Меморіальна скульптура Пізнього Відродження і доби маньєризму отримала поширення на західних українських землях у 16 столітті, бо саме там найчастіше стикалися з новими віяннями та новими ідеями, що йшли від контактів як з явищами італійської культури, так і безпосередньо з митцями Італії чи північних країн, що теж проходили етап Віжродження.

Крім скульпторів, різьбярів каменю, працювали в Західній Україні також скульптори — конвісарі або людвісарі. Так називалися відливачі з металу. Головним центром ремесла й мистецтва в добу бароко в Україні зоставався Львів. Одною з більше відомих львівських майстерень була майстерня родини Франковичів, що майже ціле XVII ст. переходить від одного члена роду до другого. Франковичі відливали в своїй майстерні найбільше дзвони та гармати, іноді з дуже вибагливими та артистичними орнаментами, але виготовляли також і самостійні металеві скульптури.