ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю пошуку шляхів вирішення деяких проблемних питань, які виникають при виконанні спадкового договору, на основі аналізу існуючих підходів теорії та практики.

Насамперед необхідно зазначити, що окремі аспекти забезпечення виконання спадкового договору, а також контролю за виконанням такого договору розглядаються у працях таких науковців, як Р. А. Майданик, Є. О. Рябоконь, С. В. Мазуренко, Н. П. Шама, В. В. Васильченко, С. Я. Фурса та інших. Проте, незважаючи на наявність значної кількості наукових розробок, згадана проблематика залишається актуальною й до сьогодні передусім з урахуванням неоднозначності як самої правової природи спадкового договору, так і відсутності сталої нотаріальної й судової практики застосування даного інституту.

Метою даної роботи є аналіз та дослідження правозастосовних позицій щодо регулювання відносин забезпечення виконання спадкового договору, а також контролю за виконанням такого договору.

Для досягнення поставленої мети ми поставили наступні основні завдання:

— дослідити виникнення і розвиток спадкового договору;

— визначити сутність спадкового договору;

— визначити зміст спадкового договору;

— розкрити порядок укладення та підстави припинення спадкового договору.

Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають у зв’язку з укладенням, виконанням та припиненням спадкового договору.

Предметом дослідження є спадковий договір як правова форма передання майна у власність після смерті відчужувача.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи поняття та формування спадкового договору як правочину у цивільному праві

1.1. Питання сутності та забезпечення виконання спадкового договору

Спадковий договір є новелою у вітчизняному цивільному законодавстві. Однак, виходячи із зарубіжного досвіду регулювання цього інституту, можна вказати на те, що договори про спадкування відомі системам права таких держав, як ФРН, Франція, Угорщина, Велика Британія та ін. Наприклад, у Цивільному уложенні Німеччини (параграфи 2274-2302) спадковий договір розглядається як окремий самостійний вид спадкування1. Порівнюючи підхід німецького та українського законодавця можна зазначити, що вітчизняний законодавець обіймає позицію, за якою перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування (абз. 1 п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (далі — ППВСУ)). Хоча в доктрині існує пропозиція щодо доцільності визнання спадкового договору окремим видом спадкування.

Р. А. Майданик [21] наголошує, що французьке цивільне право загалом негативно ставиться до спадкових договорів і допускає їх укладання, як виняток, лише між подружжям. Що ж до англійського приватного права, то у ньому хоча й прямо не передбачено поняття спадкового договору, однак допускається існування такої аномальної форми окремих договорів. Англійському звичаєвому праву відомий схожий до спадкового договору договір, за яким особа, яка страждає (чи вважає, що вона страждає) на смертельну хворобу, може подарувати рухоме майно, очікуючи смерті від цієї хвороби. В укладеному між сторонами договорі передбачено, що обдаровуваний набуває дарунок лише у випадку смерті дарувальника від хвороби, на яку він страждає. Водночас, дарувальник має право в будь-який час скасувати такий договір.

На думку Р. А. Майданика, спадковий договір не належить до жодної з відомих вітчизняному цивільному праву поіменованих груп договорів, він сформований у результаті об’єднання двох договорів: 1) договору про надання послуг з виконання дій набувачем; 2) договору про передачу права власності на майно відчужувача на випадок смерті. На сучасному етапі праворозуміння юридична природа спадкового договору полягає у визнанні його нетиповим речово-зобов’язальним правочином відчуження-послуги, предмет якого становить надання послуг набувачем на користь відчужувача чи третьої особи під передачу майна у власність набувача на випадок смерті відчужувача[21, c. 49].

Враховуючи зазначену вище специфіку правової природи спадкового договору, доцільно вказати на те, що існують й особливості забезпечення його виконання. Загалом, до засобів забезпечення виконання спадкового договору можна віднести:

а) спеціальні засоби забезпечення виконання спадкового договору, передбачені у ст. 1307 глави 90 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) [1] (накладення нотаріусом заборони відчуження; призначення особи, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору або контроль за його виконанням з боку нотаріуса);

б) загальні засоби забезпечення, притаманні для всіх цивільно-правових зобов’язань (глава 49 ЦК України); за їх допомогою можуть забезпечуватися інтереси учасників цього договору лише до того часу, поки відносини сторін мають характер зобов’язання, тобто, до моменту смерті відчужувача, адже після смерті відчужувача зобов’язання, що існували раніше, припиняються, і набувач стає власником майна. Після цього дії на виконання розпорядження відчужувача вчиняються набувачем на засадах, аналогічних з виконанням спадкоємцем заповідального розпорядження4.

Відповідно до ч. 3 ст. 1307 ЦК України відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. Такою особою може бути як фізична, так і юридична особа. При цьому С. В. Мазуренко вважає, що оскільки зазначена норма ЦК України не містить спеціальних вказівок стосовно особи того, хто має контролювати виконання договору та вимог щодо його статусу, виникає питання про можливість використання в порядку аналогії закону положень глави 88 ЦК «Виконання заповіту», яка містить низку статей, що регулюють відносини між спадкодавцем, спадкоємцями та виконавцем заповіту. Науковець припускає, що окремі положення глави 88 ЦК України можна застосовувати за аналогією до виконавця за спадковим договором, оскільки деякі їхні функції є схожими: виконавець — це довірена особа, яка зазначається у заповіті чи призначена для виконання заповіту або розпорядження майном, а той, хто контролює дії набувача після смерті відчужувача, — це особа, котра за волею останнього фактично забезпечує належне виконання спадкового договору і, певною мірою, й розпорядження майном, що є предметом цього договору [19, c. 111].

Є. О. Рябоконь наголошує, що регламентуючи право відчужувача призначати особу, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору, закон водночас не визначає правового статусу такої особи. Зокрема, у ЦК України відсутні відповіді на запитання, яким є обсяг її повноважень і які юридичні наслідки прийняття нею рішення про те, що дії набувача не відповідають умовам спадкового договору (враховуючи те, що набувач стає власником майна відчужувача негайно після його смерті); чи має дана особа право на винагороду, на відшкодування необхідних витрат, понесених нею у зв’язку з виконанням своїх функцій, і якщо так, за рахунок якого майна здійснюються зазначені виплати; чи має право особа відмовитися від здійснення своїх повноважень; яким є обсяг її відповідальності; чи допускається підпризначення цієї особи тощо. Не передбачений і порядок оформлення її повноважень. Зазначені питання мають вирішуватися на підставі положень спадкового договору з урахуванням норм зобов’язального (договірного) права. При цьому автор констатує, що статус особи, яка контролює дії набувача, є принципово відмінним від правового положення виконавця заповіту згідно з главою 88 ЦК України, а відтак норми ст.ст. 1286-1295 цього кодексу на дану особу не поширюються6. На наш погляд, з урахуванням положень ЦК України в частині регулювання відносин, які виникають при виконанні спадкового договору, слід погодитися з точкою зору дослідника.

Крім того, ст. 1307 ЦК України [1] не передбачає прямо можливості призначення декількох виконавців або підпризначення іншого виконавця на випадок, якщо перший буде звільнений з будь-яких причин від виконання або помре до реалізації своїх обов’язків. Разом із тим, ця можливість не виключена, оскільки спеціальна заборона такого вирішення цього питання також відсутня, а само по собі воно не суперечить сутності даних відносин7. З цього приводу існує й інша позиція, за якою з тексту зазначеної статті вбачається, що відчужувач має право призначити тільки одну особу, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору. Тобто унеможливлюється підпризначення для цієї мети будь-якої іншої особи8. Вважаємо, що в даному разі слід погодитися з першою позицією.

На нашу думку, слід погодитися із С. В. Мазуренко, яка вказує, що законом не передбачена можливість винагороди за виконання обов’язків виконавця контролю за набувачем у спадковому договорі, так само, як і можливість відшкодування зазнаних при цьому збитків. Однак логічним буде припущення, що особа, яка здійснює контроль, має право вимагати від набувача відшкодування своїх фактичних витрат лише у тому випадку, коли на це прямо вказано у спадковому договорі. Тобто, особа, яку призначено здійснювати контроль за спадковим договором, виконує покладені на неї функції безоплатно, якщо інше не зазначено в договорі [20, c. 81].

1.2. Контроль за виконанням спадкового договору

Цікавим є питання про порядок надання згоди особою, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача, зокрема, питання про те, чи є обов’язковою участь такої особи при укладенні сторонами спадкового договору та яким чином і за якою формою має бути оформлено її згоду.

Погоджуємося з позицією Ю. Козьякова та А. Єрух, які зауважують, що чинне законодавство не вимагає участі призначеної особи при посвідченні спадкового договору. З огляду на це призначена особа не є суб’єктом нотаріальних процесуальних правовідносин, а тому не може висловлювати свою згоду на спадковому договорі у будь-якому вигляді. У такому випадку, очевидно, є сенс оформляти згоду призначеної особи у вигляді заяви, викладеної на всіх примірниках спадкового договору. Згоду призначеної особи може бути викладено і у вигляді окремого документа (заяви, згоди), який бажано додати до примірника договору, призначеного для зберігання у справах нотаріуса.

У юридичній літературі також висловлюються думки стосовно можливості і права особи, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору набувачем після смерті відчужувача, ініціювати розірвання в судовому порядку спадкового договору після смерті відчужувача. Погляди дослідників щодо цього розходяться — одні стверджують, що подати позов про розірвання спадкового договору у зв’язку з невиконанням (неналежним виконанням) набувачем своїх зобов’язань може тільки сам відчужувач, інші вважають, що особа, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору набувачем після смерті відчужувача, також має право після смерті відчужувача вимагати в судовому порядку розірвання спадкового договору при наявності зазначених підстав .

На наш погляд, з урахуванням норм чинного цивільного законодавства (насамперед ст. 651 та ст. 1308 ЦК України), а також підходів правозастосовної практики (абз. 5 п. 28 ППВСУ від 30 травня 2008 р. № 7) варто погодитися з першою точкою зору, адже відсутній правовий механізм реалізації особою, яка здійснює контроль за виконанням договору, можливості вимагати розірвання спадкового договору у зв’язку з невиконанням (неналежним виконанням) набувачем своїх зобов’язань. Крім того, оскільки особа, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору набувачем після смерті відчужувача, не є стороною такого договору, то можна констатувати, що у неї взагалі відсутнє суб’єктивне право вимагати його розірвання.

Відповідно до законодавства набувач стає власником майна, що є предметом спадкового договору, у разі смерті відчужувача. При цьому виникнення у набувача такого права законодавець не ставить у залежність від виконання чи невиконання ним умов спадкового договору. Крім того, немає жодних перешкод і для зняття заборони відчуження майна за спадковим договором, накладення якої, як відомо, є обов’язковим (ч. 1 ст. 1307 ЦК України; п. 8.7 глави 2 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 р. № 296/5). Посилаючись на ч. 2 ст. 47 ЦК України, деякі автори вважають, що набувач у разі визнання відчужувача померлим не має права відчужувати нерухоме майно, що перейшло до нього за договором, протягом п’яти років. Очевидно, що цей підхід є неправильним, адже зазначені обмеження щодо розпорядження нерухомим майном особи, яка оголошена померлою, стосуються лише тих її спадкоємців, до яких перейшло це майно у зв’язку з відкриттям спадщини, а спадковий договір не зумовлює виникнення спадкових відносин між відчужувачем та набувачем [25, c. 977].

Відповідно до п.п. 8.8., 8.9. глави 2 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 р. № 296/5 у разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження. Після смерті відчужувача нотаріусу повертається правовстановлюючий документ на нерухоме майно, що було предметом договору, який приєднується до примірника спадкового договору, що зберігається у справах нотаріуса. На повернутому примірнику правовстановлюючого документа нотаріус робить відмітку про перехід права власності до набувача у зв’язку зі смертю відчужувача за спадковим договором. Однак залишається нез’ясованим питання, якими мають бути дії нотаріуса у разі, коли набувач не може надати йому правовстановлюючий документ (втрачений відчужувачем або набувачем, знищений тощо). Аргументом на користь того, що нотаріус не повинен залишати у себе правовстановлюючий документ, є, зокрема, те, що відчужувач у процесі дії спадкового договору не позбавлений права укладати будь-які правочини, що не пов’язані з переходом права власності на майно за спадковим договором, зокрема договори найму (оренди) цього майна. Зрозуміло, що для реалізації такого права відчужувач повинен мати правовстановлюючий документ на таке майно. В інших же випадках, зокрема, коли сторони спадкового договору обумовили в ньому певні заборони щодо передачі відчужувачем нерухомого майна в найм (оренду) іншим особам, залишати правовстановлюючий документ у відчужувача немає жодного сенсу. У наведеній ситуації саме з метою запобігання можливим проблемам у ході реалізації спадкового договору все ж таки було б доцільним залишати правовстановлюючі документи на майно на зберіганні у нотаріуса.

У разі відсутності призначеної особи, відмови її від здійснення контролю за виконанням спадкового договору, неможливості його здійснення з об’єктивних причин (переїзд в іншу місцевість для проживання тощо), а також у випадку смерті такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснюється нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Оскільки за таких умов не виникає спадкових відносин, не може йтися і про місце відкриття спадщини, тому доцільно було б передбачити покладення зазначених обов’язків на нотаріуса, який посвідчив спадковий договір, а не на нотаріуса за місцем останнього постійного проживання відчужувача.

Крім того, законодавством не визначено механізму виконання такого контролю нотаріусом (адже, йдеться про покладення на нього абсолютно нової та аж ніяк не нотаріальної функції). З цього приводу виникає ряд запитань: якими є межі здійснюваного нотаріусом контролю з огляду на те, що до набувача за спадковим договором уже перейшло право власності на майно; чи оплачується і, якщо так, то з яких джерел, здійснення нотаріусом такого контролю тощо. По суті, з огляду на специфіку здійснення нотаріальної діяльності, можна говорити лише про спостереження нотаріусом за виконанням чи невиконанням набувачем обов’язків за спадковим договором (фактично виключається можливість надання набувачеві майна будь-яких вказівок щодо виконання ним своїх обов’язків).

Таке спостереження може реалізовуватися через безпосередню присутність нотаріуса при похованні відчужувача, особистий виїзд на кладовище з метою перевірки наявності намогильної споруди, що мала бути встановлена набувачем на могилі відчужувача тощо. На підтвердження виконання обов’язків за спадковим договором набувачем можуть бути подані рахунки відповідних ритуальних служб, магазинів з продажу виробів ритуального призначення, органів, що надають ритуальні послуги, крематоріїв, довідки про встановлення намогильної споруди, довідки, видані органом самоорганізації населення: будинковим, вуличним, квартальним та іншим органом самоорганізації населення тощо про відзначення роковин смерті, квитанції, чеки тощо про зроблені витрати та інші документальні підтвердження. При цьому не йдеться про перевірки (наприклад, присутність на заходах, що відповідно до спадкового договору організуються та здійснюються набувачем тощо) виконання набувачем передбачених спадковим договором обов’язків, проведення яких притаманне управлінському контролю [27, c. 38].

На основі всього вищезазначеного можна зробити висновок про те, що в сучасних умовах контроль за виконанням спадкового договору з огляду на особливості конструкції цього договору не є ефективним способом забезпечення виконання набувачем своїх зобов’язань за договором. Ані призначена відчужувачем особа, ані нотаріус не наділені правом обмежувати правомочності набувача — власника майна, яке було предметом спадкового договору. Тому вважаємо за необхідне передбачити на рівні цивільного законодавства положення про те, що набувач повинен при зверненні до нотаріуса з метою зняття заборони відчуження після смерті відчужувача подати документи або інші докази на підтвердження виконання ним своїх обов’язків за договором, а нотаріус уповноважений вимагати такі докази від набувача. На нашу думку, потрібно також закріпити у законодавстві норму про те, що у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов’язків за спадковим договором нотаріус має право відмовити йому у вчиненні зняття заборони відчуження. Очевидно, що лише у такий спосіб можливо забезпечити виконання своїх зобов’язань за спадковим договором набувачем після смерті відчужувача [29, c. 33].

РОЗДІЛ 2. Правова характеристика спадкового договору

2.1. Правові особливості спадкового договору

Поняття спадкового договору закріплене у ст.1302 ЦК України. Сутність його полягає у тому, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

З огляду на те, що в умовах договору обумовлюється такий юридичний факт як смерть однієї зі сторін, і цей факт не є підставою припинення договору або правонаступництва, як у будь-якому іншому цивільному договорі, а є його умовою, виникають питання щодо теоретичної характеристики цього договору, що є необхідним для визначення місця цього договору у системі цивільно-правових договорів. Безперечно, сучасні науковці — В.В. Васильченко, Ю.О. Заіка, В.В. Луць, Р.О. Майданик, З.В. Ромовська, М.В. Сібільов, Н.П. Шама, Л.С. Шаміс — не обминули своєю увагою нову правову конструкцію, але висновки деяких із них є сумнівними і, на наш погляд, піддаються критиці. Метою статті є дослідження правової характеристики та особливостей спадкового договору. Її новизна полягає у критичному аналізі правової природи спадкового договору.

На сьогодні норми про спадковий договір містяться у книзі ЦК України, що присвячена спадковому праву, але таке розміщення вважаємо більш ніж сумнівним. Законодавець чітко визначив, що спадковий договір не є підставою спадкування. Отже, чи можна, наприклад, вважати договір двостороннім або оплатним, якщо одна сторона договору помирає? Які інші правові особливості спадкового договору?

Отже, спадковий договір передбачає виникнення права власності на майно відчужувача виключно під умову настання випадкової обставини (відкладальної умови) — смерті сто-рони такого договору [7, с.63-64].

Спадковий договір є пролонгованим (довготривалим) правочином з ускладненим по-рядком дострокового припинення і зміни. За-значений договір укладається на строк, не менший ніж до моменту смерті відчужувача, чи навіть більший (у разі вчинення дій на ви-конання особистого розпорядження після смерті відчужувача). За цим договором, як ми зазначали, відчужувач не може його змінити чи скасувати, а також будь-яким чином протягом свого життя розпоряджатися відчуженим майном, якщо інше не передбачено договором або законом. Розірвання цього договору можливе лише за умови, що набувач не виконує розпоряджень відчужувача. При цьому, якщо виконання таких дій покладено на набувача лише після відкриття спадщини, то спадковий договір у цьому випадку взагалі неможливо розірвати.

Ю.О. Заіка вбачає у наведеній ситуації обмеження принципу свободи договору по від-ношенню до відчужувача і називає такий до-говір «аномальним». На тій підставі, що такий договір є договором, за яким зобов’язання не виконуються і за яким контрагент позбавлений права його розірвати [11, с.140].

Така позиція викликає критику. У зазначеній ситуації вбачається загальна реалізація не менш важливого принципу договірного права, а саме: заборони односторонньої відмови від договору (ст.615 ЦК України). Зазначені положення щодо неможливості його одностороннього розірвання є особливістю саме зобов’язання і не може корелювати із положеннями про заповіт, як це намагається зробити шановний Ю.О. Заіка.

З позиції спадкового права неможливість змінити свою волю щодо розпорядження своїм майном після смерті є дійсно «аномальною». Але зобов’язальне право має свої догми, які не можна обминути. Тому, вважаємо, що у разі небажання відчужувача бути стороною спадкового договору без правових підстав повинні наступати загальні наслідки передбачені договірним правом, а саме настання цивільно-правової відповідальності. Хоча, безперечно, питання про особу, яка може оцінити або прийняти виконання за договором залишається відкритим.

Таким чином, щодо визначення ознак спадкового договору різними вченими-цивілістами, ми підтримуємо таку позицію, що спадковий договір є двостороннім, консенсуальним, оплатним, алеаторним, довготривалим, з ускладненим порядком зміни і дострокового розірвання договором [11, c. 143].

2.2. Особливість виконання спадкового договору

Спадковий договір передбачає виникнення права власності на майно відчужувача виключно під умову настання випадкової обставини (відкладальної умови) — смерті сторони такого договору.

Особливість виконання цього договору полягає в тому, що вчинення надання з боку набувача поставлено в залежність від настання визначеного випадку — смерті відчужувача. До моменту настання смерті відчужувача загальний обсяг зустрічного надання залишається невизначеним, оскільки обов’язок набувача вчиняти виконання зобов’язання виникає з моменту укладення спадкового договору і припиняється зі смертю відчужувача.

Факт смерті останнього або оголошення його померлим є умовою набуття права власності на майно відчужувача. Однак у разі визнання фізичної особи померлою набувач протягом п’яти років не має права відчужувати нерухоме майно, яке перейшло йому за договором. Нотаріус накладає на це майно заборону відчуження (ч. 2 ст. 47 ЦК України) [1].

Водночас, спадковий договір є особливим різновидом алеаторних договорів у зв’язку з суворо особистим характером його виконання і зумовленими цим особливими підставами його дострокового припинення.

У цьому договорі загальний обсяг зустрічного надання не визначено, що в цілому властиво алеаторним правочинам (зокрема правочинам з гри і парі). Однак, на відміну від наведених вище алеаторних ігрових правочинів, на підставі особистого характеру спадкового договору його виконання поставлено також у залежність від факту настання смерті набувача після смерті відчужувача. Належним виконанням спадкового договору вважається його виконання набувачем майна до моменту смерті відчужувача. У випадку смерті набувача майна до смерті відчужувача спадковий договір вважається невиконаним і підлягає розірванню.

Відмежування спадкового договору від суміжних конструкцій. Спадковий договір моделюється переважно на засадах договору ренти і може розглядатись як зобов’язання “періодичної боргової вимоги невизначеного і довготривалого характеру”, обтяжене особистим розпорядженням відчужувача (як отримувача ренти), що передбачає виконання під передачу майна (рентного капіталу) відчужувача у власність набувача (як платника ренти) на випадок смерті відчужувача.

Для таких договорів спільною є “наявність зустрічних вимог, які виникають як безпосередньо після укладення договору (довічне утримання, рента), так і після смерті (спадковий договір) .

Відмінність між спадковим договором і договорами ренти та довічного утримання полягає в цілях цих правочинів і моменті переходу права власності на майно, яке становить предмет договору.

При довічному утриманні і ренті головна мета відчужувача — набути утримання за життя. За спадковим договором відчужувач зацікавлений в тому, щоб контрагент здійснив певну дію (чи дії) як майнового, так і немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

За моментом переходу права власності на відчужуване майно останнього передається у власність після укладення договору — при ренті і довічному утриманні, а за спадковим договором — лише після смерті відчужувача.

Важливе значення має визначення характеру дій, які набувач зобов’язаний вчиняти на користь відчужувача за спадковим договором. ЦК України (ст. 1305) передбачено обов’язок набувача вчинити “певну дію”.

Зазначене широке розуміння терміну “дія” обумовлюється тим, що нерідко зміст розпорядження відчужувача становлять багаторазові або періодичні дії, відмова у вчиненні яких суперечила б сутності цього договірного зобов’язання [17, c. 32].

Водночас, важко погодитися з твердженням про те, що “незважаючи на те, що в ст. 1305 ЦК України законодавець передбачив зобов’язання набувача вчинити “певну дію”, немає сумніву, що тут йдеться не про виконання набувачем одноразового акту, а саме про “дії” набувача” .

У зв’язку з диспозитивним характером предмет спадкового договору може містити як періодичну, невизначену і пролонговану вимогу, так і дію одноразового, еквівалентного і строкового характеру.

Отже, у спадковому договорі загальний обсяг дій на виконання особистого розпорядження відчужувача не обов’язково “повинен бути чітко визначеним …” , оскільки з цим закон імперативно не пов’язує питання про належне виконання або невиконання передбачених договором умов. Закон допускає диспозитивний підхід у цьому питанні і залишає його вирішення на розсуд сторін спадкового договору. Тому цей договір може передбачати виконання особистого розпорядження відчужувача у вигляді сплати довічних платежів.

Спадковий договір, незважаючи на закріплення в Книзі шостій ЦК України “Спадкове право” і “… тісний зв’язок з відносинами з приводу посмертного переходу майна …” , є договором на випадок смерті, а не договором про спадкування.

У зв’язку з цим потрібно розрізняти так звані договори про спадкування і спадкові договори. Поняттям договорів про спадкування охоплюється “низка правочинів, що укладаються між спадкодавцем та особами, яким він бажає передати майно після своєї смерті, зокрема про призначення осіб у майбутньому спадкоємцями, визначення умов, на яких настає спадкування за заповітом тощо. Натомість призначення спадкового договору полягає у встановленні взаємних зобов’язань між відчужувачем майна, який бажає передати його після смерті певній особі на умовах зустрічного виконання визначених дій, та набувачем, який набуває майно за умови виконання умов спадкового договору” .

Спадковий договір не регулює відносини спадкування, оскільки “в прямому розумінні слова не передбачає виникнення спадкових правовідносин і віднесення його до спадкового права є дещо умовним” , в усякому разі на сучасному етапі його застосування.

Предмет спадкового договору хоч і передбачає перехід права власності на майно фізичної особи, яка померла, до іншої особи (набувача), однак такі права  не входять до спадщини, а їх набувачі не визнаються спадкоємцями.

У спадковому праві спадщиною зазвичай визнається сукупність прав та обов’язків спадкодавця, які переходять до спадкоємця у порядку наступництва універсального  та сингулярного .

Загалом правонаступництво передбачає “передачу права одним суб’єктом і наступництво цього ж права іншим суб’єктом” . Універсальне спадкове правонаступництво передбачає “перехід до спадкоємця всіх майнових прав і обов’язків спадкодавця як єдиного комплексу”  або як цілого, тобто в “сукупності належних спадкодавцеві майнових прав без зміни їх змісту …одночасно і зразу — одним актом”  (через прийняття спадщини). У цьому випадку акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, незалежно від того, у кого вона перебуває і що певні її об’єкти невідомі спадкоємцю в момент прийняття спадщини. Крім того, універсальність виявляється і в тому, що до спадкоємця переходять не лише права, а й обов’язки. Причому неприпустимим є прийняття спадщини частково, за умовою або з певними застереженнями [5, c. 119].

Згаданий принцип також означає, що перехід прав та обов’язків не повинен мати жодних проміжних ланок, крім випадків, передбачених законом, він має здійснюватися безпосередньо від спадкодавця до спадкоємця.

Поруч з ідеєю універсального наступництва спадкове право допускає також спадкування на засадах сингулярного наступництва на випадок смерті на підставі заповідальних відказів, “на підставі яких певні особи набувають окремих прав щодо належного заповідачеві майна, не стаючи при цьому суб’єктом будь-яких відносин” .

У зв’язку з цим спадкуванням визнається не будь-який посмертний перехід майна фізичної особи до інших осіб, а лише в порядку спадкування. Якщо права й обов’язки виникають не в порядку спадкування, а “внаслідок смерті спадкодавця, то вони не переходять у спадщину, а можуть набуватися спадкоємцем чи іншими особами на інших підставах”. До таких розпоряджень (посмертних неспадкових розпоряджень на випадок смерті), зокрема, належить договір страхування життя на користь третьої особи, який регулюється нормами не спадкового, а зобов’язального права, і тому не може бути визнаний заповітом.

Незважаючи на набуття права власності на майно, відчужувач не успадковує його, а отримує за договором, і тому не може розглядатися правонаступником відчужувача.

Отже, якщо щодо майна укладено спадковий договір, то таке майно не     входить до складу спадщини. Спадковий договір не може розглядатися видом спадкування на підставі закритого переліку останніх, позаяк ЦК України закріплює імперативну норму, згідно з якою спадкування може здійснюватися лише за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

2.3. Підстави для розірвання спадкового договору

Підстави і порядок розірвання спадкового договору обумовлені особисто-довірливим виконанням цього зобов’язання. Спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача, набувача або осіб, які здійснюють контроль за виконанням такого договору. За життя відчужувача спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Після смерті відчужувача спадковий договір може бути розірвано на вимогу осіб, які здійснюють контроль за виконанням такого договору.

На вимогу набувача спадковий договір може бути розірвано судом як до  смерті, так і після смерті відчужувача. Для цього має бути встановлена неможливість виконання ним розпоряджень відчужувача (ч. 2 ст. 1308 ЦК § України). За наявності у набувача можливості виконувати розпорядження відчужувача, останній має право розірвати договір на загальних підставах (ст.ст. 615 651, 652 ЦК України) з наслідками, передбаченими ст. 653 ЦК України.

Істотне порушення умов договору може мати місце і з боку відчужувача. Наприклад, при невиконанні відчужувачем обов’язку належним чином утримувати майно, визначене спадковим договором, внаслідок чого майно було пошкоджене, набувач має право вимагати розірвання спадкового договору, посилаючись на істотне порушення відчужувачем умов договору.

Якщо спадковий договір розривається судом у зв’язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, то його наслідком є те, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту його розірвання, якщо інше не встановлено договором, а також можливість другої сторони вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору (ч. 5 ст. 653 ЦК України).

Істотне порушення договору однією зі сторін не є єдиною підставою, яка надає право заінтересованій стороні звернутися до суду з вимогою про розірвання спадкового договору. У ч. 2 ст. 651 ЦК України міститься застереження, що договір може бути розірваний за рішенням суду в інших випадках, встановлених договором або законом [31, c. 143-144].

Так, при укладенні спадкового договору сторони за взаємною згодою можуть передбачити у договорі конкретні обставини, з настанням яких пов’язується право однієї зі сторін звернутися до суду із вимогою про розірвання спадкового договору. Ці обставини визначаються на розсуд сторін і можуть бути не пов’язані з порушенням конкретних умов договору.

Наприклад, сторони спадкового договору можуть включити до спадкового договору умову про те, що у разі зміни майнового становища відчужувача настільки, що майно, визначене спадковим договором, стало потрібним йому самому (наприклад, у зв’язку з необхідністю лікування відчужувача чи його близьких родичів), він може звернутися до суду із вимогою про розірвання договору. Або ж сторони, скажімо, можуть передбачити умову, що у разі неодноразового порушення відчужувачем обов’язку вживати заходів щодо збереження майна, визначеного спадковим договором, набувач має право вимагати розірвання договору судом.

У випадку, коли сторони передбачають у договорі конкретні підстави для звернення до суду із вимогою про розірвання спадкового договору, вони відповідно можуть передбачити й ті правові наслідки, які настануть для кожної з них у разі розірвання договору судом. За загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними до моменту розірвання договору. Однак сторони можуть виключити застосування даної норми, передбачивши, наприклад, що у разі розірвання спадкового договору судом з підстав, передбачених договором, кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні те, що нею було вчинено на виконання умов договору.

Що стосується інших випадків, встановлених законом, які дають право сторонам звернутися до суду із вимогою про розірвання спадкового договору, то гл. 90 ЦК України, присвячена правовому регулюванню спадкового договору, передбачає спеціальні підстави, за наявності яких спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу однієї зі сторін.

Згідно ч. 1 ст. 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень [27, c. 38].

РОЗДІЛ 3. Вдосконалення інституту спадкового договору у цивільному праві України

3.1. Практичні аспекти інституту спадкового договору

Серйозні теоретичні розбіжності виникають між науковцями щодо питання про можливу відповідальність набувача за борги відчужувача.

С. Мазуренко, коментуючи положення гл. 90 ЦК, стверджує, що «набувач, отримуючи право власності на майно відчужувача, фактично успадковує його». Отже, слід розглядати набувача як правонаступника, який має відповідати за борги набувача [20, c. 82].

Нам важко погодитися з позицією С. Мазуренко. Ст. 1282 ЦК встановлює зобов’язання для спадкоємців задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Положення цієї статті стосується виключно спадкоємців за законом чи за заповітом. Набувач, як це випливає із ст. 1302 ЦК, не є таким. Крім того, якщо навіть припустити можливість застосування ст. 1282 ЦК, то може скластися така ситуація, коли набувач, незважаючи на надання відчувачу ще за життя довготривалої допомоги (у будь-якій формі), отримавши після його смерті право власності на майно, визначене у СД, буде зобов’язаний ще сплатити борги відчужувача. Складеться парадоксальна ситуація, коли сторона в договорі, добросовісно виконавши свої обов’язки, витративши, можливо, певні кошти на виконання договору, може залишитися ще й обтяженою боргами «спадкодавця» (насправді — просто відчужувача за договором). Звичайно, це не відповідає не лише засадам справедливості, добросовісності та розумності, а й положенням гл. 90 ЦК, про що вже йшлося.

Слід зазначити, що такі погляди С. Мазуренко походять від визнання правовідносин із СД своєрідним видом спадкування. На нашу думку, правовідносини, що виникають за СД, не є за своїм змістом спадковими. Більше того, як слушно зазначає Я. Турлуковський, «ці правовідносини за своїм характером є зобов’язально-правовими, такими, що виникають у зв’язку із вчиненням правочину, в даному випадку — укладанням договору»33.

Також не узгоджується із чинним законодавством точка зору, згідно з якою необхідно обмежити права набувача розпоряджатися майном у разі оголошення відчужувача померлим. Так, С. Мазуренко вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК набувач у разі визнання громадянина померлим (мається на увазі відчужувач) не має права відчужувати нерухоме майно, що перейшло до нього за договором, протягом 5 років34. Проте такий підхід саме і суперечить ст. 47 ЦК. Дійсно, загальне положення ч. 1 ст. 47 ЦК, згідно з яким правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, що настають у разі смерті, може стосуватися і набувача за договором. Іншими словами, оголошення відчужувача померлим є підставою для переходу права власності на майно, визначене у СД до набувача. Проте згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК лише спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини. Таке обмеження стосується виключно спадкоємців. Про набувача за СД не згадується взагалі. Отже, немає ніяких законодавчих обмежень щодо реалізації майна, що було предметом СД, набувачем.

Попри наше критичне ставлення до можливості застосування до відносин, що випливають із СД, ст. 47 ЦК, все ж варто відзначити існування законодавчої прогалини, яка може зумовити серйозні порушення прав відчужувача. Так, після оголошення відчужувача померлим і, відповідно, переходу права власності, набувач на цілком законних підставах може продати отриманий будинок відчужувача. Звичайно, в разі появи особи, оголошеної померлою (відчужувача), можливі різні правові наслідки, в тому числі може виникнути право на витребування чи компенсацію. Але у будь-якому випадку навіть законний згідно із чинною редакцією ЦК продаж предмета СД може поставити відчужувача, який був оголошений померлим, але з’явився, в тяжке становище. Якщо взяти приклад, де предметом СД є будинок, то можна припустити, що відчужувач за нормального перебігу власного життя планував проживати в цьому будинку до смерті, але з розрахунку на от-римання якихось благ підписав із набувачем СД [20, c. 83].

Отже, у будь-якому разі, незалежно від можливості компенсації, звичайні умови проживання такої особи будуть порушені. Найкращим виходом із цієї ситуації буде доповнити ч. 2 ст. 47 ЦК положенням наступного змісту: «Уразі оголошення відчужувана за СД померлим, набувач не має право відчужувати протягом 3 років нерухоме майно, що визначене в договорі». Такий стан речей є бажаним, але аж ніяк не випливає із норм чинного законодавства.

Невирішеним також залишається питання виникнення ризиків випадкової загибелі або пошкодження майна, що набувається у власність набувачем відповідно до СД. За загальним правилом, встановленим ст. 323 ЦК, ризики, пов’язані з річчю, несе власник. Отже, набувач за СД має бути максимально захищений в контексті ризиків, а саме: момент виникнення права власності у набувача має співпадати з моментом фактичного початку володіння цим майном, отриманим за СД. Вказане положення бажано було б закріпити на рівні ЦК. Крім того, необхідно захистити інтереси набувача на випадок загибелі майна після смерті відчужувача але до фактичного початку володіння таким майном. Одним із способів такого захисту може бути страхування.

Незважаючи на те, що у ч. 3 ст. 1307 ЦК йдеться про контроль за виконання СД навіть після смерті відчужувача, у ній не згадується про можливість застосування будь-яких санкцій. Набувач, отримавши право власності на майно, може безперешкодно його продати й далі не виконувати обов’язки, встановлені у СД. Навіть у разі встановлення в законодавстві грошових санкцій до набувача чи обов’язку повернення майна, якщо воно не було продане, постає питання: який суб’єкт уповноважений отримати такі кошти чи майно, адже відчужувача вже немає в живих. Ймовірно, слід передбачити у ЦК, що в таких випадках все отримане майно має бути передане у власність територіальної громади, якщо немає спадкоємців за законом [29, c. 34].

3.2. Шляхи вдосконалення інституту спадкового договору у цивільному праві України

На     сучасному етапі праворозуміння юридична природа спадкового договору полягає у визнанні його нетиповим речово-зобов’язальним правочином відчуження-послуги, предмет якого становить надання послуг набувачем на користь відчужувача чи третьої особи під передачу майна у власність набувача на випадок смерті відчужувача.

Спадковий договір доцільно розглядати інститутом, тісно пов’язаним з відносинами з посмертного переходу майна, та особливою формою вираження волі спадкодавця на випадок смерті, що передбачає безоплатне відчуження майна, обтяжене обов’язком набувача вчинити надання, яке не визнається видом спадкування, регулює пов’язані із спадкуванням відносини.

Заслуговує на увагу пропозиція щодо доцільності визнання спадкового договору окремим видом спадкування, поряд із спадкуванням за заповітом і за законом.

Норми ЦК України про спадковий договір і заповіт логічно мають передувати положенням про спадкування за законом, що логічно випливає з принципу автономії волі учасників цивільних відносин.

Визнання спадкового договору особливим, самостійним видом спадкування можливе в майбутньому з формуванням відповідних умов за результатами практики правозастосування цього інституту.

З урахуванням того, що до спадщини не входить майно, щодо якого укладено спадковий договір, та існування загрози порушення права на обов’язкову частку, доцільним є застосування аналогії закону і права та поширення дії норм спадкового права, що регулюють право на обов’язкову частку у спадщині, на відносини, які виникають зі спадкового договору.

На положення про спадковий договір за аналогією закону мають поширюватися положення про договір безоплатної ренти, якщо інше не випливає із закону або сутності цього зобов’язання [18, c. 35].

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз інституту спадкового договору у цивільному законодавстві України дозволяє зробити наступні висновки.

1. Спадковий договір був відомий ще німецькому звичаєвому праву. Однак широкого розповсюдження й визначального характеру він набув лише з часів рецепції римського приватного права.
2. За законодавчим визначенням спадковий договір — це консенсуальний, двосторонній і оплатний договір, який відповідно до ст. 1304 ЦК укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.
3. Відносини, що виникають із спадкового договору, є договірними, а не спадковими, оскільки:

—         у ст. 1217 ЦК подано вичерпний перелік видів спадкування — за заповітом або за законом;

—         предметом спадкового договору виступає виключно майно відчужувача (не говорячи вже про дії набувача), тоді як до об’єктів спадкування можуть входити ще й речові права на чуже майно (емфітевзис, суперфіцій, сервітути);

—         спадковий договір  не можна скасувати або змінити в односторонньому порядку за життя відчужувача, як це має місце при заповіті;

—         суб’єктами спадкових відносин є насамперед спадкодавець та спадкоємець, у той час як набувачами за спадковим договором може бути і не спадкоємці;

—         спадковий договір має оплатний характер, тоді як відносини, що виникають між спадкодавцем і спадкоємцем, є безоплатними.

Усе це свідчить про необхідність змінити легальну назву цього договору і розмістити його у Підрозділі І «Договірні зобов’язання» Розділу ІІІ «Окремі види зобов’язань» Книги V ЦК «Зобов’язальне право» після договорів довічного утримання і ренти.

Ураховуючи те, що спадковий договір є новим інститутом вітчизняного цивільного права, вважаємо також за потрібне більш детально визначити основні його положення, зокрема щодо суб’єктивного складу, прав та обов’язків сторін, істотних умов цього договору, питання переходу ризиків і невизначення майна, що є об’єктом спадкового договору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільний кодекс України : від 16.01.2003 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/ 435-15.
2. Амеліна А. С. Поняття та ознаки спадкового договору / A. C. Амеліна // Право та управління. — 2011. — № 1. — С. 17-20.
3. Васильченко В. Спадковий договір: деякі міркування з приводу нормотворчості [Текст] / Віталій Васильченко // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 12. —  С. 34-37
4. Васильченко В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права [Текст] / В. Васильченко // Право України. — 2003. — № 7.- С.137-140
5. Васильченко В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права [Текст] / В. Васильченко // Право України. — 2003. — № 6.- С.118-121
6. Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях , прийнятих за результатами розгляду заяв  про перегляд судового рішення  з підстави, передбаченої п.1ч. ст.355 ЦПК України, за  I півріччя 2012 р. [Текст] (Введено зміст) // Вісник Верховного Суду України. — 2012. — № 12. —  С. 4-15
7. Горбенко І.В. Розробка уроків теми «Ти і цивільно-правові відносини». Правознавство (практичний курс). 9 клас [Текст] / І. В. Горбенко (Введено зміст) // Історія та правознавство. — 2010. — № 16-18. — С. 60-73
8. Гриняк, А. Дискусійні питання правової природи спадкового договору [Текст] / Андрій Гриняк // Юридична Україна. — 2014. — № 10. — С. 46-51
9. Гриняк, А. Спадковий договір та прийняття спадщини як підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло [Текст] / Андрій Гриняк // Юридична Україна. — 2014. — № 11. — С. 63-68
10. Дякович М. Як укласти спадковий договір [Текст] / Мирослава Дякович // Податкове планування. — 2005. — № 3. — С. 65-69
11. Заіка Ю. О. Спадкове право в Україні: Становлення і розвиток: монографія / Ю. О. Заіка. — 2-е вид. — К. : КНТ, 2007. — 425 с.
12. Заіка Ю. О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні : монографія / Ю. О. Заіка. — К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. — 394 с.
13. Карп’як, Т. Спадковий договір і договір довічного утримання: подібність і відмінність [Текст] / Тетяна Карп’як // Все про бухгалтерський облік. — 2015. — № 31 (1 квітня). — С. 19-22
14. Ковальчук О. Правочин і цивільно-правовий договір-поняття спадкового права ( основи правознавства, 9 кл.) [Текст] / О. Ковальчук // Історія в школі. — 2011. — № 4. — С. 41-46
15. Король, А. Набуття фізособами нерухомості у спадок та за спадковим договором [Текст] / Алла Король // Все про бухгалтерський облік. — 2015. — № 29 (27 березня) : Спецвипуск. — С. 27-28
16. Кухарєв О. Особливості договору про зміну черговості одержання права на спадкування [Текст] / О. Кухарєв // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 4. — С. 41-44
17. Луць В. Окремі питання спадкового договору в цивільному праві України [Текст] / В. Луць // Юридична Україна. — 2009. — № 9. — С. 31-36
18. Луць В. Окремі питання спадкового договору в цивільному праві України / В. Луць, А. Ериняк // Юридична Україна. — 2009. — № 9. — С. 31-36.
19. Мазуренко С. Особливості укладення спадкового договору [Текст] / С. Мазуренко // Право України. — 2004. — № 2.- С.111-114
20. Мазуренко С. Правовий режим майна, що є предметом спадкового договору з участю подружжя [Текст] / С. Мазуренко // Юридический вестник. — 2003. — № 4. — С. 80-83
21. Майданик Р. А. Поняття і правова природа спадкового договору за цивільним законодавством України / Р. А. Майданик // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2008. — № 6 (80). — С. 48-61.
22. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. Т. 2 / за відп. ред. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 1171 с.
23. Ромовская З. В. Проблемы наследственного договора / З. В. Ромовская // Юридическая практика. — 2003. — № 44. — С. 14-21.
24. Солтис, Н. Визначення спадкового договору з участю подружжя [Текст] / Ніна Солтис // Юридична Україна. — 2014. — № 9. — С. 41-45
25. Стрижак І. В. Правова характеристика спадкового договору / І. В. Стрижак, Ю. Ю. Рак // Форум права. — 2013. — № 1. — С. 976—980
26. Тимуш І. С. Ризикові договори за цивільним законодавством України : навч. посіб. / С. Тимуш. — К. : Істина, 2006. — 279 с.
27. Турлуковський Я. Спадковий договір в українському цивільному праві: теорія та практика / Я. Турлуковський // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 6. – с. 37-39.
28. Хачатрян В. Договори про правову допомогу як засіб подолання колізій регулювання спадкових відносин з «іноземним елементом» // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 2. — С. 103-107
29. Черняк, О. Спадковий договір [Текст] : Проблеми правового визначення / Олена Черняк // Юридична Газета. — 2014. — № 3-4. — С. 33-34
30. Чуйкова, В. Правова характеристика спадкового договору [Текст] / В. Чуйкова // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 4. — С. 3-7
31. Шама Н. П. Поняття та ознаки спадкового договору: юридические статьи / Н. П. Шама // Вісник Львівськ. ун-ту. Серія юридична. — 2009. — Вип. 49. — С. 142-150.