Вступ

Сірники – самий простий і доступний виробний матеріал, який тільки можна собі уявити. Вони відкривають широкі можливості для творчості і дозвілля.  Крім того, сірники – це відмінний матеріал для складання різних головоломок, а також чудовий розвиваючий посібник для дітей, що одночасно є і навчанням  і забавою.

Перша сірникова мануфактура була зареєстрована в 1837 році в Петербурзі. Це була «Невська сірникова фабрика А.Г.Забєліна».

У світі ця техніка  недуже  поширена, але має багато прихильників, завдяки тому, що займаючись цією справою, можливо набути багато цінних навичок та розвити або удосконалити деякі риси свого характеру. Крім того конструювання моделей із сірників дає можливість проявити безкінечне терпіння, гарно розвинену просторову уяву, талант конструктора та творчі здібності.

Для виготовлення виробів у цій техніці потрібен не дорогий та всім доступний матеріал  – сірники, клей ПВА та нескладні  пристосування (канцелярський ніж або лезо, наждачна шкурка).

Види сірників

Є два види сірників: запалювальні й спеціальні. Запалювальні сірники бувають безпечного типу — такі, що запалюються тільки від тертя об намазку сірникової коробки. Інший тип сірників всюдизапальні — такі, що загоряються від тертя об будь-яку шорстку поверхню і мають у складі сірникової головки сульфід фосфору. Іноді до складу сірникової голівки додають речовини, що понижують її водопроникність, — параформальдегід, танін та ін. (їх застосовують у місцевостях з гарячим вологим кліматом). Запалювальні сірники дерев’яного та квадратного типу виготовляють у країнах Європи. У США, Англії та деяких інших країнах — їх виробляють з картону і випускають у коробках, а також у вигляді книжечок; рідше виготовляють воскові сірники.

Спеціальні сірники — це термічні сірники, що дають під час горіння високу температуру; сигнальні, під час горіння яких утворюється яскраве кольорове полум’я; фотографічні, що замінюють магній при фотографуванні, та штормові, що не бояться вологи й горять на вітрі та під дощем.

Вироби з матчворку

Раніше вогонь отримували механічним способом — через тертя або удар. Перші засоби для одержання вогню на хімічних реакціях з’явилися в кінці XVIII сторіччя. Перші сірники з’явились в 30-х роках XIX ст. в Англії. Вони були мало схожі на теперішні. Сірник того часу являв собою паперову трубочку, на один кінець якої наносили суміш хлорату калію з цукром, а поряд ставили маленьку скляну пляшечку з сірчаною кислотою. Пляшечку розбивали, і кислота, потрапляючи на суміш, викликала спалах. Виробництво сірників одночасно виникло у Франції, Німеччині, Росії та деяких інших країнах. Використання фосфору для одержання вогню було вперше використано у 1816 р., але перші сірники були винайдені угорським вченим Яношем Іріньї тільки в 1833 р., коли в масу сірникових головок був введений білий фосфор — надзвичайно вогненебезпечна й отруйна речовина, дуже шкідлива для здоров’я людини. З огляду на шкідливість білого фосфору на перших сірникових мануфактурах Англії працювали переважно діти бідних вдів. Виготовлені таким способом голівки сірників легко запалювалися від тертя об шорстку поверхню. Перші безпечні сірники почали виробляти у Швеції в 1855 р. Від того вони дістали свою першу назву «шведських сірників». Данія другою почала виробляти сірники у 1874 р., а пізніше й інші країни замінили шкідливий білий фосфор червоним. В 1903 р. Міжнародний конгрес ужиткової хімії висловився за цілковиту заборону виробництва сірників із застосуванням білого фосфору.

Разом із виникненням сірників зародився і пов’язаний з ними вид колекціонування — філуменія.

Висновки

Сірни́к — тонка дерев’яна паличка з голівкою із легкозаймистої речовини, що загоряється від тертя. Призначена для запалювання вогню. Сірники зазвичай виготовляють з деревини або іноді з грубого паперу, картону. Дерев’яні сірники продають у коробках, а паперові сірники — у пакетиках або книжечках. На одному кінці сірник має голівку, вкриту запалювальною речовиною та енергетичним окислювачем.

Список використаної літератури

1. Звягин Б. Н., Полухин Ю. Ф. Технология спичечного производства. М., 1976.
2. Зыков Ф. И. Производство спичек. М., 1980.