходить з моменту нотаріального посвідчення договору. Наявна правова колізія.

Водночас, не можна погодитися з думкою про те, що державна реєстрація договорів, встановлена законом, визначає момент укладення відповідного договору (зокрема договору про відчуження нерухомості), а отже, й момент переходу права власності на річ, яка набувається за договором [1, с. 2], оскільки Цивільний кодекс не прив’язує момент переходу права власності до моменту укладення договору. Така позиція законодавця є виправданою і підтримується цивілістичною наукою. Так, Шершеневич Г. Ф. вказував: «продавець зберігає право на продану річ до передачі і тому може знову продати її і тим самим позбавити покупця набутого права, надаючи йому право вимагати винагороди”. В якості пояснень автор вказує, що в іншому випадку виникнуть ще більші проблеми: адже якщо допустити, що право власності переходить у момент укладення договору, а не передачі речі, продавець може знову продати річ і хоча тоді цей другий договір буде недійсним, постраждає уже другий покупець. А між тим, легше першому покупцю запобігти подібному збігу прав набуття володіння, ніж другому зібрати відомості про належність речі, яка набувається [5, с. 180-181].

Законодавство також містить випадки, коли щодо моменту виникнення права власності встановлено спеціальне правило, яке може тлумачитись лише однозначно. Відповідно до положень Земельного кодексу України (стаття 125), право власності а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно з положеннями цього ж нормативно-правового акту, право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які можуть бути отримані покупцем лише на підставі документу про оплату вартості ділянки за відповідним договором [7, с. 1].

Окрім того, вважаємо, що з метою захисту прав та інтересів сторін договору необхідним є визначення моменту переходу права власності на майнові права. Майнові права як предмет договору купівлі-продажу можуть носити характер зобов’язальних, корпоративних, а ст. 424 ЦК України закріплює майнові права інтелектуальної власності та інше. Щодо майнових прав інтелектуальної власності, як предмету договору купівлі- продажу, то оскільки більшість таких договорів підлягає державній реєстрації, то право власності на майнові права, що становлять їх предмет переходить з моменту державної реєстрації договору.

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ АСПЕКТИ УКЛАДАННЯ ДОГОВОРІВ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

2.1. Порядок та укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів

Правове регулювання відносин, пов’язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Оформити купівлю-продаж автомобіля можна одним з нижченаведених способів:

Підписати договір купівлі-продажу (дарування) між продавцем і покупцем особисто в будь-якому сервісному центрі МВС України в присутності адміністратора центру з пред’явленням документа, що посвідчує особу. Вартість послуги – тільки обов’язкові платежі, встановлені законом.
Нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу і надати його в будь-який сервісний центр України. Оплатити обов’язкові платежі разом з послугами нотаріуса.
Для покупців нових автомобілів у салонах (в юридичної особи) достатньо надати в сервісний центр договір, що підтверджується печаткою продавця і свої документи. Оплатити обов’язкові платежі, встановлені законом.

Наразі принципової різниці у оформленні договору купівлі-продажу автомобіля за допомогою нотаріально посвідченого договору, чи договору, підписаного в сервісному центрі МВС немає.

На теперішній час запропоновано наступний алгоритм укладення та оформлення таких договорів в територіальних сервісних центрах.

У разі звернення до територіального сервісного центру МВС особи з наміром укласти договір в присутності працівника центру можливе укладення договору за формою самостійно визначеною сторонами договору та попередньо підготовленою ними і принесеною в приміщення центру (без підпису) або використання отриманого в центрі бланку.

Якщо сторони виявили бажання скористатися бланком договору, наявним у центрі, працівник територіального сервісного центру МВС надає їм три бланки одного виду договору, які до речі є безкоштовними.

Бланк договору заповнюється сторонами власноручно в присутності працівника центру (адміністратора). У разі необхідності працівник центру може надати лише консультативну допомогу щодо його заповнення.

Працівник центру (адміністратор) зобов’язаний попередити сторони, що згідно чинного законодавства відповідальність за зміст договору та його виконання покладається на них, а також що укладення цього договору є їх власним волевиявленням та жодної відповідальності, в разі виникнення спорів, працівник сервісного центру МВС, в присутності якого було укладено договір, не несе.

Перед безпосереднім укладенням договору, тобто підписання його сторонами, працівник сервісного центру (адміністратор) перевіряє документи, що посвідчують особи сторін та їх повноваження на його укладення, робить з них ксерокопії, що долучаються до відповідної справи. Ксерокопії цих документів засвідчуються особистими підписами їх власників та написом «Згідно з оригіналом».

Разом з цим працівник сервісного центру (адміністратор) проводить перевірку транспортного засобу, свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорту) та осіб, які звернулися за укладенням договору, за відповідними пошуковими реєстрами, у тому числі Єдиного державного реєстру рухомого майна (НАІС).

У разі виявлення в результаті такої перевірки інформації, що може слугувати перешкодою в укладенні договору, працівник центру (адміністратор) повідомляє її сторонам і відмовляє в його укладенні та реєстрації в сервісному центрі.

У разі виявлення документів, що мають ознаки підробки або осіб, які знаходяться в розшуку, працівник сервісного центру негайно повідомляє про це поліцію.

У разі укладення сторонами договору в сервісному центрі, воно здійснюється виключно в приміщенні сервісного центру та в присутності працівника сервісного центру (адміністратор).

Забороняється здійснювати оформлення договорів, передбачених абзацом четвертим пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.1998 № 1388, поза приміщенням сервісного центру.

Після підписання договору на кожному його листі ставиться печатка адміністратора сервісного центру. На кожному примірнику ставиться відмітка «Укладено в територіальному сервісному центрі МВС в присутності адміністратора».

Укладений в сервісному центрі договір працівник сервісного центру (адміністратор) реєструє в книзі і проставляє на трьох примірниках номер, що відповідає порядковому.

Два примірники договору передаються сторонам. Третій, разом з копіями документів, за якими встановлено особи та повноваження сторін, підшиваються в матеріали справи центру.

Здійснення розрахунку проводиться сторонами в порядку цивільно-правових відносин та до його механізму працівники сервісного центру будь-якого відношення не мають.

Крім цього, необхідно відзначити, що відповідно до п. 15 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби (крім випадків реєстрації нових транспортних засобів, перереєстрації транспортних засобів у зв’язку із зміною найменування та адреси юридичних осіб, прізвища, імені чи по батькові, місця проживання фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, вибракування їх у цілому) підлягають огляду фахівцями Експертної служби МВС з метою звірення ідентифікаційних номерів їх складових частин з номерами, зазначеними в поданих власником для реєстрації документах. За результатами огляду в документах, які подаються для державної реєстрації, робиться відповідна відмітка або складається акт огляду. Експертне дослідження транспортного засобу і реєстраційних документів на транспортний засіб (інших документів, які є підставою для реєстрації транспортного засобу) проводиться за заявою власника з метою визначення справжності ідентифікаційних номерів транспортного засобу і реєстраційних документів.

2.2. Зміст та форма договору купівлі-продажу транспортних засобів

У класичному розумінні за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.655 ЦКУ). Процедуру держреєстрації автомобілів регулює неодноразово змінюваний, але усе ще чинний Порядок № 1388. Для нас він цікавий передусім переліком документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів. Ними можуть бути оформлені в установленому порядку договори купівлі-продажу транспортних засобів.

Загальний порядок укладення договорів учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов’язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі – Порядок № 1200) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком № 1200 оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерством внутрішніх справ (далі – МВС) і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС. У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб’єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб’єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером. Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією – свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність – це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов’язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

Позивачем у спорі про визнання права власності є власник – особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред’явлення позову).

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-688цс15.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів» від 18 листопада 2015 року № 941, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є зокрема укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 650 ЦК України передбачено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Пунктом 2 частини першої статті 399 ЦК України передбачено, що право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

Недобросовісний володілець зобов’язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов’язку заінтересована особа має право пред’явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК України).

ВИСНОВКИ

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що договір купівлі-продажу має дуже важливе значення і є не лише юридичною підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав і обов’язків. Треба сказати, що його призначення значно ширше. Він виконує важливу праворегулюючу, а також правозахисну функцію і це звичайно є визначальним моментом для характеристики призначення будь-якого договору, а в даному випадку договору купівлі — продажу. Кожна з сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати усі обумовлені в ньому або передбачені законом обов’язки. У разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цивільно-правової відповідальності, яка настає, зокрема, за наявності умов, передбачених законом за порушення зобов’язань (гл.18 ЦК України).

Таким чином, за договором купівлі-продажу транспортного засобу продавець зобов’язується передати покупцеві майно у власність або повне господарське відання чи оперативне управління, а останній зобов’язується прийняти це майно і сплатити за нього обумовлену угодою, грошову суму. Це сплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця і, отже, є юридичною підставою виникнення таких зобов’язальних правовідносин, які зумовлюють появу у покупця абсолютного речового права.

Договір купівлі-продажу транспортного засобу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В деяких випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно як матеріальний об’єкт, а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов’язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов’язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати Ті оплати, а покупець у свою чергу зобов’язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, у договорі купівлі-продажу відповідним правам та обов’язкам продавця кореспондуються відповідні права та обов’язки покупця навпаки.

Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права та обов’язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Договір купівлі-продажу транспортного засобу є одним з найефективніших засобів взаємозв’язку виробництва і споживання, регулятором нормального функціонування господарського комплексу країни. Він може укладатися між громадянами, між організаціями (підприємствами, установами), а також між організаціями та громадянами, що свідчить про його універсальність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Косінова К. Різновиди договору купівлі-продажу: проблемні питання розмежування / К. Косінова // Право України. — 2016. — № 1. — С. 204-209
Гуйван П. Договір купівлі-продажу і право власності на майно, що реалізується / П. Гуйван // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 1. — С. 107-113
Утєхін, Ігор. Складові виконання договору купівлі-продажу [Текст] / І. Утєхін // Юридична Україна. — 2011. — № 1. — С. 52-55
Договір купівлі-продажу [Текст] // Все про бухгалтерський облік. — 2009. — 20 листопада. — С. 40-41
Договір купівлі-продажу [Текст] // Все про бухгалтерський облік. — 2012. — 21 грудня : Спецвипуск. — С. 17-19
Шаповалова О.І. Деякі проблемні питання права вимоги до продавця або третьої особи / О. І. Шаповалова // Вісник господарського судочинства. — 2011. — № 1. — С. 62-67
Іванов, Ю. Цивільне право України [Текст] : навчальний посібник у 2 х т. Т. 2, 2019. — 346 с.
Роїна, О. Договори у господарській діяльності [Текст] : практичний посібник / Олександр Роїна, 2009. — 798,[1] с.
Київець, Олена Валеріївна. Договірне право України [Текст] : навч. посіб. / Олена Київець, 2008. — 451 с.
Цивільне право України. Особлива частина [] : підручник / М-во освіти і науки України, Нац. авіаційний ун-т, 2015. — 1022,[2] с. (Введено зміст)
Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов’язання [] : Підручник / С. С. Бичкова, І. А. Бірюков, В. І. Бобрик та ін., 2006. — 496,[2] с.
Конституція України: затверджена Законом України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР (із змін., внесеними згідно із Законом України від 1 лютого 2011р. № 2952-VI (2952-17) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст.141. — 2011. — № 10. — Ст 68.
Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 № 2471-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35. — Ст. 517.
Про систему валютного регулювання і валютного контролю : Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 17. — Ст. 184.
Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России / Ю.В. Романец. — М. : Юристъ, 2001. — С. 259; Гражданское право : учебник в 2 т. Т.ІІ, полутом 1 / отв. ред. Е.А. Суханов. — 2-е узд., перераб. и доп. — М. : Изд-во БЕК, 2000. — С. 208.
Белов В.А. Гражданское право: Общая и Особенная части: учебник. — М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. — 960 с.
Цивільне право України: у 2 кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. — 2-ге вид. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — Кн. 2. — 640 с.
Цивільне право : підручник : у 2 т. / В.І. Борисова, Л.М. Баранова, Т.І. Бєгова ті ін.; за ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо- Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — Х. : Право, 2011. — Т. 2. — 552 с.
Про авторське право і суміжні права : Закон України від від 23.12.1993 № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 13. — Ст. 64.
Гражданское право. Учебник. — Ч. II / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. — М. : Проспект, 1997. — 784 с.
Про ціни і ціноутворення : Закон України від від 21.06.2012 № 5007-VI // Офіційний вісник України від 10.08.2012. — 2012 р. — № 58. — С. 11. — Ст. 2309. — Код акту 62779/2012.
Цивільне право України : Підручник. — У 2-х кн. Кн. 2 / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К. : Юрінком Інтер, 2002. — 720 с.
Саніахметова Н.О. Поняття та класифікація підприємницьких договорів // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. — 2002. — № 2. — С. 31-33.

ДОДАТКИ

Додаток А.

Договір
купівлі-продажу транспортного засобу

м. Полтава «____» ___ 20____р.

Власник транспортного засобу (номерного вузла, агрегата)________________, надалі — (прізвище, ім’я, по батькові фізичної або повна назва юридичної особи), Продавець, в особі ___________ (прізвище, ім’я, по батькові уповноваженої особи, серія і номер документа, яким надано повноваження, коли і ким виданий, адреса проживання, серія і номер паспорта, коли і ким виданий) і _________ (прізвище, ім’я, по батькові фізичної або повна назва юридичної особи — нового власника), надалі — Покупець, в особі_________ (прізвище, ім’я, по батькові уповноваженої особи, серія і номер документа, яким надано повноваження, коли і ким виданий, адреса проживання, серія і номер паспорта, коли і ким виданий) надалі — сторони, уклали цей договір про таке:

Предмет договору

Продавець продає належний йому транспортний засіб (номерний агрегат): назва, марка, модель____________________, рік випуску ______, колір ___________, тип ТЗ _______, тип кузова __________, номерний знак __________, № кузова (рами) _________________________, об’єм двигуна _________, № шасі _______________, назва _________________ (реєстраційного документа), серія ___, № ______, виданого РЕП ДАІ______ (назва РЕП ДАІ) «____»__________ ____ р. (дата видачі)

Зобов’язання сторін

2.1. Продавець зобов’язаний передати транспортний засіб (номерний агрегат) та документи на нього не пізніше «____» ____ 20___ р. після розрахунку; гарантує, що вказаний транспортний засіб (номерний агрегат) нікому не проданий, не подарований, не закладений, не перебуває під арештом, судового спору щодо нього не ведеться.

2.2. Покупець зобов’язаний розрахуватися і прийняти транспортний засіб (номерний агрегат) та документи на нього не пізніше «____»______ 20 ___ р.

Порядок розрахунків

Оплата вартості транспортного засобу (номерного агрегата) відбувається за ціною домовленості шляхом ____________

Реквізити та підписи сторін

Продавець: ______________ Покупець: __________

Додаткові умови

5.1. Указані в договорі дані перевірені з використанням наявних в РЕП ДАІ відомостей та інформації баз даних АІС і відповідають поданим документам. ________

5.2. Плату за оформлення договору сплачено за квитанцією № ____

від «____»______20 ___ р. в розмірі _________ грн.

Примітка. Один примірник цього договору зберігається в РЕП ДАІ, по одному примірнику одержано Продавцем і Покупцем. Кількість примірників договору, при потребі, може бути збільшено.

Начальник РЕП ДАІ ____________

Місце печатки (назва РЕП)

РЕП ДАІ____________ (прізвище, ініціали, підпис, дата)

referat-ok.com.ua