Вступ.

1. Загальне поняття рецепторів.

2. Рецептори шкіри та м’язів.

3. Рецептори органів смаку, нюху, зору та слуху.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Рецептори – чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервові імпульси.

Усі рецептори поділяють на дві великі групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: слухова, зорові, нюхові, смакові, дотикові. До внутрішніх – рецептори внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.

Також рецептори поділяють на дистантні – ті, що отримують інформацію на певній відстані від джерела подразнення (зорові, слухові, нюхові) та контактні, які збуджуються лише за безпосереднього контакту подразника з ними (дотикові).

Залежно від природи подразнення рецептори поділяють на механічні – які збуджуються при механічному подразненні звуковою хвилею (слухові), дотиком, тиском (дотикові); хімічні – рецептори смаку, нюху; світлові – рецептори ока, температурні, рецептори положення тіла і його частин у просторі (у м’язах, суглобах, зв’язках, внутрішньому вусі).

Органи чуття і рецептори щомиті отримують, фільтрують, перетворюють і передають у мозок величезні потоки інформації, яка дає можливість орієнтуватися у світі. Але для деяких життєво важливих факторів у людини немає відповідних органів чуття, бо вони виникли внаслідок техногенних впливів людини на середовище. Брак відповідних відчуттів заважає, наприклад, деяким людям, які живуть у зоні радіаційного забруднення, усвідомити небезпеку та запобігти їй.

1. Загальне поняття рецепторів

Одні дослідники вважають, що існують єдині рецептори і периферійні нервові шляхи для усіх видів відчуттів. Характер відчуття залежить лише від сили подразнення. На користь цього приводять наступні аргументи. Слабке механічне подразнення шкіри викликає відчуття дотику (може бути приємним, наприклад, легенький масаж), більш сильні подразнення – відчуття тиску, а при подальшому нарощуванні сили подразнення може викликати специфічне відчуття – біль (наприклад, в автобусі хтось наступив вам на ногу та ще і вагою в 100 кг). Така ж закономірність спостерігається і при дії на органи температурного агента. Аналогічна залежність спостерігається і при подразнені слухового аналізатора, по мірі росту сили звуку ми відчуваємо відповідно дуже голосний звук, а надмірні звуки викликають біль. У відповідності з уявленнями вітчизняних учених Л.А.Орбели, Гращенков і ін. у процесі еволюції одні рецептори і шляхи частіше піддаються ноцицептивним подразненням, стали специфічним болючим рецептором, а інші рецептори тільки у виняткових умовах їхнього функціонального стану і подразнення можуть дати своєрідне відчуття, близьке до відчуття болі. У різних частинах тіла є вільні нервові закінчення, що розташовуються не тільки між клітинами, але і проникають у їхню цитоплазму. Будь-який вплив, що веде до ушкодження клітини, викликає почуття болю унаслідок порушення цих рецепторів По своїй будові больові рецептори представляють собою вільні нервові закінчення, що утворяться на поверхні шкіри, у склері, стінках кровоносних судин, очеревині й інших тканинах – густопетлисту мережу. На поверхні шкіри вони розташовуються в основному під роговим шаром епідермісу. З допомогою гострої бритви можна зняти шар епідермісу не заподіявши болю. Дотик до ділянки, позбавленої епідермісу, завжди заподіює біль. Розподіляються болючі рецептори по поверхні тіла неоднаково. Найбільшою чутливістю володіє язик, ніс, губи, кінчики пальців, живіт, пахові області[2, c. 139-140].

2. Рецептори шкіри та м’язів

Організм контактує з навколишнім середовищем за допомогою рецепторів. Рецептори поділяються на два типи: зовнішні, або екстерорецептори, які локалізуються на поверхні тіла — в шкірі, слизових оболонках рота, носа, в органах зору, слуху та ін.; внутрішні, або інтерорецептори, які лежать в оболонках внутрішніх органів. Як зовнішні, так і внутрішні рецептори є початковою ланкою центральної нервової системи, яка, отримавши сигнал, відповідним чином реагує на нього.

Екстерорецептори розміщені на поверхні тіла в шкірі, вони поділяються на дві групи. До першої групи належать контактні рецептори: больові, температурні, дотику, тиску, тепла, холоду. З цими рецепторами подразник стикається безпосередньо. До другої групи належать просторові рецептори: органи зору, слуху та нюху, за допомогою яких сприймаються подразнення з простору, тобто з певної відстані.

Інтерорецептори також поділяються на дві групи: на пропріорецептори й вісцерорецептори. До пропріорецепторів належать рецептори м'язів, сухожилків, фасцій і суглобових сумок, а також рецептори присінково-завиткового апарата. Вісцерорецептори містяться у внутрішніх органах. Шкірні рецептори являють собою нервові закінчення, які утворюють густі сітки під епідермісом. Вважають, що нервові закінчення, вільні від мієліну, є рецепторами больового відчуття. Рецептори дотику — дотикові меніски (тільця Мейсснера), що містяться в сосочках шкіри у вигляді спірального волоконця. Дотиковими рецепторами служать і волосяні мішечки. Тиск сприймають пластичні тільця (тільця Фатера—Пачіні), які складаються з зовнішньої та внутрішньої капсул, де містяться кінцеві розгалуження нерва. Холод сприймають колби Краузе, побудовані з капсули, всередині якої міститься корзинчасте сплетення нервів. Тепло сприймають тільця Руффіні, вони нагадують веретеноподібне сплетення, яке лежить під епідермісом[1, c. 114-115].

М'язові рецептори (рис. 1) зв'язані з безліччю рефлекторних реакцій, які забезпечують те чи інше положення тіла в просторі. До м'язових рецепторів належать тільця Фатера—Пачіні, голі нервові закінчення, тільця Гольджі, м'язові веретена. Тільця Фатера—Пачіні містяться в сухожилках, суглобових сумках, фасціях, періості. Тільця Гольджі (цибулиноподібні тільця) являють собою заповнену лімфою капсулу, в яку заходять сухожильні волокна, оточені оголеними нервовими волоконцями. При напруженні сухожилка рецептор збуджується. М'язові веретена — це посмуговані волокна завдовжки 1—4 мм, оточені капсулою, яка заповнена лімфою. В капсулі міститься від 3 до 13 волоконець. М'язові веретена відповідають і на розтягнення, й на скорочення м'язів, тому що мають подвійну іннервацію: еферентну й аферентну.

Кількість рецепторів у різних частинах шкіри різна. Так, на 10 кв. мм шкіри гомілки в середньому припадає один рецептор, а в ділянці голови — 30, тоді як на подушечках пальців їх 230.

Зовнішні подразнення через кору великого мозку визначають поведінку людини й тварин, а також впливають на функції внутрішніх органів.

Шкіра людини виконує ряд таких важливих функцій, як терморегуляцію організму, захисту його від шкідливих зовнішніх впливів, виділення продуктів обміну, депонує кров. Шкіру треба оберігати від перегрівання та сонячного опромінення, що може призвести до стійких змін у кровоносних судинах. Брудна шкіра веде до закупорки потових отворів і протоків сальних залоз, що може викликати запалення волосяних фолікулів. Шкіра надзвичайно чутлива до хімічних речовин, — про це треба пам'ятати тим, хто працює на відповідних виробництвах. Часті подразнення шкіри хімічними речовинами можуть стати причиною раку шкіри. Через шкіру всмоктуються різні отруйні речовини: нікотинова кислота, анілінові барвники, сполучення хрому, препарати ртуті та ін., що може призвести до загального отруєння організму[2, c. 192-194].

3. Рецептори органів смаку, нюху, зору та слуху

Рецепторами органу смаку є смакові клітини (сосочки), які містяться на кінчику язика, бічних поверхнях і біля основи. В невеликій кількості вони є в епітелії слизової оболонки м'якого піднебіння, на задній стінці глотки. Кількість функціональних смакових сосочків у дітей більша, ніж у дорослих.

Розрізняють чотири види смакових сосочків: валикоподібні, листоподібні, грибоподібні та ниткоподібні (рис. 2).

Валикоподібні сосочки в кількості 6—12 розміщені біля кореня язика у вигляді римської цифри V. У кожному сосочку є від 40 до 150 смакових бруньок. Листоподібні сосочки в кількості 3—8 розміщуються на задньобічній поверхні язика. В кожному сосочку — від З до 20 смакових бруньок. Грибоподібні сосочки містяться на задній поверхні язика, кількість їх незначна. Ниткоподібні сосочки не мають смакових бруньок, розміщені на спинці язика.

Встановлено, що увесь язик наділений усіма видами смакової чутливості, але ступінь чутливості певних його ділянок до окремих смакових речовин різний. Так, до солодкого найбільш чутлива верхівка, до гіркого — основа, до кислого — краї, до солоного — верхівка та краї язика.

Смакові бруньки складаються з трьох видів клітин: базальних, зовнішніх опорних і внутрішніх смакових. У них закладені закінчення смакових нервів.

Кінець смакової клітини, повернений до пори, являє собою паличкоподібний нейроепітеліальний відросток, який інтенсивно сприймає забарвлення.

Іннервація смакових бруньок здійснюється язикоглотковим нервом, барабанною струною, що є у складі проміжного нерва; гортанною гілкою блукаючого нерва.

Орган нюху займає невелику ділянку слизової оболонки середньої частини верхньої носової раковини й задньої верхньої частини носової перегородки. Загальна площа нюхової ділянки у дорослої людини дорівнює 2,5 кв. см. Епітелій нюхової ділянки складається з двох видів рецепторних клітин: опорні й нюхові.

Нюхові клітини є спеціалізованими нервовими волокнами, вони мають веретеноподібну форму, містяться серед опорних клітин. На поверхні слизової оболонки нюхові клітини утворюють невеликі випини, вкриті чутливими волосками, тобто рецепторним апаратом органа. Від нюхових клітин відходять нервові волокна в напрямку до отворів решітчастої пластинки решітчастої кістки, проникають крізь її отвори й закінчуються синапсами біля мітральних клітин нюхової цибулини. Від мітральних клітин відходять аксони, які утворюють нюховий шлях і направляються в нюховий трикутник, проходять крізь передню дірчасту речовину, далі йдуть складним шляхом, який ще не досконало досліджений, і досягають центра нюхового аналізатора в корі півкуль великого мозку, що локалізуються в гачку та закрутці морського коника.

Органи нюху у різних груп ссавців розвинені неоднаково. Розрізняють макросмічних тварин, у яких органи нюху мають складну будову й їхній кірковий центр займає значну площу. До цієї групи тварин належать хижаки, жуйні, копитні, гризуни, сумчасті, комахоїдні. Менш розвинений орган нюху у представників мікросмічних. Це, насамперед, людина, примати, ластоногі. У аносмічних тварин носові раковини й орган нюху атрофовані. Типовим представником таких тварин є дельфін[4, c. 156-158].

Зір — це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми, розмірів, кольорів предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Він можливий завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймальний апарат — око. Функції зору полягають не лише в сприйнятті світлового випромінювання. Ним користуються для визначення відстані, об'ємності предметів, наочного сприйняття навколишнього середовища.

З усіх органів чуття людини найбільше навантаження має орган зору. Це зумовлено читанням, письмом, переглядом телепрограм та іншими видами отримання інформації й роботи.

Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, які розміщені в очній ямці — заглибленні кісток передньої частини черепа. Очне яблуко має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої — волокнистої, середньої — судинної і внутрішньої — сітчастої (рис. 4).

При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки й палички) в них виникають складні фотохімічні, електричні, іонні та ферментативні процеси, які зумовлюють нервове збудження — сигнал. Він надходить по зоровому нерву до підкіркових (покрив середнього мозку, зоровий горб тощо) центрів зору. Потім спрямовується в кору потиличних часток мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.

Весь комплекс нервової системи — рецептори світла, зорові нерви, центри зору в головному мозку, становить зоровий аналізатор.

Слух — вид чутливості, що забезпечує сприйняття звукових коливань. Його значення неоціненне в психічному розвитку повноцінної особистості. Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишнього середовища, пізнаються звуки природи. Без звуку неможливі звукові, мовні спілкування між людьми, людьми і тваринами, людьми і природою, без нього не могли з'явитися й музичні твори.

Гострота слуху у людей неоднакова. У одних вона знижена або нормальна, в інших підвищена. Бувають люди з абсолютним слухом. Вони здатні визначати на слух висоту заданого тону. Музичний слух дає змогу точно визначати інтервали між звуками різної висоти, пізнавати мелодії. Особи з музичним слухом характеризуються почуттям ритму, вміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.

Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 за секунду. З віком сприйняття високих частот знижується. Знижується сприймання звуку і в разі дії звуків значної сили, високих і особливо низьких частот.

При усвідомленому визначенні положення тіла збудження надходить з довгастого мозку і мосту через зорові горби в кору великого мозку. Вважають, що кіркові центри контролю рівноваги й положення тіла в просторі розміщені в тім'яній і скроневій частках мозку. Завдяки кірковим центрам аналізатора можливий усвідомлений контроль рівноваги і положення тіла, забезпечується прямоходіння[3, c. 208-210].

Висновки

Відчуття та сприймання людини виконують у її життєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, — з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого — організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприймання повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації.

Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивостями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у людини лише п'яти органів чуття — зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше. Самостійним різновидом с температурні відчуття, що відіграють важливу роль у процесах теплообміну між організмом і середовищем. Спільними для різних органів чуття с больові відчуття, які виникають унаслідок дії занадто сильних подразників, але мають і свої самостійні рецептори. Інформацію про рух і положення нашого тіла та про властивості предметів, з якими ми діємо, дають м'язово-суглобові відчуття (кінестетичні та статичні), їх рецептори містяться у м'язах, суглобах і зв'язках. Важливу роль у просторовому аналізі відіграють вестибулятори відчуття, органом яких є півколові канали та отолітовий апарат вуха.Проміжне положення між дотиковими та слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття. Нарешті, різноманітну інформацію про внутрішній стан людини дають рецептори, розташовані в органах і тканинах організму.

Список використаної літератури

1. Бондаренко Г.О. Анатомія і фізіологія людини: Навч. посіб. для студентів вищих медичних навч. закладів І-ІІ рівнів акредитації/ Г.О. Бондаренко, С.О. Куц; Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й. Мухіна ; Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й. Мухіна (Кіровоград). — Кіровоград, 2002. — 248 с.

2. Коляденко Г. Анатомія людини: Підручник для студентів природничих спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів/ Галина Коляденко,; Ред. Т. В. Кацовенко, А. В. Пекур. — 2-е вид.. — К.: Либідь, 2004. — 380 с.

3. Очкуренко О. Анатомія людини: [Навч. посібник для учнів мед. уч-щ]/ Олексій Очкуренко, Олександр Федотов,. — 2-ге вид., перероб. і допов.. — К.: Вища шк., 1992. — 333 с.

4. Свиридов О. Анатомія людини: Підручник для студентів стоматологічних факультетів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації/ Олександр Свиридов,; Ред. І. І. Бобрик, Л. Д. Іваненко, Я. О. Мироненко, Авт.передм. І. І. Бобрик. — К.: Вища школа, 2001. — 399 с.