Вступ.

1. Характеристика партій та виборів в Німеччині.

2. Особливості партійної системи в ФРН

3. Вплив політичних партій на формування та функціонування вищих конституційних органів державної влади.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У розвинених демократичних країнах партії є одним із найважливіших політичних інститутів в організації делегування владних повноважень народу державним законодавчим і управлінським структурам. Партії оптимізують не тільки взаємодію суспільства та держави, але й визначають форму існування державної влади. Досвід функціонування партійних систем розвинених країн засвідчує багатоваріантність партійно-владної взаємодії у формуванні та здійсненні політичної волі народу, що є практичним взірцем для розвитку молодих демократій.

Німецька модель демократії базується на визначальній ролі партій у забезпеченні функціонування політичної системи. Дієвість даної моделі доводить не тільки весь позитив історичного розвитку ФРН до 1990 р., але й політична стабільність в об'єднаній Німеччині. Водночас, увага німецької громадськості дедалі частіше акцентується на нових і часто суперечливих тенденціях у діяльності партій та розвитку партійної системи. Мова йде, передусім, про зміни в партійній системі, які відбулися внаслідок об'єднання ФРН та НДР у 1990 р., а саме: плюралізацію партійного спектру, регіоналізацію представництва партій і посилення ролі екстремістських політичних сил. Новітні глобальні тенденції суспільного розвитку зумовили мобілізаційні та організаційні труднощі провідних німецьких партій. Зростаюча потреба переосмислення ролі партій у політичному житті країни відкриває широке дискусійне поле перед науковцями та політиками. Увага німецької науки до вивчення партійно-владної взаємодії посилюється усвідомленням того факту, що стан кризи у партійному середовищі неминуче позначиться на стабільності політичної системи ФРН.

Пошук додаткових факторів стабілізації та оптимізації зв'язку між суспільством і державою є також нагальним для розвитку української демократії, яка перебуває в стані перманентного політичного реформування. Тож проведення комплексного дослідження теоретичних та практичних аспектів владно-партійної взаємодії в сучасній Німеччині зумовлене необхідністю узагальнити досвід функціонування політичних систем провідних країн світу з метою розбудови ефективної моделі взаємодії партій та органів державної влади в Україні.

Важливість саме німецького досвіду для політичного реформування України пояснюється низкою факторів. По-перше, історичні умови становлення багатопартійності в Україні та східних землях об’єднаної Німеччини є схожими, зважаючи на тоталітарне минуле НДР та УРСР. Механізм швидкого відновлення у східнонімецьких землях цивілізованої партійної системи та демократичності взаємовідносин у площині “партії – влада” заслуговує на увагу українських дослідників. По-друге, проблема регіоналізації партійного представництва в органах державної влади за віссю „схід – захід”, що створює труднощі у функціонуванні партійної системи Німеччини на федеральному рівні, також потребує додаткового переосмислення в сучасних українських політичних реаліях. По-третє, орієнтація вітчизняного законодавства на розбудову пропорційної виборчої системи та розширення повноважень Верховної Ради України робить досвід німецької парламентської демократії незамінним.

1. Характеристика партій та виборів в Німеччині

У сучасній демократії конститутивне значення мають політичні партії, що конкурують між собою. Обрані на певний час, вони виконують політичні завдання керування і контрольні функції. Партії відіграють значну роль у формуванні політики.

Основний закон враховує цю обставину і присвячує партіям окрему статтю (ст. 21). Вона наголошує: «Партії беруть участь у політичному волевиявленні народу, їх заснування вільне, їх внутрішній устрій має відповідати демократичним засадам. Вони повинні давати звіт громадськості про походження своїх коштів».

У Німеччині існує багатопартійна система. Згідно з діючою Конституцією, саме вона сприяє формуванню політичної волі народу. На сьогодні найвпливовішими партіями є: Християнсько-демократичний союз (ХДС), яка була створена після Другої світової війни, як партія, яка спирається на засади християнського розуміння людини і її відповідальності за свої справи перед Богом. Основний напрям у діяльності цієї партії за сучасних умов є орієнтація на екологічно спрямовану ринкову економіку; Християнсько-соціальний союз (ХСС), який існує тільки на території Баварії, соціальна база його — католицьке населення цієї землі. Кінцева мета діяльності партії аналогічна позиціям ХДС; Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) — найстаріша партія (створена ще у останній третині XIX ст.) на сьогодні — провідна ліва партія у країні. Вона виступає за економічне перетворення ринкової економіки, соціальну справедливість, збереження приватної власності, охорону і збереження існуючої держави; Вільна демократична партія (ВДП) — невелика права, але дуже впливова партія. Вона обстоює вільні ринкові відносини, виступає проти ведення планового господарства. Має велику підтримку у колах інтелігенції; Партія зелених (Союз '90/Зелені) — екологічна і антивоєнна партія, яка виступає за екологічний гуманізм, здійснює заходи щодо поліпшення роботи енергетики, підприємств, транспорту, а також житлового будівництва; Партія демократичного соціалізму (ПДС) — ліва партія, наступниця колишньої СЄПН (яка колись була керівною в НДР). Вона користується певною підтримкою в землях, які були створені на території колишньої НДР. Програма партії визначає, що вона підтримує ринкову економіку, виступає за екологічну безпеку, охорону природи, права людини.

Традиційно у країні точиться боротьба між двома найбільш впливовими партіями — правий блок ХДС/ХСС та ліва СДПН. Голоси, які збирають ці партії, поділяються більш менш порівну, тому ні одна з них не може самостійно сформувати уряд — кожній з них потрібен союзник. ВДП, яка займає третє місце на виборах, виступає як такий союзник. Вона підтримує то одну, то другу партію і бере участь у формуванні уряду.

Що стосується Республіканської партії (РП), то це відверто правоекстремістська партія, яка проголошує націоналістичні погляди, має певний вплив у деяких землях, наприклад, вона має своїх представників у ландтагу Баварії. Відповідальність за соціальні проблеми вона цілком покладає на іноземних робітників і вимагає їх видворення з країни, також вимагає посилення правоохоронних органів і називає себе партією «закону і порядку».

Партії в Бундестагу. Після перших загальнонімецьких виборів 1990 р. у німецькому Бундестагу представлені шість партій. Це -Християнсько-демократичний союз Німеччини (ХДС), Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), Вільна демократична партія Німеччини (ВДП), Християнсько-соціальний союз (ХСС), Партія демократичного соціалізму і об'єднана за списком група Союз '90/Зелені. ХДС не має земельної спілки у Баварії, в той час як ХСС виступає лише у Баварії. Проте у Бундестагу ХДС і ХСС утворюють спільну фракцію. СДП, ХДС, ХСС і ВДП виникли між 1945 і 1947 роками у західних федеральних землях. СДП була заново організована за тією ж назвою, що і партія, яка раніше обиралася переважно робітниками і була заборонена гітлерівським режимом у 1933 році. Інші партії були новими партіями. Християнські партії ХДС і ХСС на протилежність старій Католицькій центристській партії за часів Веймарської республіки зверталися до виборців обох християнських конфесій. ВДП у своїй програмі орієнтувалася на традиції німецького лібералізму.

Ці чотири партії протягом більше чотирьох десятиріч від їх заснування пройшли значні зміни. На рівні федерації протягом цього часу вони всі принаймні один раз створювали коаліції одна з одною або були в опозиції. Сьогодні вони вважають себе народними партіями, що представляють всі верстви суспільства. Вони мають різні крила, що віддзеркалюють різноманітні позиції у лавах однієї партії.

Від 1983 до 1990 років у Бундестагу була представлена партія «Зелених». Вона була заснована на рівні федерації у 1979 p., а з бігом часу ввійшла до кількох земельних парламентів. Партія, яку спочатку об'єднувала супротивників атомної енергії і групи протесту з пацифістськими тенденціями, виникла із радикального Руху за охорону навколишнього середовища. Під час виборів до Бундестагу у 1990 р. Зелені не набрали потрібних п'яти відсотків голосів. Проте об'єднаний з ними за списком «Союз '90» спромігся ввійти до Бундестагу. Це угруповання походить від руху за громадянські права, який у 1989-90 роках разом з іншими партіями і рухами досяг змін у колишній НДР. Партії «Союз '90» і «Зелені» 14 травня 1993 р. об'єдналися в одну партію «Союз '90/Зелені», яку 1994 р. було обрано до Бундестагу.

ПДС, як вже зазначалося, є наступницею колишньої державної партії НДР — Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини (СЄПН). В об'єднаній Німеччині вона не змогла стати великою політичною силою. ПДС увійшла у 1990 р. до німецького Бундестагу, так само як і об'єднана за списком група «Союз '90/Зелені», лише з причини спеціального регулювання для партій у нових федеральних землях — роздільне застосування п'ятивідсоткового обмеження у нових і старих землях. Під час виборів до Бундестагу в 1994 р. ПДС увійшла до Бундестагу на основі чотирьох прямих мандатів, здобутих у Берліні.

П'ятивідсоткове обмеження. Із тих 36 партій, що брали участь у перших виборах до Бундестагу у 1949 р., в обраному 1990 р. парламенті залишилося лише чотири. Ця концентрація пояснюється, передусім, запровадженим у 1953 р. і загостреним у 1957 р. застереженням щодо обмеження. Відповідне до нього у парламент проходять тільки ті партії, які отримають щонайменше п'ять відсотків дійсних голосів виборців або три прямих мандати. Федеральний конституційний суд визнав це застереження. Метою цього регулювання було уникнення розщеплення політичного ландшафту після досвіду з Веймарською республікою і створення здатної до врядування більшості.

Щодо представництва національних меншин п'ятивідсоткове обмеження не застережується. Так, наприклад, Південно-Шлезвізька спілка виборців, що репрезентує датську меншість, має одного депутата в ландтагу Шлезвігу-Гольштейна, хоча він набрав менше п'яти відсотків голосів.

Дуже відрізняється від виборів до Бундестагу та ландтагу картина комунальних виборів на рівні районів і общин. Тут важливу роль часто відіграють так звані «ратушні партії» у вигляді виборчих товариств.

Вибори і референдум. Населення Німеччини обирає нижню палату парламенту — Бундестаг, законодавчі органи влади земель — ландтаги, а також місцеві органи влади: крейстаги в районах, представництва в громадах (у містах обираються збори місцевих уповноважених або рада міста).

Виборче право ФРН має широке коло джерел, до яких належать: основний закон ФРН, конституції земель, державно-правові закони, акти виконавчої влади, рішення судів. У них містяться положення, які стосуються організації та порядку проведення виборів, способів голосування. Основний закон ФРН закріплює лише загальні принципи виборчого права (ст. 38), зазначаючи, що вибори повинні проводитись на підставі загального, прямого, вільного і рівного виборчого права, а також таємного голосування. Його детальну регламентацію Конституція відносить до ведення федерального законодавства.

Попередніх виборів не буває. Кандидати на вибори висуваються партіями. Система виборів до Бундестагу є «персоналізованим правом пропорційних виборів». Кожний виборець має два голоси. Першим голосом він обирає кандидата свого виборчого округу, а саме, за відносним мажоритарним виборчим правом: хто одержить більшість голосів, той є обраний (перші голоси). Другим голосом він вирішує долю депутатів, які потрапляють до Бундестагу через так звані земельні списки партій (другі голоси). Голоси із окремих виборчих округів і за земельними списками підраховуються таким чином, що Бундестаг складається майже в такому самому співвідношенні, яке є в розподілі за окремими партіями. Якщо якась партія отримала у виборчих округах більше прямих мандатів, ніж їй належало б за її часткою голосів, то вона має право залишити собі ці «переважуючи мандати». У таких випадках Бундестаг має більше ніж 656 передбачених законом членів, тому у Бундестагу зараз 672 депутати. Завдяки земельним спискам виборче право має на меті бачити представленими у парламенті всі партії відповідно до відданих за них голосів. З другого боку, прямі вибори у виборчих округах дають громадянам можливість віддати перевагу певним політикам. Як правило, населення виявляє до виборів великий інтерес. У виборах до Бундестагу 1994 р. взяли участь 79,1 відсотка виборців. Під час виборів до ландтагів і комунальних виборів кількість учасників коливається, але здебільшого становить приблизно 70 відсотків.

Члени і фінанси. За станом на 1994 р. партії, що представлені у Бундестагу, мали таку кількість членів: СДН — 851 тис, ХДС -690 тис, ХСС -177 тис. ВДП — 94 тис, ПД С — 123 тис, Союз '90/ Зелені — 43 тис. Усі партії збирають внески від своїх членів. Але таким чином вони можуть лише частково покрити свої фінансові потреби. Не вистачає також і пожертвувань, які дають партіям їх симпатики. Крім того, це містить у собі небезпеку, що надто великі жертводавці можуть мати вплив на волевиявлення партії. Тому згідно з законом про фінансування партій, що набув чинності 1 січня 1994 p., партії під час виборів до Бундестагу, Європейського парламенту та ландтагів одержують від держави за кількість дійсних голосів до п'яти мільйонів — 1,30 марки за голос. За кожний подальший голос надається одна марка. Крім того, виплачуються п'ятдесят пфенігів за кожну марку, яку окрема партія одержує від членських внесків або пожертвувань. Ці суми не повинні перевищувати річні доходи партії. Дотації для всіх партій разом не можуть перевищувати 230 мільйонів марок.

Розвиток партійної системи розглядається під кутом зору зміни можливостей партій брати участь у здійсненні влади. Результати виборів, парламентський та урядовий (коаліційний) потенціал партій розглядаються як базові показники розвитку політичного діалогу між партіями та владними органами; ідейно-програмна еволюція партій береться до уваги лише в аспекті зміни можливостей політичних сил виконувати владні функції. Зважаючи на коаліційний характер здійснення партіями державної влади, аналізується простір для міжпартійної конкуренції. Зафіксовано, що партійна система об'єднаної Німеччини є більш поляризованою, ніж до 1990 р., однак ідеологічна дистанція між основними партіями не є значною, що збільшує варіанти для коаліційної взаємодії.

Виходячи з партійного складу правлячих коаліцій на федеральному рівні, розвиток партійної системи Німеччини в 1990 – 2005 рр. умовно поділено на два періоди: в 1990 – 1998 рр. парламентська більшість та уряд складалися з представників ХДС/ХСС та ВДП, а в 1998 – 2005 рр. на парламентсько-урядовій арені домінувала коаліція СДПН – Союз 90/Зелені.

У кожному з названих періодів партії проводили значні зміни у ідейно-програмному спрямуванні, кадровій політиці та коаліційній стратегії. Складність аналізу цих параметрів полягає у їх динамічності в першій половині 1990-х рр., але вже з 1998 р. можна констатувати наявність стійких тенденцій у розвитку коаліційної взаємодії партій.

2. Особливості партійної системи в ФРН

Дослідження розвитку партійної системи, партійно-владної взаємодії в ФРН відноситься до актуальних проблем зарубіжної, передусім німецької, політичної науки, що зумовлено виключною роллю партій у політичній системі. Із посиленням впливу партій в українській політиці зростає інтерес до даної проблематики й у вітчизняній науці. У працях В.Баштанника, М.Примуша, С.Топалової, Ю.Шведи аналіз партійно-політичного життя в Німеччині провадиться в контексті порівняльних досліджень політико-правового регулювання діяльності партій та розвитку партійних систем країн світу. Суто німецькій партійній проблематиці присвячені публікації М.Копиленко, А.Кудряченка, А.Мартинова, Я.Чорногора.

Наразі в дослідженнях партійно-владної взаємодії в ФРН можна виокремити такі основні напрями: а) оцінка ролі та місця партій у сучасній німецькій політичній системі; б) дослідження правових умов діяльності партій; в) вивчення владно-партійної взаємодії у контексті розгляду проблем німецького парламентаризму та федералізму; г) характеристика розвитку окремих суб'єктів партійно-політичного життя; д) аналіз результатів парламентських виборів на земельному та федеральному рівнях; е) дослідження партійного представництва в органах влади та розвитку партійної системи.

Взаємодія партій із органами державної влади в об'єднаній Німеччині висвітлюються науковцями в контексті розгляду проблем німецького парламентаризму, федералізму та досліджень урядової діяльності. Сучасне переосмислення проблем, пов'язаних із парламентською діяльністю політичних партій у ФРН, знаходимо в працях В.Баштанника, Е.Гюбнера, В.Ізмайра, Г.Кречмера, С.Кропп, С.Топалової. Вчені зосереджують свою увагу на висвітленні правових, організаційних, персонально-кадрових чинників, які відкривають можливості для впливу партій на парламент.

Сучасне німецьке партійне законодавство відзначається детальним регулюванням усіх сфер партійної діяльності, що зумовлено виключною роллю партій у формуванні та діяльності органів влади. Система партійного законодавства ФРН зберігає основу правового спадку Західної Німеччини, увібравши як позитивні здобутки у розбудові правових норм про політичні партії, так і суперечливі твердження закону. Окремі суперечливі моменти в державно-партійній взаємодії фіксуються у виборчому, фінансовому та парламентському законодавстві. Так, нерозв'язаною залишається проблема вільного мандата, якому суперечить не тільки політична практика формування та функціонування депутатського корпусу парламенту, але й інші законодавчі акти ФРН.

Зміни в партійному законодавстві після об’єднання Німеччини торкнулися здебільшого системи фінансування політичних партій. Але, незважаючи на суттєві кроки законотворців із вдосконалення системи розподілу державних коштів, фінансова сторона взаємодії партій та держави є найбільш проблемною. Динамізм фінансової сфери діяльності партії не дозволяє разовим актом врегулювати всі питання і ліквідувати порушення закону в цій галузі, що підкреслює необхідність постійних пошуків у даному напрямку.

Закон гарантує, а держава контролює дотримання внутрішньої та зовнішньої свободи діяльності партій. Законодавчо регламентується весь комплекс відносин, які складають основу організаційної побудови політичних партій, як передумови дотримання внутріпартійної демократії. Водночас у ключовому для партійно-владної взаємодії питанні – забороні політичних партій – Основний закон мінімізує втручання в цей процес законодавчих та виконавчих органів, залишаючи розв’язання даної проблеми лише за Федеральним конституційним судом.

Виборче законодавство ФРН забезпечує формування стабільної та ефективної партійної системи. Діюча в Німеччині так звана „персоніфікована” пропорційна система виборів дозволяє одночасно поєднувати як сильні сторони пропорційної системи з високим виборчим бар'єром, так і системи представництва відносної більшості: в парламенті представлені впливові політичні сили, і депутати не втрачають зв’язок із виборцями округу.

Таким чином, і законодавство, і держава в цілому намагаються створити та підтримувати демократичну основу, яка необхідна політичним партіям, щоб максимально реалізувати політичну волю народу. Так, дії держави в забезпеченні діяльності партій чітко регулюються законодавством. Основний закон і “Закон про політичні партії” дозволяють партіям впливати на діяльність органів влади (парламенту та уряду), але чітко не окреслюють межі такого впливу. А в умовах правової держави і парламентської форми правління перед партіями як суспільними об'єднаннями відкриваються численні варіанти політичного впливу на державні органи в обхід прямого порушення норм закону.

3. Вплив політичних партій на формування та функціонування вищих конституційних органів державної влади

Партії здійснюють визначальний вплив на всіх етапах формування та функціонування Федерального парламенту і Федерального уряду. Дія партійного фактора простежується на всіх рівнях комунікаційного процесу в парламентсько-урядовій системі, де сформувалася система стійких зв’язків у площинах „партія – фракція”, „партія – канцлер”, „парламентська більшість – партія – уряд”.

При розгляді взаємодії партій та фракцій враховувалися такі основні моменти. По-перше, виборча система реалізує на практиці механізм обрання до парламенту партійних кандидатів, структуризація Бундестагу проходить за партійним принципом. По-друге, між партіями та фракціями існують тісні взаємозв’язки, які відображені в партійних статутах. По-третє, кадрова політика німецьких партій передбачає, що депутатські мандати отримують найбільш віддані члени партії. Крім того, депутати є організаційно пов'язані партійними посадами різного рівня. По-четверте, попри внутріфракційні суперечки, на партійній основі досягається єдність фракції у прийнятті важливих рішень, які підпорядковані реалізації програмної мети. Саме тому фракції і парламентські групи в німецькому Бундестазі мають стійке членство і єдність під час голосування.

Основними засобами впливу партій на формування уряду, на взаємодію уряду та парламентської більшості є коаліційні переговори, від результату яких залежить формування і функціонування парламентської більшості, обрання канцлера та формування уряду. Найбільший вплив на процес прийняття рішень мають неформальні зустрічі керівників коаліційних партій. Скріпленню відносин у системі „уряд – партії – парламентська більшість” сприяють кадровий взаємозв’язок фракцій та партій на рівні керівників коаліції, а також обіймання депутатами посад у виконавчих структурах, що не забороняється німецьким законодавством. Постійне узгодження дій між представниками уряду та парламентської більшості, зумовленість їх рішень партійними пріоритетами деформували класичну схему розподілу влади, згідно з якою уряд і парламент протистоять один одному як дві незалежні гілки влади. На практиці протистояння зі сфери “парламент – уряд” перемістилося у площину “правлячі партії – опозиція”. Водночас, слід враховувати, що згуртованість у рамках партійних коаліцій є суттєвим фактором для забезпечення стабільності парламентсько-урядової системи в об'єднаній Німеччині.

Через призму протистояння правлячих та опозиційних партій розглянуто діяльність Бундесрату. Встановлено, що тісна взаємопов’язаність механізмів функціонування Бундестагу та Федеральної ради може зумовлювати прийняття політичних рішень за партійним інтересом у випадку однорідної чи неоднорідної партійної більшості в цих державних органах. Шляхом зіставлення представництва партій у Бундестазі та Бундесраті проаналізовано вплив партійно-політичного чинника на діяльність Бундесрату в 1990 – 2005 рр. У цілому, враховуючи не конституційно-правові настанови, а фактичну деформацію розподілу повноважень між Федеральним урядом та Бундестагом, автор позитивно оцінює можливості впливу Бундесрату на німецьку політику. Федеральна рада є тим конституційним органом, який вносить додатковий елемент противаги у механізм розподілу влади.

Інституційні механізми створюють для провідних партій можливість впливати на формування складу Федерального конституційного суду та обрання Федерального президента. Але, незважаючи на партійний вплив на формування цих інституцій, тиск партій на їх діяльність досить незначний. Автор схильний вважати, що існуюча кількісна рівновага між суддями Федерального конституційного суду, які обираються за пропозицією ХДС та суддями від СДПН, є своєрідним гарантом нейтралізації партійного компонента під час ухвалення рішень цим важливим державним органом.

Партійний вплив на вищі органи державної влади простежується значно ширше, ніж це зафіксовано правовими формулами в ст. 21 Основного закону та §1 „Закону про політичні партії”. Водночас, в умовах діючої форми правління в ФРН, яка ускладнена елементами федеративного устрою, партії та існуючий рівень їх взаємодії з органами влади є необхідною основою для стабільності політичної системи Німеччини, для збалансування інтересів різних політичних сил.

Висновки

У Німеччині законодавство про взаємодію партій та держави характеризується детальною регламентацією основ функціонування політичних партій та чітким регулюванням дій державних органів щодо партій. Закон чітко окреслює роль і функції державної влади у забезпеченні організаційних умов діяльності партій, у наданні їм фінансової підтримки, у захисті внутріпартійної демократії, у дотриманні процедури заборони та розпуску партійних організацій.

Законодавство надає партіям як носіям політичної волі народу досить широке коло функцій, у тому числі розкриває можливості впливу на формування та функціонування парламентсько-урядової системи. Але, проголосивши необхідність партійного впливу на діяльність парламенту та уряду, закон не встановив чіткої межі таких дій. В умовах парламентської демократії і федеративного державного устрою існує взаємозв’язок у формуванні та функціонуванні державних інституцій, що створює додаткові можливості для партійного впливу в політичній практиці.

Аналіз умов організації діяльності вищих конституційних органів влади дозволив дійти висновку, що партії здійснюють посилений вплив на формування складу не тільки Бундестагу та Федерального уряду, але й Федеральної ради, Федерального конституційного суду та на вибори Федерального президента. Партійний компонент є визначальним у роботі парламентсько-урядової більшості в Бундестазі. В окремих випадках, простежується також вплив партійної приналежності делегатів земельних урядів на роботу Федеральної ради. Партійний вплив на вищі конституційні органи влади здійснюється значно ширше, ніж це регламентовано положеннями партійного законодавства. Водночас, при оцінці даного політичного явища необхідно враховувати особливості функціонування партійно-політичної системи сучасної ФРН.

Список використаної літератури

1. Георгіца А. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник/ Аурел Георгіца,; М-во освіти і науки України, Чернівецький нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. — Тернопіль: Астон, 2003. — 431 с.

2. Ключкович А. Роль політичних партій у забезпеченні взаємодії уряду та парламенту в сучасній Німеччині // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Наук. журнал: Вип. 3. – К.: Міленіум, 2005. – С. 156-161.

3. Ключкович А. Політико-правовий механізм взаємодії партій та державної влади в Федеративній Республіці Німеччині // Carpatica–Карпатика. – Випуск 27. Карпатський регіон: історія і культура, 2003. – С. 205-214.

4. Ключкович А. Правовий статус та основи діяльності політичних партій у Німеччині // Вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Випуск 2. – Ужгород, 2005. – С. 167-179.

5. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ За заг. ред. В.О. Ріяки; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 543 с.

6. Шаповал В. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник для студ. юрид. вищ. навч. закл. і фак./ Володимир Шаповал,. — 5-е стереотипне вид.. — К.: АртЕк, 2002. — 262 с.