Вступ

Актуальність теми. Проблема визначення судової юрисдикції справ щодо оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні та нотаріальних актів вже неодноразово піднімалася в юридичній літературі, що викликано її неоднозначним правовим регулюванням. Дане питання безпосередньо стосується проблеми визначення правового статусу нотаріуса та місця нотаріату в правовій системі держави, що є однією з найбільш дискусійних проблем, які стосуються правового регулювання діяльності нотаріату в Україні. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами встановлюється Законом про нотаріат, Консульським статутом України, затвердженим Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 та іншими законодавчими актами України, наприклад Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 282/20595.

У доктрині процедуру вчинення нотаріальних дій досліджують, зокрема, М. Бондарєва, І. Бондар, І. Мельник, В. Комаров, С. Снідевич, С. Фурса, Є. Фурса та інші, однак визначення самого поняття «нотаріальна дія щодо житла» досі немає. Законодавство України також не розкриває значення терміна «нотаріальна дія щодо житла». У зв’язку з цим наука нотаріального процесу потребує додаткового висвітлення питання щодо теоретичних та практичних аспектів процедури вчинення нотаріальних дій щодо житла в Україні.

Метою дослідження є науково-практичний аналіз процедури оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

1. Відмова у вчиненні нотаріального провадження та порядок її оформлення

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право відмовити в їх вчиненні з підстав, зазначених у ст. 49 Закону України «Про нотаріат» [2], наприклад, якщо вчинення нотаріальної дії суперечить закону, суперечить цілям, вказаним у статуті юридичної особи, неподання необхідних відомостей та документів тощо. Відмова на прохання особи, якій було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, має бути викладена письмово.

Слід відзначити, що деякі нотаріальні дії характеризуються значними часовими межами, що надає їм характеру не одноразової дії, а певного розтягнутого у часі процесу. До таких прикладів належить охорона спадкового майна, прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів, прийняття документів на зберігання. Проте не дивлячись на те, скільки процесуальних дій вчиняє нотаріус для здійснення окремої нотаріальної дії, вона все одно складає зміст однієї стадії.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України “Про нотаріат”, нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії [2].

Підстави, за якими нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, «можуть бути розбиті на дві групи. До першої можна віднести випадки, коли у зацікавлених осіб взагалі відсутнє право на звернення … — Дія не підлягає скоєнню, … представлена для посвідчення угода не відповідає вимогам закону … угода, чинена від імені юридичної особи, суперечить цілям, вказаним в його статуті чи положенні, і т.п. Друга група підстав до відмови свідчить про недотримання зацікавленими особами умов, необхідних для звернення до нотаріальної контори та вчинення нотаріальної дії ». Наприклад, не дотримані предметна або територіальна компетенція, з проханням про вчинення нотаріальної дії звернувся недієздатний громадянин або представник, який не має необхідних повноважень, і т.д. У таких випадках достатньо привести подаються для вчинення нотаріальної дії документи у відповідність із законодавчими вимогами, або належно оформити повноваження представника, або звернутися до того нотаріуса, до компетенції якого входить вчинення цієї дії, і нотаріальний документ буде оформлений. У подібних ситуаціях нотаріусу слід переконливо роз’яснити звертається особі мотиви відмови. Зазвичай за таких обставин нотаріуси усно викладають причину відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Проте на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус повинен викласти причину відмови в письмовій формі.

У письмовій формі нотаріус повинен викласти причину відмови і тоді, коли звернувся наполягає на вчиненні нотаріальної дії, яке нотаріус не має права вчинити. У таких випадках не пізніше ніж у десятиденний строк з дня звернення за вчиненням нотаріальної дії нотаріус виносить постанову про відмову [5, c. 45].

Постанова складається в двох примірниках, завіряється підписом нотаріуса з додатком його друку і реєструється в книзі вихідної кореспонденції. Один примірник вручається або надсилається особі, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії. Другий примірник постанови з датою вручення або з відміткою про направлення поштою (вручення) особі, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, залишається в справах контори.

Зміст постанови про відмову вчинення нотаріальної дії  визначений пунктом 32 Інструкції “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”.

У постанові про відмову вказуються:

— дата винесення постанови;

— прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та адреса державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;

— прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи;

— про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання);

— мотиви, з яких відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, з посиланням на чинне законодавство;

— порядок і строки оскарження відмови з посиланням на цивільне процесуальне законодавство [6, c. 435].

2. Аналіз процедури оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні

Згідно зі ст. 1 Закону про нотаріат [2] вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють уповноважені на це посадові особи органів місцевого самоврядування; вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України та дипломатичні представництва України. Тобто вчинення нотаріальних дій у цілому і щодо житла зокрема покладається на нотаріусів або посадових осіб, які діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом України.

Встановлена ст. 50 Закону України «Про нотаріат» можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є надійним процесуальним засобом забезпечення законності нотаріального провадження і захисту прав та інтересів учасників нотаріального процесу — громадян і організацій.

Спір про право, що ґрунтується на вчиненій нотаріальній дії, який виник між заінтересованими особами з участю громадян (виконавчий напис), розглядається судом порядком позовного провадження.

Скарги на дії державних нотаріусів, які не стосуються суті вчинюваних ними нотаріальних дій (порушення строків, розпорядку, годин тощо) розглядаються Головним управлінням юстиції в Автономній Республіці Крим, управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, Міністерством юстиції України.

Право на звернення до суду зі скаргою на нотаріальні дії чи не відмову в їх вчиненні мають заявники — особи (громадяни) та організації, стосовно яких були вчинені нотаріальні дії або котрим було відмовлено у їх вчиненні. Інші особи, на права й охоронювані законом інтереси яких вплинули або могли вплинути нотаріальні дії, вправі захищати свої права та інтереси шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Суд розглядає скаргу, заяву із участю заявника, прокурора, заінтересованих осіб — державного нотаріуса чи іншого суб’єкта, що вчиняє нотаріальні дії, які вчинили чи відмовилися вчинити оскаржувану нотаріальну дію. Однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

У разі задоволення скарги, заяви суд постановляє рішення про скасування вчиненої нотаріальної дії або зобов’язує державну нотаріальну контору чи Іншого суб’єкта, що виконує нотаріальні дії, вчинити певну нотаріальну дію.

Після набрання таким рішенням законної сили його копія надсилається до нотаріальної контори чи іншого суб’єкта, що виконує нотаріальні дії, для яких воно є обов’язковим і підлягає ними виконанню (ст. 14 ЦПК).

Розгляд судами  справ  за  скаргами  на  нотаріальні  дії або відмову  в  їх  вчиненні  є  важливою  гарантією  прав   громадян, юридичних осіб і інтересів держави [5, c. 46].

Вивчення судової практики в цих справах свідчить,  що вони  в основному  вирішуються  судами  правильно.  Разом з тим є випадки, коли  суди  розглядають  ці  вимоги  в  окремому  провадженні  при наявності   спору   про   право   цивільне;   неточно   визначають процесуальне становище осіб, які беруть участь у справі, вирішують справи   всупереч   законодавству,   що  регулює  вчинення  певних нотаріальних дій;  не реагують окремими ухвалами або поданнями  на причини виявлених правопорушень.

В юридичній літературі вказується на те, що предметом судової діяльності по даній категорії справ є перевірка законності та обґрунтованості дії нотаріальних органів, інших органів або посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії або які відмовили в їх вчиненні. При оскарженні в суд відмови у вчиненні нотаріальної дії предмет доведення повинен визначатися з урахуванням підстав відмови у вчиненні нотаріальних дій, передбачених ст. 49 Закону України «Про нотаріат» [2]. Оскільки від встановлення або невстановлення перелічених обставин залежить висновок про законність та обґрунтованість відмови у вчиненні нотаріальної дії, факти, які підтверджують або спростовують їх наявність чи відсутність, увійдуть до предмета доведення по даній справі.

Важливо також зазначити, що оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії можливе лише у разі винесення нотаріусом постанови про відмову в її вчиненні (див. коментар до ст. 49 Закону України «Про нотаріат» [2]), про що свідчить також судова практика. Наприклад, у рішенні Апеляційного суду Вінницької області від 28.09.2011 року у справі № 22Ц-2976/11 зазначається «про той факт, що у вчиненні нотаріальної дії позивачу не було відмовлено, свідчить те, що вимоги від нього про винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії не надходило. Посилання позивача на те, що він вимагав в усній формі надати йому постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, належними доказами у справі не підтверджені». Цікавим є також рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.03.2011 року у справі № 2-904/11. Під час розгляду цієї справи встановлено, що нотаріус відмовилася надавати письмову відмову у вчиненні нотаріальної дії, тобто виносити постанову, хоча особа зверталася до неї і в усній, і в письмовій формі. Нотаріус, одержавши письмове відправлення, відмовилася від його отримання та повернула працівнику поштового відділення, мотивуючи це тим, що в описі отриманого листа було зазначено перелік документів, а вкладено їх копії. Разом з тим згідно з поясненнями працівників поштового відділення та оглядом документів встановлено, що на документах відмітки «оригінал» чи «копія» відсутні. З огляду на це суд визнав доведеним факт неправомірної відмови нотаріуса від винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов’язав її винести вказану постанову і відшкодувати завдану такими діями моральну шкоду. При цьому суд зазначив, що оскільки нотаріусом не була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, то вимога про визнання незаконною відмови в її вчиненні є безпідставною [6, c. 441].

Висновки

Отже, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

У статті 50 Закону України «Про нотаріат» йдеться про оскарження нотаріальної дії, відмови у вчиненні нотаріальної дії та нотаріального акта. Оскарження відбувається в порядку позовного провадження. У разі подання позову до приватного нотаріуса відповідачем буде сам приватний нотаріус. У випадку пред’явлення вимог до державного нотаріуса відповідачем буде відповідна державна нотаріальна контора. Це зумовлено тим, що державний нотаріус, крім загального статусу нотаріуса, також має особливий статус — працівника юридичної особи, тобто державної нотаріальної контори. При цьому до участі у справі залучається також відповідне управління юстиції.

Оскарження нотаріальної дії може мати місце у випадку, якщо особа вважає її вчинення неправомірним або таким, що не відбулося. У такому разі предметом спору буде правомірність вчинення нотаріальної дії, питання про визнання її недійсною або невчиненою. Слід зазначити, що правомірність вчинення нотаріальної дії існує доти, доки інше не доведено в судовому порядку.

Оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що нотаріус безпідставно (неправомірно) відмовив у вчиненні нотаріальної дії, порушивши тим самим покладений на нього обов’язок щодо вчинення нотаріальних дій. У такому разі оскаржується постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій повинні обов’язково обґрунтовуватися причини такої відмови (див. коментар до ст. 49 Закону України «Про нотаріат»).

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України станом на 1 липня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №№ 40-44. — Ст. 356.
2. Закон України «Про нотаріат» станом на 1 липня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 39. — Ст. 383.
3. Гонгало Б.М., Зайцева Т.И., Яркое В.В. Настольная книга нотариуса / Б.М. Гонгало, Т.И. Зайцева, П.В. Крашенинников, Е.Ю. Юшкова, В.В. Ярков. — Том 1. — М. : Волтерс Клувер, 2004. — 608 с.
4. Кармаза О.О. Поняття та ознаки житла за законодавством України / О.О. Кармаза //Юриспруденція. Теорія і практика. — № 4 (42). — 2008.
5. Сирякова О. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії та роздуми про порядок її оскарження // Мала енциклопедія нотаріуса. — 2008. — № 6. — С. 45—47
6. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Стадії нотаріального процесу та їх ускладнення / Теорія нотаріального процесу [текст] : Науково-практичний посібник / За заг. ред. С.Я. Фурси. — К. : Алерта ; Центр учбової літератури, 2012. — 920 с.