Вступ

Актуальність теми дослідження. Активний розвиток інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД) у вітчизняних державних і комерційних установах набув ознак однієї з істотних тенденцій останнього часу. Її актуалізація зумовлена певними об’єктивними факторами: з одного боку — це демократизація соціального життя, розвиток ринкових відносин, легітимність, бурхливий розвиток підприємницької діяльності, а з іншого — пов’язане з ними підвищення значимості інтелектуальної складової при прийнятті рішень в управлінській та інших сферах суспільного життя, а також зростаючий потік інформації, необхідний для прийняття управлінських рішень і здійснення інших видів суспільної діяльності.

В останні роки набув широкого визнання соціальний статус ІАД, яке характеризується певними ознаками (інформованість суспільства про існування аналітики, визнання феномену аналітики як інструменту управління складними процесами, засоби розкриття сутності подій, що відбуваються, та в прогнозуванні їхнього подальшого розвитку, формування уявлення щодо професіонального аналітика як експерта, який має ексклюзивні знання).

На сьогодні інформація набуває статусу четвертого після землі, капіталу та праці фактора економічного відтворення і стає основою всіх виробничих відносин. Головний зовнішній прояв інформаційного суспільства – це інтенсивне насичення всіх сфер його життєдіяльності інформаційними продуктами та комп’ютерно-телекомунікаційними технологіями. Виходячи із цього, можна стверджувати, що цим тенденціям повинні слідувати усі ієрархічні рівні управління державою. Для України, в якій на тлі економічних реформ розгортається адміністративна реформа, питання формування інформаційної й аналітичної бази для прийняття управлінських рішень на державному рівні є особливо актуальним. Ефективна та якісна система інформаційного забезпечення органів державної влади є невід’ємною складовою професійного функціонування системи державного управління. Впровадження та всебічне використання сучасних інформаційних технологій в управлінській діяльності забезпечує інформаційно-аналітичну підтримку прийняття управлінських рішень на всіх рівнях, супроводжує інформаційну підтримку соціально-економічного розвитку держави і її окремих регіонів, забезпечує інформаційні потреби державних службовців та інших категорій громадян, створює умови для об’єктивного формування громадської думки щодо діяльності органів влади, а також послуг, які вони надають.

Усе це свідчить про актуальність завдань наукового дослідження та підтверджує необхідність розробки методичних та практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи державного управління на основі сучасного інформаційно-аналітичного забезпечення всіх ланок органів влади.

Практика формування елементів інформаційно-аналітичних систем органів управління на базі сучасних комп’ютерних і телекомунікаційних технологій стикається з рядом серйозних недопрацювань, пов’язаних із загальною теоретичною складністю поставлених завдань, а також з недостатнім опрацюванням структур, форм, методів та механізмів управління на місцях.

Метою дослідження є наукове обґрунтування та розробка методичних і практичних рекомендацій щодо основних концепцій інформаційно-аналітичної діяльності.

Виходячи з мети, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розкрити проблеми та охарактеризувати сучасний стан інформаційно-аналітичної діяльності в Україні;

— дослідити основні концепції інформаційно-аналітичної діяльності.

Об’єкт дослідження – процес інформаційно-аналітичної діяльності.

Предмет дослідження – сучасний стан, проблеми та перспектив основних концепцій інформаційно-аналітичної діяльності.

Розділ 1. Теоретичні основи інформаційно-аналітичної діяльності

1.1.    Актуальність, суть, основні принципи інформаційно-аналітичної діяльності

Інформаційна аналітика виконує насамперед завдання якісно-змістовного перетворення первинної інформації, функціонально перетинаючись в цьому плані з науковою (виробництво нового знання) і управлінською (розробка варіантів рішень, сценаріїв) діяльністю. Характер функціонального перетинання (взаємодії) у системі «аналітика-наука- керування» визначається специфікою аналітики. З наукою її поєднує інформаційний спосіб пізнання і наукового аналізу реальності. Аналітика найбільш близька до гуманітарної науки, що спирається на інтерпретацію текстів, документів, даних, повідомлень про події і т.п., а також до тих розділів науки, видів наукових завдань, коли нове знання одержують не дослідно-експериментальним шляхом, а на основі аналізу й інтерпретації існуючих теорій, описів фактів, засобами інформаційного моделювання реальності.

Аналітик, спираючись на інформаційні моделі (відбитки в інформаційному просторі подій, фактів, дій, ідей, думок, почуттів людей, природних, соціальних, політичних, фінансових, економічних процесів і т.п.), виявляє в них об’єктивні закономірності і тенденції, визначає рушійні ними механізми, причинно-наслідкові зв´язки. У цьому змісті аналітик створює нове знання про той фрагмент реальності, що знаходиться в полі його професійного інтересу, виступаючи дослідником своєї предметної області.

Разом з тим існують і принципові розходження між аналітикою і наукою. Науковий аналіз покликаний виявляти насамперед фундаментальні, об´єктивні закономірності досліджуваної області, що повторюються, істотні зв´язки об´єктів, узагальнені параметри процесів і т.п. Інформаційна ж аналітика, спираючись на наукове знання, загальні закономірності, найчастіше має справу з реаліями буття, здійснюючи оцінку фактів і подій, прогнозуючи їхній розвиток з обліком не тільки узагальнених типових параметрів, але і цілого спектра факторів, включаючи суб´єктивно-особистісні, випадкові впливи, а також свідомі акції конкурентів, протиборство інтересів, активне втручання соціальних технологій і т.п.

Для розуміння суті та механізмів організації інформаційної діяльності у сфері управління різними соціальними системами (підприємствами, установами, громадськими організаціями та ін.) розглянемо ключову ланку цієї форми діяльності — інформаційно-аналітичний процес у сфері підготовки та прийняття управлінських рішень.

Інформаційно-аналітичний процес у сфері управління являє собою процес пошуку, збору, переробки та подання інформації у формі, придатній для її використання при прийнятті управлінських рішень. [З, с.130]

Треба зазначити, що управлінські рішення, на відміну від рішень, які приймаються, наприклад, у сфері теоретичних, фундаментальних наук, спрямовані на розв´язання конкретних питань, як правило, мають чіткі термінові межі й у встановлений період повинні втілюватись у життя. Особливо наочно це проявляється в бізнесі, де термін виконання ділових угод завжди визначений. Це ж стосується й військової сфери, особливо під час бойових дій. Та й у політиці, попри, здавалося б, досить часту невизначеність та швидку зміну впливу багатьох факторів, рішення, спрямовані на управління тим чи іншим політичним процесом, мають більш-менш чітко визначений термін реалізації.

Тому головне правило інформаційно-аналітичного процесу звучить так — аналітичний продукт (огляд, довідка, звіт, прогноз тощо), створений у результаті інформаційно-аналітичного процесу, повинен бути придатним для використання замовником, корисним для нього вже в момент свого створення.

Основні принципи організації інформаційно-аналітичного процесу, сформульовані ще кілька десятиріч тому фахівцем зі стратегічної розвідки американським генералом Вашингтоном Плетом: повідомляти достовірно, своєчасно та ясно.

Достовірність повідомлення є ключовою ознакою при оцінці будь-якого інформаційного документа, створеного в результаті аналітичної діяльності. Вона забезпечується завдяки правильному поєднанню ряду моментів, що визначають результативність роботи аналітика.

Головними серед них є:

— глибоке розуміння дійсності тим, хто аналізує повідомлення;

— правильний відбір фактів, які стосуються об´єкта аналізу;

— виділення на підставі аналізу фактів, основних моментів явищ і процесів, причинно-наслідкових зв´язків.

Як бачимо, вирішальну роль при підготовці достовірних аналітичних матеріалів має рівень кваліфікації виконавців робіт — професійні знання, ерудиція, вміння орієнтуватись і робити висновки в нестандартній ситуації тощо.

Другим основним принципом організації інформаційно-аналітичного процесу є своєчасна підготовка документів. Своєчасність отримання інформації багато в чому визначає її цінність для користувача. Значення своєчасного подання інформації особам, які приймають рішення, може бути настільки великим, що заради нього варто навіть дещо поступитися достовірністю повідомлень. Звичайно, йдеться не про суттєву зміну змісту повідомлення, а лише про певне зниження ступеня його точності.

По суті, ситуації, коли доводиться йти на певне зниження ступеня достовірності інформації заради своєчасного її подання, трапляються не настільки рідко, як здається на перший погляд. Ілюстрацією розв´язання дилеми «достовірність інформації — своєчасність інформації» є поведінка фінансових і фондових ринків.

Третім основним принципом організації інформаційно-аналітичного процесу є ясність викладення матеріалу. Суть реалізації цього принципу полягає в тому, щоб зробити доступними для інших результати роботи аналітика. Адже саме коректне сприйняття інформації робить її переконливою для споживача, а отже, забезпечує успіх справи. Іноді автор забуває про це.

Крім того, інформаційно-аналітичний документ має бути також лаконічним, зрозумілим (доступним) і перекотивши

Загальновідомо, що лаконічність — сестра таланту. Коротке повідомлення легше сприймається і краще запам´ятовується, ніж довге. До того ж коротке повідомлення має переваги перед довгим (великим) і з огляду на те, що час на підготовку й прийняття управлінських рішень завжди обмежений.

В середовищі аналітиків широко відомо «правило п’яти сторінок»[4;с.290], яке говорить, що при поданні аналітичних висновків на вищий рівень управлінської ієрархії будь-якої організації об’єм аналітичної довідки повинен складати не більше п’яти сторінок, що приблизно відповідає 16 кілобайтам тексту.

Інформаційно-аналітичний документ можна зробити зрозумілим, доступнішим для споживача, якщо дотримуватись ряду правил:

— перш за все він повинен мати чітку структуру;

— кожну думку краще висловлювати кількома короткими простими реченнями;

— викладати думку бажано простою (але не побутовою) мовою, намагаючись, уникати надмірного вживання спеціальних термінів.

Не можна забувати, що єдине призначення спеціальних термінів у інформаційно-аналітичній роботі — точна та коректна передача споживачеві змісту повідомлення. Якщо ж постає дилема: дотримуватися літературного стилю, дещо знизивши точність і коректність висловлюваної думки, або ж заради досягнення максимальної точності та коректності викладення матеріалу пожертвувати якістю його літературного стилю, то треба віддати перевагу другому варіанту. Тільки так можна зберегти ясність і переконливість інформаційно-аналітичного документа для споживача, не поступаючись його достовірністю.

І нарешті, щоб викладене у документі повідомлення було достатньо переконливим, воно має відображати суттєві причинно-наслідкові зв´язки у доступній, зрозумілій для споживача формі. Обов´язковою умовою виконання цього правила є високий рівень кваліфікації аналітика, його вміння знаходити необхідні аргументи для доведення своєї точки зору на проблему, що розглядається[3, с.132].

1.2. Цілі, об’єкт, суб’єкт інформаційно-аналітичної діяльності

Цілі інформаційно-аналітичної діяльності можна розділити на дві великі групи: стратегічні і тактичні.

Стратегічні — на основі концепцій, методів, засобів зібрати, накопичити, обробити, проаналізувати такий обсяг необхідної і достатньої інформації, щоб надати споживачеві (замовнику) якомога більш якісний і повний інформаційний продукт.

Тактичні — визначаються конкретно в кожному випадку окремо, залежно від завдання, яке ставить перед аналітиком споживач (замовник). Це можуть бути, наприклад, питання збільшення результативності та прибутковості певної ділянки бізнесової діяльності, зокрема, пошуки партнерів, ринків збуту, джерел фінансування, ступінь ризиків та інше.

Об’єктами інформаційно-аналітичної діяльності є:

— інформаційно-аналітичні продукти;

— бази даних;

— апаратні засоби: комп’ютери, комплектування, блоки безперебійного живлення, офісне устаткування, мережеве устаткування, засоби комунікацій, периферійна техніка, диски, дискети, матеріали;

— програмні засоби: системне програмне забезпечення (ПЗ), мережеве ПЗ, компресійні програми, антивірусні програми, інтерактивна графіка, електронні таблиці, редакторські пакети, прикладні пакети, засоби мультимедіа, засоби проектування ПЗ;

— інформаційні послуги: консалтингові, навчальні, впроваджувальні, супроводжувальні, ремонтні, посередницькі, торговельні, рекламні, інтерактивні, телекомунікаційні;

— інформаційно-пошукові системні технології;

— імена, адреси в Internet тощо;

Суб’єктами інформаційно-аналітичної діяльності є:

— особистість;

— держава;

— виробники первинної інформації (книжок, газет, журналів, повнотекстових баз даних, відеотек і фонотек);

— виробники вторинної інформації (покажчиків літератури, бібліографічних довідників, збірників, реферативних журналів, індексних і бібліографічних баз даних);

— компанії та підприємства оптової і роздрібної торгівлі інформаційними продуктами та послугами, серед них різноманітні служби пошуку інформації, бібліотеки, інформаційні центри, інститути;

— виробники (постачальники) технічних засобів обробки інформації;

— виробники (постачальники) програмних засобів обробки інформації;

— інформаційні посередники (брокерські фірми);

— Internet-npoвайдерu;

— виробники (розробники) технологій обробки інформації, засобів комунікацій тощо.

Розділ 2. Методологія та інформаційно-аналітична діяльність

2.1 Основні методи аналітики

На жаль, ще й до сьогодні серед науковців і практиків немає єдиного погляду на систему аналітичних методів. Однак ми спробуємо виділити часто використовувані.

Історичний метод передбачає розгляд об´єктивного процесу розвитку об´єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями; це певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності.

Завданням історичного дослідження є розкриття конкретних умов розвитку тих чи інших явищ.

Аналіз — поділ об´єкта (подумки чи реально) на складові частини з метою їх окремого вивчення. Такими частинами можуть бути якісь матеріальні елементи об´єкта або ж його властивості, ознаки, зв´язки й т.п.

Аналіз — необхідний етап у пізнанні об´єкта. З найдавніших часів аналіз застосовувався, наприклад, для розкладання на складові деяких речовин. Зокрема, уже в Стародавньому Римі аналіз використовувався для перевірки якості золота й срібла способом так званого купелювання (аналізована речовина зважувалася до й після нагрівання).

Для розуміння об´єкта як єдиного цілого не можна обмежуватися вивченням лише його складових частин. У процесі пізнання необхідно розкривати об´єктивно існуючі зв´язки між ними, розглядати їх у сукупності, у єдності. Здійснити цей другий етап у процесі пізнання — перейти від вивчення окремих складових частин об´єкта до вивчення його як єдиного нерозривного цілого — можна тільки в тому випадку, якщо метод аналізу доповнюється іншим методом — синтезом [2, c. 32].

У процесі синтезу відбувається поєднання воєдино складових частин (властивостей, ознак, зв´язків і т.п.) досліджуваного об´єкта, розчленованих у результаті аналізу. На основі цього відбувається подальше вивчення об´єкта, але вже як єдиного цілого. При цьому синтез не означає простого механічного поєднання роз´єднаних елементів у єдину систему. Він розкриває місце й роль кожного елемента в цілісній системі, установлює взаємозв´язок і взаємозалежність між ними, тобто дозволяє зрозуміти справжню діалектичну єдність досліджуваного об´єкта.

Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей) одного явища на інше.

Зрозуміло, заздалегідь мають бути визначені ще й інші схожі ознаки, які дають можливість застосовувати аналогію, встановлювати необхідні зв´язки і відхилення між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямована на вивчення схожості та відмінності явищ.

У багатьох випадках висновки за аналогією не можуть бути доказом, але вони мають силу припущення і дають підстави для висунення гіпотез.

Гіпотеза — це науково обґрунтоване припущення про можливі зв´язки, відносини, причини явищ

Спрощеним методом аналогії є відсотковий метод. Виходячи з відомих даних, які характеризують сьогоднішнє становище (ВВП, податкові ставки, обсяги торгівлі), можна визначити відповідні показники на майбутнє.

Цей метод стає ефективним за умов того, що попередньо буде вивчено всю сукупність явищ, які зачіпаються. Лише після цього можна дійти висновку про те, що порівнювані явища такі схожі, що дають можливість вдатися до порівняння.

Найкращі результати відсотковий метод дає під час обробки даних соціологічних опитувань. Так, під час постійного моніторингу рейтингу політичних діячів або соціологічних опитувань з приводу певних подій можна розробити оптимальну політичну програму чи виявити вразливі місця в політиці держави.

Порівняння — це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об´єктам дослідження.

Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:

— порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об´єктивна спільність;

— порівняння повинно здійснюватись за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення.

Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об´єктивних явищ [4, c. 17].

Найпростіші узагальнення полягають в об´єднанні, групуванні об´єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об´єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група об´єктів з різними основами об´єднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від специфічних і виявлення загальних ознак (властивостей, відношень тощо), притаманних певним предметом.

Окремо за значенням і перспективами стоїть таким метод у аналітиці, як метод мережі зв´язків.

Суть методу — для графічного зображення асоціацій між людьми й організаціями використовують такі аналітичні інструменти, як складання матриці асоціацій і схеми мережі зв´язків.

Метод мережі зв´язків може бути корисний для встановлення оптимальних організаційних структур установ, урядів, при виборі ймовірних керівників вищої та середньої ланки. Процес аналізу складається з таких етапів: підбір інформації, виділення даних, які стосуються індивідуумів і зв´язків, розробка матриці асоціацій та попередньої схеми зв´язків, внесення до схеми організаційних накладень і уточнення схеми. «Міцність» асоціації оцінюється за допомогою таких категорій: сильний асоціаціативний зв´язок, помірний, слабкий і відсутність будь-якого зв´язку. Для реєстрації оцінених асоціацій будується матриця асоціацій.

Зміст повідомлень, значення цінностей, які є предметом масової комунікації, досліджується звичайно за допомогою контент-аналізу. Контент-аналіз (англ. content — зміст) — це формалізований метод інтерпретації текстів.

Спостереження — це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об´єктами дослідження

Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації об´єктів реальності, роблячи їх вихідними об´єктами наукового дослідження.

Спостереження мусить відповідати таким вимогам:

— передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

— планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

— цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

— вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об´єкти, риси, явища);

— системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Метод виключень — ґрунтується на поступовому виключенні значної групи складових на підставі закону виключення третього, значення якого полягає в тому, що справа йде так, як описується у висловлюванні, або так, як говорить заперечення і третього не дано.

Метод пошуку закономірності — є пошуком стійкої і невипадкової характеристики або зв’язків між явищами.

Метод класифікацій — впорядкування об’єктів за істотними ознаками певних класів.

Метод моделювання — один із найважливіших в аналітиці. Передбачає побудову моделі, яка відображає істотні сторони об’єкта, що аналізується, спрощує його і заміняє реальний об’єкт аналізу.

Системний метод — приведення даних в деяку систему, що дозволяє їх пояснити з позицій системного підходу.

Метод екстраполяції — поширення висновків, отриманих зі спостереження за однією частиною явища на іншу його частину.

Метод ідеалізації — уявна процедура, пов’язана з уявленням чого-небудь як ідеалу і подальшим порівнянням реального об’єкта з ідеальним.

Метод евпатії — входження аналітика в образ аналізованого об’єкта, уявлення себе тим, хто вивчається, осмислення з його позицій дій, що ним здійснюються [8, c. 39-40].

Зрозуміло, що перерахованими методами аналітика не вичерпується.

2.2. Характеристика основних різновидів інформаційно-аналітичної діяльності

Цільове призначення аналітичного документа визначається рішенням, яке споживач має прийняти на його основі. У зв´язку з цим інформаційні потреби для вирішення конкретних завдань можуть бути різноманітними, зокрема:

— отримати уявлення про зміст первинних документів з певної проблеми з метою відбору генних джерел для поглибленого вивчення;

— оцінити стан і шляхи розвитку відповідної галузі науки і техніки з метою визначення місця проблеми, яка вирішується, поміж інших проблем;

— використати новітні досягнення певних галузей науки і техніки з метою підвищення ефективності діяльності організації;

— звернути увагу на проблему, яку вивчають з метою показу позитивних і негативних сторін досліджень, що проводяться;

— оцінити інформаційну ситуацію в конкретній сфері з метою визначення найперспективніших рішень поставленого завдання;

— визначити досягнутий рівень розвитку конкретної сфери розвитку суспільства чи організації й порівняти з ним рівень виконаної роботи;

— встановити значущість ідей, теорій, концепцій, гіпотез, практичних рішень з метою використання їх у вирішенні конкретного завдання;

— виявити тенденції розвитку основної і суміжних галузей науки і техніки та встановити оптимальні технічні й економічні показники нових об´єктів, які створюють.

Одним з найпоширеніших видів інформаційно-аналітичної діяльності є реферування. Витоки практичної реферативної діяльності, як відомо, зародилися й набули розвитку в бібліотечно-бібліографічній практиці, при цьому увагу приділяли, головним чином, змісту документа, його основним даним і висновкам.

У системі наукової комунікації та інформаційно-аналітичної діяльності реферат є основною інформаційно-комунікативною одиницею, що зумовлено його споживчими властивостями:

• серед усіх видів вторинних інформаційних документів реферат відрізняється найбільшою інформативністю в розкритті змісту першоджерела;
• використання реферату для пошуку поточної або ретроспективної інформації дає змогу зекономити до 90 % часу, необхідного в разі звернення до первинних документів;
• форма подання інформації у вигляді реферату зручніша для тривалого Зберігання у фондах інформаційних служб, полегшує та прискорює підготовку інформаційних видань і створення інформаційних масивів — БД рефератів (на їх підґрунті в подальшому можливе створення БД повнотекстових електронних документів);
• у деяких випадках реферат може затінити першоджерело (коли необхідна користувачеві інформація стосується не основної теми роботи, а суміжних питань, або коли первинний документ недоступний унаслідок мовного або організаційного бар´єрів).

Реферат — багатоцільовий засіб відбиття інформації. Тому існують різні класифікації та погляди на його суть. Аналіз сучасної практики реферування доводить, що обсяг реферату істотно відрізняється в різних реферативних виданнях. На сьогодні — це одне з найбільш дискусійних питань.

Реферат — це багатофункціональний вторинний документ. Він виконує безліч функцій: інформативну та науково-комунікативну, прогностичну, довідкову і адресну, індексування й індикативну.

Інформативний реферат — містить аргументи й наводить основні дані та висновки оригінальних документів, які вносять цінний вклад у загальну систему знань або корисні для певного кола читачів.

Індикативний реферат — це стислий реферат, створений з метою допомогти читачеві у вирішенні питання, чи слід йому звертатися до оригінального документа.

Реферування — це інтелектуальний творчий процес, що потребує осмислення, аналітико-синтетичної переробки інформації та створення нового документа — реферату, котрий має специфічну мовно-стилістичну форму [1, c. 75].

Методика реферування полягає у послідовному здійсненні операцій, пов´язаних з оцінкою, відбором, аналізом і узагальненням відомостей, які містяться у первинному джерелі. Процес реферування базується на виконанні цих логічних операцій. Однією з основних специфічних особливостей, на яку необхідно зважати у ході складання реферату, є його повна змістова та деяка формальна залежність від первинного документа. У такому розумінні реферат слід розглядати як інформаційну модель реферованого документа. Суть реферування — в зіставленні, порівнянні нової інформації з тією, що вже засвоєна та використовується в суспільній діяльності. Це завдання реферативних видань не відокремлюється від попереднього — сигнального (бібліографічного) інформування, на основі та у разі реалізації якого реферування і може бути ефективним та цілеспрямованим.

Анотація — це стисла характеристика твору друку (їх сукупності або частин) з точки зору змісту, призначення, виду, форми та інших особливостей.

Вона, як правило, складається на видання в цілому (книгу, журнал, збірник). Метою анотації є інформування користувачів стосовно основного предметно-тематичного змісту документа, аспектів розгляду теми, матеріалу, на базі якого проведено дослідження, його географічних аспектів та хронологічних рамок. Крім того, нового несе в собі інформацію про дане видання в зіставленні з іншими, спорідненими за тематикою та цільовим призначенням. У разі необхідності наводяться відомості про автора. Анотація сприяє орієнтації користувачів інформації у документальних потоках, у системі документальних комунікацій у цілому, вона допомагає відібрати потрібну літературу, заздалегідь націлити читача на особливості змісту й форми документа, висвітлює його позитивні якості та своєрідність. Середній обсяг анотації 600 др. знаків. У фаховій літературі існує безліч класифікацій анотацій залежно від:

• видів анотованої літератури (художня чи наукова література, публікації документів тощо);
• цілей та функцій анотацій (видавнича, для масових бібліотек тощо);
• інформативності та глибини розкриття змісту документа.

Найвдаліша спроба типізації анотацій належить В. П. Леонову. Її головним критерієм є функціональний підхід, який дав змогу відрізняти анотації з урахуванням їх суспільного призначення. Згідно з вищевказаним, анотації поділяються на рекомендаційні та довідкові.

Рекомендаційна — дає характеристику й оцінку документа з огляду на його гульове та читацьке призначення, служить пропаганді та рекламі кращої літератури й покликана зацікавити, привернути увагу, активізувати процес читання. Як правило, вона має дидактичну спрямованість і може вміщувати педагогічні рекомендації, методичні поради тощо.

Довідкова анотація — стисло уточнює незрозумілий заголовок і повідомляє розширені відомості про автора, а також форму, зміст, жанр, призначення й інші особливості документа, відсутні в бібліографічному описі. Довідкові анотації не містять критичної оцінки документа.

Залежно від використаного засобу характеристики документа, анотації поділяють на загальні та аналітичні. Перша — характеризує джерело загалом, аналітична — тільки певну частину його змісту (главу, частину, параграф) або висвітлює деякі сторони документа.

За критерієм глибини згортання інформації виділяють розширені та реферативні анотації. Розширена — крім характеристики твору друку, може вміщувати відомості щодо історії його написання, поширеності серед читачів, опрацювання літературною критикою, видань іншими мовами, а також висвітлювати історико-бібліографічні та текстологічні особливості. Реферативна анотація — це синтез індикативних та інформативних методів згортання інформації. Інколи цей вид вторинного документа називають індикативним рефератом. У реферативній анотації подається характеристика основних положень і висновків твору, переказ його змісту або окремих аспектів змісту.

У більшості випадків анотації використовуються для аналітичної обробки великих та багатоаспектних документів. За допомогою анотування здійснюється популяризація і пропаганда нової періодики, а також випереджувальне сигнальне інформування про видання, що готуються до друку. Крім того, анотування використовують інформаційні служби, що обмежені у коштах і не мають можливості забезпечити себе потрібним контингентом фахівців, але водночас повинні організувати високу оперативність інформування [6, c. 42].

У структурі інформаційно-аналітичної діяльності вагоме значення належить оглядово-аналітичній діяльності. Мета цього напряму — інформаційне забезпечення управлінських рішень і створення системи інформаційної підтримки базової діяльності користувачів інформації.

Основним засобом виконання цих завдань є підготовка оглядової інформації, що дозволяє систематизовано та узагальнено оцінити стан певної галузі науки, техніки, виробництва, культури, освіти (досягнутий рівень, тенденції та перспективи розвитку, організаційно-економічну ситуацію тощо).

Підготовка оглядової інформації базується на основних процесах обробки документальних джерел. Головними серед них є:

• витяг з документів і систематизація відомостей та кількісних даних, які характеризують різні аспекти стану розглянутого об´єкта;
• оцінка новизни, достовірності та взаємозалежності відібраних даних, їх доповнення та уточнення змісту;
• логічна переробка отриманих даних з метою одержання нової інформації щодо стану певної галузі суспільної діяльності, тобто визначення досягнутого рівня, тенденцій і перспектив розвитку.

За результатами переробки першоджерел готуються оглядово-аналітичні документи, різного роду огляди, щорічні доповіді про найважливіші досягнення у певній галузі, аналітичні довідки, інформаційні повідомлення тощо.

До змісту оглядово-аналітичних документів висувають наступні вимоги: актуальність, достовірність, об´єктивність, фактографічність, наявність висновків та їх обґрунтованість, стислість.

Аналітичний огляд — це вторинний синтезований текст, в якому подано зведену характеристику певного питання чи проблеми, що базується на використанні інформації, отриманої з ряду першоджерел за певний проміжок часу. Основним чинником, який визначає зміст і форму огляду, є мета його підготовки. Залежно від неї всі огляди можна поділити на дві групи: бібліографічні та огляди стану питання.

Бібліографічний огляд вміщує впорядковану сукупність бібліографічних описів джерел інформації; анотації, що розкривають їх зміст; текст, який пов´язує між собою описи окремих джерел. Мета підготовки такого огляду — допомогти фахівцям орієнтуватися в документальному потоці та вибирати найцікавіші джерела для вивчення.

Огляди стану питання містять інформацію із документів-першоджерел про результати досліджень, стан і шляхи розвитку певної галузі науки, техніки та виробництва. Залежно від цілей підготовки розрізняють два види таких оглядів — реферативні та аналітичні.

Реферативний огляд вміщує систематизовані та узагальнені відомості щодо стану і шляхів розвитку певної галузі науки, техніки й виробництва. Ці дані отримано внаслідок аналізу першоджерел, але без їх критичного опрацювання. Збережено висновки та оцінки авторів першоджерел щодо фактів, теорій, методів, про які йдеться у документах. Мета підготовки реферативного огляду — надання чіткого уявлення про стан робіт і висвітлення основних результатів досліджень у даній сфері, орієнтування в сукупності фактів, отриманих ученими та фахівцями.

Найбільш складним і синтетичним видом вторинної інформації є науково-аналітичні огляди. Вони вміщують систематизовані та узагальнені відомості про стан, тенденції та перспективи розвитку певної галузі суспільної діяльності чи окремої проблеми.

Однією з характерних рис аналітичного документа є наявність в ньому «аналітичної частини», яку становлять як концепції, погляди, ідеї, висновки, запозичені з первинного документа, так і власні думки, ідеї, судження автора вторинного документа.

Деякі аналітичні документи дають можливість уявити інформаційну модель проблеми. Це, перш за все інформаційно-аналітична довідка, інформаційний звіт про діяльність, аналітичний огляд тощо. Для створення таких документів застосовують як загальнонаукові методи, так і інформаційно-прогностичні методики (моделювання, контент-аналіз, аналогій і т. ін.) [15, c. 22-23].

Розділ 3. Практична реалізація методу (конвент-аналізу)

Зазвичай при вивченні документів зустрічаються труднощі, які пов’язані із великою кількістю і різноманітністю джерел. Для зручності використовують своєрідну методику їх вивчення під назвою „конвент-аналіз” (кількісний аналіз). Його суть можна вкласти в таку схему „Хто сказав, що, кому, як з якою метою і з яким результатом?”.

Найбільш узагальнено процес контент-аналізу визначили А.Н.Алексєєв і В.С.Дудченко: контент-аналіз — це комплекс дослідницьких дій, який включає в себе ланцюжок від формування об’єкта і формулювання завдань до інтерпретації результатів формалізованого спостереження та статистичних операцій. В іншій своєї роботі А.Н.Алексєєв обґрунтовує свою думку детальніше: «У склад поняття контент-аналіз (КА) входить ряд інгредієнтів, з яких зазначимо головні:

1) КА — метод соціології і як такий служить опису, поясненню і прогнозу загальних явищ.

2) КА має своїм об’єктом зовнішньо виражений, об’єктивований у знаках зміст інформації чи знакову об’єктивацію змісту…

3) КА має справу з масовими сукупностями текстів, використовуючи при цьому типові соціологічні процедури суцільного чи вибіркового обстеження, з дотриманням вимог репрезентативності.

4) КА припускає структурування, сегментацію, розчленування текстів чи вичленування із них смислових інваріантів, які повторюються в усіх чи у ряді текстів, котрі належать до дослідницької масової сукупності.

5) Розчленування чи вичленування повинно бути однотипним для кожного із належних до дослідницької сукупності текстів.

6) Для забезпечення такої однотипності сегментації і вичленування інваріантів КА припускає високу ступінь формалізації, застосування строгих операціональних правил та формальних алгоритмів у здійсненні процедур КА.

7) КА — аналітико-синтетична процедура, оскільки передбачається формалізований «розділ» цілісних текстів чи вичленування окремих елементів їх для наступного «збирання» цих інваріантних елементів у великі «однорідні маси», обсяг і тип котрих характеризують як певна цілісність вже усю сукупність текстів.

8) КА передбачає використання якісних, статистичних методів, причому вказані інваріантні елементи з їх ознаками виступають одиницями спостереження і підрахунку.

9) Взагалі, у КА має місце перекодування соціальної інформації…

10) КА є спосіб пізнання соціальної дійсності через вивчення умов виробництва і споживання відповідних текстів, шляхом описаних процедур аналізу самих цих текстів (їх сукупностей).

Якщо не розглядати проблему так детально, то можна сказати, що контент-аналіз — це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об’єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об’єкта дослідження.

Значно підвищують об’єктивність у розумінні документів спеціалізовані наукові методи аналізу, зокрема, логіко-семантичні або методи юридичного тлумачення закону тощо. Це один із проявів подальшої диференціації соціологічних методів, зокрема методу аналізу документів. Крім традиційного (класичного, якісного) аналізу документів застосовують і контент-аналіз документів (формалізований, кількісний). Перший передбачає все розмаїття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію змісту документа, а другий з’ясовує змістові одиниці, які можна однозначно фіксувати та переводити у кількісні показники за допомогою визначених одиниць рахування.

Важливо наголосити, що контент-аналіз використовує змістові одиниці відповідно до концепції дослідження, провідної ідеї тексту документа. Індикаторами одиниць тут можуть бути окремі поняття, теми, події, імена. За допомогою одиниць рахування здійснюється кількісна оцінка об’єкта, частота появи ознак його у полі зору дослідника, що фіксується з математичною точністю. Саме високий ступінь точності при великому обсязі несистематизованого матеріалу є перевагою контент-аналізу. Обмеженість його полягає в тому, що не всю різноманітність змісту документа можна виміряти за допомогою кількісних показників. Традиційний і формалізований методи аналізу документів взаємодоповнюються, компенсуючи недоліки один одного.

Контент-аналіз — це переклад у кількісні показники масової текстової (або записаної на плівку) інформації з наступною статистичною її обробкою.

Правомірність використання контент-аналізу в соціально-психологічних і інших соціальних дослідженнях визначається тим, що текст документа, який є для контент-аналізу реальністю першого порядку, є завжди продуктом людської діяльності, соціального середовища в широкому значенні. Тому він несе в собі сліди впливу різноманітних соціальних і психологічних чинників. Звідси виникає можливість виявлення і виміру цих чинників шляхом реєстрації в тексті відповідних індикаторів або референтів цих чинників. Таким чином, метою контент-аналізу є розуміння позатекстової реальності, тобто на основі тексту документа, його аналізу ми робимо висновки про реальних людей або явища.

Основна мета контент-аналізу полягає в тому, щоб знайти такі процедури, за допомогою яких можна було б виявити в тексті відповідні індикатори досліджуваних явищ і характеристик, заміряти їх і потім адекватно інтерпретувати. Для вирішення цього завдання контент-аналіз застосовує процедури, зміст яких полягає в тому, щоб, виходячи з конкретного тексту документів і завдань дослідження, зробити таке:

а) сформулювати ключові, концептуальні поняття дослідження, які прийнято називати категоріями контент-аналізу;

б) надійно і систематично зафіксувати частоту (і обсяг) згадування цих категорій в окремих елементах тексту документів і в усій сукупності текстів документів, що аналізуються. Отримані в такий спосіб кількісні дані піддаються статистичній обробці і результати інтерпретуються відповідно до цілей дослідження.

За допомогою контент-аналізу можна одержати інформацію про:

• автора повідомлення (його норми, цінності, особисті особливості, групу, на яку він орієнтується, світогляд, установки, соціально-демографічні характеристики);
• адресата повідомлення (кому воно адресоване);
• мету створення повідомлення (пропаганда, погроза, скарга, маніпулятивний вплив складного характеру тощо);
• причини створення повідомлення;
• відношення автора повідомлення до адресата;
• структуру повідомлення (чи містить підтекст), засіб викладання інформації, стилі повідомлення.

Достоїнствами контент-аналізу є:

• При наявності документів його проведення не потребує спеціальних умов;
• Його проведення не потребує великих матеріальних витрат;
• З його допомогою можна вивчити минулі події;
• З його допомогою можна вивчити особистість або групу навіть при відсутності можливості безпосередніх контактів із ними;
• Контент-аналіз дає надійні дані.

Головні хиби описаного методу полягають в:

• Трудомісткості методу;
• Можливості виникнення етичних проблем (коли аналізу піддається конфіденційна або засекречена інформація);
• Можливому відбитку результатів діяльності без відбитку процесу;
• Певних складностях кодування інформації, а потім інтерпретації отриманих даних.

Головна складність контент-аналізу полягає в знаходженні таких процедур, за допомогою яких можна виявити ознаки досліджуваних явищ, заміряти їх і потім адекватно пояснити.

Однією з основних рис контент-аналізу, яка приваблює дослідників, є об’єктивність. Тому критерій об’єктивності розробляється вченими дуже ретельно. В.М. Соковнін писав, що для досягнення об’єктивності контент-аналізу необхідно дотримуватись ряду правил:

а) Необхідно точно визначити об’єктивні кордони тексту, його тип і корелятивні зв’язки з соціальними явищами, що відбиваються у ньому.

б) Як одиницю спостереження слід виділяти ознаки тексту структурні одиниці, які були б репрезентовані по відношенню до всього тексту і його окремих істотних частин.

в) Одиниці аналізу повинні вміщувати ототожнюванні індикатори по всьому тексту.

г) Одиниці аналізу повинні бути рекурентними, тобто мати повторювання (чи його можливість) по усьому тексту, а також ототожнюваність ознак, які визначають їх якість.

д) Одиниці аналізу і їх ознаки повинні бути зручними для вимірювання, підрахунку та порівняння, тобто піддаватися формалізації.

Як бачимо у даному випадку вчений обумовлює досягнення об’єктивності контент-аналізу багатьма положеннями, причому ретельне дотримання цих правил залежить знов таки від дослідника, і це доповнює суб’єктивний фактор. На наш погляд, слід висунути більш прості і загальні правила:

1. Процедура контент-аналізу складається із точно визначених дій, котрим без будь-яких змін підлягають усі об’єкти даного дослідження (це забезпечує можливість перевірки результатів контент-аналізу іншими дослідниками).
2. Одиниці спостереження мають бути ясними і недвозначними з тим, щоб не допускати тлумачення їх кодувальниками і звести до мінімуму вплив суб’єктивних думок кодувальників на процес обробки.
3. Інтерпретація результатів дослідження повинна охоплювати всі здобуті дані, висновки мають спиратися не на якусь частину результатів, а враховувати їх всі без винятку.

Деякі дослідники висувають ряд умов для здійснення контент-аналізу. Б.Берельсон вважав, що аналіз змісту повинен застосовуватись тільки тоді, коли є певна частота категорій змісту, які відносяться до даної теми. Він рекомендував контент-аналіз у тих випадках, коли потрібні висока точність і об’єктивність аналізу, коли дані для аналізу дуже надмірні і несистематизовані, наприклад, у інтерв’ю з відкритими питаннями.

Щодо українських дослідників, то тут також панували класичні уявлення про умови застосування контент-аналізу. Так, В.І. Волович писав, що ми, однак, вважаємо його також самостійним видом аналізу документів (кількісним), до якого належить звертатися тільки при достатньо репрезентованій сукупності однопорядкових документів із встановленою надійністю.

Взагалі контент-аналіз вимагає дуже небагато принципових умов. По-перше, об’єкт дослідження має бути не формалізованим, тобто допускати різні варіанти інтерпретації, по-друге, матеріали контент-аналізу повинні репрезентувати якесь соціальне явище чи сукупність документів, по-третє, для проведення якісного контент-аналітичного дослідження треба намагатися зменшувати вплив суб’єктивного фактору (зокрема, думок кодувальників) на процес аналізу і виробити точну його процедуру, якої усі причетні до дослідження мають строго дотримуватись, і, по-четверте, при інтерпретації результатів дослідження необхідно пам’ятати, що контент-аналіз — не всемогутній метод і його висновки ґрунтуються тільки на тому змісті, який заклали у документи комунікатори.

Стосовно ж визначення самої суті контент-аналізу в найузагальненішому вигляді, то він дійсно полягає у підрахунках певних ознак джерела, які мають відображати суттєві якості його змісту. У такому разі якість тексту стає вимірюваною, доступною для точних обчислювальних операцій. Цей метод використовують переважно тоді, коли безпосереднє використання наявного і великого за обсягом і несистематизованого матеріалу ускладнено. Такий підхід корисний, коли категорії, важливі для цілей дослідника, характеризуються частотністю появи у текстах, що вивчаються.

На першому етапі контент-аналізу складають список (перелік) символів (первинних понять), що цікавлять дослідника, а потім впроваджують категорії — більші за обсягом змістовні одиниці, що є класами символів. Індикатори (символи) за своїм характером можуть бути неоднорідними: окремі слова чи словосполучення, які стосуються теми, терміни, імена людей, назви організацій, географічні назви, згадки про події тощо. При вивченні текстів, пов’язаних, наприклад, з політичними проблемами, змістові одиниці можуть включати внутрішньо- й зовнішньополітичні події, осіб, які є їхніми учасниками і ініціаторами, ставлення до подій. Суттєвими характеристиками у процесі контент-аналізу є, поряд з врахуванням частотності змістових одиниць, також й ставлення до цих одиниць комунікаторів.

Загалом метод контент-аналізу документів передбачає виокремлення у тексті категорій аналізу (смислових одиниць), підрахунок частоти їх вживання, дослідження співвідношення різних елементів тексту між собою та з усім обсягом аналізованої інформації.

Висновки

Отже, інформаційно-аналітична діяльність безсумнівно є широкою і багатогранною сферою діяльності. Вона включає в себе підбір і систематизацію фактів щодо певного питання, їх оцінку, відбір, тлумачення, чітке й продумане викладення в усній або письмовій формі. Варто зазначити, що добування необхідних матеріалів, діяльність, пов’язана з придбанням, систематизацією, перекладом і поширенням книг та документів сюди не відноситься. Головна мета аналітичної діяльності полягає в отриманні максимальної користі від інформації, яка є в розпорядженні, для того щоб правильно зрозуміти і оцінити ситуацію, бачити її у перспективі, а в кінцевому підсумку — успішно діяти. Весь інтерес аналітичної роботи полягає у тому, що використовується величезний набір методів і засобів, які успішно застосовують в математиці, логіці, гуманітарних, природничих науках, при написанні історичних досліджень. Інформаційно-аналітична робота пов’язана буквально з усіма процесами і явищами буття. Для того, щоб така широка і цікава діяльність залишалася в рамках і приносила максимальну користь, слід вміти не розпорошувати сили і час на дрібниці, проявляти логіку і швидкість суджень і зосереджувати увагу на найважливіших, найголовніших речах.

Інформаційно-аналітична робота — це процес, в результаті якого первинна інформація (сирі факти) перетворюються у вторинну, нову, аналітичну інформацію, довершену продукцію, передбачену для передачі замовнику. Будь-яка кількість фактів, оброблених найкращим чином, занесених в досьє, проіндексованих, — не має жодної цінності, поки ми не розкриємо їх смисл, не зіставимо між собою, не покажемо перспективи розвитку ситуації, явища, процесу і не передамо у тому вигляді, в якому їх значення буде абсолютно ясним і зрозумілим споживачу.

Список використаної літератури

1. Гурковський В. Взаємовідносини органів держаної влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України: організаційно-правові питання//Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 3. — C. 27-32
2. Коваль Р.А. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної влади / Р.А. Коваль // Теорія та практика державного управління : зб. наук. праць. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – № 1 (113). – С. 223-226.
3. Конотопов П. Ю. Аналитика. Методология, технологические и органи­зационные аспекты информационно-аналитической работы / П. Ю. Ко нотопов, Ю. В. Курносов. — М. : Русаки, 2004. — 250 с.
4. Крулькевич М. И. Информационная деятельность в организациях / М. И. Крулькевич, Е. М. Сынкова. — Донецк : ДонНУ, 2001. — 176 с.
5. Кузнецов И. Н. Информация: поиск, анализ, защита : учебник по инфор­мационно-аналитической работе / И. Н. Кузнецов — М. : Яуза, — 2002. — 320 с.
6. Кузнець Л. Ф. Алгоритм інформаційного забезпечення вищої ланки державного керівництва //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 10. — C. 150 — 156.
7. Кумицький СП. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 224 с.
8. Лавріненко В. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної влади //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 3. — C. 502-514.
9. Матвієнко О. В. Основи інформаційного менеджменту : навч. посіб. / О. В. Матвієнко. — К: Центр навчальної літератури, — 128 с.
10. Пархоменко О. В. Інформаційна аналітика як складова управління сферою НТД / О. В. Пархоменко // Наук.-техн. інформація. — 2004. — № 2. — С. 27-30.
11. Пушкашу Д. І. Інформаційно-аналітична робота як процес семантичної обробки даних [Електронний ресурс] / Д. І. Пушкашу. — Режим доступу: http://www.collegian.ru/110111124110111124050050053124049.html
12. Сілкова Г. Інформаційно-аналітична діяльність як напрям інфор­маційної діяльності / Г. Сілкова // Вісн. Кн. палати. — 2001. — № 2. — С.14-15.
13. Скребець Р. Інформаційне забезпечення органів державної влади України: проблеми та перспективи //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2007. — № 2. — C. 46-52.
14. Сляднева Н. А. Информационно-аналитическая деятельность: проблемы и перспективы [Электронный ресурс] / Н. А. Сляднева// Информацион­ные ресурсы России. — 2001. — № 2(57). — С.14-21.
15. Ступак В. Науково-аналітична діяльність в галузі суспільних наук в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку / В. Ступак// Вісн. Кн. палати. — 2000. — № 1. — С. 21-24.
16. Яременко О. Функції української держави в інформаційній сфері: поняття та класифікація // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 6. — С 109-112.