Вступ

Відносини являють собою цілісну систему виборчих, індивідуальних і свідомих взаємозв’язках особистості з об’єктивною дійсністю, яка включає в себе три основних компоненти: ставлення до людей, до предметів зовнішнього світу і до себе.

Термін «міжособистісні» несе в собі розуміння того, що відносини людини і іншого індивіда мають взаємну спрямованість.

Міжособистісні відносини – це система установок очікувань і орієнтацій членів певної групи відносно один одного, обумовлених організацією спільної діяльності та базуються на загальних уявленнях про цінності і громадських нормах.

Основа міжособистісних відносин – це зусилля партнерів, які спрямовані на те, щоб зробити свою поведінку і свої почуття найбільш зрозумілими і прийнятними для один одного. Саме дії і почуття створюють матрицю відносин, завдяки якій відбувається безпосереднє спілкування.

Міжособистісні відносини – це відносини, що складаються між людьми. Вони можуть супроводжуватися емоціями і переживаннями, якими люди висловлюють свій внутрішній світ.

Міжособистісні стосунки – де сукупність об’єктивних зв’язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення.

Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільне значущу оцінку партнерів по спілкуванню. 

1. Поняття дружелюбності – ворожості в міжособистих стосунках

Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибині, неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої.

Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таких стосунків. Основні риси характеру, притаманні людині, визначають її ставлення до життя і оточуючих його людей. Дане відношення дзеркальним чином відбивається і на ставленні оточуючих до людини.

Причини виникнення дружелюбності можуть бути усвідомленими і мало усвідомленими. До перших відносяться спільність поглядів, ідей, цінностей, інтересів, моральних ідеалів. До других — зовнішня привабливість, риси характеру, манера поводження тощо, тобто атракція.

Явище симпатії привернуло до себе увагу ще давньогрецьких філософів, зокрема стоїків, які трактували її як духовну об’єктивну спільність усіх речей, у силу якої люди співчувають один одному. Однак протягом багатьох століть симпатія, по суті, розглядалася як емпатія. Відгомони такого погляду на симпатію, її поєднання з емпатією можна зустріти і зараз.

Дружелюбність – це здатність довіряти людям. Це відкритість до нових відносин і нових емоцій. Доброзичливі люди не шукають скрізь підступу, тому вони з легкістю заводять нові знайомства і не бояться зважитися на якусь нову справу в своєму житті. Доброзичливим людям властивий оптимізм, тому у будь-якому починанні вони сподіваються на успішний результат.

Дружелюбність — це риса характеру чи манера поведінки? Дружелюбність – це здатність співіснувати в згоді з тими людьми, переконання яких розходяться з твоїми. Дружність припускає взаєморозуміння і повагу до поглядів інших людей, усвідомлення того, що всі люди різні і кожен має право на свою точку зору. Добрі люди не будуть злитися із-за того, що чиясь думка не співпадає з їх, і не будуть намагатися довести свою правоту, нав’язуючи своє бачення світу. Дружелюбність – це та риса характеру людини, яка визначає його поведінку в соціумі. З такими людьми легко знайти спільну мову, з ними комфортно дружити і спілкуватися, вони випромінюють добро і позитив.

Так як дана риса є однією з найбільш гідних в характері людини, її прояв здатне протистояти негативним емоціям. Дружелюбність виступає, образно кажучи, щитом від життєвих проблем і поганих людей.

Ворожість визначається як основа для агресії, проте так само як і мотивація, не завжди приводить до відповідної зовнішньої поведінки, ворожість не обов’язково веде до агресії.

Ворожість можна визначити як негативну установку до іншій людині або групі людей, яка знаходить своє вираження у вкрай несприятливою оцінкою свого об’єкта — жертви.

Біологічний словник трактує агресивність, як рису характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу. Агресивними називаються такі дії і таке відношення людини, яке, будучи ворожим, водночас не викликається будь-якими об’єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального чи юридичного характеру, зокрема – необхідністю самооборони або захисту інших людей [3].

Ми висловлюємо свою ворожість, коли говоримо, що нам не подобається ця людина, особливо, коли ми бажаємо йому зла. Далі, ворожий індивідуум — це така людина, яка зазвичай проявляє більшу готовність висловлювати словесно або яким-небудь іншим чином негативні оцінки інших людей, демонструючи, в загальному, недружелюбність по відношенню до них.

2. Методика діагностики дружелюбності-ворожості в міжособистісних стосунках

Методика створена Т. Лірі, Г. Лефоржем, Р. Сазеком у 1954 р. і призначена для дослідження представлень суб’єкта про себе й ідеальному «Я», а також для вивчення взаємин у малих групах. За допомогою даної методики виявляється переважний тип відносин до людей у самооцінці і взаємооцінки.

При дослідженні міжособистісних відносин найбільше часто виділяються два фактори: домінування-підпорядкування і дружелюбність-агресивність. Саме ці фактори визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Вони названі М. Аргайлом у числі головних компонентів при аналізі стилю міжособистісного поводження і по змісту можуть бути співвіднесені з двома з трьох головних осей семантичного диференціала Ч. Відтіля: оцінка і сила. У багаторічному дослідженні, проведеному американськими психологами під керівництвом Б. Бейлза, поведінка члена групи оцінюється по двох перемінним, аналіз яких здійснюється в тривимірному просторі, утвореному трьома осями: домінування — підпорядкування, дружелюбність — недружелюбність, емоційність — аналітичність.

Ворожість – це складна форма афективно-когнітивної орієнтації. Вона складається з набору різних взаємодіючих емоцій(гніву, відрази, презирства), потягів і афективно-когнітивних структур. Ворожість включає також взаємодії афектів і, звичайно, думки або образи, пов’язані із заподіянням шкоду об’єкту ворожості. Такі образи та бажання необов’язково містять реальний намір заподіяти шкоди об’єкту. У рамках теорії Ізарда агресія визначається як ворожа дія або поведінка.

Для представлення основних соціальних орієнтації Т. Лірі розробив умовну схему у виді кола, розділеного на сектори. У цьому колі по горизонтальній і вертикальній осях позначені чотири орієнтації: домінування-підпорядкування, дружелюбність-ворожість. У свою чергу ці сектори розділені на вісьмох — відповідно більш приватних відносин. Для ще більш тонкого опису коло поділяють на 16 секторів, але частіше використовуються октанти, певним чином орієнтовані щодо двох головних осей.

Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближче результати випробуваного до центра окружності, тим сильніше взаємозв’язок цих двох перемінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підпорядкування) і горизонтальна (дружелюбність-ворожість) осі. Відстань отриманих показників від центра окружності вказує на адаптивність або екстремальність інтерперсонального поводження.

Опитувальник містить 128 оцінних суджень, з яких у кожнім з 8 типів відносин утворяться 16 пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що судження, спрямовані на виявлення якого-небудь типу відносин, розташовані не підряд, а особливим образом: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці підраховується кількість відносин кожного типу.

Т. Лірі пропонував використовувати методику для оцінки поводження людей, що спостерігається, тобто поводження в оцінці навколишніх («з боку»), для самооцінки, оцінки близьких людей, для опису ідеального «Я». Відповідно до цих рівнів діагностики міняється інструкція для відповіді.

Максимальна оцінка рівня — 16 балів, але вона розділена на чотири ступені виразності відносини:

0-4 бала — низька

5-8 балів – помірна адаптивне поводження

9-12 балів — висока екстремальне поводження

13-16 балів — екстремальна до патології

Різні напрямки діагностики дозволяють визначити тип особистості, а також зіставляти дані по окремих аспектах.

Якісний аналіз отриманих даних проводиться шляхом порівняння дискограмм, що демонструють розходження між представленнями різних людей.

Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближче результати випробуваного до центру окружності, тим сильніше взаємозв’язок цих двох перемінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підкорення) і горизонтальна (дружелюбність-ворожість) осі. Відстань отриманих показників від центра окружності вказує на адаптивність чи екстремальність інтерперсональної поведінки.

Опитувальник містить 128 оціночних суджень, з яких у кожному із 8 типів відносин утворюється 16 пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Міркування, спрямовані на виявлення якого-небудь типу відносин, розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці підраховується кількість відносин кожного типу.

Найбільш конфліктними являються прямолінійно-агресивні і недовірливо-скептичні типи особистостей [3].

Методика Q-сортировка запропонована Х. Заленом і Д. Штоком  дозволяє визначити шість основних тенденцій поведінки людини в групі: залежність, незалежність, комунікабельність, некомунікабельність, прийняття «боротьби», уникнення «боротьби». Про конфліктність особистості свідчить високе прагнення до боротьби. Дана методика складається із 60 питань та трьох варіантів відповідей «так», «ні», «невпевнений» [2].

Методика Айзенка виявляє тип темпераменту особистості за допомогою двох шкал «ектравертивність-інтровертивність», «невротизм-емоційна стійкість». Про конфліктність особистості свідчить високий показник невротизму. Методика складається із 57 запитань і двох варіантів відповідей «так», «ні» [3].

Методика А. Баса-Дарки визначає індивідуальний рівень агресивності особистості. Агресивність розглядається авторами як комплексной феномен який проявляється в різних формах агресивних і ворожих реакцій: фізична агресія, непряма агресія, роздратування, негативізм, образа, підозривість. Конфліктні люди мають високий рівень агресивності.

Методика складається із 75 питань та двох варіантів відповідей [2].

Тест А. Ассінгера (оцінка агресивності у відношеннях) . За допомогою даного тесту можна визначити чи досить людина коректна у відношеннях з оточуючими і чи легко з нею спілкуватись. Про конфліктність свідчить висока агресивність. Даний тест має 20 питань і три варіанти відповідей [2].

Тест «Конфліктна особистість» позволяє виявити конфліктних індивідів які шукають привід для спорів, принципіальних особливостей, які стійко відстоюють свою думку, та осіб які легко уникають критичних ситуацій. Методика складається із 11 питань та трьох варіантів відповідей [4].

Опитувальник Томаса  направлений на визначення стратегії поведінки в конфліктній ситуації. Науковці виділяють п’ять основних стратегій конфліктної поведінки: суперництво, співпраця, компроміс, уникнення, пристосування. Слід зазначити, що оптимальною поведінкою у конфліктній ситуації вважається та коли використовуються всі стратегії в залежності від ситуації.

Методика складається із 30 питань і двох варіантів відповідей [1].

Методичний прийом дозволяє вивчати проблему психологічної сумісності і часто використовується в практиці сімейної консультації, групової психотерапії і соціально-психологічного тренінгу. 

Висновки

Отже, прихильність до певної людини найбільше виявляється у феномені дружби.

Варто підкреслити, що як один із видів атракції дружба має свою специфіку. Якщо симпатія й любов можуть бути однобічними, то дружба такою бути не може. Вона допускає міжособистісну атракцію, тобто вияв дружніх почуттів з обох сторін. Лише в цьому разі дружба може вико­нувати функції задоволення емоційних потреб, взаємного пізнання, соціа­льної взаємодії й діалогу особистостей, що набуває характеру особистих (інтимно-довірливих) взаємин. Крім того, дружба порівняно з симпатією, потягом, любов’ю має більш усвідомлений, прагматичний характер.

Як зазначає М. Аргайл, жінки мають тісніші дружні взаємини, ніж чоловіки, вони більш схильні до саморозкриття й ведуть більш інтимні розмови. Чоловіки більше схильні до спільної діяльності й спільних ігор із друзями.

Почуття ворожості — це неприязне ставлення до того, з ким людина перебуває в конфлікті. А. Басі розуміє ворожість як вузький за спрямованістю стан, який завжди має певний об’єкт. К.Ізард визначає її як комплексну афективно-когнітивну рису, або орієнтацію особистості. Почуття ворожості виникає з негативного досвіду спілкування й взаємодії з якоюсь людиною в ситуації конфлікту. Воно легше виникає в уразливих і мстивих людей. Почуття ворожості виявляється в «агресивному настрої», «агресивному стані» (М.Д. Левітов), тобто в емоціях злості (гніву), відрази й презирства із властивими для них переживаннями й експресією, які можуть спричинитися до агресивної поведінки. 

Список використаної літератури

1. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. – К: Центр навч. літ-ри, 2005. – 624с.
2. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія:Навчальний посібник. — К.:Академвидав, 2005.-448с.
3. Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высших учебных заведений – 5-е изд., испр. И допол. – М.: Аспект Пресс. 2004. – 365с.
4. Андриенко Е.В. Социальная психология. Учебное пособие для студентов высших пед. Учебных заведений //Под ред. В.А. Сластенина. – 2-е изд., доп. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 264с.
5. Пайнс Эйала, Маслач Кристина. Практикум по социальной психологии.  «Питер»  2000. – 522с.