1. Поняття розриву емпатії

Емпатія – це здатність розуміти емоційний стан іншої людини та співпереживати їй. Вона проявляється у формі відгуку однієї людини на почуття і стану іншого. Через емоційний відгук люди пізнають внутрішній стан інших. Емпатія заснована на вмінні правильно уявляти собі, що відбувається з внутрішнім світом іншої людини, що він переживає, як оцінює навколишню дійсність. Її майже завжди інтерпретують не тільки як активне оцінювання суб’єктом переживань і почуттів пізнає людини, а й, безумовно, як позитивне ставлення до партнера.

Розрив емпатії між «гарячим» та «холодним» станом (англ. hot-cold empathy gap) — це когнітивне упередження, коли людина недооцінює вплив інстинктивних, вісцеральних чинників, а натомість виправдовує поведінку іншими невісцеральними причинами.

Ці фактори включають голод, спрагу, сексуальний потяг, потяг до наркотику (алкоголю), фізичний біль і сильні емоції. З боку здається, що людина діє імпульсивно, нераціонально, вийшов з-під контролю. Сама людина може знаходити «раціональне» пояснення своїм вчинкам, ігноруючи справжню підсвідому їх причину.

Суть цієї ідеї в тому, що людське розуміння є залежним від стану/настрою. Наприклад, якщо людина розсерджена, їй важко зрозуміти стан щастя, і навпаки; коли хтось шалено закоханий, важко зрозуміти, як це бути не закоханим (або уявити можливість перестати бути закоханим у майбутньому).

Важливим є те, що нездатність мінімізувати розрив емпатії може призвести до негативних наслідків у професійних відносинах, наприклад у медицині (напр., коли лікарю потрібно точно оцінити рівень фізичного болю пацієнта) або в офісі (напр., коли керівнику слід оцінити необхідність надати працівнику відпустку у зв’язку з втратою).

Згодом люди забувають, які почуття вони відчували в складній для себе ситуації. Після проходження цієї складної життєвої ситуації, вони уявляють собі її як якийсь життєвий виклик, з яким необхідно впоратися. Так само подібний виклик повинні побороти і інші люди, думають вони. У психології таке явище називають «емпатичним розривом» («empathy gap»). Першим описав це явище Джордж Левенштейн (George Loewenstein) з Університету Карнегі-Меллон (Carnegie Mellon University).

На психічному рівні емпатійного реагування у більшості механізмів домінує емоційний компонент і вони мають рефлекторний характер — емпатійна установка, орієнтаційні процеси, емоційне зараження, ідентифікація, наслідування, соціальний контроль. Названі процеси суб’єктом неусвідомлюються чи частково усвідомлюються.

На соціопсихологічному рівні відображення емпатогенної ситуації включаються особистісні механізми емпатійного реагування, в яких домінуюче положення належить культурогенно опосередкованим когнітивним процесам. Вторинна оцінка ситуації, особистісна й моральна рефлексії, установки, емоційна й когнітивна децентрації, намір, антиципація, децентрація усвідомлюються суб’єктом і зумовлюють функціонування його особистісно-смислової емпатії.

Найвищий, духовний (трансцендентний) рівень емпатійних реакцій забезпечується трансцендентними механізмами — системою пошуку активації в нервовій системі людини, неадаптивною активністю, емпатійною (садистичною — при патології) спрямованістю.

Отже, емпатійність на кожному з рівнів відображення емпатогенної ситуації забезпечується системами специфічних механізмів, які між собою генетично взаємопов’язані й у функціонуванні яких проявляється кумулятивна закономірність емпатійного розвитку: вищі рівні містять у собі нижчі і на їх основі розвиваються. 

2. Рівні емпатійного реагування

Усі рівні емпатійного відображення й емпатування знаходяться між собою в певній суперпозиції: кожен наступний рівень «містить» попередній. Розриви, стрибки в неперервній динаміці емпатії зумовлюють її переходи на якісно нові, більш складні рівні. Такі стрибкоподібні переходи відбуваються як в мікрогенезі, так і в мезагенезі емпатії.

В основі ускладнення емпатійних реакцій виникнення їх нових форм і видів лежать вікові особливості й закономірності психологічного розвитку. На кожному онтогенетичному періоді виникають відповідні емпатійні новоутворення — психологічні механізми, емпатійні реакції, емпатійні якості, емпатійні ставлення. У зв’язку з цим різні вікові проміжки є сензитивними для розвитку тих чи інших форм емпатії.

На соціопсихологічному рівні переживання з приводу почуттів іншого можуть проявлятися як у формі співчуття, співрадості, так і у формі злорадства, злості тощо. Різномодальне реагування суб’єкта на емпатогенну ситуацію зумовлює біполярний розвиток емпатійного процесу — як у напрямку просоціальної, так і в напрямку асоціальної поведінки.

Емпатію, в основі якої лежить адекватна трансформація відображених переживань об’єкта, назвемо власне емпатією або консонансною емпатією. Емпатію, в основі якої лежить неадекватна трансформація відображених переживань — позитивні переживання об’єкта породжують негативні емоції у суб’єкта, і, навпаки, негативні — породжують позитивні переживання, — дисонансною емпатією. У дошкільному віці вперше в онтогенезі людини з’являється різномодальне реагування суб’єкта на переживання об’єкта емпатії, що зумовлює біфуркаційний розвиток емпатійного процесу на етапі переходу від нижчої її форми до вищої. У міжособистісних стосунках різномодальне реагування проявляється в консонансних чи дисонансних емпатійних ставленнях.

У реальному житті емпатійний процес не завжди має завершений вигляд і може обірватися на будь-якому етапі, а його неперервно-дискретний розвиток, як зазначалось вище, залежить від низки численних змінних: соціальних факторів, індивідуально-психологічних, вікових, статевих відмінностей і багатьох інших умов та чинників. При високорозвинутій емпатійності людини окремі ланки, етапи процесу можуть протікати в «згорнутому» вигляді, репрезентуючи високоемпатійну поведінку.

3. Аналіз емпатичних розривів

«Розриви емпатії» можна проаналізувати у напрямках:

1. Від «гарячого» до «холодного»: в «гарячому» стані (тобто під впливом вісцеральних факторів, докладніше про які трохи нижче) люди не можуть повністю усвідомити, наскільки їхня поведінка управляється нинішнім внутрішнім станом, їм здається, що існуючі на даний момент короткострокові цілі пов’язані з їх основними перевагами і довгостроковими цілями.
2. Від «холодного» до «гарячого»: в «холодному» стані людям складно уявити, як вони будуть себе вести в «гарячому». Через це вони виявляються непідготовленими, коли рано чи пізно вони «закіпають» (проявляється сильна вісцеральна мотивація).

Відповідно людині складно пояснити самій собі свою поведінку або точно передбачити, як вона буде вести себе в майбутньому в іншому стані. Точно так само складно оцінити поведінку іншої людини, стан якої відрізняється від вашого.

«Вісцеральні фактори» і «гарячий» стан — до них відноситься безліч різноманітних спонукальних мотивів: голод, спрага, статеве збудження, у залежних — бажання отримати дозу речовини, від якого вони залежать, фізичний біль, сильні емоції і т.д.

Будь-які з цих факторів впливають на прийняття рішень і поведінку: розум під їх впливом, в так званому «гарячому» стані, ігнорує всі інші цілі в прагненні задовольнити глибинні позиви. Поведінка при цьому виглядає імпульсивною, ніби людина себе не контролює.

4. Як не піддатися розриву емпатії

Як би ви не були впевнені в своєму характері, дослідження показують, що людина діє за обставинами і важко справляється з імпульсами.

Прийнявши ж імпульсивне рішення, вона найчастіше починає його раціоналізувати. Щоб не потрапити в таку пастку, потрібно навчитися контролювати свої емоції і зберігати раціональність мислення в ситуаціях, коли інстинкти беруть верх, а це довга і складна практика.

Також оцінюйте можливі ситуації більш об’єктивно, згадуючи свої минулі реакції, аналізуючи історії інших людей і допускаючи нездатність повністю контролювати себе. Ні в якому разі не переносьте свій досвід на інших, розвивайте емпатію і дивіться ширше.

Висновок

Емпатія — соціально позитивна якість особистості, вона підтримується суспільними нормами життя, але може мати індивідуальний, вибірковий характер, коли відгукується на переживання НЕ будь-якої іншої людини, а тільки значимої. У зв’язку з цим стає абсолютно очевидним і той факт, що при наявності міжособистісної привабливості можна очікувати і більшу величину емпатії у всіх трьох її формах.

Розрив емпатії між «гарячим» та «холодним» станом також залежить від спогаду людини про вісцеральний досвід. Тому частою є недооцінка вісцерального стану з огляду на обмежену пам’ять про нього. Так люди в «холодному» стані переважно недооцінюють вплив болю на прийняття рішень та поведінку у порівнянні з тими, хто перебуває у «гарячому» стані.
Список використаної літератури

1. Журавльова Л.П. Психологічні основи розвитку емпатії людини. — Автореф. дис. д-ра психол. наук: 19.00.07 / Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К. Д. Ушинського. О. , 2008. — 48 с.
2. Бадалев А.А. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии / А. А. Бадалев,Т. Р. Каштанова // Групповая психотерапия при неврозах; под ред. Б.Д. Карвасарского , В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.