Вступ

Актуальність теми. Проблема дослідження міжнародного руху капіталу є однією з нагальних проблем сучасної світової та української економіки. Як показує сучасна світова практика, успішний розвиток економіки не можливий без ефективної організації міжнародного руху капіталу. З точки зору реального економічного змісту міжнародний рух капіталу є визначальним елементом ефективного функціонування світової економіки, розвитку форм і умов міжнародних господарських зв’язків. Проблема вивчення міжнародного руху капіталів важлива не тільки для розвитку виробництва і поглиблення міжнародних економічних відносин, але й для сприяння і поліпшення політичних, соціально-культурних та інших відносин між країнами.

В сучасних соціально-економічних умовах розвитку Україна займає незначне місце серед основних європейських країн-імпортерів міжнародного капіталу. Така ситуація зумовлена тим, що у розвинутих країнах швидше створюється надлишковий капітал, який можна вдаліше вкласти за межами державних кордонів з метою отримання найбільшого прибутку; маючи більш стійку до економічних криз національну економіку, розвинені держави легше переносять негативні наслідки подібних соціально-економічних криз. Виходячи з цього, тему дослідження можна вважати актуальною для сучасної української економіки.

Дослідження феномену міжнародного руху капіталу як економічної категорії знаходить своє відображення у роботах теоретичного та практичного характеру. Серед авторів таких праць ми можемо назвати наступних науковців: Балагурак У., Буряк П., Гнатенко Ю., Гупало О., Довбенко М., Мочерний С., Передрій О., Сливоцький А., Філіпенко А. та інші. Невирішеною частиною загальної проблеми є подальше дослідження впливу детермінантів соціально-економічного характеру на процес міжнародного руху капіталу та їх вплив на тенденції господарського розвитку України. Зазначені питання є лише невеликою частиною тих нагальних проблем щодо міжнародного руху капіталу, які потребують детального аналізу та дослідження у спеціальних роботах науковців.

Мета роботи полягає у спробі аналізу сутності та впливу міжнародного руху капіталу на розвиток економіки. Робота носить теоретико-методологічний характер. Поставлено завдання проаналізувати фактори, що впливають на рух капіталу, дослідити їх вплив на розвиток для країн — донорів та країн – реципієнтів.

1. Теоретико-методологічні засади проблем міжнародного руху капіталу в економічній теорії

Важливою формою міжнародних економічних зв’язків є рух капіталу. Він являє собою переміщення капіталу з однієї країни в іншу. Вивезення капіталу пов’язане з тим, що в країні його походження немає можливості для його прибуткового розміщення, або прибуток, який власник капіталу може отримати в іншій країні, є значно більшим. Суттєвою причиною вивозу капіталу стає також його перенагромадження, а також те, що в окремих країнах виникає посилений попит на іноземні інвестиції.

Західні економісти розглядають міжнародний рух капіталу здебільшого як рух одного із факторів виробництва з метою ефективнішого виробництва товарів і послуг, зумовлений нерівномірним зосередженням його в різних країнах [8, с. 124]. Таким чином, з точки зору «чистої економіки» міжнародний рух капіталу — це рух одного з факторів виробництва. З позиції політекономічного підходу — це переміщення відносно надлишкового капіталу за межі державних кордонів з метою отримання прибутку за рахунок використання виробничих, матеріальних і трудових ресурсів країни, куди ввозиться капітал [8, с. 124]. Сутність полягає у вилученні частини матеріальних або фінансових ресурсів з обігу однієї країни і включення їх у виробничий процес іншої. Сьогодні в економічній літературі міжнародний рух капіталу характеризується: рухом, вивозом, переливанням та міграцією капіталу [8, с. 125].

Головними суб’єктами міжнародного руху капіталів є транснаціональні корпорації. Транснаціональні корпорації — це корпорації, виробнича і торговельно-збутова діяльність яких винесена за межі національної держави. Вони активно використовують об’єктивні тенденції міжнародного поділу праці і зростаючі процеси щодо інтернаціоналізації світу та сприяють установленню нових схем у всесвітньому поділі праці [1, с. 109].

На практиці міжнародний рух капіталу реалізується через інвестиції. Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах — підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські підприємства тощо через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном. При вивезенні підприємницького капіталу інвестиції поділяються на прямі та портфельні [7, с. 618].

На думку дослідників, у сфері міждержавного руху капіталів до країн з середнім та низьким рівнем доходів (до низки яких відноситься і Україна) домінуючими є такі тенденції: зміна структури зовнішнього фінансування країн у напрямі підвищення частки прямих і портфельних інвестицій та зниження частки банківських кредитів; нерівномірне надходження зовнішнього фінансування в територіальному вимірі; перетворення країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою у світових експортерів капіталу [3].

Розглянемо сучасні тенденції експорту та імпорту капіталу в Україні. Так, у І півріччі 2010 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1782,8 млн. дол. США прямих інвестицій, що становить 66,0% від надходжень І півріччя попереднього року. З країн ЄС надійшло 1179,0 млн. дол. (66,1% загального обсягу), з країн СНД — 418,7 млн. дол. (23,5%), з інших країн світу — 185,1 млн. дол. (10,4%). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 534,0 млн. дол. Таким чином, приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці тощо за І півріччя 2010 р. становив 495,8 млн. дол., що складає 21,0% від рівня відповідного періоду попереднього року. Проте, зросли обсяги капіталу з Російської Федерації – на 323,4     млн. дол., Кіпру — на 150,7 млн. дол., Люксембургу — на 101,6 млн. дол., Казахстану — на 97,4 млн. дол. та Франції — на 78,2 млн. дол. За рахунок продажу капіталу нерезидентам інших країн та вилучення інвестицій зменшились обсяги капіталу інвесторів зі США на 89,6 млн. дол., Греції — на 45,5 млн. дол., та на 77,8 млн. дол. за рахунок курсової різниці та вилучення капіталу — інвесторів зі Сполученого Королівства [2].

Приріст іноземного капіталу спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, — у сумі 591,6 млн. дол., торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку — 84,5 млн. дол. та операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям — 55,0 млн. дол. У той же час капітал прямих іноземних інвесторів на підприємствах промисловості зменшився на суму 226,5 млн. дол. (за рахунок курсової різниці та вилучення капіталу). Як бачимо, курсові різниці, які змінились у зв’язку із зниженням капітальної вартості багатьох підприємств, є одним із вирішальних факторів, що впливають на загальну ситуацію з міжнародним рухом капіталу в Україні.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні, на 1 липня 2010 р. склав 40402,1 млн. дол., що на 1,2% більше обсягів інвестицій на початок 2010 р., та в розрахунку на одну особу становив 880,7 дол. США. Інвестиції надійшли зі 126 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 81% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр — 9079,2 млн. дол., Німеччина —    6618,6 млн. дол., Нідерланди — 3929,0 млн. дол., Російська Федерація — 2877,2 млн. дол., Австрія — 2591,1 млн. дол., Сполучене Королівство — 2228,1 млн. дол., Франція — 1708,9 млн. дол., Віргінські Острови, Британські — 1333,9 млн. дол., Швеція — 1298,6 млн. дол. та Сполучені Штати Америки — 1214,6 млн. дол. [2].

Позичковий капітал також вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів. Це дає можливість отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення власності за кордоном [6, с. 363]. Сума кредитів і позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 липня 2010 р. становила 5307,8 млн. дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру — 1723.4 млн. дол., Німеччини — 630,9 млн. дол., Нідерландів — 615,5 млн. дол., Сполученого Королівства — 269,8 млн. дол., Австрії — 241,0 млн. дол. та Франції — 166,4 млн. дол. Сума кредитів і позик, наданих українськими резидентами підприємствам прямого інвестування, на 1 липня 2010 р. становила 127,1 млн. дол. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, враховуючи позичковий капітал, на 1 липня 2010 р. становив 45709,9 млн. дол. Загальний обсяг прямих інвестицій в економіку країн світу, враховуючи позичковий капітал, склав 6891,3 млн. дол. США [2].

Таким чином, ми можемо констатувати той факт, що в Україні підприємницький капітал істотно переважає над позичковим. Обсяги прямих інвестицій переважають над портфельними. Для країн, які вивозять капітал, позитивним є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевих ринків робочої сили. Негативними наслідками є — погіршення платіжного балансу, звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці. Позитивними наслідками міжнародного руху капіталу для країн- імпортерів є впровадження досконалішої техніки і технології, передових форм організації виробництва, зменшення безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток наявної економічної системи або її вдосконалення. Негативні наслідки цих процесів — поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних та політичних інтересів [6, с. 365].

Як зазначає М.Ю. Марченко, виникнення і розширення інтересів країн у спільному використанні капіталу, зокрема зростання частки іноземного капіталу в національних компаніях, не завжди визначається гармонізацією торгівельних відносин. Доведено, що в аспекті інтеграційної взаємодії національних економік, завдяки полівекторності дії факторів міжнародної міграції капіталу, роль об’єктивних закономірностей співробітництва в порівнянні з міждержавними домовленостями є домінуючою, і це характерно для всіх рівнів інтеграції національних економік в процеси міжнародної міграції капіталу [4].

Посиленню міжнародного руху капіталу сприяють і такі умови, як розвиток міжнародної торгівлі, науково-технічний прогрес, досягнення людства в розвитку транспорту, зв’язку тощо. Вважливим чинником посилення вивезення капіталу стало утворення транснаціональних корпорацій. Маючи великі фінансові ресурси й розгалужену мережу дочірніх компаній і філій, вони мають широкі можливості щодо переміщення капіталу.

Посилення міжнародної міграції капіталу сприяє розвиту світового господарства. Це поглиблює міжнародний поділ праці і, як наслідок, посилює взаємний товарооборот між країнами. Водночас зростання міжнародного руху капіталу посилює цілісність світової економіки і веде до уніфікації тих правових норм, у межах яких і відбувається цей рух.

2. Наслідки міграції міжнародного капіталу

Міжнародний рух капіталу, посідаючи провідне місце в міжнародних економічних відносинах, справляє величезний вплив на світову економіку: 1)Сприяє зростанню світової економіки. Приплив закордонних інвестицій для країн-реципієнтів допомагає вирішити проблему нестачі виробничого капіталу, збільшує інвестиційну спроможність, прискорює темпи економічного зростання. 2)Поглиблює міжнародний поділ праці та міжнародну співпрацю. Взаємне проникнення капіталу між країнами зміцнює економічні зв’язки та співпрацю між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації та кооперації виробництва. 3)Збільшує обсяги взаємного товарообміну між країнами, в тому числі проміжними продуктами, між філіями міжнародних корпорацій, стимулюючи розвиток світової торгівлі. Наслідки для країн, що експортують капітал, наступні: 1)вивезення капіталу за кордон без адекватного залучення іноземних інвестицій призводить до уповільнення економічного розвитку країн-експортерів; 2)вивезення капіталу негативно впливає на рівень зайнятості; 3)переміщення капіталу негативно впливає на платіжний баланс країни.

Для країн-імпортерів наслідки такі: 1)регульований імпорт капіталу сприяє економічному зростанню; 2)залучений капітал створює нові робочі місця; 3)іноземний капітал приносить нові технології, ефективний менеджмент, сприяє пошвидшенню науково-технічного прогресу. 4)приплив капіталу сприяє поліпшенню платіжного балансу; негативні: 1)приплив іноземного капіталу, що «підминає» місцевий, витісняє місцевий з прибуткових галузей, що загрожує економічній безпеці; 2)безконтрольний імпорт капіталу може супроводжуватися забрудненням довкілля; 3)імпорт капіталу часто пов’язаний із проштовхуванням на ринок реципієнта товарів, що вже пройшли свій життєвий цикл, знятих із виробництва; 4)імпорт іноземних позик призводить до зростання заборгованості країни; 5)використання міжнародними корпораціями трансферних цін призводить до втрат країни-реципієнта в податкових та митних зборах. Державна політика повинна шукати компроміси, виділяючи пріоритетні фактори в цьому складному процесі [2, c. 146-147].

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивними наслідками цього процесу є розширення ринків збуту вітчизняних товарів і послуг; отримання прибутків від інвестицій; вплив на зовнішню політику країн-експортерів; вигода від поглиблення процесу міжнародного поділу праці; можливість використання дешевих ринків робочої сили й інші економічні та неекономічні вигоди. Негативними наслідками цього процесу є погіршення платіжного балансу (до моменту повернення у країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу); звуження ринку праці та ринку робочої сили в національній економіці: збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи.

Позитивними наслідками міжнародного руху для країн-імпортерів є: запровадження досконаліших технологій і техніки, передових форм організації виробництва; зменшення рівня безробіття; притік іноземної валюти; Прискорений розвиток існуючої економічної системи або п Удосконалення (таким шляхом розвивалась економіка Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню та інших нових індустріальних країн). Негативними наслідками цих процесів є поступова втрата контролю над частиною підприємств, галузей; посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних і політичних інтересів.

Вивезення капіталу для країни-експортера, як правило, дає можливість збільшити й експорт товарів та послуг. Це пов’язано з постачанням у зв’язку з таким його рухом машин, обладнання, технологій, а також інжинірингових послуг. Суттєвим позитивним моментом, пов’язаним з вивезенням капіталу є те, що зростає і середній прибуток у країні-експортері за рахунок отримання високих прибутків від експортованого капіталу. В умовах обмеженості ресурсів часто саме вивезення капіталу дає можливість доступу до нових джерел сировини. Конкретною причиною може бути й бажання уникнути митних бар’єрів, які перешкоджають ввезенню товарів компанії. Водночас, експортуючи капітал, країна зазнає й певних негативних наслідків. Вони полягають у зменшенні обсягу можливих інвестицій, а відтак, і в зниженні рівня зайнятості населення.

Країна, куди приходить іноземний капітал, отримує певні позитивні наслідки. Іноземні інвестиції приводять до розширення виробництва, залучення у народне господарство новітніх технологій, зростання продуктивності праці, посилення якості відтворення робочої сили тощо. Як правило, збільшуються надходження в бюджет від діяльності іноземних підприємств. Водночас стимулюється й конкуренція на ринку країни, у яку надходять іноземні інвестиції, а це позитивно впливає на розвиток у ній ринкових відносин [8, c. 165].

Щодо негативних наслідків, то національний капітал країни, куди ввозиться капітал, часто програє через менш досконалі технології й організацією виробництва. Прямим наслідком може стати хвиля банкрутств і відповідне посилення соціального напруження в суспільстві. Суттєвим недоліком широкого використання іноземних інвестицій є те, що значна частка отриманого іноземним інвестором прибутку вивозиться за межі країни. Це послаблює її можливості щодо забезпечення стабільного й постійного розвитку національної економіки. Оскільки найбільш великі прибутки під час вивезення капіталу пов’язані із сировинними галузями, то це може призвести до небажаних для країни-імпортера структурних зрушень в економіці, а саме до посилення її сировинної складової.

Вивезення капіталу здійснюється у вигляді експорту підприємницького й позичкового капіталу. Підприємницький капітал вивозиться з метою його інвестування у виробничу й невиробничу сфери економіки. Залежно від частки власності іноземного інвестора в експортованому підприємницькому капіталі визначають дві основні форми: прямі інвестиції та портфельні інвестиції.

Рух позичкового капіталу в його експортній складовій забезпечують переважно високорозвинені країни. Вони виступають у ролі країн-донорів, тоді як позики беруть слаборозвинені країни і країни з перехідною економікою.

Для країн-позичальників можливість отримати міжнародний кредит є, безсумнівно, позитивною, бо це дозволяє інтенсифікувати розвиток їх економіки. Але це має місце тільки за умови відсутності явно несправедливих, кабальних умов наданого кредиту й раціонального та ефективного його використання. Якщо ж країна має проблеми з раціональним використанням запозичених ресурсів (наприклад, через недосконале законодавство, великий рівень корумпованості серед чиновників, відсутність дійового громадського контролю за діями урядовців тощо), то країна може мати негативні наслідки. Більше того, якщо рівень запозичень непомірно зростає, а ефективність їх використання невисока, то країна може просто впасти в боргову яму [3, c. 201-202].

Зовнішня заборгованість є важливим чинником стану економіки країни, для її аналізу використовують такі показники:

• коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу, що розраховується як співвідношення витрат з обслуговування зовнішнього боргу та виручки від експорту товарів і послуг. Критичною вважається ситуація при значенні коефіцієнта в 0,5 і вище;
• показник співвідношення зовнішнього боргу та ВВП. Тут критичний показник за методикою МВФ дорівнює 60 %;
• показник співвідношення зовнішнього боргу та брутто-експорту товарів і послуг. Критичний рівень цього показника визначено як 1,5;
• показник щорічного приросту зовнішнього боргу щодо змін у чистому експорті. Показник критичного рівня — 0,3.

Якщо на критичний рівень країна виходить за двома показниками — це країна із середнім рівнем заборгованості, а за наявності критичного рівня трьох з чотирьох показників — це країна з високим рівнем заборгованості.

Вивезення капіталу класифікують ще і за його власником. У цьому сенсі виділяють вивезення приватного капіталу і державного. Спочатку панівною формою було вивезення приватного капіталу, але з другої половини ХХ ст. посилюється експорт державного капіталу. Сьогодні, на початку XXI ст., за експертними оцінками, на приватний капітал, що переміщується між країнами, припадає близько 50 %, а майже 30 % — це частка державного капіталу.

Держава не тільки безпосередньо вивозить капітал, а часто стає гарантом від ризиків різного характеру за окремими напрямами вивозу приватного капіталу. Вона надає експортерам гарантії, часто здійснює страхування інвестицій, які вивозять підприємці її країни. Підтримка забезпечується не тільки зусиллями дипломатичного корпусу, а нерідко й сталевими жерлами гармат.

У сучасних умовах міжнародний рух капіталу набув певних особливостей. До них слід віднести таке:

♦ посилення вивозу капіталу з одних розвинутих країн в інші. У загальному експорті прямих інвестицій 90 %о припадає на високорозвинені країни. Вони виступають також імпортерами цього капіталу. Причин такого явища кілька, але серед головних слід назвати національну різницю у вартості робочої сили, різницю в законодавстві, зокрема в екологічному, наявність відносно замкнутих економічних об’єднань типу Європейського Союзу, який має досить високе мито на ввезення продукції глибокої переробки або відповідні квоти;

♦ вивезення капіталу зі слаборозвинутих країн у високорозвинені. Це особливо характерно для країн Близького Сходу які на продажах нафти нагромадили великі капітали і з метою їх прибуткового використання вивозять його в розвинуті країни;

♦ посилення ролі держави як у процесі вивозу капіталу, так і в стимулюванні цього вивозу. Справа у тому, що конкуренція на світовому ринку значно посилилась, і для підтримки свого капіталу держава підключає і свої сили. Часто така підтримка пов’язана з політичними цілями, бо вивезення капіталу дає можливість знаходити аргументи для посилення тиску на конкретну країну або на утримання її в колі своїх стратегічних інтересів;

♦ зростання частки прямих іноземних інвестицій. Це пов’язано з тим, що прямі інвестиції дають можливість за певних умов посилювати свій контроль над економікою іншої держави, впливати на своїх конкурентів на світовому ринку, отримувати надприбутки.

Усі ці зміни у вивозі капіталу сприяють подальшій інтернаціоналізації світового господарства і посиленню ступеня його усуспільнення [11, c. 154-155].

Висновки

Аналізуючи специфіку міжнародного руху капіталу встановлено, що в останні роки спостерігається пошук нових форм і методів аналізу та накопичення певного позитивного досвіду. На сучасному етапі розвитку міжнародного руху капіталу відповідні процеси відбуваються дуже швидко і динамічно. Світові інвестиційні потоки щороку зростають, географія їх постійно розширюється, а Україна є активним учасником міжнародного руху капіталу. З кожним роком обсяги інвестицій з країн світу в різні галузі господарства України зростають. В зовнішньоекономічній діяльності переважає ввезення підприємницького капіталу над позичковим. Але обсяги порівняно з іншими країнами світу невеликі. В зв’язку з цим перед українськими науковцями, управлінцями та практиками стоїть завдання знайти нові шляхи і способи залучення додаткових капіталів в країну, з метою розвитку вітчизняної економіки, які б сприяли становленню її інвестиційної моделі розвиту.

Отже, формування ефективної політики в сфері міжнародного руху капіталу сприятиме становленню України як високорозвиненої, стабільної та процвітаючої держави.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.
2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.
5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. -406 с.
6. Міграція капіталу. Як у замислах на кілька кроків випередити своїх конкурентів : навч. посіб. / А. Сливоцький; Пер.: Л.М. Петрушенко; Міжнар. благод. фонд «Укр. спільнота». — К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2001. — 296 с.
7. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
8. Мочерний С. В. Економічна теорія : підручник / С. В. Мочерний, М. В. Довбенко. — К. : Видавничий центр «Академія», 2004. — 856 с.
9. Мочерний С. В. Політекономія : підручник / С. В. Мочерний. — 2-ге вид., випр. — К. : Вікар, 2005. — 386 с.
10. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
11. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
12. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.