Вступ

Розвиток еколого-орієнтованого бізнесу може дозволити істотно змінити екологічну ситуацію в країні, поліпшити охорону навколишнього середовища й використання природних ресурсів. Очевидно, що не можна вирішити екологічні проблеми, вийти на стійкий тип розвитку без загального поліпшення економічного становища країни, ефективної макроекономічної політики.

Зараз найважливішим є створення державою за допомогою ефективних, непрямих і прямих, економічних інструментів і регуляторів сприятливого клімату для розвитку еколого-орієнтованого бізнесу. Важливо відмовитися й переглянути багато стереотипів у процесах прийняття рішень. Сучасні традиційні підходи до економічного розвитку базуються на кількості використовуваних природних ресурсів. Чим більше використовується ресурсів, тим краще для країни. Прагнення збільшити видобуток природних ресурсів і підсилити їхню експлуатацію може тільки прискорити процеси екологічної деградації. Потрібні принципово інші підходи. Нерозвиненість обробної й переробної промисловості, інфраструктури, сфери розподілу приводять до колосальних втрат природних ресурсів і сировини.

Сприятливий, або рятівний, розвиток стосунків людини з природою залежить від того, чи будуть своєчасно зроблені зважені кроки в напрямку зміни способу життя людей і форм природокористування. Немає, як уже зазначалося, жодних підстав сподіватися, що радикальний перелом на краще може статися внаслідок стихійних зрушень, просування вперед методом спроб і помилок. В ситуації, що складається, найнижчої оцінки заслуговують сподівання на щасливий збіг випадкових обставин чи неймовірне везіння. Те, що “якось буде”, завжди найбільш непередбачуване і небезпечне. Принцип “якось буде” завжди по-різному обертається для тих, хто ним керується й бездіяльно вичікує, і тих, хто, не покладаючись на стихійний плин подій, активно діє задля досягнення певного результату. В конкурентній боротьбі послідовники принципу “якось буде” просто приречені програвати, бо своєю бездіяльністю вони дають конкурентові додаткові шанси на перемогу.

1. Соціально – економічна ефективність заходів захисту навколишнього середовища

Природоохоронні заходи мають на меті поліпшення стану навколишнього природного середовища або створення умов для цього. Ознаками природоохоронних заходів є:

— підвищення екологічності продукції, що випускається;

— скорочення споживання природних ресурсів на одиницю продукції, що випускається та здійснення господарської діяльності;

— зниження забруднення природних комплексів викидами, стоками, відходами, фізичними випромінюваннями;

— зниження концентрації шкідливих речовин у викидах, стоках, відходах;

— поліпшення стану середовища існування людей.

Метою заходів з охорони та раціонального використання водних ресурсів є підтримання оптимального стану малих річок, будівництво обладнаних майданчиків, причалів та під´їзних шляхів для навантажувально-розвантажувальних робіт; ліквідація осередків забруднення підземних вод; розробка та будівництво магістральних колекторів для збирання господарсько-побутових, промислових та зливових стічних вод; розробка та будівництво головних та локальних очисних споруд; створення системи оборотного та безстічного водокористування, розробка пристроїв для збирання та переробки стічних вод.

Заходами з охорони атмосферного повітря є створення газоуловлювальних установок та пристроїв для технологічних систем та вентиляції; розробка пристроїв для нейтралізації вихлопів двигунів внутрішнього згоряння; створення приладів та пристроїв для контролю забруднення атмосферного повітря; впровадження пристроїв для допалювання та очищення газів від котелень та інших нагрівальних печей; створення пристроїв для утилізації речовин з газів, що викидаються; переведення нагрівальних печей та пристроїв на паливо з меншою кількістю шкідливих речовин тощо.

Заходи з охорони та раціонального використання земель передбачають будівництво протилавинних, протизсувних, протиселевих споруд; закладання лісозахисних смуг; протиерозійні лісові насадження; технічна та біологічна рекультивація земель; благоустрій територій тощо.

Обґрунтування та оцінка природоохоронних заходів є основою економічного методу управління охороною навколишнього природного середовища. Оцінка ефективності природоохоронних заходів здійснюється за соціальними, екологічними,, економічними, соціально-економічними, еколого-економічними результатами.

Соціальними результатами природоохоронних заходів є скорочення захворюваності людей, зростання тривалості їхнього життя, умови життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, збереження пам´ятників природи та історичних цінностей.

Економічні результати передбачають скорочення збитків, що завдаються природі, економію витрати природних ресурсів, зниження забруднення навколишнього середовища, зростання продуктивності фауни, підвищення працездатності людей.

Екологічні результати — це зниження негативних впливів на природу, покращання стану флори та фауни, зменшення витрати природних ресурсів.

Соціально-економічні результати оцінюються за комплексними показниками покращання рівня життя людей, ефективності суспільного виробництва, зростання національного багатства країни.

Еколого-економічні результати — це зниження витрачання природних ресурсів, зменшення збитків, що завдаються навколишньому середовищу забрудненнями.

2. Показники, які можна застосувати для економічної оцінки водних ресурсів при витратному  і результативному підходах

Для багатьох природних благ і послуг немає традиційних ринків, стандартних попиту і пропозиції. Тому дуже важливим моментом є економічна спроба врахувати наслідки рішень, які приймаються, стадія попереднього збору інформації та її аналізу для наступного прийняття рішення. Чим вища економічна цінність природних об’єктів, тим більша ймовірність, що прийняті економічні рішення, які втілені в різних проектах і програмах, будуть екологозбалансованими, враховувати пріоритети охорони середовища і економії природних ресурсів.

Оцінка змін в економіці, що виникають при певному впливі внаслідок порушення основних функцій природи

На наш погляд логічним є визначення економічної оцінки природних ресурсів під яким  розуміється грошовий вираз народногосподарського ефекту, який приносять ці природні ресурси при їх комплексному і раціональному використанні.

Метою економічної оцінки природних ресурсів є оптимізація витрат, пов’язаних з природокористуванням, і отримання максимальних народногосподарських ефектів. Важливими умовами здійснення економічної оцінки є не тільки єдина методологічна основа, але і фактичний результат  раціонального використання природних ресурсів, а також облік всіх тимчасових факторів в період здійснення оціночних операцій.

Економічна оцінка природних ресурсів застосовується для:

– визначення вартості природних ресурсів;

– вибору оптимальних параметрів їх експлуатації (використання);

– визначення економічної ефективності інвестицій в природно-ресурсний комплекс;

– визначення збитків від нераціонального і не комплексного використання природних ресурсів;

– віддзеркалення оцінки частки природних ресурсів в структурі національного багатства;

– встановлення платежів і акцизів за користування природними ресурсами;

– визначення заставної вартості природних об’єктів і ресурсів;

– прогнозування і планування використання природних ресурсів;

– визначення величини компенсаційних платежів, пов’язаних з вибуттям або зміною цільового призначення природних ресурсів;

– вирішення інших завдань, пов’язаних з раціональним використанням природних ресурсів.

В даний час в економічній науці отримали розвиток наступні основні підходи соціально-економічної оцінки природних ресурсів для їх віддзеркалення в структурі національного багатства (за  ринковою вартістю):

Порівняльний підхід заснований на розрахунку вартості об’єкту, в основі якої лежить вартість вже оціненого ринком аналога, на основі інформації про вже досконалі операції. При оцінці природних  ресурсів цей підхід не представляється можливим використовувати, оскільки знайти аналог всім їх компонентам практично неможливо.

Витратний підхід заснований на двох ідеях: підрахунку засобів, які були вкладені в створення об’єкту, і оцінки вкладень необхідних для створення точного аналога оцінюваного об’єкту. Здійснення економічної оцінки по витратному підходу, також проблематично як в методичному, так і в практичному плані, оскільки:

– не враховуються чинники попиту і пропозиції на ринку природних ресурсів;

– найбільш якісні і вигідно розташовані природні ресурси отримають найменшу оцінку, оскільки чим вище якість ресурсу, тим менше витрат потрібно на його експлуатацію, тим самим відбувається спотворення дійсної вартості окремих компонентів не фінансових, невідтворених матеріальних активів.

– у нестабільних умовах соціально-економічного розвитку регіонів результати будуть спотворені , тому що витрати на придбання всіх складових оцінюваного об’єкту в цих умовах не постійні, а їх зміни складно врахувати через непередбачуваний рівень інфляції;

Результативний підхід заснований на тому, що економічну оцінку (вартість) мають лише ті природні ресурси, які приносять дохід. Іншими словами, вартість ресурсу визначається грошовим виразом первинної продукції, що отримується від експлуатації природного ресурсу, або різницею між отриманим доходом і поточними витратами. Такий підхід також має багато недоліків:

– не для будь-якого природного ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Наприклад, сира нафта, здобута зі свердловини, має цілком певну товарну вартість, тоді як визначення доходу від води в первинному продукті представляє складну проблему, наприклад, якщо це не товарна (мінеральна) вода, використовувана для безпосереднього споживання (як пиття);

– дохід від використання ресурсу може бути як прямим, так і непрямим, який дуже складно оцінити. Це відноситься, зокрема, до використання природних об’єктів в рекреаційних цілях, до кліматичних ресурсів території і так далі;

– при такому підході не враховується чинник часу. Невживаний ресурс, що не має відповідно до даного підходу вартості, може бути затребуваний і навіть стати дефіцитним в процесі освоєння території, розвитку нових технологій і виробництв в цілому.

В економічній літературі неодноразово робилися спроби механічного поєднання витратної та  результатної теорії. Однак жодна з розглянутих вище оцінок природних ресурсів – чи то оцінка, основана на витратах по освоєнню і підтримці об’єкта в експлуатаційному стані, чи побудована на вимірюванні  результатів його функціонування – не можуть у повній мірі відображати цінність, яку має той чи інший об’єкт природокористування. Тільки діалектичне поєднання (а не технічне додавання) витратного і  результатного (комплексного) аспектів оцінки природних ресурсів дозволить правильно їх оцінити. Подібний підхід реалізовано у рентній теорії оцінки природних ресурсів. Рента відображає, з одного боку, результати експлуатації природного ресурсу, з іншого –   відбиває витрати, які дозволяють сформувати економічний ефект. Застосування рентної концепції для економічної оцінки природних  ресурсів, в умовах ринкової економіки є найбільш прийнятною, оскільки вона суміщає економічну  доступність того або іншого виду ресурсів, диференціальної ренти і ринкової ціни. Проте, щоб захистити  ресурси від нераціонального використання, необхідно, при використанні рентної концепції враховувати і екологічний аспект даного питання.

Щоб одержати конкретну оцінку природних благ, можна користуватися методичними підходами, які базуються на:

1) витратному підході;

2) ренті;

3) ринковій оцінці;

4) альтернативній вартості;

5) загальній економічній вартості.

Не всі ці підходи добре розроблені, в них є протиріччя, однак на їх основі можна хоча б наближено оцінити економічну цінність природи. В багатьох випадках правильніше буде говорити про „недооцінку» природи, так як маємо заниження її цінності. Це пояснюється зрозумілим економічним безсиллям перед вартісною оцінкою колосальної складності природи, її функцій, взаємозв’язків, системності і комплексності. Розглянемо основні риси названих підходів.

У практичних розрахунках широке розповсюдження отримала витратна теорія оцінки природних ресурсів, засновником якої є академік С.Г.Струмілін. Грошову оцінку природних ресурсів пропонувалось визначати згідно з витратами на освоєння підтримку об’єктивного природокористування у стані, придатному для експлуатації. Загальні положення цієї теорії конкретизувалися у процесі її застосування до окремих видів природних ресурсів з урахуванням тільки одноцільового при значення. Витратний підхід містить у собі принципове протиріччя:

чим кращий за якістю природний ресурс, тим меншу економічну оцінку він одержить згідно витратної концепції. Наприклад, для видобування вугілля, нафти, газу, руд, які знаходяться ближче до поверхні землі, треба менше витрат, ніж для родовищ, що знаходяться глибоко від поверхні, у складних умовах для добування. Маємо парадокс: чим вища якість ресурсу, чим його легше експлуатувати, тим менше витрат треба для цього, а відтак і нижча його економічна оцінка. Це протиріччя суттєво обмежує застосування витратної концепції до економічної оцінки природи.

В економічній літературі з’явилася результатна теорія оцінки природних ресурсів на противагу витратній. Ця теорія має кілька підходів.

Згідно з одним із них як оцінку об’єкту природокористування слід розглядати валовий випуск продукції, що одержують завдяки його експлуатації. Згідно з іншим — від валового продукту пропонувалося віднімати поточні витрати.

Загальний недолік усіх різновидів результатного підходу — це відрив оцінювання об’єкту від інших сфер господарювання, що не дозволяє бачити альтернативні можливості застосування природних благ. Робиться наголос на аналізі показників, які відносяться до кожного конкретного об’єкту. Допустимий лише вибір варіантів використання однорідних ресурсів із різними об’ємними характеристиками одержуваного продукту за рівних витрат.

При оцінці природних благ потрібно враховувати результати експлуатації об’єкту з однієї сторони, а з другої — витрати, які дозволяють одержати ефект[4, c. 167-169].

Висновки

Отже, незважаючи на очевидне зростання ускладнень у відношеннях людини й природи, екологічну складову наявного стану масової свідомості можна оцінити поки що тільки як занепокоєння з приводу забруднення природного довкілля. Хоча матеріали, поширювані засобами масової інформації, переповнені тривожними повідомленнями про погіршення екологічної обстановки, обґрунтованими висновками про пагубність нинішніх тенденцій природокористування, пересічний землянин без видимої знервованості реагує і на наукові висновки про наближення екологічної катастрофи, і на алармістські поклики та відчайдушні заходи й учинки грін-пісівців. Ця незворушність масової свідомості в переддень реальної, невигаданої й неперебільшеної небезпеки дуже скидається на прояв людської безвідповідальності й недбальства. Проте зачекаємо з остаточними висновками.

Екологічна проблема належить до найважливіших уже сьогодні, до перших в ряду завтрашніх і незмінно головних в усі наступні часи, доки існуватиме цивілізація. Її розв’язання є завданням загальнолюдським і загальнопланетарним. Для його розв’язання потрібні цілеспрямовані зусилля всього людського загалу. А останнього за нинішніх умов можна досягти, зокрема, лише тоді, коли відвернення екологічної загрози й розробка та впровадження в життя екологічно безпечних форм природокористування стануть однією з головних функцій держави, одним із найважливіших напрямів її діяльності. Висунення держави на провідне місце в розв’язанні екологічної проблеми, в свою чергу, актуалізує питання про розробку принципів та завдань екологічної політики, її цілей і пріоритетів, засобів та можливостей.

Список використаних джерел

1. Васюкова, Ганна Тимофіївна. Екологія [] : підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ганна Васюкова, Олександра Ярошева, 2009. — 524,[1] с.
2. Галушкіна, Тетяна Павлівна. Економіка природокористування [Текст] : навч. посіб. / Тетяна Галушкіна, 2009. — 479 с.
3. Гринів, Лідія Святославівна. Екологічна економіка [Текст] : навч. посіб. / Лідія Гринів, 2010. — 358 с.
4. Данилишин Б. М. Економіка природокористування [Текст] : підручник для аспірантів науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів / Б. М. Данилишин, М. А. Хвесик, В. А. Голян, 2010. — 464,[1] с.
5. Екологічне право [Текст] : підручник / М-во освіти і науки України, Націонал. юридичний ун-т ім. Ярослава Мудрого, 2014. — 431,[1] с.
6. Екосередовище і сучасність [] / С. І. Дорогунцов, М. А. Хвесик, Л. М. Горбач, П. П. Пастушенко. Том 8 : Природно-техногенна безпека, 2008. — 527,[1] с.
7. Мельник, Леонід Григорович. Екологічна економіка [Текст] : підручник / Леонід Мельник, 2014. — 366 с.
8. Проблеми управління інноваційним підприємництвом екологічного спрямування [Текст] : монографія / М-во освіти і науки України, НАНУ, Сумський держ. ун-т, Науково-дослідний ін-т економіки розвитку, 2013. — 511 с.
9. Юрченко Л. І. Екологія [Текст] : навч. посіб. / Л. І. Юрченко, 2009. — 303 с.
10. Яковенко, Р. Національна економіка [Текст] : навч. посіб. / Роман Яковенко, 2010. — 547 с.