1. Обсяг річних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення

Бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Обмеженість бюджетних ресурсів, що обумовлено рівнем централізації ВВП, спонукає до їх найбільш ефективного використання в тому числі і на фінансування соціальних гарантій.

Взагалі, соціальний захист та соціальне забезпечення – найбільша видаткова стаття Державного бюджету України, яка за обсягом випереджає охорону здоров’я, освіту та видатки на економічну діяльність. Впродовж 2009-2013 років обсяг річних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення становив у середньому 61456,37 млн. грн. або 28,6% загальної суми видатків Державного бюджету України. Якщо аналізувати динаміку видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення державного бюджету в абсолютному виразі, то спостерігається їх зростання. Обсяг видатків Державного бюджету України на соціальний захист становив 63540,2 млн. грн., що більше на 12022,6 млн. грн. порівняно з 2009 роком, але менше на 5771,17 млн. грн. ніж у 2010 році (рис. 2.1).

Однак, попри значний обсяг соціальних видатків, якість соціальних послуг та інших заходів соціального захисту в Україні досі залишається відносно низькою у порівнянні з іншими країнами, а соціальні потреби найбільш вразливих категорій населення не задовольняються достатньою мірою.

Найбільша частка фінансування за видатковою статтею “Соціальний захист та соціальне забезпечення” впродовж 2009–2011 років припадала на категорії громадян, які мають право на різні види соціального захисту: пенсіонери, сім’ї, діти та молодь, інші категорії населення, що мають право на соціальний захист (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Аналіз структура видатків на соціальний захист окремих категорій громадян з Державного бюджету у 2011-2013 рр. [6]

Категорія видатків	2011		2012		2013
	Сума млн. грн.	Питома вага, %	Сума млн. грн.	Питома вага, %	Сума млн. грн.	Питома вага, %
Соціальний захист та соціальне забезпечення	51517,6	100	69311,3	100	63540,2	100
Соціальний захист на випадок непрацездатності	580,6	1,1	680,0	1,0	724,9	1,2
Соціальний захист пенсіонерів	47912,8	93,0	64086,5	92,5	58317,2	91,8
Соціальний захист ветеранів війни та праці	409,6	0,8	590,8	0,9	560,3	0,9
Соціальний захист сім’ї, дітей та молоді	70,1	0,1	336,3	0,5	322,8	0,5
Соціальний захист безробітних	7,9	0,0	8,7	0,0	23,7	0,0
Допомога на забезпечення житлом	278,6	0,5	826,8	1,2	728,3	1,1
Соціальний захист інших категорій населення	2157,0	4,2	2471,2	3,6	2557,5	4,0
Дослідження і розробки у сфері соціального захисту	21,5	0,0	23,8	0,0	18,3	0,0
Інша діяльність у сфері соціального захисту	79,5	0,2	287,3	0,4	287,3	0,5

Найбільшою за обсягом видатків є категорія пенсіонерів – 2011 року обсяг фінансування за статтею “Соціальний захист пенсіонерів” складав 93,0% усіх видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення (47912,8 млн. грн.), а у 2013 році зазначена категорія бюджетних видатків збільшилась і склала 58317,2 млн. грн. або 91,8% усіх видатків за цією статтею. Значна частка цієї категорії у структурі інших видатків на соціальний захист пояснюється зростанням частки людей пенсійного віку в загальній структурі населення України. Найменшу частку становлять витрати на соціальний захист безробітних, які у 2013 році становили 23,7 млн. грн., а також на дослідження  та розробки у сфері соціального захисту 18,3 млн. грн..

При цьому рівень виконання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у 2011 році становив 95,6%, 2012 р. – 97,6, 2013 р. – 98,7%. Отже, як ми бачимо спостерігається певне недофінансування потреби в забезпеченні реалізації соціальних гарантій населенню.

Проте обсяг видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення, що відображається у державному бюджеті, не розкриває реального обсягу всього бюджетного фінансування, яке спрямовується в Україні на сферу соціального захисту та соціального забезпечення. Це пояснюється тим, що відповідно до діючої системи бухгалтерського обліку, деякі складові видатків на фінансування соціальних послуг, соціальних виплат та інших заходів соціального захисту включаються до інших видаткових статей бюджету, а саме: видатків на житлово-комунальне господарство, освіту, духовний і фізичний розвиток, охорону здоров’я, громадський порядок та оборону тощо.

Разом з цим, система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні не відповідає європейським стандартам, про що свідчить аналіз таких соціальних стандартів та нормативів, як прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія (табл. 2).

Таблиця 2.2. Показники основних державних соціальних стандартів та нормативів [6] грн.

Державні соціальні стандарти та нормативи	на 01.01.2011	на 01.01.2012	на 1.01.2013
Прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць	626	825	941
Мінімальна заробітна плата	605	869	941
Мінімальна пенсія	498	695	750

 У 2009–2013 роках в Україні збільшилось співвідношення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Якщо у 2009 році мінімальна заробітна плата становила вже 96,6% прожиткового мінімуму, то у 2012 році збільшилась і дорівнювала 100,0%. Іншим державним соціальним стандартом є мінімальна пенсія за віком, яка встановлюється у визначеному законом розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Проте, незважаючи на поступове збільшення рівня мінімальної пенсії, пенсіонери залишаються однією із найменш соціально захищених категорій населення. Найкраще співвідношення у відсотках мінімальної пенсії і прожиткового мінімуму спостерігалося у 2011 році: коефіцієнт складав 84,2%.

Аналіз видатків бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення дав змогу виявити такі тенденції у їх здійсненні. Впродовж 2009-2013 рр. фінансування видатків державного бюджету на соціальний захист населення в Україні має стійку тенденцію до зростання, як в абсолютному вимірі (+37 млрд. грн.), так і у відносному (+71,8%), що є досить позитивною тенденцією у сфері соціального життя суспільства. Їхня частка у загальній структурі видатків становить близько 30%, що характеризує соціальну спрямованість державної політики.

У 2013 році було продовжено практику диференціації рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних категорій населення для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям.

Рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму) для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» був встановлений у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення і становить для працездатних осіб 21 відсоток; для дітей – 75 відсотків; для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів – 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.

Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям збільшувався у 2013 році на кожну дитину віком від 3 до 13 років на 180 гривень (у 2012 році розмір допомоги збільшувався на 120 гривень), а на кожну дитину віком від 13 до 18 років – на 360 гривень (у 2012 році – на 230 гривень).

У 2013 році видатки на надання передбачених законодавством пільг та житлових субсидій населенню, які фінансуються за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, становили 8,6 млрд гривень.

За рахунок цих коштів надано пільги та житлові субсидії населенню на оплату житлово-комунальних послуг на загальну суму 6,0 млрд грн, придбання твердого палива і скрапленого газу – 0,7 млрд грн, пільги з оплати послуг зв’язку, інші передбачені законодавством пільги та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян – 1,8 млрд гривень.

Крім того, у 2013 році касові видатки загального фонду державного бюджету на придбання медикаментів і перев’язувальних матеріалів становили 3,0 млрд грн, на забезпечення продуктами харчування – 1,7 млрд грн, на оплату комунальних послуг та енергоносіїв – 4,2 млрд гривень.

В цілому, касові видатки соціального спрямування за загальним фондом державного бюджету за 2013 рік були здійснені в обсязі 295,5 млрд гривень.

Що стосується структури, то у 2013 р. 94% становили видатки на соціальний захист пенсіонерів, в той час коли видатки на соціальний захист на випадок непрацездатності, соціальний захист ветеранів війни та праці,  безробітних, допомога у вирішенні житлового питання в загальному обсягів склали від 0,02%  до 3% від загального обсягу видатків державного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення.

На наш погляд, потрібно будувати таку систему фінансового забезпечення державних соціальних витрат, яка б сприяла ефективному використанню державних коштів, спрямованих на соціальну підтримку населення.

2. Аналіз рівня та якості фінансування соціального забезпечення у контексті індексу людського розвитку

Аналіз даних виконання зведеного та Державного бюджету України говорить про все більшу їх спрямованість на фінансування видатків соціальне забезпечення населення, а саме, на фінансування видатків що впливають на рівень індексу людського розвитку. Частка видатків на соціальне забезпечення населення в останні роки зросла як у структурі Державного бюджету (до 49,6 %) так і в місцевих бюджетах (до 84,6 %) (рис. 2.2). Бачимо, що Бюджети України з року в рік стають більш соціально спрямованими.

Загальна частка видатків із місцевих бюджетів у структурі Зведеного бюджету складає близько 40 %, (так у 2011 р. їх доля склала — 40,26 %, у 2012 р. — 38,34 %, у 2013 р. — 41,44 %), але в фінансуванні видатків соціально-культурної сфери вони мають величезне значення. Найбільша частка видатків місцевих бюджетів спрямована саме на соціально-культурну сферу, близько 70 — 80 %. Це пояснюється структурою витрат місцевих бюджетів згідно з Бюджетним кодексом. За останні три роки спостерігається збільшення частки видатків на соціально-культурну сферу в структурі місцевих бюджетів, і в 2010 р. вона становила 84,6 %, що на 2,6 % більше за попередній період і на 7,9 % більше від середнього значення за розглянутий період.

Найбільша доля соціально-культурної сфери фінансується з місцевих бюджет тому, що така сфера відноситься до делегованих державою повноважень органам місцевого самоврядування. Разом з тим частки видатків місцевих бюджетів, що спрямовуються на виконання власних повноважень і також безпосередньо пов’язані з життєдіяльністю населення, зокрема житлово-комунальне господарство та транспорт і дорожнє господарство, становили у 2010 р. відповідно 3,0 % (або на 2,7 % менше ніж у 2009 році) та 1,8 % (або на 0,1 % більше). Але ж держава й забезпечує місцеві бюджети дохідною базою для проведення делегованих повноважень доля яких (як видно з рисунка 1) складає понад 80%. Виходить, що місцеві бюджети є лише передавальним пунктом у ланцюжку держава — населення. Тоді про яку автономію місцевих бюджетів може йти мова коли, не зважаючи на ряд вже реалізованих кроків у цьому напрямку, практичні дані свідчать про зовсім протилежний напрямок розвитку.

Відстежується стала тенденція до збільшення видатків соціального спрямування як місцевих бюджетів, так і зведеного й державного бюджетів. Разом з тим, має місце уривчасте збільшення видатків на житлово-комунальне господарство, що потребує стабільного фінансування для якісного покращання застарілих основних засобів. Хоча цей вид видатків і не належить до соціально-культурної сфери, але він має велике значення у забезпеченні якості життя населення.

Виходячи з вищенаведеного, наразі місцеві бюджети не мають достатніх ресурсів для виконання власних повноважень та реалізації політики щодо забезпечення високого рівня життєдіяльності населення на власних територіях самостійно. Так, поряд зі зменшенням у 2010 році видатків місцевих бюджетів на житлово-комунальне господарство на 36,5 %., видатки на зазначені цілі з державного бюджету збільшилися на 40,6 %. Це відбулося завдяки тому, що видатки на енергозбереження, розвиток та реконструкцію систем теплозабезпечення, а також на реалізацію інвестиційних проектів з технічного переоснащення та капітального ремонту житлових будинків і ліфтів у житлових будинках, в яких утворюються нові або вже функціонують об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, були здійснені з державного бюджету в межах Стабілізаційного фонду.

Більш детальний розгляд структури видатків Державного бюджету свідчить про спрямованість витрачання коштів на соціальний захист та соціальне забезпечення громадян, тоді як на такі видатки соціальної сфери як духовний і фізичний розвиток, охорона здоров’я, освіта витрачається на порядок менше коштів. Так у 2011 р. видатки на духовний і фізичний розвиток були в 14,6 рази меншими ніж видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, охорона здоров’я — в 4,6 рази, освіта — в 1,93 рази.

Пріоритетність у фінансуванні видів видатків за функціональною класифікацією не змінилася і у наступні роки, поглибилася лише диспропорція та перекіс у бік фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення. У 2013 р. видатки на духовний і фізичний розвиток були в 13,32 рази меншими ніж видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, охорона здоров’я — в 7,87 рази, освіта — в 2,4 рази.

Зростання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення пояснюється зростанням видатків на виплату пенсій (у 2012 р. стаття видатків зросла на 17,8 млрд грн.). Таке зростання пов’язане зі збільшенням видатків на покриття дефіциту Пенсійного фонду України (на 12,8 млрд грн., або в 1,9 рази).

Велике значення мають і видатки на соціально-культурну сферу з місцевих бюджетів для визначення характеристики індексу регіонального людського розвитку. Зараз вже сформовано перелік показників для розрахунку такого індексу які безпосередньо пов’язані з обсягами видатків соціально-культурної сфери. Основні серед них такі видатки місцевих бюджетів:

—         на освіту;

—         на охорону здоров’я;

—         на соціальний захист та соціальне забезпечення;

—         трансферти державного бюджету.

Серед основних проблем у сфері соціального захисту населення України, які вимагають  негайного  вирішення,  можна  виділити  наступні:

— надзвичайно високий рівень участі держави у сфері соціального захисту,  надзвичайно слабка участь  в  її  функціонуванні населення;

— надзвичайно стрімке зростання вартості послуг, які надають заклади охорони  здоров’я,  освіти,  культури,  що  не  відповідає  їх  якості;

— неефективність бюджетного управління наявними фінансовими ресурсами як головними розпорядниками, так і окремими соціальними установами;

— недостатність коштів для фінансування заходів у сфері соціального захисту  населення.

Стосовно видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення, хоча їхня частка в загальній структурі видатків змінилася незначно (у 2010 р. — 23,3 %), необхідно зазначити що темп їх зростання є найбільшим серед усіх видів видатків.

Таблиця 2.3. Видатки зведеного бюджету України на соціально-культурну сферу в 2009-2013 рр.

Рік	Всього видатків зведеного бю­джету, млрд грн	Освіта		Охорона здоров’я		Духовний та фізичний розвиток		Всього на соціально- культурну сферу		Соціальний захист та со­ціальне за­безпечення		Всього на соціальний захист та соці­ально-культурну сферу
		млрд грн.	%	млрд грн.	%	млрд грн.	%	млрд грн.	%	млрд грн.	%	млрд грн.	%
2009	227,6	44,3	19,5	26,7	11,7	5,7	2,5	76,7	33,7	48,6	21,4	125,3	55,1
2010	312	61	19,6	33,6	10,8	7,9	2,5	102,5	32,9	74,1	23,8	176,6	56,6
2011	307,4	66,8	21,7	36,6	11,9	8,3	2,7	111,7	36,3	78,8	25,6	190,5	62
2012	377,8	79,8	21,1	44,7	11,8	11,5	3	136	36,0	104,5	27,7	240,5	63,7
2013	416,8	86,2	20,7	48,9	11,7	10,8	2,6	145,9	35,0	105,4	25,3	251,3	60,3

За розглянутий період практично завжди темп приросту видатків місцевих бюджетів на соціальний захист та соціальне забезпечення перевищував темпи зростання інших видів видатків (за виключенням 2005 та 2008 рр.). В цілому структура видатків місцевих бюджетів свідчить про зростання саме соціально-культурної сфери, тобто видатків, що впливають на підвищення індексу регіонального людського розвитку в Україні. Так з 2009 р. загальна частка видатків на соціально-культурну сферу зросла з 86,4 % до 88,9% у 2013 р.

Але перманентне зростання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення може викликати у населення споживацькі настрої, та не спонукати їх до забезпечення якісного рівня життя за рахунок власної праці. Підтверджує це у своїй праці і В. Булавинець: «… упродовж тривалого часу головний акцент робиться на підвищення соціальних трансфертів, що неминуче руйнує мотивацію активної поведінки на ринку праці. Через це соціальні трансферти називають непродуктивними видатками».

Збільшення обсягів видатків соціально-культурної сфери заради зростання індексу людського розвитку виявляється невиправданим, бо це призводить до важких негативних наслідків для населення у майбутньому, а саме до формування сталої залежності від матеріальної державної допомоги. Йдучи шляхом зростання соціальних видатків ми отримаємо, все ж таки, більше негативних ніж позитивних результатів, окрім того, позитивні зміни від збільшення соціальної допомоги матимуть лише тимчасовий характер, а негативні — довгостроковий.

І в результаті, незважаючи на зростання обсягів та темпів видатків що спрямовуються як із Державного, так і з місцевих бюджетів на соціальний захист та соціальне забезпечення, позитивних змін у якості життя більшої частини населення держави не спостерігається. Система соціальної допомоги населенню не відповідає потребам сьогодення. Це, в першу чергу, пов’язано з розпорошуванням коштів на виплату допомоги окремим групам населення без якісного урахування їх доходів, їх реального соціального стану та ін.

З метою вирішення розглянутих проблем, розроблена Загальнодержавна програма подолання та запобігання бідності на 2010-2015 роки, яка передбачає:

— запровадження системи раннього виявлення осіб та сімей, які перебувають  у  складних  життєвих  обставинах;

— модернізацію  системи соціального  обслуговування;

— надання пільги в обсязі, достатньому для забезпечення нормальної життєдіяльності  особи  (сім’ї);

— сприяння розвитку молодіжних ініціатив у трудовій сфері, перепідготовки та підвищення кваліфікації молоді, її профорієнтації, запобігання  негативним  проявам  у  молодіжному  середовищі;

— створення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім’ї, покращення демографічної ситуації, забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок в українському суспільстві.

Основними пріоритетними напрямками реформування й удосконалення механізму системи управління соціальним захистом населення в Україні є:

— впровадження комплексу заходів щодо радикальної модернізації діючої пенсійної системи, забезпечення переходу від бюджетного до страхового принципу  фінансування  значної  частини  видатків  на  соціальний  захист;

— перегляд системи критеріїв та підстав, за якими громадян надають пільги  та  призначають  соціальні виплати;

— підвищення ефективності виконання міжнародно-правових зобов’язань у  сфері  вдосконалення  державної  системи  соціального  захисту;

— забезпечення прозорості і координації під час фінансування усіх державних  програм  соціального  спрямування.

Отже, в умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах, враховуючи позитивні і негативні моменти впровадження тих чи інших елементів соціальної політики в розвинутих країнах загального добробуту.

Висновки до розділу

Проведений аналіз обсягів та структури видатків бюджету на забезпечення соціальних гарантій населення України дав змогу зробити висновок, що, починаючи з 1995 р., було змінено структуру бюджетних видатків в бік значного скорочення фінансування галузей економіки при одночасному збільшенні питомої ваги видатків на соціальний захист населення та соціально-культурну сферу. Аналіз структури видатків зведеного бюджету за 2009–2013 рр. свідчить, що одним з основних пріоритетів видаткової частини бюджету залишається фінансування соціальних гарантій населення.

З вище наведених даних варто зауважити, що видатки бюджету на соціальний захист мають стійку тенденцію до зростання, проте в той же час не спостерігається покращення рівня життя населення  і симетричного скорочення малозабезпечених сімей. Оскільки фінансові ресурси держави є обмеженими, то на наш погляд потрібно впроваджувати систему заходів щодо оптимізації соціальних виплат. Пріоритетним напрямком є фінансове стимулювання економічно активного населення та підвищення трудової активності громадян. Також, на нашу думку, при розрахунку розміру соціальних виплат потрібно враховувати потреби різних демографічних груп. Не менш важливим є впровадження механізмів посилення адресності соціальних допомог, а також повнота та достовірність статистичної інформації.