Основні поняття та терміни: (написати по кожному терміну визначення)

Самостійна робота – це самостійна діяльність-учіння студента, яку науково-педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем науково-педагогічного працівника без його прямої участі.

Індивідуальне завдання – є однією із форм організації навчання у вищій школі, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують в процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.

Курсова робота – є одним із видів індивідуальних завдань навчально-дослідницького, творчого чи проектно-конструкторського характеру, який має на меті не лише поглиблення, узагальнення і закріплення знань студентів з нової навчальної дисципліни, а й застосування їх при вирішенні конкретного фахового завдання і вироблення вміння самостійно працювати з навчальною і науковою літературою, електронно-обчислювальною технікою, лабораторним обладнанням, використовуючи сучасні інформаційні засоби та технології.

Реферат – короткий переказ змісту наукової роботи, книги або вчення, оформлене у вигляді письмової публічної доповіді; доповідь на задану тему, зроблена на основі критичного огляду відповідних джерел інформації (наукових праць, літератури по темі).

Спільний проект – самостійна завершена творча робота, виконана під керівництвом вчителя, а також – це ігрова самостійна робота учнів, яка виконана під керівництвом вчителя.

Кейс-метод – техніка навчання, що використовує опис реальних економічних, соціальних і бізнес-ситуацій.

1. Значення самостійної роботи

Самостійна робота студентів – це такий вид навчальної діяльності, що виконується студентами з використанням розумових і (або) фізичних зусиль як під час аудиторних занять, так і в позааудиторний час, за завданням і під контролем викладача, але без особистої його участі, та спрямована на досягнення поставленої мети; головним завданням самостійної роботи є підвищення якості знань, формування пізнавальної активності, самостійності, позитивної мотивації, інтелектуальних умінь. Самостійність пов’язана з активністю студентів у процесі навчання. Тому є доцільність запровадження під час організації самостійної роботи студентів активних методів, форм організації навчання. Серед них треба відзначити метод проблемного навчання, навчання в співробітництві, ситуаційного навчання, мозковий штурм, ділові ігри тощо.

Значення самостійної роботи відображається в реалізація її функцій:

— освітньої функції, яка забезпечується у процесі самостійної роботи студентів, сприяє формуванню професійних знань, більш глибокому вивченню предмета, застосуванню знань на практиці, посиленню зв’язку між навчальною та науковою працею.

— розвиваючій , що забезпечує формування чітких цілей, мотивів, світоглядних знань; оволодіння новими способами та методами діяльності; зростання захопленості обраною професією; розвиток навичок самостійної праці, а також творчих умінь.

-виховній, що зумовлює виховання почуття обов’язку та відповідальності, старанності, ретельності, наполегливості у досягненні мети.

2. Види самостійних робіт

Самостійну роботу студентів можна класифікувати за різними критеріями:

 

1. З урахуванням на місце і час проведення, характер керівництва і спосіб здійснення контролю за її якістю з боку викладача можна виокремити:

а) самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях;

б) позааудиторну самостійну роботу (3-4 години на день, у т.ч. й у вихідні);

в) самостійну роботу під контролем викладача — індивідуальні заняття з викладачем, особливості яких уже було висвітлено вище.

2. За рівнем обов’язковості виокремлюють:

а) обов’язкову, окреслену навчальними планами і робочими програмами (виконання домашніх завдань, підготовка до лекцій, практичних робіт та різновиди завдань, які виконуються під час ознайомлювальної, навчальної, виробничої, переддипломної практики; підготовка і захист дипломних та курсових робіт );

б) бажану (участь у наукових гуртках, конференціях, підготовка наукових тез, статей, доповідей, рецензування робіт інших студентів тощо);

в) добровільну (участь у різноманітних конкурсах, олімпіадах, вікторинах, виготовлення наочності, підготовка технічних засобів навчання).

3.3 огляду на рівень прояву творчості студентів виокремлюють:

а) репродуктивну самостійну роботу, що здійснюється за певним зразком (розв’язування типових задач, заповнення схем, таблиць, виконання тренувальних завдань, що вимагають осмислення, запам’ятовування і простого відтворення раніше отриманих знань);

б) реконструктивну самостійну роботу, яка передбачає слухання і доповнення лекцій викладача, складання планів, конспектів, тез та ін.

в) евристичну самостійну роботу спрямовану на вирішення проблемних завдань, отримання нової інформації, її структурування і використання в нових ситуаціях (складання опорних конспектів, схем-конспектів, анотацій, побудову технологічних карт, розв’язання творчих завдань).

г) дослідницьку самостійну роботу, яка орієнтована на проведення наукових досліджень (експериментування, проектування приладів, макетів, теоретичні дослідження та ін.).

3. Форми організації та проведення самостійної роботи

Самостійна робота студентів — це специфічний вид навчання, головною метою якого є формування самостійності суб’єкта, що вчиться, формування його вмінь, знань і навичок; здійснюється безпосередньо через зміст і методи всіх видів навчальних занять [8]. Організація й забезпечення необхідних умов для здійснення самостійної роботи студентів зі спеціальних дисциплінах є необхідним елементом підготовки майбутнього фахівця.

Викладач бере участь в організації самостійної роботи студентів, створюючи відповідні умови, під якими розуміють фактори, які діють у навчальному процесі та впливають як на навчальну діяльність, так і на її результати. При визначенні умов організації самостійної роботи необхідно враховувати, що до її результатів належать продукти діяльності, отриманий досвід, стан особистості, її внутрішні потреби до розвитку самостійності.

Самостійна робота може здійснюватися як опосередковано за допомогою використання методичних вказівок, так і безпосередньо під контролем викладача, шляхом проведення консультацій, бесід.

4. Позитивні сторони і недоліки в організації самостійної роботи студентів

5. Методичне забезпечення організації самостійної роботи

Ефективність організації самостійної роботи студентів і, як наслідок, самостійної навчальної діяльності в цілому, багато в чому визначається методичним забезпеченням. Усе методичне забезпечення, що постійно розробляється кафедрами, можна умовно поділити на чотири групи.

1. Методичні рекомендації організаційного характеру. У них надається структура та зміст виучуваного курсу, плани навчальних занять, рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів, визначаються терміни виконання індивідуальних завдань і форми контролю знань.
2. Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів з окремих розділів виучуваних курсів, у яких практичне застосування теоретичного матеріалу розглядається на прикладі розв’язання задач, здійснення певного роду розрахунків чи виконання вправ. Поряд з типовими пропонуються завдання пошукового характеру, а також завдання для самоконтролю знань.
3. Методичні вказівки для лабораторних робіт і практикумів, практичних занять, написання курсових і кваліфікаційних робіт та ін.
4. Програмно-педагогічні засоби навчального й контролюючого характеру.

6. Форми активізації самостійної роботи студентів

У літературі виділяють групи факторів, що забезпечують успішність самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів. До них належать:

• група організаційних факторів, що включає бюджет часу, навчальну літературу та навчально-лабораторну базу;
• методичні фактори — планування, навчання методам й управління самостійною роботою студентів;
• психолого-педагогічний фактор передбачає врахування психологічних якостей, які потрібні для результативного здійснення самостійної роботи з фаховою літературою, а також виховання соціальних якостей особистості, що є необхідними для такої роботи. До останніх включають і набуту здатність до самовдосконалення шляхом досить чітко визначеного відбору, опрацювання та засвоєння інформації. Така діяльність суб’єкта потребує наявності відповідних якостей. Найважливішою з них є пізнавальна самостійність, тобто прагнення й уміння власними силами оволодіти знаннями та способами діяльності й застосовувати їх на практиці, а також інтелектуальна активність, тобто потреба знати як можна більше стосовно своєї майбутньої педагогічної спеціальності. Позитивно вмотивована й організована самостійна робота сприяє вихованню вольових якостей особистості, а також розвиває мислення, пам’ять, увагу, здібності;
• інформаційно-технологічний фактор визначає ступінь доступності для студентів нових інформаційних систем, а також зумовлює рівень їх комп’ютерної грамотності.

7. Роль та значення науково-дослідної роботи у навчанні

Науково-дослідна робота студентів — складова професійної підготовки, що передбачає навчання студентів методології і методики дослідження, а також систематичну участь у дослідницькій діяльності, озброєння технологіями І вміннями творчого підходу до дослідження певних наукових проблем.

Науково-дослідна робота полягає в пошуковій діяльності, що виражається насамперед у самостійному творчому дослідженні. Така діяльність спрямована на пояснення явищ і процесів, установлення їх зв’язків і відношень, теоретичне й експериментальне обґрунтування фактів, виявлення закономірностей за допомогою наукових методів пізнання. Унаслідок пошукової діяльності суб’єктивний характер «відкриттів» студентів може набувати певної об’єктивної значущості та новизни.

Проводячи пошуково-дослідну роботу, студенти отримують попередню соціалізацію фахової підготовки, активно готуються до майбутньої професійної діяльності.

8. Особливості консультативної діяльності викладача в процесі підготовки наукових рефератів, курсових, дипломних робіт

Консультація являє собою процес, який вимагає планування, координування та організації. Це означає, що консультація — не та діяльність, якою можна займатися з натхнення, коли викладач покладається на імпровізацію або спонтанне рішення проблеми. Підхід до консультації як до процес-орієнтованої діяльності спонукає викладача планувати й організовувати свої дії.

Індивідуально-консультивна робота викладача у вищому навчальному закладі — це додаткова допомога викладача студенту або групі студентів. ІКР проводиться з метою посилення мотивації студентів до пізнавальної діяльності та ліпшого засвоєння навчального матеріалу. Найчастіше викладач проводить консультації в наступних ситуаціях: по-перше, за необхідності детально розглянути теоретичні й практичні питання, які були недостатньо висвітлені на лекціях або на практичних заняттях; по-друге, з метою допомогти студентам у самостійній роботі: при підготовці до практичних занять, семінарів, перед заліком або іспитом, при написанні курсових і дипломних робіт.

Студенти, які активно співпрацюють з викладачами на консультаціях, можуть не лише краще організувати свою навчальну діяльність, а й своє життя поза межами навчального закладу.

Ефективність ІКР викладача складається з ретельного планування і організації ІКР, методичних рекомендацій, які допомагають правильно організувати цю роботу; певних комунікативних вмінь викладача, які необхідні при формуванні продуктивних відносин між викладачем-консультантом і студентами.

                           9. Види творчих індивідуальних завдань студентів

Індивідуальна робота студентів є однією з форм організації навчального процесу, що містить в собі:

• індивідуальні заняття;
• індивідуальні завдання.

Індивідуальні заняття проводяться з окремими студентами, які виявили особливі здібності в навчанні та нахил до науково-дослідної і творчої діяльності, з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих можливостей. Індивідуальні заняття проводяться у позанавчальний час за окремим графіком.

Індивідуальні завдання є однією з форм навчання у вищій школі, що має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують в процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці, розвиток творчих здібностей, актуалізацію мотивів як навчально-пізнавальної, так і наукової та інноваційної діяльності студентів.

Крім того, індивідуальна робота студентів поділяється на таку, що включається в навчальний процес, та таку, що виконується у позанавчальний час.

Індивідуальна робота студентів, що включається в навчальний процес, передбачає виконання:

• розрахункових завдань;
• індивідуальних завдань (в аудиторний та позааудиторний час) в рамках навчальних дисциплін;
• рефератів;
• курсових робіт;
• конкретних нетипових завдань науково-дослідницького характеру в період навчальної, виробничої або переддипломної практики.
• випускних робіт;
• дипломних робіт;

Індивідуальні розрахункові завдання застосовуються частіше для студентів молодших курсів. Вони спрямовані здебільшого на поглиблення та закріплення знань з навчальних дисциплін. Розрахункові завдання можуть бути складені за різними варіантами та різними рівнями складності, їх можуть виконувати всі студенти.

Реферат – це доповідь на визначену тему, яка включає до себе огляд відповідних літературних джерел. Реферати, що виконуються студентами, мають носити не інформаційний, а творчий характер. В них повинні відображатися точки зору різних авторів по тому чи іншому питанню, а також висновки студента щодо теоретичного обґрунтування поглядів авторів на проблему.

Курсова робота є одним із видів індивідуальних завдань навчально-дослідницького, творчого характеру, який має на меті не лише поглиблення, узагальнення і закріплення знань студентів з навчальної дисципліни, а й застосування їх при вирішенні конкретного фахового завдання і вироблення вміння самостійно працювати з навчальною та науковою літературою, комп’ютерною технікою, використовуючи сучасні інформаційні технології. Курсові роботи повинні містити в собі елементи наукових досліджень.

Індивідуальні завдання з практики застосовуються з метою надбання студентами під час практики умінь та навичок самостійного розв’язання виробничих, наукових або організаційних завдань. Вони повинні бути спрямовані на виконання нетипових завдань науково-дослідницького характеру, які активізують діяльність студентів, розширюють їх світогляд, підвищують ініціативу і роблять проходження практики більш конкретним і цілеспрямованим.

Випускна робота – це вид індивідуального завдання, яке виконується студентом на завершальному етапі навчального процесу при підготовці фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр”. Метою її написання є систематизація, поглиблення теоретичних знань, набуття і розвиток навичок самостійного аналізу та узагальнення цифрового матеріалу, розробка обґрунтованих висновків і формування конкретних пропозицій.

Дипломна робота – це індивідуальне завдання науково-дослідницького, творчого характеру, яке виконується студентами на завершальному етапі фахової підготовки і є однією з форм виявлення теоретичних і практичних знань, вміння їх застосовувати при розв’язуванні конкретних наукових, економічних, соціальних та виробничих завдань. Приблизна тематика дипломної роботи дослідницького характеру може бути визначена заздалегідь.

Індивідуальні завдання виконуються студентами самостійно під керівництвом викладачів. Як правило, індивідуальні завдання виконуються окремо кожним студентом. У тих випадках, коли завдання мають комплексний характер, до їх виконання можуть залучитися кілька студентів, у тому числі студенти, які навчаються на різних спеціальностях.

10. Використання кейс-методу для розвитку творчих здібностей студентів

Навчальні завдання кейс-методу полягають у: набутті навичок використання теоретичного матеріалу для аналізу практичних проблем менеджменту; формуванні навичок оцінювати ситуацію, вибір та організацію пошуку основної інформації; виробленні вмінь формулювати питання й запити; виробленні вмінь розробляти багатоваріантні підходи до реалізації плану дії; формуванні вмінь розробляти управлінські рішення в умовах невизначеності; формуванні навичок ясного та чіткого висловлювання і відстоювання власної позиції в різних формах: письмово, на диспуті в малих групах та у виступі перед аудиторією; формуванні вмінь самостійно приймати управлінські рішення, використовуючи інформацію групового аналізу ситуації; формуванні навичок і прийомів всебічного аналізу управлінських ситуацій, прогнозування способів розвитку ситуації; формуванні та розвитку навичок критичного мислення; формуванні вмінь і навичок конструктивної критики. Це інструмент, який дозволяє застосовувати теоретичні знання під час вирішення практичних завдань.

Незважаючи на те, що результати, отримані внаслідок даного інтерактивного навчання важко передбачити, перевірити та оцінити, його використання сьогодні явно лідирує під час викладання багатьох дисциплін. Це зумовлено тим, що аналіз конкретних ситуацій є специфічним практичним методом організації навчального процесу. Беззаперечним також є той факт, що кейс-стаді розвиває найширший спектр навичок, які сприятимуть розвитку майбутніх фахівців, формуватимуть їхні особистісні якості та компетенції.

кейс-метод розвиває наступні навички: аналітичні (вміння відрізняти дані від інформації, класифікувати, виділяти суттєву та несуттєву інформацію, аналізувати, представляти та добувати їх; мислити чітко й логічно), практичні (формування на практиці навичок використання теорії, методів та принципів), творчі (генерація альтернативних рішень), комунікативні (вміння вести дискусію, переконувати, використовувати наочний матеріал й інші медіа-засоби, кооперуватися в групи, захищати власну точку зору, переконувати опонентів, складати короткий та переконливий звіт), соціальні (оцінка поведінки людей, вміння слухати, підтримувати в дискусії чи аргументувати протилежні думки, контролювати себе тощо).

Відповідно до основних характеристик кейсів, існує ціла низка класифікацій даного педагогічного інструменту. Вони можуть базуватися на сюжеті, часовій послідовності матеріалу, способі його представлення, суб’єкті, рівні впливу джерел, наявності додатків та об’сягу, та, навіть, етапах організації і проведення самого уроку та видах мовленнєвої діяльності. Так, наприклад, типологія П. Шеремети та Г. Каніщенка має такий вигляд: кейс, що вимагає прийняття рішення; кейс, що вимагає розробки стратегії; описовий кейс; кейс, що вимагає визначення проблеми; кейс, що вимагає використання теоретичних понять.

Відповідно до відображення матеріалу, виду отримання та обробки інформації, процесу прийняття рішення, рішення проблеми й оцінки рішення розрізняють чотири варіанти кейс-методу:

• метод навчання за допомогою ситуаційних вправ (Case-study method);
• метод проблемних ситуацій (Case-problem method);
• метод ситуацій-випадків (Case-Incident Method);
• метод визначених проблем (Stated-problem method).

Ще одна класифікація вирізняє такі типологічні групи кейсів:

1. Структурований кейс. Основні характеристики — мінімум інформації, оптимальне рішення.
2. Великий неструктурований кейс (40-50 сторінок). Характеризується великою кількістю детальної інформації; наявністю умов, що передують прийняттю рішення; виокремленням зайвих та необхідних умов для прийняття адекватного рішення.
3. Творчий кейс. Передбачає, що виконавець має пропонувати нові етапи розв’язання традиційної проблеми (Л. Струцька).

За способом отримання інформації вчені виокремлюють такі типології: польові — засновані на фактах реального життя; кресельні (спекулятивні) — в основі придумані автором ситуації.

За обсягом: американські (довготривалі) та західноевропейські (короткотривалі).

За метою: ілюстративні та навчальні.

За рівнем складності: кейси для бакалаврів та для магістрів.

У своїй праці Ш. Бобохужаєв пропонує класифікувати кейси за такими ознаками: за ступенем новизни ситуації та методами, що використовуються; за етапами прийняття рішення, для обробки яких застосовуються конкретні ситуації.

За ієрархічними рівнями прийняття рішень (конкретна ситуація розглядається та оцінюється по-різному керівниками різного рівня).

За спеціалізацією (однакова ситуація може розглядатися з позицій різних спеціальностей по — різному).

За способом проведення занять (рольова гра, розбір пошти).

Виходячи з цілей та завдань процесу навчання, В. П. Соломін виділяє такі види кейсів [5]: ті, що навчають аналізувати та оцінювати; ті, що навчають вирішувати проблему і приймати рішення; ті, що зображають проблему, її рішення та концепцію вцілому.